Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Львівський національний університет імені Івана Франка



Романів Андрій Степанович

УДК 911.2+911.9:504.54.062.4 (477.8)

Ландшафтно-рекреаційний потенціал національного природного парку «Синевир»

Спеціальність 11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук





Львів - 2007


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фізичної географії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат географічних наук, доцент Федірко Олег Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри фізичної географії.

Офіційні опоненти:

- доктор географічних наук, професор Гуцуляк Василь Миколайович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри фізичної географії та раціонального природокористування;
- кандидат географічних наук, доцент Питуляк Мирослава Романівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, доцент кафедри фізичної географії.

Захист відбудеться “05” лютого 2008 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.05 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Дорошенка, 41.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “27” грудня 2007 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат географічних наук, доцент Горішний П.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пріоритетність рекреаційного природокористування в гірських умовах Українських Карпат як стратегії перебудови економіки регіону є незаперечною. Детермінуючими факторами планування територіальної організації рекреаційної діяльності є придатні для рекреації елементи географічної та соціокультурної сфер. Найбільш раціональною формою організації рекреаційної діяльності з одночасним збереженням природних територіальних комплексів (ПТК) на сьогодні стали національні природні парки (НПП).

Національні природні парки - це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються для збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінності (Закон України „Про природно-заповідний фонд”, 1992 р.).

Для забезпечення єдності рекреаційної та природоохоронної функцій в межах національних природних парків з урахуванням природоохоронної, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів і об'єктів встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення й використання. Однак під час планування функціональної структури та розрахунків рекреаційної ємності парку об'єктами дослідження, зазвичай, є лісові виділи, квартали, а то й цілі лісництва, межі між якими проводять без урахування особливостей будови ПТК. Попри це основним цілісним об'єктом використання, догляду, комплексної охорони, покращення, відтворення і збереження повинні бути, за висловом В.Т. Гриневецького, „спряжені в геопросторі масоенергообміном, взаємодіючі і взаємозалежні поліструктурні різнорозмірні унікальні земні утворення - ландшафтні комплекси (ландшафти)”. Такі ідеї розвивали М.Д. Гродзинський, В.М. Гуцуляк, А.Г. Ісаченко, А.В. Мельник, Г.П. Міллер, В.М. Пащенко, В.М. Петлін, П.Г. Шищенко та інші ландшафтознавці.

Усі зазначені проблеми характерні для Національного природного парку „Синевир”. Попри більш як п’ятнадцятирічний досвід функціонування парку, аспекти рекреаційного використання його ландшафтів вивчені недостатньо. Тому на сучасному етапі залишається актуальною проблема наукового обґрунтування комплексного і раціонального використання, відтворення та збереження ресурсних цінностей НПП „Синевир”, зокрема його ландшафтно-рекреаційного потенціалу (ЛРП). Теоретико-методологічною основою досліджень у цій сфері повинна стати інтегрована ландшафтознавча концепція.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям досліджень у пропонованій роботі відповідає науковій тематиці кафедри фізичної географії Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема темі „Геоекологічний аналіз природних умов і ресурсів Західного регіону України” (№ державної реєстрації 0105U004947). Внесок автора полягає у здійсненні на ландшафтознавчих засадах аналізу стану та особливостей використання природних рекреаційних ресурсів НПП „Синевир”.

Мета дослідження - оцінити рекреаційний потенціал природно-територіальних комплексів НПП „Синевир” і розробити пропозиції щодо оптимізації рекреаційного природокористування. Для досягнення мети виконано такі завдання:

- проаналізовано і узагальнено основні підходи до вирішення питання оцінки природного потенціалу та ландшафтно-екологічних досліджень природоохоронних комплексів;
- розроблено загальну концепцію та методику дослідження ландшафтно-рекреаційного потенціалу охоронних територій в межах гірських регіонів;
- досліджено природні умови та встановлено ландшафтну структуру НПП „Синевир”, створено ландшафтну карту НПП „Синевир” на рівні складних урочищ в масштабі 1:50 000;
- оцінено рекреаційне навантаження, рекреаційну ємність і стійкість природно-територіальних комплексів національного парку та їх потенційну придатність для різних видів рекреаційного природокористування;
- проаналізовано та запропоновано упорядкування функціональної структури НПП „Синевир” з урахуванням особливостей та просторово-часових змін ПТК парку (вітровали, паводки, селі, зсуви, ерозія, туристична дигресія), які вплинули на рекреаційну чи природоохоронну цінність території;
- проведено аналіз мережі діючих туристичних маршрутів парку та внесено рекомендацій щодо їх оптимізації;
- розроблено наукові рекомендації з питань охорони навколишнього середовища та раціонального рекреаційного природокористування.

Об'єктом дослідження є природно-територіальні комплекси НПП „Синевир”. Парк створений у 1989 році у верхів’ї басейну річки Тереблі – своєрідному ландшафтно-географічному та популярному рекреаційному гірському регіоні Закарпаття.

Предмет дисертаційного дослідження - ландшафтно-рекреаційний потенціал НПП „Синевир” як вираз сукупної можливості окремих елементів ландшафту забезпечувати реалізацію рекреаційної функції з урахуванням просторових, часових та нормативних обмежень і альтернатив природокористування.

Методи дослідження. Методологічну основу роботи складає система наукових методів, адаптованих до об’єкту та завдань дослідження. Науковим фундаментом для написання дисертації стали теоретико-методологічні і конструктивні напрацювання ландшафтознавців (М.Д. Гродзинський, В.М. Гуцуляк, А.Г. Ісаченко, А.В. Мельник, Г.П. Міллер, В.М. Пащенко, В.М. Петлін, П.Г. Шищенко та ін.), дослідження вчених у сфері вивчення рекреаційного природокористування (О.О. Бейдик, С.А. Генсірук, О.Ю. Дмитрук, Л.І. Мухіна, М.Р. Питуляк, В.С. Преображенський, В.П. Чижова та ін.).

У роботі використано філософські методи, що грунтуються на принципах взаємозв’язку, причинності, розвитку. Теоретичною основою дослідження виступає системний підхід. Серед загальногеографічних методів на всіх етапах вивчення ЛРП застосовувалися такі методи: порівняльний, аналізу та синтезу, абстрагування, моделювання. Для безпосереднього вивчення об’єкта використано методи польових досліджень (експедиційні, маршрутні, ключових ділянок). Ландшафтну структуру парку встановлено за методикою великомасштабного ландшафтного картографування гірських територій (Г.П. Міллер, 1972 р.). Під час опрацювання тематичних карт та для візуалізації результатів дослідження застосовувся картографічний метод. Оцінка рекреаційних ресурсів парку здійснювалася на основі нормативно-індексного, статистичного, бального та експертного методів. Географічна систематизація під час визначення ЛРП здійснювалася через методичні прийоми районування, класифікації, типізації, які реалізовувалися за допомогою геоінформаційних технологій.

Наукова новизна одержаних результатів:

- набула подальшого розвитку та удосконалена методика дослідження рекреаційного потенціалу природоохоронних територій;
- поглиблено концепцію природного потенціалу ландшафту, уведено у науковий обіг поняття „ландшафтно-рекреаційний потенціал”, представлено його структурно-логічну схему;
- створено ландшафтну карту території Національного природного парку „Синевир” масштабу 1:50000 та здійснено опис ландшафтної структури парку на рівні складних урочищ;
- проведено естетичну оцінку ландшафтів НПП „Синевир” на основі методики, адаптованої до умов території;
- обґрунтовано рівень потенційної придатності території НПП „Синевир” для здійснення різних видів рекреаційного природокористування на основі ландшафтного підходу, розроблено серію оціночних карт у масштабі 1:50000;
- запропоновано напрями використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу НПП „Синевир”.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження впроваджені у практику діяльності Національного природного парку „Синевир” у процесі складання „Літописів природи”, планування туристично-рекреаційної діяльності, формування туристичних маршрутів, організації рекреаційної інфраструктури (довідка № 125/2 від 07.08.2007 р.). Теоретичний та методичний доробок дисертації використовується автором у процесі викладання курсів „Ландшафтна екологія”, „Конструктивна географія”, „Краєзнавство і туризм”, „Туристична географія” для студентів природничо-географічного факультету та факультету менеджменту Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука (довідка № 04/201 від 14.09.2007 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у розробленні і обґрунтуванні теоретичних положень, методичних підходів та прикладних рекомендацій щодо оптимального використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу НПП „Синевир”. Отримані результати придатні для реалізації на території інших національних парків Карпатського регіону.

Усі теоретичні та практичні результати отримані автором одноосібно. Права власності на результати досліджень, оприлюднених у колективних публікаціях, схарактеризовані в списку, представленому в авторефераті.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, висновки і пропозиції оприлюднені на V Міжнародному науково-методичному семінарі з топографії та картографії „Організація науково-дослідної роботи студентів та учнів” (м. Харків, 10-15 вересня 2001 року), ХІІ Міжнародному науково-методичному семінарі „Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи” (м. Харків, 8-12 вересня 2003 року), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Географічна освіта і наука в Україні” (м. Київ, 27-28 березня 2003 року), Міжнародній науковій конференції „Ландшафтознавство: традиції та тенденції” (м. Львів, 8-12 вересня 2004 року), ІІ Міжнародній науковій конференції „Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика” (м. Тернопіль, 27-29 травня 2004 року), Міжнародній науково-практичній конференції „Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку” (м. Київ, 28-29 квітня 2006 року), Науково-практичній конференції „Географія і туризм: європейський досвід” (м. Львів, 27-28 вересня 2007 року), IV Науково-практичній конференції „Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів” (м. Дніпропетровськ, 2-5 жовтня 2007 року).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 наукових праць, з них 7 – одноосібних. Загальний обсяг публікацій, що належать особисто дисертанту, - 1,9 д.а. 5 праць (в тому числі 4 одноосібних) опубліковано у виданнях, внесених ВАК України до переліку фахових.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаної літератури (169 позицій). Праця містить 29 рисунків, 13 таблиць. Обсяг основного тексту – 140 сторінок. Повний обсяг роботи – 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено практичне значення одержаних результатів і представлено форми їх апробації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження ландшафтно-рекреаційного потенціалу природоохоронних територій” визначено основні положення обраної методологічної стратегії. Відповідно до неї розкрито зміст основних термінів дисертації: потенціал, гірський ландшафт, рекреація, рекреаційний ландшафт, рекреаційне природокористування, туризм, екотуризм, рекреаційні ресурси тощо.

Ключовим поняттям нашого дослідження є „ландшафтно-рекреаційний потенціал” як вираз сукупної можливості окремих елементів ландшафту забезпечувати реалізацію рекреаційної функції з урахуванням просторових, часових та нормативних обмежень і альтернатив природокористування.

Логічно-структурна схема ЛРП, представлена у роботі, дає змогу глибше розкрити системну сутність цього поняття (рис. 1).

Структурно-логічна схема ландшафтно-рекреаційного потенціалу національного природного парку

Рис. 1. Структурно-логічна схема ландшафтно-рекреаційного потенціалу національного природного парку

Запропонована модель, фокусує взаємодіючі елементи ландшафту, придатні для рекреаційного природокористування. Однак ЛРП не можна розглядати лише як суму рекреаційних можливостей, пов’язаних з окремими елементами ландшафту, оскільки внаслідок дії закону синергії формується певний додатковий ефект від взаємодії рельєфу, кліматичних, водних, бальнеологічних, біотичних та інших складових ландшафту, що уможливлює якнайповніше задоволення рекреаційних потреб суспільства.

Кожен ПТК має певний рівень рекреаційного потенціалу, вимірниками якого можуть бути рекреаційна стійкість ландшафту та показники рекреаційного навантаження і ємності, що враховують ступінь рекреаційної дигресії ландшафту. Неможливість реалізації потенціалу у деяких випадках зумовлена окремими обмеженнями щодо господарського використання території (наприклад, обмеження, що пов’язані із природоохоронним режимом). Крім того, рекреаційне природокористування на досліджуваній території може конкурувати з іншими видами господарської діяльності, які є взаємовиключними, альтернативними до індустрії відпочинку.

Для раціонального використання ЛРП території потрібно провести його комплексне дослідження, яке здійснюється в п’ять етапів: планування дослідження, збір фактичного матеріалу (передпольовий та польовий періоди), складання ландшафтної карти, аналітично-синтетична обробка даних, визначення основних напрямів оптимізації використання ЛРП. У дисертації описано види робіт на кожному етапі, окреслено методики та вказано отримані результати. Базою для проведення аналітично-синтетичної обробки даних та розробки рекомендацій є ландшафтна карта, яка інтегрує та систематизує всю зібрану інформацію про ПТК.

З’ясувати величину ландшафтно-рекреаційного потенціалу можна, комплексно застосувавши такі підходи:

- крізь призму дослідження естетичної привабливості території;
- шляхом урахування параметрів рекреаційної стійкості;
- за допомогою показників рекреаційного навантаження та ємності.

У першому розділі детально описано методики вказаних досліджень. Проте варто зазначити, що з практичної точки зору універсального параметра оцінки ландшафтно-рекреаційного потенціалу не існує, оскільки рекреаційне природокористування передбачає значний перелік видів діяльності, для кожного з яких у результаті аналізу літератури та на базі власного досвіду визначено певні стимулюючі та лімітуючі фактори (табл. 1). Внаслідок унікального поєднання вказаних у табл. 1 факторів стосовно кожного окремого рекреаційного заняття ландшафт може мати різний рекреаційний потенціал. Під час оцінки ландшафтно-рекреаційного потенціалу потрібно враховувати функціональний, санітарно-гігієнічний, техніко-економічний і природоохоронний аспекти. Завдання нашого дослідження – оцінити не лише загальні параметри ландшафтно-рекреаційного потенціалу ПТК Національного природного парку „Синевир”, а й визначити ступінь їх придатності для різних видів рекреаційного природокористування.

Таблиця 1

Основні стимулюючі та лімітуючі фактори рекреаційного природокористування
  Стимулюючі природні та інфраструктурні фактори Лімітуючі природні та інфраструктурні фактори
Всі види рекреаційного природокористування Висока естетична привабливість території. Відсутні несприятливі фізико-географічні процеси. Середньодобова температура повітря сприятлива протягом більш, як 20 днів, швидкість вітру понад 10 м/с менш, ніж у 50% випадків, кількість випадків з дощем та з обмеженою видимістю – менше 50% днів у сезон. Низька естетична привабливість території. Наявні гравітаційні і водно-гравітаційні процеси, затоплення під час повеней та паводків. Середньодобова температура повітря сприятлива протягом менш, як 20 днів, швидкість вітру понад 10 м/с більше, ніж у 50% випадків, кількість випадків з дощем та з обмеженою видимістю - понад 50% днів.
Санаторно-курортне лікування
Клімато-лікування Середньодобова температура повітря для літнього відпочинку понад +15ºС, не менше 100 днів на рік, для зимового відпочинку – із температурою, нижче 0ºС, за наявності снігового покриву 10-40 см – понад 110 днів. Середньодобова температура повітря понад +15ºС - менше 100 днів на рік, із температурою, нижче 0ºС - менше 110 днів без снігового покриву або із сніговим покривом понад 50 см.
Бальнео-лікування Наявність розвіданих родовищ мінеральних вод за сприятливих гідрогеологічних умов залягання та достатніх експлуатаційних запасах. Відсутність розвіданих родовищ мінеральних вод або несприятливі гідрогеологічні умови залягання, або недостатні експлуатаційні запаси. Несприятливі інженерно-геологічні властивості порід для будівництва.
Туризм локалізований
Оздоровчий Схили до 30º крутизни, ліс без підросту, з негустим підростом, низькотрав’я. Заболочені ділянки h< 0,2 м, кам'яні розсипи d<1м, нещільний сніг h=0,25-0,5м, фірновий сніг h<0,2 м. Круті та обривисті схили. Суцільні зарості густих чагарників, криволісся, молодняки, ліси з густим підростом, вітровали і буреломи. Перешкоди у вигляді живих осипищ, живих кам`яних розсипів. Глибокий (>1 м) сніг та лід.
Агротуризм Малі та середні села, хутірські форми поселення. Збереженість традиційних видів діяльності населення, місцевих обрядів, фестивалів. Можливість збору грибів, ягід, заняття зимовими видами спорту. Наявність природних об’єктів, про які складені легенди, перекази. Неякісний стан доріг, віддаленість від шосе більше 5 км, а від залізничних шляхів - більше 20 км. Несприятливий екологічний стан місцевості. Наявність великих господарських об’єктів. Існує потенційна небезпека природних чи антропогенних катастроф. Низький розвиток інфраструктури.
Гірськолижні види відпочинку Схили, крутизною 20-25°. Траси, протяжністю понад 100 м. Тривалість періоду із стійким сніговим покривом – понад 20 днів. До 50% випадків вітрів, менше 10 м/с, у поєднанні із температурою -10ºС. Схили, крутизною понад 25-40° і менше 5-20°. Траси, протяжністю до 100 м. Тривалість періоду із стійким сніговим покривом – менше 20 днів. Понад 50% випадків вітрів, швидкістю понад 10 м/с, у поєднанні із температурою -10ºС
Туризм мобільний
Пішохідний Сильноспадисті, спадисті, пологі схили. Сприятливі умови для наметових стоянок. Низькотрав'я, ліс без підросту. Доступність питної води менше, ніж за 10 хв. ходу, дров – менше, ніж за 20 хв. ходу. Віддаленість від населених пунктів - до 12 годин пішого ходу. Гірські хребти, протяжністю понад 10 км. Наявні притулки та цікаві природні об’єкти. Обривисті, дуже круті і круті схили.

Відсутність умов для наметових стоянок. Високоповнотні смеречники, густі чагарники, субальпійське криволісся, молодняки. Доступність питної води – понад 10 хв. ходу, доступність дров – менше 20 хв. ходу. Віддаленість від населених пунктів –понад 12 годин пішого ходу.
Лижний Сильноспадисті, спадисті, пологі схили. Чагарнички, ліс без підросту. Стійкий сніговий покрив. Наявні прямі й дрібноступінчасті схили, вирівняні та купиноподібні поверхні. Наявність притулків через 4-5 км пішого ходу. Обривисті, дуже круті і круті схили.

Густі лісові чагарники, високоповнотні смеречники, ліси з густим підростом.

Лавинні лотки, живі осипища, кам'яні розсипи, гладкий лід, фірновий лід, пухкий сніг h>1м.
Велоси-педний Крутизна схилів – до 12º. Чагарнички, ліс з рідким підростом або без підросту, низькотрав'я. Суглинисті та супіщані ґрунти, дороги та доріжки з твердим покриттям. Крутизна схилів – >12º. Субальпійське криволісся, густі та колючі чагарники.

Болота, в'язкі заболочені ділянки, осипища, живі кам'яні розсипи, сніг, лід, відкриті піски, піщані ґрунти.
Водний Площа акваторії – 100-500 га і більша, для купання – більше 5 га, довжина - більше 50 м для купання і більше 2 км для веслування, сплавів, глибина для купання - 1,5-2 м, для веслування – понад 2 м Площа – менше 30 га, довжина – менше 25 м для купання та менше 1 км для сплавів, ширина для сплавів – менше 30 м, глибина – менше 0,5 м для купання і менше 0,75 м для сплавів. Велика кількість перешкод.
Кінний Вологі, слабкощебенисті ґрунти без кам'янистих включень. Низькотрав'я або високотрав'я, ліс без підросту. Доступність питної води. Наявність обладнаних місць для стоянок, цікавих природних об’єктів, пасовищ. Заболочені ділянки h>0,2 м, сильно-кам'янисті ґрунти, кам’янисті розсипи. Високоповнотні смеречники, густі чагарники, субальпійське криволісся. Відсутність питної води, наявність льодовиків, відсутність пасовищ.

Примітка: у дисертаційній роботі наведено повний комплекс факторів за всіма видами рекреаційного природокористування.

У другому розділі проаналізовано ландшафтно-рекреаційний потенціал Національного природного парку „Синевир” на основі матеріалів власних польових досліджень та проектної і звітної документації парку.

Розміщений у верхів’ї річки Тереблі, парк має чітко виражену басейнову структуру. У минулому столітті цю територію вивчали переважно на рівні фізико-географічних областей, районів, підрайонів (ландшафтів) та висотних місцевостей (П.М. Цись (1961 р.), К.І. Геренчук (1966-1968 рр.), Г.П. Міллер, О.М. Федірко, А.В. Мельника (1990-ті рр.). НПП „Синевир” розміщений в межах чотирьох фізико-географічних районів, до яких входить 8 підрайонів (ландшафтів):

- Негровецько-Буштульський район (Привододільних, або Внутрішніх Горган): Кам’янський, Пишконянський, Канчівський, Стримбівський ландшафти;
- район Полонинського хребта: Бовцарсько-Верхський та Краснянський ландшафти;
- Міжгірський район: Колочавський ландшафт;
- Міжгірно-улоговинний район: Свічо-Тереблянський ландшафт.

Зазначене районування відображає не тільки специфічні риси ландшафтного рисунку гірських масивів та улоговин, але й тектонічні, літологічні та орографо-гідрографічні особливості. Проте для вивчення ландшафтно-рекреаційного потенціалу території потрібні більш детальні дослідження ландшафтної структури.

Спираючись на матеріали власних польових досліджень, які були отримані при ландшафтному зніманні ключових ділянок (в басейні озера Синевир, на східних схилах хребта Кам’янка, в межах хребтів Пишконя, Стримба, в урочищі Квасовець) та під час експедиційних маршрутів в період 1997-2007 років; враховуючи результати галузевих (геологічних, геоморфологічних, ґрунтознавчих, геоботанічних) досліджень, дані дистанційного знімання території, складено ландшафтну карту території НПП „Синевир” масштабу 1:50000. У ландшафтній структурі парку виділено 19 видів і 5 типів висотних ландшафтних місцевостей та 99 складних урочищ. Поширеними типами ландшафтних місцевостей є такі:

1. Випукле пенепленізоване альпійсько-субальпійське високогір’я з високогірними луками, гірсько-сосновим і зелено-вільховим криволіссям на гірсько-лучно-буроземних ґрунтах (представлене фрагментарно в структурі Пишконянського, Стримбівського, Кам’янського, Канчівського та Краснянського ландшафтів);
2. Різко увігнуте давньольодовиково-ерозійне субальпійське високогір’я з кам’яними розсипами та гірсько-сосновим криволіссям на торф’яно-буроземних ґрунтах, складене масивними пісковиками ямненської світи (представлене складним урочищем в ландшафті хребта Пишконя);
3. Крутосхиле ерозійно-денудаційне лісисте середньогір’я зі смерековими, ялицево-буково-смерековими, смереково-буковими та буковими лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах (охоплює основну частину в структурі Пишконянського, Стримбівського, Кам’янського, Канчівського, Краснянського, Бовцарсько-Верхського ландшафтів);
4. Спадисте ерозійно-денудаційне вторинно-лучне та лісисте низькогір’я з вторинними луками і чагарниками, смерековими, буково-смерековими й буковими лісами на дерново-буроземних, бурих гірсько-лісових ґрунтах (займає більшу частину Колочавського та Свіче-Тереблянського ландшафтів);
5. Терасовані днища річкових долин, складені піщаним і супіщаним галечниковим алювієм з вологим смерековим сіровільшаником й лучною рослинністю на дерново-буроземних алювіальних ґрунтах (представлені в долині річок Теребля, Озерянка, Сухар, Брадолець).

Естетична цінність території – інтегральний параметр, оскільки передбачає особливості і рельєфу, і рослинного покриву, і гідрографічних та антропогенних об’єктів, розташованих у НПП. Естетичну привабливість території, зважаючи на її особливе значення для різних видів рекреації, можна вважати мірою ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Чим вищою естетичною привабливістю характеризується природно-територіальний комплекс, тим вищим є його ландшафтно-рекреаційний потенціал і навпаки. Загалом у парку переважають ПТК з високим та середнім рівнями естетичної привабливості. Найвищу естетичну цінність мають урочища висотних місцевостей альпійсько-субальпійського високогір’я, терасованих днищ річкових долин, спадистого ерозійно-денудаційного вторинно-лучного низькогір’я. Найнижчою естетичною цінністю визначаються окремі урочища Свіче-Тереблянського ландшафту з невеликою крутизною схилів та заростями молодняків на місці колишніх вирубок лісу. Серед чинників, що знижують естетичну привабливість території, найбільшою вагою відзначаються антропогенна зміна корінного рослинного покриву та прояви несприятливих фізико-географічних процесів. Ці фактори є лімітуючими практично для всіх видів рекреаційної діяльності. На території парку досить поширена площинна та лінійна ерозії, в долинах річок - зсуви, підмив берегів, вітровали, буреломи, розвиток селевих потоків. Руйнівні повені минулих років залишили на території парку сліди у вигляді зруйнованих об’єктів туристичної інфраструктури.

Зважаючи на наявні сприятливі природні передумови (кліматичні, гідрографічні, орографічні, біотичні та інші, що досить детально проаналізовані у дисертації), можна стверджувати про існування значного потенціалу природних рекреаційних ресурсів парку та можливість їхнього використання за умов дотримання відповідних норм рекреаційного навантаження.

Норми рекреаційного навантаження та ємності залежать, передусім, від стійкості ПТК до рекреаційних навантажень та наявної на певному етапі стадії рекреаційної дигресії. Найбільш стійкими (1-2 класи) до антропогенних навантажень є корінні чи близькі до них букові та смереково-букові фітоценози в межах спадистих південно-західних та північно-західних схилів. Проте більшість ПТК парку можна зарахувати лише до третього класу через великі площі колишніх вирубок лісу. Низькою і дуже низькою стійкістю характеризуються схили, прилеглі до Колочавської улоговини, та круті схили високогірних полонин. З огляду на низьку рекреаційну освоєність території парку для більшості урочищ притаманні І та ІІ стадії рекреаційної дигресії. Однак у найбільш популярних серед рекреантів районах фіксують більш суттєві зміни ландшафтів.

Залежно від класу стійкості та стадії рекреаційної дигресії за оціночними таблицями встановлено норму рекреаційного навантаження на складні урочища та рекреаційну ємність. Саме цей показник найбільш точно визначає величину ландшафтно-рекреаційного потенціалу парку. Особливості функціонального зонування території, її охоронний режим, специфіка відносин землевласності є тими факторами, які обмежують цей потенціал. З урахуванням таких обмежень рекреаційна ємність території парку становить 6298 осіб у день. Беручи до уваги визначені норми, можна підрахувати, що парк може надати рекреаційні послуги більш як для 700 тис. рекреантів у рік, в тому числі для близько 30 тисяч місцевих жителів, реалізовуючи під час цього оптимальне поєднання природоохоронної та рекреаційної функцій.

Враховуючи вище сказане, потрібно зазначити, що територія парку відзначається певними територіальними відмінностями у розмірі ландшафтно-рекреаційного потенціалу для різних видів рекреації. Проведений аналіз на основі бонітувальних графіків та побудованих оціночних карт за методикою Г.П. Міллера дав змогу виділити ті види рекреації, які чітко прив’язані до ареальних елементів території (агротуризм, бальнеолікування) та лінійних об’єктів (водний, автотуризм), і ті, для яких існує достатній ландшафтно-рекреаційний потенціал на суцільній території парку (пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, гірськолижний, оздоровчий туризм). З урахуванням найважливіших для кожного виду рекреаційного природокористування факторів (стимулюючих і лімітуючих) визначено території з різними ступенями придатності. Результати оцінки представлені у вигляді картосхем.

Наступним важливим завданням є встановлення, наскільки оптимально можуть бути поєднані у просторі різні види рекреаційної діяльності. У роботі запропоновано типізацію складних урочищ за показниками придатності до комплексу видів рекреаційного природокористування. На території парку виділено 5 типів ПТК, серед яких найбільш сприятливі - полірекреаційні ПТК з високим рівнем ландшафтно-рекреаційного потенціалу для більш як трьох видів рекреаційного природокористування (рис. 2).

рисунок недоступний

Констатуючи про досить високий рівень ландшафтно-рекреаційного потенціалу досліджуваної території, варто вказати, що аналізована категорія динамічна і може змінювати свої параметри (величину і структуру) під впливом природних і антропогенних факторів. Мета діяльності парку повинна полягати не лише в забезпеченні реалізації природоохоронної та рекреаційної функцій, але й у збереженні і зростанні його ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Запорукою цього є врахування отриманих результатів дослідження під час планування та організації природокористування у парку.

У розділі „Ландшафтні основи оптимізації рекреаційного потенціалу НПП „Синевир” представлено аналіз сучасного використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу національного природного парку та запропоновано заходи щодо його оптимізації.

Незважаючи на існуючий рекреаційний попит та значне навантаження на природні комплекси водно-болотного угіддя „Синевир”, більша частина території парку залишається поза увагою туристів. В регіоні спостерігається домінування літніх видів відпочинку – пішохідного, оздоровчого туризму на обмежених територіях Канчівського, Кам’янського ландшафтів, внаслідок чого виникає проблема рекреаціної дигресії окремих ПТК. Важливе завданння рекреаційної діяльності на території парку - просторова та часова деконцентрація рекреантів в межах парку шляхом акцентування уваги відвідувачів на рекреаційних об’єктах Пишконянського, Краснянського та інших ландшафтів, створення для цього необхідної матеріальної бази та інфраструктури. Актуальними є проблеми розвитку зимових видів рекреації, бальнеолікування, агротуризму, для функціонування яких НПП „Синевир” має значний рекреаційний потенціал.

Вирішення низки названих проблем можливе шляхом удосконалення функціональної структури території НПП та мережі туристичних маршрутів.

Під час розроблення пропозицій щодо оптимізації функціонального зонування основним критерієм було обрано проведення меж по границях природних ландшафтів, що забезпечить комплексну охорону, поліпшення, відтворення і збереження ландшафтних комплексів. Крім того, запропонована схема зонування враховує прояв шкідливих фізико-географічних процесів, необхідність поступового зменшення площ з режимом, який дозволяє господарську діяльність, а також перспективність розширення території парку та створення „екологічного коридору” у центральній частині Українських Карпат в майбутньому. Найбільш суттєві зміни повинні бути внесені шляхом перерозподілу території між зоною регульованої рекреації та заповідною зоною, які б сприяли розширенню останньої, створення додаткових локалізованих зон стаціонарної рекреації для деконцентрації рекреаційного потоку. В роботі розроблено та запропоновано поетапність переходу окремих урочищ з однієї зони в іншу.

Зміни у функціональному зонуванні парку позначаться на конфігурації та протяжності туристичних маршрутів. Мережа діючих на сьогодні туристичних маршрутів у межах НПП „Синевир” характеризується чіткою орієнтацією на транспортні магістралі у західній частині з незначними відгалуженнями на схід. Вузлом з найкращою доступністю є урочище „Остріки”. Удосконалення туристичної мережі полягає, насамперед, у створенні нових пунктів рекреаційного господарства для підвищення рівня інфраструктурного забезпечення маршрутів у східній частині парку (пункти в урочищі Яворовець, на полонині Занога, в долині р. Сухар). Це дасть змогу вирівняти значні диспропорції у рекреаційно-туристичному освоєнні, які існують між територіями вздовж західних кордонів парку та іншими (центральною і східною) частинами парку. Також, підвищиться значення транзитних туристичних маршрутів, які пролягають через територію парку, збільшиться можливість ознайомлення туристів із цікавими природними об’єктами парку. У розділі коротко описано нові туристичні маршрути у межах парку. Проведений аналіз мережі маршрутів графо-аналітичним методом підтверджує, що запропоновані зміни покращують територіальну організацію мережі туристичних маршрутів за рахунок підвищення її зв’язності та компактності.

Упровадження названих заходів у практику діяльності національного парку не тільки дасть змогу збільшити кількість рекреантів та надходження додаткових коштів, а й призведе до зміни в територіальній організації рекреаційних потоків, в їх часовій структурі, що, в свою чергу, уможливить більш рівномірний розподіл навантаження на природні ландшафти парку, а отже, ефективніше використання його ЛРП.

ВИСНОВКИ

Представлені у дисертаційній роботі результати дослідження засвідчують особливу актуальність вивчення ЛРП національних природних парків для розроблення та впровадження заходів щодо покращення рекреаційного природокористування на їхній території. Найважливіші результати дослідження дають підстави зробити низку висновків:

1. Ландшафтно-рекреаційний потенціал як ключове поняття у дослідженні - це вираз сукупної можливості окремих елементів ландшафту забезпечувати реалізацію рекреаційної функції з урахуванням просторових, часових та нормативних обмежень і альтернатив природокористування. В основі ЛРП лежать елементи ландшафту, які придатні для рекреаційного природокористування. Однак ЛРП не можна розглядати лише як суму рекреаційних можливостей, пов’язаних з окремими елементами ландшафту.

Ландшафтно-рекреаційний потенціал – це іманентна риса кожного природно-територіального комплексу. Його вимірниками можуть бути показники рекреаційного навантаження та ємності, що враховують певний ступінь рекреаційної дигресії ландшафту та його рекреаційну стійкість.

2. Запропонована методика дослідження відповідно до специфіки предмету вивчення визначає певну етапність дослідницького процесу і використання відповідних методів. У дисертації приведені основні види роботи кожного з таких етапів: планування дослідження, збір фактичного матеріалу, складання ландшафтної карти, аналітично-синтетична обробка даних, визначення основних напрямів оптимізації використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Базою для проведення аналітично-синтетичної обробки даних та розробки рекомендацій є ландшафтна карта, яка інтегрує та систематизує усю зібрану інформацію про природно-територіальні комплекси національного природного парку. Сформовані теоретичні засади та дібраний методичний апарат вивчення ЛРП можуть бути застосовані для дослідження ЛРП інших національних природних парків Українських Карпат .

3. НПП „Синевир” характеризується унікальністю природно-територіальних комплексів, що зумовлена особливостями його розташування в межах різних фізико-географічних областей Карпат. З урахуванням тектонічних, геолого-геоморфологічних, гідрологічних та ґрунтово-рослинних особливостей території парку в межах НПП „Синевир” виділяють вісім ландшафтів (Пишконянський, Стримбівський, Кам’янський, Канчівський, Краснянський, Бовцарсько-Верхський, Свічо-Тереблянський, Колочавський). На основі власних польових досліджень та у результаті використання низки тематичних карт створено ландшафтну карту території НПП „Синевир” на рівні складних урочищ масштабу 1:50 000. Виділено 99 складних урочищ.

4. Оцінка стимулюючих та лімітуючих факторів розвитку рекреаційного природокористування засвідчує однозначне переважання перших над другими. Один із найважливіших факторів – естетична привабливість ландшафтів – є стимулюючим фактором практично для всіх видів відпочинку. Загалом у парку переважають ПТК з високим та середнім рівнями естетичної привабливості. Антропогенна зміна корінного рослинного покриву та прояви шкідливих фізико-географічних процесів знижують естетичну привабливість території.

5. Зважаючи на наявні сприятливі природні передумови, можна констатувати існування значного потенціалу природних рекреаційних ресурсів парку та можливість їхнього використання за умов дотримання відповідних норм рекреаційного навантаження та ємності. З урахуванням стійкості ландшафтів, стадії їхньої рекреаційної дигресії та наявних обмежень рекреаційна ємність території парку становить близько 6300 осіб у день, в тому числі більш як 250 осіб припадає на лісорекреаційну діяльність місцевого населення.

6. Територія парку визначається певними територіальними відмінностями у розмірі ЛРП для різних видів рекреації. Проведений аналіз на основі бонітувальних графіків та побудованих оціночних карт дав змогу виділити види рекреації: ті, які чітко прив’язані до ареальних елементів території (агротуризм, бальнеолікування) та лінійних об’єктів (водний, автотуризм), і ті, для яких існує достатній ЛРП на суцільній території парку (пішохідний, лижний, кінний, велосипедний, гірськолижний, оздоровчий туризм). На території парку виділено 5 типів природно-територіальних комплексів, серед яких найбільш сприятливі - полірекреаційні природно-територіальні комплекси з високим рівнем ЛРП для більш, як трьох видів рекреаційного природокористування. Такі ПТК охоплюють значну частину території парку.

7. Характерними рисами сучасного стану рекреаційного природокористування у парку є такі: переважання однобічної спрямованості рекреаційного потоку; значне рекреаційне навантаження на природні комплекси водно-болотного угіддя „Синевир” за дуже низького рекреаційного навантаження на інші території; необхідність стимулювання розвитку окремих видів рекреаційних занять, для яких є необхідні ресурси – зимових видів рекреації, бальнеологічного лікування, зеленого туризму тощо; неспроможність наявних закладів рекреації задовольнити існуючий попит; низький рівень розвитку інфраструктури на більшій частині території парку. Вирішення низки цих проблем можливе шляхом удосконалення функціональної структури території НПП та мережі туристичних маршрутів.

8. З метою оптимізації функціонального зонування НПП „Синевир” запропоновано: узгодити межі зон із границями ПТК; включити до заповідної зони урочища водозбірних лійок у верхів’ях річок Теребля, Ростока, Сухар, Квасовець в межах Свічо-Тереблянського, Стримбівського, Краснянського ландшафтів, які мають важливе водорегулююче та природоохоронне значення; створити додаткові локальні зони стаціонарної рекреації в центральній та південній частинах парку, що забезпечать деконцентрацію рекреаційного потоку. Втілення запропонованих заходів сприятиме наближенню функціонального зонування парку до світових стандартів.

9. Удосконалення туристичної мережі повинно здійснюватися у напрямках прокладання нових гірськопішохідних, велосипедних, кінних туристичних маршрутів в межах Пишконянського, Стримбівського, Бовцарсько-Верхського ландшафтів та створення пунктів рекреаційного господарства в урочищі Яворовець, на полонині Занога, в долині р. Сухар для підвищення рівня інфраструктурного забезпечення маршрутів. Це дасть змогу вирівняти значні диспропорції у рекреаційно-туристичному освоєнні парку та покращити територіальну організацію мережі туристичних маршрутів за рахунок підвищення її зв’язності та компактності.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Романів А.С. Деякі аспекти практичного застосування ландшафтного картографування в дослідницькій роботі учнів // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. – Вінниця: Антекс, 2001. – Випуск 2. –С. 72-75 (0,15 д.а.).
2. Романів А.С. Особливості виникнення та розвитку шкідливих фізико-географічних процесів в природно-територіальних комплексах НПП „Синевир” // Географія і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Вид-во Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2002. – Вип. 8. – С. 153-161 (0,4 д.а.).
3. Романів А.С. Оцінка ландшафтів національного парку „Синевир” для проведення рекреації // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 2003. Вип. 29. ч.1. – С.93-98 (0,25 д.а.).
4. Романів А.С. Природні передумови та стан розвитку екотуризму у національному природному парку „Синевир” // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: географія. – Тернопіль. - №2. – Ч.1 – 2004. – С. 255-262 (0,35 д.а.).
5. Романів А.С., Романів О.Я. Обґрунтування мережі туристичних маршрутів Національного природного парку „Синевир” на засадах ландшафтознавчих досліджень // Фізична географія та геоморфологія. – К.: ВГЛ Обрії, 2004. – Вип. 46, Т. 1. – С. 243- 250 (0,35 д.а., особисто здобувачем 0,2 д.а.). Особистий внесок: розкрито природні передумови формування мережі сучасних та перспективних туристичних маршрутів.
6. Романів А.С. Функціональне зонування території як основа менеджменту Національного парку „Синевир” // Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки регіонів. Матеріали четвертої міжнародної науково-практичної конференції; м. Дніпропетровськ, Україна, 02-05 жовтня 2007 р. / за ред. А.Г. Шапар та ін. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 136-138 (0,1 д.а.).
7. Романів А.С. Оцінка погодно-кліматичних умов для проведення рекреації в НПП „Синевир” // Географічна освіта і наука в Україні. Тези доп. наук. конф. Київ, 26-27 березня 2003. – К.: ВГЛ „Обрії”, 2003. – С. 192-193 (0,1 д.а.).
8. Романів А.С. Ландшафтне обґрунтування перспективних змін функціонального зонування Національного природного парку „Синевир” // Конструктивна географія: становлення, сучасні досягнення та перспективи розвитку. - К.: Вид-во Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2006. – С. 175-179 (0,2 д.а.).
9. Романів А.С., Романів О.Я. Медико-географічні знання як складова географічної культури // Модернізація і реформування середньої, вищої і післядипломної географічної та картографічної освіти в країнах СНД: досвід, проблеми, перспективи. Матеріали XII Міжнародного науково-практичного семінару. Харків, 8-12 вересня 2003 р. – Харків, 2003. - С. 164-167. (0,1 д.а., особисто здобувачем 0,05 д.а.). Особистий внесок: обґрунтовано зміст поняття „географічна культура”.
10. Романів А.С., Романів О.Я. Організація науково-дослідницької роботи учнів з географії в умовах школи нового типу // Проблеми безперервної географічної освіти і картографії. – К.: Антекс, 2000. – Випуск 1. – С. 98-100 (0,1 д.а., особисто здобувачем 0,05 д.а.). Особистий внесок: виділено етапи організації науково-дослідницької роботи учнів.
11. Романів А.С., Романів О.Я. Туристичний потенціал національного парку: сутність поняття та методологічні основи оцінки // Географія і туризм: європейський досвід. Матеріали міжнародної наукової конференції. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. – С. 118-120 (0,1 д.а., особисто здобувачем 0,05 д.а.). Особистий внесок: розроблено декомпозицію структурних елементів туристичного потенціалу.

АНОТАЦІЯ

Романів А.С. Ландшафтно-рекреаційний потенціал Національного природного парку „Синевир”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук зі спеціальності 11.00.01 – фізична географія, геофізика і геохімія ландшафтів. – Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

У роботі обґрунтовано теоретичні засади оцінки ландшафтно-рекреаційного потенціалу природоохоронних територій, розроблено загальну концепцію його дослідження. Проаналізовано природні умови й визначено стимулюючі та лімітуючі фактори рекреаційного природокористування Національного природного парку „Синевир”. Встановлено ландшафтну структуру парку на рівні складних урочищ. Оцінено естетичну привабливість, рекреаційне навантаження, рекреаційну стійкість та ємність природно-територіальних комплексів НПП, які у роботі потрактовано як параметри ландшафтно-рекреаційного потенціалу. Проведено типізацію складних урочищ за показниками придатності до різних видів рекреаційного природокористування. Запропоновано напрямки та заходи щодо оптимізації використання ландшафтно-рекреаційного потенціалу парку, найважливішими серед яких є удосконалення функціональної структури території парку та оптимізація мережі туристичних маршрутів.

Ключові слова: природно-територіальний комплекс, національний природний парк, рекреаційне природокористування, стимулюючі та лімітуючі фактори, ландшафтно-рекреаційний потенціал.

АННОТАЦИЯ

Романив А.С. Ландшафтно-рекреационный потенциал Национального природного парка „Синевир”. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата географических наук по специальности 11.00.01 – физическая география, геофизика и геохимия ланд¬шафтов. – Львовский национальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2007.

Диссертация посвящена исследованию ландшафтно-рекреационного потенциала, сущность которого состоит в выражении совокупной возможности отдельных элементов ландшафта обеспечивать реализацию рекреационной функции с учетом пространственных, временных, нормативных ограничений и альтернатив природопользования. В работе обоснована теоретическая база оценки ландшафтно-рекреационного потенциала, разработана общая концепция его исследования на природоохранных территориях.

Осуществлен анализ природных условий и определены стимулирующие и лимитирующие факторы для разных видов рекреационного природопользования Национального природного парка (НПП) „Синевир”. Тектонические, геолого-литологические, орографические и почвенно-растительные особенности исследуемой территории дают возможность выделить в пределах парка 8 ландшафтов: Пышконянский, Стрымбовский, Камянский, Канчевский, Краснянский, Бовцарско-Верхский, Свиче-Тереблянский, Колочавский. В ландшафтной структуре НПП выделено 19 видов и 5 типов высотных местностей, а также 99 сложных урочищ.

Используя ландшафтную карту как основу для проведения аналитическо-синтетической обработки информации, в диссертации осуществлена оценка эстетической привлекательности, существующей и потенциальной рекреационной нагрузки и емкости, рекреационной устойчивости природно-территориальных комплексов. С учетом стимулирующих и лимитирующих факторов были созданы оценочные карты потенциальной пригодности территории для разных видов рекреационного природопользования. Путем суперпозиции оценочных карт получена интегральная оценка ландшафтно-рекреационного потенциала территории и выделены типы сложных урочищ. Самые лучшие показатели пригодности для рекреационного природопользования имеют положистые гребни хребтов в пределах альпийско-субальпийского высокогорья. Им характерны хорошее обозрение, проходимость, контрастность природно-территориальных комплексов. Полирекреационными природно-территориальными комплексами с высоким уровнем ландшафтно-рекреационного потенциала также являются террасированные днища речных долин, которые отличаются благоприятными условиями для развития авто-, вело-, водного, пешеходного туризма и других видов рекреации.

На современном этапе рекреационного природопользования парка свойственно: преобладание односторонней направленности рекреационных потоков; значительные рекреационные нагрузки на природные комплексы водно-болотного угодья Синевир при одновременно низкой рекреационной нагрузке на другие территории; неспособность существующих учреждений рекреации удовлетворить существующий спрос; низкий уровень развития инфраструктуры в парке. Первоочередным заданием является стимулирование развития отдельных видов рекреационных занятий, для которых имеются необходимые ресурсы (зимние виды отдыха, бальнеологическое лечение, зеленый туризм и другие). Решение существующих проблем возможно путем усовершенствования функциональной структуры территории национального парка и сети туристических маршрутов в предложенных нами направлениях.

Ключевые слова: природно-территориальный комплекс, национальный природный парк, рекреационное природопользование, стимулирующие и лимитирующие факторы, ландшафтно-рекреационный потенциал.

ANNOTATION

Romaniv A.S. Landscape Recreation Potential of the National Natural Park „Synevyr”. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of candidate of geographical sciences by speciality 11.00.01 – Physical Geography, Geophysics and Geochemistry of Landscapes. – Lviv National University named after Ivan Franco. - Lviv, 2007.

Theoretical principles of estimation of landscape recreation potential of nature conservation territories are grounded; the general conception of its research is developed. The analysis of natural conditions, stimulant and limiting factors of recreation usage of the National Natural Park „Synevyr” is carried out. The landscape structure of the park is set at the level of complex natural boundaries. An aesthetic attractiveness, recreation firmness, capacity of natural territorial complexes of the national park are estimated. They are examined in the work as the parameters of landscape recreation potential. Typification of complex natural boundaries is conducted on the indexes of suitability to the different types of recreation nature usage. Measures and directions on optimization of the usage of the park's landscape recreation potential are offered. The major of them are the improvement of functional structure of the park territory and optimization of tourist routes network.

Keywords: natural territorial complex, national natural park, recreation usage of nature, stimulant and limiting factors, landscape recreation potential.








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.