Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Интернет-магазин Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Король О.Д. Організація екскурсійних послуг у туризмі

Розділ 4. Екскурсійні маршрути Буковини

4.1. Оглядовий маршрут Чернівцями

Історичний вступ. Чернівці - обласний центр з населенням понад 250 тис. мешканців, розташований на південному заході України у передгір'ї Буковинських Карпат на пагорбах долини річки Прут.

Історія міста бере початок від фортеці Черн, зведеною за князя Осмомисла в середині XII ст. (1153 p.), на лівому березі р. Прут для охорони південних рубежів Галицького князівства та торгового Берладського шляху, який вів із нижнього Подунав'я до Галича. Це місто згадується серед інших у «Списку городів руських дальніх і ближніх» як Черн на Пруті. Можливо, ця назва походила від чорних дубових, перекладених чорноземом, стін фортеці. Очевидно, від слова «черн» походить і назва міста Чернівці.

У середині XIII ст. (1259 р.) ця фортеця була знищена на вимогу монгольського воєводи Бурундая, а мешканці перебралися на правий берег р. Прут, де заснували нове поселення в районі сучасних вулиць Сагайдачного і Барбюса.

З середини XIV ст. край увійшов до складу новозаснованого Молдовського князівства. 8 жовтня 1408 р. Чернівці вперше згадуються в історичних документах - грамоті молдавського господаря Олександра Доброго «Уставництво о митах». На той час місто слугувало митним пунктом, через який проходив торговий шлях, що сполучав Львів із Північним і Західним Причорномор'ям. З 1457 р. Чернівці стали центром волості. У 1538 р. місто у складі Молдовського князівства потрапило під зверхність Османської імперії.

Населення Чернівців у другій половині XVIII ст. складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. У місті було три православні церкви: Успіння Пресвятої Богородиці, Св. Миколая, Св. Параскеви, споруджені з дерева. Діяла в місті дерев'яна синагога, а самі євреї жили власною общиною (кагалом).

Після російсько-турецької війни 1768-1774 pp. у північні волості Молдови були введені австрійські війська, які зайняли й Чернівці. У 1774 p. місто і вся Буковина увійшли до складу Австрійської імперії. У «габсбурзький» період своєї історії (до листопада 1918 р.) Чернівці й отримали свій образ європейського міста з характерним для Австро-Угорщини типом архітектури та міської інфраструктури. У цьому найвіддаленішому на схід місті імперії сформувався космополітичний, поліетнічний склад населення. Клімат «габсбурзьких» Чернівців творили різноманітні релігійні та культурні традиції українців, румунів, поляків, євреїв, німців (німецький вплив був особливо сильним).

Із середини XIX ст., коли місто з'єдналося залізницею зі Львовом і Яссами, Чернівці стали прикордонною вузловою станцією. Потяги везли на Північ і Південь, Схід і Захід ліс, цукор, худобу, вовну, сіль. У місті були відкриті товарна біржа, палата торгівлі й ремесел, поштамт, телеграф, Буковинський ощадний та філії іноземних банків. У Чернівці прийшов європейський капітал, почався будівельний бум, вимощені нові вулиці, прокладені водопровід і каналізація. 4 жовтня 1875 р. указом цісаря Австро-Угорщини Франса Йосифа відкрито університет. Святом для всіх чернівчан став пуск у 1897 р. першого трамваю.

У роки першої світової війни Чернівці потрапили в центр бойових дій, у результаті чого в місті тричі за роки війни змінювалася влада, і лише 3 серпня 1917 р. остаточно відновилася влада австрійського імператора. Внаслідок поразки у війні розпочався розпад Австро-Угорщини, і 3 листопада 1918 р. українці Буковини прийняли ухвалу про створення Західно-Української держави та побажали «прилучення української часті австрійської землі до України». Проте 11 листопада 1918 р. Чернівці були зайняті румунськими військами. ЗО грудня 1918 р. король Румунії Фердинанд І підписав законо-декрет про об'єднання Буковини з Румунією.

28 червня 1940 p., згідно з нацистсько-радянським пактом Молотова-Ріббентропа, Північна Буковина з Чернівцями відійшла від Румунії до Радянської України. Відповідно до цього пакту, з Чернівців було репатрійоване майже все етнічне німецьке населення, що завдало місцевому поліетнічному колориту непоправної шкоди. 2 серпня 1940 р. створена Чернівецька область у складі УРСР.

У роки другої світової війни під час німецької окупації 1941— 1944 pp. до Чернівців повернулась румунська влада. Війна не завдала місту значних руйнувань: були зруйновані кілька будинків на Центральній площі та Поштовій вулиці, підпалено Темпль. 29 березня 1944 р. до міста повернулась радянська влада.

Після здобуття Україною незалежності у 1991 р. місто поступово відновлює свій старий урбаністичний колорит та повертається до історичного коріння.

Турецька площа. За молдавсько-турецьких часів до кінця XVIII ст. Чернівці своїм виглядом нагадували радше велике село. Розкидані поміж пагорбами хатини міщан були оточені городами та садками, тож до такої забудови якнайменше пасувало поняття «архітектурний ансамбль». Тодішнє середмістя охоплювало невелику територію схилу та низини в районі сучасних вулиць Головної (на самому початку), Шолом-Алейхема, А. Барбюса, Петра Сагайдачного, Турецької та прилеглих до них вуличок і провулків.

Турецький міст Турецький міст. Єдиним із трьох майданів тодішніх Чернівців, що зберігся дотепер, є Турецька площа. За австрійської доби вона була безіменна, але вирізнялася своєрідними «турецькими» назвами. Тут пролягала вулиця Турецька. Ця старовинна назва зникла з карти міста лише за радянського часу та знову з'явилася на початку 1990-х. Сьогодні, як і колись, ця вулиця збігає з півдня до площі попід Турецький міст. Біля мосту знаходиться криниця, яку чернівчани за традицією називають Турецькою. Поруч із нею стоять Турецькі лазні, куди ще й досі ходять попаритися. Усі ці назви пов'язані з турецьким військовим гарнізоном, який був розквартирований у Чернівцях на початку XVIII ст. Саме туркам міські легенди приписують спорудження мурованої криниці та добротного кам'яного резервуара для води, а також мурованого мосту над вулицею Турецькою.

Турецька криниця Турецька криниця. Першою ланкою в цьому ланцюгу «турецьких» назв була Турецька криниця, що слугує городянам уже не одне століття, і яку за її тривалий вік неодноразово перебудовували. Ще з австрійських часів її шпиль увінчував півмісяць, надаючи їй екзотичного «турецького» вигляду. Це й визначило її назву, а попервах криницю називали Господарською чи Княжою - від назви церкви, яка колись стояла поруч. У 1793 році криниця була капітально відремонтована й неподалік був установлений пост жандарма, який мав стежити, щоб воду брали лише для пиття. Криниця довгий час була місцем, де православні християни святкували Водохрещення. Воду з джерела брали також для єврейської мікви - ритуального басейну іудеїв.

Із криницею пов'язана романтична легенда про кохання турецького паші до простої української дівчини, зустрівши яку біля криниці, де красуня брала воду, він до нестями закохався в неї та запропонував стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив міщанам брати з криниці воду. На другий день дівчина прийшла до криниці, але коли паша підійшов до неї, вона кинулась у криницю і втопилася.

На стику вулиць П. Сагайдачного і Турецької колись стояла дерев'яна церква Успіння Богородиці. Побудована між 1709 і 1716 pp. молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом, вона називалася Господарською, чи Княжою, і мала значні привілеї. Ця церква належала до дерев'яних храмів Буковини хатнього типу й була подібна до церкви Святого Миколая, яка, до речі, й сьогодні знаходиться на старому місці. На відміну від неї, церкву Успіння Богородиці у 1876 р. перенесли на міську околицю - Калічанку, де вона функціонує дотепер.

До 600-літнього ювілею міста Турецька площа була реконструйована. Тут капітально відремонтували Турецьку криницю та відновили резервуар для води біля неї, на майданчику з північного боку збудували фонтан на кшалт давньоримських руїн, а на крутому схилі біля мосту розмістили квітковий годинник. Посеред площі зостався великий залізний велосипед, «забутий Гуллівером». Тож площа набула вишуканого вигляду зі старовинним шармом і стала улюбленим місцем відпочинку чернівчан.

Перехід від Турецької площі до колишнього майдану Святого Хреста. Проходимо вулицею Шкільною до перехрестя з вул. Шолом-Алейхема й Головною - колишньої площі Святого Хреста. Назва цієї вулиці походить від першої школи, яка з 'явилась тут на початку австрійської доби у 1784 р. На жаль, вона не збереглася, натомість на своєму місці залишилася споруда колишньої другої чернівецької школи з меморіальною дошкою про те, що тут навчався великий румунський поет - Міхай Емінеску.

Колишня площа Святого Хреста. Площа Святого Хреста знаходилася на роздоріжжі теперішніх вулиць Шолом-Алейхема, Шкільної й Головної. Звідси наприкінці XVIII ст. розпочалася забудова міста новоспеченою австрійською владою. Площа стала, власне, першим архітектурним ансамблем австрійських Чернівців: мурований костел Воздвиження Святого Хреста разом з адміністративними спорудами - «Генеральським домом», гауптвахтою та сусідніми кам'яницями - надали їй привабливого, справді європейського вигляду. Від цієї тоді центральної площі в усі кінці міста розходилися вулиці, які забудовувалися й подовжувалися разом зі зростанням Чернівців.

Площа Святого Хреста, щоправда, не довго утримувала статус головної - на початку XIX ст. цю роль почав перебирати на себе майдан Ринок - майбутня Центральна площа. Сьогодні колишня площа Святого Хреста завдяки «будинку-кораблю» та костелу Воздвиження Святого Хреста є однією з архітектурних окрас Чернівців.

Генеральський дім Генеральський дім. Перший кам'яний будинок у Чернівцях з'явився саме на площі Святого Хреста. Він був збудований для австрійської адміністрації у 1780 р. - це так званий «Генеральський дім». Із самого початку тут розмістилися військова адміністрація та суд; а від 1787 р. ця споруда, що постійно обростала різними прибудовами, була осідком також для окружного старости й окружної канцелярії, пізніше - для крайового суду та інших канцелярських установ. У дворі «Генеральського дому» знаходилась школа верхової їзди, а в залі відбувалися концерти й вистави.

На початку жовтня 1823 року в «Генеральському домі» гостювали два імператори, які тоді володіли половиною Європи: австрійський цісар Франц І та російський цар Олександр І. їхня тижнева зустріч у Чернівцях була присвячена виробленню спільного ставлення до цілої низки нагальних питань європейської політики.

Костел Воздвиження Святого Хреста. З іншого боку площі розташований римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста. Це перший мурований храм чернівецького середмістя, який із його високим шпилем на довгий час став архітектурною домінантою міста. Будувати його почали у 1787 p. за дорученням австрійського цісаря Йосифа II, який роком раніше відвідав Чернівці. Імператор сам визначив місце для нового кам'яного храму та не пожалів на будівництво грошей. Зводити костел взялися одразу ж, але будували надто довго - аж 27 років! Йому постійно не щастило: то через прорахунки архітекторів двічі обвалювалася вежа, то потім він горів.

Костел Воздвиження Святого Хреста Храм збудований в єзуїтському стилі. Прототипом його є костел у Римі. Цьому стилю підпорядкований живопис, скульптура, прикладне мистецтво храму. Він також увібрав у себе багато барочних мотивів. Фрескові розписи на стінах і стелі заповнені стилізованими квітковими мотивами, які символізують вічне дерево, дерево життя. Вражають сім неоготичних вівтарів, а також орган, який ще в 70-х роках XIX ст. здобув дві медалі, у Відні та Парижі, як найкращий за тембром європейський орган. На бічній стіні святині зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник, який костелу передав на зберігання один з австрійських монастирів. Він і сьогодні показує віденський час.

Будинок-корабель. Десь наприкінці XIX ст. на розі теперішніх вулиць Шолом-Алейхема й Головної виросла одна з примітних архітектурних споруд старого міста - «будинок-корабель», який старожили ще називали «шіфою». Будівля своїм виглядом справді нагадує корабель, що немовби пливе серед вулиць Чернівців. Оригінальне архітектурне вирішення будинку посприяло народженню романтичної міської легенди, яку переповідає з уст в уста вже не одне покоління городян.

Будинок-корабель Буцімто жили колись два брати: один був підприємцем у Чернівцях, а другий - капітаном, що ходив далекими морями. Коли моряк вийшов у відставку, сухопутний брат покликав його назад до рідного міста. Брати придбали ділянку в центрі міста й звели добротний будинок. Та позаяк капітан тужив за морем, то будинок спорудили подібним до корабля: зі звуженим фасадом, що, наче форштевень, розтинає потоки доріг, відкритим майданчиком на другому поверсі, який нагадує палубу, й башточкою у вигляді щогли. Носова частина «шіфи» була прикрашена невеличким фонтаном у формі голови лева і чашею-раковиною, з якої городяни пили воду.

Перехід від колишнього майдану Святого Хреста до площі Філармонії. Уздовж лівої бічної стіни костелу Воздвиження Святого Хреста, на якій знаходиться сонячний годинник, тягнеться вулиця Бетховена. Проходимо нею до площі Філармонії. Дорогою звертаємо увагу на старі металеві електричні стовпчики, які збереглися ще з австрійських часів. До речі, електричне освітлення у Чернівцях з'явилося в 1896 p., а наступного року вулицями міста пішов трамвай.

Площа Філармонії. Одним із найстаріших майданів середмістя, який розквіт за австрійської доби, є площа Філармонії. Історія цього майдану сягає кінця XVIII ст., коли тут розташовувався ринок, де торгували переважно борошном. Звідси і перша його назва - Мучний, чи, німецькою, Мельпляц. Окрім торжища, тоді тут знаходилися військові склади та крайова в'язниця, які знесли в середині XIX ст., коли майдан забудовувався житловими двоповерховими кам'яницями. Площа стала набирати пристойного вигляду, тож її вподобали чернівецькі меломани, які плекали мрію про власне концертне приміщення. У 1880 p., після зведення тут будинку Музичного товариства, площу перейменували на честь кронпринца Рудольфа - Рудольфспляц. До слова, сам кронпринц відвідав Чернівці дещо згодом, у липні 1887 р.

Обласна філармонія Обласна філармонія. Головною спорудою архітектурного ансамблю майдану, яка визначила сучасну назву площі, є колишня будівля Музичного товариства - сьогоднішня обласна філармонія. Ще у 1862 році городяни створили «Товариство сприяння музичному мистецтву». Назустріч шанувальникам музики пішла й міська влада - 21 червня 1873 р. Чернівецький магістрат ухвалив виділити Музичному товариству під будівництво земельну ділянку в східній частині тодішнього Мучного майдану. Тут 29 травня 1876 р. урочисто заклали наріжний камінь у фундамент майбутньої споруди, а у листопаді 1877 року на сьогоднішній площі Філармонії відкрили будинок Музичного товариства.

Для художнього оформлення інтер'єрів будівлі Музичного товариства був запрошений віденський маляр-професор Карл Йобст, який тоді розписував семінарську церкву Трьох Святителів у Митрополичій резиденції. Буковинський краєзнавець і літератор Л.А. Сіміґінович-Штауфе так описав враження, яке справила на нього робота пензля віденського художника: «Усім, хто нині заходить до зали Товариства, всміхається найчудовіший розпис; кожен відчуває себе духовно піднесеним, спостерігаючи за твором геніального майстра. На чудовій розкішній стелі, в обрамленні вінків, представлені емблеми музики, вітражі на вікнах, розписи на колонах, у гірляндах квітів - імена найвидатніших композиторів».

У приміщенні філармонії в різні часи виступали знаменитості, які гастролювали чи працювали в Чернівцях, про що сповіщають пам'ятні дошки на фасаді. На одній із них міститься погрудне зображення видатного українського композитора Миколи Лисенка, який неодноразово з великим тріумфом давав тут концерти. У різні часи тут виступали золотий голос України Соломія Крушельницька, піаніст Артур Рубінштейн, співак з європейським іменем 1930-х, уродженець Буковини Йозеф Шмідт, володарі незрівнянних голосів Енріко Карузо й Пауль Морґанс, французький скрипаль Жак Тібо та інші. У Чернівецькій обласній філармонії працювала відома єврейська артистка Сіді Таль; тут починали своє сходження на велику сцену народні артисти України Софія Ротару, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський та інші відомі співаки.

Колишній готель «Брістоль» Колишній готель «Брістоль». На рубежі століть, упродовж «золотих» десятиліть модерну, довкола майдану виросли нові будівлі, які склали гідне сусідство будівлі Музичного товариства. Завдяки їм Рудольфспляц набув справді європейського вигляду. За 1905-1906 pp. на південному боці площі коштом місцевих міщан Йозефа Ландау та Макса Майснера постав у стилі віденської сецесії розкішний чотириповерховий будинок із кутовою вежею-еркером - готель «Брістоль», що став архітектурною домінантою площі й усього прилеглого кварталу. Міські легенди подейкують, що в його номерах приймали своїх гостей найдорожчі чернівецькі повії. У цоколі готелю розташовувався ресторан, де задоволені життям гості розтринькували гроші. Від тих часів зберігся розкішний сецесійний напис «Hotel Bristol» угорі на фасаді та дах під червоною черепицею. Сьогодні тут знаходиться гуртожиток Чернівецького медуніверситету, а перший поверх займає кафе «Картопляна хата».

Свого сучасного вигляду площа Філармонії набула в результаті реконструкції 2004-2005 pp. Після знесення Критого ринку, що з'явився на майдані у 1930-х роках, на його місці амфітеатром облаштували просторий майданчик з музичним фонтаном посередині, який підсвічується увечері. Біля колишнього готелю «Брістоль» розбили скверик зі стильною металевою колонкою для води австрійського часу.

Перехід від майдану Філармонії до Центральної площі. Обходимо будівлю філармонії з правого боку вулицею Чайковського та ознайомлюємося з меморіальними дошками на її бічній стіні. Там, де будівля філармонії закінчується, повертаємо праворуч на вул. Худякова та йдемо нею до Центральної площі. Дорогою з лівого боку звертаємо увагу на споруду Головного поштамту, збудовану наприкінці XIX cm. у стилі італійського відродження.

Центральна площа. Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок, або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Площа справді центральна - від неї як промінці розходяться врізнобіч майже всі головні вулиці міста: Головна, Руська, Університетська, І. Франка, О. Кобилянської та ін.

Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа II. У 1786 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де працював би ринок і можна було б проводити ярмарки. Але через те, що тоді на тому місці знаходилися розрізнені приватні ділянки близько десятка городян, які місцевій владі довелося викуповувати, створення майдану рухалося повільно. Утім, уже приблизно від 1790 p., ще до завершення впорядкування площі, тут було торжище, яке на багато років визначило характер майдану і надало йому назву «площа Ринок». А вже в перші десятиліття XIX ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив цісар Франц І у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р.

Попри свою давню історію, ансамбль Центральної площі набув свого завершення зовсім недавно. У травні 1999 р. тут було урочисто відкрито монумент Тарасові Шевченку.

Колишній готель «Під Чорним Орлом» Колишні готелі площі. Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-XIX ст., став уособлювати нове обличчя міста. За австрійської доби ряд будинків Центральної площі слугували готелями і ресторанами. Найвідоміший серед них був готель «Під Чорним Орлом» - сьогоднішній головний корпус торговельно-економічного інституту. У ресторані готелю полюбляли збиратися чернівецькі «вершки суспільства», а його зала слугувала сценою для театральних вистав. Як свідчить меморіальна дошка на фасаді, тут у 1860 р. молодий Юрій Федькович познайомився з творами Тараса Шевченка й відтоді присвятив себе служінню українській літературі.

Навпроти колишнього готелю «Під Чорним Орлом» у 1910 р. постала розкішна п'ятиповерхова будівля готелю «Золотий Лев». Сьогодні тут розмістилися магазини та житлові приміщення, а також кафедри і гуртожиток університету. Про колишній готель нагадує лише барельєф лева, що завмер навстоячки в геральдичній позі угорі на фасаді кутової башти.

Міська ратуша. Справді європейського вигляду площа набула після спорудження тут у 40-х роках XIX ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців і головного осередку міського життя.

Міська ратуша Розмови про будівництво міської ратуші велися з 1825 року, і лише 19 квітня 1843 р. у присутності поважних гостей зі столиці був закладений перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. Будівельні роботи велися під керівництвом окружного інженера Адольфа Маріна й наглядом камерального архітектора Андреаса Микулича. За 4 роки в центрі Чернівців постала ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. За старою європейською традицією ратуша поєднує два об'єми: великий горизонтальний об'єм самої будівлі з акцентованим на тлі фасаду ризалітом з доричним ордером; та вертикальний об'єм у вигляді 50-метрової двоярусної вежі з балконом і годинником. За цим годинником магістрат довгі роки звіряв час із Віднем, аж поки Чернівці не отримали самоврядування.

З балкону, що з усіх боків оточує вежу, добре видно старе місто. Звичайно, балкон у ті часи не слугував майданчиком для огляду околиць, а мав практичне призначення: був місцем пожежного дозору. Сьогодні з балкона вежі щодня, рівно о 12 годині, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.

Шпиль вежі з мідною позолоченою кулею за австрійської доби увінчувала «пташка» - двоголовий габсбурзький орел. У роки першої світової війни, коли місто неодноразово переходило з рук у руки, «пташку» демонтували. Відтоді на шпилі змінилося чимало прапорів, як і написів на фронтоні будівлі. Але ратуша незмінно слугувала городянам центром міського самоврядування.

Художній музей Художній музей. Впродовж 1900-1901 pp. поруч із ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, в якій сьогодні знаходиться художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля справедливо вважається класичним зразком віденської сецесії, однією з найвишуканіших пам'яток модерну в Центрально-Східній Європі. Споруда має чіткі симетрії фасаду, на тлі якого трохи виступає центральний ризаліт, що увінчується аттиком з двома скульптурами по краях. Серед оздоб фасаду виділяється майолікове панно, яке прикрашає верхню частину центрального ризаліту. На панно зображені алегоричні постаті, що символізують провінції Австро-Угорщини. Буковина на ньому представлена юнаком у козячій шкурі.

Споруда вражає й не менш витонченою красою інтер'єрів, в оформленні яких віртуозно поєднані скульптура, живопис, ліпнина, вітражі, художній метал. У внутрішньому оздобленні будівлі брав участь знаний український художник Микола Івасюк. Його пензлеві належить картина на міфологічний сюжет, яка й досі прикрашає стелю.

Експозиція художнього музею дозволяє простежити розвиток живопису на Буковині впродовж двох останніх століть. Класична школа представлена полотнами Юстина Пігуляка, Миколи Івасюка, Євгена Максимовича, Августи Кохановської та інших художників, чиї твори прикрашають музеї та картинні галереї багатьох європейських міст.

Вулиця Ольги Кобилянської. Промінцем від Центральної площі тягнеться вулиця Ольги Кобилянської - єдина у Чернівцях пішохідна вулиця. Дата народження тодішньої Молодіївської, а пізніше Панської вулиці відома точно: в 1786 році на розі Центральної площі та теперішньої Кобилянської був закладений перший мурований будинок, а перед тим на його місці довелося викорчувати чимало пеньків. На початку XX ст. старожитні хатки були витіснені дво- і триповерховими стильними кам'яницями, а саму вулицю забрукували. Ще живі ті чернівчани, котрі пам'ятають, як тодішню Панську двірники мили по кілька разів на день водою з милом, а поліціянт змушував кожного «нечупару» з брудним взуттям гарно витерти ноги, перш ніж ступити на бруківку.

Колишня кав'ярня «Габсбург» Колишня кав'ярня «Габсбург». Одразу на початку тодішньої Панської вулиці у 1898 р. постала розкішна кам'яниця, у якій розташувалась елітна кав'ярня «Габсбург». Пізніше тут був заснований «Клюб шанувальників кави», де шановне панство полюбляло за філіжанкою кави вести бесіди на шляхетні теми. Така атмосфера сприяла народженню поетів, філософів і музикантів. До речі, ця атмосфера підкупила Лесю Українку, яка гостювала в Ольги Кобилянської та вперше пила каву саме в Чернівцях.

Споруда колишньої кав'ярні «Габсбург» надзвичайно гарна. її кут, що виходить на Центральну площу, увінчує граційна барокова вежа, а на фасаді по вулиці О. Кобилянської над вікнами першого поверху усміхнені маскарони чергуються з маскаронами бородатими та суворими. Сьогодні в цій будівлі знаходиться управління Національного банку України.

Краєзнавчий музей Краєзнавчий музей. Посередині вулиці Ольги Кобилянської знаходиться будівля колишньої Дирекції Православного релігійного фонду. Нині тут розмістився краєзнавчий музей, заснований ще у 1863 році, - один із найстаріших музеїв України. У його фондосховищах зберігається майже 90 тис. експонатів: колекція стародруків, у тому числі Острозька Біблія Івана Федорова; велика та гарно підібрана збірка етнографічних матеріалів, нумізматики, писанкарства, предметів побуту населення Чернівецької області; дуже цінна колекція пам'яток археології та багато іншого.

Перехід від вулиці Ольги Кобилянської до Вірменської церкви й назад до Кафедрального собору. Поруч із Краєзнавчим музеєм знаходиться одна з наймонументальніших споруд міста - Кафедральний собор Святого Духа, проте не затримуємося біля нього. Натомість, одразу після собору на перехресті повертаємо ліворуч і вулицею Вірменською йдемо до Вірменської церкви. Потім вертаємось цією ж вулицею до Кафедрального собору.

Вірменська церква Вірменська церква. У середині XIX ст. у чернівецьких вірмен-католиків визріла потреба мати свій храм. Для його проектування був запрошений чеський архітектор Йозеф Главка, який тоді працював над Резиденцією Буковинських митрополитів. Будівництво церкви розпочалось у 1869 р. в історичному вірменському кварталі, а 9 жовтня 1875 p. творіння геніального Главки було урочисто освячене на честь Святих Апостолів Петра і Павла.

В архітектурній композиції Вірменської церкви Йозеф Главка оригінально поєднав елементи романського, візантійського й готичного стилів, характерні для середньовічних буковинських монастирів, із традиціями вірменського культового зодчества. Завдяки чудовій акустиці храм від самого початку використовували як концертну залу: влаштовували вечори церковного співу і органної музики. Сьогодні тут знаходиться органний зал Чернівецької обласної філармонії, а боковий вівтар відведений для богослужіння вірменам-католикам.

Кафедральний собор Святого Духа. Перший камінь у фундамент Кафедрального собору закладений у липні 1844 року. Будівництво велося під наглядом крайового інженера А.Маріна та віденського архітектора А. Рьолля, а у 1860 році за проектом Иозефа Главки був перебудований фасад храму. Через 20 років після початку робіт у липні 1864 р. владика Євген Гакман освятив Кафедральний собор. Проте внутрішні оздоблювальні роботи тривали аж до кінця століття. Так, ще у 1892-1896 pp. група художників із Відня розписувала стіни.

Кафедральний собор Святого Духа Збудований у стилі італійського Ренесансу, храм вражає своєю величною красою. Подейкують, що за основу був узятий один із проектів Петербурзького Ісакіївського Собору, подарований єпископу Є. Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. Окрім нього, церкву увінчують ще два куполи, а також дві вежі-дзвіниці вгорі по обидва боки фасаду.

У Кафедральному соборі зберігається ряд православних реліквій: раки з частинками мощей святої великомучениці Варвари, святого великомученика Пантелеймона, преподобного Іова, ігумена Почаївського; виносний дубовий хрест із часткою Животворного Древа, освячений у храмі Воскресіння Господнього в Єрусалимі. У березні 2006 року біля собору встановлений пам'ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгенові Гакману.

Костел Серця Ісуса Перехід від Кафедрального собору до костелу Серця Ісуса та на Соборну площу. Через вулицю Головну проходимо далі вул. Кафедральною до Соборної площі. Дорогою звертаємо увагу на Костел Серця Ісуса, що розміщений з лівого боку в кінці вул. Поповича, а також на будівлю колишньої Крайової управи Буковини.

Костел Серця Ісуса. Потреба у будівництві нового та просторішого храму визріла серед чернівецьких римо-католиків ще в середині XIX ст. Проте лише у 1894 p., завдяки клопотанню місіонерів ордену єзуїтів, був зведений монастирський комплекс зі стильним костелом, який освятили на честь Пресвятого Серця Господа Ісуса. Проект храму розробив професор Иозеф Ляйцнер - директор Чернівецької школи ремесел. Костел збудований на кшталт кращих готичних храмів Центрально-Східної Європи: мав стрункі неоготичні форми, витончений інтер'єр, різнобарвні вітражі. Завдяки своєму незвичному для православного краю виглядові храм Серця Ісуса одразу ж став однією з архітектурних родзинок столиці Буковини. За радянської доби будівлю єзуїтського костелу влада спершу передала Православній церкві, але потім тут розмістився Державний архів Чернівецької області. Нині культову споруду повернули релігійній громаді міста.

Соборна площа Соборна площа. Соборна площа, у минулому Австріяпляц, є найвищою точкою старого міста - 225 м над рівнем моря. Колишня назва площі пов'язана з монументом Австрії, спорудженим у 1875 р. з нагоди сторіччя приєднання Буковини до імперії Габсбургів і демонтованим румунською владою після першої світової війни. До архітектурного ансамблю Соборної площі також належить пам'ятник радянським воякам, загиблим у другій світовій війні, споруджений у 1946 р. на місці недобудованого румунського військового меморіалу.

Перехід від Соборної до Театральної площі. Від Соборної площі проходимо повз пам'ятник загиблим радянським воякам вул. Червоноармійською до вул. Головної. На розі цих вулиць знаходиться розколота брила з дерев 'яним хрестом -усе, що залишилося від пам'ятника полеглим солдатам 41-го піхотного полку австрійського війська, сформованого буковинцями, знесеного радянською владою у 1949 р. Спускаємося трохи вулицею Головною й одразу після готелю «Київ» повертаємо ліворуч і Готельним провулком виходимо на вул. І. Франка. Далі вулицями А. Міцкееича та М. Ватутіна йдемо до Театральної площі, дорогою звертаємо увагу на будівлю колишнього Палацу юстиції.

Обласна адміністрація Обласна адміністрація. Будівля обласної адміністрації була споруджена у 1904-1906 роках як Палац юстиції: тоді тут знаходилися крайовий суд і палата адвокатів. Автор проекту - віденський архітектор Франц Сковрон - у загальному образі споруди стилізував ренесансний флорентійський палац XV ст., але переосмислений у дусі модерну. В облицюванні зовнішніх стін будівлі використана червона та зелена глазурована цегла, фасад прикрашають різнокольорові майолікові вставки з квітами і написами латинню «lex» - закон. Обласну адміністрацію охороняють два величних леви, що спокійно сидять по боках головного входу в будівлю. Кожен з них притримує перед собою передніми лапами картуш. Саме тому цю кам'яницю ще називають «будинком із левами».

Театральна площа. Наприкінці XVIII ст. там, де тепер Театральна площа, була околиця міста, за якою починався густий ліс. Пізніше тут знаходилися військові склади з провіантом, які були знесені на початку XX ст., коли на площі розпочалась активна забудова. У середині XIX ст. на майдані торгували збіжжям. Пізніше торгівлю зерном перенесли в інше місце, а натомість майдан облюбували торговці рибою, тож він став називатися Рибним - Фішпляцом. Наприкінці XIX ст. цю площу офіційно назвали на честь монаршої особи - іменем Єлизавети. До початку XX ст., попри пишну назву, Єлизаветпляц залишався пересічним базарним майданом, куди городяни навідувалися хіба що для купівлі харчів. Перевтілення цієї містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут у 1904-1905 pp. нового міського театру.

Музично-драматичний театр Музично-драматичний театр. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам'яток архітектури, яка прикрашає місто вже понад сто років. Чернівецький театр - творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера, відомої в Європі спорудженням 43 театрів, серед яких Віденський та Одеський. Він постав за якихось 14 місяців та своєю красою не поступався кращим театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр - це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як за їхніми проектами були споруджені театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр - то пам'ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».

Перший камінь у фундамент майбутнього театру був закладений 1 серпня 1904 p., а вже 3 жовтня 1905 р. відбулося його урочисте відкриття. Театр збудований у стилі віденської сецесії з переважанням елементів стилю ренесанс. Фасад споруди прикрашає арковий портал з двома парами колон з боків та скульптурною композицією з Аполлоном із лютнею в оточенні персонажів античних драм. Над вікнами фасаду в обрамленні муз встановлені барельєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера. У тимпанах над вікнами бічних стін розташовані мармурові бюсти видатних діячів світової культури. Декор інтер'єру виконаний у стилі бароко з поєднанням білих і золотих тонів, що надає йому елегантності. Фойє та зала для глядачів пишно оздоблені різьбленням і необароковими скульптурами. Колись перед будівлею стояв пам'ятник Шіллеру, сьогодні на цьому місці сидить бронзова Ольга Кобилянська, чиїм іменем названий театр.

Єврейський народний дім Єврейський народний дім. У 1908 р. праворуч від театру постала вишукана чотириповерхова будівля у стилі модерн з домішками бароко і ренесансу, в якій розташувався Єврейський народний дім - Юдішесхауз. Споруда має два фасади: один виходить на вулицю Штейнберга, другий - на Театральну площу. На фасаді, що виходить на Театральну площу, створений архітектурно-художній образ: чотири атланти несуть на собі два верхніх поверхи, прикрашені композицією з чотирьох колон і арки. У цьому образі можна побачити вільно трактоване зображення єврейського священного ковчега Завіту.

Поява Єврейського дому гармонійно доповнила картину розмаїття національного життя австрійських Чернівців, представленого на той час народними домами української, румунської, польської та німецької громад. Юдішесхауз відібрали в єврейської громади міста, коли на ратуші почали змінюватися державні прапори. Єврейські громадські організації повернулися до свого народного дому лише на початку 90-х, в незалежній Україні. Вони розмістилися на першому поверсі, решту приміщень колишнього Єврейського дому займає міський палац культури.

Нещодавно тут відкритий музей історії та культури євреїв Буковини, де хронологічно представлений період існування єврейської громади з кінця XVIII до середини XX ст. Експозиції музею містять оригінальні книги, документи, поштові листівки, автентичні речі побуту, предмети релігії та інші цікаві експонати.

Медичний Університет Медичний Університет. Ліворуч від театру вздовж всієї площі розмістилася величава чотириповерхова споруда колишньої Торгово-ремісничої палати, в якій тепер знаходиться Медичний університет. Вона постала у 1909 p., звузивши Театральну площу не менше ніж на третину. Палата збудована у стилі віденської сецесії, чим склала гідну компанію іншим модерним спорудам Театральної площі. Про її колишнє призначення свідчить аттик на фасаді, у центрі якого розміщені скульптури античних богів - покровителів торгівлі та ремесел Меркурія і Геї. Вони тримають у руках роги достатку. На фасаді над вікнами другого поверху розташовані емалеві щити із зображенням символів ремесел.

У 2000 році на Театральній площі заснували «Алею зірок» -майстрів мистецтв Буковини. Під час відкриття Алеї «засвітили» 31 зірку. За 7 років на ній з'явилося 9 імен, а у 2008 р. - ще 4 зірки. Тут зібрано десятки славетних імен співаків і музикантів, які розпочинали своє сходження на велику сцену в Чернівцях. Серед них є постаті, добре відомі як в Україні, так і за її межами.

Перехід від Театральної площі до колишньої Резиденції буковинських митрополитів. Обходимо театр з правого боку, позаду нього повертаємо праворуч на вулицю Гете і по ній спускаємося до перехрестя з вул. Університетською. Тут повертаємо ліворуч і вулицею Університетською йдемо до колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, де сьогодні знаходиться Чернівецький національний університет. Дорогою з правого боку звертаємо увагу на перший корпус університету, відкритий у жовтні 1875 p. указом цісаря Австро-Угорщини Франса Йосифа, про що свідчить меморіальна дошка на його фасаді.

Колишня Резиденція буковинських митрополитів. Серед визначних пам'яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль колишньої Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, включений до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Він був збудований на місці старого єпископського будинку в 1864-1882 pp. Нині тут розмістилися центральні корпуси Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Цей унікальний архітектурний ансамбль з'явився завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на будівництво нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.

Колишня Резиденція буковинських митрополитів Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Иозеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці в Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерію.

Головний корпус (нині центральний V корпус, у якому знаходиться адміністрація вузу) був осідком митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами, у яких він влаштовував аудієнції для високих гостей і де відбувалися єпархіальні засідання. У куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики - каплиця Іоана Сучавського, з якої, власне, й розпочалося будівництво всієї Резиденції.

Синодальна зала Серед приміщень головного корпусу своє красою і величчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром (звідси її теперішня назва -Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев'яна стеля. Враження неземної величі посилювали й коридори з мармуровою мозаїкою на підлозі та розмальованими стелями у формі куполів. На жаль, у 1944 р. Синодальна зала була пошкоджена пожежею. У вогнищі постраждали не лише інтер'єри, загинула й синодальна бібліотека, що містила унікальні стародруки та архіви. Теперішній вигляд Мармурової зали - лише копія, створена реставраторами.

Проте пожежа змилостивилась над Залою засідань Священного синоду (теперішня Червона зала). її інтер'єр зберігся в первісному вигляді. Стіни Червоної зали були оздоблені китайським шовком, дерев'яна стеля декорована орнаментом, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала. Створені за старовинною технологією, вони нараховують аж п'ять шарів срібла.

Церква Трьох Святителів Ліворуч від входу до Резиденції в теперішньому VI корпусі університету знаходилися два духовні навчальні заклади. Одним із них була духовна семінарія, створена у Чернівцях ще у 1828 р. Вона займала другий поверх будівлі, а перший з ініціативи митрополита було передано під потреби греко-православного теологічного факультету щойно відкритого Чернівецького університету.

Підковоподібний семінарський корпус з трьох боків оточує церкву Трьох Святителів. Перший камінь у фундамент храму заклав владика Євген Гакман у квітні 1867 р. Над його інтер'єром працювало декілька фахівців високого рівня. Церкву розписував маляр-професор із Відня Карл Йобст. Його пензлю належать темперні розписи з біблійними сюжетами. Завдяки чудовій акустиці до храму залюбки приходили послухати службу чернівецькі шанувальники церковного співу, які нині знову отримали таку нагоду.

Колишня Резиденція буковинських митрополитів У 1993 р. після часів радянського атеїзму було відновлене теологічне відділення у складі філософсько-теологічного факультету Чернівецького університету, яке розмістилося на першому поверсі семінарського корпусу, а у церкві Трьох Святителів відродилися богослужіння, які проводять студенти-теологи та їхні духовні наставники-викладачі.

У корпусі, що праворуч від центрального входу (нині IV корпус університету, де тепер розміщений географічний факультет), знаходилися дяківська школа, архидієцезальний музей та фабрика свічок. Дах історичної будівлі пресвітерію, як і всієї Резиденції, вкритий орнаментованою черепицею на зразок буковинських народних візерунків. Посередині корпусу над головним входом височіє вежа з годинником та куполом, який по колу оздоблений зірками Давида. У такий спосіб увічнили пам'ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста. Адже потрібну для будівництва Резиденції астрономічну суму - 1,8 млн. гульденів самі православні зібрати б не змогли.

<<< назад | зміст | вперед >>>

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat