Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Король О.Д. Організація екскурсійних послуг у туризмі

Розділ 4. Екскурсійні маршрути Буковини

4.2. Заміський маршрут по Буковині

Чернівці → Мамаївці → Лужани → Дубівці → Чортория → Вашківці → Мілієве → Вижниця → Виженка → Вижниця → Берегомет → Сторожинець → Чернівці.

Мамаївці. Мамаївці - село Кіцманського району. Розкинулось на лівому березі річки Прут неподалік від Чернівців. За народним переказом, назва села походить від імені Мамай. На території села та його околиць виявлено понад 20 археологічних пам'яток, які засвідчують, що це давнє східнослов'янське поселення. Так, тут знайдено 5 ранньослов'янських поселень черняхівської культури (II-VI ст. н.е.). В урочищі Гуцулка розкопано святилище VI ст. до н.е., що складалося з великого кострища та жертовника.

Перша згадка про село під назвою Нові Мамаївці датується 1580 p., коли його власник митрополит Г. Могила подарував це поселення монастиреві Сучавиця. Мамаївці - батьківщина українського художника Ю.Г. Пігуляка та народного артиста України Д. М. Гнатюка.

Лужани. Лужани - селище міського типу на лівому березі р. Прут та по обох берегах його невеликої притоки - річки Совиці. Стара назва села - Лукани походить від слова "луки", оскільки воно розташоване в долині, де колись були великі луки. Про існування цього ранньослов'янського поселення черняхівської культури (III-V ст. н.е.) нагадують різні археологічні знахідки - уламки глиняного посуду, побутові речі, кам'яні жорна.

Уперше село згадується у грамоті 1453 року. В історичних джерелах говориться про спорудження тут у XV ст. кам'яного Успенського храму - найстарішого з уцілілих на Буковині. Споруджений у мальовничій місцевості на околиці старовинного парку, храм являє собою тринефну споруду з гранчастою апсидою і прямокутним бабинцем однакової ширини з нефом (як в Іллінській церкві XII ст. у Чернігові або в храмах Закарпаття).

Успенський храм Інтер'єр церкви колись було повністю розписано фресками. Написані водночас із побудовою храму, вони є дорогоцінною пам'яткою буковинського малярства XV ст. і свідчать про високий рівень культури майстрів, їх відданість традиціям українського монументального живопису. Інші фрески приховані під побілкою. Лише невеликі фрагменти розчищено, що дозволяє отримати уявлення про їх цінність.

Фрагменти фресок розміщено в бабинці: у нижньому регістрі на південній стіні розкрито три фігури святих - Сергія, Федора й, очевидно, Дмитрія: на північній стіні - зображення лицаря у червоній киреї верхи на білому коні. Ктиторський напис (слов'янською мовою) засвідчує, що це зображення Федора Вітольда. До речі, іконографія вершника нагадує портрет короля Ягайла з каплиці Св. Трійці в Любліні (1418 p.).

У другому регістрі на північній стіні церковної споруди розміщена фреска з рідкісним апокрифічним (недостовірним) сюжетом - "Бідний на гноїщі". Цар Давид, цар Соломон і ангел звеселяють бідного грою на гуслях, лютні та торбані.

Храм Вшестя в Лужанах - яскравий приклад буковинської школи архітектури. Відокремленість у розвитку Буковини призвела до розповсюдження в цьому краї тринефних церковних споруд із простим похилим дахом, а також пізнішого типу - тризубного з трьома верхами. Подібний тип церковної споруди зустрічається в Дубівцях, що зустрінеться далі на маршруті.

Дубівці Дубівці. У Дубівцях на цвинтарі, схожому на невеликий зелений луг, обсадженому деревами, підноситься Спасівська церква кінця XVII ст., перебудована у 1782 р. Вона, як уважають спеціалісти, належить до гуцульської школи архітектури. За композицією складається з трьох квадратних зрубів. Уся церква неначе вирізана майстерним різцем обдарованого скульптора. У Спасівській церкві дивно поєдналися стиль різьблення іконостаса та його живопис з архітектурною спорудою. Припускають, що і церква, й іконостас, і живопис були задумані й виконані в тісній співдружності талановитими теслярами-зодчими, різьбярем і живописцем. Скидається на те, що творці цієї оригінальної споруди були виховані на традиціях високого мистецтва XVII-XVIII ст. Можливо, зодчі разом зі своїми помічниками були єдиною артіллю зі спільним творчим кредо.

Село Дубівці - батьківщина видатного українського співака Г.М. Руснака (1895-1960).

Чортория. Чортория - батьківщина талановитого актора і режисера, народного артиста України Івана Миколайчука. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно. Більшість українських фільмів 60-70-х років XX століття створювалися за його участі. Ось що казав про Миколайчука Сергій Параджанов: «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко».

Садиба-музей Івана Миколайчука У Чорториї діє садиба-музей Івана Миколайчука. Те, що ми бачимо, - наукова реконструкція хати, де жила родина Миколайчуків, виконана у 1991 році. У 2006 році на подвір'ї відтворено криницю та встановлено бюст акторові. Поруч із хатою р остуть дв і берізки, які ще в 70-ті посадив Іван разом із братом. Зібрані в музеї речі оригінальні: валізка Івана, з якою кіноактор їздив до Чернівців, його та братів-сестер колиска, ткацький верстат, родинні світлини, народні строї, мамині вишивки.

Вашківці. Вашківці - місто районного підпорядкування, розташоване за 36 км від Чернівців на правому березі Черемошу, на широкому зарінку понад річкою Глибочок. Назва міста походить від імені Васко. До другої половини XIX ст. воно ще називалося Васківцями. Вашківці - давнє східнослов'янське поселення. На території міста виявлено залишки трьох ранньослов'янських поселень черняхівської культури (II-VI ст.). Перша писемна згадка про нього припадає на 1431 р. У центрі міста знайдено рештки поселення XVI ст. З 1903 р. Вашківці стають містом, центром новоутвореного Вашківського повіту.

У Вашківцях жив і творив заслужений майстер народної творчості України художник-орнаментист Г.О. Тарас. Усе своє життя він присвятив збиранню й упорядкуванню народних орнаментів та вишивок. Народний митець створив близько ЗО великих вишитих полотен і понад 3 тис. взірців орнаменту. Його твори представлені в оселі народного митця, тепер це народний музей Г.О. Тараса. Тут зберігаються сотні робіт видатного майстра - портрети, килими, вишивки, взірці орнаментів тощо.

На околиці містечка Вашківці здіймається Аннина гора, на якій знаходиться Православний жіночий монастир Святої Анни. Цю гору священною вважали здавна. Легенда розповідає, що в ті часи, коли Буковина знаходилася під турецьким ярмом, жила у Вашківцях дівчина на ім'я Анна, яка славилася своєю красою й добрими вчинками. Дівчина мала косу до колін і великі чорні очі. Турки під час одного з набігів дізналися про дівчину й вирішили впіймати красуню, щоб потім продати на невільницькому ринку. Рятуючись від ворогів, вона вибігла на гору. З вершини Анна побачила, що турки оточили її. Діватися було нікуди і вона почала щиро молити Бога про порятунок. І коли вороги були вже зовсім близько, сталося диво: земля розступилася і навіки сховала втікачку. Турки довго шукали дівчину, але знайшли лише її косу, що залишилася на поверхні. Переслідувачі зі злості відрізали її, але вітер вихопив волосся з турецьких рук і розвіяв по всій горі.

На знак цього дива місцеві християни насипали тут могилу і звели кам'яний хрест, а гора відтоді почала називатися Анниною. Незабаром з-під гори забив струмок із цілющою водою і сюди почали приходити люди з надією зцілитися за допомогою молитви та святої води. З часом хрест зруйнувала блискавка. Відновили його у 1848 році - в рік скасування кріпацтва в Австрії, під владою якої на той час перебувала Буковина. Імовірно, тоді ж на вершині гори побудували дерев'яну церкву, яка згоріла на початку XX ст.

Жіночій монастир Святої Праведної Анни У 1993 році тут заснований жіночій монастир Святої Праведної Анни. Протягом останніх двох десятиліть на Анниній горі було збудовано собор Святої Анни з нижнім храмом Святих Великомучеників Маковеїв, келії, житлові корпуси, господарські приміщення. На місці решток хреста, встановленого тут у 1848 p., воздвигнуто новий – на честь преподобної Анни, відомої з Євангелія. А поруч із хрестом можна побачити народний лубок із сюжетом, навіяним місцевою легендою.

Мілієве. У цьому селі народився відомий український поет, перекладач, літературний критик Д.Ю. Загул. Він пройшов складний шлях у літературі й завоював собі визнання широкого загалу читачів. У часи сталінщини був безпідставно звинувачений у націоналізмі та репресований.

На околиці села до цього часу збереглись руїни доменної печі, так званої гамарні, в якій у минулому столітті виплавляли залізо з болотної руди.

У Мілієвому знаходиться один із кращих краєзнавчих музеїв Чернівецької області, експонати якого знайомлять з минулим і сьогоденням села, предметами народного побуту, серед яких національний одяг, різьблені та розмальовані скрині, гончарні вироби, дерев'яне начиння.

Вижниця. Вижниця - районний центр, розташований за 68 км від Чернівці, в мальовничій місцевості, де річка Черемош залишає гори й виносить свої води на широку долину. Розташувавшись біля відрогів зелених Карпат, Вижниця своїми окраїнними вулицями виходить на їхні пологі схили. У забудові міста переважають одно-та двоповерхові будівлі, що збереглися з минулого століття.

Знаходження міста у верхній течії Черемошу зумовило і його назву. Вижниця походить від слова "вижній" (верхній). Уперше згадується в молдавському літописі за 1501 рік. Літописець І. Некулче відносить це поселення до сіл, що існували ще наприкінці XV ст.

Розташована біля підніжжя Карпат, Вижниця здавна розвивалась як торгове поселення, тісно пов'язане з гірськими районами Буковини. В 1767 р. поселення одержало грамоту, яка надавала йому право торгового містечка. Відтоді тут чотири рази на рік відбувались ярмарки, де гуцули продавали вироби з дерева, полотно, обруси (скатертини), рушники з гарними візерунками, вишивані сорочки, пояси, а також продукти тваринництва. Сюди приїздили з-за кордону скуповувати різьблені вироби іноземні купці.

До літопису історії Вижниці вписано імена видатних діячів української культури, серед яких особливе місце займає Ю. Федькович. Протягом 1869-1872 pp. письменник працював інспектором шкіл Вижницького повіту.

Мальовнича природа Вижниці, її околиць і навколишніх гір завжди приваблювала українських діячів літератури та мистецтва. Частими гостями її були відомі світові українські письменники: Леся Українка, Іван Франко, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич, художник І. Пігуляк, інші діячі української культури. Всіх їх гостинно приймала місцева освітянка Ганна Москва. Нині про це нагадує меморіальна дошка на будинку.

Православна Свято-Михайлівська церква Однією з найвідоміших культових споруд Вижниці є православна Свято-Михайлівська церква (1924). Храм має оригінальний вигляд - це чи не єдина в регіоні церква, збудована у стилі модерн. У 1961 р. від попадання блискавки постраждали вежі цієї церкви, після чого її закрили. У 90-х роках XX ст. відремонтована церква в дещо зміненому вигляді знову почала приймати прихожан.

Вижниця відома також династією цадиків, яку започаткував Менахем Мендель бен Хаїм Хагер у середині XIX століття. Згодом тут були побудовані палац цадиків, синагога, школа-хедер. У радянський час багато споруд передано в користування різних установ та організацій.

Вижниця здобула славу відомого за межами України центру декоративно-вжиткового мистецтва і художньо-навчального осередку. Цим вона зобов'язана, насамперед, діяльності училища вжиткового мистецтва, заснованого в 1905 р. славнозвісними гуцульськими різьбярами В. Шкрібляком, В. Дев дюком, М.Мегеденюком та Ф. Гнатюком.

Василь Шкрібляк (1856-1928) і Василь Девдюк (1873-1951) - вихідці з відомих родин гуцульських майстрів, які розвинули батьківську справу. Батько першого з Василів, славетний різьбяр із Яворова Юрій Шкрібляк, вважається родоначальником школи гуцульської різьби, за витворами якої ще на початку XX ст. «полювали» найсолідніші музеї старої Європи. Виходець із Косова Василь Девдюк також перейняв навички різьби від свого батька, а згодом опанував карбування по металу.

Вижницький народний музей У 1940 році Вижницьку художньо-промислову школу було розширено й реорганізовано в художньо-промислове училище. Із кращими творами вихованців училища, а також з історією краю можна ознайомитись у Вижницькому народному музеї, що в центрі міста. Він розміщений в одноповерховому будинку за адресою Українська, ч. 76. Тут є багата експозиція дипломних робіт випускників навчального закладу. Експонати, виставлені в музеї, умовно поділено на чотири відділи: художньої обробки дерева, ювелірної справи та ковальства, художнього ткацтва та художньої вишивки, моделювання та конструювання одягу.

З Вижниці зробив злет у широкий світ музичної естрадної культури самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль "Смерічка", багаторазовий лауреат республіканських, всесоюзних і світових фестивалів естрадної пісні. Солістом ансамблю був народний артист України Назарій Яремчук - провідний естрадний митець країни. До речі, він уродженець околиці Вижниці - Рівні.

Виженка. Село Виженка розкинулося в оточенні зеленого верховіття букового і смерекового лісів, де води швидкоплинної звивистої Виженки зливаються з бурхливим Черемошем.

Церква Св. Миколая На початку села, при впадінні в річку Біженка невеликого струмка, з правого боку на високому пагорбі стоїть дерев'яна церква Івана Сучавського (1792р.). На цьому місці, за легендою, колись точилась запекла битва між загоном татар і селянами. У пам'яті старожилів зберігся давній переказ. Як ненажерлива гусінь сунула сюди татарва, нищачи на своєму кривавому шляху все живе. Людям доводилося відступати все далі й далі, рятуючись у Карпатах. Та ось тут, де впадає гірський потік Лісковець у Виженку, волелюбні хоробрі гуцули вирішили або відбити ворога, або загинути. Завалили проходи і лази буками й смереками, причаїлись на скелях та урочищах понад річкою, чатуючи на непрошених гостей. Пропустили у прилаштовану пастку передові загони лютого ворога, а відтак перекрили їм шлях до відступу. Розкопали загату і вода з неї ринула на чужинців. Потім камінням, ратищами і топірцями перегамселили ординців. Недобиті рештки переляканої орди почали відкочуватись назад. Сміливці довго ще їх переслідували і вбивали, як мух.

Виженка У центрі Виженки знаходиться дерев'яна трикупольна церква Св. Миколая (1925 p.) Проте значно відоміша за цю церкву вкрита ґонтом капличка, що знаходиться поруч. Зведена в першій половині XIX ст., вона примітна своїми написами на передній стіні про важке життя під панщиною у 1820 p., голод і холеру 1866 року. Ці написи фактично є історичним документом: "Браття милі! Р. 1820 толоки, ліси і всі добра були людські. Р. 1822 інжініри записали ляхам, а люди о том не розуміли. Ляхам мусили кожний робити 3 дні на тиждень панщини. Як не пришол на панщину, то давали 50 до 70 буків, що кров йшла". Далі в цій скорботній історичній пам'ятці напис гласить, що 1866 року населення пережило небачений голод і холеру.

Трохи далі по дорозі до перевалу Німчич з лівого боку, перед невеликим водоспадом на річці Виженці знаходиться ритуальна лазня-міква - колись надзвичайно важливий об'єкт у житті єврейської громади. Тут, за легендами, купалися вижницькі цадики-чудотворці. До сьогоднішнього дня над цим плесом збереглася табличка на івриті, однак цей напис у селі вже мало хто може прочитати.

Перевал Німчич Перевал Німчич. Перевал Німчич (586 м) - одне з найбільш мальовничих місць у Буковинських Карпатах, де, до речі, знаходиться однойменний туристичний комплекс. Звідси відкривається чудовий краєвид гірської долини, якою тече бурхливий Черемош. Дуже поетично про Німчич висловилася Леся Українка, яка побувала тут у липні 1901 року. «Раз заїхали високо на гору Німчич і побачили звідти при заході сонця щось таке гарне і срібне, як мрія». Неподалік від перевалу знаходяться найцікавіші пам'ятки природи Буковинських Карпат: дивовижні скельні утворення Соколине око та Протяте Каміння; печера Олекси Довбуша – відважного народного ватажка 30-40-х pp. XVIII ст. Дістатися цих об'єктів можна лише пішими маршрутами.

Гора Стіжок Берегомет. Берегомет простягнувся вздовж річки Сірет біля підніжжя Буковинських Карпат. У самому центрі селища на розі дороги, що веде з Вижниці та вулиці Центральної, стоїть мурована Михайлівська церква. Храм побудований у 1888 році коштом представників славетного роду Васильків. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, знаходилася більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році й перевезена 1889 року до села Долішній Шепіт. Про це сповіщає старий пам'ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря.

Поблизу Берегомета конусом здіймається гора Стіжок. Обрисами вона справді нагадує стіжок сіна. На її вершині у скелі з піщанику є кілька неглибоких печер. У народі їх називають Довбушевими. Не виключено, що тут знаходив притулок ватаг опришків зі своїми побратимами. Свідчення підтверджують, що опришки часто переховувались від переслідувань цісарських військ в околицях Берегомета, під горою Стіжок, у так званій гірській коморі. За легендою, тут заховав вилучені в багатіїв скарби Олекса Довбуш. За горою Стіжок розкинулась широка Берегометська долина з родючими ланами та багатими травостоєм луками.

Сторожинець Сторожинець. Сторожинець - районний центр, що розкинувся на лівому березі Сірету. Там, де тепер місто, на березі річки колись стояв сторожовий пост стародавніх русинів. Назва Сторожинця походить від однойменного слова ("сторожинець", у давнину - укріплений пункт, де перебувала сторожа). Уперше в історичних документах Сторожинець згадується 1448 року.

У Сторожинці заслуговує на увагу дендропарк лісного технікуму. Тут на площі 12 га росте понад тисяча видів дерево-чагарникових порід із різних країн світу. Створено живий куток, в якому можна побачити косуль, оленів, білок, павичів та інших тварин і птахів. Дендропарк віднесено до пам'яток природи.

<<< назад | зміст | вперед >>>

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat