<<< назад | зміст | вперед >>>

Мельниченко О.А., Шведун В.О. Особливості розвитку індустрії туризму в Україні

Розділ 1. Теоретичні основи розвитку індустрії туризму

1.2. Специфіка розвитку окремих видів туризму (за цільовими ринками)

Попри їх розмаїття, окремі види туризму (за цільовими ринками) [112] мають як спільні, так і відмінні ознаки.

Практично повністю тотожними є такі сегменти індустрії туризму: супро­воду туристичного продукту (страхові компанії, банківські установи; полігра­фічні підприємства, картографічні фабрики, періодичні видання, телерадіокомпанії; логістичні, юридично-аудиторські, маркетингові, рекламно-інформаційні, технологічні (обслуговуючі) та проектні установи); надання супутніх послуг (установи, що надають послуги екскурсоводів, гідів-перекладачів, інструкторів, провідників; підприємства зв’язку, торгівлі та транспорту, а також з виробниц­тва сувенірів, специфічних для певної місцевості товарів, туристичного споря­дження; заклади розміщення, громадського харчування, розваг, культури, нау­ки, освіти, ділового, лікувально-оздоровчого, фізкультурно-спортивного, пізна­вального, побутового обслуговування та іншого призначення; комунальні слу­жби; правоохоронні органи) та регулювання туристичного кластеру (органи державного управління й органи місцевого самоврядування України; громадсь­кі об’єднання; органи влади інших країн; міжнародні організації).

При цьому більшість з тих, хто займаються збутом туристичного проду­кту (туристичні оператори та агенції), диверсифікують власні ризики за раху­нок надання усього спектру туристичних послуг. При цьому може мати місце спеціалізація її учасників на певному цільову ринку (медичному, спортивному, освітньому…), тим самим не лише займаючи певну ринкову нішу, а і позиціонуючи себе серед споживачів і конкурентів; водночас, пропозиція решти видів турів (частіше за все, рекреаційних) слугує лише додатковим заробітком.

Натомість істотні відмінності стосуються тих, хто безпосередньо ство­рює (суб’єкти господарювання - ядро туристичного кластера) та споживає ту­ристичні продукти (населення).

Найбільш розповсюдженим є рекреаційний туризм - вид туризму, спря­мований на відновлення сил, відпочинок у вільний час [91]; діяльність людини, спрямовану на відтворення своїх фізичних і психічних сил, розвиток особисто­сті [136]; процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил лю­дини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від робо­ти час на спеціалізованих територіях [170]; суспільне явище, яке відображає ві­дношення з приводу відтворення й розвитку життєвих сил людини [193].

Споживачами послуг рекреаційного туризму є населення. При цьому пора року, тривалість, місце та спосіб відпочинку залежать від віку, статі, сімейного стану, доходів та особистих вподобань рекреантів.

Ядром кластеру рекреаційного туризму є курорти та інші об’єкти (інсти­туції, території…), які виконують такі функції:

- санаторно-лікувальне лікування;
- медична реабілітація хворих;
- оздоровчий відпочинок і профілактика захворювань;
- культурно-лікувальна і дозвіллєва рекреація [128; 195].

Рекреаційну сферу можна розглядати як складну систему, до складу якої входять соціальні, біологічні, технічні та інші компоненти [56], а також такі йо­го складові: контингент професійних спеціалістів, що забезпечують туристич­но-рекреаційний процес; матеріально-технічна база, необхідна для туристично-рекреаційної діяльності; функціонування серед інших господарсько-територіальних комплексів та утворень, що безпосередньо чи опосередковано беруть участь в організації відпочинку населення [247].

Шаптала О. у рекреаційній діяльності виділяє три основні групи суспіль­них функцій - медико-біологічну, соціально-культурну та економічну [239], для виконання яких використовуються відповідні рекреаційно-туристські ресурси - об’єкти та явища природного, природно-антропогенного, соціального похо­дження, що використовуються для туризму, лікування, оздоровлення та впли­вають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рек­реаційних районів (центрів), їх спеціалізацію та економічну ефективність; су­купність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності та при сучасній і перспективній структурі рекреацій­них потреб і техніко-економічних можливостях використовуються для прямого й опосередкованого споживання, надання рекреаційно-туристських і курортно-лікувальних послуг [17]. Для повноцінного відпочинку й оздоровлення рекреа­нтам необхідні певні умови: чисте, багате киснем повітря, тиша, сприятливий мікроклімат, принадність середовища, можливість займатися не стомлюючою аматорською справою. Таким умовам найкраще відповідають лісові насаджен­ня, які характеризуються високими санітарно-гігієнічними та естетичними вла­стивостями і мають важливе пізнавальне значення [6]. Не випадково, як ствер­джують спеціалісти, майже 70 % опитаних віддають перевагу лісовому відпо­чинку. У людей, які відпочивають у лісі, швидко поліпшується самопочуття, зникає нервове напруження, втома, відновлюється працездатність. Спеціальні дослідження показали, що у робітників, які провели вихідний день у лісі, про­дуктивність праці підвищувалася на 3-5% [13]. Першоосновою рекреаційно-туристичної діяльності є не стільки землі рекреаційного призначення, скільки рекреаційні зони відпочинку, що перебувають у складі будь-яких категорій зе­мель за цільовим призначенням, які є інструментом реалізації стратегії органі­зації відпочинку людей [209].

Очевидними є тенденції, за яких від класичного туризму відокремлюють­ся нові, найрізноманітніші альтернативні види і типи туризму, зосередженість на яких дозволяє підвищувати дохідність туристичних послуг, і, відповідно, ви­хід на нові ринки, у т.ч. міжнародні [141].

Останнім часом у суспільстві дедалі більше уваги приділяється не лише відпочинку та організації дозвілля населення, а і забезпеченню належного стану здоров’я людини як провідної продуктивної сили та кінцевої мети економічного розвитку [26]. Пацієнт обирає країну, лікаря та клініку, де йому може бути за­пропоновано діагностику та лікування, які є цікавими саме для нього [80]. При цьому місце постійного проживання не є визначальним критерієм для отриман­ня медичних послуг, тому зростає інтерес до розвитку медичного туризму, який почав розвиватись з античних часів, а у XXI ст. перетворився в окремий вид ту­ристичної індустрії, оскільки є найбільш стабільним, цілорічним, затребуваним і перспективним видом туризму [49].

Проблематика розвитку медичного туризму порівняно нова для вітчизня­ної науки, а тому відсутній усталений понятійний апарат і наявне використання споріднених термінів "медичний", "лікувальний", "лікувально-оздоровчий" ту­ризм. На окрему увагу заслуговують ті з них, які вирізняються змістовністю, як-от:

- переміщення туристів з постійного місця проживання в інший регіон з метою лікування та профілактики захворювань різних органів в організмі, для проведення спеціальних лікувальних процедур [49];
- вид туризму, що спрямова­ний на відновлення життєво важливих функцій людини і призначений для хво­рих і ослаблених людей [226];
- вид туристичної діяльності, в основі якої покла­дено створення лікувальної, діагностичної, реабілітаційної, профілактичної, оздоровчої послуги для туриста, котрий перебуває за межами помешкання і пе­реслідує мету відтворення власного здоров’я [26];
- подорож до курортних міс­цевостей з метою оздоровлення та лікування [196].

Водночас, окремі тлумачен­ня цих понять містять окремі дискусійні положення, а саме: отримання медич­них послуг "за межами помешкання" [26, с.147] може не передбачати виїзд за межі населеного пункту постійного проживання, а їх надання "за межами краї­ни проживання" [12, с. 61; 80, с.42], хоча вони можуть надаватись в іншому на­селеному пункті на батьківщині; "вид господарської діяльності, спрямований на організацію турів" [12, с.61] вказує лише на суб’єкта, який опосередковує ці послуги, тоді як поза увагою залишаються інші учасники цього процесу, тобто ті, хто надає і отримує медичні послуги; "орієнтація на пропозицію додаткових туристичних послуг" [141, с. 35]: "пізнавальні, розважальні, видовищні та інші програми" [109, с.33], а також відпочинок [26, с.146], реалізація "рекреаційних функцій" [109, с.33] передбачає "відновлення сил, відпочинок у вільний час [91, с.192], а тому є лише дотичною до досліджуваної проблематики. Зрештою, стверджуємось в думці, що під поняттям "медичний туризм" слід розуміти вид туризму, який передбачає виїзд індивіда за межі населеного пункту, де той пос­тійно проживає, задля отримання медичних послуг лікувального, діагностично­го, реабілітаційного та профілактичного характеру [152].

Потреба виокремлення медичного туризму в окрему форму оздоровчо-лікувального туризму зумовлена передусім його специфічною ознакою - забез­печенням результату лікування, тобто характеризується завершеністю процесу лікування. Якщо мета оздоровчого туризму (велнесу), в основному, розгляда­ється як профілактика певних захворювань і зміцнення здоров’я, то мета меди­чного туризму більш конкретна і полягає в лікуванні хвороб та інших відхилень від здорового стану організму, у викорененні захворювання, що й розглядається причиною приїзду в той чи інший регіон [141]. Тому при розробленні медичних турів особливу увагу слід приділяти тому, щоб туристові надали саме ті медич­ні послуги, які йому потрібні та не зашкодять його здоров’ю [27].

Споживачами послуг медичного туризму є населення, яке потребує меди­чні послуги лікувального, діагностичного, реабілітаційного та профілактичного характеру. При цьому пора року, тривалість, країна, лікарі та клініка обирають­ся пацієнтом залежно від стану його здоров’я, затребуваних медичних послуг (наприклад, кардіохірургічне лікування, імплантація тазостегнових і колінних суглобів, стоматологічна допомога…) і розміру доходів.

Потреби населення в якісних послугах медичного туризму продукують суб’єкти рекреаційного та санаторно-курортного комплексів, чия діяльність спрямована на досягнення наступних цілей: відпочинок; рекреація (відновлен­ня); лікування; оздоровлення.

Задля цього використовуються такі основні оздоровчі ресурси:

- кліматотерапія - лікування за допомогою сприятливого для конкрет­ного організму клімату;
- бальнеотерапія - лікування мінеральними водами;
- пелоїдотерапія - лікування спеціальними грязями;
- телассотерапія - лікування за допомогою сприятливих властивостей морської води;
- айротерапія - оздоровчі процедури з використанням гірського повітря;
- спелеотерапія - використання при лікуванні мікроклімату печер;
- фітотерапія - використання цілющих властивостей рослин [26].

Безсумнівно, медичний туризм слід виокремлювати за характером мето­дів лікування. Разом з тим дискусійним є підхід до поділу медичного туризму за напрямами на лікувально-оздоровчий, профілактичний та екологопізнавальний. По-перше, медичний туризм є формою лікувально-оздоровчого туризму, а не навпаки; по-друге, екологопізнавальний туризм не може розглядатись як на­прям медичного туризму, оскільки не передбачає надання медичних послуг; по-третє, профілактичний туризм слід розглядати як форму оздоровчого туризму, оскільки не передбачає лікування захворювання [27].

Важливою складовою медичного туризму є санаторно-курортне лікуван­ня, яке базується на наявності на відповідній території природних рекреаційних ресурсів, розвиненої оздоровчої інфраструктури (бальнеологічні лікарень, гря­зелікарень, курортних поліклінік, санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, санато­ріїв для дітей з батьками, спеціалізованих санаторіїв, дитячих оздоровчих центрів [11] …), сучасного медичного обладнання, кваліфікованого медперсо­налу… [109]. Основними критеріями розвитку санаторно-курортного лікування є наявність родовищ лікувальних мінеральних вод, грязей, озокериту, сприят­ливі кліматичні умови, екологічно чисте природне середовище. При цьому що більші запаси лікувальних ресурсів, вища їхня лікувальна ефективність, то ви­щу цінність мають рекреаційні території [93].

Пропонується класифікація видів медичного туризму за такими ознаками:

- масштаб: індивідуальний; груповий;
- мета: лікувальний - лікування хвороб і патологій; діагностичний - уточ­нення діагнозу та обстеження; оздоровчий - профілактика захворювань, оздо­ровлення та покращання зовнішнього виду;
- спосіб: традиційний; нетрадиційний [152].

У зв’язку з особливостями надання сервісу сформувалися певні форми лі­кувально-оздоровчих послуг: лікувально-оздоровчі процедури, оздоровча заря­дка, лікувальна фізкультура під керівництвом інструктора і самостійно, турис­тичні заходи (прогулянка, ближній туризм, мандрівки тощо), сонячні, водяні і повітряні ванни, рухливі ігри та ін. [196].

Основними мотивами відвідання медичних турів є результативність (тоб­то якість надання медичних послуг) і спроможність (у т. - Ч.рівень цін на медич­ні послуги). Основними ж стимулюючими чинниками розвитку міжнародного медичного туризму все ж є: приваблива ціна, перелік послуг або надання більш кваліфікованої допомоги [27].

Умовно можна виділити два основні потоки медичних туристів. Перший - ті, хто виїжджає з економічно розвинених країн в країни "третього світу". У країнах з високим рівнем економіки медичні послуги є настільки дорогими, що далеко не усі громадяни можуть дозволити собі медичну страховку, яка покри­ває усі та/або найбільш дорогі види лікування. Не маючи можливості самостій­но оплатити ту чи іншу операцію у своїй країні, пацієнти підшукують варіанти більш дешевого, але також ефективного лікування в інших країнах. Цю групу, перш за все, представляють мешканці США. Водночас, навіть такі соціально орієнтовані системи охорони здоров’я, як у Великобританії та Канаді, змушу­ють своїх громадян шукати медичну допомогу "на стороні". Причина - великі черги на різні види медичних послуг, які покриває страховка.

Другий потік складається з пацієнтів більш бідних країн з невисоким рів­нем розвитку медицини (у т.ч. країн СНД). Для них поїздка на лікування до країн з традиційно високорозвиненою та просунутою медициною - єдина надія на встановлення об’єктивного діагнозу та шанс на одужання. Саме тому затре­бувані такі напрями, як онкологія, кардіохірургія, ортопедія та нейрохірургія в клініках Німеччини, Ізраїлю, Швейцарії, Австрії, Франці.

Самий значний потік клієнтів медичного туризму у всіх напрямах пов’я-заний з оздоровленням на курортах, лікування у стоматологів і проведення пла­стичних операцій. Це вже усталена практика поєднання відпочинку з отриман­ням медичних послуг, а також доходний бізнес, який постійно поповнюється новими гравцями, котрі просувають свої послуги в жорстких умовах конкурен­ції за рахунок комплексного сервісу та орієнтація на масове споживання [80].

Серед найбільш перспективних ринків медичного туризму є стоматологі­чний туризм [27]. Однією з передумов розвитку стоматологічного туризму в Україні є спроможність як комунальних, так і приватних стоматологічних клі­нік надавати якісні послуги, оскільки здебільшого кваліфікація їхнього персо­налу уже давно не поступається рівню підготовки європейських спеціалістів [80]. До того ж, чимало науковців [22; 27; 80; 142 та ін.) одностайні, що однією з важливих переваг України є краще співвідношення "ціна - якість" на лікуван­ня та протезування зубів. Так, зокрема, якщо в ірландській стоматологічній клі­ніці за одну коронку прийдеться викласти мінімум € 2,5 тис., а у київській вона обійдеться в десятки разів дешевше - біля ₴ 500 [27]. Тому даний вид туризму буде зорієнтовано, передусім, на закордонних (у т.ч. з країн ЄС) туристів [22], але, водночас, не слід нехтувати і потенціалом внутрішнього стоматологічного туризму.

Для відновлення власних "життєвих сил" люди мають не лише відпочива­ти та лікуватись (поповнювати лави, відповідно, рекреаційних і медичних тури­стів), а і належним чином харчуватись (у т.ч. під час мандрівок). І якщо одних цікавить лише безтурботний доступ до продуктів харчування (зокрема, відсут­ність необхідності купувати продукти, готувати страви, мити посуд…), то ін­ших - можливість скуштувати нові блюда світової кухні. Останнє створює пе­редумови для розвитку ресторанного (гастрономічного, кулінарного) туриз­му - спеціалізованого виду туризму, пов’язаного з ознайомленням з історією, технологією та культурою споживання національних страв і продуктів, а також навчання і підвищення рівня професійних знань у сфері кулінарії [191].

Споживачами послуг ресторанного туризму є населення; натомість ядром цьому кластеру є заклади харчування та інші об’єкти (гастрономічні конкурси, фестивалі, майстер-класи…), дозволяють не тільки підтримувати життя люди­ни, а і формувати додаткове джерело естетичного задоволення, засіб пізнання іншого народу. Однак щоб перепробувати всі страви Всесвіту, не вистачить і цілого життя, але ознайомитися з гастрономічними творіннями основних наці­ональних кухонь можливо. Мета ресторанного туризму - насолодитися особли­востями тієї чи іншої національної кухні, вхопити саму душу місцевої рецепту­ри, а не просто скуштувати величезну кількість страв і напоїв [199].

Завдяки розвитку ресторанного туризму забезпечуються такі ефекти:

- в економічній сфері: виробництво нового туристичного продукту, ство­рення доданої вартості, унаслідок чого здійснюється процес нагромадження цінностей; створення додаткових робочих місць і значне зростання зайнятості населення; формування прямого та непрямого ефекту від одержаних доходів туристичних підприємств, а також підприємств-партнерів - засобів розміщення, закладів ресторанного господарства, розваг…; розвиток малого та середнього бізнесу, які заповнюють нові ніші на ринку виробництва і послуг; згладжування проблем сезонності в туристичних регіонах, продовження туристичного сезону; пожвавлення зовнішньої торгівлі, збільшення експортно-імпортних операцій з послугами і товарами, що є однією із основних джерел залучення іноземної ва­люти в країні; необхідність підтримання наявних туристичних об’єктів у нале­жному стані та створення нових обумовлюють мотивацію підприємців і пред­ставників органів влади (місцевої та державної) щодо інвестування коштів на реставрацію пам’яток історії та культури, правоохоронні заходи, реконструкцію матеріально-технічної бази, освітянську та виховну роботу засобами туризму; є важливим елементом комплексу маркетингових комунікацій для популяризації продукції місцевих товаровиробників та інших закладів сфери гостинності;
- в соціальній сфері: відпочинок, отримання позитивних емоцій і вражень під час гастрономічної подорожі сприяють відновленню фізичних сил і психо­логічного здоров’я людини; організація дозвілля населення; раціоналізації віль­ного часу, згладжування розбіжностей та попередження конфліктів у суспільст­ві, формування та підвищення освітнього рівня, поширення культурних ціннос­тей і створення нових; збагачення соціальної інфраструктури, стимулювання розвитку науки, освіти, закладів культури, творчих колективів, фестивального руху;
- в гуманітарній та культурологічних сферах: забезпечення саморозвит­ку особистості, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайо­млення з традиціями національної гастрономії, кулінарії, стилем життя інших народів і красою природи [191].

Аналізуючи можливості розвитку ресторанного туризму, доцільно об’єднати їх у декілька перспективних напрямів:

- агро, винну, медову, рибну, фруктово-ягідну, сирну, кавову, змішану спеціалізацію [199];
- сформовані гастрономічні бренди;
- традиційні продукти;
- гастрономічні фестивалі;
- органічне землеробство;
- етнографічна кухня;
- концептуальні ресторани;
- екзотика [4].

Популярністю з погляду розвитку ресторанного туризму користуються переважно європейські країни (Франція, Італія, Іспанія, Австрія…), а також ек­зотичні гастрономічні традиції Японії, Китаю, Індії, Мексики та країн арабсько­го світу [199]. Найбільшого поширення кулінарні тури набули у Великобританії та Перу. Дуже популярними стали відомі французькі, болгарські винні тури, які пропонують прогулянки по виноградниках, збір винограду, дегустацію вин; си­рні тури в Голландію, Швейцарію, Італію, де можна поласувати сортами кра­щих сирів, відвідати сирний ярмарок; пивні тури по Німеччині, Австрії, Чехії, Бельгії з відвідуванням пивоварень, відомих пивних барів та фестивалів. Крім того, гастрономічні подорожі приваблюють людей, чий бізнес безпосередньо пов’язаний із приготуванням і вживанням їжі - ресторатори, сомельє, дегуста­тори, ресторанні критики. Метою таких подорожей є підвищення рівня профе­сійних знань, почерпнути нове і набратися досвіду. Програмою таких гастро­номічних подорожей передбачаються майстер-класи від кращих шеф-кухарів, які із задоволенням діляться секретами приготування тієї чи іншої страви. З професійними цілями відправляються в кулінарні подорожі також представни­ки туристичних компаній, які прагнуть розширити свій бізнес і почати продава­ти гастрономічні тури [202]. Сучасних туристів цікавить можливість не тільки про-дегустувати страви національної кухні, приготовані з найсвіжіших продук­тів самими носіями тієї чи іншої національної культури, пізнати їхні регіональ­ні відмінності, але й відвідати ресторани високої кухні, концептуальні рестора­ни, познайомитися з традиційними чи сучасними технологіями вирощування сільськогосподарської сировини й отримання з неї продуктів, інколи ексклюзи­вних, які прославили той чи інший регіон або місцевість [4]. Зрештою, як пос­луга, гастрономічний тур є комплексом заходів, що проводяться з метою дегус­тації традиційних для певної місцевості страв, а також окремих інгредієнтів, які ніде у світі більше не зустрічаються і мають особливий смак. Саме комплекс­ність туристичної пропозиції викликає труднощі в організації та призводить до суттєвого зниження конкурентоспроможності вітчизняного гастрономічного турпродукту і, як наслідок, до руйнування іміджу України як великого європей­ського туристичного оператора [202].

Важливою конкурентною перевагою для вітчизняного туризму має стати усталена традиція хлібосольства й гостинності, вміння майстерно приготувати страви, вправно їх подати та вміння щедро прийняти гостей. Борщ, а також інші взірці української кулінарії: галушки, вареники, горілка були символами етніч­ної культури не лише завдяки своїй оригінальності, а й через те, що вплетені були в обрядову культуру - і, отже, недаремно всі вони виступали насамперед компонентом святкової їжі [202].

Всебічне втілення концепції сталого розвитку в життя робить екологіч­ний туризм - життєздатний туризм, чутливий до навколишнього середовища, що включає вивчення природного і культурного навколишнього середовища і має на меті покращення стану цього середовища; відповідальна подорож в при­родні території, яка сприяє охороні природи й покращує добробут місцевого населення; екологічно відповідальні подорожі та відвідування відносно непо-рушених природних територій з метою вивчення, милування й дослідження природи і супутніх культурних пам’яток, які сприяють збереженню оточуючого середовища, наносять мінімальну шкоду природі і створюють соціально-економічні вигоди місцевому населенню; туризм, що включає в себе подорожі в міс­ця з відносно незміненою природою з метою отримати уявлення про природні й культурно-етнографічні особливості даної місцевості, який не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, за яких охорона природи і природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення [165].

Відповідно до цих визначень сформульовано основні принципи екотуризму: стимулювання та задоволення потреб спілкуватися з природою; знайомст­во з живою природою та місцевими звичаями і культурою; запобігання негати­вного впливу на природу і культуру; зведення до мінімуму негативних наслід­ків екологічного і соціокультурного характеру, підтримка екологічної стійкості середовища; сприяння охороні природи і місцевому соціокультурному середо­вищу; екологічна освіта; участь місцевих жителів й отримання ними доходів від туристичної діяльності, що створить для них економічні стимули для охорони природи; економічна ефективність і забезпечення соціально-економічного роз­витку території; сприяння стійкому розвитку відвіданих регіонів [34].

Екологічний туризм став одним з найбільш перспективних видів туризму в Україні також через значну різноманітність циклів туристичних занять: пізна­вальних (ознайомлення з культурно-історичними, етнографічними, природними об’єктами території), розважальних (рибальство, збирання грибів, горіхів, ягід, лікарських рослин, прогулянки на човнах), оздоровчих (плавання в водоймах, фізична праця), зміна вражень і постійний контакт з природою у поєднанні з низькими фінансовими витратами [165].

Доволі перспективним убачається розвиток вітчизняного мисливського туризму. Важливою його конкурентною перевагою має стати не лише усталена традиція хлібосольства й гостинності, вміння майстерно приготувати страви, вправно їх подати та вміння щедро прийняти гостей [202], наявність великих за площею територій (лісів, лук…), де можна організувати полювання, зберігаючи прийнятну чисельність популяції диких звірів і птахів, а й передовий світовий досвід - мисливський туризм може дати такі прибутки, які на порядок переви­щуватимуть вартість деревини річної лісосіки за середньоєвропейськими ціна­ми [79]. Подальший розвиток вітчизняного мисливського туризму дозволить: забезпечити збалансований розвиток вітчизняного мисливського господарства та суміжних галузей і сфер національної економіки; гарантувати належний рі­вень охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу (зокрема, регулювати чисельність хижаків і їх здобичі, знищувати хворих диких тварин і птиць…); створити додаткові робочі місця; збільшити надходження коштів до державного і місцевих бюджетів; задовольнити потреби частини на­селення у проведенні дозвілля та отримання певних благ (м’яса, хутра…) [151].

Важливою запорукою розвитку сучасного мисливського туризму є, по-перше, функціонування достатньої кількості спеціалізованих підприємств, які не лише організовують законні полювання, а і пропонують інші послуги: єгер­ські послуги, рибальство, послуги з проживання та харчування… [127], органі­зація обробки трофеїв у мисливському господарстві, фотополювання, катання на конях, собаках, човнах, квадро циклах, снігоходах…; по-друге, насичення ринку сучасною мисливською зброєю, набоями, спорядженням…; по-третє, ро­збудова транспортної інфраструктури, будівництво житла належного комфорту; по-четверте, проведення комплексу різноманітних господарських робіт, спря­мованих на поліпшення умов існування, розмноження та збільшення чисельно­сті мисливської фауни, підвищення рівня професійної роботи єгерської служби, формування мережі вольєрних господарств, використання гнучких цін на добу­вання мисливських тварин з урахуванням міжнародного рівня вартості даного виду рекреації; по-п’яте, зважене державне регулювання розвитку мисливсько­го господарства (передусім, забезпечення дотримання правил, норм та інструк­цій ведення мисливського господарства; встановлення термінів полювання та обмежень на нього, а також лімітів добування й видачі дозволів на відстріл ди­ких тварин і птиць; стимулювання забезпечення охорони та відтворення мис­ливської фауни…); по-шосте, узгодження інтересів держави, бізнесу, мислив­ців, територіальної громади та інших осіб, які мають пряме чи опосередковане відношення до розвитку мисливського туризму [151].

Риболовецький туризм є відносно молодим видом туристського бізнесу, що динамічно розвивається та ґрунтується на охопленні значної кількості лю­бителів рибного лову. При цьому слід зважати на таке:

- рибна ловля для певної категорії риболовів-любителів є хобі, захопленням, заради якого вони готові до придбання дорогого риболовецького спорядження, човнів, катерів, тобто риба­лка стає заняттям не тільки популярним, але й престижним (це дозволяє споді­ватися на те, що новий турпродукт може бути запропонований за висококонкурентними цінами, які зможуть забезпечити високий дохід);
- найпривабливіші для рибного лову види риб (кефаль, камбала, сарган, барабуля, ставрида, бичок) ловляться, в основному, у літній період, тоді як промислові породи (хамса, тю­лька, оселедець, пеленгас) добуваються в осінньо-зимовий період;
- сезонний спад у промисловій діяльності рибодобувних підприємств може знівелювати за рахунок прийому і обслуговування як українських, так і іноземних риболовів-любителів у літній період.

При дослідженні можливостей розвитку річкового, озерного і морського риболовецького туризму було встановлено, що найбільший потенціал має мор­ський, оскільки він забезпечується різноманітністю об’єктів лову, багаторічни­ми традиціями рибної ловлі, можливістю поєднання хобі - рибного лову з від­починком на морі. Враховуючи, що в туристичному бізнесі одним із основних чинників успіху є широта та різноманітність послуг, що надаються, аналізовано можливі варіанти розвитку послуг риболовецького туризму на основі освоєння дайвингу в поєднанні з підводним полюванням не тільки на риб, але і на молю­сків (мідії, устриці, рапана) [19].

Промисловий туризм відкриває нові можливості і для міста, і для підп­риємства. Зокрема, для міст з великою виробничою базою промисловий туризм пропонує цікаві можливості у сфері прямої та непрямої зайнятості, а також збі­льшення поставок та урізноманітнення туристичного продукту. У міст, які ма­ють вузькоспеціалізовані промислові підприємства, чи міст, які мають історич­но сформовану галузеву виробничу структуру, є шанс заявити про себе, прорекламувати свій потенціал за рахунок туризму. Промисловий туризм відкриває нові можливості, з точки зору доходів і як інструмент управління для окремих підприємств. В якості об’єктів необхідно використовувати підприємства харчо­вої промисловості, заводи з виробництва напоїв, пива, вин та ін., шахти, авто­мобільні заводи й інші виробництва, які мають багату історію і цікавий процес виробництва. При цьому для підприємств харчової промисловості необхідна також організація дегустацій [125].

Позитивний вплив промислового туризму на розвиток регіонів у зарубіж­них країнах є очевидним, адже ті регіони, які раніше вважалися не цікавими з точки зору туризму, стали всесвітньо відомими туристськими центрами. Цей вид туризму являється дуже перспективним для промислових регіонів, на тери­торії яких розташовано декілька підприємств [201]. Ефективна реалізація кон­цепції розвитку промислового туризму забезпечить: підвищення обсягів нада­них туристичних послуг та інвестиційної привабливості туристичної індустрії України; вдосконалена нормативно-правової бази щодо розвитку промислового туризму; залучення більшої кількості іноземних туристів як ефект від форму­вання туристичного бренду промислової території; підвищення відрахувань в бюджет регіону від надання туристичних послуг промисловими підприємства­ми; підвищення чистого прибутку, отриманого від проведення промислових ту­рів на території промислового підприємства; забезпечення позитивного іміджу та соціальної відповідальності бізнесу промислового підприємства [125].

Міжнародний діловий туризм є одним з най привабливіших напрямів су­часного туризму та охоплює доволі широке коло поїздок: ділові поїздки співро­бітників корпорацій з метою переговорів, участь у виробничих нарадах, презен­таціях, збутової діяльності тощо; поїздки на симпозіуми, конгреси, конференції, семінари, виставки, ярмарки, біржі тощо; заохочувальні поїздки, які компанії організовують для своїх співробітників у вигляді безкоштовної туристичної по­їздки; поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів; поїздки офіцій­них делегацій. Загалом, основною метою ділового туризму є пошук нових мож­ливостей для розвитку бізнесу. Передумовами стійкого розвитку міжнародного туризму є також розуміння того, що туризм сьогодні - це дещо більше, ніж просто подорожі; він увійшов до першочергових потреб людства, оскільки зда­тний вирішувати одну з глобальних потреб сучасності - проблему ефективного тайм-менеджменту, відкриваючи можливості паралельно та одночасно ефекти­вно реалізувати дві функції: соціального характеру (оздоровчу, духовну та гу­манітарну) та професійно-ділову (укладання угод, проведення нарад, вирішення стратегічних завдань тощо). Власне, цим і пояснюється зростання частки діло­вого туризму в загальному обсязі наданих туристичних послуг (за даними Всес­вітньої туристичної організації, кількість таких туристичних пакетів зросла за останні п’ять років майже вдвічі). Останнім часом в Україні активно формуєть­ся інфраструктура міжнародного в’їзного ділового туризму - в обласних центрах будують численні бізнес-готелі та бізнес-центри, створюють конгресні бюро і виставкові організації, розширюється календар конгресів, форумів та ін­ших ділових заходів. Більше того, глобалізація світової економіки і "стирання кордонів" привели до зростання частки ділового туризму у структурі доходів усього комплексу туристичних підприємств. У світовому туристичному потоці частка бізнес-туристів становить 25-30 % [23].

На думку зарубіжних експертів, до 2020 року кількість міжнародних діло­вих поїздок зросте у три рази - з 564 млн до 1,6 млрд на рік. При цьому обсяг ринку ділового туризму збільшиться у 5 разів - з $400 млрд до $2,0 трлн [214]. При цьому збільшення обороту в цій сфері на $1 млрд приводить до створення 100 тис. нових робочих місць. Крім того, як свідчать результати проведених ма­ркетингових досліджень, на відміну від інших видів туристичних поїздок, сфера ділового туризму є набагато стійкішою до негативних впливів у періоди будь-яких економічних спадів і криз, а в деяких випадках навіть збільшує свої обсяги. Наприклад, виникнення таких актуальних сьогодні подій, як міжнаціональні конфлікти, призводить до різкого скорочення традиційного туристичного руху та зростання частки ділових поїздок міжнародних спостерігачів, гуманітарних місій та офіційних візитів з метою проведення політичних переговорів і консу­льтацій тощо [250]. Країнами-лідерами ділового туризму є США і Канада, у Єв­ропі - Німеччина, Іспанія, Франція та Італія, в Азії - Таїланд, Туреччина, Сінга­пур, Індонезія і Китай. Основним постачальником ділових туристів у Європі є Німеччина. Щороку понад 5 млн німців їдуть у відрядження, з них 3% виїж­джають за кордон, 21% - подорожують за кордоном і всередині своєї країни, 76% здійснюють службові поїздки тільки Німеччиною. Серед європейських держав, у яких активно розвивається діловий туризм, виділяють також Великоб­ританію, Нідерланди, Іспанію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце посідає Бельгія зі столицею Брюсселем, що є одночасно і столицею ЄС. Кожне десяте прибуття в Бельгію та Францію здійснюється з діловою метою, у Великобрита­нію - кожне третє [23].

Революційні події в країні актуалізували проблематику політичного тури­зму, суть якого полягає у поїздках громадян заради зміни засад внутрішньої та зовнішньої політики держави [194]. Основними суб’єктами політичного тури­зму є, по-перше, населення, яке прагне публічно виявити власну життєву пози­цію на події в країні та світі; по-друге, політичні партії, які намагаються вико­ристати складну економічну, соціальну та політичну ситуацію для отримання додаткових дивідендів (у т.ч. покращання власного іміджу, посилення позицій в системі державного управління та місцевого самоврядування…).

Головною метою політичного туризму є відвідування місцевостей та по­дій, пов’язаних із політичною діяльністю. Цей вид туризму розглядається у двох аспектах:

- дипломатичному (відвідання офіційних заходів представниками однієї країни чи регіону в інших);
- політичні заходи (поїздки на з’їзди партій, демонстрації, мітинги, полі­тичні акції протесту, тощо).

Історія політичного туризму в сучасній Україні бере початок з осені 1990 р., коли у Києві відбувся знаменитий студентський страйк ("революція на граніті"). Цю політичну акцію підтримали студенти з різних регіонів України, які теж приїхали до столиці. Таким чином вони фактично започаткували поїзд­ки на акції з політичною метою на території країни, тобто на початку 1990-х рр. політичний туризм в Україні був винятково внутрішньодержавного характеру [194]. Найбільш відомими формами прояву політичного туризму були "Пома­ранчева революція" та "Революція гідності", коли мільйони співвітчизників їха­ли до столиці аби відновити справедливість.

Попри посилення глобалізації, у світі зберігається інтерес до культурного туризму - форми взаємодії, культурного обміну, яка передбачає цілеспрямова­не занурення в культурне середовище з метою його освоєння [53]; екскурсійна діяльність по знайомству та осмисленню з культурними ландшафтами, по ви­вченню духовних і матеріальних пам’ятників культури, локалізованих на пев­ній території [126]. У даному випадку туристичні подорожі постають засобом прилучення людей до загальнолюдських цінностей через власний внутрішній досвід, через емоційні індивідуальні переживання. Вони дають можливість сприймати картину світу в її цілісності, в єдності почутті і думки. Культурна місія туризму полягає у розширенні ціннісних горизонтів соціокультурного життя людини та в піднесенні людини над повсякденністю, й передбачає дору­чення до певної сценічної мультикультурної реальності: виїзди туризм на фут­больні матчі, Олімпійські ігри, Міжнародні виставки, відвідування фольклор­них свят… Культурний обмін пробуджує більш глибокий інтерес до звичаїв, традицій інших народів і цивілізацій, виступає як конкретне виявлення діалогу. "Входження" в іншу культуру та пізнання інших культур допомагає краще зрозуміти і власну культуру, і самого себе. Культурний туризм сприяє: виявленню етнокультурної самобутності народів, в тій чи іншій мірі спонукає підживлен­ню і розвитку тих ремесел, які вже втрачені; зміцненню національних особли­востей, традицій гостинності різних народів [58].

Одним із найбільш перспективних його видів є спортивний туризм - вид активної рекреаційно-туристської діяльності, яка здійснюється в незайма­ному або слабозміненому природному середовищі, і полягає у проходженні ту­ристських спортивних маршрутів з подоланням різноманітних перешкод при­родного середовища (перевалів, вершин, порогів, каньйонів, печер, боліт тощо) різними засобами пересування із використанням спеціальних технічних прийо­мів і спорядження. Спортивний туризм є специфічною територіальною систе­мою, у якій у взаємодію вступають три основні агенти - туристи-спортсмени, ресурсна база спортивного туризму та система закладів та установ спортивного туризму. Територіальна система спортивного туризму включає такі функціона­льні підсистеми:

1) споживачі (туристи-спортсмени) - саме вони зі своїми специфічними туристсько-спортивними потребами, бажаннями і діяльністю виступають системотворним початком, є основою її функціонування і розвитку;
2) природно-ресурсна підсистема - компоненти природи, природні об’єкти (у вигляді, у першу чергу, перешкод), які долаються різними засобами пере­сування людини в природному середовищі і використовуються для організації туристсько-спортивної діяльності;
3) соціальна підсистема відповідальна за формування та реалізацію суспі­льного замовлення на спортивний туризм, сукупності громадських стосунків - спортивно-оздоровчих, пізнавальних, моральних, екологічних тощо, формуючи основні туристсько-спортивні риси соціуму;
4) виробнича підсистема об’єднує усі види економічної діяльності, пов’язаної з організацією туристсько-спортивної діяльності (виробництво і прокат туристських засобів пересування, спеціального туристського спорядження, ту­ристського одягу, специфічних продуктів харчування тощо), сукупність турист­ських підприємств, що виробляють туристсько-спортивні тури;
5) інфраструктурна підсистема є сукупністю організацій і установ спор­тивного туризму, що забезпечують умови функціонування;
6) атракціїє базовою підсистемою, тому що саме вони привертають тури­ста на ту чи іншу територію. В якості атракцій можуть виступати будь-які яви­ща, цікаві туристові і які приваблюють його в туристський район.

У геопросторовому вимірі спортивний туризм стає все більш вагомим се­гментом світової туристської галузі, впевнено займаючи третє місце після відпочинково-розважального та пізнавального туризму. За деякими оцінками, на його долю припадає більше 10% туристського ринку світу, а темпи зростання туристських подорожей з активними засобами пересування перевищують сере­дні темпи зростання туризму в цілому. До цього напряму туризму долучаються люди різного віку, що мають різне сімейне та громадське становище [58].

Зрештою слід зазначити, що кожний із існуючих видів туризму (попри рі­зний рівень їх розвитку) вирізняються своєю значущістю, оскільки, з одного боку, впливають як на соціальну та економічну ситуацію в країні (регіоні), а та­кож на рівень та якість життя населення, а з іншого - істотною мірою залежать від них.

<<< назад | зміст | вперед >>>