Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
История туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Спортивный туризм и альпинизм
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | розділ 5 | розділ 6 | розділ 7 | розділ 8 | додатки |

Петранівський В.Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство

Розділ 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОРИСТАННЯ ПЕЧЕР ДЛЯ ЦІЛЕЙ ТУРИЗМУ

7.1. Печери як об'єкт краєзнавства. Історія вивчення печер України

Печери природного походження - це порожнини у верхніх шарах земної кори, які мають на денній поверхні один або кілька отворів.

Найпоширеніші печери в розчинних геологічних породах - вапняках, крейді, гіпсі, ангідриді, кам'яній солі. Відомі печери у вапнякових туфах, конгломератах, гранітах, базальтах, вулканічних породах, а також льодові.
За ґенезисом печери поділяють на:

- корозійні,
- ерозійні,
- гравітаційні,
- абразійні,
- антропогенні тощо.

За віком печери поділяють на активні, реліктові та викопні. За напрямлвністю печери бувають горизонтальні, вертикальні, нахилені та складні (в тому числі багатоповерхові); за формою - лантухоподібні, коридорні, лабіринтові; за глибиною - колодязі, шахти; за мікрокліматом - статичні й динамічні, теплі та холодні; за наявністю води - сухі та обводнені.

Утворення печер пов'язано з розчинюючою дією води, що проникає в тріщини. Розширюючи тріщини, вода створює в товщі породи складну систему каналів. У зоні горизонтальної циркуляції, де вода спричиняє найбільш розчинюючий ефект, утворюється магістральний канал, який поступово розширюється за рахунок сусідніх невеликих тріщин і стягує води з суміжних каналів. Так поступово формується підводна річка. Але при розширенні нових тріщин і частковій закупорці старих каналів, принесенні з поверхні уламкових матеріалів або внаслідок обвалу стелі річка може прокласти собі новий підземний шлях стоку, а попередні галереї стають сухими.

Печера може мати лише один вхідний отвір. На протилежному кінці вона буде закінчуватися або системою дуже вузьких ходів і тріщин, або обвальними чи натічними утвореннями, що закупорюють її. Такі печери називають сліпими. Можливі печери з виходами з двох боків. Це так звані прохідні печери.

У багатьох печерах на днищах, стінках або стелі утворюються натічні форми. Зі стелі печери звішуються у вигляді бурульок вузькі і довгі сталактити, що складаються з кальциту і в розрізі мають концентричну будову. З дна печери назустріч сталактитам піднімаються більш масивні й короткі форми, що називаються сталагмітами. Нерідко сталактити та сталагміти зростаються, утворюючи натічні колони. Цікаво, що в деяких печерах нагромаджується лід. Такі печери так і називають - льодяними, або холодними. Льодяні печери в Україні поширені в Криму.

"Печери... По-різному називають їх люди: підземна казка, світ чудес, восьме диво... Та в кожному випадку - це частинка рідної землі, унікальний, неповторний дивосвіт, який ми повинні вивчати і оберігати".

Ціною десятиліть важкої праці науковців і ентузіастів-краєзнавців, зусиллями сотень досліджень відкривалися таємниці печер.

Термін "спелеологія" (від гр. "спелеон" - печера) запропонував у 1890 р. французький археолог Емель Рів'єр. Зміст цього поняття весь час змінювався. Під спелеологією нині розуміють одну з наук про Землю, що вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні та мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну і древню фауну, технічні прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.

Спелеологія взаємопов'язана з іншими науками та науковими дисциплінами: карстознавством, геологією, гідрологією, метеорологією, медициною, геоморфологією, археологією, палеозоологією, гляціологією та ін.

Спелеологія в Україні - наука відносно молода. Лише в кінці 1950-х pp. туристи і вчені почали комплексно досліджувати таємниці, які зберігали в собі печери і шахти, до цього цей напрямок наукової роботи носив епізодично-описовий характер (на відміну від зарубіжної спелеології).

На початку і в середині XIX ст. відомості про печери Руської рівнини, Уралу, Криму, Кавказу і Сибіру наводяться в працях М. Кіттари, М. Северина, А. Шренка, П. Кеппена, Г. Абіха та ін.

На початку XX ст. виділяються дослідження А. Крубера (Крим і Кавказ), А. Козменко (Руська рівнина). Ці роботи подають дані про умови утворення печер, особливості їх мікроклімату і гідрогеології тощо.

Українська спелеологія до 1917 р. - це спелеологія одинаків, які не мали ні спортивної підготовки, ні спорядження для дослідження складних печер. Тому в літературі є дані лише про легкодоступні печери: Балаганську, Ангарську, Вертебу, Кришталеву на Поділлі; Великий Бузлук в Криму тощо.

У 1908 р. науковець М. Орлович та інженер Г. Гутковський зробили опис привхідної частини Кришталевої печери в Крив-че на Тернопільщині. На початку 1930-х pp. інженер В. Нехай дослідив ближній район лабіринту і подав його опис та карту в "Путівнику по печері Кривче" 1933 р. Тоді ж був прокладений і частково обладнаний перший в Україні екскурсійний маршрут під землею, який користувався величезною популярністю.

Вертеба - одна з великих лабіринтових печер Західного Поділля. її назва походить від старослов'янського "вертеб", що означає "печера, важкодоступна яруга, балка". Археолог Г. Ос-совський у 1890-1895 pp. і В. Деметрикевич у 1898-1904 pp. у цій печері знайшли велику кількість знахідок предметів матеріальної культури різних епох. Відомий польський археолог Б. Януш у книзі "Археологічні пам'ятки Східної Галичини" (1916 р.) образно назвав печеру "Наддністрянською Помпеєю". Перший опис правої частини печери археологи А. Кіркор і С. Козібродський склали ще у 1844 р.

У 1876 р. відомості про Вертебу подає краєзнавець Г. Грушецький у книзі "Про печери від Карпат до Балтики". У 1920- 1930-х pp. у Вертебі було прокладено перший оглядовий маршрут для туристів і зроблені перші спроби організації масових екскурсій (рис. 7.1).

Печера Вертеба. Зал "Казка"
Рис. 7.1. Печера Вертеба. Зал "Казка"

"Радянський" період характеризується комплексним підходом до вивчення карсту на основі детальних геологічних досліджень, що виконувалися у зв'язку з вирішенням практичних завдань. У довоєнні роки були детально досліджені печери Криму (П. Василевський, П. Шелтов). У ряді печер Криму почалися біоспелеологічні дослідження (Я. Бірштейн). Нові матеріали по вивченню печер і неглибоких (до 60 м) шахт Криму були узагальнені Зайцевим.

Післявоєнний етап розвитку спелеології характеризується різким посиленням роботи з вивчення карсту.

З 1958-1959 рр. почали активні спелеологічні дослідження наукові колективи Інституту мінеральних ресурсів Сімферополя та інших університетів. Велику роль у координації досліджень відіграла Міжвідомча комісія по вивченню геології і географії карсту та Комісія карсту і спелеології АН СРСР, а також Всесоюзний інститут карстознавства і спелеології.

Початок творчої співпраці вчених і спелеологів-аматорів був покладений спільними роботами спелеологів і співробітників Комплексної карстової експедиції АН УРСР у Гірському Криму.

У 1958-1962 pp. у Криму було проведено декілька десятків експедицій за участю спелеологів-аматорів із Сімферополя, Ялти, Севастополя, Києва, Харкова та інших міст. У 1958-1962 pp. виникли спелеологічні секції у Львові, Тернополі, Сімферополі, Ялті тощо.

У 1962 р. в Криму відбувся Перший Всесоюзний зліт спелеологів. З цього часу спелеотуризм утвердив себе як громадський рух, увійшов у систему туризму. Керівництво спелеосекціями здійснювала Центральна секція спелеотуризму, а з 1977 р. - Комісія спелеотуризму Федерації туризму Центральної ради по туризму і екскурсіях ВЦРПС.

Період 1962-1980 pp. став часом активних спелеологічних Досліджень. Ентузіасти з різних міст зайнялися дослідженнями відомих на той час печер, розшукували входи і заново відкривали загублені. Почалися пошуки невідомих печер. У різних карстових областях України спелеологами і спелеотуристами було відкрито і пройдено більше 3,5 тис. різних печер та шахт. Ось кілька прикладів. Печера Озерна (Голубі Озера) - одна з найбільших у світі карстових печер у гіпсах, розташована неподалік Коралівки Борщівського району на Тернопільщині. Це єдина печера Поділля з великими підземними озерами. Ця велика печера Поділля була відкрита і детально досліджена львівськими спелеологами. У 1963 р. група львівських спелеологів під керівництвом М. П. Савчина провела першу розвідку привхідної частини лабіринту печери, а в листопаді 1963 р. тернопільські спелеологи розпочали планомірну топографічну зйомку лабіринту. Комплексна карстова експедиція АН УРСР під керівництвом відомого спелеолога і вченого В. М. Дублянського провела наукові дослідження печери, яку першопрохідники найменували Озерною (печерою Голубих Озер) (рис. 7.2):

Печера Озерна
Рис. 7.2. Печера Озерна

У лютому 1974 р. 33-тя експедиція подільського спелеоклубу під керівництвом Ю. Апостолюка поклала пікет на сотому кілометрі Озерної. Тут і досі стоїть пам'ятний знак - плита прозорого, немов слюда, гіпсу з цифрою "100" та іменами всіх учасників експедиції.

У березні 1966 р. недалеко від Чорткова на околиці Залісся розпочалось дослідження лабіринтової печери Млинки - 4-ї за величиною печери Поділля 15-ю експедицією Тернопільських спелеологів під керівництвом Б. Максимова. Восени дослідницькі роботи продовжили спелеогрупи Ю. Апостолюка, В. Старичкова, Я. Семенціва, Л. Казиріза.

У 1961-1963 pp. спеціалізований загін Комплексної карстової експедиції АН УРСР під керівництвом В. М. Дублянського провів детальну топографічну і геологічну зйомки лабіринту Кришталевої печери біля Кривче. Після вивчення загальної довжини складної системи карстових порожнин Кришталева печера виявилася найбільшою гіпсовою печерою у світі (22 км) й увійшла до десятки найбільших печер планети.

Печеру Оптимістичну відкрили львівські спелеологи у травні 1966 р. З 1968 р. спелеоклуби проводили дослідження лабіринту з підземних базових таборів.

7.2. Печери України як пам'ятки природи

Одним із важливих напрямків діяльності туристів-спелеологів є навчальна робота. Чим більше ми дізнаємося про таємниці підземного світу, тим необхіднішою стає охорона печер як пам'ятників природи. У зв'язку з багатоцільовим використанням печер у різних галузях господарства в ряді карстових областей України (Крим, Поділля, Українські Карпати, Буковина, Закарпаття) печери взяті під охорону держави і до них обмежений доступ екскурсантів і туристів.

Проникаючи у незвідані раніше куточки природи, людина неминуче так чи інакше втручається у середовище, яке формувалося протягом тисячоліть. Тому для збереження печер, які мають велике наукове та пізнавальне значення, вони оголошуються заповідниками, резерватами, включаються до складу національних природних парків. Охороняються державою Червона, Геофізична, Скельська, Крубера, Миру, Мармурова, Еміне-Баїр-Хосар і ряд інших печер Криму, всі найбільші печери Поділля і Буковини - Оптимістична, Озерна, Кришталева, Вертеба, Ювілейна, Перлина, Атлантида, Попелюшка, які є пам'ятками природи державного значення (рис. 7.3):

Червона печера та її основна "родзинка" - підземна річка
Рис. 7.3. Червона печера та її основна "родзинка" - підземна річка

Цікаві факти про печери України:

- Місцевість з найбільшою кількістю печер. На плато Чатир-Даг у Криму нараховується понад 1000 карстових вирв та 135 печер, шахт і колодязів. Серед них - знаменита Бінбаш-Коба (укр. - Тисячеголова) довжиною 110 м, з якою пов'язані численні легенди, Суук-Коба (укр. - Холодна) - 210 м, шахти "Бездонна" глибиною 161 м, "Хід конем" - довжиною до 213 м і глибиною 50-60 м.
- Найдовша печера у вапняках знаходиться поблизу с Перевальне Сімферопольського району АР Крим біля витоків струмка Червонопечерського. Це печера Червона (Кизил-Коба). Протяжність її численних горизонтальних та вертикальних ходів становить 13,7 км.
- Найдовша печера у пісковиках - Страдчанська на Розточчі - 360 м.
- Найглибша печера - Солдатська, розташована у Кримському масиві Карабі-Яйли. її глибина - 500 м, протяжність - 2100 м. Дно вкрите глиною та вапняковими брилами.
- Найпросторіша печера - печера Озерна на Тернопільщині. При довжині 114 км вона має об'єм 700 тис. м8 і площу 310 тис. м2.
- Найдовша печера в Україні - Оптимістична, розташована поблизу Коралівки в Тернопільській області, в гіпсах Поділля. У ній розвідано і закартовано 188 км ходів на глибині 20 м. Площа - 215 тис. м, об'єм - 500 тис. м3. Це - найдовша гіпсова печера у світі.
- Найдоступніша печера для туристів - Кришталева. Вона розташована на високому скелястому березі Циганки на околиці Нижнього Кривчого в Тернопільській області. Усі її коридори і зали простягаються майже на 22 км, туристичний маршрут має 3 км, до неї є зручний під'їзд, а центральний лабіринт електрифіковано. Тут багато коридорів, залів, гротів, стіни і стелі яких вкриті різнокольоровими кристалами гіпсу.
- Найбільші печерні утвори-сталактити є в печері Бузулук-Коба, що поблизу Бджолиного в Криму, в її просторому гроті завдовжки 70 м і завглибшки 15 м звисають багаторічні гірлянди льодових бурульок-сталактитів до 3 м довжиною. Однак це ще не рекорд. У печері Червоній (Ки-зил-Коба) в Криму грандіозні зали прикрашені ажурними натіками кальциту, довжина окремих сягає 5-8 м.

Переліки найбільших і найглибших печер України подано у табл. 7.1 і табл. 7.2.

Таблиця 7.1.

Найбільші печери України [11, с 14]
Карстова порожнина Карстова область Місце знаходження Довжина, м
Оптимістична Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 188 000
Озерна Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 114 000
Попелюшка Передгірно-Кримська АР Крим 80 000
Кришталева Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 22 000
Млинки Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 21000
Червона Гірсько-Кримська АР Крим 13 700
Вертеба Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 7 820
Буковинка Подільсько-Буковинська Чернівецька обл. 2 300
Угринь Подільсько-Буковинська Тернопільська обл. 2 120
Солдатська Подільсько-Буковинська АР Крим 2 100

Таблиця 7.2.

Найглибші печери України [11, с 14]
Карстова порожнина Карстова область Місце знаходження Глибина, м
Солдатська Гірсько-Кримська АР Крим 500
Каскадна Гірсько-Кримська АР Крим 400
Нахімовська Гірсько-Кримська АР Крим 374
Дружба Гірсько-Кримська АР Крим 270
Гвоздецького Гірсько-Кримська АР Крим 191
Еміне-Баїр-Коба Гірсько-Кримська АР Крим 150
Аверкієва Гірсько-Кримська АР Крим 145
Суворовська Гірсько-Кримська АР Крим 140
Бездонна Гірсько-Кримська АР Крим 140
Еміне-Баїр-Хосар Гірсько-Кримська АР Крим 125

В Україні печери мають корозійне походження; вони виявлені у 10 карстових областях.

У басейні річок Великої та Малої Угольки в Закарпатській області є група карпатських карстових печер, у Перечинському районі знайдено невеликі печери у вулканічних породах андезитах, у Солотвинському соляному штоці - штучні виробки глибиною до 400 м, в яких діє алергологічна протиастматична лікарня (рис. 7.4).

Українська алергологічна лікарня в Солотвино, підземні спелеопалати
Рис. 7.4. Українська алергологічна лікарня в Солотвино, підземні спелеопалати

Червона печера та її грізний сторож-птеродактиль
Рис. 7.5. Червона печера та її грізний сторож-птеродактиль

Казкові краєвиди Мармурової печери (Крим, плато Чатир-Даг)

Казкові краєвиди Мармурової печери (Крим, плато Чатир-Даг)
Рис. 7.6. Казкові краєвиди Мармурової печери (Крим, плато Чатир-Даг)

На території АР Крим відомо 857 карстових порожнин різних ґенетичних типів. Понад 40 печер мають природоохоронний статус різного рівня. Найглибші: Солдатська (500 м), Каскадна (400 м), Нахімовська (372 м), Дружба (270 м), Молодіжна (260 м); найдовші: Червона (13,7 км) (рис. 7.5), Солдатська (2,1 км), Мармурова (1,6 км) (рис. 7.6), Узунджа (1500 м), Еміне-Баїр-Хосар (1500 м), Чорна (1200 м). З них відкриті для відвідування і екскурсій печери: Еміне-Баїр-Хосар, Кизил-Коба, Червона і Мармурова. Це найвеличніші, найгарніші печери України й усієї Центрально-Східної Європи.

Печери Поділля і Буковини - це карстові порожнини на території Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Львівської та Івано-Франківської областей. Тут відомо понад 130 карстових печер, головним чином у лівобережному Придністров'ї і межиріччі Дністер - Прут. У Тернопільській області нині налічується 70 печер, у Чернівецькій області - 35. Більшість печер цієї області, в тому числі найбільші, розвідані у 15-30-метровій гіпсовій товщі, невеликі є у вапняках та пісках. Сумарна протяжність найбільших гіпсових печер - 412 км, 5 з них є найдовшими в світі.

На території Новоселицького району Чернівецької області існує 14 заповідних об'єктів. До них відносяться сталактитова печера Попелюшка поблизу Подвірного, карстова печера Буковинка поблизу Стальнівців та інші.

Печера Попелюшка - унікальне природне диво. За довжиною вона займає третє місце в Україні (після Оптимістичної та Озерної печер) та третє в світі серед гіпсових печер. Відкрита в 1977 р. чернівецькими спелеологами під керівництвом В. П. Коржика. Загальна довжина печери складає 90,2 км. Збудований шахтоподібний вхід в печеру знаходиться на території Молдови, на відстані 800 м від Подвірного, та відкрито новий із території Новоселицького району. У печері є кілька десятків озер, близько десятка колодязів глибиною 12-15 м, залізно-марганцеві глиняні сталактити і кристали прозорого гіпсу. Печера має унікальне значення за своєю будовою, крім того, наукова цінність Попелюшки визначається можливістю спостерігати за утворенням печери. Печеру Попелюшка називають найбільш "багатоповерховою" в Україні. На відміну від інших відомих печер, вона тягнеться не в один, а в три поверхи, з'єднані між собою 15-20 метровими колодязями, що в перерізі мають форму правильного кола.

Середня ширина лабіринту горизонтальних підземних ходів становить 3-4 м, а висота - 2-4 м. Ходи сполучають між собою низку велетенських підземних залів шириною 10-12 м, довжина яких сягає до 170 м, а площа прирівнюється до середньої площі футбольного поля. Галереї і зали печери прикрашає фантастично-прекрасний хаос натічних утворень - сталактитів і сталагмітів.

Слід зазначити, що печера Попелюшка дослідниками до кінця ще не пройдена. Майже кожного року групи українських спелеологів виявляють у її глибинах нові тунелі та порожнини. Існує науковий прогноз, що окремі відгалуження Попелюшки тягнуться далеко вглиб території сусідньої Молдови.

Нині чернівецькі спелеологи проводять роботу по відкриттю більш надійного входу з території України, з метою розвитку туризму та медицини (спелеотерапії) у печері.

Цікавим краєзнавчо-туристичним об'єктом є печера Буковинка, яка розташована на відстані 1,5 км на південний захід від Стальнівців. Нині існує дві печери-посестри - Буковинка-1 та Буковинка-2 з окремими ходами та мережею ходів. Обидві печери гідродинамічно пов'язані між собою і, по суті, є двома розгалуженнями єдиного карстового масиву. Загальна протяжність усіх досліджених ходів печери дорівнює 4314 м. Печера багата на різноманітні морфологічні елементи і вторинно кристалічні утворення. У ній вперше на Буковині знайдені сталактити. Печеру можна використовувати в наукових та курортно-лікувальних цілях, а також для розвитку спелеотуризму. Вона охороняється державою як геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення.

Печера Гострі Говди розташована між смт Кострижівка та Звинячином Заставнівського району Чернівецької області, навпроти Заліщиків Тернопільської області ("говди" означає "горби", "скелі", так старші люди називають окремі товтри та прибережні скелі). Порожнина закладена у правобережній стінці Дністровського каньйону на висоті 90 м над рівнем річки.

У 1970-х pp. печера була відкрита у стінці закинутого гіпсового кар'єру й обстежена Чернівецьким спелеоклубом. З 1986 р. довжину її обстеженої частини щорічно збільшують першо-прохідці Кострижівського спелеоклубу. Станом на 2000 р. загальна довжина ходів печери становить 2000 м, площа порожнини - 1970 м2, об'єм - 3255 м3.

Печера Гострі Говди має досить широкі лабіринти та зали (до 3 м), щілиноподібні ходи шириною до 1 м і висотою 3-5 м, але більшість ходів занесена суглинками майже до самого верху, що робить печеру важкодоступною. Більшу частину лабіринту печери вкрито чорними гіпсовими кристалами, місцями стіни і стеля ходів від кристалів повністю чорні. Завершує кришталеву галерею дальнего району печери зал Кришталевий. Стіни цього залу до самого верху (а висота його доходить до 6 м) вкриті крупними кристалами. Розміри, різноколірність і велика кількість кристалів вражають своєю красою. Прозорі і біло-жовті, подекуди червоні, кристали звисають повсюди.

Судячи з того, що печера знаходиться у 18-метровому прошарку гіпсу, який тягнеться вздовж Дністра на захід на декілька кілометрів, спелеологи очікують на значне збільшення протяжності нововідкритих лабіринтів Гострих Говд.

Печера Гострі Говди ще закрита для екскурсійного відвідування спелеотуристами-аматорами (з метою недопущення довільного проникнення вхід замкнуто на замок).

Баламутівська печера знаходиться у дністровській "стінці" біля Баламутівки того ж Заставнівського району. Археологами у глибині печери на стінах виявлено наскельні малюнки первісної людини епохи мезоліту. Вони мають сакральну тематику й відображають вірування та світогляд мешканців України кам'яного віку. В епоху мезоліту ця печера служила великим культовим центром родоплемінних груп населення правобережжя Дністра.

Печера Довгий Яр знаходиться у дністровській "стінці" неподалік Погорілівки Заставнівського району. Це унікальний триповерховий печерний лабіринт, довжина пройдених спелеологами ходів сягає 377 м (але це ще не кінцева її протяжність). У печері представлено дев'ять з одинадцяти стадій розвитку карстового процесу. Завдяки цьому вона вважається найгарнішою з печер Чернівецького Подністров'я.

Печера Дуча Заставнівського району ще перебуває на стадії вивчення. На сьогодні довжина пройденої спелеологами частини печери становить 114 м. Стіни вкриті мереживом натічних форм гіпсу.

Велетенські лабіринтові печерні системи Подільського Придністров'я є найбільшими у світі печерами сульфатного карсту (табл. 7.3). Вони оригінальні за будовою і дуже різняться за своєю морфологією. Придністровські печери відзначаються стабільністю теплового режиму та умов зволоження як протягом доби, так і протягом року. Температура повітря тут цілорічно тримається на позначці 10-11 °С, а відносна вологість - 80-100 %.

Таблиця 7.3.

Гіпсові лабіринтові печери Поділля (у тому числі найдовші у світі)
№ з/п Назва печери Довжина, м Амплітуда, м Площа, тис. м2 Об'єм, тис. м3
1 Оптимістична 207 000 18 240 495
2 Озерна 114 000 18 330 665
3 Млинки 27 000 12 47 80
4 Кришталева 22 000 12 38 110
5 Славка 9 100 15 19 34
6 Вертеба 8 000 10 23 47
7 Атлантида 2 525 19 4,5 11,4
8 Угринь 2120 10 4 8
9 Ювілейна 1500 20 2 3,5
10 Олексинська 1244 10 1,7 2,6
11 Джуринська 1135 15 1,6 2,7

На території Тернопільщини охороняються державою як пам'ятки природи 20 найбільш цінних печер, 7 з них - Озерна, Оптимістична, Кришталева, Більчанська, Млинківська, Ювілейна і Перлина - оголошені пам'ятками природи загальнодержавного значення.

На відміну від гіпсових печер інших реґіонів, названі печери Поділля характеризуються багатством і різноманітністю мінеральних утворень: кристалів (прозорих чи білих, рідше жовтих та рожевих), що покривають стіни печер, а також кальцитових каскадних натьоків, драпіровок, і, звичайно ж, сталактитів.

Печера Оптимістична знаходиться на водорозділі річок Серету і Нічлави у товщі гіпсів на глибині близько 20-25 м від земної поверхні (вхід у печеру неподалік Королівки). Вона відкрита львівськими спелеологами клубу під керівництвом М. Савчина в 1966 р. Печерна система складається з десяти відносно ізольованих районів, пов'язаних між собою одним або кількома ходами. Тут спостерігаються три основних яруси ходів. У розрізі ходи переважно трикутні і щілиноподібні. В окремих районах печери є великі зали, зокрема, в Далекому районі знаходяться широкі галереї: Аспірантська (довжина 180 м, ширина 15 м), Шипуча (довжина 190 м, ширина 8 м). Окрасою Озерного району є три великі підземні озера.

Досліджена на сьогодні (2005 р.) довжина печери сягає 207 км. Отож, Оптимістична печера є найдовшою печерою Європи, найдовшою серед гіпсових печер світу і другою печерою світу за загальною довжиною печерних ходів (поступається лише Мамонтовій печері у системі Флінт-Рідж, що в штаті Кентукі, США).

Однак, це ще не кінцева її довжина. За прогнозами львівських спелеологів, які в 1997 р. відкрили нове продовження печери у південному напрямі, у гіпсовій товщі можливе існування лабіринтів, які за загальною довжиною перевищать досліджену частину печери.

Печера Озерна (Голубі Озера) відкрита в 1938 р. місцевими мешканцями біля с Стрілківці. Своєю назвою ця печера завдячує великим підземним озерам з пересічною глибиною 1,5-2,0 м (відкрито більше 10 озер). Глибина окремих водойм сягає близько 4 м. В Озерній спелеотуристів вражають своєю монументальністю окремі зали і галереї шириною 10-12 і висотою 8-10 м. У віддаленій частині печери є грот, що має назву "Зимова казка". Тут все - стіни, склепіння, дно - суцільно покриті сніжно-білими кристалами.

Система ходів печери утворює дві системи лабіринтів - Ближній і Дальній райони. У Ближній район нині допускаються групи досвідчених туристів, а Дальній ще залишається закритим для екскурсій спелеологів-аматорів.

Досліджені підземні ходи Озерної ледь не впритул підходять у південному напрямі до печери Оптимістичної. Зараз між цими двома гігантськими печерними лабіринтами відстань становить 700 м, що не виключає в майбутньому їх об'єднання в єдину справжню "печерну країну".

Щорічні дослідження спелеоекспедицій тривають.

Печера Млинки розташована біля Залісся на правому схилі потічка Млинки. Вона відкрита місцевими мешканцями у 1960 р. Спелеологи під керівництвом В. Радзієвського провели дослідження печери і склали її перший план. На карту тепер нанесено 27 км підземних ходів. Печера виділяється серед інших великою кількістю різноманітних форм і багатством кристалічних утворень.

Печера Вертеба розташована за 2,5 км від с Більче-Золоте. Вперше печера згадується у німецькому часописі "Miscellen" у 1822 р. Саме тоді тут було виявлено багатий культурний шар доби неоліту й енеоліту, знайдені унікальні сакральні артефакти. В одному з віддалених залів печери було знайдено під плитовим завалом загадкове поховання 25 чоловічих кістяків, де був також посуд культового призначення, через що печера одержала широке визнання серед наукового загалу Європи й назву-епітет "Наддністрянські Помпеї".

У культурному шарі дна печери археологам вдалось знайти багато керамічних фігурок жінок-рожаниць трипільської культури, що свідчить про її використання трипільцями в якості великого святилища (культового центру навколишніх общин) та сховища. За два століття дослідниками зібрана величезна колекція археологічних матеріалів, експозиція цих унікальних знахідок розгорнута в Борщівському краєзнавчому музеї. Систематичні дослідження печери Вертеба досі тривають силами ентузіастів цього музею.

У природному відношенні Вертеба суттєво відрізняється від інших печер Поділля своєю будовою. Тут товща гіпсів настільки покарстована, що печера являє собою один велетенський зал, загальна довжина становить 8 км. Найцікавіша спелеоатракційна ділянка Вертеби називається Кам'яна Соломка - тут поверхня стелі лазу вкрита химерними "заростями" трубчастих кальцитових сталактитів довжиною 10-12 см, що справді нагадують стерню щойно зжатого пшеничного лану.

Серед малих печер Тернопільщини згадаємо також по-своєму цікаві, такі як: Славка (біля Гєрмаківки, 8,6 км), Угринь (біля Залісся, 2,12 км), Вітрова (біля Королівки, 1,7 км), Ювілейна (біля Сапогова, 1,5 км), Олексинська (біля Олексинців, 1244 м), Джуринська (біля Нагорян, 1135 м), Тимкова скала (біля Крив-че, 1180 м), Збручанська (біля Збручанського, 254 м), Печеру на Хомах (південніше Кривче біля хутора Хоми, 126 м), печеру Двох Озер (біля Гєрмаківки, 57 м) тощо.

Печера Атлантида знаходиться на лівому березі Збруча поблизу Завалля Хмельницької області. Народний переказ оповідає, що колись над скельною товщею стояла церква, яка одного дня "завалилася" під землю в карстове провалля, після чого село було прозване Заваллям.

Однак, власне карствова печера відкрита у стінці місцевого закинутого гіпсового кар'єру (висотою 18 м) у 1969 р. спелеологами Київського Палацу піонерів (керівник В. Я. Рогожні-ков). За особливостями й скульптурною красою будови й справжніми розсипами гіпсових кристалів першопрохідцями печеру названо "Атлантида".

Печера має має три поверхи і складається з кількох дуже великих залів, з'єднаних сіткою вузьких ходів. Скажімо, площа залу "Динамо" сягає 400 м2, а висота - 12 м. У залах трапляються велетенські кам'яні брили провально-гравітаційного походження. Найбільший середній Магістральний поверх з залами й гротами розташований на 1,0-1,5 м вище нижнього "Підвального ярусу" і на 5-9 м нижче верхнього "Перехідного ярусу". Верхній ярус - це лабіринт високих (до 5,0 м) та вузьких ходів, ними можна по верху перейти з однієї магістралі в іншу. Загальна довжина печери становить 2525 м. В Атлантиді збереглися надзвичайно гарні гіпсові кристали, окремі з яких за розмірами сягають 1,5 м. Тож спелеологи називають її справжнім підземним мінералогічним музеєм України. Асоціації, які виникають у відвідувачів від огляду багатства мінералогічних форм та кольорів кристалічних утворень, передають назви, дані першовідкривачами гротам і залам Атлантиди: Золотої осені, Ніжність, Квітів, Червоних маків, Снігової королеви, Храм Богів тощо.

Поблизу Атлантиди розташовані менші гіпсові печери Хмельниччини - Киянка (73 м), Цапова Дюра (40 м) і Новосілка (20 м).

Доволі цікавими для екскурсійного відвідування є невеликі вапнякові Нігинські печери національного природного парку "Подільські Товтри". Від мезоліта й до пізнього середньовіччя ці печери активно використовувалися місцевим населенням для проживання й переховування від ворогів у лихоліття.

Вперше вапнякові печери каньйону Смотрича були описані у 1841 р. А. Пшездзієцьким у краєзнавчому нарисі: "Неподалік Смотрича є містечко Черче, під Черчем скелястий яр, у глибині яру у половині скелі є печера. Вхід до неї з каплички витесаної у скелі, але такий низький, такий тісний, що входити до печери треба на руках і ногах. Печера невелика, не висока, однак чоловік двадцять стоячи у ній поміститись можуть. У декількох місцях у стінах отвори до нових печер ведуть, усі подібні між собою і всі вистелені людськими кістьми".

До XVI ст. відноситься документальне свідчення про оборонне використання Нігинських печер. В. Антоновичем у кам'я-нецьких актових книгах був знайдений акт, складений 1543 p., про розмежування між маєтком Анни Домаратовічевни Радець-кої селом Лучникович (сучасне Залуччя) та маєтками кам'я-нецького католицького єпископа Нічином (сучасний Нігин) і містечком Черчем. При цьому розмежуванні Нігинська печера виявилась у пограничній смузі обох маєтків. І документ визначив таке право власності на неї: "Во істину печера повинна залишатись на завжди і на віки у спільному користуванні людей як із Залуччя так і з Черча; ні одна сторона не повинна її вважати своєю виключною власністю, але вона повинна слугувати місцем спільного сховища від поганих та від усякого іншого ворога під час набігів на країну. Вільно в ній шукати притулку всякому чоловікові та всякій жінці і всякому жителю до найменшої дитини так із Залуччя, як із Лучникович, як із єпископського Черчинського маєтку... Але якби сам поміщик одного села не допустив користуватись печерою поміщикові іншого села або його людям, або слугам, або служанкам під час ворожого нашестя, то він буде підлягати штрафові в 100 гривен... Драбини ж до печер повинні будувати спільно жителі Залуччя та Черча, а хто, одержавши повістку, не виконає цієї повинності, заплатить два золотих штрафу..." [22].

Нігинські печери (Залучанські, Черчинські) знаходяться за 1,5 км на північний захід від Нігина на лівому березі Смотрича. їх є три: Безіменна або Людська (найбільша), Кінська та Жидівська. Входи до печер відкриваються у 10-метровому прямовисному відслоненні силурійських вапняків, які утворюють борт каньйону Смотрича. Найбільша з печер відкривається гротом, з якого вузький лаз веде до коридору 2 м завдовжки, що переходить у невелику камеру довжиною 4 м, шириною 2,5 м, висотою 2,0 м. З цієї камери хід розгалужується на лівий (5 м завдовжки) і правий (3 м). По закінченні цих двох коридорів печера розширюється у камеру 2,5 м завдовжки, шириною 1,5 м при висоті 2,0 м. Загальна довжина печери, названої Ні-гинська-1, за зйомкою одеських спелеологів, складає 110 м.

Кінська печера має довжину 10,2 м, ширину 2,0-3,2 м та висоту 2-3 м. Жидівська печера - це коридор без розгалужень, довжиною 13,5 м. Обидва кінці печери виходять назовні і мають зручні входи.

У 1883 р. Нігинські печери вперше археологічно дослідили В. Антонович та К. Мельник. Дослідниками у культурному шарі дна печери було виявлено людські та звірині кістки. Крім того, дуже велика кількість людських кісток лежала безпосередньо на поверхні дна коридорів та камер у цілковитому змішанні. Повну відсутність черепів серед кістяних решток В. Антонович пояснив тим, що численні відвідувачі печери, "керовані благочестивими мотивами", збирали черепи, виносили їх із печери та ховали. Адже місцева легенда оповідає про те, що тут загинули сотні краян з навколишніх сіл, які переховувалися у печері під час одного з татарських набігів, але були виявлені кочівниками і задушені димом з розпалених при вході у лабіринт вогнищ.

Через цей народний переказ грот при вході до печери був перетворений на каплицю. Селяни позносили туди ікони та щорічно на день Св. Онуфрія тут відправлявся молебень, на який сходилися жителі навколишніх сіл. Як зазначає К. Мельник, вже в кінці XIX ст. до Нігинської печери часто приїжджали туристи з Кам'янця-Подільського, Вінниці і Києва [22].

Детальне антропологічне вивчення окремих кісток з куль-турого шару Нігинської печери дало підстави В. Антоновичу відзначити в них ознаки, властиві для скелетів первісної людини. Це твердження було остаточно підкріплене археологом С. Н. Бібіковим у 1940 p., який за знайденими артефактами відніс печерну стоянку до епохи мезоліту.

Не менш легендарною й туристично атракційною у НПП "Подільські Товтри" є Кармалюкова печера біля Привороття. У ній, за переказами, тривалий час переховувався й прикопував відібрані в багатіїв скарби народний месник Устим Кармалюк.

Майже всі відомі з давнини печери Поділля місцеве населення використовувало як об'єкти чернечого усамітнення й переховування від ворожих навал.

Так, по Дністру нижче Могилева-Подільського розташоване мальовниче с. Бронниця, де збереглися найбільші за розмірами у Придністров'ї печери, в яких українські селяни переховувалися під час облав турецько-татарських людоловів.

З сакральними цілями печери Подільського Подністров'я населення краю використовувало ще з енеоліту (Баламутівська печера Чернівецької області, печера Вертеба Тернопільської області). Значний пізнавально-туристичний потенціал мають печери-святилища слов'ян V-XI ст., зокрема Язичницька.

Язичницька печера знаходиться біля Міжгір'я на Тернопільщині і має довжину ходів 42 м. Названа так печера у зв'язку з виявленим у ній давньослов'янським печерним храмом "Язичницька святиня" з археологічним матеріалом, датованим IX ст. Тут зберігся унікальний для українських теренів плоский жертовний камінь-плита діаметром 4 м і товщиною 65 см.

7.3. Використання карстових печер для спелеотуризму, спелеотерапії та інших цілей

Названі аспекти вивчення і використання печер далеко не вичерпують їхнє господарське значення. Печера - це геологічний об'єкт з багатьма природними феноменами, і проведення спе-леологічних досліджень відкривають нові можливості як в одержанні, так і в інтерпретації інформації, отриманої класичними геологічними методами. Спелеологічні дослідження дають змогу деталізувати літологічний розріз карстоутворюючих порід і встановити особливості тектонічної будови району; вивчення гідрогеології карстових порожнин дає можливість визначити закономірності формування, руху і розвантаження підземних вод і вийти на раціональні схеми їх експлуатації. Спелеологічні дослідження надають суттєву допомогу і при вирішенні інженерно-геологічних завдань. Вони широко використовуються при проходженні тунелів, при будівництві ГЕС тощо.

У різних печерах світу протягом тривалого часу вивчалися проблеми функціонування психобіологічної сфери людського організму, зокрема біоритмів, психологічної сумісності, індивідуальної та колективної здатності людини до повного перебування в екстремальних умовах повної ізоляції від звичного середовища.

Один із таких експериментів, в організації якого взяв участь і вітчизняний Інститут медикобіологічних проблем, відбувся у печері Боговина (територія Югославії). Відомий югославський спелеолог Мілутин Велькович виконав спеціальну програму досліджень, розраховану на 2 роки самотнього перебування під землею. Програма нового експерименту вченого отримала назву "Боговина - космосу". Два подібних за метою досліди проведено на Поділлі науково-дослідною лабораторією спелеомедицини Республіканської алергологічної лікарні спільно з Тернопільською обласною комісією спелеотуризму та клубу спелеологів "Поділля". У 1977 р. в Академічному залі Кришталевої печери протягом 29 діб провів комплекс медико-фізіологічних спостережень лікар Ю. Ю. Чижмар. Наступного року в галереї Ветеранів Озерної печери протягом місяця діяла підземна лабораторія.

З 4 лютого по 5 вересня 1972 р. французький вчений і спелеолог Мішель Сіфр на самоті провів у печері Міднайт (США, штат Техас) 205 днів. Увесь цей час він щоденно з метою фізіологічних спостережень проводив над собою різноманітні багаточи-сельні експерименти і тести. Вони були поставлені з метою вивчення 3-х важливих проблем: біологічних (фізіологічних) ритмів, психологічного часу і фізіологічних процесів, пов'язаних зі сном людини.

Проведені М. Сіфром біологічні (фізіологічні) експерименти мають певне прикладне значення, насамперед, у галузі космічної медицини. Нині в Україні створено кілька підземних лікарень і клінік. Спеціалісти спелеотерапії провели ряд дослідів у тернопільських печерах - Кришталевій та Озерній. Отримані експериментальні дані свідчать про лікувальні властивості мікроклімату печер і доцільність створення тут алергологічних стаціонарів для лікування хворих хронічними бронхітами, пневмонією, бронхіальною астмою.

Спелеотерапія - це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один з стародавніх і широко розповсюджених у наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу.

Початком розвитку в Україні спелеотерапії вважається 1966 p., коли на основі принципів лікування польського спелеокурорту "Велічка" на базі солотвинських соляних шахт директором Ужгородського філіалу Одеського інституту курортології М. Д. Тор-тохіним була організована алергологічна лікарня. Профіль цієї оздоровниці - лікування хворих на бронхіальну астму інфекційно-алергічної форми за спеціально розробленою методикою. Спелеотерапевтичне відділення лікарні складається з комплексу гірських виробок для розташування 250 хворих, які знаходяться на глибині 300 м від поверхні. Соляні поклади Солотвинсько-го родовища, в якому розташоване відділення, відзначаютьс* доволі складною будовою, що зумовлено чергуванням шарів та лінз чистої солі з сіллю, яка в різних масових частках засмічена вулканічною породою, - спелетом.

Основний лікувальний чинник печер - це мікрокліматичні умови, які характеризуються цілим рядом особливостей: постійністю іонного і газового складу повітря, домінуючою роллю від'ємно заряджених іонів, постійністю барометричного тиску і температури, незначною відносною вологістю, відсутністю бактеріальної флори й алергенів, наявністю великої кількості натрієво-хлористих аерозолів. Лікувальний ефект спелеотерапії визначається сумарною дією компонентів мікроклімату. Тривале перебування в печерах (200-300 годин на протязі 5-6 тижнів) створює умови для пониження чутливості організму до алергенів, підвищує насиченість артеріальної крові киснем, нормалізує артеріальний тиск і обмінні процеси.

Українські медики встановили: спелеотерапія сприяє більш швидкому загоєнню опіків, допомагає лікувати шкірні захворювання, недуги кровообігу. Особливо ефективно допомагає спелеотерапія дітям. Якщо в дорослих після курсу лікування спостерігається значне покращення до 90 % від числа приїжджих, то у дітей - до 95 %.

Нині в Солотвино функціонують 2 шахти: № 8 і № 9. Розроблений інвестиційний проект відкриття Спелеотерапевтичного відділення в печері Попелюшка Чернівецької області, яка має унікальні мікрокліматичні особливості повітря за вмістом кисню, що прирівнюється до гірського повітря.

На підставі численних наукових досліджень рекомендовано створити на базі Стебницького ДГХП рудника № 1 спелеолікар-ню. Розроблено техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) цього проекту. Проект передбачає поєднання традиційних для Трус-кавця лікувально-оздоровчих процесів із практично необмеженими можливостями лікування немедикаментозними методами алерго-пульманологічних захворювань у гірських виробітках рудника № 1 Стебницького державного гірничо-хімічного підприємства, який знаходиться на відстані 3,5 км від Трус-кавця. Планована пропускна здатність першої черги спелеолі-карні - 150 місць (луговня № 9 або № 10) [13].

Неабиякого розвитку у наш час набув спелеотуризм як особлива форма екотуризму. В Україні діють спелеоклуби у Києві, Сімферополі, Львові, Тернополі та ряді інших міст. Діяльність цих клубів спрямована на популяризацію печер серед широких верств українських туристів, передусім учнівської і студентської молоді.

Визнаною популярністю серед масових спелеотуристів України користуються окремі туристично облаштовані печери гірського Криму (Мармурова, Червона, Еміне-Баїр-Хосар) й Поділля (Кришталева). Поряд з природними печерами, неабиякою популярністю користуються штучні печери, викуті у скельній товщі працею людських рук. Сюди відносяться славнозвісні об'єкти національного паломництва (печери Києво-Печерської та Почаївської лавр, комплекси давньоруських печерних монастирів Подільського Придністров'я та ранньохристиянських печерних монастирів гірського Криму, Страдчанська печера та печерний монастир с Розгірче на Львівщині тощо).

А адреналінові маршрути екстремального спелеотуризму нині в Україні прокладені у десятках туристично необлаштова-них печер - тобто печер, в яких відсутні сліди людського втручання й збереглася чарівна природна незайманість. Найбільш масовими об'єктами екстремального спелеотуризму в нашій державі нині є печера лабіринтова печера Млинки, яка обслуговується групою провідників-рятувальників Чортківського спе-леоклубу, а також печери Буковини.

Туристично облаштована Кришталева печера знаходиться біля Кривче на вузькому вододільному плато між Циганкою і Семеновим потоком, що впадає в неї. Широкому загалу вона стала відома з 1721 p., коли була описана в книзі Габріеля Жон-чинського "Натуральна історія королівства Польського" та її новій редакції "Актуальна історія натуральна королівства Польського" 1745 р. Загальна довжина її ходів - 22 км.

Активні роботи з обладнання Кришталевої печери для відвідування туристами започаткував варшавський археолог Людвіг Савицький на початку XX ст.

У 1931 р. детальне дослідження Кришталевої печери провів інженер Віктор Нехай за дорученням Львівського комітету Державного комітету охорони природи та Центрального правління Подільського туристично-краєзнавчого товариства в Тернополі. У 1933 р. він видав книгу "Путівник по печері в Кривче", в якому подав опис і карту дослідженої частини печери.

Місцевий поміщик Мельзерув, якому належали ці землі, люб'язно подарував Подільському туристично-краєзнавчому товариству (ПТКТ) ділянку землі біля входу в Кришталеву печеру, а також дві мальовничі башти, що залишилися від замку Кацьких XVII ст. В одній з замкових башт був обладнаний туристичний притулок на 20 осіб для відвідувачів печери. Відтак, ще в 1930-ті pp. Кришталева печера стала однією з найбільш відомих печер Центральної Європи. Вона згадується у численних туристичних путівниках, що видавалися різними мовами у тодішній Польщі.

Хоча вхід до Кришталевої печери знаходиться у високому скелястому масиві, проте вона доступна для всіх у будь-яку пору року. Тепер тут є зручний під'їзд і 2,5 км електрифікованої підземної траси для туристів. Працюють досвідчені провідни-ки-екскурсоводи. Спецодяг не вимагається - Кришталева печера суха. Туристична траса включає в себе проходження лабіринту коридорів і великих залів, стіни багатьох галерей і залів покриті жовто-бурими кристалами вторинного гіпсу. Лише в кількох місцях виявлено карбонатні натьоки, сталактити. Найатракційніша ділянка турмаршруту - "Лабіринт Скелета" з химерними натічними формами.

Печера Млинки - найпопулярніший спелеотуристичний об'єкт Тернопільщини. Екскурсійний маршрут її лабіринтом щороку проходять численні спортивно-туристичні групи, у Млинках відбуваються змагання з орієнтування під землею та спелеозйомки, навчально-тренувальні заняття спелеотури-стів. Екскурсійний маршрут не розрахований на масових відвідувачів.

А втім, найбільш масові потоки відвідувачів припадають на три найвеличніші вапнякові печери України, розташовані в горах Криму: Мармурову, Еміне-Баїр-Хосар й Червону.

Червона печера (татарською - Кизил-Коба) знаходиться неподалік Перевального (ліворуч від траси Сімферополь - Алушта). Це величезна печерна система загальною довжиною 13,7 км. Унікальність Червоної полягає в тому, що це найпо-верховіша лабіринтова система України - підземні порожнини розташовані в шістьох лабіринтових поверхах. Всередині Червона печера вражає значною кількістю грандіозних провальних залів і великих галерей та розмаїттям кальцитових натічних форм. Окремі сталактити Червоної досягають 5-8 м. Окрасою печери є ріка Кизил-Коба, що бере початок у її глибинах (див. рис. 7.3, рис. 7.5).

Щороку Червону печеру відвідують тисячі спелеотуристів. Однак, з початку XXI ст. популярність цього атракційного об'єкта дещо спала в зв'язку з обладнанням для масового туристичного відвідування двох наймальовничіших спелеосистем України - печер Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар.

Печери Мармурова й Еміне-Баїр-Хосар знаходяться поруч на верхньому плато Чатир-Дагу в межах Кримського державного заповідника. Вони обладнані для цілорічного туристичного відвідування членами Сімферопольського центру спелеотуризму.

Печера Мармурова відкрита сімферопольськими спелеологами в 1987 р. і з дня відкриття взята під охорону Сімферопольським клубом спелеологів. Завдяки цьому вона зберегла свою незайману красу. Вхід у печеру знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря. Довжина розвіданих ходів становить 2050 м, глибина - 60 м. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів сягає понад 1 км.

Морфологічно Мармурова складається з трьох частин: Головної галереї, Нижньої галереї і бічного Тигрового ходу. Ці велетенські галереї натічними формами й брилами провально-гравітаційного походження розділяються на окремі зали. Температура повітря всередині печери впродовж року стабільна - +9°С.

Екскурсії в Мармуровій печері проходять трьома маршрутами.

Перший маршрут у "Галерею казок" - найкоротший загально-ознайомлюючий. Довжина маршруту в обидва кінці становить 250 м. Екскурсія триває 30 хв. За цей час екскурсанти мають нагоду дізнатися про геологічну історію утворення печери, милуватися й фотографуватися на тлі химерних натічних утворень фантастичного підземного царства. Сталактитові й сталагмітові статуї Мармурової нагадують казкових героїв, скульптури дивовижних звірів, вигадливі форми палаців і замків.

Другий маршрут Мармуровою має назву "До перлинних озер". Він проходить через "Галерею казок", минає найбільший за розмірами зал печери - Зал перебудови (його параметри: довжина - 175 м, висота - 27 м, ширина - 42 м) - і виводить у кінець дальнього залу на гребінь кальцитової греблі. Екскурсія триває одну годину. Під час цієї екскурсії відвідувачі оглядають витончені натічні колони, грандіозні стіни, вкриті печерними "квітами" - коралітами, різноманітні сталактити й сталагміти, печерні озера-ванночки, кальцитову греблю. З неї видно продовження Мармурової печери, її туристично ще не обладнану частину - Палацевий зал.

Третій маршрут Мармуровою проходить через "Галерею казок" і звертає направо в бічне відгалуження печери - галерею "Тигровий хід". Стеля цієї галереї набагато нижча, але за багатством натічного оздоблення перевершує обидві перші галереї. Тут трапляються і мальовничі натічні колони, і завіси, і кам'яні водоспади, й ажурні ванночки, і печерні "квіти" - гелік-тіти. Довжина цієї галереї становить 360 м. Тривалість екскурсії - понад годину.

Багато екскурсантів, потрапивши у підземний дивосвіт Мармурової, прагнуть оглянути всю обладнану частину печери. Така екскурсія всіма галереями триває 1 год. 40 хв.

Для шанувальників екстремального спелеотуризму за окрему плату проводиться тур у заповідну частину Мармурової печери - Нижню галерею. Ця частина печери довжиною близько 1 км ще не обладнана, і туристів чекає маса несподіванок: вузькі тріщини, якими потрібно протискуватися, кам'яні завали, слизькі мокрі спуски з кам'яних гірок і уступів. У цій частині по-печерному темно і сиро, тому туристам пропонують комбінезони, дають автономне світло - ліхтарі-"коногонки", і вони з досвідченими інструкторами відправляються в царство без мовності й тиші.

Подорож триває близько 3 годин. За цей час спелеотуристи знайомляться з трьома заповідними залами: Рожевим, Залом Надій і Люстровим. Тут "сховане" найцінніше печерне багатство: завіси зі звисаючих сталактитів, кам'яні троянди, що покривають стелю і стіни, кристали кальциту, що переливаються при світлі ліхтаря, сотні тонких, прозорих кальцитових трубочок. Зі стелі звисають десятки дорогоцінних "люстр", суцільно покритих коралітовими "квітами".

За оцінкою найвідоміших спелеологів-експертів, Мармурова печера входить у п'ятірку найгарніших печер планети.

У 1992 р. Мармурова печера була прийнята в Міжнародну асоціацію обладнаних печер (штаб-квартира асоціації - Генга, Італія).

Печера Еміне-Баїр-Хосар розташована за 1 км на південь від Мармурової печери. Це попросту унікальний за розмаїттям натічних форм і підземному рельєфу спелеокомплекс планети. За багатством різнобарвних кристалів Еміне-Баїр-Хосар визнана найгарнішою печерою Європи.

Температура повітря в Еміне-Баїр-Хосар набагато нижча, ніж в Мармуровій, і цілорічно тримається на відмітці +4,5 °С. Тому відвідувачам цього унікального спелеокомплексу перед екскурсією потрібно обов'язково запастися теплим одягом.

Печера відкрита для відвідування у 1994 р., тут обладнано 4 екскурсійні маршрути (тривалістю від ЗО хв. до 1,5 год.). Усі вони починаються біля штучного входу, пробитого в скелі, й проходять через Північну галерею вглиб печери. Екскурсійний маршрут заводить на глибину 60 м у химерний світ кам'яних палаців, водоспадів, дивує палеонтологічними знахідками (у печері знайдені кісти найдавніших тварин: мамонта, щерстистого носорога, печерного ведмедя тощо). В Еміне-Баїр-Хосар працює палеонтолого-мінералогічний музей.

Найцікавіший екскурсійний маршрут веде у важкодоступну частину печери - Верхній Баїр. Він проходить через підземне озеро в зал Ідолів і триває 1,5 год.

На плато Чатир-Даг обладнано центр активноґо відпочинку, Що передбачає не лише спелеоекспедиції у підземний світ Мармурової й Еміне-Баїр-Хосар, а й гірськолижний і екологічний туризм у Кримських горах. Інфраструктуру рекреаційного центру формують нічліжні будиночки на 2-6 осіб, кафе, бар з банкетним залом на 50 місць, WC, автостоянка. На вершину заповідного плато Чатир-Даг прокладено зручний під'їзд для приватного й екскурсійного автотранспорту. Взимку відкривається пункт прокату гірськолижного спорядження, працює бугель-ний витяг (200 м), є умови для екстремального позатрасового катання. Працівниками Центру спелеотуризму екотуристам пропонуються походи в необладнані печери (Тисячеголова, Холодна), екскурсія в Тисову ущелину, сходження на величні вершини Чатир-Дагу - Еклізі-Бурун й Ангар-Бурун.

Висновки

1. Спелеологія - це одна з наук про Землю, що вивчає походження, розвиток, геологічні, гідрогеологічні і мікрокліматичні особливості печер, їх сучасну та древню фауну, технічні прийоми проникнення під землю і роботи в підземних умовах.

2. Печери природного походження - це порожнини у верхніх шарах земної кори, які мають на денній поверхні один або кілька отворів. У зв'язку з багатоцільовим використанням печер у різних галузях господарства в ряді карстових областей України (Крим, Поділля, Українські Карпати, Буковина, Закарпаття) печери взяті під охорону держави і до них обмежений доступ екскурсантів і туристів.

3. Спелеотерапія - це використання мікроклімату печер, шахт для лікування цілого ряду захворювань, один із стародавніх і широко розповсюджених в наші часи методів оздоровлення в багатьох країнах світу. Початком розвитку в Україні спелеотерапії вважається 1966 p., коли на базі солотвинських соляних шахт була організована Українська алергологічна лікарня.

4. Спелеотуризм - це одна з популярних форм активного (екстремального) туризму, що передбачає одно- та багатоденні подорожі підземними лабіринтами і знайомство з красою феєричних натічних форм печер. В Україні спелеотуризм розвивається на базі печер Криму, Західного Поділля й Буковини.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттям "природна печера" та "спелеологія".
2. Опишіть історію дослідження печер рідного краю.
3. Дайте краєзнавчу характеристику найвідомішим пече рам України.
4. Яким чином карстові печери використовують для спелеотуризму та спелеотерапїі?
5. Охарактеризуйте проблеми та перспективи використай ня українських печер у туристичних цілях.

Рекомендована література

1. Андрейчук В. Н. Кадастр печер Західно-Українського регіону. Проблеми вивчення, екології та охорони печер. - К., 1987.
2. Воронцова О. А. Лаврські печери: Путівник. - К.: Амадей, 2000. - 144 с.
3. ГвоздецкийН.А. Карст. - М.: Мысль, 1981.
4. Географічна енциклопедія України: У 3 т. - К.: Українська енциклопедія, 1993.
5. Дублянский В. Н., Илюхин В. В. Путешествие под землей. - М.: Физкультура и спорт, 1981.
6. Дублянский В. Н., ЛомаевА.А. Карстовые пещеры Украины. - К.: Наукова думка, 1980.
7. Дублянский В. Н. Пещеры Крыма. - Симферополь: Таврия, 1977.
8. Дублянский В. Н. Спелеотуризм. - К.: Здоровье, 1973.
9. Курортні ресурси України. - К.: Укопрофоздоровниця, 2002.
10. Кучерук А. Д. Карст Подолья. -К.: Наукова думка, 1976.
11. Маценко Г. О. Книга рекордів України. Природа навколо нас. - Тернопіль: Навчальна книга "Богдан", 2000.
12. Радзієвський В. О. Подорож у підземну казку: Путівник по карстових печерах Тернопільщини. - Л.: Каменяр, 1984.
13. Рудницъка М.Д., Варивода 3. В., Калинюк B.C. та ін. Перспективи розвитку спелеотерапії на курорті Трускавець / Перший Міжнародний конгрес "Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності: Перспективи культурного та економічного розвитку". - Трускавець, 2000. - С. 255-257.
14. Сифр М. В безднах земли: Пер. с фр. - М.: Прогресе, 1982.
15. Скелі і печери в історії та культурі стародавнього населення України: Збірник тез, повідомлень та доповідей наук, конф. - Л., 1995. - 254 с.
16. Тархинишвили И.Д. Эффективность лечения бронхиальной астмы в условиях карстовой пещеры // Курортология и физиотерапия. - 1977. - Т. 36. - С. 99-106.
17. Татаринов К. А. Карстові печери Середнього Придністров'я. - Л.: Видавництво Львівського університету, 1965.
18. Татаринов К.А. Печери Поділля, їх фауна і охорона. - Л.: Видавництво Львівського університету, 1962.
19. Торохин М.Д. Спелеотерапия больных бронхиальной астмой. - К., 1987.
20. Чайковсъкий М. П. Пам'ятки природи Тернопільщини: Ілюстрований нарис. - Л.: Каменяр, 1977.
21. Ще пинский А. А. Красные пещеры. - Симферополь, 1983.
22. http://kp.km.ua/-tovtry/index.html // офіційний сайт НПП "Подільські Товтри"

| зміст | передмова | розділ 1 | розділ 2 | розділ 3 | розділ 4 | розділ 5 | розділ 6 | розділ 7 | розділ 8 | додатки |








© 2002-2019 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.