Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Савранчук Л.А., Явкін В.Г. Рекреаційна географія

4. Планувальна організація рекреаційних середовища, зони, регіону, району

4.2. Планувальна організація рекреаційної зони

Планувальна організація території рекреаційної зони визначається функціональними й архітектурно-будівельними критеріями. За вимогами всі рекреаційні зони можна розділити на: територію забудови та природний рекреаційний ландшафт.

Функціональні критерії визначають типологію забудови (поліфункціональна або монофункціональна); кількість і види підзон території забудови:

- територія основної забудови;
- підзона центру періодичного обслуговування;
- територія оздоровчо-спортивних споруд;
- підзона лікувально-оздоровчого центру.

Склад рекреаційної зони залежить від містобудівних умов її розміщення:

- у складі рекреаційного району;
- відособлено (автономно);
- у рекреаційному центрі;
- у зоні впливу промислового міста.

Наприклад, у рекреаційному центрі Трускавець рекреаційна зона охоплює:

- територію основної забудови, що складається з двох підзон для лікування і туризму;
- загальнокурортний центр, комунально-господарську зону;
- зелену зону.

Територія основної забудови призначена для розміщення різних типів рекреаційних комплексів, установ, територіальне об'єднання яких можливе в наступних поєднаннях:

1) санаторне лікування та відпочинок;
2) стаціонарний відпочинок і туризм;
3) туризм і короткочасний відпочинок;
4) дитячий і сімейний відпочинок;
5) молодіжний відпочинок і туризм.

Такі комплекси називають поліфункціональними. Рекреаційні комплекси засновані на одній функції називають монофункціональними. Основна функція яких – лікування. Вони можуть бути спеціалізованими (туберкульозні, для інвалідів). Раціональне використання території основної забудови полягає в нормуванні площі в залежності від функціональності, спрямованості рекреації. Так, для одних типів рекреаційних комплексів потрібні великі території при невеликих площах пляжів. Наприклад, для спеціалізованих дитячих комплексів площа території визначається з розрахунку 200-250 м2 на одне місце, площа пляжу – 4 м2 на одне місце; для комплексів відпочинку і туризму площа території – 75-100 м2 на одне місце, площа пляжу – 5 м2 на одне місце.

Поліфункціональна територія основної забудови повинна бути розділена на підзони залежно від стаціонарності, сезонності, рівня комфорту та типів рекреаційних комплексів і установ. Стаціонарні комплекси з високим рівнем комфорту потрібно розташовувати у найбільш сприятливих ландшафтних умовах (прибережні, або лісові ділянки) ізольовані від різних джерел шуму (транспортні магістралі, розважальні центри, спортивні зони). Стаціонарні комплекси з середнім рівнем комфорту необхідно концентрувати поблизу центру періодичного обслуговування із забезпеченням пішохідної доступності всіх підзон. Стаціонарні сезонні та нестаціонарні комплекси потрібно розміщувати на ділянках «у глибині» територій основної забудови (біля магістралей або на ділянках зі складним рельєфом).

Поєднання в одній рекреаційній зоні у стаціонарних і нестаціонарних, цілорічних і сезонних, відносно комфортабельних комплексів дозволяє збільшувати місткість рекреаційної зони, урізноманітнити рекреаційну забудову, сформувати єдину систему обслуговування.

У сучасних рекреаційних зонах система обслуговування повинна мати гнучку структуру, яка враховує як кількісні так і якісні потреби рекреантів. Частота і масовість використання різних видів обслуговування визначає структуру і розміщення установ обслуговування. Структура обслуговування формується на містобудівній або соціальній потребах.

Містобудівна концепція обслуговування у рекреаційній зоні має східчасту структуру: повсякденне - періодичне - епізодичне. Повсякденне обслуговування зосереджене у підзонах основної забудови (в установах загального харчування). Періодичне обслуговування формується у вигляді підзони суспільного центру, що складається з підцентрів: адміністративного, побутового, культурно-видовищного, торгівельного обслуговування. Різниця між установами масового харчування повсякденного та періодичного обслуговування полягає в характері обслуговування (рівні комфорту):

- повсякденне вимагає обов'язкового трьохразового харчування;
- періодичне - несе додатковий (крім харчування) розважальний (атрактивний) характер.

Центр періодичного обслуговування повинен розміщуватися в середній частині рекреаційної зони з урахуванням забезпечення 20-хвилинної пішохідної доступності до найбільш віддалених рекреаційних установ підзони основної забудови. Крім того, центр періодичного обслуговування слід розташовувати поблизу тієї підзони основної забудови, рівень комфорту якої не вимагає наявності установ повсякденного обслуговування. Установи епізодичного обслуговування (театри, аквапарки, іподроми,великі ресторани, базари) розташовуються, в основному, в районних центрах обслуговування. Елементи епізодичного обслуговування можна розміщувати в підзонах основної забудови з високим рівнем комфорту (відеозали, виставкові центри). На території різних функціональних зон розташовують також елементи періодичного обслуговування (аптеки, торгові кіоски, автомати, павільйони).

Соціальна концепція обслуговування має радіально-мереживну структуру, засновану на формах обслуговування рекреантів: індивідуальній, груповій, масовій. Індивідуальне обслуговування має локальний характер, формується поблизу або усередині рекреаційних установ (забезпечення нічлігом, побутове обслуговування). Групове обслуговування має дисперсний характер, проникаючи в усі планувальні елементи рекреаційних утворень, створюючи зони та напрями розвитку обслуговування (кафе, бари, дискотеки, клуби та інше). Ці зони характеризуються сезонністю, в них допустиме скорочення або розширення («пульсація») обслуговування залежно від рекреаційного потоку. Масове обслуговування припускає створення центрів, де концентрується обслуговування (торгівельне, культурно-видовищне, побутове призначення) та розміщення їх у транспортних вузлах.

Містобудівні та соціальні принципи організації обслуговування в рекреаційних зонах обумовлюють вимоги до об'ємів установ обслуговування і до прийомів їх розміщення.

Система рекреаційного обслуговування включає медичне обслуговування, функціональну структуру і склад якого визначається функціональним профілем рекреаційної зони: лікування, відпочинок, туризм. У поліфункціональних рекреаційних зонах формуються лікувально-оздоровчі центри. У монофункціональних рекреаційних зонах медичне обслуговування входить в центр періодичного обслуговування і розміщується в рекреаційних установах повсякденного обслуговування. Наприклад, у Трускавці лікувальний центр складається з водолікарні, поліклініки, озокеритооздоровниці, павільйонів для відпочинку, басейну. У дитячому таборі санаторного типу у Євпаторії лікувальне обслуговування розташовується в центрі періодичного обслуговування: лікувальний корпус, клуб на 800 місць, водолікарня, спортивний комплекс.

Структура лікувально-оздоровчих центрів визначається лікувально-діагностичними блоками:

- лікувальний блок для санаторіїв всіх профілів;
- діагностичний блок для санаторіїв усіх профілів;
- лікувальний блок для санаторіїв-профілакторіїв;
- спеціалізований лікувально-діагностичний блок для санаторіїв.

Лікувальні блоки являють собою велику групу приміщень загальної фізіотерапії, бальнеолікуавння, лікувальної фізкультури для лікарів-консультантів. Діагностичний блок складається з приміщень функціональної діагностики, рентгенодіагностики, лабораторії.

Спеціалізований лікувально-діагностичний блок складається зі спеціалізованих приміщень, які визначають профілі санаторіїв. Профільність санаторіїв за певними групами захворювань відрізняють від санаторіїв-профілакторіїв. Лікувально-діагностичні блоки, суміщаючи функції відпочинку та побутового обслуговування, входять до складу багатофункціональних лікувальних установ: лікувальних басейнів, приміщень для масажу, інгаляцій, поліклініку, питний бювет, сауну. Така багатофункціональність лікувального центру сприяє як найповнішому задоволенню потреб рекреантів у медичному обслуговуванні, економить площі приміщень, виключає дублювання адміністративних, допоміжних зон і лікувального устаткування. Склад території оздоровчо-спортивних споруд і обладнання рекреаційної зони формується з урахуванням медико-фізіологічних вимог до організації активних форм відпочинку, певних природних і погодно-кліматичних чинників, містобудівних умов і особливостей рекреаційної зони. На медико-фізіологічні вимоги визначені три типи груп рекреантів з різним режимом рухової активності: активно тренує, тренує, помірно тренує. Залежно від видів занять, їх тривалості, інтенсивності існує три типи програм активного відпочинку: типові, спеціалізовані, допоміжні. Типові програми налічують фізичні вправи (гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, тренажерні заняття); спеціалізовані розрізняють за видами занять:

- ігрові (теніс, волейбол, бадмінтон);
- водні (веслування, водні лижі);
- плавання;
- кінний спорт, зимові лижі;
- додаткові програми передбачають розважальні ігри (боулінг), рухливі (дозована хода), оздоровчо-профілактичні (сонячні ванни, масаж, лазня).

Природні чинники (наявність водойм, рельєф місцевості) визначають типи оздоровчо-спортивних споруд (наприклад: човнова, лижна станції) та види занять (катання на лижах, купання, пішохідна прогулянки); погодно-кліматичні чинники визначають сезонність споруд (цілорічні та сезонні). За містобудівними умовами розміщення розрізняють функціональні блоки: будівельні споруди відкритих площинних споруд.

Склад приміщень будівель цілорічного функціонування та сезонних споруд залежить від типу оздоровчо-спортивної програми: типова програма –зали багатоцільового призначення; спеціалізована програма - спортивний зал з плавальним басейном, комплексний закритий спортивний майданчик; допоміжна програма – лікувальний басейн.

Відкриті площинні споруди пов'язані з конкретними територіями або акваторіями передбачають групу майданчиків:

- для типової програми – пряма бігова доріжка, стежка здоров'я;
- для спеціалізованої програми - майданчики для спортивних ігор, катання на роликах, дошках, тренувань з техніки туризму, тенісний корт, футбольне поле;
- басейни для навчання плавання, оздоровчого плавання.

Визначальним чинником для вибору цілорічних оздоровчо-спортивних занять є місткість рекреаційного закладу. Так, для установ відпочинку і туризму при місткості 4000 місць бажаний басейн або спортивний зал. їх розміри визначають на основі відповідності необхідній одноразовій пропускній спроможності для цілорічної місткості рекреаційної установи. Кількість площинних споруд визначають сумарною одноразовою пропускною здатністю, яка повинна наближатися до необхідної для максимальної місткості рекреаційної установи або комплексу. Площині споруди можуть бути організовані компактно у вигляді окремої спортивної зони. Наприклад, до складу спортивної зони рекреаційного комплексу на 2000 місць у Хмільнику увійшли різноманітні площинні споруди: майданчики для відпочинку, баскетболу, волейболу, тенісу, гімнастики.

Оздоровчо-спортивні зони можуть мати різну спрямованість залежно від місцевих умов: водноспортивні, гірськоспортивні, спортивні, кінноспортивні, мотоспортивні, зони відпочинку і спорту.

Обов'язкова умова планувальної організації рекреаційної зони – забезпечення зручного пішохідного зв'язку між окремими підзонами: наприклад, відстань від зони основної рекреаційної забудови до зони оздоровчо-спортивних споруд має складати не більше 50 м.

Радіус пішохідної доступності залежить від типу рекреаційного комплексу:

- санаторні комплекси - до установ повсякденного обслуговування – радіус пішохідної доступності – 100-200 м (5 хв.), до центру періодичного обслуговування 500-1000 м.;
- комплекси відпочинку і туризму - до установ повсякденного обслуговування – 300-500 м, до центрів періодичного обслуговування – 1000-1200 м (20 хв.).

Граничний час пішохідно-транспортної доступності до центрів епізодичного обслуговування повинен складати до 30 хв. на транспорті (8-10 км).

Радіус пішохідної доступності залежить від планувальної схеми організації території забудови рекреаційної зони:

- концентрична (комплексна), формується навколо зони основної забудови цілорічної експлуатації;
- «віялоподібна» (глибинна), розвивається вглибину перпендикулярно узбережжю;
- «коридорна», розміщена смугою вздовж ущелини, русла річки, туристично-маршрутних трас;
- «лінійна», розміщена паралельно пляжній зоні;
- «багатоцентрова» (дисперсна), формується навколо центру періодичного обслуговування.

Вид схеми планувальної організації основної забудови рекреаційної зони залежить від природних умов.

В умовах складного рельєфу (умовно названих «сходи», «коридор», «амфітеатр») можна використовувати концентричну і багатоцентрову форми планування для рельєфу типу «амфітеатр»; «коридорну» - для внутрішнього зонування «коридору» розміщеного уздовж гірськолижних трас на одному з двох протилежних схилів; багатоцентрове і віялоподібне планування для рельєфу типу «сходи» з терасоподібним розміщенням на схилах. Наприклад, гірськобальнеологічний комплекс «Сойми» має багатоцентрове планування. За наявності акваторії частіше використовують лінійне, віялоподібне, багатоцентрове і концентричне планування забудови. Комплексну (концентричну) забудову має рекреаційний комплекс «Блакитна затока» в Криму.

Вибір планувальної схеми забудови залежить від показників щільності рекреаційної забудови, яку визначають як кількість квадратних метрів на одне місце, або кількість місць на 1 гектар (місць/га) поверхні. Показники щільності впливають на розміри території забудови які обмежують місткість рекреаційного комплексу. Наприклад, для гірськорекреаційних комплексів щільність забудови складає:

- 72 м2/місце, зокрема зона основної забудови 34 м2/місце;
- зона спортивних споруд - 13 м2/місце;
- зона періодичного обслуговування 16 м2/місце;
- зона проживання персоналу - 3 м2/місце;
- дороги, автостоянки, інше – 7 м2/місце.

Диференціація показників щільності по кожній зоні дозволяє виявити відповідність місткості комплексу розмірам території під забудову. Фактичний показник щільності враховує вид рекреаційного комплексу і поверхи забудови. Тенденція до збільшення щільності забудови пов'язана з підвищенням поверховості будівель: рекреаційні установи туристичного типу – 16-25 поверхів; санаторно-курортного типу – 9 поверхів; установи дитячого відпочинку 2-3. У даний час найбільш доцільне з функціонального й економічного поглядів концентричне (компактне) планування, оскільки така схема забезпечує централізацію установ періодичного обслуговування, дозволяє розміщувати зони з урахуванням найкоротшої пішохідної доступності, виключаючи внутрішній транспорт; скорочує протяжність транспортних та інженерних комунікацій, забезпечуючи їх централізацію. Найбільша щільність забудови досягається за допомогою концентрації споруд навколо «ядра», створенням інтегральних комплексів. Інтеграція рекреаційних споруд забезпечує концентрацію обслуговування, ізоляцію від транспортних і господарських під'їздів, звільнення природних територій і збереження природного середовища.

<<< назад | зміст | вперед >>>








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.