Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
История туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Спортивный туризм и альпинизм
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Сітницький Ю.І. Мандрівки по Карпатах

Більшість описаних тут маршрутів - це одноденні туристичні мандрівки, так звані походи вихідного дня. Деякі з них є коротші (наприклад, до монастиря в Розгірчі чи на Горган Бурачиківський), а деякі - дводенні (наприклад, на Сивулю чи на Довбушанку). Саме такі короткі маршрути найкраще відповідають мандрівникам різного віку, які бажають систематично займатися туризмом, а не лише тільки під час своєї короткої відпустки. Сезон пішохідного туризму в Карпатах триває, в основному, від половини квітня до половини листопада, тобто біля 7 місяців; кількість вихідних днів в цьому періоді перевищує 30. Якщо тільки половину їх використовувати для туризму, то це принесе користь, співмірну з задоволенням, яке одержуємо з довготривалих походів під час відпустки.

Описані нижче одно- і дводенні походи, очевидно, можна розглядати як складові частини багатоденних походів. Кількість варіантів таких походів необмежена, і немає потреби їх повно і детально висвітлювати. Приклади деяких походів приведені в окремому розділі.

Деякі маршрути з долини ріки Стрий та її притоків

1. До стародавнього монастиря біля села Розгірче

Вихідний пункт: роздоріжжя на автошляху Стрий-Сколе, де направо відходить дорога до села Стинава (20 км від Стрия). По другому боці автошляху, дещо нижче зауважуємо пішохідний місток через ріку Стрий. Переходимо на другий берег ріки і повертаємо направо в напрямку до церкви в селі Розгірче, що видніється перед нами.

Печера знаходиться в лісі на узбіччі гірського схилу, безпосередньо над східним кінцем села. Віддаль від автошляху становить приблизно 2,5 км. Це - дві виконані в скелі комори, розміщені одна над другою. Нижня комора має передсінок, а виконані в скелі отвори - як вікна і двері. З північної сторони знаходяться викуті сходи на верхній "поверх", де є кілька бокових скельних полиць. Посередині фронтового "фасаду", на висоті верхньої комори виконана фрамуга, мабуть, для ікони або скульптури. Все це свідчить про те, що тут було, житло стародавніх ченців-монахів, але більш точних даних про це історія не зберегла.

Зазначимо, що при наявності власного автотранспорту можна доїхати зі Стрия асфальтованою дорогою аж до села Розгірче. Від автошляху Стрий - Івано-Франківськ за мостом на ріці Стрий слід повернути направо і правим боком ріки через села Братківці, Жулин і Семигинів в'їжджаємо в Розгірче.

2. До скель Довбуша біля села Бубнище

Початковий пункт маршруту - залізнична зупинка Нижнє Синевідсько1 на лінії Стрий - Лавочне.

Долиною річки Тишівниця (11,5 км і 350 м угору). Шосейною дорогою йдемо на захід приблизно 1 км до місця, де вліво відгалужується дорога до села Тишівниця і через міст на ріці Стрий входимо в село з цією ж назвою. Далі йдемо долиною річки Тишівниця. Пройшовши 1 км, минаємо справа дорогу до села Побук, і після наступних 4 км, теж справа - дорогу до центральної частини села Труханів. Переходимо через потік, який впадає зліва до Тишівниці, йдемо ще майже 1 км правим боком річки на південний схід, після чого звертаємо вліво догори на доріжку, яка піднімається лісом в напрямку на схід і південний схід, і виходить на хребет. На хребті повертаємо направо на південь (доріжка веде вниз в село Бубнище) і, пройшовши приблизно 1 км, опиняємось біля основної групи скель Довбуша.

Через хребет Грабник і Попцове (13 км, 380 м угору і 30 м вниз). До села Тишівниця йдемо через міст на ріці Стрий і зразу на початку села піднімаємося вліво на відкритий хребет Грабник (662 м). Йдемо згідно з лінією хребта в напрямку на південний схід приблизно 5 км у відкритому терені, спостерігаючи справа долину річки Тишівниця і села Тишівницю та Труханів. Далі дорога заходить в ліс, поступово змінюючи напрям на південь, і виводить на слабо виражену вершину Попцове (747 м), де роздоріжжя: вліво (північний схід) - дорога до села Таняви в долині потоку Жижава, просто (південь) - до села Тисів в долині Сукілю, направо (південний захід) - до села Поляни-ці. Йдемо цією останньою дорогою і, пройшовши приблизно 3 км, виходимо на галявину з основною групою скель Довбуша.

Зауважимо, що скелі в Бубнищі знаходяться на віддалі 12 км на південь від Розгірча, тому дійти до них можна і через скелі в Розгірчі. Дорога туди починається безпосередньо над скелями, веде вододільним хребтом в загальному напрямку на південь, переважно через ліс (при дорозі цікава група скель) і з'єднується з хребтом Грабника на відстані 1,5 км перед роздоріжжям на Попцовому.

Ботаніко-геоморфологічний резерват "Скелі Довбуша" був затверджений як пам'ятник природи республіканського значення в 1981 р. Його площа 100 га.

Основна група скель, висотою до 30 м, півколом охоплює з півночі і сходу внутрішню площу, з західної сторони обмежену ровом і, очевидно, оборонним валом. Спостерігаючи скелі з цієї площі, зауважимо в першій зліва широку виковану в скелі печеру, всередині якої справа і зліва є кам'яні лави ("призьби"). Висота входу в печеру 1,6 м. Над печерою є видовбана в скелі відкрита полиця глибиною до одного метра, над нею прорубані в камері косі рівчики, в яких, мабуть, був закріплений дах дерев'яної прибудови. Далі направо знаходиться друга, дещо більша відкрита печера, висотою 2,3 м. її називають "конюшня". Біля неї ще одна невелика печера, яка, можливо, служила жильцям цієї старовинної оселі для зберігання знарядь праці та харчів. В щілині між скелями є ковані східці, якими можна вийти на верх скель, де гарні краєвиди, зокрема, на захід, на хребет Парашки.

Крім описаної основної групи скель, якими оточена стародавня оселя, в навколишньому лісі навкруги неї є чимало окремих скель-веж. їх варто оглянути. Для цього виходимо через вхідний місток "подвір'я", повертаємо направо і обходимо навколо основної групи скель з її зовнішнього боку. Серед них відзначимо на заході найвищий "Тюльпан" (до 40 м висоти), на південний захід від нього - "Ляльку", а також на півночі, при дорозі, якою ми прийшли, самітний "Вітряк". Всі ці назви, очевидно, сучасні, присвоєні скелям скелелазами-альпіністами, які часто тут тренуються.

Повертатися зручно шляхом виходу - долиною річки Тишівниця. Можна теж зійти до Болехова, долиною Сукіля (14 км). Для цього виходимо на дорогу, повертаємо направо і пройшовши 3 км, виходимо до річки Сукіль в місці, де в неї впадає потік з села Бубнища.

3. До Синевідських скель на лівому боці ріки Стрий

Вихідний пункт - міст через ріку Стрий між Нижнім і Верхнім Синевідськом.

Ідучи зі Стрия, безпосередньо перед згаданим мостом, справа зауважуємо дорогу, яка веде далі цим же (географічно лівим) берегом ріки Стрий. Йдемо приблизно 2 км, переходимо невеликий потічок, який тут впадає в Стрий і повертаємо направо вверх на доріжку. Вона поступово виводить нас на широкий лагідний хребет з досить високою, відносно легкодоступною скелею. Якщо піднімемося на неї і поглянемо назад, на південь, то побачимо прегарну панораму Синевідської долини з ріками Стрий і Опір та навколишніми горами.

Продовжуємо йти далі хребтом угору. Зліва яр другого потоку, на протилежному боці якого показується потужна стіна, складена з вертикальних скель з зубчастою верхньою лінією, з окремими вежами природного походження фантастичних форм. Стіна розміщена косо і простягається майже до самого хребта Зійти до підніжжя цієї громади скель приходиться бездоріжжям, що, однак, не представляє особливих труднощів.

В долині наступного, вже третього від моста на ріці Стрий, потічка, є ще декілька потужних скелистих громад, але доволі густий листяний ліс ховає їх від спостерігачів.

Всі згадані вище хребти - це відгалуження відкритої вершини Комарницький (685 м), що знаходиться на віддалі біля 3 км від моста на Стрию. Вийти на неї можна будь-яким із хребтів. З вершини гарні краєвиди на північ (долини Стинави і Стрия) і на південь (гори над Сколем).

4. До водоспаду на річці Кам'янка і на гору Ключ

Вихідний пункт - відгалуження дороги до села Кам'янка, 5 км вище Верхнього Синевідська. Відразу за відгалуженням дорога перетинає залізницю Стрий-Лавочне, мостом переходить ріку Опір і входить в долину річки Кам'янка. Йдемо дорогою, спершу лівим боком річки. Пройшовши 2 км, переходимо на правий бік. Після ще 2 км на річці справа пам'ятка природи - гарний водоспад. До підніжжя водоспаду веде стежинка вниз.

Гора Ключ (927 м) - найвища вершина хребта, який замикає долину Кам'янки від півночі. Нас буде цікавити не так сама вершина (залісена і тому не дозволяє бачити навколишній краєвид), як могила Українських січових стрільців, які загинули тут у боях першої світової війни в 1915 р. Могила знаходиться на хребті безпосередньо під вершиною.

Щоб вийти на хребет, йдемо далі дорогою вздовж річки Кам'янки. Пройшовши ще 1 км, помічаємо, що долина дещо розширюється, а основна дорога повертає направо на південь, до села Кам'янка. Нам треба йти далі в незміненому напрямку (на південний схід) поганою доріжкою ще майже 1 км, тут повертаємо вліво, в долину потічка, що тече з півночі і спершу його долиною, а потім лівим боком його ярка ідемо ледь помітною стежкою, і лісом піднімаємося на хребет. Після майже години підйому ми повинні вийти на незалісений хребет, яким веде виразна доріжка. Тут повертаємо направо і після короткого часу приходимо до мети.

Повертатися можна дорогою виходу, або дорогою вздовж хребта Ключа, не спускаючись в долину Кам'янки. В такому випадку, ми будемо йти на захід біля 8 км, часом дещо угору і зійдемо в долину ріки Опір нижче моста на дорогу до села Кам'янка.

Ще один варіант повернення - це сходження від могили УСС доріжкою на схід, потім на північний схід до села Труханів і звідти через село Тишівницю до Нижнього Си-невідська. Цей шлях теж можна використати для виходу на гору Ключ.

5. На гору Парашку (1270 м)

Найвища гора Сколівських Бескидів - гора Парашка, доступна з різних місцевостей, проте найзручнішими вважаються виходи з міста Сколе та з села Коростів.

Вихід з міста Сколе (10 км і 800 м угору). Вихідний пункт - з'єднання центральної автодороги міста Сколе з його обвідною автотрасою на південному краю міста. Тут на західному боці обвідної автотраси звертаємо на дорогу, яка біля щогл лінії електропередачі піднімається на хребет, що замикає долину міста Сколе від заходу. Доріжка веде весь час угору, лінією хребта в напрямку на північний захід і після 3 км виводить на галявинку, де змінює напрям спершу на захід, відтак на південний захід. З полянки гарний вид на хребет Парашки, зліва в лісі - джерело. Далі доріжка веде лісом ще 2 км досить стрімко догори і виводить на хребет Парашки. Повертаємо направо (зліва на хребті гора Корчанка, 1180 м, напрям на південь) і останні 5 км йдемо в напрямку на північний захід відкритим хребтом. Проходимо окремі вершини хребта - Зелену (1221 м) і Кобилу (1231 м). їх можна обійти боковою не дуже зручною стежкою. І нарешті виходимо на саму Парашку.

Вихід з села Коростів (11 км і 770 м угору). Вихідний пункт: автобусна зупинка в Коростові на трасі Сколе-Козьова. Дорогою, яка тут відгалужується від автотраси, проходимо через село Коростів. В околиці церкви (2 км від розгалуження) рекомендується зійти направо, на трасу старої вузькоколійки і йти далі її насипом в напрямі на північний захід. Минаємо забудови нової бази відпочинку і повертаємо направо, через невелику полянку в залісений ярок. Тут на правому боці відшукуємо стежку типу "райтшток", яка серпантином піднімається вгору і далі веде весь час лісом, майже горизонтально, паралельно з хребтом Парашки, нижче верхньої межі лісу.

Проте під саму Парашку стежка не доходить, в околиці вершини Зеленої треба повернути направо і вийти на хребет, далі йти так, як описано вище (вихід з міста Сколе).

Можливий теж інший, дещо коротший варіант виходу на Парашку з Коростова. В такому випадку, за базою відпочинку не повертаємо направо в ліс, а йдемо далі долиною річки Бутивлі. В місці, де зливаються Мала і Велика Бутивлі (3 км вище церкви) повертаємо вправо і йдемо вздовж Малої Бутивлі ще 1 км, де до неї справа спадає потік Красний. Йдемо його долиною біля 3 км, після чого стрімко піднімаємось вліво на південно-східний схил вершини Парашки.

Зазначимо, що хоча описаний варіант виходу на Парашку долиною потоку Красного виглядає простішим і коротшим, він не є дуже зручним. Справа в тому, що основний доволі довгий і важкий підйом на гору приходиться долати по відкритій незатіненій місцевості, в середині дня, що завжди нелегко.

Що видно з вершини Парашки? Передусім, впадає в очі величезний, шириною понад 15 км, пояс лісів, які тягнуться від долини ріки Стрий між Туркою і Яворою аж до західних Горганів за Свічею. На північному заході бачимо нетрі Громового лісу у верхів'ях річки Брички, яка впадає до Стрия в Крушельниці. Також добре видно долину Стрия з його допливами, села Синевідсько, Корчин, Крушельницю, з дальших сіл - Ямельницю і Урич, з відомою групою скель - старовинним замком Тустань. Часом можна зауважити теж і скелі з Бубнища, віддалені в напрямку на схід на 18 км. На півдні лежить долина річки Бутивлі і село Коростів, а далі за нею - слабо залісені гори в околиці Тухлі і Славська.

Вертатися можна долиною Красного до Коростова або хребтом Парашки до Сколе, дорогою виходу. Можна також сходити до села Крушельниці. В такому випадку, спускаємося з вершини хребтом на північний захід і повертаємо вправо на боковий хребет - північне розгалуження Парашки. Йдемо ним вниз біля 1 км, відповідно до лінії хребта повертаємо на схід, переходимо вершину Діл (902 м), і далі йдемо лінією хребта в напрямку на північний схід. Зліва від нас долина річки Бричка. Сходимо до неї і йдемо дорогою вниз до села Крушельниця.

6. На гору Лопату (1211 м)

Вихідний пункт - залізнична станція Сколе (довжина траси 8,5 і 770 м угору).

Перетинаємо головну вулицю міста Сколе і через міст на ріці Опір входимо в яр потоку, який тут впадає в Опір. На початку яру повертаємо вліво угору на доріжку, яка поступово виводить нас на частково відкритий, слабо нахилений хребет (напрям на схід, відтак на південний схід). Після 3 км від моста стежинка, яка веде хребтом, повертає на південь, заходить в ліс і після короткого стрімкого підйому обходить зліва яр другого потоку (тут вона йде майже горизонтально в східному напрямку) і виводить на широкий відкритий хребет, що починається з-над видного внизу зліва села Кам'янки. Повертаємо направо і йдемо цим хребтом в напрямку на південь, стежинка веде знову лісом, чергуючи невеликі підйоми і спуски. Приблизно на початку восьмого кілометра виходимо на чергову залісену вершину, з якої, як здається, на всі сторони є тільки спуски. Проте лінію хребта, а з нею і нашу стежинку треба шукати зліва (напрям - південний схід). Йдемо туди, виходимо з лісу і починаємо остаточний підйом на вершину Лопати.

Повертатися найпростіше дорогою виходу. Можна теж перейти на вершину сусідньої гори Кудрявець (1/2 км на захід від Лопати) і зійти з неї до Гребенова, дорогою виходу маршруту 7.

7. На гору Кудрявець (1244 м)

Вихідний пункт - залізнична станція у Гребенові (довжина траси 7 км, 770 м угору).

Зі станції виходимо на автодорогу Сколе-Славсько, повертаємо направо, переходимо мостом на правий берег ріки Опір (від станції біля 1,5 км) і йдемо далі цією ж дорогою ще понад 1 км до місця, де зліва відкривається долина потоку Дерешин, який тут впадає в Опір. Переходимо цей потік і зліва, на збочах вершинки Плоснина (714 м) відшукуємо доріжку, яка виведе нас на неглибоке сідло.

Далі продовжуємо йти цією доріжкою, яка веде переважно в напрямку на північний схід і досить рівномірно піднімається вгору, ще майже 4 км. В місці, де закінчується старий ліс і доріжка повертає дещо направо, траверзуючи вершину Кудрявця, сходимо з неї наліво і, йдучи бездоріжжям на північ, виходимо на вершину.

З вершини Кудрявця гарні краєвиди на всі сторони. Зокрема, на північному заході видніються Зелемін і далека Парашка, на півдні - долина потоку Зелемянка і гори за нею, на сході і південному сході - полонинський хребет, що тягнеться, по суті, від Зелеміну через Кудрявець, через Мути, Беньки, Широку та інші вершини, аж до далекої Магури (1365 м).

8. На гору Зелемін (1177 м)

Вихідний пункт - залізнична станція у Гребенові (довжина траси 5 км, 680 м угору).

До моста на Опорі йдемо, як вказано в маршруті 7. За мостом піднімаємось доріжкою, що веде правим боком потічка Гребенівця, до початку лісу. Тут доріжка повертає вліво в ліс і виводить на полянку на хребті. Хребтом веде стежка в напрямку на північний схід, спершу полянами, пізніше лісом і після приблизно 2 км дороги виводить на запущену полонинку, зарослу кінським щавелем. Повертаємо наліво і вже без стежки виходимо на вершину Зелеміна.

Давніше з цієї вершини спостерігались чудові краєвиди на всі сторони, тепер вони дещо обмежені, так як вершина частково залісена.

Добре видно оселі Гребенова і Сколе, на заході - Парашку, а на південному сході - близький Кудрявець.

Повертатися найпростіше дорогою виходу. Для урізноманітнення можна йти вздовж лінії хребта на південний схід на гору Кудрявець і зійти з неї дорогою, описаною в маршруті 7. Перехід Зелемін-Кудрявець становить біля З км поганої стежки вододільним хребтом, причому перед самою вершиною Кудрявця зустрічаємо зліва залісений тепер зсув. Підйом на вершину з цього боку досить прикрий, тому краще звернути тут з хребтової лінії дещо вправо і підійти на вершину по бездоріжжю, але зате при меншому нахилі.

9. На гору Кіндрат (1158 м)

Вихідний пункт - залізнична станція Тухля (довжина траси 6 км і 650 м угору).

Від залізничної станції йдемо назад 200 м і повертаємо направо в яр невеличкого потічка. Доріжка по його правому (географічно) боці виведе нас на полянку, звідки гарні краєвиди на Тухлю і навколишні гори. Тут повертаємо вліво (північний схід) і лінією хребта йдемо угору, спершу лагідно, відтак досить стрімко лісом на повністю залісену вершину Кічера (1071 м). З неї сходить вправо стежка дещо вниз на схід, яка потім поступово піднімається догори на широку безлісу вершину Кіндрата.

Зійти вниз найкоротше дорогою виходу. При бажанні можна сходити через село Либохору. Для цього треба з вершини Кіндрата зійти в напрямку на південний схід ще півкілометра і тут відшукати на поперечному хребті стежку, яка зведе нас (в напрямі на південний захід) просто до церкви в Либохорі. До Либохори - 4 км, від Либохори до станції в Тухлі ще 4,5 км.

До села Либохора з гори Кіндрата можна зійти також проведеною туди тракторною дорогою.

10. До меморіального цвинтаря УСС на горі Маківці

Весною 1915 р. в околицях гори Маківки мали місце важкі бої Українських січових стрільців з царською російською армією. Цвинтар полеглих в цих боях УСС знаходиться близько вершини гори Маківки, на її південних схилах. До 1939 р. тут щорічно, в першу неділю серпня відбувалося поминальне богослужіння, на яке приходили сотні і тисячі людей з цілої Галичини. Тепер тут створюється меморіальний комплекс.

Вихідний пункт - залізнична станція Тухля.

Через село Грабовець (10 км 500 м угору). Виходимо на головну дорогу Тухлі, повертаємо вліво, минаємо церкву, розмальовану Корнилом Устіяновичем, доходимо до роздоріжжя, де вправо відгалужується дорога до Головецька. Йдемо туди дорогою вздовж річки Головчанки до місця, де зліва впадає в неї невеличкий потічок Грабовецький (приблизно 4,5 км від залізничної станції). Переходимо по кладці Головчанку і йдемо болотистою доріжкою вздовж потічка на південний захід.

Пройшовши приблизно 2 км, зустрічаємо перші хати села Грабовець. Тут стараємося знайти якусь доріжку чи стежинку, яка вивела б нас на невисокий хребет, що розділяє долину потічка Грабовецького і розміщену на заході від неї долину потічка Пшанецького. Виходимо на цей хребет, різко повертаємо направо і далі йдемо в напрямку майже на північ, просто на видну перед нами залісену вершину Маківки. Дорога спершу йде у відкритому терені, відтак заходить в ліс і під кінець досить стрімко піднімається угору.

Через присілок Головецька, Пшанець (14 км 500 м угору). Дорога довша, але легша. Крім цього, біля 10 км можна під'їхати автотранспортом.

Зі станції йдемо, як вказано в маршруті через Грабовець, повертаємо на дорогу до Головецька, йдемо нею близько 7 км від моста на Опорі, до роздоріжжя, де вліво відгалужується дорога на південь, до присілка Пшанець. Йдемо ще 2 км, зліва зауважуємо вододільний хребет, за яким - долина потічка Грабовецького і село Грабовець. Переправляємося через потік Пшанецький і піднімаємося угору на цей хребет однією з доріжок, що видніється перед нами. На хребті повертаємо вліво, виходимо в ліс і доріжкою, як вказано в маршруті через Грабовець, виходимо до меморіального цвинтаря.

Сходити будемо однією з доріг виходу. Застерігаємо перед спокусою сходити безпосередньо лісом в долину потоку Грабівця. Непогані вгорі стежки, в нижній частині заведуть в практично непрохідні завали.

11. На гору Ільзу (1066 м) зі Славська

Вихідний пункт - роздоріжжя біля церкви в Славську (довжина траси 6 км, вертикальний підйом 460 м).

У вилці розгалуження доріг до Тарнавки (на захід) і до Волосянки (на південь) починається доріжка, що веде угору на хребет, який замикає долину річки Славки справа. Доріжка веде в південно-західному напрямку, обходить справа два невеликі вершечки хребта, веде часом хребтом, часом його правим узбіччям, і досить лагідно виводить на вершину, на якій тепер побудована станція радіотрансляційної лінії. Положення Ільзи в самому центрі гір, що оточують Славсько, сприяє доскональному огляду їх. Це, в першу чергу, Тростян на північному заході, і Високий Верх на південному сході. Далеко на південному заході можна зауважити контури потужного закарпатського полонинського хребта Боржави. Добре видно села, на півночі - Славсько, на північному заході - Тарнавку, на півдні - Волосянку.

Сходити до Славська найпростіше дорогою виходу. Можна теж зійти на південь до Волосянки або через сусідню на північному заході вершину Плішки (1038 м) до Тарнавки. Обидва ці варіанти - це добрі траси для зимових спусків на лещатах. Ще один варіант - схід до Решітки (групи хат на південний захід - від вершини) і звідти на північний захід - до Тарнавки.

12. На гору Високий Верх (1245 м) зі Славська

Вихідний пункт - роздоріжжя біля церкви в Славську (довжина траси 9 км, вертикальний підйом 700 м угору і 50 м униз).

Дорогою до Волосянки йдемо 2 км. Тут, безпосередньо за другим потічком, що впадає до Славки зліва, повертаємо вліво на доріжку, яка досить лагідно виводить на хребет під вершиною Плай (876 м)2, в напрямку на південний схід. Залишаючи цю вершину зліва, йдемо далі доріжкою в південному напрямку, перетинаємо трасу магістрального трубопроводу і доходимо до місця, де зліва відгалужується боковий хребет, яким можна зійти до села Нижної Рожанки. Йдемо далі хребтом на південь лісом через широке сідло і виходимо на край лісу. Перед нами стрімкі південно-західні схили Високого Верха. Тут варто, після короткого підйому по краю лісу, повернути на стежку вправо, яка виведе нас лісом косо вверх до пам'ятника природи - джерела "Писана Криниця", що б'є з-під скали на західному схилі Високого Верха. Обходимо джерело справа, повертаємо наліво і виходимо на полонинський хребет, де стежкою проходимо останній кілометр траси на вершину Високого Верха.

13. На гору Тростян (1235 м) з Тарнавки

Вихідний пункт - устя потоку Тарнавки до Опору, 2,5 км нижче залізничної станції Лавочне (довжина траси 4 км, вертикальний підйом 600 м).

Нижче залізничного мостика на потоці Тарнавка зліва виходимо на доріжку, що веде угору на північ на вершину Погар (889 м), за нею в напрямку на північний схід траверзуємо дещо вищий верх Оршівець (1134 м). Тут знову доріжка веде на північ і без особливих труднощів виводить нас на вершину Тростяна. Це найлегший пішохідний вихід на Тростян. Зі Славська, при наявності підйомників, пішки на Тростян тепер не ходять.


1 Нижнє Синевидне.
2 Ця майже 3-кілометрова частина траси популярно називається серед спортсменів академічний спуск.

<<< назад | зміст | вперед >>>








© 2002-2018 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.