Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Алєшугіна Н.О.
Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції
“Імперативи розвитку суспільно-економічних систем в умовах глобалізації”.
Чернігів: ЧДІЕУ, 2013. – С.180-182.

Проблеми розвитку сільського туризму в Чернігівській області

сільський туризм на Чернігівщині Досвід країн Західної та Східної Європи говорить про те, що туризм спроможний забезпечити активізацію соціально-економічного розвитку сільських територій. Доведено, що сільський туризм як вид господарської діяльності сприяє диверсифікації економічної діяльності сільського населення, а отже зменшує ступінь невизначеності та ризику на випадок несприятливої зміни кон’юнктури ринку продовольчої продукції, забезпечує додатковий дохід, створює нові робочі місця.

Останнім часом на Чернігівщині сільський туризм набуває все більшого поширення та є одним з найперспективніших видів діяльності, не пов’язаних з аграрною сферою, яка переживає нелегкі часи. Визнаючи дієвість сільського туризму у вирішенні ряду соціально-економічних проблем села, фахівці Чернігівської ОДА та науковці НАНУ у стратегії розвитку Чернігівської області до 2015 р. визначили сільський туризм пріоритетним напрямом розвитку туризму.

Можливість розвитку сільського туризму в Чернігівській області визначається значними природними ресурсами сільської місцевості, їх естетичністю та екологічною придатністю для туристичного використання; самобутньою історико-культурною спадщиною сіл та міст області; наявністю значного житлового фонду в сільських поселеннях; розташуванням поблизу значних регіональних ринків туристичного попиту (насамперед, м. Київ, Чернігів).

Проте, незважаючи на значні перспективи сільського туризму в області, його розвиток супроводжується рядом проблем, виявлення та дослідження яких стало метою презентованого дослідження.

Дане дослідження ґрунтувалось на напрацюваннях вітчизняних вчених, присвячених розгляду проблем, що супроводжують розвиток сільського туризму в Україні, з яких найбільш вагомими є праці М. Рутинського, М. Костриці, Ю. Зінька, П. Горішевського та ін.; а також контент-аналізі Інтернет-джерел та рекламних матеріалів, результатах опитування сільських господарів, власних враженнях від відвідування сільських садиб Чернігівської області, аналізі кон’юнктури ринку нерухомості регіону.

Проаналізувавши діяльність різнопланових садиб, що функціонують в регіоні, можна виділити деякі проблеми, що супроводжують розвиток сільського туризму в Україні та Чернігівській області.

Сільський туризм є основною діяльністю майже для усіх господарів-місцевих жителів, не зважаючи на масштаби розвитку справи та її правовий статус. І річ тут не у бажанні самих господарів, а у безробітті, яке є бичем сільської місцевості, а також особливостях сільськогосподарського виробництва. Технології сільськогосподарського виробництва застарілі, вимагають великих витрат часу і роблять неможливим якісне поєднання сільського господарства та туризму. Усі з опитаних господарів одностайно стверджують, аби якісно займатися наданням послуг у туризмі, треба відмовлятися від інших видів діяльності і навіть не відділяти туристичну діяльність від особистого життя. Господар повинен бути доступним усі 24 години на добу, весь час присвячуючи своїм гостям. В регіоні і в країні практично не розвивається поширений у країнах Західної та Східної Європи агротуризм, який має на меті демонстрацію туристам реально діючого сільськогосподарського підприємства, знайомство їх з технологією виробництва сировини та продовольства, обмін досвідом, навчання і т.ін., тому що таких передових господарств практично не існує.

Чому ж сільський туризм не розвивається масово? Річ у тім, що для початку справи потрібен стартовий капітал. Навіть тим господарям, які не планують нічого добудовувати, необхідні гроші на звичайний косметичний ремонт, облаштування садиби, придбання інвентарю для проведення дозвілля або матеріалів для його створення, пристосування кімнат для туристів, придбання витратних матеріалів, продуктів і т.ін. Більшість сільських будинків, звичайно, якщо вони не знаходяться у котеджних містечках поблизу Чернігова, мають низький рівень комфорту і мало підходять для городян, які звикли до сучасних зручностей. Серед вітчизняних споживачів мало знайдеться тих, хто прагне повного з’єднання з природою та відмови від звичних благ. Зазвичай, захоплення викликають будинки, обладнані по євростандартах. Тому навіть ті господарі, які розвиваються по традиційному плану, стараються не відтворити староукраїнське житло, а стилізувати під нього зручні помешкання із усіма сучасними вигодами: телевізорами, Інтернетом, мікрохвильовками, холодильниками та ін. На це потрібні гроші, вже не кажучи про забезпечення будинку водою (пробиття скважини коштує від 5 до 30000 грн.), газом, що іноді просто неможливо, створення системи водовідведення. Це по кишені лише заможним селянам.

У більш вигідному положенні опиняються приїжджі чернігівці та кияни, які мають гроші, скуповують землю та нерухомість, тим самим піднімаючи на неї ціну та витісняючи з цього ринку місцеве населення. Особливо це стосується сіл, розташованих поблизу Чернігова та понад Десною, які мають цінні природні рекреаційні ресурси. Якщо у звичайному селі сільський будинок коштує порядка 5 тис. грн., то у віддалених селах, забезпечених рекреаційними ресурсами – 40000 грн., таких же, розташованих поблизу Чернігова – 80000-100000 грн. Їм вдається і створити більш привабливу пропозицію для туристів. Натомість, користі для місцевих громад від їх діяльності немає, оскільки діяльність по наданню послуг туризму в таких садибах часто позиціонується як додаткова, яка не оподатковується, або реальні доходи не розголошуються (буцімто, відпочивають друзі, родичі). Пенсіонери, селяни похилого віку, непрацююча молодь та інші незахищені верстви населення навряд чи ризикнуть розпочати справу. Вони можуть взяти участь у туристичній діяльності лише як постачальники сільськогосподарської продукції, або як наймані працівники (кухарі, охоронці), при цьому преференція надається більш молодим працівникам. Тож наразі панацеєю від бідності сільський туризм бути не може. Навпаки, замість прибутків може принести зменшення доступності незахищеним верствам населення житла, продуктів, послуг, ціни на які при масовому розвитку сільського туризму (відпочинку) неминуче зростуть, а також рекреаційних угідь.

Більшість господарів, які розпочали справу, відчувають постійно нестачу грошей на реалізацію всіх ідей, тому гостям часто доводиться перебувати серед гір будматеріалів та будівельного сміття, обійстя не облаштовані повною мірою, їм не вистачає комплексного вирішення дизайну. Території під час великі, але організовані безладно.

Як правило, обмеження господарів лише послугами розміщення та харчування, не виправдане. Господарям необхідно придумувати та надавати ряд різноманітних додаткових послуг для організації дозвілля. Знову перевагу мають ті, які можуть закупити відповідний інвентар, облаштувати майданчики, передбачити додаткові джерела отримання доходів від супутньої діяльності, обслуговування свят, корпоративів і т.п. потреб без надання послуг розміщення. Окрім того, значення має село, в якому розвивається справа. Забезпечене цінними природними та суспільно-історичними ресурсами, розташоване поблизу подібних територій, воно само по собі приваблює туристів (Седнів, Тростянець, Качанівка). Конкуренція в таких селах є більшою. Виграти її місцевим селянам набагато важче.

Сільським туризмом мало займаються не лише через нестачу грошей. Необхідні спеціальні знання, комерційний хист, певний рівень освіти, комунікативні навички. Співробітництво між організаціями, які пропонують курси, практикуми, бізнес-класи, тренінги, та господарями організовуються вкрай складно через те, що такі організації працюють на комерційних засадах. Окрім того, часто курси викладаються нефахівцями. Подібні заходи громадських організацій та державних установ, що фінансуються з місцевого чи регіонального бюджету в рамках різноманітних програм соціально-економічного розвитку, теж мало дієві з цієї ж причини та часто носять формальний характер. Відчуваючи потребу у знаннях та досвіді, господарі віддають перевагу спілкуванню з колегами, пошуку інформації в Інтернеті.

Через комерційні засади проведення категоризації, даний захід теж не користується популярністю у господарів. В області категоризованими є лише 2 садиби. В каталозі Спілки сприяння розвитку сільського туризму в Україні лише 6 садиб.

В Чернігівській області як аграрному регіоні сільський туризм не користується значною популярністю серед місцевого населення, яке ще не втратило зв’язків із селом і надає перевагу відпочинку в інших місцевостях. Тому основними споживачами регіонального сільськотуристичного турпродукту є мешканці Чернігова, Києва. Інші великі міста розташовані далеко і мають свої бази для розвитку сільського туризму. У зарубіжних туристів Чернігівщина користується попитом через близьке розміщення до Києва та Борисполя. Тим із них, хто подорожує автомобілем та залізницею, є безліч пропозицій у східноєвропейських та прибалтійських країнах, які пропонують кращу інфраструктуру та сполучення, менш суворі візові вимоги та більш помірковані ціни, західній та центральній Україні. Білоруси та росіяни, що живуть поблизу кордонів області, теж, здебільшого, не втратили зв’язків із селом. Тож господарі скаржаться на нестабільність попиту, малу кількість туристів, простій помешкання. Господарям важко знайти споживача на свої послуги.

Більшість з них місцем розміщення реклами вважають Інтернет. Але інформація на сайтах оновлюється вкрай рідко, тож достовірну інформацію про стан садиби, ціни та послуги знайти важко.

Існують проблеми, з якими господарі просто не в силі справитися самостійно: погане сполучення, занедбаний стан сільських доріг, немальовничість вимираючого села, відсутність або поганий стан закладів соціальної інфраструктури (ФАПів, магазинів, аптек, закладів харчування). Якість питної води на Чернігівщині теж не завжди відповідає нормативам безпеки.

Проблеми, актуальні для господарів, впливають і на виникнення проблем для інших учасників діяльності в сфері сільського туризму. Для туристів проблемами є:

- брак достовірної інформації;
- значний ступінь ризику при першому відвідуванні незнайомої садиби;
- низький рівень комфорту традиційних сільських садиб;
- під час низький рівень надання послуг;
- висока ціна на послуги;
- нестача цілісних пропозицій, орієнтованих на новий тип туристів;
- погана транспортна доступність сіл;
- незадовільний стан інфраструктури загального користування, соціальної інфраструктури;
- низька якість питної води на селі;
- відсутність пропозиції для незабезпечених верств населення.

Для місцевих жителів теж існує ряд проблем, серед яких:

- відсутність можливості займатися сільським туризмом усім бажаючим;
- сезонність роботи, яка вимагає залучення кадрів з низькою кваліфікацією;
- відсутність можливості додаткового заробітку у садибі для мешканців пенсійного віку;
- дорожнеча землі та нерухомості;
- витіснення із рекреаційно привабливого села місцевих жителів через недоступність житла;
- практична відсутність вигод від розвитку сільського туризму.

Таким чином, розвиток сільського туризму в Чернігівській області супроводжується рядом проблем, одні з яких мають загальнонаціональний характер (відсутність спеціального законодавства, невизначеність економічної та політичної ситуації, брак коштів, стан інфраструктури), а інші пов’язані зі специфікою географічного положення регіону та його наслідками (сусідство з аграрними регіонами, столицею, віддаленість від європейських агротуристичних ринків, що загострює конкуренцію за споживача), а також хронічними депресивними явищами, що десятиліттями впливають на існування сільської місцевості. Розвиваючись по такому шляху, як це відбувається нині, сільський туризм не здатен виправдати тих надій щодо покращання соціально-економічного стану села, які покладаються на нього. Для цього необхідно принаймні захистити інтереси місцевого виробника та місцевих громад.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat