Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Аліна Бажал
Дзеркало тижня. - 2008. - № 32 (711).

ФЕНТЕЗІ ПО-ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ

У нашу комп’ютерну добу подорожі казковими краями доступні як ніколи. Завантажуєш улюблену фентезійну рольову гру і мандруєш покинутими замками та храмами, похмурими лісами та лабіринтами печер. Грізні привиди й цілющі джерела, таємні ходи й магічні ритуали… Цілковитий ефект присутності - і при цьому можна не полишати крісла. Потихеньку нарощувати черевце… Скоцюблювати спину в ранньому сколіозі, псувати зір…

Стоп, стоп! Фокус у тім, що не менш захоплюючі пригоди можна пережити в реальному житті, паралельно діставши заряд бадьорості та здоров’я на цілий прийдешній рік. Для цього геть не обов’язково далеко ходити і багато платити: пакуємо наплічника - і гайда на Тернопільщину!

Печери. Рівень 1

Любителі похмурих готичних «бродилок» на кшталт Diablo, напевне, пам’ятають атмосферу, в яку поринає герой, блукаючи печерами. Вузькі, заплутані, погано освітлені ходи, з-за рогу чути важке дихання і тупіт невидимих наразі монстрів, а під ногами хрускають кісточки їхніх невинних жертв…

Штрихи до портрету реальної печери: тут прохолодно, волого, тихо і зовсім не страшно. Постійна температура повітря - близько 11 градусів тепла, але змерзнути не встигаєш, бо постійно рухаєшся. Ліхтарик на голові вихоплює з темряви білі, чорні, жовті кристалики на стінах. Провідниця Аня зі спелеологічного клубу «Кристал» упевнено веде нас лише їй відомим маршрутом, змушуючи то видряпуватися нагору, то обережно з’їжджати донизу, то повзти по-пластунськи вузеньким «лисячим ходом», заодно перевіряючи себе на наявність клаустрофобії. Якщо вимкнути ліхтарики, запановує абсолютний морок. Аня каже, що до темряви призвичаїлася: якось провела в печері цілий тиждень, навіть ночувала тут, у ходах орієнтується із заплющеними очима...

У печері «Млинки»Гіпсову печеру «Млинки» біля с. Залісся Чортківського району клуб «Кристал» уподобав ще з 80-х років минулого століття. На сьогодні дослідили близько 36 км ходів - скільки ще попереду, невідомо. Монстрів наразі не зустрічали, однак переповідають легенди про чорного та білого спелеологів: перший усіляко дошкуляє тим, хто порушує правила поведінки в печерах, другий допомагає знайти дорогу тим, хто заблукав.

«Студентські» тури вихідного дня до «Млинків» уже встигли набути популярності серед молоді. Костюми та спорядження можна взяти напрокат у місцевих жителів.

На Тернопільщині понад 130 горизонтальних карстових печер. На берегах Дністра та Збруча, Нічлави й Циганки в гіпсах, вапняках і піщаниках пролягли довгі, заплутані лабіринти. Тут, зокрема, розташована найдовша гіпсова печера у світі - «Оптимістична» (близько 214 км розвіданих ходів). Її досліджують фахівці, а для туристів відкриті печери «Кришталева» (22 км) і «Вертеба» (8 км). «Кришталеву» рекомендують відвідати хворим на бронхіальну астму, хронічний бронхіт, гіпертонію. Тут є всі умови для лікування: стабільний мікроклімат, абсолютна тиша, підвищена іонізація, майже зовсім немає хвороботворних мікробів.

Печера «Вертеба» виявилася справжньою знахідкою для археологів: тут виявлено сліди життєдіяльності людини часів палеоліту й неоліту. Крім того, відкрито унікальне зібрання трипільських пам’яток. Що тут було - храм?.. Схрон?.. 40 возів посуду й статуеток, не зіпсованих часом, відправили до Польщі - нині цими знахідками володіє Краківський археологічний музей. А у «Вертебі» з 2004 року діє перший в Україні підземний археологічний музей.

Квест №1: Замок-корабель і вежі Червоного міста

Більш як третина всіх замків України - як цілих, так і мальовничих руїн - «прописані» в Тернопільській області. Річками Збруч і Серет століття тому проходив кордон із татарами, і щоб захистити селян від їхніх набігів, польські шляхтичі будували тут неприступні укріплення.

У костьолі біля Червоногородського замку Чому замок у селі Сидорів Гусятинського району називають «кораблем»? Ми зрозуміли це, коли обійшли його з фасаду. Дві поздовжні оборонні стіни з’єднуються під гострим кутом і височать на пагорбі могутнім сірим флагманом. Замок побудував впливовий шляхтич Марцін Калиновський у 40-ві роки XVII ст. Під час навали турків 1672 р. твердиня була дуже пошкоджена, потім відбудовувалася, але вже на початку наступного століття втратила своє оборонне значення. Корабель пливе - взимку в сніжних заметах, улітку - в зелені садів і городів. Усе ще гордовитий і величний, але час поступово роз’їдає його зсередини. Пам’ятником династії Калиновських служить і костьол домініканців обсервантів, побудований у Сидорові в незвичайній формі герба Калинова.

…«От сюди б рольовиків - яку битву розіграли б...», - думаю я, підіймаючись із поверху на поверх спіральними переходами напівзруйнованої вежі. Серце людини, яка донесхочу наблукалася занедбаними недобудовами пізньорадянської доби, тремтить, зачароване енергетикою сивої давнини.

Вежі-близнюки Червоногородського замку... Місця, що має назву Червоногород, на карті вже не знайдеш. Колись у поселенні навколо замку проживало кілька десятків поважних родин. А тепер - одна хатка-розвалюшка, та й та порожня. Останні півстоліття сусідами замку й розташованого поряд із ним костьолу з підземними ходами були корівники та піонертабір...

Джуринський водоспадВежі будівлі час не пощадив, однак непогано збереглося місце, куди князі пішки ходили. Визирнеш у вікно - голова йде обертом: круча з руїнами фортеці, немов підковою, оточена каньйоном із червоних девонських піщаників. Колись цим каньйоном текла річка Джурин, роблячи фортецю фактично неприступною. Твердиня переходила до рук то литовських, то польських князів, поки, зрештою, у XVII ст. молдавські завойовники на чолі з воєводою Петром не підірвали скелю. Річка пересохла, замок було захоплено. Зате тепер ми маємо змогу милуватися могутнім і бурхливим Джуринським водоспадом 16 м. заввишки. Місця навколо нього такі багаті на кисень, що в гостей з незвички може паморочитися в голові.

…А замок продовжував приваблювати як охочих у ньому оселитися, так і варварів-руйнівників. Козаки... Турки... Після Першої світової війни твердиню вкотре відбудували, тут жила княгиня Любомирська. Сам Пілсудський, відпочиваючи поблизу, у с. Заліщики, заїжджав до княгині в гості - переймати досвід вирощування фруктових дерев. А потім прийшли Совєти - і палац, позбавлений аристократичного духу, почав поступово перетворюватися на руїну.

- Замок - пам’ятка місцевого значення, а в тутешньої влади на реставрацію грошей немає, - каже наш гід Оксана Ленчук.

Квест №2: Велика річка й маленька Франція

Якби «Братство персня» знімали в Україні, то для сцени, де Фродо з товаришами подорожує річкою, напевне, обрали б Дністровський каньйон. Сьогоднішні шукачі пригод сплавляються Дністром на катамаранах, споглядаючи скелясті кручі (близько 250 м заввишки), вкриті пралісами. Ці скелі формувалися ще півмільярда років тому, і рослинність, і живність на них були зовсім іншими. По ліву руку - червоні відкладення девонського періоду, по праву - сірі силурійського. Наввипередки з катамаранами летять чаплі. Піщаний берег усіяний круглими нірками: у них гніздяться ластівки.

На схилах травертинових скель, у важкодоступних місцях ховаються печери, у яких колись селилися відлюдники. Своїм заступником вони вважали св. Онуфрія - відлюдника з Фіваїдської пустелі. У деяких придністровських гротах знайдено вівтарі.

Коли руки втомлюються тримати весла, причалюємо до берега й розбиваємо наметовий табір. До найближчого села Литяче потрібно підійматися нагору лісовими стежками, але ми твердо вирішили знайти грот пустельника, розташований десь за околицею. Руки розім’яли - тепер нехай попрацюють ноги.

Кажуть, що Тернопіль було названо на честь його засновника - Яна Тарновського, однак жива й версія, пов’язана з терновим полем. Важко сказати, що росло на місці, де постало місто, - подейкують, там були болота. А от на берегах Дністра, уподобаних чередами корів, тернів скільки завгодно.

Піднявшись нарешті наверх, потрапляємо в... маленьку Бургундію. Такі ж невисокі кам’яні огорожі оперізують чарівні розписані будиночки. Суворий побут у напрочуд мальовничому світі. Рай для поета й художника. Місцеві жителі збираються біля воріт і з цікавістю дивляться нам услід: нові обличчя цікавіші за програму новин. Виходимо за село і бачимо Дністер із запаморочливої висоти: його русло роздвоюється, омиваючи острів посередині. Щоб дістатися до грота, доводиться спускатися майже прямовисною стежкою. Осипається під ногами пісок, але ми вперто прямуємо донизу, підтримуючи одне одного. Ось де народжується справжнє братерство!

Відновлюємо здоров’я й ману

У боротьбі за виживання з драконами та чудовиськами кожен герой рано чи пізно слабшає. У цей момент, за законами ігрового світу, він біжить до вівтаря здоров’я, цілющого джерела або принаймні торговця чарівним зіллям. Червоненьке відновлює життя, синеньке - духовну енергію... Класика жанру.

Вулички Чорткова - цілком європейськіВірите чи ні, але на карті нашої напівреальної-напівфентезійної подорожі Тернопіллям теж були розкидані такі «пункти оздоровлення». Насамперед джерела. Тепла й крижана, кристально-чиста й трохи каламутна, без смаку й підсолена - на нас чекала вода, здатна зцілити від будь-якої недуги. До чудодійного джерела біля Свято-Покровської церкви в Чорткові ось уже понад сто років приходять хворі з різними пухлинами та іншими проблемами. З непримітної колонки біля дороги тече... справжня «Нафтуся». А на Срібних водоспадах, над річкою Стрипою, струменить джерело, що виконує заповітні бажання, а чоловікам дарує силу... І таких на шляху - десятки. Утомишся зупинятися, зате здоров’ям на кілька сезонів запасешся.

А кому вода не допоможе, з того пара всі хвороби вижене. Гарна сауна на базі «Над Стрипою», що в с. Скоморохи! Попарився - хочеш, у душ іди, а хочеш - з розбігу в ставок пірнай. А зранку-раненько, місцевими делікатесами підкріпившись, стрибай на велосипед або квадроцикл - і на водоспади, здоров’ю навздогін.

О, ці місцеві делікатеси! Сидиш собі в автокомплексі «Орися», на шляху з Теребовлі до Чорткова, дегустуєш свіжісіньке «Микулинецьке» пиво, закусуєш ковбасками місцевого виробництва (у господарів комплексу є власна свиноферма в сусідньому селі), яких ніде більше не знайдеш, - смакота!..

Руїни Свято-Спаського василіанського монастиряВтім, що це я все про тілесне? Тернопільщина - насамперед край, куди стікаються охочі наповнитися духовною енергією. Християни всіх конфесій їдуть сюди вклонитися своїм святиням. Почаїв - духовний магніт православ’я, Зарваниця - католицизму... Ми ж побували на руїнах Свято-Спаського монастиря отців-василіан, що теж був колись потужним духовним і культурним центром.

Тут, крім іншого, постала власна художня школа, шедевром якої став образ Теребовлянської Богородиці. Кілька разів в історії ця чудотворна ікона плакала, передвіщаючи прийдешні нещастя: спочатку моровицю, потім - напад турків, очолюваний ханом Магометом IV. Кажуть, Богоматір ходила по стінах Теребовлянського замку, який обороняла сотня козаків, і ядра з турецьких гармат поверталися на тих, хто їх випустив. Юрби віруючих ішли вклонитися чудесному образу, молячи про зцілення від хвороб і порятунок від лих... Сьогодні ікона перебуває у львівському соборі Св. Юра. Вона повернеться на батьківщину, якщо монастир буде відновлений і знову стане центром масового паломництва. Поки ж на фундаменті старої церкви коштом жителів околишніх сіл була побудована парафіяльна церква Св. Іоанна Хрестителя. Місце, оповите тишею і благодаттю, чекає на рішення й ініціативу людей...

Однак Тернопільщина залучає у своє духовне поле не лише християн. Прекрасні старовинні синагоги ще пам’ятають євреїв, яких колись багато проживало на цих землях. А ще саме на цих землях утримувало останню лінію оборони язичництво, гнане звідусіль на Русі послідовниками Христа. На території природного заповідника «Медобори» (Гусятинський р-н) знайдено три городища-святилища XII-XIII ст.: Звенигород, Бохіт, Говда. На горі Бохіт збереглося капище, на якому, вважають учені, стояв всесвітньо відомий Збруцький ідол. Крім святилищ, археологи виявили 15 поселень-супутників, жителі яких, мабуть, обслуговували жерців і прочан.

У наші дні священна гора Бохіт - місце паломництва новітніх язичників. Тільки тут висвячують нових жерців. Під час головних язичницьких свят, зокрема Купала, на капищі проходять ритуали, бачити які стороннім суворо заборонено. Подільські Товтри зберігають свої таємниці...

Джерело: газета «Дзеркало тижня».







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.