Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Баглай О.І.
Вісник Луганського національного Університету ім. Тараса Шевченка.
Серія: Педагогічні науки. Частина І. - 2011. - №14 (225). - С.11-17.

Структура готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування

міжкультурне спілкування У статті визначено структуру готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування у професійній підготовці. Обґрунтовано виділення взаємопов’язаних компонентів формування такої готовності (мотиваційного, змістовного, операційного, та комунікативного). Показано, що основним призначенням міжкультурного підходу є підготовка майбутніх фахівців до міжкультурного спілкування та формування в них міжкультурної професійної компетентності.

Ключові слова: міжнародний туризм, міжкультурне спілкування, готовність, структура готовності, компоненти готовності.

Туристична сфера передбачає глобальну міжособистісну комунікацію, яка забезпечує та поглиблює взаємодію соціумів, етносів, народів, країн. Туризм виконує важливу роль у мережі гуманістично орієнтованої комунікації, будучи “засобом і регулятором взаємодії між суспільними організмами, які належать до найрізноманітніших соціальних систем, гуманізуючи відносини між ними, зближуючи їхні ціннісні орієнтації, розширюючи можливості узгодження, координації їхніх сумісних дій відповідно до природних, економічних, соціальних, політичних, історичних, культурних умов кожного з них” [7, с. 13].

Вимоги до фахівців для сфери туризму передбачають їх високу продуктивність, гнучкість, здатність адаптуватися до швидких змін умов функціонування галузі, формування інноваційного змісту туристичної освіти тощо. Разом з тим, практика діючої туристської освіти неспроможна задовольнити в сучасних умовах потреби в інтенсивних перетвореннях у туристських відносинах. Тому актуальною є потреба докорінної зміни форм і методів навчання кадрів для сфери туризму.

Реалізація міжкультурного спілкування передбачає адекватне взаєморозуміння учасників комунікації, які є представниками різних культур. Досягнення такого взаєморозуміння можливо за умови володіння студентами певною сукупністю відомостей соціокультурного характеру, фоновими знаннями, навичками і вміннями оперувати такими знаннями, знаннями вербальної та невербальної поведінки, знаннями, навичками і вміннями оперування мовно-мовленнєвим матеріалом.

У психолого-педагогічній літературі досліджуються питання виховання культури міжнаціонального спілкування (В. Абелян, A. Абсалямова, Ж. Алямкіна, Н. Асіпова, З. Гасанов, В. Заслуженюк, B. Присакар, Л. Ядрихинська), загальні проблеми міжкультурного спілкування (Є. Баграмов, Ю. Бромлей, Ф. Гороховський, М. Євтуха, В. Заслуженюк, В. Присакар, Ю. Саєнко), взаємозв’язок комунікативних умінь та культури (В. Полторацька, М. Васильєва, О. Рудницька), основи теорії інтеркультурної комунікації (Т. Грушевицька, В. Попов, О. Садохін, К. Сітаран, П. Сисоєв) та ін.

Незважаючи на вагомі результати досліджень у підготовці фахівців туризму та професійного спілкування, формування готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування у професійній підготовці не було предметом спеціального дослідження.

Мета статті – визначення структурних компонентів формування готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування у професійній підготовці.

Міжкультурний підхід дає змогу “побачити загальне і різне між культурами, подивитися на власну культуру очима інших народів, сформувати індивідуальну картину” [12, с. 330]. Він є також способом виявлення комплексних взаємозв'язків, взаємозалежностей структурних елементів досліджуваного об'єкта, що приводять до успішного її формування в контексті полікультурної педагогічної освіти, забезпечення організації процесу навчання в дусі діалогу культур, гуманізації цілей та змісту навчання з позицій толерантного сприйняття іншої культури.

Таким чином, основним призначенням міжкультурного підходу є підготовка майбутніх фахівців до міжкультурного спілкування й формування в них міжкультурної професійної компетентності. Це дає змогу порівняти елементи і структурні єдності іншомовної культури з традиціями, звичаями й іншими проявами своєї власної, що, зрештою, дозволяє сформувати в них почуття толерантності. Такий підхід спрямований на пізнання й розуміння іншої культури. Оскільки людина часто розглядає культурні явища іншого народу з погляду внутрішньої перспективи, через призму власної культури, то стає ясно, чому допускаються грубі помилки, які іноді порушують процес спілкування, а іноді роблять його просто неможливим. Саме міжкультурний підхід до навчання дає можливість адекватно сприймати іншомовні поняття та вживати їх у різноманітних соціально-зумовлених ситуаціях. Серед низки іншомовних компетенцій фахівців галузі туризму помітне місце займає лексична компетенція як невід'ємний компонент лінгвістичної компетенції [2, с. 385].

Практично всі науковці визнають, що готовність є цілісною системою, яка має свою структуру. У психолого-педагогічній літературі така цілісність подається як сукупність якостей, властивостей та станів людини, які допомагають їй виконувати професійну діяльність. Різнобічні підходи щодо розуміння «готовності» породили і різноманітність у поглядах на її складові.

У педагогічних дослідженнях В. А. Сластьоніна поняття “готовність” розглядається як невід’ємна якість особистості, що інтегрує мотиваційні, змістовні та операційні компоненти [8]. На його думку, готовність – це внутрішній стан, здатність цілісної особистості, ознака професійної кваліфікації, а також результат цілеспрямованої підготовки. Готовність як складний психологічний утвір – це не лише набір необхідних знань, умінь і навиків, не лише адекватні вимоги до професійної діяльності, до якостей особистості та її здібностей, але й пізнавальні (розуміння професійних завдань, їх оцінка), мотиваційні (інтерес до професії, прагнення досягти успіху) і вольові (подолання сумнівів, вміння мобілізувати свої сили) компоненти.

Н. Мойсеюк, підсумовуючи дослідження у педагогіці і психології, які розширили і конкретизували поняття “готовність до діяльності” як складне утворення в структурі особистості, наголошує, що термін “готовність” уживається у двох значеннях: навченість, підготовленість до виконання майбутніх завдань; наявність компетентності, знань і умінь, потрібних для виконання поставлених завдань [5, с. 367].

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що готовність до діяльності є цілісним утворенням, яке має низку структурних компонентів, які взаємопов'язані і взаємозалежні. Упорядкування (структура) процесу навчання представляє низку взаємопов'язаних елементів, що визначають закономірне співвідношення обсягу, інтенсивності, погодженості усіх функцій. Оскільки структура будь-якого процесу – це не тільки елементи, що в неї входять, а й зв'язки між ними та цілісні системні властивості процесу, то всі елементи процесу навчання фахівців доцільно нами були розглянуті у взаємозв'язках і взаємодії.

Розглянемо структурні компоненти готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування у професійній підготовці.

Мотиваційний компонент готовності забезпечує включеність особи у професійну діяльність. Він репрезентує позитивне ставлення до діяльності, усвідомлення ними значущості означеної діяльності задля розвитку свого творчого потенціалу, прагненні до самоосвіти. У процесі освіти відбувається поєднання особистого досвіду зростаючої людини з соціальним досвідом, відображеним і закріпленим в наукових поняттях, що поступово розчленовуються всередині себе, що конкретизуються та збагачуються змістом. Інший компонент цього процесу – рефлексія – необхідний для подолання особистістю інертності спочатку чуттєвого сприйняття, уявлень, а потім суджень і, нарешті, самих методів пізнання процесу мислення [11]. Згідно з педагогічною теорією, під мотивацією розуміють застосування різних способів і засобів формування позитивних мотивів і через них позитивного ставлення до певного виду діяльності. Інтерес викликаний внутрішніми імпульсами, які спонукають людину до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння та успішне застосування знань, навичок і вмінь.

Змістовий компонент становить сукупність знань, уявлень про моральні норми і правила міжособистісних взаємин на різних рівнях людської життєдіяльності, особливостей прояву культури спілкування, культури поведінки та мовлення, наявність етичних гуманістичних цінностей. Завдяки цьому компоненту студент опановує певну інформацію, засвоює і поглиблює її, переводить із зовнішнього плану у внутрішній, особистісно значущий [1, с. 63]. На думку В.Сухомлинського, „переконання – один із тих складних проявів духовного життя людини, в яких органічно поєднується елемент світогляду з елементом моральним. Переконання – це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки викликає в людині сумніви, а й формує її суб’єктивний стан, її особисте ставлення до істини” [10, с. 13].

Операційний компонент містить вміння, навички, дії, поведінку, що спираються на теоретичні знання та емоційно-оцінне ставлення до них, включає етичну стратегію міжособистісної взаємодії, методів та прийомів діалогічного суб’єкт-суб’єктного спілкування, тактику попередження конфліктних ситуацій та виходу із них. Важливими показниками його сформованості є культура поведінки і культура спілкування. Вона виявляється у єдності зовнішніх чинників, що регулюють діяльність та поведінку індивідів, та внутрішніх – індивідуальних можливостей особистості. Формування культури поведінки потребує чіткого усвідомлення змісту та шляхів вироблення у дитини певних знань, умінь і навичок, що досягається виконанням відповідних дій, які автоматизуються „завдяки тренуванням, постійним вправлянням у виконанні тих чи інших вимог, забезпеченню усвідомлення необхідності дотримання морально-етичних норм життя і побуту у суспільстві” [6, с. 195].

Комунікативний компонент виявляється в здатності чітко, зрозуміло і переконливо висловлювати свої думки та почуття за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування. Сучасні темпи розвитку процесу глобалізації впливають на інтенсивність міжкультурної комунікації, яка є однією з галузей, що швидко розвивається та має попит. Міжкультурне спілкування - процес обміну інформацією між окремими особистостями та групами людей, що мають суттєві відмінності у сприйнятті та поведінці. Такі відмінності впливають на характер, форму та результат спілкування. Учасники процесу міжкультурної комунікації вносять у нього особливості своєї культури, які функціонують як основи інформації, що передається та отримується. Успіх цього процесу залежить від розуміння учасниками цих відмінностей та усвідомлення єдності та доцільності в досягненні поставленого завдання [3, с. 32].

Інтеркультурна комунікація – це форма комунікативної культури, яка характеризується адекватним взаєморозумінням двох або більше учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур, інтеркультурною компетентністю, толерантністю, другодомінантністю особистості, її прагненням до міжнаціональної злагоди в усіх сферах спілкування. Результативність інтеркультурної комунікації залежить від розуміння старшокласниками притаманних культурі провідних цінностей, а її успішність обумовлена знанням принципів комунікативної взаємодії, коректним вибором спеціальних мовних варіантів та дискурсивних стратегій, якими користуються комуніканти. У результаті оволодіння вербально-семантичним кодом мови, що вивчається (мовної та концептуальної картини світу носіїв мови), у старшокласників формується сукупність здібностей до іншомовного спілкування на міжкультурному рівні, під яким розуміють адекватну взаємодію з представниками інших культур.

Основними компонентами інтеркультурної комунікації є: лінгвістичний (безеквівалентні мовні одиниці, параміологічний та фразеологічний фонди мови, міфологізовані мовні одиниці, лексика повсякденного спілкування); комунікативний (адекватність спілкування його меті та завданням); прагматичний (правила та норми поведінки, прийняті у певному суспільстві); історичний (минуле суспільства, мова якого вивчається); етнографічний (особливості побуту та звичаї даного етносу); естетичний (художня культура, що відображає традиції народу); етнопсихологічний (специфіка сприйняття навколишнього світу та цінностей інших культур, національні особливості менталітету представників даної культури) [9].

Таким чином, структура готовності майбутніх фахівців міжнародного туризму до міжкультурного спілкування у професійній підготовці передбачає наявність взаємопов'язаних мотиваційного, змістовного, операційного, та комунікативного компонентів. До подальших напрямів дослідження відносимо розробку критеріїв, показників та рівні сформованості виділених компонентів.

Література

1. Бойченко В.В. Полікультурне виховання молодших школярів у навчально-виховному процесі школи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 ”Теорія і методика виховання” / В.В. Бойченко. – Херсон, 2006. – 20 с.
2. Бондар Н.Д. Іноземна мова – фахівцям сфери туризму / Бондар Н.Д. // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. наук. праць; випуск 23 / [редкол.: І.А. Зязюн (голова) та ін.]. - Київ-Вінниця: ООО “Планер”, 2010. – С.383-388.
3. Кузьменко В.В. Формування полікультурної компетентності вчителів загальноосвітньої школи: навчальний посібник / В.В. Кузьменко, Л.A. Гончаренко. – Херсон: РІПО, 2006. – 92 с.
4. Лощенова І.Ф. До проблеми формування іншомовної соціокультурної компетенції / І.Ф. Лощенова // Професіоналізм викладача вищої школи: освітні технології (до 90-річчя заснування МДУ): Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Миколаїв: Вид-во «ІЛІОН», 2004. – С.250-252.
5. Мойсеюк Н.Є. Готовність до професійної діяльності: суть і шляхи формування // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: зб. наук. праць. Вип. 12 / І.А. Зязюн та ін. – К.: Вінниця: ДОВ “Вінниця”, 2006. – С.364–368.
6. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманітарного профілю/ М.І. Пентилюк. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
7. Сасімова В.В. Питання активізації навчального процесу при навчанні іноземних мов на факультетах туристичного профілю / В.В. Самісова // Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали ІІ-ої Міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Знання України, 2002. – С.446-451.
8. Сластёнин В.А. Психология и педагогика / В.А. Сластёнин, В. П. Каширин. – М.: Школьная пресса, 2002. – 512 с.
9. Солодка А.К. Полікультурне виховання старшокласників у процесі вивчення гуманітарних предметів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 ”Теорія і методика виховання” / А.К. Солодка. – К., 2005. – 20 с.
10. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості; Духовний світ школяра; Методика виховання колективу // Вибрані твори: В 5 т. / В.О. Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1976. – Т.1. – 654 с.
11. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе/ Д.В. Чернилевский – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 437 с.
12. Якса Н.В. Теоретичні засади професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до взаємодії суб'єктів освітнього процесу в умовах полікультурності Кримського регіону: монографія / Н.В. Якса. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2006. – 433 с.

Баглай О.И. Структура готовности будущих специалистов международного туризма к межкультурному общению

В статье определена структура готовности будущих специалистов международного туризма к межкультурному общению в профессиональной подготовке. Обосновано выделение взаимосвязанных компонентов формирования такой готовности (мотивационного, содержательного, операционного, и коммуникативного). Показано, что основным назначением межкультурного подхода является подготовка будущих специалистов к межкультурному общению и формирование у них межкультурной профессиональной компетентности.

Ключевые слова: международный туризм, межкультурное общение, готовность, структура готовности, компоненты готовности.

Baglay O.I. Structure of preparedness of future specialists of international tourism to multicultural communication

This article defines the structure of preparedness of future specialists of international tourism to multicultural communication in professional preparation. It is grounded the selection of interrelated components of formation of such preparedness. The components are: motivational, informative, operative, communicative. It is shown that the main purpose of multicultural approach is the preparation of future specialists to multicultural communication and formation of their multicultural professional competence.

Key words: international tourism, multicultural communication, preparedness, structure of preparedness, components of preparedness.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.