Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Интернет-магазин Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Бедзир Володимир Саватійович
Регіональна економіка та управління. - 2015. - №2(05), частина І. - C.14-18.

Організаційно-правова невизначенність функціонування сільського зеленого туризму

У статті здійснено огляд правових та організаційних засад функціонування сільського зеленого туризму, проведено критичний аналіз виявлених організаційних та законодавчих колізій. Частково здійснено аналіз змісту термінологічного словосполучення «сільський зелений туризм», з'ясовано його синтетичність по відношенню до таких нетотожних понять як сільський туризм, екотуризм та агротуризм. Окреслено основні напрями організаційно-правової оптимізації та модернізації в сфері сільського зеленого туризму. Намічено перспективні напрями подальших досліджень в галузі регіонального туризму.

Ключові слова: сільський зелений туризм, екотуризм, агротуризм, туристичні ресурси, селянське господарство, статистичний облік, екологічне навантаження.

Туризм у світі є не лише потужною індустрією, що характеризується високою ефективністю та інтенсивністю розвитку, але й унікальним соціально-економічним явищем, що має прямий і опосередкований вплив на розвиток усієї пов'язаної з ним інфраструктури - більш ніж 50 суміжних галузей, не виключаючи культури та науки. Україна володіє унікальними туристичними ресурсами, однак туризм як індустрія ще не досяг рівня розвитку, адекватного потенційним можливостям. Туристичні об'єкти залишаються мало або й взагалі незатребуваними внаслідок нерозвиненості інфраструктури туристських послуг, недосконалості механізмів державного і громадського регулювання та контролю, відсутності надійних та довгострокових мотивацій для приватних інвестицій у ринок туристичних послуг, чітких законодавчих та економічних алгоритмів функціонування галузі (та й бізнесу взагалі), а також ефективних методів економічного аналізу туристичного потенціалу регіонів.

Постановка проблеми. Розвиток регіонального туризму зумовлений здебільшого діяльністю у сфері сільського зеленого туризму, інфраструктура якого не потребує таких значних інвестицій, як інші види туризму, і здійснюється переважно за рахунок коштів самих суб'єктів туристичної діяльності. В гірських районах Українських Карпат, що є зонами ризикового землеробства, сільський зелений туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за розмірами отриманих прибутків.

Однак в державній та регіональній статистичній аналітиці (статистичних щорічниках) соціально-економічні процеси, спричинені сільським зеленим туризмом, жодним чином не відображаються, що є наслідком, в першу чергу, організаційно-правової невизначеності (нечіткості) функціонування сільського зеленого туризму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та прикладні проблеми туризму досліджені в роботах таких авторів як Л.Г. Агафонова, Т.А. Городня, М.І. Долішній, Л.П. Дяченко, В.Ф. Кифяк, М.П. Кляп, О.О. Любіцева, М.П. Мальська, П.Р. Пуцентейло, Т.І. Ткаченко, Ф.Ф. Шандор, Л.Т. Шевчук та ін. Актуальні питання організації та функціонування регіонального туризму активно висвітлюються такими вітчизняними дослідниками як М.Г. Беспарточний, В.В. Гоблик, І.М. Дишловий, В.П. Мікловда, МІ. Пітюлич, І.Ю. Швець. На специфічних проблемах функціонування сільського зеленого туризму акцентують увагу B.C. Кравців, М.А. Лендєл, М.М. Пітюлич [9], Х.М. Рихлицька, М.Й. Рутинський [6] та інші. Адміністративно-правові проблеми діяльності в сфері зеленого туризму досліджують Ю.В. Вишневська, I.I. Теличкань.

Постановка завдання. Метою статті є дослідження організаційно-правових аспектів функціонування сільського зеленого туризму. Виходячи з цього необхідно проаналізувати законодавчі засади функціонування регіонального туризму загалом і сільського зеленого туризму зокрема, окреслити виявлені законодавчі та організаційні колізії, сформулювати низку висновків та рекомендацій теоретичного та практичного характеру.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нормативно-правовою базою сфери туризму є Закон України «Про туризм«від 18.11.2003 p. № 1282-IV (з останніми змінами від 15.01.2015 p.). Законом регулюються відносини щодо організації і здійсненням туризму в межах території України та встановлюються засади раціонального використання туристичних ресурсів.

Туристичні ресурси - це пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності [1, ст.3]. Отже, туристичні ресурси можуть бути як наявними, так і потенційними, тобто такими, що можуть виявитися в майбутньому та/або бути використаними за певних умов.

Проект Закону України «Про туристичні ресурси», розроблений Державним агентством України з туризму та курортів (Держтуризмкурорт), пропонує уніфіковане визначення туристичних ресурсів як сукупність туристичних об'єктів, внесених до Єдиної державної бази даних у сфері туризму. Туристичний об'єкт визначається як природний або антропогенний об'єкт, придатний для використання в туризмі [2, ст.1]. Така уніфікація виглядає логічною саме в сенсі створення автоматизованої Єдиної державної бази даних у сфері туризму, що містила б інформацію про наявні (але не потенційні) туристичні ресурси, туристичні та екскурсійні маршрути, а також суб'єктів туристичної діяльності. В цьому аспекті проектом закону детально визначаються ознаки і класифікація туристичних ресурсів та окреслено порядок виявлення і обліку туристичних ресурсів [2, ст.6-14].

Організаційні форми та види туризму визначає стаття 4 ЗУ «Про туризм», де перераховується щонайменше 17 різновидів туризму, серед яких виокремлено екологічний (зелений) та сільсякий [1, ст.4].

Тобто зелений та сільський туризм не є тотожними, хоча в науковій та навчальній літературі широко використовується термінологічне словосполучення сільський зелений туризм або сільський (зелений) туризм, в тому числі, приміром, і в Законі України «Про особисте селянське господарство», де сільський зелений туризм згадується як дозволена сфера діяльності, однак не дано тлумачення цього терміну [3, ст.1]. Відсутнє тлумачення термінологічного словосполучення і в інших нормативно-правових актах, включаючи ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення», де є лише визначення сільського будинку як приватного будинку на території особистого селянського господарства, де можуть надавати послуги харчування або умови для самостійного готування їжі переважно із продуктів особистого селянського господарства [4, п.6.11].

Спробу нормативного тлумачення терміну дано в проекті Закону України «Про сільський зелений туризм», де сільській зелений туризм визначається як відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського зеленого туризму [5, ст.1.1].

Треба зауважити, що більшість дослідників під сільським зеленим туризмом розуміють своєрідний синтез трьох різновидів туризму - екотуризму (зеленого), агротуризму (фермерського) та сільського туризму. Такий підхід відображено і в найбільш поширених навчальних посібниках і підручниках, приміром [6].

Під сільським туризмом слід розуміти вид туризму, який передбачає тимчасовий виїзд особи з місця проживання в сільську місцевість в оздоровчих, пізнавальних чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності [7, ст.1].

Зелений туризм (екотуризм) - це туристська діяльність на території природних ландшафтів (лісопарків, лугопарків, гідропарків, ботанічних садів тощо) з елементами благоустрою, де існують певні умови для короткочасного відпочинку [8, с.210]. (Під елементами благоустрою слід розуміти кемпінги та намети.)

Фермерський туризм (агротуризм) - відпочинковий вид туризму, метою якого є заняття сільськогосподарськими роботами та аграрною діяльністю [9, с.156].

Оскільки ці різновиди туризму об'єднує не лише спорідненість класифікаційних критеріїв (мета і географія подорожі/відпочинку), але й взаємна зв'язаність та доповнюваність туристичних послуг/ пропозицій, то в багатьох випадках використання термінологічного словосполучення сільський зелений туризм (навіть у скороченому до популярного в літературі вигляді зелений туризм) саме в такому синтетичному трактуванні є методологічно виправданим, і в своєму дослідженні ми саме ним послуговуємося.

Отже, під сільським зеленим туризмом будемо розуміти відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування осіб у сільській місцевості та/або на території природних ландшафтів з будь-якою не забороненою законодавством метою, окрім здійснення оплачуваної діяльності.

Закон України «Про туризм» зазначає, що «особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом» [1, ст.4], однак на даний час жодного окремого «видового» закону не прийнято, що й не дивно, враховуючи, що законодавством виокремлено майже два десятки різновидів туризму, в той час як деякі дослідники нараховують їх понад вісім десятків [10]. Тому диференціація законодавства в такому ракурсі видається неефективною і нераціональною.

Втім, сільський зелений туризм набув такого масштабу та накопичив стільки притаманних лише йому протиріч і проблем, що потреба в його законодавчому унормуванні стала нагальною. Виходячи з реальних потреб, було розроблено кілька проектів відповідних законів. Окрім проекту ЗУ «Про сільський зелений туризм», розробленого депутатами Верховної Ради за участю експертів Держкомту-ризму [5], Міністерством аграрної політики України в 2009 та 2010 роках було послідовно розроблено два проекти закону - «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність» [11] та «Про сільський аграрний туризм» [7]. Кожен з проектів має свої переваги та недоліки, однак перспектива їх реалізації малоймовірна, радше за все буде розроблено новий проект закону, максимально гармонізований з законодавством Євросоюзу, відповідно до вимог Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом [12, с.6].

Наразі нормативно-правовою основою організації сільського зеленого туризму є ЗУ «Про особисте селянське господарство» та ЗУ «Про фермерське господарство», а також нормативні акти загальної дії (Цивільний і Господарський кодекси, ЗУ «Про захист прав споживачів») та спеціальні правові акти (Статут, Положення тощо).

Відповідно до ЗУ «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство не являється суб'єктом підприємницької діяльності, тобто проводить господарську діяльність без створення юридичної особи, і відповідно не подає жодної фінансової та статистичної звітності. Діяльність господарства націлена на виробництво, переробку і споживання сільськогосподарської продукції та реалізацію її надлишків, а також на «надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму» [3, ст.1]. В той же час законодавством регламентується облікування особистих селянських господарств, що покладено на органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки [3, ст.4]. Власне, лише цей облік і відображається в статистиці.

Що стосується ЗУ «Про туризм», то сільських господарів (особисті селянські господарства), що надають свої садиби для розміщення туристів, слід відносити до «фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо» [1, ст.5].

Зауважимо, що діяльність особистого селянського господарства законодавчо обмежена розмірами земельної ділянки - не більше 2 гектара [3, ст.5]. І хоча закон не вимагає при збільшенні земельної ділянки понад 2 га безумовної реєстрації сільських господарів як фермерських господарств, на практиці ця норма широко застосовується, здебільшого на «м'яку» вимогу органів місцевого самоврядування. Це пов'язано, в першу чергу, з певними бюджетними повноваженнями органів місцевого самоврядування, визначеними в Бюджетному кодексі України, адже фермерське господарство, на відміну від особистого селянського господарства, є формою підприємницької діяльності з обов'язковим створенням юридичної особи [13, ст.1.1]. Відповідно до чинного законодавства, фермерське господарство зобов'язане вести бухгалтерський облік і подавати уповноваженим органам фінансову звітність, статистичну інформацію та інші дані [13, ст.28].

ЗУ «Про туризм» відносить фермерські господарства, що реалізують туристичні послуги, до «інших суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг» [1, ст.5].

До таких суб'єктів підприємницької діяльності, приміром, належить популярний в Закарпатті туристичний комплекс «Золота підкова», що знаходиться у с. Андріївна (Андрашовці) Ужгородського району, зареєстрований як фермерське господарство, в чому можна упевнитися на електронному ресурсі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців [14].

Враховуючи, що більшість фермерських господарств працюють за спрощеною системою оподаткування (і відповідно - за спрощеною звітністю), туристична діяльність цих господарств статистично ніяк не відображається, так само, як не відображається туристична діяльність особистих селянських господарств. Фактично немає жодного статистичного інструментарію, за допомогою якого можна облікувати кількість осіб, охоплених сільським зеленим туризмом за певний проміжок часу (туристичний потік). Внаслідок цього значний - і, ймовірно, найвагоміший - сектор туристичної індустрії залишається поза увагою Держкомстату. Як приклад, на рис. 1 наведено дані по динаміці туристичних потоків Закарпаття за останні десять років.

Динаміка туристичних потоків Закарпаття
Рис. 1. Динаміка туристичних потоків Закарпаття

Джерело: побудовано автором за даними [15].

Як бачимо, за п'ять останніх років відбувся катастрофічний спад туристичних потоків, в нашому випадку - охоплених внутрішнім туризмом, до категорії яких, власне, не обліковані учасники сільського зеленого туризму й належать. Очевидно, що сталий спад туристичних потоків відображає не фактичний стан регіонального туризму, який насправді на протязі зазначеного періоду доволі успішно розвивався, а процес державної дерегу-ляції галузі, в першу чергу значне скорочення або й відміну сертифікаційних та ліцензійних вимог [16, с.139-143].

Загалом, така не очікувано мала кількість туристів зв'язана зі специфікою вітчизняного законодавства і особливостями туристичної діяльності. Згідно законодавства, турист - це «особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни ... на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності» [1, ст.1]. Відповідно, щоб стати «статистичним туристом», необхідно бути зареєстрованим - в якості споживача послуги (туру) в туроператора, клієнта готелю чи іншого засобу розміщення. Засоби розміщення (більше 30 місць) хоч і зобов'язані мати журнал реєстрації тих, хто в них проживає, але здебільшого не зобов'язані по ньому звітуватися (в залежності від форми організації підприємства, вибраної системи оподаткування тощо). З огляду на сучасну мобільність людства, часовий ценз у 24 години видається таким, що не відповідає туристичним реаліям.

За наведеним статистичним відображенням, що не враховує реальних туристичних потоків, важко оцінити конкурентоспроможність чи інвестиційну привабливість регіону, тим більше - розрахувати екологічне навантаження на певний туристичний об'єкт - приміром, водоспад Шипот, озеро Синевир чи гору Говерлу. Екологічні аспекти проблеми видаються нам вирішальними, враховуючи, що пункт «с» статті 400 Угоди про Асоціацію прямо вимагає чіткої взаємодії між туризмом та захистом навколишнього середовища [12, с.246]. Така взаємодія неможлива без оптимального, в межах необхідності та достатності, контролю та регулюванню регіонального туризму загалом, і сільського зеленого туризму зокрема, з боку органів місцевого самоврядування (постійний моніторинг туристичних та рекреаційних ресурсів - екологічний, статистичний, економічний тощо) та органів державної влади: унормування чітких законодавчих, організаційних та економічних «правил гри», розроблення довгострокових загальнодержавних і міжрегіональних стратегій та програм розвитку - приміром, державну програму розвитку Українських Карпат, що була б принаймні дотичною до регіональних програм розвитку Карпат, що реалізуються Євросою-зом (приміром, «Карпатський простір»).

Підсумовуючи, можна зауважити, що наразі сільський зелений туризм перебуває в стані організаційно-правової невизначеності (нечіткості), і це, безумовно, є тим системним гальмом, що стримує розвиток не тільки галузі, а й регіональної економіки загалом.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Українські Карпати займають провідне місце в державі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, що складають значний туристичний потенціал. Ефективне та раціональне використання цього потенціалу могло б забезпечити повноцінний (відповідний європейським стандартам) економічний, соціальний і гуманітарний розвиток регіону, зокрема, підвищення якості життя населення, збереження довкілля та культурної спадщини, наповнення бюджетів усіх рівнів, створення нових робочих місць, збільшення питомої ваги сфери послуг у структурі ВВП тощо. Українські Карпати являються лише частиною унікального єврорегіону (Татри, Карпати, Трансильванські Альпи), де діють певні загальні принципи, правила та норми економічного та соціально-суспільного функціонування, до яких нам необхідно щонайшвидше долучатися - як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

Першочерговою необхідністю видається системна та структурна модернізація державної політики у сфері туризму (розроблення довгострокових міждержавних, загальнодержавних, міжрегіональних стратегій та програм розвитку), удосконалення та гармонізація з європейським правом організаційних, законодавчих та економічних механізмів реалізації цієї політики (законів, нормативів, стандартів, сертифікатів, ліцензій тощо). Кардинальної оптимізації потребує міжвідомча координація та взаємодія між органами державної влади та місцевого самоврядування.

Перспективними видаються дослідження екологічних аспектів функціонування регіонального туризму, роль громадських організацій і відповідних професійних спілок та асоціацій на розвиток туристично-рекреаційної галузі регіону.

Література

1. Про туризм: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр.
2. Про туристичні ресурси: Проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.tourism.gov.ua/ua/action/regulatory/projects/25180/25182/.
3. Про особисте селянське господарство: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-15.
4. ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення» // Національний стандарт України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://document.ua/poslugi-turistichni.-zasobi-rozmishennja.-termini-ta-viznach-nor7574.html.
5. Про сільський зелений туризм: Проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tourlib.net/zakon/pro_siltur.htm.
6. Рутинський М.Й. Сільський туризм: навчальний посібник / М.Й. Рутинський, Ю.В. Зінько. - К.: Знання, 2006. - 272 с.
7. Про сільський аграрний туризм: Проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/galcova.htm.
8. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу: Монографія / Т.І. Ткаченко. - К.: Київ. Нац. торг.-екон. ун-т, 2009. - 463 с.
9. Пітюлич М.М. Особливості функціонування сільського туризму в Україні та досвід європейських країн / М.М. Пітюлич, І.І. Михайлюк // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка». - 2011. - Спецвипуск 33. - Частина 3. - С.154-158.
10. Кляп М.П., Шандор Ф.Ф. Сучасні різновиди туризму: Навчальний посібник / М.П. Кляп, Ф.Ф. Шандор. - К: Знання, 2011. - 334 с.
11. Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність: Проект Закону України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ruraltourism.com.ua/?a=viewmaterial&id=9.
12. Угода про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=246581344.
13. Про фермерське господарство: Закон України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/973-15/.
14. Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Міністерство юстиції України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://usr.rninjust.gov.ua/ua/freesearch
15. Статистичний щорічник Закарпаття за 2013 рік. - Ужгород: Головне управління статистики у Закарпатській області, 2014. - 512 с.
16. Бедзир В.С., Смочко В.Ю. Нормативно-правові аспекти функціонування регіонального туризму / В.С. Бедзир, В.Ю. Смочко // Збірник наукових праць Ужгородського торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Випуск 1. - К.: Видавництво «Центр учбової літератури», 2015. - 188 с.

Бедзир Владимир Савватиевич. Организационно-правовая неопределенность функционирования сельского зеленого туризма

Аннотация. В статье сделан обзор правовых и организационных основ функционирования сельского зеленого туризма, сделан критический анализ обнаруженных организационных и законодательных коллизий. Частично осуществлен анализ содержания терминологического словосочетания «сельский зеленый туризм», установлена его синтетичность по отношению к таким нетождественным понятиям как сельский туризм, экотуризм и агротуризм. Обозначены основные направления организационно-правовой оптимизации и модернизации в сфере сельского зеленого туризма. Намечены перспективные направления дальнейших исследований в области регионального туризма.

Ключевые слова: сельский зеленый туризм, экотуризм, агротуризм, туристические ресурсы, крестьянское хозяйство, статистический учет, экологическая нагрузка.

Bedzyr Volodymyr Savatijovich. Organizational and Legal Indetermination of Rural Green Tourism Functioning

Summary. In the article was investigated the legal and organizational principles of the rural green tourism, critically analyzed the identified organizational and legislative conflicts. Part of analyzed meaning of terminological phrase «rural green tourism» found its synthesis in relation to identical concepts such as rural tourism, eco-tourism and agro-tourism. Been outlined the main directions of legal, organizational optimization and modernization of rural green tourism. Planned perspective directions for future research in the field of regional tourism.

Keywords: rural green tourism, eco-tourism, agro-tourism, tourism resources, farm, statistics, environmental load.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat