Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Близнюк А.М., Давиденко Л.І., Коніщева Н.Й.
Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами
(в туристичній сфері). - 2007. - №11. - С.76-84.

Механізми державного регулювання сфери туризму: сутність і шляхи удосконалення

державне регулювання сфери туризму У статті визначено сутність державного регулювання сфери туризму, яке розглянуто через взаємодію його основних механізмів: регламентуючого, стимулюючого, соціального, коригуючого, контролюючого, організаційного. Запропоновано шляхи їх удосконалення.

Туристичний бізнес України є невід’ємною складовою світового туристичного бізнесу. Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки і культури, визначила основні цілі державного регулювання та пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму [1].

У нашій країні туризм має потужний потенціал. Але його економічна віддача поки що незначна. Розвиток сфери туризму гальмується недосконалістю нормативно-правової бази, а також методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки суб’єктів підприємництва в сфері туризму та курортів; недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління туристичними підприємствами у сфері туризму і курортів; незначними обсягами інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази туризму та туристичної інфраструктури; неефективністю використання рекреаційних ресурсів.

Аналіз економічних показників розвитку сфери туризму в областях, містах і селах свідчить про недостатню дієвість та активність господарчої діяльності в сфері туризму. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування недостатньо впливають на раціональне використання існуючого туристсько-рекреаційного потенціалу регіонів. До теперішнього часу не визначено механізми, за допомогою яких місцеві органи влади могли б ефективно впливати на соціально-економічний розвиток [2, с.326; 3, с.39].

Це обумовлено тим, що незважаючи на значну теоретико-методологічну базу досліджень проблем використання туристсько-рекреаційних ресурсів вітчизняними і зарубіжними вченими, питання державного регулювання сфери туризму досліджено недостатньо, в першу чергу, щодо удосконалення механізмів державного регулювання та організаційної структури управління туристичною і курортно-рекреаційною сферами у регіонах України.

Досвід свідчить, що ефективне державне управління може здійснюватися лише за наявності досконалих механізмів державного регулювання. Тому необхідна розробка системи заходів щодо підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму на загальнодержавному та регіональному рівнях. Необхідність пошуку раціональних шляхів підвищення ефективності механізмів державного регулювання сфери туризму і курортів у регіонах України обумовила мету дослідження даної статті - розробка теоретичних, методичних і практичних положень щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання сфери туризму.

Для досягнення поставленої мети визначено та вирішено комплекс наукових завдань:

- визначити сутність поняття державного регулювання сфери туризму;
- виявити основні механізми підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму;
- розробити пропозиції щодо удосконалення організаційної структури державного регулювання сфери туризму на обласному рівні.

Об’єктом дослідження є процес державного регулювання сфери туризму на обласному рівні. Предметом дослідження є механізми підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму.

З огляду на вимоги Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм”, яким визначаються основні цілі державного регулювання у сфері туризму, а також шляхи реалізації державної туристичної політики [1, с.37], треба підкреслити, що державне регулювання у сфері туризму здійснюється органами, яким законодавством надано повноваження щодо реалізації державної політики у сфері туризму (ст. 7). Разом з тим, у законі відсутнє визначення поняття державного регулювання у сфері туризму. Такого визначення немає і в інших нормативно-правових актах, які регулюють відносини у сфері туризму.

Незважаючи на актуальність і значення державного регулювання сфери туризму, цьому питанню у вітчизняній літературі присвячено недостатньо наукових праць і досліджень. При цьому спостерігаються різні підходи до визначення сутності державного регулювання сфери туризму. Одні автори вказують, що: „Об’єктами регулювання з боку держави є: формування потреб у відпочинку населення країни, регулювання його вільного часу, тривалість відпусток, формування і підтримка рекреаційного середовища, регулювання обсягів і напрямів туристичних потоків, створення туристичної інфраструктури, підготовка кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів, територіальна організація туристичної сфери, охорона рекреаційних ресурсів і заповідних територій” [4, с.183].

Інші науковці зазначають, що об’єктами державного регулювання є соціально-економічні процеси, які відбуваються у національній економіці в цілому, а також на окремих її рівнях і в ланках [5, с.14].

При цьому засоби цільового впливу держави на розвиток туристичної сфери можуть розподілятися на прямі та непрямі, до яких відносяться законодавче регулювання туристичної діяльності та її зовнішнього середовища, створення та впорядкування спеціальних туристичних зон, фінансування розбудови об’єктів туристичної інфраструктури тощо.

Ряд фахівців вважає, що державне регулювання у сфері туризму повинно сприяти збереженню ресурсів України та враховувати специфіку конкретного регіону. Для цього необхідно здійснювати державне регулювання формування і розвитку рекреаційної діяльності в таких масштабах, які б не приводили до виснаження рекреаційного потенціалу відповідного регіону [6, с.33], а також сприяли сталому розвитку туристично привабливих територій [7, 8].

Такої думки дотримуються й вчені, які вважають, що державне регулювання розвитку туристично-рекреаційної галузі повинно бути спрямовано на розробку законодавства, у якому буде визначено систему стандартів, рівень якості рекреаційного обслуговування, питання ліцензування і сертифікації рекреаційної діяльності; проведення зонування з метою виявлення територій для різних видів рекреаційного використання; визначення екологічних норм у поєднанні із санітарно-гігієнічними вимогами для рекреації; створення служб вивчення попиту на рекреаційні послуги, а також на розвиток відповідної рекламної індустрії, системи підготовки кадрів і створення кадастру рекреаційних ресурсів [9, c. 31].

Проблеми державного регулювання сфери туризму є актуальними і серед російських науковців та фахівців. Виходячи з того, що туризм, в силу залучення до нього великої кількості людей і ресурсів, не може лишатися без спеціальних правових, організаційних, економічних засобів упливу, а також з метою обмеження негативних сторін конкуренції, багато уваги приділяється методам державного регулювання сфери туризму, які забезпечують вироблення різних напрямів розвитку індустрії туризму. Базуючись на класифікації методів державного регулювання, Ю.О. Тихомирова [10, с.9] виділяє шість груп методів (способів) державного регулювання туризму як галузі економіки:

1. Методи (способи) нормативного державного регулювання у сфері туризму (упровадження загальних правил здійснення туристичного, готельного, екскурсійного обслуговування та інших видів туристичної діяльності; установлення порядку створення, реорганізації та ліквідації суб’єктів туристичної діяльності, а також порядку діяльності органів публічної влади, які здійснюють державне регулювання туризму).
2. Програмно-установчі способи розвитку туризму (цільові програми розвитку туризму, адресні інвестиційні програми, тощо; концепції розвитку туризму, стратегії державної політики у сфері туризму).
3. Легалізація, засоби здійснення підприємницької та іншої економічної діяльності у сфері туризму (ліцензування, акредитація, сертифікація).
4. Способи нормативно-кількісного виміру у сфері туризму (стандарти туристичного, готельного, екскурсійного обслуговування; ціни на туристичні послуги, наприклад, у сфері соціального туризму; тарифи; нормативи; податки (збори); плата; ставки (мито, тощо).
5. Способи підтримання і стимулювання діяльності організацій туристичної індустрії (кредити, пільги, відстрочки, держзамовлення, протекціонізм, антимонопольне регулювання і підтримка конкуренції).
6. Контрольно-облікові і „забороняючі” способи регулювання у сфері туризму (облік, статистична звітність, перевірки та інші форми контролю, заборони, обмеження, приписи, санкції, штрафи, тощо; позбавлення легальності (призупинення, визнання недійсними угод, дій, актів) [10, с.10-11].

Аналіз такого розподілу методів (способів) державного регулювання стосовно чинного законодавства України і зокрема Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” установив, що такий розподіл є прийнятним лише для умов Російської Федерації і не може в цілому застосовуватися в Україні.

По-перше, вказана стаття [10] була написана у той період, коли в Росії ще не було прийнято закон, який регулював відносини у сфері туризму. По-друге, деякі питання, які авторами включаються до способів державного регулювання, вже урегульовано іншими законодавчими актами, наприклад, порядок створення, реорганізація та ліквідація суб’єктів туристичної діяльності; встановлення порядку діяльності органів публічної влади, які здійснюють державне регулювання туризму; надання кредитів; антимонопольне регулювання; призупинення чи визнання недійсними угод, дій, актів.

До групи 5 входять способи підтримки рівня діяльності з організації туристичної індустрії, її стимулювання, відстрочки сплати податків, державне замовлення. Але в Україні відсутні такого роду відносини. У групі 6 є способи, які передбачають такі форми контролю як приписи, санкції (штрафи). Згідно з українським законодавством такі повноваження надані органам прокуратури, які не відносяться до органів, що здійснюють державне регулювання.

Проаналізувавши результати досліджень різних авторів щодо визначення сутності поняття “державне регулювання”, а також враховуючи цілі державного регулювання у сфері туризму згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”, можна сформулювати наступне визначення поняття “державне регулювання сфери туризму” - це цілеспрямований вплив з боку держави та її органів, яким державою делеговані відповідні повноваження щодо формування і підтримки туристсько-рекреаційного середовища, регулювання обсягів і напрямів туристичних потоків, створення туристичної інфраструктури, охорони рекреаційних ресурсів і заповідних територій, організації відпочинку та вільного часу населення країни, підготовки кадрів для рекреаційно-туристичних комплексів.

Державне регулювання здійснюється за допомогою механізмів та заходів їх реалізації, які повинні забезпечувати вироблення різних напрямів розвитку індустрії туризму. “Конкретні механізми управління (зокрема і державного) частіш за все трактуються як сукупність способів, методів, важелів, через які суб’єкт управління впливає на об’єкт управління для досягнення певної мети. При цьому є спроби представлення механізму здійснення процесу управління, у який включають елементи системи управління та простежують послідовні зміни об’єкта управління із зазначенням засобів його перетворення” [11, с.80].

У словнику-довіднику за редакцією В.М. Князєва та В.Д. Бакуменка “механізми державного управління” визначаються як “практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь-яку соціальну систему з метою досягнення поставлених цілей” [12, с.116].

Процес державного регулювання сфери туризму потребує здійснення комплексу організаційних, фінансових, управлінських та інших заходів як складових ефективної реалізації державної політики. Враховуючи зазначене, державне регулювання сфери туризму можна розглядати через дію таких основних механізмів:

- регламентуючого - держава за допомогою законів, нормативно-правових актів, нормативів установлює певні правила та регламенти діяльності різних видів туристичної діяльності, визначає правовий простір;
- стимулюючого - він включає способи підтримки діяльності та стимулювання її активізації організацій туристичної інфраструктури;
- соціального - передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, які б забезпечували доступ до туристичних та екскурсійних послуг дітям, молоді, людям похилого віку, інвалідам та малозабезпеченим громадянам шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб;
- коригуючого - передбачає створення умов для розвитку та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
- контролюючого - забезпечує нагляд і контроль за виконанням державних рішень і дотриманням законів у сфері туризму;
- організаційного - передбачає удосконалення структури державного регулювання та управління шляхом розмежування повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади, удосконалення взаємодії органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання, системи підвищення кваліфікації державної служби та посадових осіб місцевого самоврядування.

Дослідження механізмів державного регулювання сфери туризму свідчать, що організаційний механізм є основою державного регулювання і потребує найбільшого удосконалення. До основних засобів реалізації організаційного механізму відносяться: розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму; створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів на всіх рівнях управління та координаційних консультативно-дорадчих органів; удосконалення взаємовідносин органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарчої діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг; створення туристсько-інформаційних центрів; удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з питань розвитку туризму [13-18].

Порівняльний аналіз повноважень центрального і місцевих органів виконавчої влади, які здійснюють державне регулювання сфери туризму, свідчить, що державна регіональна політика в сфері туризму і курортів не повною мірою сприяє реалізації туристичних можливостей на місцевому рівні. Спостерігається невідповідність між рівнем використання ресурсів територій, на яких здійснюється туристсько-екскурсійна діяльність, і наповненістю місцевих бюджетів за рахунок її здійснення та розвитку; недосконалість системи організаційних та економічних взаємовідносин між органами місцевого самоврядування і суб'єктами, що здійснюють туристсько-екскурсійне обслуговування населення на підпорядкованій їм території. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в сфері туризму і курортів реалізуються не в повному обсязі: деякі з цих повноважень дублюються, а інші не дають можливості повною мірою здійснювати вимоги чинного законодавства у сфері туризму. Існуюча організаційна структура регіональної системи управління сферою туризму і курортами є недосконалою, нечітко визначено її функції та завдання [19-21].

Практика свідчить, що багато унікальних курортно-рекреаційних і туристичних можливостей використовуються не повною мірою. Причинами такого становища є те, що туристична інфраструктура значно відстає від світових стандартів, а також має гострий дефіцит фінансових ресурсів. Зараз навіть при державному сприянні довести рівень туристсько-рекреаційного обслуговування в регіонах України до світових показників поки неможливо. Виникає необхідність визначення пріоритетів перспективного розвитку сфери туризму, які варто розглядати в контексті загальнодержавних і регіональних інтересів, економічної, соціальної й екологічної ефективності.

Ураховуючи зазначене, одним з основних напрямів підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму є пошук шляхів фінансування розвитку туризму. Для створення сприятливих умов господарювання треба залучати різні джерела фінансування: приватних фірм, благодійних і громадських організацій, іноземні інвестиції, субсидії регіональних підрозділів управління. При створенні базової інфраструктури туризму основними джерелами фінансування витрат, пов’язаних з модернізацією і реконструкцією об’єктів туризму, є кошти суб’єктів туристської діяльності, підприємств та установ, організацій - власників рекреаційно-туристичних об’єктів (зокрема на умовах пайової участі), іноземні інвестиції.

З метою залучення іноземних інвестицій в рекреаційно-туристичний бізнес необхідно створювати спільні лікувально-оздоровчі або туристичні підприємства, впроваджувати механізм пільгового кредитування заходів, пов’язаних із розвитком сфери туризму, активно впроваджувати акціонування, господарювання на умовах оренди, сприяти створенню підприємств малого і середнього бізнесу.

Механізми реалізації державної туристичної політики передбачають розроблення державних і відповідних місцевих програм розвитку туризму, регулювання туристичної діяльності з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Реалізація завдань державної і місцевих програм розвитку туризму значною мірою залежить від виконання місцевих бюджетів.

У зв’язку з тим, що основними джерелами поповнення місцевого бюджету є обов’язкові платежі та місцеві податки і збори, орган місцевого самоврядування, зацікавлений у тому, щоб на відповідній території було зареєстровано якомога більше суб’єктів підприємництва. Разом з тим, однією з головних причин низького рівня наповнення місцевих бюджетів є відсутність зацікавленості суб’єктів підприємництва у державній реєстрації безпосередньо на тій території, де здійснюється їх діяльність. Як правило, туристичні послуги надають підприємці, які не зареєстровані на відповідній території, а тому і не беруть участь у соціально-економічному розвитку території. Це свідчить про те, що система організаційних і економічних відносин органів місцевого самоврядування з суб’єктами підприємництва, організаціями, установами, громадськістю, окремими громадянами, які здійснюють діяльність у сфері туризму, не знаходиться на належному рівні.

З метою накопичення фінансових ресурсів для реалізації місцевих програм розвитку туризму доцільно створити місцеві фонди розвитку туризму за допомогою договірних угод на передачу суб’єктами підприємництва, які здійснюють діяльність у сфері туризму, частини прибутку від їх діяльності.

Авторами статті запропоновано шляхи взаємодії органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарювання, які реалізують діяльність з надання туристичних послуг шляхом проведення конкурсного відбору переможців серед суб’єктів господарювання для наступного співробітництва. Це створення корпоративних утворень у вигляді господарського товариства та комунальних підприємств - інформаційно-туристичних центрів; надання пільг з місцевих податків і зборів; сприяння в організації рекламно-інформаційного забезпечення; надання в оренду на пільгових умовах майна територіальної громади тощо. Обґрунтовано шляхи підвищення ролі органів місцевого самоврядування в розвитку туристсько-екскурсійної діяльності на основі впровадження конкурсного відбору суб’єктів підприємництва [19, с.24-25].

З метою поширення позитивного досвіду роботи у сфері туризму щодо впровадження новітніх економічних та організаційних заходів треба запроваджувати нові форми співробітництва між органами місцевого самоврядування та суб’єктами підприємництва: створювати інформаційні туристичні центри у формі комунальних підприємств; виступати співзасновниками корпоративних підприємств у вигляді господарчих товариств; надавати пільги з місцевих податків і зборів; здавати в оренду на пільгових умовах майно територіальних громад [22-26]. Це дозволить сконцентрувати потенціал професіоналізму й інфраструктурного забезпечення та інформаційних зв’язків між підприємствами і владою.

Вживання різноманітних форм взаємодії підприємств і органів місцевого самоврядування для вироблення конкурентноспроможного туристичного продукту, формування раціональних технологічних і коопераційних зв’язків, сприятиме взаємовигідному співробітництву підприємств і міської ради, формуванню конкурентних переваг та комплексному розвитку території.

Ураховуючи зазначене, можна визначити, що з метою реалізації державної туристичної політики органи місцевого самоврядування повинні сконцентрувати увагу на впровадженні наступних заходів: залучення коштів для реалізації місцевих програм розвитку туризму на основі створення обласного фонду розвитку туризму; надання пільг з оподаткування інвесторам, що інвестують реалізацію заходів місцевих програм розвитку туризму; забезпечення участі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у підготовці проектів державної програми розвитку туризму; залучення фахівців, громадськості до експертизи проектів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших правових заходів з питань туризму; сприяння паспортизації туристичних підприємств; налагодження потужної реклами, випуск високоякісного інформаційно-довідкового матеріалу, туристичних оглядових і маршрутних карт; забезпечення регулярного проведення обласних, міських туристичних виставок, фестивалів, ярмарків; участь вітчизняних виробників і туристичного продукту в подібних заходах за кордоном; внесення змін до нормативно-правових актів щодо розмежування повноважень місцевих органів виконавчої влади та центральних органів виконавчої влади у галузі туризму.

Підвищення ефективності організаційного механізму державного регулювання сферою туризму буде стимулювати туристську діяльність, підсилювати взаємозв’язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціально-економічного і культурного розвитку, сприяти збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів та туристичних потоків на регіональному ринку туристичних послуг, організації нових робочих місць.

Реалізація державної політики у сфері туризму обумовлює необхідність координації центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємництва та громадських організацій. Для координації зусиль місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, суб’єктів процесу розвитку сфери туризму в регіоні, реалізації державної і регіональної політики, забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів доцільно на обласному рівні створювати координаційні ради з питань розвитку туризму [27-28]. Наприклад, у Донецькій області створено обласну координаційну раду з питань розвитку туризму як координаційно-дорадчий орган обласної державної адміністрації, розроблено повноваження, основні напрями діяльності цієї ради, які зорієнтовані на координацію дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, реалізацію державної політики в сфері туризму на території області, об’єднання коштів місцевих бюджетів для реалізації найважливіших та першочергових заходів щодо збереження та раціонального використання туристичних та рекреаційних ресурсів області.

Одним з головних заходів удосконалення державного регулювання сфери туризму є організація професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Для впровадження економічних і фінансових заходів, спрямованих на підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму, необхідно постійно здійснювати організаційно-кадрове забезпечення цих заходів. Для цього треба розробляти регіональні програми з організації підготовки та підвищення кваліфікації кадрів державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, які займаються виконанням обов’язків у сфері туризму [29-32]. При цьому заходи щодо впровадження цих програм повинні передбачати обов’язковість системи підвищення кваліфікації для працівників, зайнятих вирішенням завдань у сфері туризму, а також заохочення виконавчих органів у систематичній професійній підготовці їх службовців.

Концептуальні підходи щодо організації підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки державного регулювання у сфері туризму, які розроблено у Донецькій області, передбачають створення науково-методичного сектору при обласній координаційній раді з питань розвитку туризму; розробку кошторису витрат на заходи з цих питань та розробки заходів для обласної програми розвитку туризму.

Реалізація зазначених пропозицій щодо удосконалення механізмів державного регулювання сфери туризму дозволить підвищити ефективність державного регулювання сфери туризму, проводити активну регіональну політику у сфері туризму, дасть можливість забезпечити дійову координацію заходів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, що сприятиме збільшенню туристичних потоків на регіональному ринку туристичних послуг, організації нових робочих місць, збільшенню надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Запровадження цих механізмів буде стимулювати туристську діяльність як в Україні, так і в окремих регіонах, підсилювати взаємозв’язок туризму з іншими пріоритетними сферами соціального, економічного і культурного розвитку. Це буде сприяти підвищенню міжнародного авторитету України як туристичної держави на світовому ринку туристських послуг, поповненню державного бюджету на основі інтенсивних соціально-економічних зрушень у суспільстві в результаті створення сучасної туристської індустрії.

Література

1. Про внесення змін до Закону України “Про туризм”: Закон України від 18.11.2003 р. № 1282-ІV // Офіційний вісник України. - 2003. - №50. - Ст. 2600. - С.34 - 55.
2. Єсипчук Н. Взаємодія місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування як умова ефективного функціонування механізму державного управління // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - №4. - С.326 - 331.
3. Ковальчук В.Г. Державне регулювання розвитку культури району // Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць. - Вип. 1 (16). - Х.: Вид-во Харків. регіонального ін-ту Нац. академії державного управління “Магістр”, 2007. - С.37 - 43.
4. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: Вікар, 2003. - 262 с.
5. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - К.: Знання - Прес, 2003. - 209 с.
6. Бережна І.В. Особливості стану рекреаційної галузі Криму в контексті ефективного використання рекреаційного потенціалу регіону // Схід. - 2004. - №4 (62). - С.28-33.
7. Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Рудь Д.В. Сталий розвиток туризму на природно-заповідних територіях Донецької області: проблеми і шляхи вирішення // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Природно-ресурсний потенціал в системі просторового розвитку: Зб. наук. праць. - Вип. 2 (XLVI). - Львів: Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2004. - С.230- 239.
8. Коніщева Н.Й. Шляхи розвитку природно-заповідних територій Донецької області в контексті концепції сталого розвитку // Регіональна економіка. - 2004. - №4. - С.127-139.
9. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития. - К.: Либідь, 2002. - 256 с.
10. Губенко Н.Н., Писаревский Е.Л. Законодательство в сфере туризма. Состояние и перспектива // Туризм: право и экономика. - 2003. - №1(1). - С.4-16.
11. Коротич О. Механізми державного управління: проблеми теорії та практичної перебудови // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - №3. - С.80-84.
12. Державне управління: Словник-довідник / За заг. ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. - К.: Вид-во української академії державного управління, 2002. - 228 с.
13. Конищева Н.И., Давиденко Л.И. Развитие системы управления сферой туризма и курортов в Донецкой области // Вісник ДІТБ. - 2004. - №8. - C.79-92.
14. Близнюк А.М., Конищева Н.И. Пути повышения туристско-рекреационного имиджа Донецкой области // Вісник ДІТБ. - 2004. - №8. - С.8-19.
15. Конищева Н.И., Кузьменко А.В. Стратегия устойчивого развития туризма в Донецкой области // Вісник ДІТБ. - 2004. - №8. - С.20-32.
16. Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Координація дій місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері туризму на обласному рівні // Вісник ДІТБ. - 2005. - №9. - С.8-15.
17. Коніщева Н.Й. Давиденко Л.І. Пропозиції щодо розмежування повноважень центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика в Україні: сучасні форми та методи реалізації: Зб. наук. праць. - Вип. 2 (52). - Львів: Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2005. - С.146- 159.
18. Близнюк А.М., Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Розмежування повноважень центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму // Вісник ДІТБ. - 2006. - №10. - С.87-93.
19. Близнюк А.М., Конищева Н.И., Давиденко Л.И. Совершенствование взаимоотношений органов местного самоуправления с субъектами предпринимательства в сфере туризма // Вісник ДІТБ. - 2003. - №7. - С.17-26.
20. Давиденко Л.І., Коніщева Н.Й., Ляхова Л.С., Рудь Д.В. Регулювання туристсько-екскурсійної діяльності в контексті підвищення ролі органів місцевого самоврядування // Материалы Междунар. науч.-практ. конф. “Актуальные проблемы управления ресурсами городского развития” (20 ноября 2003 г., г. Донецк). - Донецк: Ин-т экономико-правовых исследований НАН Украины, 2003. - С.194-199.
21. Коніщева Н.Й. Удосконалення системи державного регулювання та управління розвитком туризму в Донецькій області // Вісник ДІТБ. - 2006. - №10. - С.30-37.
22. Коніщева Н.Й., Рудь Д.В. Віртуальний інформаційний центр як каталізатор розвитку екологічного туризму в Україні // Праці Другого Міжнародного Конгресу “Інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності: Перспективи культурного та економічного розвитку” (6-9 жовтня 2003 р., м. Трускавець). - Львів: Держ. науково-дослідний ін-т інформаційної інфраструктури, 2003. - С.15-17.
23. Конищева Н.И., Ляхова Л.С., Рудь Д.В. Концепция формирования региональной сети туристско-информационных центров // Матеріали науково-практичної конференції “Стратегія розвитку вітчизняних підприємств” (23-24 жовтня 2003 р., м. Тернопіль). - Тернопіль: Тернопільська академія народного господарства; Донецьк: Ін-т економіки промисловості НАН України, 2003. - С.30-38.
24. Конищева Н.И., Давиденко Л.И., Кузьменко А.В., Ляхова Л.С., Рудь Д.В. Обоснование целесообразности создания городского туристско-информационного центра // Туризм, курорты и наука: Материалы первой республиканской науч.-практ. конф. (24-25 октября 2003 г., Алушта). - Алушта: Таврический нац. ун-т им. В.И. Вернадского, 2003. - С.14-18.
25. Коніщева Н.Й., Рудь Д.В. Пропозиції щодо створення міських інформаційних туристичних центрів // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків” (27-28 травня 2005 р., м. Донецьк). - Донецьк: Донецьк.ін-т туристичного бізнесу, 2005. - С.148-151.
26. Коніщева Н.Й. Організація діяльності туристсько-інформаційних центрів у регіоні // Матеріали доповідей Другої наук.-практ. конф. “Інформаційні технології в управлінні туристичною та курортно-рекреаційною економікою” (15-16 вересня 2006 р., м. Бердянськ). - Бердянськ: Академія управління та інформаційних технологій “АРІУ”, 2006. - С.5-7.
27. Коніщева Н.Й. Давиденко Л.І., Данильчук В.Ф. Пропозиції щодо створення координаційної ради з питань туризму Донецької області // Материалы второй республиканской научно-практической конференции «Туризм, курорты и наука» (26-27 ноября 2004 г., г. Симферополь). - Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И. Вернадского, 2004. - С.64-67.
28. Коніщева Н.Й. Давиденко Л.І. Координація дій у сфері туризму на обласному рівні // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Туристична індустрія як вектор регіонального розвитку” (15-17 травня 2005 р., м. Чернівці). - Вип. III. Економічні науки. - Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київ. нац. торговельно-економічного ун-ту, 2005. - С.164-169.
29. Конищева Н.И., Рудь Д.В. Инновационные проекты информатизации процесса подготовки специалистов в сфере туристического бизнеса // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції „Модернізація вищої освіти та проблеми управління якістю підготовки фахівців”. - Х.: Харків. держ. ун-т харчування та торгівлі, 2003.- С.116-118.
30. Коніщева Н., Кузьменко Г. Досвід Донецького інституту туристичного бізнесу з комп’ютерної підготовки фахівців // Вища освіта в Україні. - 2005. - №3. - С.81-87.
31. Коніщева Н.Й., Примак Т.Ю. Комп’ютерна підготовка фахівців туристичного бізнесу (досвід ДІТБ) // Вісник ДІТБ. - 2005. - №9. - С.252-258.
32. Давиденко Л.І. Підвищення кваліфікації кадрів у сфері державного управління туризмом // Зб. наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. - К.: Національна академія держ. управління при Президентові України, 2005. - С.73-81.

В статье определена сущность государственного регулирования сферы туризма, которое рассматривается через взаимодействие его основных механизмов: регламентирующего, стимулирующего, социального, корректирующего, контролирующего, организационного. Предложены пути их совершенствования.

Essence of governmental control of sphere of tourism, which is examined through co-operation of its basic mechanisms: regulating, stimulant, social, correcting, supervisory, organizational is put out in the article. The ways of their improvement are offered.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat