Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Бондаренко В.
Дзеркало тижня. - 2004. - № 13 (488).

Шляхи і стежини українського туризму

Ухвалення нової редакції Закону про туризм викликало гостру дискусію між прибічниками закону та їхніми опонентами. У січні "ДТ" надало слово тим, хто "проти", а тепер вислухаємо тих, хто "за".

По коментар ми звернулися до юриста, котрий брав особисту участь у розробці закону, - Ігоря Пріянчука - голови Української національної спілки молодих юристів, президента Центру правової підтримки туризму.

- Суперечок навколо Закону про туризм багато. Як би ви загалом охарактеризували цей документ?

- Це перший в історії України законодавчий акт, що чітко визначає і системно регулює туристичну діяльність, цивілізованим законодавчим шляхом структурує туристичний ринок. Закон відповідає нормам і правилам міжнародної практики у сфері туризму, праву Європейського Союзу, чим стимулює туристичні фірми працювати відповідно до узвичаєних міжнародних норм і стандартів. Але найголовніше полягає в тому, що тепер є законодавча основа, фундамент, який дозволяє побудувати ефективну нормативну базу українського туризму, що відповідає потребам часу. А для цього доведеться розробити цілий комплекс підзаконних нормативно-правових актів.

- Каменем спотикання став пункт закону про те, що для отримання ліцензії на туроператорську діяльність, пов’язану з міжнародним туризмом, необхідно засвідчити фінансове забезпечення в розмірі 20 тисяч євро. Наскільки цей захід виправданий?

- Це звичайна міжнародна практика, що діє у багатьох сферах бізнесу. Коли ви приходите в банк по кредит, то перше запитання, яке вам ставлять: "Що ви можете надати в заставу під цей кредит"? Причому на суму більшу, ніж та, що яку ви просите у банку. Та ще й відсотки зверху нараховують. І це нормально. У туризмі схема та ж сама. Той, хто займається туризмом (а тим більше міжнародним), спочатку мусить довести свою фінансову спроможність, оскільки він працює з грошима туриста, тобто залучає чужі гроші для надання послуг.

- Для того ж таки банку, страхової компанії, для будь-якої фінансової інституції, котра працює з чужими грошима, існують у цьому плані певні жорсткі вимоги, і ні в кого з цього приводу не виникає жодних запитань. Чому саме турфірма, що працює з туристами та їхніми грошима, зобов’язана гарантувати їх повернення і безпеку, має залишатися осторонь?

- До неї, безумовно, не повинні застосовуватися занадто жорсткі вимоги, але вона мусить надати туристові реальні гарантії, яким можна довіряти і які викладені в договорі з банком чи іншою кредитною установою. Та й із якого це доброго дива турист має компанії довіряти "на всі сто"? Адже турфірми займаються бізнесом, а отже, ризикують. Але бізнес - це ризик на свій страх і свої кошти. І гроші туриста тут ні до чого.

Я хочу підкреслити, що ця сума - гарантія компенсації клієнтам саме на випадок банкрутства чи неплатоспроможності. Але це не означає, що зазначену суму слід обов’язково вносити саме грошима і саме в банк. Це можуть бути й інші кредитні установи. Адже автор статті взагалі не згадує про форму, у якій має даватися фінансове забезпечення. А це ж класична банківська гарантія, передбачена в новому Цивільному кодексі. Обов’язкове внесення коштів не потрібне. За ці кошти може поручитися й інша компанія, ризики невиконання зобов’язань можна застрахувати. Одне слово, є безліч юридичних форм, які дозволяють отримати таку гарантію.

Такий механізм існує в усіх без винятку країнах і відповідає міжнародним стандартам, зокрема Директиві ЄС № 90/314 від 13 травня 1995 року, якою затверджено Типовий контракт, що підлягає підписанню турагентством і клієнтом, а також Директиві Ради Європейського економічного співтовариства від 13 червня 1990 р. № 90/314/ЄЕС (Люксембург) "Про подорожі, відпустки і поїздки, що включають усе".

- Чи правильно, що тепер турфірма може виконувати виключно туроператорські або турагентські функції?

- Ніякого "або-або" немає. Це твердження - або елементарне незнання закону, неправильне його тлумачення, або ж свідоме перекручення змісту законодавчих норм із певною метою. У ст. 5 і в ст. 17 закону чорним по білому написано, що турагент як посередник має право на здійснення лише агентської діяльності, а туроператор управі займатися також і агентською діяльністю. Ліцензія тепер потрібна одна: або операторська, або агентська. Тобто туроператор має право на здійснення турагентської діяльності без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

- Тепер про розподіл функцій: чи справді турфірма, яка працює на в’їзд, не може одночасно працювати і на виїзд?

- Звісно ж, може, якщо автор статті, він же директор туристичної компанії, не займається міжнародним туризмом (в’їзним і виїзним туризмом), а тільки внутрішнім, то це проблеми його бізнесу й позиціювання на ринку. Він звужує для себе ринок. Більше того, якщо автор статті має можливість і бажання працювати прямо з іноземними туристами й займатися в’їзним туризмом, йому досить надати фінансову гарантію в розмірі не 20, а всього лише 10 тис. євро, як туроператору, що надає послуги з в’їзного та внутрішнього туризму. У цьому закон виходить із пріоритету і створення умов для розвитку в’їзного та внутрішнього туризму, але права іноземних туристів хоча б мінімальним чином мають бути фінансово забезпечені й захищені. Гарантування прав іноземних туристів - важлива умова для їх залучення в Україну, цивілізованості українського туристичного ринку в цілому.

- А якщо іноземець, котрий живе в Україні, захоче замовити туристичні послуги, він має на це право?

- Згідно із законом - однозначно так. Оскільки на нього поширюються правила, які діють на території нашої країни. Де в законі написано, що іноземець, котрий мешкає в Україні на законних підставах, не може вступати в договірні відносини з вітчизняними туристичними фірмами чи звертатися до туроператора або турагента прямо? Це щось нове. Приміром, іноземець, який працює в посольстві і мешкає на території України, приходить у турфірму: він хоче поїхати в Карпати. Відповідно до умовиводів автора статті, можна зробити висновок, що директор повинен відправити його в турфірму тієї країни, звідки іноземець приїхав. Уявляєте, який виходить нонсенс!

- Опоненти закону стверджують, що "внутрішній туризм і екскурсійна діяльність так і залишилися поза межами правового поля".

- Стосовно першої частини питання ми вже з’ясували, що норми Закону про туризм спрямовані саме на стимулювання розвитку внутрішнього і в’їзного туризму. Автор, певне, не звернув уваги на ст.5 закону, котра визначає екскурсоводів, які здійснюють діяльність із туристичного супроводу на підставі відповідного дозволу, з метою підтвердження їхнього фахового рівня, а також на ст.21, в якій ідеться про договір на екскурсійне обслуговування й чітко визначено юридичні рамки екскурсійної діяльності, професійні обов’язки екскурсовода як основу його правового статусу. Що стосується внутрішнього туризму, то повторюю: закон приводить існуючу практику діяльності у відповідність до законодавчих норм. Саме в цьому його основний плюс.

- Опоненти закону прогнозують витіснення з ринку 60% турпідприємств, які є суб’єктами малого бізнесу, а нині їх понад 5 тис. Давайте звернемося до статистики, подивимося на реальні цифри і з’ясуємо, хто ж усе-таки в результаті реально піде з ринку?

- Статистика свідчить ось що: понад 40% із вищезгаданих п’яти тисяч компаній - це фірми, котрі одержали ліцензію на право туристичної діяльності, але або звітуються "за нулі", або цієї діяльності не проводили взагалі. Це підприємства, що далеко не є турфірмами чи турпідприємствами. Близько 17% із решти 60 - готелі, бази відпочинку й усі інші суб’єкти господарювання, які до нових правил ліцензування жодного стосунку не мають, але підпадають під правове регулювання нового закону.

Виходить, фактично залишається близько 2,5 тис. суб’єктів господарювання, що можуть претендувати на статус туроператорів, турагентів. Але, відповідно до звітності, на сто найбільших підприємств припадає трохи більше 70% обсягу наданих послуг. А на решту 2400 - лише близько 30%. Тобто виходить, що або ці обсяги "у тіні", або хтось, прикриваючись діяльністю в туризмі, займається зовсім іншим видом бізнесу. Інакше навіщо отримувати ліцензію, обурюватися нормами закону і звітувати про тисячу гривень річного обороту?

- Чи очікується у зв’язку з ухваленням закону монополізація туристичного ринку?

- У результаті ухвалення закону фірм, що мають ліцензії, стане менше. Але навіть коли, умовно кажучи, залишаться 200 компаній, то про яку монополізацію може йти мова? Безумовно, закон стимулює конкуренцію серед туроператорів. Але, приміром, на ринку Німеччини найвідоміших туроператорів - із десяток, а ціни на послуги значно нижчі, ніж в Україні. Це природний процес, а не відсів слабких з допомогою якихось механізмів. Якщо компанія не в змозі заплатити 340 грн. за ліцензію, то як можна довірити їй 1000 доларів для якісного забезпечення вашого замовлення?

У даному разі можна говорити про законодавче структурування і координацію ринку туристичних послуг. Це, до речі, також виходить із міжнародної практики й досвіду законодавчого регулювання цієї галузі в інших країнах. Більше того, ухвалений закон спрямований на гармонізацію українського законодавства з міжнародним правом. Зокрема існують затверджені 1989 р. рекомендації до Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму. В окремому пункті зазначається, що в секторі туризму існують певні межі, далі яких процес децентралізації та деконцентрації йти не може. І без національного механізму, що забезпечує координацію туристичної політики держави на національному й регіональному рівнях, не обійтися.

- А як щодо погіршення якості послуг?

- Це дуже умовна позиція. У маленької турфірми невисокі витрати, що й дозволяє їй ніби конкурувати з великими туристичними компаніями. Але у великій завжди можна знайти захист від конкурентів, оскільки за рахунок обсягів вона бере на себе і зниження цін, тобто диверсифікує ринок послуг. Маленька компанія таких обсягів не має, тому одиниця послуг коштує завжди дорожче. Іноді вони позиціюють себе з кращою пропозицією, якщо на певному сегменті, у певному місці, у готелі вдалося домовитися. Але здешевлювати послуги найчастіше вона може, тільки працюючи "у тіні". Таким чином, права споживачів турпослуг дуже сумнівні. Для туриста це, на перший погляд, дешевше, але насправді ризиковано. Якщо розпродажі путівок по 150-200 доларів оголошує велика компанія, то її економічну логіку можна зрозуміти - щоб мати хоч якісь гроші. Путівки горять, чартер уже заброньовано, є місця в літаку й у готелі... А якщо таке робить нікому не відома компанія, то, питається, навіщо їй це потрібно і як вона зможе забезпечити свою відповідальність? Тож треба дивитися на все в комплексі.

- А що конкретно виграють туристичні компанії від запровадження цього закону?

- По-перше, внаслідок чіткого визначення правового статусу і правил гри на ринку покращає імідж українських туроператорів за кордоном.

По-друге, створюється законодавча основа для прозорих і цивілізованих відносин туроператорів із посольствами. Відповідно до ст. 17 закону, будь-яка турфірма, що отримала ліцензію туроператора, має виключне право в наданні послуг із оформлення документів для виїзду за кордон. Лише туроператор має право заявляти, отримувати, бути посередником між туристом та посольством в оформленні туристичної візи. А найголовніше - турист і держава, іноземні посольства чітко знають, хто відповідає за таке делікатне й важливе, з погляду іміджу України, питання, як візове.

По-третє, дуже важливо, що Закон про туризм підготовлений у повній відповідності до норм нових Цивільного і Господарського кодексів, які набрали чинності в одночасно з ним, а також відповідає нормам чинного податкового законодавства. З’являється можливість реально змоделювати економічні правовідносини туристичної фірми, а це означає, що завжди можна відстоювати, у тому числі й у податковій сфері, свої законні права й інтереси. Скажімо, досить просто розмежувати і юридично обгрунтувати базу оподаткування при створенні та реалізації туристичного продукту або ж за агентським договором, що урегульований Господарським кодексом. А раніше ж у багатьох випадках податківці здійснювали перевірки туристичних фірм, виходячи зокрема й і з правил торгівлі.

Тепер туристичні компанії, що легально працюють, як туроператори, так і турагенти, зможуть спілкуватися з фіскальними органами, керуючись буквою закону. Це дозволяє грамотно поводитися на ринку, чітко позиціювати бізнес, у тому числі з використанням таких норм закону, як просування туристичного продукту чи агентських послуг.

- Таким чином, виходить, що в законі чітко сформульовано правила гри на туристичному ринку України, які відповідають міжнародним нормам і практиці. Щоб туристичній компанії розвиватися, спочатку необхідно просто всі ці норми грунтовно вивчити?

- Безумовно. "Сьогодні світ так швидко змінюється, що домогтися успіху в ньому може лише той, хто вчиться щодня", - казав Рокфеллер ще в 60-х роках. А нині світ змінюється ще швидше. Закон став важливим кроком у наближенні українського законодавства до умов міжнародної практики, стандартів і права Європейського Союзу. Його значення у формуванні пріоритету інтересів та прав конкретного туриста переоцінити важко.

Джерело: http://www.dt.ua/3000/3900/46025/








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.