Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Зеновій Боровець
матеріали Архиєпархіальної науково-практичної конференції.

Прочанський рух як метода формування християнського світогляду

Соціологічні дослідження молоді міста Львова, проведені у 2000 р., дали невтішний результат: лише 31 % молодих людей довіряє Церкві і 60 % нікому. Тому, якщо ми не хочемо, щоби через декілька десятиліть наша Церква за чисельністю опустилась до рівня секти, то не гаючи ані хвилини повинні братись до праці. Практика показує, що одним з дієвих методів роботи з молоддю є прощі, мандрівки, релігійні тури.

Ще не так давно, у підрадянські часи, терміни “проща”, “прочанин”, “прочанський рух” були майже невідомими пересічному громадянину. Сьогодні ж вони стали для нас звиклими, а для декого навіть банальними. Вирушили люди пішки до святого місця скласти Богові свої молитви – це проща; поїхали учні чи слухачі катехитичної школи на прогульку до старовинної церкви чи монастиря – також проща; помолились перед чудотворною іконою, сфотографувались на фоні Хресної Дороги чи культової споруди, накупили з десяток образків, хрестиків, брошурок, кинули щедру пожертву в скриньку – і все це знову класифікується як “відбули прощу”. Так все таки, що ж таке “проща”, як правильно розуміти термін “прочанський рух”?

Заглянувши в історію людства можна побачити, що молитовні походи до жертовників, святинь чи святих місць існують з найдавніших часів. Для переважної більшості релігій та культур вони є їх інтегральною складовою. В старозавітні часи головним об’єктом прочанства був Єрусалим, особливо після реформ царя Йосії (VII ст. до Р.Х.). В новозавітній період постійні прощі Ісуса Христа до Єрусалимського храму стали важливим елементом Його наочної проповіді (тобто проповіді власним прикладом). Спаситель, знаючи, що цей величний храм невдовзі буде зруйновано, все ж своїм прикладом хотів наголосити для вірних майбутніх часів на винятковій важливості самого процесу (якщо можна так сказати ритуалу) молитовного походу до святині чи святого місця. Цей процес в першу чергу є необхідним для прочанина, незалежно від того куди він вирушає чи то до Святої Землі чи до малопримітної сільської каплички. Прочанська традиція свято підтримувалась апостолами і після Вознесіння Ісуса Христа. Книга Діянь святих апостолів засвідчує, що апостол Павло вважав своїм обов’язком відбути прощі до Єрусалиму [Дії 20:16; 24:11]. І те, що сьогодні ми з певністю можемо локалізувати місця пов’язані із Розп’яттям та Воскресінням Ісуса Христа, знаємо місцерозташування Гробу Господнього є виключною заслугою християнських прочан I-II ст.

В наші часи прочанський рух є надзвичайно розвиненим в усьому світі. Так, у сусідній Польщі щороку на прощу вирушає близько 7 млн. поляків (17 % всього населення), в тому числі 1 млн. за кордон. В Західній Європі у щорічних прощах бере участь близько 35 млн. осіб.

Перед тим як розглянути особливості прочанського руху в Україні необхідно розмежувати поняття “проща” та “релігійний туризм”, які досить часто неправомірно змішують в одне, застосовуючи термін “проща” до обидвох чинів.

Проща – це молитовна подорож віруючих до місця, яке в особливий спосіб пов’язане з Богом, освячене Його ласками та благодатями, чи пов’язане з явленням Богородиці, діяльністю святих та подвижників Христової віри. Метою прощі є не просто відвідання святих місць, чудотворних ікон, мощей тощо але в першу чергу прослава Бога, а також, зокрема, прилюдний вияв своєї віри. Спонукою до відбуття прощ можуть бути різноманітні причини: чи то власні, чи то сімейні негаразди; жертва за навернення чи уздоровлення близької або й сторонньої людини; прохання за молодь, за народ, за Церкву; внутрішня потреба спілкування з Творцем та Його прослава і багато багато інших. Якщо людина вирушає до святого місця з цікавості чи задля відпочинку а то й розваги, якщо спонукальним мотивом для неї не є каяття, очищення сумління, прослава Бога, то, незважаючи на всі зовнішні атрибути прощі (піша хода, участь у богослужбах і таке інше) цей чин для неї залишається всього лиш туристичною мандрівкою.

Релігійний туризм – це пізнавальна мандрівка до культової споруди, монастиря, відпустового місця чи місця пов’язаного з життям та діяльністю визначних представників Церкви. Головною метою релігійного туризму є ознайомлення з духовною та історичною спадщиною народу, а також, зокрема, відпочинок та отримання морального задоволення.

Після падіння комуністичного режиму, з року в рік, як прощі, так і релігійний туризм набувають щораз більшої сили. В цілому ці рухи сприяють утвердженню в свідомості широкого загалу, а особливо молоді, християнського способу життя, хоча в окремих випадках спостерігаються також і негативні тенденції. Сьогодні вже неможливо не помічати виникнення сумнівних відпустових місць, приховано чи явно розкольницьких а то й єретичних “прочанських центрів”, наприклад, таких як у селі Лішня біля Дрогобича чи на “Співочому полі” у Тернополі. Хто зможе порахувати скільки десятків чи сотень тисяч вірних перейшло через подібні “центри” і скільки з них там залишилось, відпавши від Христової Церкви?

Однією з причин таких явищ є те, що значна доля прочанського руху є неорганізованою, стихійною, відбувається без відома і без участі пароха, священика чи катехита. Більший чи менший гурт людей нерідко, вирушаючи в дорогу, користується неперевіреною інформацією, чутками а то й плітками, які часто хтось вміло препарує, маскує і підкидає легковірним християнам. Наведу лише один приклад, коли вчителі однієї із львівських шкіл повіривши чуткам мали на меті організувати виїзд учнів на “прощу” до Лішні, де “навчає” “контактерка” з Богородицею п’ятнадцятилітня Юля і тільки випадкова розмова із катехитом поламала ці плани. І це є непоодинокі випадки. Більше того, аналізуючи подібні процеси складається враження, що ці так звані “прочанські центри” виникають згідно певного плану метою якого мабуть є розколоти Греко-Католицьку Церкву зсередини. Тому для протидії таким явищам в першу чергу перед ієрархією Церкви, а також перед священиками, катехитами та активнішими мирянами, як частиною Христової Церкви, стоїть низка невідкладних завдань:

- при архиєпархії створити центр метою якого мала б стати координація прочанського руху;
- провести дослідження, паспортизацію та систематизацію інформації про відпустові місця, чудотворні ікони, реліквії, мощі і т.п.;
- серед вірних поширювати інформацію про відпустові об’єкти;
- враховуючи духовні потреби мирян священикам та катехитам запровадити постійні прощі для вірних своїх парохій.

Розмірковуючи над особливостями прочанського руху в Україні необхідно наголосити на різному сприйнятті внутрішньої суті самої прощі представниками старшого покоління та молоді. Для старших людей, вихованих на довоєнних традиціях, проща це перш за все акт покаяння, перепрошення Бога за численні гріхи, а також можливість звернутись до Бога, як до єдиної абсолютної Правди із німою скаргою на це неправедне земне життя, благаючи в Господа не стільки встановлення справедливості скільки Божественного співчуття.

Для молоді у прощах поряд з покаянною та молитовною складовими присутні також елементи цікавості та атракційності. На обличчі молодої людини, що бере участь у прощі не видно статечності чи скорботи. Навпаки, її зовнішній вигляд випромінює рух, енергію, радість. Але це аж ніяк не означає, що такий чин молоді позбавлений духовної складової, просто тут відбувається її поєднання з психічними та фізичними особливостями молодого організму, який пересичений енергією і потребує постійно “скидати” її надлишок. По-друге, необхідно враховувати важкі життєві умови, що випали на долю старшого покоління та практично безтурботне “тепличне” життя сучасної молоді, що нерідко призводить до зсуву процесу психічного подорослішання у більш пізній вік. І по-третє, за півстолітній комуно-атеїстичний період традиція прощ була перервана і молодь не мала прикладу для навчання та наслідування. То ж не варто судити чи докоряти молодій людині, яка на прощі поводить себе “не так”, як це має бути у нашому розумінні, але спочатку її треба зрозуміти та навчити.

Наступним важливим елементом прочанського руху є формат самої прощі. Якщо у минулому її достатньо було проводити у формі молитовної ходи без проповіді чи науки, то сьогодні, коли українське суспільство не є монолітним але роз’їдженим різноманітними сектами та розкольницькими рухами, інформативно-навчальна складова набуває щораз більшого значення. Вимогою часу є поєднання у прощі покаяння та молитви з доброю проповіддю та наукою. При цьому кожне слово священика чи катехита падатиме на сприятливий ґрунт, бо під час прощі, коли людина за словами Херувимської пісні “відкладає всяку житейську печаль”, її душа вповні розкривається для сприйняття Божого слова, її розум всеціло зосереджується на зрозумінні проповіді чи катехизи, а увагу більше не відволікають жодні сторонні чинники. Такої нагоди максимально донести науку Церкви до вірних у буденному житті священик та катехит не мають. То ж вже сьогодні вміло організований прочанський рух може стати міцним заборолом на шляху поширення сектанства та розколів.

Дещо іншою формою роботи з вірними, а особливо з дітьми та молоддю є релігійний туризм. На жаль уряд нашої Церкви в цілому, а також священики та катехити зокрема, не приділяють йому належної уваги, віддавши цю чудову нагоду попрацювати з людьми на відкуп туристичним фірмам. Фірма ж, маючи головним завданням отримання прибутку не дуже переймається духовним наповненням туру. В кращому випадку, якщо є така можливість, групою може заопікуватись монах, як це відбувається, наприклад, в Крехові чи Уневі. Але трапляються випадки, коли монахів поблизу немає і екскурсовод під видом християнського трактування святині, ікони чи реліквії викладає власну версію, побудовану на гримучій суміші християнства, індуїзму, народних забобонів та різноманітної всячини, яку навіть важко уявити.

Очевидно, що релігійний туризм має свої особливості і в значній мірі відрізняється від прощі. Як згадувалось тут немає складової покаяння та перепрошення Бога за гріхи, хоча якщо такий тур провадить досвідчений катехит, то його можна вдало поєднати з катехизою і навіть з елементами прощі.

На відміну від прощі, де вимагається певного духовного напруження релігійний туризм виглядає, як безтурботна розважальна прогулька. Проте не треба недооцінювати потужного виховного результату, якого можна досягнути звичайним туром при правильній його організації та супроводі фахово підготованою особою. Під час здійснення мандрівки від туристичної фірми сумлінні екскурсоводи роблять акцент на історичному та мистецькому значенні пам’ятки про яку вони розповідають, часто замовчуючи її релігійну та духовну суть. Виховний же момент у їхніх розповідях у більшості випадків взагалі відсутній. Робиться це не через свідоме нехтування релігійністю та духовністю, а головно через відсутність часто елементарних знань в даній галузі. Тому організацію таких турів повинна перебрати на себе Церква. Для цього необхідно лише підготувати штат фахових провідників.

Класичний пізнавальний тур передбачає поверхову підготовку екскурсовода в галузях історії, археології, мистецтва, архітектури, географії і на основі цього будується його розповідь. Усі ці знання можна здобути як на відповідних курсах, так і методом самоосвіти. Релігійний тур поряд з цим в першу чергу потребує фахової катехитичної підготовки провідника. Розповідь провідника-катехита повинна складатись з двох частин: інформативної частини про відпустове чи історичне місце та катехитичної.

Важливим елементом релігійного туру є молитва. Якщо туристична мандрівка організовується для молоді парохії, учнів катехитичних шкіл, то жодних застережень щодо молитовних практик немає. Для учнів середніх шкіл чи інших державних навчальних закладів спільну молитву треба пропонувати ненав’язливо, второпно з огляду на їх морально-духовний рівень чи наявність представників інших конфесій та релігій. Але попри все досвід проведення релігійних турів в деяких школах Львова підтвердив доцільність спільної молитви навіть в групах, де були присутні Свідки Єгови чи представники сектантських організацій. Перед молитвою бажано скласти певне намірення, наприклад, за хворих дітей, за Україну, за об’єднання українських церков, за невіруючих і тих хто відійшов від Церкви, за родини, що руйнуються через алкоголь, за потреби когось з групи тощо.

Питання прочанського руху та релігійного туризму є надзвичайно об’ємними, тому в одному короткому викладі їх неможливо повністю висвітлити. Проте навіть з цього очевидним є те, що Церква на всіх рівнях свого уряду (єпархія, деканат, парохія) повинна нарешті відповідально поставитись до таких явищ як прочанство та релігійний туризм і усвідомити, що прощі та мандрівки є надзвичайно дієвим інструментом проповіді християнства, винятково ефективною методою формування християнських принципів та свідомості серед молоді. Знехтувати такою можливістю катехизації, занедбати її в наш проблемний час є нерозумним і неприпустимим.

Джерело: www.ugcc.lviv.ua.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat