Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Борущак М.А.
Вісник ДІТБ. Серія «Економіка, організація і управління підприємствами»
(в туристичній сфері). - 2006. - №10. - С.104-112.

Концептуальні підходи до визначення дефініції «туристичний регіон»

Узагальнено різні підходи до тлумачення поняття «туристичний регіон». Визначено термін «туристичний регіон». Розроблено класифікацію туристичних регіонів і виявлено специфічні особливості, які властиві різним туристичним регіонам.

Туризм є не тільки однією з форм людської діяльності, але також і важливим суспільно-господарським явищем сучасного світу. Туризм - це сфера динамічна і багатопланова, яка виявляється в суспільній, культурній, психологічній, просторовій та економічній галузях. Туризм належить до сфер, що найбільш швидко розвиваються. Відповідно до прогнозу ВТО, у 2020 р. у світі подорожуватиме 1,6 млрд. туристів, які залишать у відвіданих ними країнах 2 млрд. дол. Прогнозується, що туристична галузь стане одним з найважливіших всесвітніх працедавців. В 2005 р. завдяки туризму створено близько 150 млн. робочих місць [1, с.6].

Туризм є шансом для розвитку окремих місць, районів, регіонів і навіть країн. У Польщі також зростає значення цієї галузі, але спостерігається зниження кількості іноземців, що відвідують країну, а також зниження туристичної активності поляків. Якщо ще в 2000 р. прибуток з урахуванням витрат туристів одного дня, а також платоспроможності осіб, зареєстрованих банками в Польщі, становив близько 6,147 млрд. дол. (майже п’яту частину сукупних надходжень платіжного балансу), то в 2003 р. - тільки 3,597 млрд.дол. Отже, Польща перемістилася з 12-го на 17-те місце в рейтингу ВТО серед країн світу, які найбільш заробляють на туризмі [2, с.19].

До основних господарських вигод, пов'язаних із розвитком туризму, слід віднести:

- зміцнення економіки (на рівні місцевості, регіону, країни) за рахунок виробництва товарів і послуг для туристів;
- більшу різноманітність й інтенсивність господарської діяльності, зокрема з використанням місцевих засобів і продуктів;
- розвиток інвестиційної діяльності (місцевих, державних та іноземних інвесторів), що стимулює зростання туристичного руху;
- вдосконалення туристичної інфраструктури та ефективніше використання наявної інфраструктури;
- поліпшення стану комунальної інфраструктури міста, району;
- зростання рівня зайнятості місцевого населення;
- розвиток сектору послуг, пропонованих туристам і місцевому населенню, наприклад, роздрібної торгівлі, гастрономії, спортивно-оздоровчих послуг;
- створення додаткових робочих місць у районах, які не мають розвиненої промисловості або демонструють обмежені можливості розвитку сільського господарства.

Отже, туризм у конкретній місцевості, районі або регіоні здатний відігравати істотну роль у стимулюванні господарського розвитку і приносити відповідну користь. Залежно від наявності базових туристичних цінностей, наприклад, визначних туристичних пам'яток, а також пропозиції додаткових туристичних цінностей, туризм може виконувати в регіоні функції галузі, що стимулює господарський і суспільний розвиток.

У зв’язку з цим у даний час розвиток туризму є одним з пріоритетних напрямів підвищення ефективності функціонування туристичних регіонів. У зв’язку з цим нині дуже важливою та актуальною є розробка науково-методичних засад щодо формування стратегії розвитку туристичних регіонів, виходячи з їх специфічних особливостей. Для цього потрібно визначитися зі змістом терміну «туристичний регіон».

Виходячи з вищенаведеного, метою цього наукового дослідження є розробка концептуальних підходів щодо визначення дефініції «туристичний регіон». Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

- розглянуто та узагальнено різні підходи до тлумачення поняття «туристичний регіон»;
- визначено термін «туристичний регіон» та виявлено специфічні особливості, які властиві різним туристичним регіонам;
- розроблено їх класифікацію.

Туризм є просторовим явищем, яке засноване на наданні послуг у сфері відпочинку та організації вільного часу; організації поїздок за межі місць постійного мешкання під час відпустки й канікул, а також у вихідні дні, з розважальною і пізнавальною метою й для розвитку деяких захоплень; використанні та зміні географічного середовища відповідно до потреб учасників туристичного руху. Доходи, які надходять від розвитку сфери туризму, можуть сприяти підвищенню ефективності економіки регіонів. Значення сфери туризму для економіки регіону багатоманітне і дуже вагоме за такими параметрами.

1. Створення туристичних підприємств і розвиток їх бізнесу приносить велику вигоду: клієнтам - продукцію, послуги; працюючому персоналу - зарплату; бізнесменам - прибуток; а регіону - гроші за рахунок надходження до бюджету податків та зборів. Будь-яке підприємство або установа може отримувати прибуток від безпосередньої виробничо-комерційної діяльності, а може й за допомогою інвестування капіталів в інші підприємства, якими можуть бути саме туристичні підприємства, через швидку оберненість засобів виробництва та високу рентабельність.
2. З економічної точки зору, велике значення має системний ефект туризму у вигляді додаткового попиту на товари та послуги. Особливість туризму полягає в тому, що його розвиток сприяє формуванню нової форми споживчого попиту - попиту туристів, що приїжджають на відпочинок і придбають різноманітні товари та послуги.
3. Попит на комплекс товарів і послуг, сформованих туристичним рухом, сприяє їх виробництву. Тому туризм сприяє розвитку в регіонах сфер економічної діяльності, що випускають предмети споживання. Завдяки інтенсивному виробництву споживчих товарів до бюджету регіону надходять прибутки та підвищується рівень життя населення.
4. Збільшуються доходи регіональних засобів зв’язку, оскільки поштове, телеграфне та телефонне обслуговування, необхідне сучасному туристу для підтримання контакту з місцем постійного мешкання.
5. У зв’язку з розвитком мобільного, нестаціонарного туризму збільшуються витрати туристів на туристичне спорядження. Це також сприяє поповненню бюджету регіону.
6. Розвиток туризму сприяє відродженню народних промислів, традицій і фольклору. Через збільшення туристичних потоків значно підвищується попит на сувенірну продукцію, вироби місцевого промислу. Їх продаж забезпечує додатковий дохід і водночас може слугувати рекламою туристичного регіону.
7. Розвиток туристичного бізнесу збільшує попит на продукцію сільського господарства регіону. Спорудження засобів туристичного розміщення позитивно впливає на розширення та модернізацію регіональної туристичної інфраструктури.
8. Розвинена сфера туризму забезпечує збільшення надходжень іноземної валюти в країну та її регіони. Надходження іноземної валюти відбувається не тільки у вигляді оплати за туристське обслуговування, але і як обмін валюти на повсякденні потреби туристів.
9. Загальнодержавне і регіональне значення туризму полягає в здатності приносити надходження доходів до держбюджету та регіональних бюджетів через податки. Чим більші доходи туристичних організацій і підприємств, тим більші надходження до цих бюджетів.

Розвиток сфери туризму може непрямо впливати на економіку та соціальну сферу в регіонах. Цей вплив називається туристським мультиплікатором, під яким, згідно з рекомендаціями статистичної комісії ВТО, розглядається «вимір економічних вигод від туризму в частині впливу на валовий внутрішній продукт країни через туристські витрати» [3, с.39].

Туристським мультиплікатором для регіону є «коефіцієнт, що відображає збільшення доходів регіону залежно від витрат туристів. Для посилення ефекту мультиплікатора регіон повинен відповідати таким вимогам: мати розвинену туристичну інфраструктуру; різноманітні туристські ресурси та високий туристський імідж; розвинену сферу споживання та економіки загалом; наявність імпортозамінних товарів, продуктів, напоїв і послуг; активну міграцію туристів у регіоні. Основним завданням максимізації мультиплікативного ефекту повинна стати розробка регіональної політики, спрямованої на максимальне стимулювання туристських витрат і зниження рівня нагромаджень (заощаджень)» [4, с.64].

Отже, сфера туризму відіграє важливу роль для ефективного соціально-економічного розвитку регіонів. Існує багато підходів до визначення терміну «туристичний регіон». Деякі вчені під цим поняттям розуміють сукупність країн. Наприклад, ряд вчених визначають, що «туризм регіональний - це туристська діяльність, характерна для конкретного регіону - сукупності країн або територій з однотипними умовами розвитку туризму та однаковим рівнем туристського освоєння» [5, c.141]. За рівнем розвитку міжнародного туризму ВТО визначає шість крупних туристичних макрорайонів: Європу, Америку, Східну Азію й Океанію, Південну Азію, Африку, Близький Схід [6, c.38-39].

Процес розділу тривав впродовж декількох десятків років, а основною причиною такого поділу стала необхідність враховувати в статистичних дослідженнях явища туризму як з погляду просторової структури, так і з погляду динаміки. Тобто виділення туристичних регіонів може значною мірою відрізнятися від прийнятих схем географічного районування.

Наявна в даний час мережа з шести туристських регіонів зазнала внутрішнього поділу на субрегіони, який виконала ВТО. За основу поділу були взяті питома частка певних регіонів у глобальному туристському русі та їх площа. Прикладом може слугувати європейський регіон, поділений на чотири субрегіони: Східний (Чехія, Словаччина, Болгарія, Польща, Румунія, Угорщина та європейська частина Росії); Північний (Ірландія, Ісландія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція і Великобританія); Південний (Гібралтар, Греція, Португалія, Туреччина, Кіпр, Іспанія, Ізраїль); Західний (Бельгія, Австрія, Швейцарія, Німеччина, Австрія). Поділ регіонів на менші субодиниці дозволяє отримувати точнішу статистичну інформацію, що дає можливість здійснити аналіз ринку й ухвалювати рішення, пов'язані з діяльністю в даному субрегіоні [7, c. 61].

Розвиток сфери туризму передбачає розподіл і на інші просторові одиниці (з економічною, соціальною і статистичною метою), наприклад, такі як:

- туристичні регіони;
- туристичні райони;
- туристичні місцевості;
- туристичні маршрути.

Відомо декілька підходів до визначення туристичного регіону, пов'язаних із відповіддю на такі питання: як визначити територію, яку турист вибрав для подорожі, і який розмір території сприймається різними ринковими сегментами як мета подорожі?

Можна припустити, що туристичною метою подорожі буде місто, область, країна, район або навіть якесь село, тобто який-небудь географічний простір. Він може навіть графічно не виділятися, наприклад, круїз в декілька країн. Таке місце визначається з погляду споживача, оскільки попит може мати імпульсний характер.

За ВТО, туристичний регіон - територія, яка має в своєму розпорядженні велику мережу спеціальних споруд і послуг, необхідних для організації відпочинку, навчального процесу або оздоровлення [8, с.5]. З даного визначення випливає висновок про те, що туристичний регіон для того, щоб вважатися самостійним, повинен мати всі необхідні споруди для перебування в ньому туристів.

Як бачимо, ВТО тлумачить туристичний регіон як місце, що має в своєму розпорядженні певні атракційні особливості і пристосовані до них туристські споруди і послуги, які вибирає турист або група туристів, і які продаються виробником послуг. Таким чином, туристичний регіон - це й мета подорожі, і туристський продукт. Таке узагальнене визначення підходить для всіх видів подорожі. При цьому необхідно мати на увазі таке:

1. Дане визначення має виходити з інтересів споживача. При цьому вирішальним моментом є те, що географічна територія, обрана туристом, повинна приносити користь. Досить часто такі території ігнорують політичні межі, що склалися історично.
2. Те, чим туристський регіон є для певного туриста, залежить від його потреб і його сприйняття. Для туриста-спортсмена - гравця в гольф - туристичним регіоном буде спортивний центр з майданчиком для гри в гольф. Для туристів-американців, які за шість днів хочуть оглянути всю Європу, туристським регіоном буде весь європейський континент.
3. Регіон як місце з набором атракціонів і пристосованими під них туристськими спорудами і послугами становить для туриста продукт, що складається з комплексу послуг.

Ряд авторів розглядають регіональні аспекти розвитку туристичних регіонів через просторове облаштування. Наприклад, деякі під «просторовою організацією» розуміють «структурно-параметричне та просторово-часове узгодження елементів простору, яке забезпечує високий рівень використання просторового потенціалу» [9, с.151].

Інші, узагальнювальні теоретичні підходи до визначення поняття простору, трактують «економічний простір» як «динамічну систему, яка включає потоки всіх наявних ресурсів розвитку (трудові ресурси, фінанси, інформацію, виробничий капітал тощо), інфраструктурні канали (інженерні, комунікаційно-інформаційні, фінансові, культурні), якими рухаються ці потоки, та локалізовані центри логістичного управління цими потоками» [10, с.118].

Ряд вчених, виходячи з поняття «просторова система», формулюють дефініцію «туристично-рекреаційна система» як «просторову систему, що складається з багатьох компонентів, пов’язаних між собою прямими та зворотними зв’язками, - туристів і рекреантів, природних, культурно-історичних комплексів, туристичних і рекреаційних підприємств, елементів інфраструктури, управлінських структур. Це багатовекторне формування людських, територіальних, функціональних, інформаційних і часових складових, яке за допомогою наявного природного та ресурсного забезпечення реалізує життєвий цикл туристично-рекреаційної діяльності» [11, с.8-9].

Науковці також визначили «управління просторовим облаштуванням туристично-рекреаційної системи», яке повинне передбачати «дотримання нормативів граничних та оптимальних курортних і рекреаційних навантажень на відповідні території, складання територіальних комплексних схем використання та охорони довкілля курортно-рекреаційних регіонів; розробку документації, яка регламентуватиме масштаби й порядок використання туристично-рекреаційних ресурсів» [12, с.116-117].

Класифікуючи туристичні регіони, можна застосовувати два критерії: туристський рух та туристські переваги. Якщо враховувати туристський рух, то стає очевидним, що туристи задовольняють свої потреби за індивідуальним вибором. Проте, якщо розглядати цей рух як ціле, дані потреби можна розділити на три групи: туристські потреби, що реалізовуються за місцем проживання; туристські потреби, що реалізовуються на території регіону; туристські потреби, що реалізовуються поза країною. Відповідно до цих потреб туристичні регіони також можна розділити на регіони локального; державного та міжнародного рівнів.

Ряд авторів відзначають, що система «туристичний регіон» складається з «взаємопов’язаних підсистем і елементів, що використовують ресурси та виробляють у результаті туристський продукт, який розглядається як сукупність речовинних (предмети споживання) і неречовинних (послуги) споживчих вартостей, необхідних для повного задоволення потреб туриста, які виникають у період його подорожі та викликані саме цією подорожжю». «Ефективність функціонування туристичного регіону оцінюється рівнем конкурентоспроможності регіонального туристського продукту в рамках національного та світового ринків» [13, с.37]. Таким чином, вчені визначили, що «туристичний регіон» «як система являє собою певну впорядкованість компонентів, функціонування яких поєднане системоутворювальним чинником - конкурентоспроможним регіональним турпродуктом» [13, с.39].

Фахівці Кримської академії природоохоронного та курортного будівництва під «туристичним регіоном» мають на увазі «мету подорожі та туристичний продукт» [14, с.255]. Вони вважають, що «туристичний регіон» треба розглядати з двох позицій: «як географічний регіон і як конкурентну одиницю. У вузькому розумінні туристичним регіоном є географічна територія (місто, регіон), яку гість або туристичний сегмент обирає з метою подорожі. Така територія має всі споруди, необхідні для перебування, розміщення, харчування та організації дозвілля туристів. Таким чином, регіон являє собою єдиний туристичний продукт і конкурентоспроможну одиницю та повинен управлятися як стратегічна комерційна одиниця». На їх думку, «здібність регіону як виробника туристичних послуг пристосовувати свої послуги під потреби замовників характеризує якість регіону. Стратегічна мета всього регіону як конкурентної одиниці - забезпечення конкурентоспроможності на довгостроковий період» [14, с.257].

Ряд вчених багато уваги приділяють розвитку сфери туризму на природно-заповідних територіях. Так, фахівцями Донецького інституту туристичного бізнесу в рамках науково-дослідної роботи «Виявлення, дослідження, комплексна оцінка рекреаційних територій і розробка пропозицій щодо їхнього використання для розвитку сталого туризму в межах Донецької області» вивчено склад і структуру рекреаційно-туристичних комплексів, курортно-рекреаційний потенціал, природно-заповідний фонд, лікувально-оздоровчі об'єкти, етнографічний склад населення, археологічні пам'ятки [15-18].

Особливе місце в теорії і практиці природних територій посідає концепція національного парку. Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України», національний природний парк - це «природоохоронна, рекреаційна, культурно-освітня, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, що створюється з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, освітню та естетичну цінність» [19, 20]. Кількість національних природних парків у світі перевищує 1400, в Україні їх 12, у тому числі один розташований у Донецькій області.

Таким чином, під визначенням «туристичний регіон» треба розуміти таке: географічна територія (місце, регіон), яку турист вибирає з метою подорожі. Така територія містить всі споруди, необхідні для перебування, розміщення, харчування та організації дозвілля туристів. Регіон є єдиним туристичним продуктом і конкурентоспроможною одиницею і повинен управлятися як стратегічна комерційна одиниця.

Виходячи з вищенаведеного, не будь-яку територію можна вважати туристичним регіоном. Щоб називатися таким, вона повинна відповідати основним вимогам:

- наявність об'єктів туристського інтересу (пам’ятників історії та культури, музеїв, флори, фауни тощо);
- можливість надання необхідних для задоволення потреб туристів послуг, обов'язково такої якості, на яку очікує клієнт. До них належать доставка до регіону і назад, забезпечення умов для проживання, організація дозвілля з відповідним рівнем обслуговування.

На території Польщі можна виділити ряд туристичних регіонів, і кожний з них має певну специфіку, тобто відрізняється характером довкілля або внутрішньою функціональною єдністю (однорідністю, інтеграцією). Ці відмінності дозволяють класифікувати регіони формально (на основі зовнішніх рис), а внутрішня єдність визначає регіони функціонально (враховуючи придатність для туризму) [21, с.64]. При позначенні меж регіону враховуються як відмінні риси, так і загальні ознаки. Відмінність і єдність стосується трьох складових, на основі яких виділяються туристичні регіони. Це туристичні цінності, туристична інфраструктура (тобто всі інститути та пристосування, необхідні для функціонування туристичної сфери) та організація туристичного руху. Кожна з цих трьох складових може бути імпульсом для створення туристичної регіональної одиниці.

Проте основою для відокремлення місцевості в регіон та його опрацювання з погляду придатності для туристів слугують туристичні цінності. Вони є умовою того, що інвестиції в обслуговування і туризм в окремому районі приносять прибуток. Може відбутися і так, що два чинники, що залишилися, переважають при ухваленні рішення про створення туристичної регіональної інфраструктури. Наприклад, гарний стан інфраструктури (особливо це стосується комунікацій) поблизу міських агломератів може схилити відповідні органи до рішення виділити туристичний регіон, незважаючи на те, що регіон має ряд недоліків.

Розробки польських географів стосовно туристичних регіонів є достатньо суттєвими. Разом з тим проведений розподіл стосується мікро- та мезорегіональної шкали, при цьому відсутня охоплююча цілу країну макрорегіоналізація. Перші спроби визначення туристичних регіонів пов’язані з ім’ям відомого вченого у сфері туризму М. Орловича [22, с.11]. Він виділив 13 туристично-оздоровчих регіонів. Оригінальну концепцію групування просторових одиниць, виділених для відпочинку, запропонував З. Кручек [23, с.68]. Основними критеріями оцінки стали тип ландшафту, придатність території для занять активним відпочинком, особливості біоклімату. Шляхом об'єднання комплексів зі схожими рисами, придатними для відпочинку, він виділив 78 відпочинкових територій, розділених на три категорії. Об'єднання комплексів у більші одиниці відбувалося на основі схожих рис, величини та внутрішньої структури, а також згрупування їх у фізико-географічні та топографічні одиниці.

Найбільш точний підхід до регіоналізації представлено в просторовому плані туристичного освоєння Польщі, який було розроблено колективом під керівництвом О. Рогальовського і схвалено Інститутом туризму. На основі проведених оцінок було виділено 231 туристичну місцевість, 70 ландшафтних областей і 87 ландшафтних місцевостей [24, с.134].

Приклади регіоналізації Польщі та інших країн свідчать про появу такої тенденції: непривабливі з точки зору туризму області залишаються за межами визначених регіонів, від чого в результаті вся країна не охоплюється мережею туристичних регіонів. Окрім розподілу на туристичні регіони, істотне значення має розподіл країни на туристичні макрорегіони, запропонований Л.А. Денбським, в основу якого покладено історичні, географічні та соціально-економічні критерії [25, с.11].

Узагальнюючи різні підходи, автор визначив, що туристичний регіон - це територія, що має в своєму розпорядженні об’єкти туристичного інтересу й пропонує певний набір послуг, необхідних для задоволення потреб туристів. Як туристичний регіон можуть розглядатися окремий готель, місто, місцевість, курорт, район, область, країна або навіть група країн, які турист обирає за мету своєї подорожі.

При цьому слід зважати на дві обставини. По-перше, чим на більшу відстань від місця постійного проживання туриста віддалене місце відвідин, тим ширше він розглядатиме туристський регіон. Наприклад, турист з Польщі подорожує Білорусією, яка є для нього туристським регіоном. По-друге, чим вужчою є мета поїздки, тим меншим в уяві туриста буде туристський регіон. Так, для вченого, який зацікавлений тільки участю в конгресі, туристським регіоном стане готель, де він відбуватиметься. У сприйнятті учасника конгресу, який одночасно цікавиться історією і культурою міста, де проводиться даний захід, туристським регіоном є все місто. Місцевість, в якій він перебуває, може пропонуватися з метою продажу послуг місцевим транспортним об'єднанням, а країна - національною туристською організацією. На перший погляд здається, що така ситуація призведе до дублювання і виявиться економічно неефективною. Проте, заглиблюючись в проблему, помічаємо, що на кожному рівні туристська організація, що бере участь у процесі, для іншої цільової групи пропонує інший продукт. У цьому є свій резон, оскільки кожен туристський сегмент як продукт спирається на зовсім іншу територію. Туристські організації мають справу з продажем різних послуг на локальному, адміністративному, національному чи транснаціональному рівні.

Регіони поділяються на регіони, що породжують туристів; транзитні; регіони туристської дестинації. У регіоні, що породжує туристів, постійно відбувається процес мотивації подорожі. Ухвалюючи рішення про поїздку і прямуючи до її мети, туристи можуть зупинитися в так званому транзитному регіоні (місці пересадки з одного транспортного засобу в інший). Його головна функція - надати туристам послуги підприємств.

Туристи можуть зупинитися в регіоні на декілька днів для огляду пам'яток, які розташовані на даній території. Метою подорожі є регіон туристської дестинації. Найважливішим типом дестинацій є курорти, тобто місцевості, що характеризуються рекреаційними ресурсами, розвиненою інфраструктурою і матеріально-технічною базою туризму. Головна мета курорту - організація відпочинку й оздоровлення певного контингенту людей у фіксований час з урахуванням відповідних технологій і наявних матеріальних можливостей.

Узагальнюючи різні підходи до визначення туристичних регіонів, треба відзначити, що вони не беруть до уваги особливості різних видів туристичних регіонів. Враховуючи це, а також види регіонів, що притаманні Польщі, доцільно при визначенні змісту туристичного регіону обов’язково брати до уваги природні, соціальні та економічні аспекти їх розвитку.

Виходячи з цього, автор запропонував класифікацію туристичних регіонів (рисунок 1).

Класифікація туристичних регіонів
Рисунок 1. Класифікація туристичних регіонів

Підсумовуючи вищенаведені висновки, специфічними особливостями туристичного регіону можна вважати:

- єдність у соціальному плані та в плані інфраструктури, можливість інтегрувати всі громади і землі, що створюють його цілісне обличчя;
- здатність ухвалювати економічні, соціальні та технологічні рішення, метою яких є участь у прогресивному процесі;
- орієнтованість на майбутнє, уміння використовувати шанси, що надаються глобалізацією та інформаційною революцією;
- багатокультурність, вірність традиціям минулого і сьогодення;
- вірність ідеалам громадської солідарності, духу великих змін в Європі;
- здатність здійснювати перспективні плани розвитку, приймати виклики часу;
- надання нових можливостей для всіх, особливо творчих осіб;
- культивування гордості за своє корінне місце проживання й місце роботи.

Таким чином, наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в розробці концептуальних підходів до визначення дефініції «туристичний регіон»:

- на основі узагальнення різних підходів до визначення поняття «туристичний регіон» визначено зміст цієї дефініції як території, що має у своєму розпорядженні об’єкти туристичного інтересу та пропонує певний набір послуг, необхідних для задоволення потреб туристів;
- враховуючи природні, соціальні та економічні аспекти розвитку туристичних регіонів, виділено три їх різновиди: курортно-туристичні регіони, приморські регіони та єврорегіони;
- визначено специфічні особливості туристичних регіонів.

Практична значущість отриманих результатів дослідження полягає в тому, що розроблені пропозиції щодо уточнення визначення дефініції «туристичний регіон» можна використовувати при формуванні стратегії соціально-економічного розвитку цих регіонів.

У подальшому планується розробити концептуальні підходи щодо формування довгострокової стратегії розвитку туристичних регіонів.

Література

1. Wiadomości turystyczne. Pismo branżowe pracownikуw turystyki. - Warszawa. - 2005. - Nr. 91 (13). - S.6.
2. Tourist Market Trends // 2004 Edition-Anex 19.
3. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 304 с.
4. Хімченко А.М. Теоретичні аспекти ефекту мультиплікатора в туризмі // Вісник ДІТБ. - 2005. - №9. - С.63-67.
5. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К.: Київський ін-т туризму, економіки і права, 2000. - 160 с.
6. Данильчук В.Ф. Мировой рынок услуг турбизнеса: Учебное пособие. - Донецк: Донецкий ин-т туристического бизнеса, 2000. - 146 с.
7. Gaworecki W.W. Turystyka krajowa i międzynarodowa // Publikacje WSTiH w Gdańsku. - Gdańsk. - 2002. - S.61.
8. Terminologia Turystyczna. Zalecenia WTO // ONZ - WTO . - Warszawa. - 1995. - S.5.
9. Габрель М.М. Управління гармонійним розвитком містобудівних систем // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Регіональна політика сталого розвитку: принципи формування, механізми реалізації: Зб. наук. пр. - Вип. 5 (XXXVI). - Львів: Ін-т регіональних досліджень НАН України, 2002. - С.151-155.
10. Мірзодаєва Т. Теоретико-методологічні підходи до дослідження просторового розвитку регіонів // Регіональна економіка. - 2004. - №2. - С.118-126.
11. Павліха Н.В. Про інвестиційне забезпечення реалізації політики просторового розвитку регіонів // Економічний вісник Національного гірничого університету. - 2004. - №2. - С.8-9.
12. Павліха Н.В. Пріоритетні напрями просторового облаштування туристсько-рекреаційної системи // Вісник ДІТБ. - 2005. - №9. - С.114-118.
13. Даниленко Н.Н., Думова И.И., Липнягова Р.Р., Николаев Д.А. Концепция развития туризма в регионе: основные положения // Регион. - 2003. - №4. - С.37-39.
14. Устойчивое развитие рекреационно-экономического комплекса Крыма: Монография / А.В. Ефремов, И.В. Бережная, Н.М. Ветрова, Е.Н. Матевосьян и др. - Симферополь: Крымская академия природоохранного и курортного строительства, 2002. - 300 с.
15. Рекреационные зоны и туристско-экскурсионные маршруты Донецкой области «Мой Донбасс». - Донецк: Донецкий ин-т туристического бизнеса, 2001. - 215 с.
16. Методология оценки рекреационных территорий: Монография / В.Ф. Данильчук, Г.М.Алейникова, А.Я. Бовсуновская, С.Н.Голубничая. - Донецк: Донецкий ин-т туристического бизнеса, 2003. - 197 с.
17. Prof. Natalie Konischeva, Aleksiej Kuźmenko, Dimitri Rudź. Ekonomiczne prawne I informacyjne problemy organizacji turystyki na obszarach rezerwatow przyrody // Zbiуr Materiałуw Międzynarodowa Konferencja Naukowa Uwarunkowania użytkowania turystycznego lasуw i terenуw zadrzewionych (2003, Suleczyno). - Gdańsk. - Wyższa Szkoła Turystyki i Hotelarstwa w Gdańsku. - 2003. - S.111-124.
18. Коніщева Н.Й. Шляхи розвитку природно-заповідних територій Донецької області в контексті концепції сталого розвитку // Регіональна економіка. - 2004. - №4. - С.127-139.
19. О природно-заповедном фонде Украины: Закон Украины от 16.06.1992 г. №2456-XII // Ведомости Верховной Рады Украины. - 1992. - №34. - Ст.502. - С.1130-1156.
20. Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України»: Закон України від 14.12.1999 р. №1287-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №4. - Ст. 26. - С.42-43.
21. Łazarek M.R. Gospodarka turystyczna // Wyższa Szkoła Ekonomiczna w Warszawie. - Warszawa. - 2002. - S.64.
22. Orłowicz M. Rząd a turystyka // Przegląd turystyczny nr 1/1925. - S.11.
23. Kruczek Z. Polska. Geografia atrakcji turystycznych // Wyd. Proksenia. - Krakуw. - 2005. - S.68.
24. Rogalewski O. Zagospodarowanie turystyczne // Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne. - Warszawa. - 1974. - S.134.
25. Dębski A. Zagospodarowanie turystyczne // AWF w Poznaniu. - Poznań. - 1978. - S.11.

Обобщены разные подходы к определению понятия «туристический регион». Определен термин «туристический регион». Разработана классификация туристических регионов и выявлены специфические особенности, которые свойственны туристическим регионам.

Different aproaches towards the definition «tourism region» have been generalized. The term «tourism region» has been given a definition. Classification of tourism regions have been developed and specific peculiarities characteristic to certain tourism regions have been put out.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat