Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Черчик Л.М.
Регіональні проблеми розвитку туризму та рекреації.
Збірник наукових праць. - Донецьк, 2005. - С.77-84.

Перспективні форми господарської діяльності з освоєння та експлуатації рекреаційних ресурсів

Вступ. Пошуки шляхів досягнення успіху в країнах з розвиненою економікою визначили, що найбільш перспективним напрямом в епоху глобалізації є інтенсивне використання інновацій з метою досягнення стійкого розвитку. Тому активно почали розробляти та впроваджувати новітні форми підприємництва, територіальної організації діяльності, які забезпечили б зростання конкурентоспроможності фірм і регіонів. Деякі з них з успіхом можуть використовуватись у рекреаційному природокористуванні, що забезпечить значну активізацію ринкотворчих процесів.

Зокрема, науковим забезпеченням формування і розвитку С(В)ЕЗ туристично-рекреаційного профілю займались М. Долішній, В. Дергачов, О. Живицький, В. Кравців, В. Пила, О. Чмир, О. Стороженко; рекреаційних парків - А. Бобкова, Н. Коніщева, кластерів - С. Соколенко, курортополісів, регіональних рекреаційних корпорацій - І. Винниченко, А. Гела, В. Калитюк, Б. Карпінський, А. Пархоменко, С. Трохимчук.

Постановка завдання. У статті ми розглянемо ряд інноваційних форм розвитку підприємництва у рекреаційній сфері, поєднавши форми власне підприємництва, територіальної організації виробництва, інтенсифікації інвестиційної привабливості цього сектора економіки регіону.

Результати дослідження. Останнє десятиліття ознаменувалось бурхливим розповсюдженням ділових мереж, кластерів, екологічних і технопарків, С(В)ЕЗ, діяльність яких на практиці продемонструвала їх конкурентні переваги.

Об'єднання підприємств у кластери або міжфірмові ділові мережі забезпечує підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності на ринку. На нашу думку, рекреаційні кластери - не лише один з найкращих шляхів активізації підприємницької діяльності, а й ефективна форма комплексного використання природно-рекреаційного потенціалу (ПРП) регіону. Основними мотивами створення рекреаційного кластеру є сукупність сприятливих соціально-економічних, географічних факторів, різноманітних природних рекреаційних ресурсів (ПРР) та об'єктивна необхідність ефективного їх використання для задоволення рекреаційних потреб і вирішення нагальних проблем, основні з яких - загальний низький рівень рекреаційного сервісу, обмеженість спектру спеціальних рекреаційних та побутових послуг, сезонність у роботі, комплектування рекреаційних закладів кваліфікованим обслуговуючим персоналом, нестача фахівців, менеджерів невиробничої сфери. Учасниками рекреаційного кластеру мають бути не лише туристичні, санаторні, відпочинкові заклади, а й сільськогосподарські фермерські господарства, заклади громадського харчування, транспорту, зв'язку, наукові установи, навчальні заклади, консалтингові фірми, банки, готельні господарства, індивідуальні сільські садиби, які забезпечували б розвиток агротуризму, державні органи влади та органи місцевого самоврядування, громадські структури, оскільки офіційне визнання важливості цієї справи забезпечить підтримку та підвищить репутацію самої діяльності [1].

Альтернативою кластерним мережам може бути регіональна рекреаційна корпорація (РРК). Основна ціль її створення - координація діяльності всіх зацікавлених у розвитку рекреації суб'єктів шляхом об'єднання їх зусиль, ресурсів, ідей на базі наявних ПРР із залученням органів місцевого самоврядування. Корпоративна форма ведення рекреаційного господарства особливо актуальна для суб'єктів і регіонів, рекреаційні можливості яких використовуються на недостатньому рівні, не завантажені потужності рекреаційних закладів, переважає екстенсивне природокористування одного напрямку і не використовуються можливості комплексної експлуатації ПРР, що негативно відображається на стані довкілля, збереження якого - один з напрямів діяльності корпорації [2].

Організація рекреаційного господарства у формі регіональної рекреаційної корпорації має такі переваги:

- підтримка органів місцевої влади;
- використання регіонального маркетингу;
- об'єднання фінансових і матеріальних ресурсів;
- встановлення пільгових режимів оподаткування;
- отримання пільгових державних позик для розбудови об'єктів рекреаційної інфраструктури;
- можливості проведення наукових досліджень для підвищення ефективності функціонування всіх членів РРК;
- здобуття конкурентних переваг завдяки консолідації зусиль для комплексного використання ПРР, забезпечення їх збереження, поліпшення характеристик, відтворення за рахунок перерозподілу рекреаційних потоків;
- створення нових рекреаційних зон і розширення ФРЗ.

Неодноразово обґрунтовувалась науковцями доцільність формування в Україні курортополісів. Це дієва форма організації використання курортного потенціалу певних територій та експлуатації спеціальних рекреаційних ресурсів. Прикладом досвіду функціонування таких утворень є СЕЗ "Курортополіс Трускавець". Нажаль, не можна стверджувати, що це тільки позитивний досвід, оскільки значна частина проектів була надто комерціоналізованою, без врахування екологічних та соціальних пріоритетів. Проте це не означає повної дискредитації ідеї, просто потрібно врахувати допущені помилки і чітко сформулювати пріоритети.

Трускавець

Надзвичайно цікавим є досвід функціонування Національних трастів (фондів) у Західній Європі. Це громадські організації, які займаються проблемами охорони, збереження, відтворення природного та культурного багатства. Вони користуються широкою державною підтримкою, а їх діяльність законодавчо визначена. Це некомерційні організації, завдання яких полягає у відтворенні, експлуатації, управлінні, збереженні об'єктів, що є національним надбанням. Національні трасти - великі власники земельних угідь, природних, культурно-історичних пам'яток. Як приклади наведемо Національний траст Великобританії, Уельсу і Північної Ірландії, Національний траст Шотландії. Національний траст Великобританії, Уельсу і Північної Ірландії створений для збереження унікальних об'єктів: узбережжя, сільських ландшафтів, історичних будівель та споруд [3].

На територіях регіонів з великим скупченням земель рекреаційного призначення доцільним є створення рекреаційних парків - територіально-галузевих систем розвитку рекреації. Вони покликані забезпечити потреби у відпочинку на основі комплексного освоєння природно-рекреаційного потенціалу регіону, об'єднання зусиль існуючих рекреаційних закладів, інфраструктури під єдиною системою управління. По-суті, це окремі господарські комплекси, створені на основі єдності економічних інтересів, природно-ресурсних, екологічних, соціально-економічних умов регіону для проведення скоординованої рекреаційної та природоохоронної діяльності з використанням власних оздоровчих, відпочинкових технологій та методик. Хоча ця ідея не нова і прозвучала досить давно в науковій літературі, правового закріплення статусу рекреаційного парку в Україні немає. Проте, вирішення цієї проблеми може здійснюватись на регіональному рівні як територіально-галузевого об'єднання, учасники якого функціонують на землях рекреаційного призначення, що визначає його права, обов'язки і обмеження [4].

Одним з напрямів освоєння рекреаційних територій є залучення у цей процес іноземних інвесторів. Спільна підприємницька діяльність у рекреаційній сфері може здійснюватися у формі отримання валютного кредиту для спорудження і експлуатації об'єктів, створення спільних міжнародних підприємств. Актуальність створення особливих територіально-господарських утворень із сприятливими умовами розвитку у формі спеціальних (вільних) економічних зон (С(В)ЕЗ) визначається необхідністю подолання депресивного характеру регіональної економіки, стимулювання структурних перетворень, активізації підприємницької діяльності, вирішення проблем зайнятості, підвищення життєвого рівня населення, залучення іноземних інвестицій, нарощування експорту товарів, пожвавлення інноваційної діяльності, підвищення ефективності використання природних ресурсів. Аналіз функціонування С(В)ЕЗ свідчить про високу ефективність результатів. Праці вітчизняних і зарубіжних вчених переконливо доводять доцільність та необхідність використання такої форми розвитку економіки і в нашій країні. Проте практика використання режиму С(В)ЕЗ в Україні дає неоднозначні результати. Причин цьому багато. Зокрема - це недосконалість законодавчої та нормативно-методичної бази створення та функціонування С(В)ЕЗ, неузгодженість їх діяльності з позазональною економікою, місцевими органами влади, відсутність досвіду в обґрунтуванні та відборі проектів для С(В)ЕЗ, непослідовність політики держави, низька інвестиційна привабливість економіки України та її регіонів.

Та незважаючи на це, С(В)ЕЗ - одна з дієвих форм господарювання, яка дає можливість активізувати підприємницьку діяльність, посилити інтеграційні процеси, створити нові робочі місця, ринкову та соціально-виробничу інфраструктуру тощо. Тому ми вбачаємо за доцільне продовжити практику створення С(В)ЕЗ в Україні на основі подальшого удосконалення механізмів їх функціонування з використанням позитивного зарубіжного досвіду.

Об'єднання зусиль дозволить не лише забезпечити високий рівень обслуговування, широкий діапазон рекреаційних послуг, а й раціональне використання рекреаційних ресурсів та земель, узгодження заходів для їх охорони, відновлення, підвищення рекреаційної привабливості, що обумовить зростання конкурентоспроможності регіональної економіки. Передача земельних ділянок суб'єктам господарювання може здійснюватись на умовах оренди, концесії, субконтрактингу або франчайзингу.

Можливості застосування концесій в українській економіці розглядаються в контексті запровадження системи делегованого управління, яка сьогодні розповсюджена в багатьох країнах світу. Використання приватних джерел фінансування дасть змогу реалізувати проекти освоєння гірських районів Карпат, лісо-озерних систем Полісся, розвитку зеленого туризму, відтворення деградованих рекреаційних ландшафтів у регіонах з високими техногенними навантаженнями тощо. Цьому ж сприятиме наявність платоспроможного попиту і можливість виставляти рахунки за виконані роботи та надані послуги на беззбитковому рівні. Останні дві умови є найбільш принциповими для приватних інвесторів.

В останні десятиліття в країнах з розвиненою ринковою економікою значне розповсюдження набув франчайзинг, що є системою договірних відносин між великою фірмою (франчайзером) та невеликими партнерами (франчайзі) щодо кооперації у сфері виробництва та реалізації товарів і послуг. Аналіз бізнесу в сфері рекреаційного природокористування американських франчайзингових фірм показав, що 75% з них - регіонального рівня [5]. Вони використовують власність регіонального франчайзі. Це обумовлюється очевидними перевагами регіонального франчайзингу, основні з яких:

- орієнтація на місцеві ресурси та комплексність їх використання;
- невеликий початковий капітал;
- використання готової ринкової ніші, що дає можливість у короткі терміни організувати власний бізнес;
- підтримка франчайзера, використання його іміджу, інформації, реклами та можливості прискореного розвитку;
- проведення активної екологічної політики на основі впровадження економічних механізмів її реалізації;
- формування комплексу рекреаційних послуг високої якості.

Альтернативою франчайзингу є субконтрактинг. Для рекреаційного природокористування характерний спеціальний субконтрактинг, коли основний контрактор на основі субконтрактингової угоди одержує необхідні або потрібні товари чи послуги, які не пов'язані з його основним бізнесом. Прикладом такої взаємодії у СІЛА є формування розгалуженої інфраструктури Національних парків, адміністрації яких укладають договори з численними приватними підприємцями, які забезпечують побутове обслуговування рекреантів, комплексне використання рекреаційних зон парків, надають власне рекреаційні послуги. Субконтрактинг з успіхом може використовуватись у курортно-санаторних комплексах, забезпечуючи комплексне використання їх ПРР.

Вдалий вибір форми організації підприємництва забезпечить активізацію процесів формування ринкових відносин у цій сфері та адекватну дію регуляторних інструментів для реалізації соціальної та екологічної політики. Тому вважаємо за необхідне наголосити на необхідності впровадження таких інструментів екополітики, як дозволи, ліцензування діяльності, лімітування рекреаційних навантажень, паспортизація рекреаційних земель.

Дозвіл на спеціальне використання ПРР є офіційним документом, який засвідчує право підприємця, установи, організації на використання певних ПРР у межах встановлених лімітів. Він видається на підставі клопотання природокористувача з обґрунтуванням потреби у ПРР. Більш перспективною та адекватною ринковим умовам формою взаємовідносин є договори на комплексне природокористування, що в найбільшій мірі відповідає специфіці рекреаційного природокористування. До того ж, у такому договорі відображаються не лише умови спеціального використання ПРР, він дозволяє проводити обґрунтовану екологічну політику. ПРР передаються у використання лише тоді, коли здійснені розрахунки екологічно допустимих норм їх використання, так звані ліміти.

Підставою для укладення договору на комплексне природокористування є ліцензія. У цьому випадку ліцензування розглядаємо як вид адміністративно-правового регулювання і контролю за підприємницькою діяльністю на землях рекреаційного призначення шляхом видачі дозволів на її здійснення. В ліцензії вказується вид діяльності, екологічні вимоги до неї, граничні обсяги використання ПРР або граничні навантаження на рекреаційні ландшафти. Заслуговує на увагу практика надання ліцензій на право користування природними ресурсами на основі проведення конкурсів і аукціонів. Конкурсна система забезпечує передачу ліцензії учаснику, який повністю відповідає умовам конкурсу і запропонував найпривабливіші з економічної точки зору та екологобезпечні рішення. За порушення умов ліцензії застосовуються штрафні санкції, при повторному порушення ліцензія вилучається.

Практично всі рекреаційні послуги повинні підлягати сертифікації. За умов використання цінних ПРР, вважаємо за необхідне проведення сертифікації послуг на договірних засадах з органом сертифікації.

Кожен об'єкт природокористування повинен бути паспортизованим. У паспорті відображають: кількісні параметри (розташування, обсяги ПРР та площа, рекреаційна місткість, наявність транспортної інфраструктури тощо); все різноманіття характеристик і властивостей ПРР (види ПРР, їх цінність, атрактивність, різноманітність, унікальність чи рідкісність, кліматичні умови, екологічна ситуація, сезонність, можливі види рекреаційних занять тощо); зміни, які там відбулися; обґрунтування економічної оцінки та орієнтовної ринкової ціни цих об'єктів. Паспорти застосовуються для обґрунтування заходів, спрямованих на підвищення раціональності, ефективності та комплексності використання ПРР в межах допустимих норм навантажень на рекреаційні ландшафти, їх збереження і відтворення, економічної оцінки та встановлення плати за використання. У паспорті ще раз підтверджується статус земель рекреаційного призначення.

Такий організаційний механізм є логічним, унеможливлює зловживання використовуваними ПРР. Процедура отримання всіх необхідних документів повинна бути простою. Пакет документів є основою для укладання договорів купівлі-продажу, оренди тощо.

Розглянуте різноманіття організаційних форм освоєння та використання ПРР обумовлює необхідність вивчення можливостей їх практичного втілення з урахуванням стратегії розвитку певного регіону, його природно-рекреаційного потенціалу, рівня рекреаційного освоєння території та рекреаційних потреб.

Список літератури

1. Соколенко С.И. Развитие туристическо-рекреационных кластеров: региональная инициатива Украины // Регион: Восток-Запад. - 2004. - №2(7); Черчик Л.М. Передумови формування рекреаційних кластерів // Інформатизація рекреаційної та туристичної діяльності: Перспективи культурного та економічного розвитку. Праці Другого Міжнародного Конгресу. - Трускавець, 2003. - С.110-113.
2. Калитюк В.А. Рекреаційно-туристичний комплекс в умовах ринку. - Львів, 1999. - 162 с.
3. Фокин Ю.Е. О зарубежном опыте национальных трастов // Использование и охрана природных ресурсов в России. - 2001. - №9. - С.85-86.
4. Бобкова А.Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности. - Донецк: Юго-Восток, 2000. - 308 с.
5. Ковалева Н.Г., Золотов А.В. Роль франчайзинга в устойчивом развитии региона // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. - 2002. - Вип.5. - С.199-204.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.