Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Черній Г.В.
Зб. наук. праць. - Київ: Тонар, 2009. - 356 с.

Досвід підготовки майбутніх фахівців туристичної сфери в Україні та світі

підготовка майбутніх фахівців туристичної сфери в Україні та світі Ключові слова: туризм, туристична освіта, підготовка фахівців, програма, практична та теоретична підготовка.

Постановка проблеми. Туризм став невід'ємною частиною існування суспільства в ХХІ столітті. Його внесок у економічне, соціальне та культурне життя суспільства складно переоцінити. Статистичні дані Всесвітньої організації туризму свідчать, що з 1995 по 2005 рік потік туристів збільшився на 4,5%, тобто більше ніж на 36 мільйонів туристів. [3, с.27]

Зі стрімким розвитком туризму як в світі, так і в Україні, ринок праці ставить все більші і більші вимоги до фахівців. Сучасність вимагає працівників, що не просто мають спеціальну освіту, а працівників компетентних, здатних приймати професійні рішення, здатних розв'язувати типові і нетипові проблеми, тим самим забезпечуючи високу якість обслуговування та задоволення потреб споживачів.

Сакун Л.В. стверджує, що існує три аспекти підготовки фахівців, що важливі для будь-якої сфери туризму. А саме:

1. Фундаментальне навчання (знання), яке відповідає за отримання знань згідно навчальному плану спеціальності;
2. Технічне навчання (знання як робити), яке відточує майстерність і розробляє навички, необхідні для даної спеціалізації;
3. Особисті здібності (знати як бути і як себе поводити), що відображають особисті якості фахівця. [7, с.32]

Кожна країна, що задіяна в туризмі, розробляє свою систему туристичної освіти, яка б відповідала вимогам сучасності та поєднувала всі три вищевказані аспекти.

В 1991 році, на момент отримання Україною незалежності, туристична галузь не визнавалася частиною економіки і розглядалася як прикладна. На той момент існувало лише чотири осередки підготовки фахівців туристичної сфери: Київський та Сімферопольський університети, Інститут туризму профспілок і технікум готельного господарства. За роки своєї незалежності Україна зробила значні кроки в сфері туристичної освіти та створила власну систему. Проте варто зазначити, що система туристичної освіти в Україні знаходиться лише в стадії свого розвитку, і багато ще має бути зроблено задля досягнення високого рівня професійної підготовки кадрів.

На нашу думку, доцільним є вивчення та застосування досвіду організації навчання майбутніх фахівців туристичної сфери країн, що вже мають розвинену та всесвітньо визнану систему туристичної освіти, таких як Швейцарія та США, а також країн, що, як і Україна, знаходяться лише на шляху свого розвитку.

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми дозволяє стверджувати, що питання змісту, форм підготовки та вимог до майбутніх фахівців туризму постійно знаходяться в центрі уваги вчених. Питаннями розробки методик підготовки кадрів для туристичної сфери займаються Федорченко В.К., Цехмістрова Г.С., Фоменко Н.А, Скрипник М.І., Поважна Л.І., Сакун Л.В., Чорна Л.В та інші. Створення системи туристичної освіти в нашій країні вимагає залучення досвіду інших країн, проте аналіз наукової літератури свідчить, що такий досвід не був належним чином вивчений та не знайшов свого втілення в системі підготовки фахівців туристичної сфери.

Метою статті є вивчення та огляд різних підходів до організації туристичної освіти в різних країнах світу на основі аналізу наукової літератури.

Виклад основного матеріалу. Туризм є однією з найбільших світових індустрій. За даними Всесвітньої туристської організації нині у туризмі, що визнаний світовою індустрією номер один, зайнято понад 260 млн чоловік. Вони обслуговують за рік близько 700 млн відвідувачів.

Найбільшим туристським центром і ринком є Сполучені Штати Америки. На американський континент припадає 21% всіх подоро¬жуючих та 30% світових надходжень від туризму. Майже 10 млн американців пра¬цюють на підприємствах, безпосередньо або опосередковано пов'яза¬них зі сферою туризму. Щорічна кількість зарубіжних відвідувачів у США наближається до 50 мільйонів. [8, с.169] Система вищої туристичної освіти в США є однією з найрозвиненіших в світі і вважається однією з найбільш досконалих. Особливості організації, змісту та форм туристичної освіти ретельно були вивчені такими вченими як Федорченко В.К. та Чорна Л.В. Тому, на нашу думку, варто було б також дослідити системи туристичної освіти інших країн, що є популярними туристичними центрами та також мають власні здобутки в сфері туристичної освіти.

В усьому світі підготовці кадрів туристичного бізнесу приділяється значна увага. По даним ВТО на початку 90-х років нараховувалося 105 вищих та 139 середніх освітніх заклади туристичного профілю, в Америці - відповідно 6 та 17, в Азії та районі Тихого океану - 13 та 35. Найбільше освітніх закладів, що готують персонал сфери туризму, в Великобританії 37, Іспанії та Італії - по 28, Франції - 22; на американському континенті виділяються Канада - 25, США - 22 та Чілі - 12, а в азійсько-тихоокеанському регіоні - Австралія - 16, Китай - 6, Філіппіни - 5 та Японія - 4. [4, с.244] Ці дані навіть важко порівняти з тим, що ми маємо в наш час: лише в Україні понад 200 навчальних закладів готують фахівців туризму та сфери обслуговування. В Росії ж таких закладів більше 300.

Туризм завжди відігравав важливу роль в економіці Канади, тому що вже протягом століть люди відвідують цю величезну, прекрасну країну. Канада піднесла туризм до рівня мистецтва, і багато навчальних закладів країни спеціалізуються на підготовці спеціалістів до кар'єри в цій динамічній галузі. Щороку мільйони людей відвідують готелі, ресторани, курорти та клуби по всій Канаді. Коледжі та університети Канади, в свою чергу у відповідь на зростаючу потребу у високо кваліфікованих співробітниках, відповіли широким спектром програм від базової підготовки до післядипломного навчання. Стажування в Канаді відповідає високим міжнародним стандартам. Навчання часто поєднує в собі європейські та міжнародні традиції якості обслуговування у поєднанні з північноамериканськими моделями та використанням передових технологій. Туристична освіта в Канаді пропонує як короткі програми, які можуть тривати від десяти до сорока тижнів, моделі навчання в коледжі, що можуть тривати до одного, двох чи трьох років, так і отримання диплому після чотирьох років навчання в за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», а також можливість отримання вчених ступенів в сфері туризму. [2]

Більшість програм, що пропонуються канадськими коледжами, приділяють особливу увагу практичній підготовці майбутніх фахівців туристичної сфери. Проблема співвідношення теоретичної та практичної підготовки зараз гостро стоїть і в Україні. В закордонних закладах освіти не менше ніж 50% загальної навчальної підготовки відводиться на підготовку практичну, а в деяких навчальних закладах Європи тривалість практики складає 9 місяців. У навчальних закладах Великобританії є концепція вченого Дональда Шона, спрямована на сприйняття і усвідомлення студентом змісту діяльності у процесі її здійснення. На думку науковця, навички та вміння можна набути лише спостерігаючи за діями досвідчених фахівців, співпрацюючи з ними, аналізуючи свої власні практичні дії, спільно обговорюючи помилки, проблемні ситуації тощо. [5, с.175]

В середині минулого століття європейські університети були нездатні відповідати вимогам туристичної сучасності, і лише з 1980-х років почали пропонувати програми по отриманню диплому бакалавра. Зрозуміло, що академічна туристична освіта не розвивається однаково в різних європейських країнах. Безумовно, культурне різноманіття на європейському континенті призвело до різноманіття програм в питаннях тривалості курсу, навчальних програм, а також адміністративної організації навчання.

Вища освіта в Швейцарії асоціюється зі спеціальністю «готельний бізнес». Швейцарія перша у світі створила модель освіти в цій області, і її школи готельного та туристичного бізнесу вважаються еталонними. З появою перших готелів, відкриваються і школи, що готують персонал для роботи в них. Перша школа готельного господарства, Ecole Hoteliere de Lausanne, відкрилася у Швейцарії в 1899 році. Слідом за нею, на початку XX століття, почали з'являтися інші. Програми цих шкіл вже не обмежувалися лише предметами з управління готелем, в курс була введена спеціалізація «Подорожі та туризм». У сучасних школах готельного бізнесу, крім готельного та туристичного менеджменту, студенти вивчають маркетинг, інформаційні технології, стратегічний менеджмент, міжнародні фінансові системи і бухгалтерський облік, контроль бізнесу, проект - менеджмент і, звичайно ж, іноземні мови. Крім обов'язкової англійської мови, на якій ведеться навчання в більшості шкіл, менеджер повинен вільно володіти французькою або німецькою. Практично, всі програми вищої освіти охоплюють одразу три сфери - туристичний, ресторанний і готельний менеджмент.

Вищі школи готельного менеджменту пропонують програми бакалаврату (3 роки), післядипломної освіти (1 рік) і різноманітні короткострокові програми, що завершуються отриманням диплома або сертифіката. Маючи ступінь бакалавра можна продовжити навчання в магістратурі. Найпопулярнішими в цьому випадку є університети Америки та Австралії.

Поєднання теорії і практики - основна риса навчання туризму та гостинності. Багато шкіл розташовані на базі діючих готелів, що дозволяє щодня всі теоретичні знання, отримані на уроках, одразу ж застосувати на практиці. Крім того навчальною програмою передбачені обов'язкові оплачувані стажування

У Німеччині, туристична освіта розвинулася в рамках Fachhochschulen (спеціалізованих вузів), які присвоюють ступень бакалавра по завершенню восьми семестрів. [1, с.318]

Туристичні спеціальності французьких університетів пропонують дво-, три- та чотирирічні програми. Все більше і більше програм з туризму і гостинності у Франції орієнтовані на чотири роки навчання з отриманням ступеню бакалавра по завершенню навчання, що зазвичай готує студентів до керівних посад у галузі.

Італія почала пропонувати трирічні програми з курсів "Професійні оператори туризму" та "Економіка туризму" у 1993 році. Протягом двох років - з 1993 по 1994 - кількість програм з гостинності та туризму, що пропонувалися італійськими університетами, зросла з двох до дванадцяти. [1, с.318]

Польські університети забезпечують безперервну систему підготовки кадрів у сфері туризму, що охоплює всі ланки діяльності та основні напрямки роботи. Спеціалісти з вищою освітою готуються за ступеневою системою: бакалавр - спеціаліст - магістр. Студенти за чотири роки навчання опановують не тільки фундаментальні, але й професійно-орієнтовані дисципліни, дисципліни спеціалізації, проходять навчально-виробничу, педагогічну та виробничу практики, що дозволяють отримати кваліфікацію, достатню для виконання виконавчих функцій з організації туристичної діяльності. Головною турботою навчальних польських закладів є формування конкурентноздатних фахівців, які мають підприємницькі навички, здатні працювати ініціативно. [6, с.330]

На даному етапі в Україні, створюючи нові спеціалізації, проводить підготовку фахівців у галузі туризму та сфери обслуговування значна кількість вищих навчальних закладів різних освітніх напрямків. Таким чином, з'являється широкий спектр фахівців туристичної галузі: менеджери з туризму, викладачі географії і туризму, викладачі історії, краєзнавства та туристичної роботи, які по суті, отримали різний рівень підготовки і пройшли різні навчальні плани, що не може не впливати на відсутність системності і єдності в сфері туристичної освіти.

На нашу думку, розв'язанням існуючих проблем освіти в галузі туризму і сфери обслуговування може стати використання закордонного досвіду організації системи туристичної освіти, що зможе призвести до адаптації існуючої системи в Україні до рівня освіти в інших країнах та до вимог сучасності, що в свою чергу призведе до конкурентоспроможності нашої туристичної освіти на світовому ринку.

Висновки. Зі стрімким розвитком туризму як в світі, так і в Україні, ринок праці стає все більш вимогливим до фахівців, навчання яких має відбуватися на високому рівні теоретичної та практичної підготовки. Створення та удосконалення системи туристичної освіти в нашій країні вимагає залучення досвіду інших країн, як тих, що вже є визнаними лідерами освіти в галузі туризму та сфери обслуговування, так і тих, що, як і Україна, знаходяться лише на етапі свого становлення.

В усьому світі підготовці кадрів туристичного бізнесу приділяється значна увага. Щороку зростає кількість навчальних закладів, що пропонують програми підготовки фахівців туристичної сфери. Більшість таких програм приділяють все зростаючу увагу практичній підготовці майбутніх фахівців туристичної сфери. Проблема співвідношення теоретичної та практичної підготовки зараз гостро стоїть і в Україні, адже через відсутню достатню матеріальну базу, багато дисциплін вивчаються з теоретичного боку, а застосувати свої знання на практиці молоді фахівці можуть лише влаштувавшись на роботу. В закордонних закладах освіти не менше ніж 50% загальної навчальної підготовки відводиться на підготовку практичну.

Однією з проблем туристичної освіти в Україні є відсутність її системності та єдності, що при відсутності також і належної матеріальної бази призводить до неконкурентоспроможності української освіти в галузі туризму і сфери обслуговування на світовому ринку.

Література

1. Formica S. European hospitality and tourism education: differences with the American model and future trends / Sandro Formica // International Journal of Hospitality Management. - 1996. - №15(4). - p.317-323
2. Hospitality Tourism Education. A Canadian Perspective [Електронний ресурс] / Dan Borowec. - Режим доступу: http://www.intstudy.com/articles/twehospi.htm
3. Zivitere Marga. Innovations in tourism education development / Marga Zivitere // Науковий вісник ЧДІЕУ. - 2008. - №1. - с.27-37.
4. Гринько С.А. Рынок подготовки туристских кадров: реалии и перспективы развития / С.А. Гринько // Слобожанський науково-спортивний вісник: Зб. наук. праць. - 2006. - №10. - с.243-246.
5. Килимистий С.М. Анімація в туризмі: Навчальний посібник. - К.: Вид-во ФПУ, 2007. - 188 с.
6. Педагогіка туризму: [навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів] /В.К. Федорченко, Н.А. Фоменко, М.І. Скрипник, Г.С. Цехмістрова. - К.: Видавничий дім "Слово", 2004. - 296 с.
7. Польова Л.В. Особливості підготовки менеджерів по туризму у Польщі / Леся Василівна Польова // Туристична освіта в Україні: проблеми і перспективи: Зб. наук. праць. - Київ: Тонар, 2007. - 356 с.
8. Сакун Л.В. Теория и практика подготовки специалистов сферы туризма в развитых странах мира: Монография. - К.: МАУП, 2004.
9. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: [Навч. посіб.] / В.К Федорченко, Т.А. Дьорова. - К.: Вища школа, 2002. - 195 с.
10. Чорна Л.В. Вимоги до змісту та форм підготовки майбутніх фахівців туристичної галузі в США / Л.В. Чорна // Вісник Черкаського університету. - 2009. - Випуск 148. - с.7-12.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.