Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
История туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Спортивный туризм и альпинизм
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Анатолій Данелюк, Мирослав Мельничук
Науковий вісник Чернівецького національного університету.
Серія: Філософія. - 2016. - Вип.779. - C.81-86.

Екзистенційні виміри туризму

Осмислюється поняття «туризм» у філософському дискурсі. Автори аналізують два принципово відмінні методологічні підходи дослідження туристичної діяльності - соціокультурний та екзистенційний. Розкриваються сильні та слабкі сторони кожного з них. Простежується світоглядний взаємозв'язок подорожування і філософування в контексті екзистенційного аналізу туризму, виявляється трансформація сучасного стилю мандрівництва у взаємозв'язку з домінуванням цінностей суспільства споживання. Особливу увагу зосереджено на взаємовідношенні туризму і дозвілля, з'ясовуються світоглядні метаморфози ставлення людини до відпочинку в контексті понять «активність» і «пасивність». З'ясовано, що сутністю мандрівки є сукупність неформалізованих моментів, які фіксуються в поняттях «очікування», «бездіяльність», «порожнеча».

Ключові слова: активність, бездіяльність, екзистенція, дозвілля, пасивність, подорож, споглядання, туризм, філософування.

Поняття «туризм» потрапило у фокус філософських досліджень відносно недавно, однак практика філософського осмислення подорожі має багату історію. Незважаючи на те, що формування «філософії туризму» як окремої галузі знання заледве можна назвати завершеним, її предметна сфера достатньо чітко визначена. В сучасній літературі зустрічаються поняття «антропологія туризму», «онтологія туризму», «аксіологія туризму», «феноменологія туризму» тощо. Туризм - це не лише культурний, психологічний або економічний феномен, він здатен виявляти нові смисли на рівні рефлексії відношення «Людина - Світ».

Актуальність філософської рефлексії туризму незаперечна. Передусім туризм як культурне явище набув нечуваних масштабів. У межах туристичної діяльності спостерігається певна еволюція, нині вона включає у своє смислове поле нові культурні феномени, серед яких: спорт, захист навколишнього середовища, здоров'я тощо. Їх осмислення формує інтерес до проблеми туризму. Разом з тим, аналіз туризму як особливої культурної діяльності має методологічне значення. Його результати можуть істотно збагатити гуманітарну методологію.

Теоретична рефлексія туризму здійснюється в багатьох напрямах. Туризм стає об'єктом дослідження психології, економіки, культурології, соціології, політології, географії, історії, екології тощо. Умовно всі розвідки, присвячені поняттю «туризм», можна розділити на два блоки. Перший з них - соціокультурний, де увага дослідників зосереджена на декодуванні культурних феноменів через аналіз форми та змісту подорожування, з'ясуванні значення та видозміни туризму в різні історичні періоди. Цей блок представлений розвідками таких авторів, як О. Базалук, С. Горський, В. Пазенок, Ф. Рудич, В. Федорченко й інші. Другий блок досліджень туризму можна охарактеризувати як екзистенційний. Автори, які працюють цьому напрямі, стверджують, що філософія туризму з усіма притаманними їй особливостями не може бути лише прикладною чи аналітичною дисципліною, тому що в такому випадку ми віддаляємося від сутності самого феномену. Туризм - екзистенційна ситуація, в центрі якої - особистість, яка знаходить себе як мандрівника. Такий зріз туризму представлений працями 3. Баумана, М. Кисельова, В. Малахова, Д. Свириденко, Е. Фромма та інших.

Екзистенційний аналіз туризму відсилає нас до гуманітарно-наукового дискурсу. І ми повністю погоджуємося з таким підходом. Понад те, вважаємо, що осмислення гуманістичних і гуманітарно-наукових вимірів туристичної діяльності - найменш досліджена сфера «філософії туризму».

Предметом нашої розвідки є світоглядний потенціал туризму в розмаїтті способів його актуалізації: економічного, психологічного, соціального, культурного, пізнавального тощо.

Об'єктом дослідження є методологічний зріз філософської рефлексії подорожі в усіх можливих її виявах: від релігійного паломництва до масового туризму.

Мета дослідження - з'ясувати евристичний потенціал філософської методології в дослідженні феномену туризму. Звідси випливають такі завдання:

- визначити смислове поле поняття «туризм» у межах філософської рефлексії;
- розкрити особливості методологічних підходів до осмислення поняття «туризм» у сучасній філософській літературі;
- з'ясувати онтологічний статус «мандрівника» в історичній перспективі;
- проаналізувати когнітивні потенції мандрівки як способу пізнання світу.

З давніх-давен людина регулярно покидала місця свого постійного проживання з метою мандрівки. І не лише кліматичні умови, виснаження ресурсів чи перенаселення спонукали її віддалятися від звичного середовища існування. Наполегливість, з якою людство освоювало нові місця, свідчить скоріше про вроджений авантюризм, властивий окремим особам, ніж про банальну прагматику. Чого лише варті відважні морські подорожі мешканців Острова Пасхи, які на примітивних плотах долали тихоокеанські простори, чи інуїтські експедиції безкрайніми льодяними пустелями. Очевидно, що подорож - невід'ємний елемент людської культури, певний спосіб її буття, в основі якого лежить прагнення до відкриття нового.

Острів Пасхи

Тут ми робимо перше наближення до розкриття феномену туризму, адже визначення подорожі як «відкриття нового» демонструє нам один з її сутнісних аспектів - когнітивну спрямованість. Пізнавальний мотив, безперечно, є рушієм будь-якої подорожі. Та які саме пізнавальні потенції реалізує індивід, відправляючись у незнайомі місця? На нашу думку, в цьому випадку можна виокремити два головні аспекти - пізнання Світу і самопізнання. Перший аспект розкривається в соціокультурних аналізах туризму, про які вже йшлося, другий - у пошуках екзистенційних, онтологічних вимірів подорожі.

Використовуючи метафору як методологічний інструмент аналізу туризму, можна провести аналогію з філософією. Абстрагуючись від формальностей і беручи за основу пізнавальний мотив, у туризмі присутній процес філософування. Порівняння подорожі та філософування розкриває певні сутнісні характеристики самої філософії та залучає туризм у смислове поле гуманітаристики.

Характер подорожування змінювався від століття до століття, так само як і характер філософування. Це спонукає нас чіткіше визначити саме поняття туризму, на основі якого можна провести аналогію з філософським мисленням. Інтуїтивно зрозуміло, що сутність туризму полягає в подорожуванні, тобто зміні місця свого звичного існування, а головним критерієм подорожі в нашому аналізі поставатиме її «безцільність». Якщо людина, котра щойно повернулася з мандрівки, не може чітко пояснити задля чого вона її здійснила і яку «користь» для себе чи інших отримала, то тим ближча до своєї сутності була сама подорож.

Наша аргументація в цьому випадку ґрунтується на тих самих методологічних принципах, що й критика раціональності. Тобто прагнення експлікувати раціональний зміст будь-якої діяльності неодмінно веде до повної втрати її первинного смислу. Схожих труднощів зазнавала і філософія, тому що спроби раціоналізувати філософське мислення зазвичай призводили до заперечення її сутності.

Наш проміжний висновок і аргумент на користь спорідненості філософії та подорожування виглядає так. І подорож, і філософування - це такі феномени, які не вербалізується, не вкладаються в раціональні форми. Подорож, як і філософія - це певна реальність, сутнісна, нерозкрита і дана нам у своїй безпосередності, подібній до гайдеґерівського сутнього. Будь-які спроби експлікувати позитивний зміст подорожі (чи філософії) неодмінно призведе до підміни сутнього і поведе нас хибними шляхами. Отже, подібно до того, як мислення перебуває між двома полюсами - буденним і філософським, подорожі можуть відрізнятися одна від одної рівнем абстрагованості й осмисленості.

Смисложиттєвий потенціал поняття «шлях» виражений у народному прислів'ї «Життя прожити - не поле перейти», яке натякає на те, що світоглядний смисл подорожі розкривається не в екскурсіях, чи експрес-турах, коли розпланована кожна хвилина, а в підкоренні невідомої вершини чи проникненні глибоко в джунглі.

На цьому етапі дослідження слід уточнити поняття «турист» і розкрити його в контексті суб'єкт-об'єктної опозиції. Хто є суб'єктом туризму, а хто об'єктом? Одразу треба вказати на те, що людина може займати обидві позиції, а детальний аналіз кожної з них розгортається в новому смисловому полі.

Повертаючись до нашої класифікації підходів у дослідженні туризму на соціокультурний та екзистенційний, можемо констатувати, що в контексті першого людина постає об'єктом, а в другому випадку - суб'єктом туризму. Так, В. Пазенюк пише: «Головним об'єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує - Homo viator» [5, с.7]. Звісно, це не означає, що в такого роду дослідженнях поза об'єктом туризму немає людини з усією розмаїтістю її життєвих потенцій. Однак така методологічна позиція, де людина поміщена в контекст подорожі як певна змінна, позбавляє можливості аналізувати глибинні світоглядні мотиви туризму. Мандрівник - це всього-на-всього лиш одна з соціальних ролей людини. Але коли вона стає об'єктом туризмологічного дискурсу й осмислюється в його поняттєвій структурі, то стає обмеженою цією соціальною роллю й цим дискурсом, не маючи можливості виявити себе в іншій формі.

У межах такого підходу мета мандрівки завжди перебуває поза межами самої мандрівки, передбачається, що особистість долучається до інших культур, насолоджується краєвидами, поступово змінюючись у процесі туристичної діяльності. «Людина, яка подорожує, - пише В. Пазенок, - (учений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочивальник, країнознавець, спортсмен-альпініст, або «молодий шукач пригод») - це не просто «споживач туристського продукту», який пересувається у просторі й часі, а особистість, яка упродовж мандрівок, поїздок, походів долучається до світу природи і культурних артефактів, до «ціннісних галактик» інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням, утворює епіцентр філософських рефлексій туризму» [5, с.7].

Ми, в цілому, погоджуємося з такою характеристикою людини як об'єкта туризму, проте переконані, що поза увагою залишаються два важливі запитання. Подорож - це сукупність окремих «яскравих» моментів, чи проміжок між цими моментами? Що залишається у свідомості мандрівника: стислий конспект «яскравих» моментів (фотозвіт, відеозвіт, магніти, відкритки тощо), чи те, що залишилося на периферії (підготовка, дорога, очікування)? Адже насправді «людську особистість значною мірою і витворює саме те, що залишається обіч її повсякденного життя, у звабливій царині необов'язкового, несподіваного» [2, с.29-30].

У контексті екзистенційного дискурсу поняття «турист» має трохи іншу специфіку. Тут людина постає як суб'єкт туризму і перебуває в процесі творення, що і є головною метою подорожі. Так, В. Малахов, осмислюючи розбіжності між мандрівкою і туризмом, писав: «Смисловий контур того типу людського мандрівництва, який (принаймні, позірно) передусім і протистоїть туризмові — мандрівництва як реалізації певної змістовної мети, що безпосередньо залучена до життєвого плану особистості, визначає його загальну смислову перспективу» [2, с.18].

Суб'єкт туризму - мандрівник, який знаходиться в розломі між яскравими подіями. Перед ним немає конкретного плану. Він перебуває в очікуванні. Це не очікування чогось конкретного, не реалізація наперед визначеного плану, а нескінченна множина можливостей. «Серце туриста як туриста, - пише В. Малахов, - порожнє і, треба гадати, залишиться порожнім аж до кінця його подорожі (якщо, знову ж таки, він залишиться туристом, тобто не змінить свій екзистенційний статус, скажімо, не закохається «всерйоз», не відчує духовного покликання абощо). Проте типологічно це та сама порожнеча, що уможливлює творчість, мудрість і любов: адже для того, аби щось створити, потрібен належний простір (як часто ми саме цього простору, простору натхнення й не знаходимо у нашій повсякденній метушні!); для того, щоб прийняти когось у свою душу і серце, треба знайти там вільне місце для цього - як, утім, і для будь-якого справжнього знання тощо» [2, с.24-25].

Відповідаючи на поставлені вище запитання, можемо констатувати, що в екзистенційному вимірі подорож трактується як очікування, порожнеча, розлом, що протистоїть сучасним підходам до життя, де час - це ресурс, який слід використовувати максимально ефективно.

Подорожувати означає нічого не робити, байдикувати, реалізувати власну бездіяльність, що є джерелом дискомфорту для сучасної людини, оскільки створює ілюзію беззмістовності, відсутності смислу. Але, з іншого боку, бездіяльність - неодмінний елемент активності, своєрідний спосіб акумуляції життєвої енергії. «Моменти життя, коли ми нічого не робимо, - час, потрібний І. Ньютону, щоб доїхати в кареті з Лондона до Кембріджа, час, коли ми йдемо на роботу (без плеєра у вухах), темнота, в якій неможливо читати, - все це зникло. Тепер кожна хвилина, яка не використовується продуктивно, перетворюється на втрачену можливість» [1, с.260].

У світлі сказаного особливої гостроти набуває проблема співвідношення туризму і дозвілля, котрі перебувають на одному смисловому рівні. Підпорядкування туризму ширшому поняттю «дозвілля» відтіняє одну із сутнісних його характеристик, сформульованих нами як бездіяльність. Напевне, не випадково поняття «активний відпочинок» нині стало таким широковживаним. У ньому сконцентровано головний лейтмотив сучасного дозвілля, що уособлює прагнення людини проводити час із користю.

Г. Маркузе добачав у цьому елементи домінування цивілізації над індивідом і маніпулювання масами. «Лише на пізній стадії індустріальної цивілізації, - пише філософ, - коли зростання виробництва загрожує виходом поза межі, встановлені репресивним домінуванням, час дозвілля примусово контролюється державою, або підпадає під безпосередній контроль індустрії розваг, елемента техніки маніпулювання масами. Індивіда неможна залишити одного. Оскільки, будучи відданим сам собі та своєму розумові, він доходить до усвідомлення можливостей визволення від домінуючої дійсності» [3, с.48].

Е. Фромм, торкаючись проблеми дозвілля в суспільстві споживання, дотримується іншого погляду. Причина занурення дозвілля в активність пов'язана не лише з домінуванням цивілізації над людською індивідуальністю. Насправді не цивілізація «боїться» залишити людину наодинці з собою, а сама людина боїться залишитися сама, оскільки це передбачає нестерпну необхідність самостійно обирати. Людина втікає від свободи і раціоналізує свій страх, маскуючи його активністю, корисністю, практичністю. «Лише у вільний від роботи час, - пише Е. Фромм, - є видимість якогось вибору. Але ми зазвичай організовуємо своє дозвілля так само, як і працю, або повстаємо проти тиранії часу, віддаючись абсолютним лінощам. Однак неробство, - якщо непокору часові не вважати ділом, - лише ілюзія свободи, насправді це всього-на-всього умовне визволення з в'язниці часу» [6, с.142].

Задля справедливості слід сказати, що туризм, хоча він і став регламентованою формою діяльності, в основі якого споживацьке ставлення до світу, все ж зберігає свій екзистенцій ний зміст у контексті маргінальних форм подорожування. Серед них: подорожі автостопом, екстремальні гірські походи, одиночні або малочисельні вело- і мотоподорожі, піші мандрівки великої протяжності тощо. Такі подорожі становлять альтернативу масовому туризму, а їх екзистенційну сутність доречно охарактеризував В. Малахов: «Турист не діє, не творить нічого, навіть не перебуває у стані духовного самовдосконалення; головний його вчинок - це споглядання, що біжить по поверхні речей світу і власного спорожнілого «я», задивлених одне в одне. Однак така екзистенційна пауза сама по собі - засіб акумуляції нового «фонового» смислу, визрівання «супутніх» думок, засвоєння нових стосунків: усього цього ми можемо просто не зазнати, доки діємо «із себе», із власної життєвої необхідності» [2, с.25].

З огляду на це, туристичну діяльність, звісно ж умовно, можна поділити на маргінальну та споживацьку. Використовуючи термінологію Е. Фромма, зазначимо, що для одних важливо «бути» мандрівником, а для інших - «мати» в колекції чергову подорож. Для споживача кожна світлина, зроблена в подорожі, є своєрідним актом її привласнення, перетворенням на фетиш, який у майбутньому стає інструментом відтворення задоволення, яке людина пережила в ту мить.

Повертаючись до осмислення екзистенційних вимірів туризму, слід скорегувати наш підхід у нове русло. Зрозуміло, що «туризм» - це екзистенційна ситуація, а «турист» це форама перебування у світі. Проте таке розуміння має свої недоліки. Передусім у такий спосіб ми позбавляємося прив'язки до туризму як соціокультурного феномену, оскільки подорожувати можна по-різному, скажімо, сторінками романів Джека Лондона, чи в коханні, почуттях, або філософськими концепціями тощо. У такому контексті «турист» може відкрити нам нові, невідомі досі, грані співвідношення «Людина - Світ», оскільки він мандрує самим вістрям цього відношення, перебуваючи в обох світах одночасно.

Філософування подібне до туризму в його екзистенційному вимірі. Це також своєрідна форма бездіяльності - в тому значенні, що йому потрібен вільний простір, порожнеча, тиша. І це лише на перший погляд може виглядати пасивним ставленням до світу, тоді як насправді - це найбільш продуктивна форма світовідношення. Е. Фромм доволі детально проаналізував проблему активності та пасивності. В його праці «Мати чи бути?» наведено яскраві докази того, що бездіяльність почала дошкуляти людині лише на сучасному етапі історії. Наприклад «Аристотель не поділяв наших сучасних поглядів на активність і пасивність, - пише Е. Фромм, - це стає очевидним, якщо зауважити, що для нього найвищою формою praxis, тобто занять, є споглядальне життя, присвячене пошукам істини, і таке споглядання він навіть ставить вище від політичної діяльності. Твердження, що споглядання - це одна з форм бездіяльності, було для нього позбавлене смислу» [6, с.104].

Ще однією ниточкою, що пов'язує філософування з мандрівкою, є влучна фраза Новаліса, використана М. Гайдеґером як романтична метафора філософії. «Філософія - це ностальгія, бажання скрізь бути удома». «Подібним бажанням філософія може бути тільки тоді, коли ми, філософуючі, скрізь не вдома» [7, с.86]. Філософування - це знаходження себе в ситуації подорожі, поза межею звичної, традиційної думки. Філософ - «турист», який відправився на пошуки істини, але не має на меті привласнити її, чи зробити копію, щоб повернутися додому оновленим. У процесі подорожі стає зрозуміло, що істина полягає в тому, що немає куди повертатися, точка, з якої він починав свій шлях, давно зникла зі світоглядного горизонту і він не може повернутися в лоно свого попереднього мислення, тому що воно давно знищене новим світорозумінням. Філософія справді - постійна туга за домівкою, бажання повернутися в неіснуючий дім. З цього приводу влучно висловився X. Ортега-і-Гасет: «філософія - це біль у неіснуючих кінцівках» [див.: 4].

Підводячи підсумок, можемо стверджувати таке. «Філософія туризму» цілком самостійна та предметно визначена галузь філософського дослідження, що має гарні перспективи у філософському дискурсі, оскільки демонструє проблемогенність на різноманітних методологічних рівнях. «Туризм» як феномен культури і як філософська категорія - це різні речі. Ця відмінність виявляється у протиставленні соціокультурного та екзистенційного підходів до його визначення. Соціокультурний підхід позбавлений світоглядної перспективи і трактує людину як об'єкт туризму. Екзистенційний підхід у свою чергу розцінює туриста як суб'єкта, однак занадто широко трактує сутність туристичної діяльності, що не дозволяє дати чітке визначення поняття «турист», а тому не може бути використаний у науковому дискурсі. Світоглядний аналіз туризму та філософування продемонстрував спорідненість між цими екзистенційними вимірами людського буття через таке поняття як «бездіяльність». Екзистенційні виміри туризму - доволі масивна та малодосліджена тема. Подальше її дослідження може принести позитивні результати у вигляді нових висновків у психології, соціології, когітології.

Література

1. Дайсон Э. Мы живем дольше, а думаем меньше / Эстер Дайсон // Во что мы верим, но не можем доказать. - М.: Альпина нон-фикшн, 2011. - С.259-262.
2. Малахов В.А. Екзистенційно-етичний сенс туризму як різновиду подорожування / Віктор Аронович Малахов // Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. - 2008. - №5. - С.6-25.
3. Маркузе Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек: Исследование идеологии развитого индустриального общества / Герберт Маркузе. - М.: ООО "Издательство ACT", 2003. - 526 с.
4. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? / Хосе Ортега-и-Гассет. - М.: Наука, 1991. - 408 с.
5. Пазенок В. С. Філософія та праксеологія туризму / B.C. Пазенок // Тези загальнокафедральної теми. - К.: Київський університет туризму, економіки і права, 2009. - С.3-29.
6. Фромм Е. Мати чи бути? / Еріх Фромм. - К.: Укр. письменник, 2010. - 222 с.
7. Хайдеггер М. Что такое метафизика? / Мартин Хайдеггер. - М.: Академический Проект, 2013. - 288 с.

Daneliuk A., Melnychuk M. The Existential Dimensions of Tourism

Summary. The article is dedicated to the analysis of tourism concept in the modern philosophical discourse. Philosophy of tourism is defined as a particular branch of philosophical investigation; it has high theoretical potential and demonstrates its effectiveness on different methodological levels. The authors study the concept of tourism in two dimensions: as a social-cultural phenomenon, on one hand, and as a philosophical category, on the other hand. There are reviewed the strengths and drawbacks of the approaches. In the social-cultural context, the concept of tourism lacks a worldview perspective and regards a person as an object of tourism industry. A tourist is a social role for a person to reach certain realization level, the latter means following a particular scenario. Tourism as a philosophical category is considered in the context of the existential perspective of a person making choices and being involved in the creative process on his or her own, while travelling. In the existential dimension of tourism, the person becomes the subject of travelling, but this approach suggests a bit too wide idea of tourism, as it is oriented at the multi-dimensional essence of a human sole. It interferes with defining the concept of tourist, so the existential dimensions of tourism cannot be actualized to the full in the scientific discourse. In the article there is also regarded the worldview-related link between travelling and philosophy, in the context of tourism existential analysis, as well as transformation taking place in the modern mode of travelling, the latter viewed through consumer society values. The particular attention is paid to the analysis of the correlation between leisure and tourism, in the context of the notions of activeness and passivity. It is defined that the essence of a journey lies within the complex of non-formalized moment fixed in the concepts of awaiting, lack of activity, emptiness.

Keywords: activeness, lack of activity, existence, leisure, passivity, travelling, contemplation, tourism, philosophizing.








© 2002-2019 Все о туризме - образовательный туристический портал     каталог туристических сайтов
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.