Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Друк Вікторія Василівна
Публічне управління: теорія та практика. - 2011. - №3. - С.152-157.

Правова основа гірського туризму як ефективна складова державно-правового механізму регулювання гірського туризму в Україні

Вікторія Друк Анотація. У статті розглядаються сучасний стан нормативно-правового регулювання туристичної діяльності в Україні, аналізується туристично-рекреаційний потенціал Українських Карпат як вагомий фактор активізації туристичного бізнесу. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення та гармонізації з європейським законодавством нормативно-правової бази рекреаційно-туристичної сфери.

Ключові слова: гірський туризм, правове регулювання, нормативно-правова база, Карпатський регіон.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку української держави, під час подальшого поширення тенденцій світової економічної кризи, вкрай важливим є зосередження державного управління на таких галузях суспільного виробництва, для яких отримання прибутку є можливим виключно в короткотривалій перспективі. Туристична діяльність являється однією з пріоритетних галузей національної економіки, відіграє істотну роль у стимулюванні господарського розвитку і приносить суттєву вигоду регіонам. Розвиток туризму є одним з пріоритетних напрямів підвищення ефективності функціонування тих чи інших територіальних утворень.

Важко переоцінити роль туристичної діяльності у реалізації сучасної європейської парадигми соціально-економічного розвитку, кінцевою метою якої є поліпшення умов життєдіяльності людини, задоволення її матеріальних та духовних потреб. Організація змістовного дозвілля, відпочинку та оздоровлення населення сприятиме формуванню у суспільстві нової міри цінностей - якості життя людей. Особливої актуальності розвиток туристичної діяльності набуває в Карпатському регіоні, що пов’язано із сприятливим помірним кліматом, мальовничими краєвидами, наявністю численних пам’яток природи та культури. Адже саме в таких умовах можливий розвиток гірського туризму в Україні. Однак, розвиток сфери туризму гальмується недосконалістю нормативно-правової бази, а також методичної, організаційної, юридичної та інформаційної підтримки суб’єктів підприємництва в сфері туризму та курортів; недостатньою ефективністю механізмів державного регулювання та управління підприємствами у сфері туризму і курортів; незначними обсягами інвестицій у розвиток матеріально-технічної бази туристичної інфраструктури; неефективністю використання рекреаційних ресурсів.

Аналіз останніх публікацій. Питанням про розвиток гірського туризму присвячено ряд праць українських та зарубіжних вчених-теоретиків та практиків. Серед них - М.О. Баймуратов, А.Г. Бобкова, О.Ю., Давиденко Л.І., Коніщева Н.Й., Серьогін, С.Б. Чехович, Я.М. Шевченко, Н.А. Опанасюк, В.І. Цибух, В. Федорченко, І. Черніна, та інші. Вагомий внесок у розвиток туризму на гірських територіях зробили відомі українські вчені М.К. Орлатий та П.Т. Каблук. Разом з тим, питання нормативно-правового регулювання туристичної діяльності в Україні ще не повністю розв’язані.

Мета статті полягає в ґрунтовному та всебічному аналізі нормативно-правових актів у сфері гірського туризму, сучасного стану державного регулювання туристичної діяльності в Україні, а також обґрунтуванні необхідності її подальшого вдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Регулювання туристичної діяльності в Україні здійснюється відповідно до таких принципів:

- сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку;
- визначати і підтримувати пріоритетні напрями туристичної діяльності;
- формувати уявлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму;
- здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів (турагентів) і їх об’єктів.

Сьогодні діяльність туристичної галузі регулюється такими основними нормативно-правовими актами: Конституцією України [1], Законом України «Про туризм» в редакції від 08.07.2011 [2], та Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» [3]. До 2010 року діяла “Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002- 2010 р.”, яка була затверджена Указом Президента України “Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” від 10 серпня 1999 р [4]. Загалом, якщо дослідити нормативне забезпечення рекреаційно-туристичної сфери в Україні, то нині діє близько 600 законів, указів Президента, постанов Кабінету Міністрів, відомчих нормативних актів, тощо. Але незважаючи на це, у забезпеченні нормативно-правової бази рекреаційно-туристичної сфери існує низка проблем, які потребують термінового вирішення. Навіть в той час, коли діяла “Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 р.” існувала ціла низка проблем, які вимагали негайного вирішення. Отже, сьогодні законодавче регулювання туристичної сфери в Україні дещо звузилося.

Подальший розвиток туризму в Україні все ще гальмується:

- відсутністю цілісної системи державного управління туризмом у регіонах;
- підпорядкованістю закладів розміщення туристів, санаторно-курортних, оздоровчих та рекреаційних закладів, які надають туристичні послуги, різним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;
- нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги;
- недосконалістю нормативно-правової бази;
- недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб’єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави;
- низькими темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;
- відсутністю відповідних об’єктів для розвитку туристичної діяльності в гірській місцевості;
- невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам;
- тенденцією скорочення кількості підприємств готельного господарства;
- незадовільним станом туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів;
- незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження;
- недосконалістю туристичної інфраструктури, неефективністю використання рекреаційних ресурсів;
- відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму;
- недосконалістю статистики з питань туризму;
- недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами;
- недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг;
- недостатністю рівня розвитку інформаційної інфраструктури;
- недосконалістю бази даних стосовно об’єктів туристичної сфери [3, с.4].

Таким чином, наголосимо на нагальній необхідності створення єдиної, цілісної, впорядкованої системи законодавчих актів, яка б охопила всі аспекти туристичної діяльності, не мала б короткотермінового характеру, а також встановила базові засади формування загальнодержавної концепції розвитку туризму в країні. Така система має не тільки вирішити питання, які вже давно потребують негайного врегулювання, а й охопити ті проблеми, які можуть виникнути в найближчі роки.

На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли з одного боку вже є певний досвід законодавчого регулювання туристичної сфери, а з іншого - питання гострої необхідності розширення нормативно-правового забезпечення туристичної діяльності у зв’язку з виникненням ряду якісно нових, соціально-економічних, суспільно-політичних та інших умов. Метою такого регулювання є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби як для населення країни так і іноземців.

Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, гірське господарство, виробництво товарів широкого вжитку, і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. У свою чергу важливими факторами розвитку туристичної галузі є природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал країни.

Важливо, щоб управління туристичною галуззю охоплювало серед інших питань як удосконалення самої структури управління, так і реалізацію державної політики у цій галузі шляхом координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та суб’єктів підприємництва. Важливе значення має також вдосконалення державної статистики з питань туризму з урахуванням міжнародних стандартів та досвіду інших країн.

Одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг завдяки організаційній та фінансовій підтримці підприємств та організацій туристичної галузі з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Закон України «Про туризм» визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

У статті 4 Закону України «Про туризм» визначаються наступні види туризму:

- дитячий;
- молодіжний;
- сімейний;
- для осіб похилого віку;
- для інвалідів;
- культурно-пізнавальний;
- лікувально-оздоровчий;
- спортивний;
- релігійний;
- екологічний (зелений);
- гірський;
- підводний;
- пригодницький;
- мисливський;
- автомобільний;
- самодіяльний тощо.

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній. Згідно даного закону встановлюється особливість гірського туризму, як такого, який відноситься до видів туризму з підвищеним ризиком [2].

Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються [3]. Згідно ст.1 до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, гірські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

Для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів, яким надано статус гірських, держава гарантує:

1) виділення бюджетних коштів на розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази пасажирського транспорту, дорожнього господарства, зв’язку, електричних мереж, систем теле- і радіотрансляції, газифікації та розробки місцевих газових і нафтових родовищ, освіти, охорони здоров’я, культурно-побутового та торговельного обслуговування, а також фінансування заходів для поліпшення родючості земель, розвитку та використання туристичних, рекреаційних і лікувальних можливостей гірського регіону;
2) здійснення заходів щодо будівництва об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури;
3) встановлення доплат до ціни сільськогосподарської продукції, яка вироблена в місцевостях, що віднесені до гірських, та реалізується державі виробниками таких населених пунктів;
4) забезпечення в централізованому порядку поставок населенню життєво необхідної продукції в обсягах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України;
5) пільгову плату за використану електроенергію.

Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» попри деяку законодавчу недосконалість все ж має важливе значення для розвитку гірського туризму. Однак слід відмітити, що даний нормативно-правовий акт не приніс очікуваних результатів для жителів гірської місцевості. Адже, окрім доплати за так звані «гірські» і ще деякі незначні пільги, суттєвих змін у житті і побуті жителів гірських населених пунктів не відбулося. А розвиток гірського туризму в нашій державі покладається саме на них.

Варто зазначити, що в силу віддаленості від адміністративно-територіальних центрів, гірські населені пункти мають невеликі перспективи для свого подальшого розвитку. Тому в першу чергу потребує вирішення проблема покращення, а подекуди і створення інфраструктури гірських населених пунктів.

Гострою проблемою для багатьох гірських населених пунктів є брак робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної із господарського виробництва. Враховуючи відсутність необхідних капіталовкладень на створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не потребують для свого розвитку великих коштів. До них належить і гірський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського населення. Найпопулярнішими для відпочинку є гірські населені пункти, розташовані біля морів та річок.

Розвиток гірського зеленого туризму впливає на:

- вирішення соціально-економічних проблем села;
- розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного господарства населення на місці;
- покращання благоустрою гірських садиб, вулиць, в цілому сіл;
- стимулює розвиток соціальної інфраструктури;
- відродження, збереження і розвиток місцевих народних промислів, пам’яток історико-культурної спадщини;
- підвищення культурно-освітнього рівня гірського населення.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України в сфері гірського туризму визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування у відповідності з програмами розвитку туризму. А туристичними ресурсами України в сфері гірського туризму є унікальні природні, соціально-побутові, культурологічні, етнографічні, історичні та інші особливості гірських територій України і пропоновані, або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції суб’єктів туристичної діяльності, що здійснюють роботу в цієї сфері на основі використання об’єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Ураховуючи наявність сьогодні соціальних проблем села, поширення і розвиток гірського туризму в Україні вбачається особливо бажаними. Позитивний вплив гірського туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості гірського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток, розширює можливості зайнятості гірського господаря не тільки у виробничій сфері, а й у сфері обслуговування. При певному нагромадженні чисельності відпочиваючих з’являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та ін.

Розвиток гірського туризму спонукає до покращання благоустрою гірських садиб вулиць у цілому сіл, стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на першому етапі розвитку приймати і обслуговувати відпочиваючих доводиться на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Проте з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають вкладати у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць об’єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно є і вагомим внеском у розвиток села [5].

Гірський туризм позитивно впливає на відродження збереження і розвиток місцевих народних звичаїв промислів, пам’яток історико-культурної спадщини. Проявляючи інтерес до цих надбань народної культури, жителі міст, що відпочивають на селі, розкривають місцевим жителям їх справжню цінність, популяризують їх у своїх краях і, таким чином, допомагають їх збереженню.

Ще однією перепоною для розвитку гірського туризму є відсутність маркування туристичних маршрутів. В Україні досі не розроблена загальна система маркування маршрутів, у якій були б прописані стандарти та вимоги до маркування, як і створення єдиного реєстру туристичних шляхів. Місцева влада на маркування виділяє кошти, але вони невеликі. Приміром, в Івано-Франківської області на поточний рік заплановані 40 тис.грн. на маркування, але поки що це віртуальні гроші.

Стратегії розвитку гірського туризму повинні враховувати специфіку даного регіону, яка визначає структуру, обсяг та використовувані методи побудови стратегічного документу. Серед стратегій розвитку варто виділити такі: кардинальної зміни; збереження зростання; досягнутого зростання. Їх формування потребує розробки та впровадження комплексу організаційно-економічних заходів. Це і удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази розвитку гірських регіонів, і розширення асортименту та кількості туристичної продукції, і активного впровадження методів менеджменту та маркетингу, і організації рекламної кампанії. Але для подальшого розвитку гірського туризму в Україні необхідні не тільки наявні соціально-економічні передумови, а й бажання ініціаторів цього руху унікальний людський потенціал гірських населених пунктів України поєднати з далекоглядною політикою держави щодо стимулювання розвитку відпочинку на селі.

Особливості розвитку несільськогосподарських видів діяльності на селі, потребують широкої підтримки з боку органів місцевої влади та самоврядування, оскільки саме вони сприятимуть забезпеченню незайнятого гірського населення місцями прикладання праці, поповненню місцевих бюджетів.

Висновки. На жаль, сучасний стан державного регулювання розвитку туристичної галузі України характеризується недосконалою нормативно-правовою базою, слабкою системою фінансування, що, у свою чергу, призводить до неефективного використання туристичного потенціалу країни. Зважаючи на неврегульованість багатьох питань туристичної діяльності в даній галузі України, необхідно розробити заходи з метою вдосконалення правового регулювання діяльності шляхом внесення змін до чинних та розробки нових нормативно-правових актів, а також установлення відповідальності органів державної влади та місцевого самоврядування в діяльності туристичної галузі України.

Залучення інвесторів у туристично-рекреаційну та деревообробну галузь - це якраз найкращий вихід із ситуації, що склалася. Таким чином, “гірський” статус тягне за собою обопільну вигоду - як жителів даних місцевостей, так і для держави. З одного боку, гірські райони перестають бути лише пасивними споживачами державних дотацій і пільг, з іншого - горяни отримують роботу, а значить, підвищують свій життєвий рівень, що, в свою чергу, знижує соціальну напругу.

Як відомо, пакет з проектом змін до Закону “Про статус гірських населених пунктів в Україні” перебуває на розгляді в уряді. В разі прийняття цих змін матимемо ще один приклад державної підтримки ініціативи регіональної влади. А саме зростання ролі регіональних органів влади, наданні їм більших повноважень наразі на часі.

Для підвищення ефективності державного регулювання сфери туризму в першу чергу необхідно забезпечити правову основу дійової координації заходів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. В правовому полі потрібно:

- розмежувати повноваження центрального та місцевих органів виконавчої влади у сфері туризму;
- створення структурних підрозділів з питань туризму і курортів на всіх рівнях управління та координаційних консультативно-дорадчих органів;
- удосконалення взаємовідносин органів місцевого самоврядування з суб’єктами господарчої діяльності, пов’язаної з наданням туристичних послуг, а також удосконалення системи підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з розвитку туризму.

Отже, ефективний розвиток туристичної галузі на сьогодні вимагає і належного правового регулювання, і створення ефективних правових механізмів застосування законодавчих актів, і розробки цілої системи механізмів державного управління в цій сфері та впровадження їх у життя.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - №29. - ст.232.
2. Закон України «Про туризм» - Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1995. - №31. - ст.241
3. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» - Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1995. - №9. - ст.58.
4. Указ Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» від 10.08.1999.
5. http://www.greentour.com.ua/ua/journal - сайт журналу “Туризм гірський зелений” - Спілка сприяння розвитку гірського туризму в Україні.
6. Близнюк А. Механізми державного регулювання сфери туризму: сутність та шляхи удосконалення А.М. Близнюк, Н.Й. Коніщева, Л.І. Давиденко // Вісник ДІТБ. - 2007. - №11. - С.76-84.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat