Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Гулич О.І.
Вісник ДІТБ. Серія «Економіка, організація і управління підприємствами»
(в туристичній сфері). - 2006. - №10. - С.175-178.

Формування правового поля залучення інвестиційних коштів на збереження та використання об’єктів культурної спадщини в туристичних цілях

культурна спадщина Розглянуто проблеми охорони, збереження та використання об’єктів культурної спадщини як туристичних. Запропоновано законодавчі ініціативи щодо формування ефективних фінансових механізмів реставрації, збереження та використання об’єктів культурної спадщини.

Визначальним чинником активізації розвитку туризму є задоволення одного з найпотужніших мотиваційних стимулів людини до пізнання світу, інших країн, народів, цивілізацій і культур через ознайомлення із культурною спадщиною, особливо з її матеріальними носіями. На важливості історико-культурної складової в розвитку туризму, ролі культурної спадщини в соціально-економічному розвитку території, її приналежності, розширенні інтеграційних процесів, загальному збагаченню культур і народів акцентувалась увага закордонних і вітчизняних вчених [1-7].

Принципи розвитку туризму, засновані на толерантному ставленні до традицій і культур народів країн, які відвідуються, шанобливому і бережливому поводженні з об’єктами історико-культурної спадщини закладені світовим співтовариством у Манільській декларації світового туризму [8], Хартії туризму [9], Гаазькій декларації з туризму [10].

Ще в 1972 р. з метою активізації зусиль світової громадськості на вивчення, систематизацію та збереження історико-культурних об’єктів, що опинились під загрозою зникнення і знищення Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) була прийнята міжнародна Конвенція з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини [11]. Україна, як держава із тисячолітньою історією і самобутньою культурою, що має культурну спадщину, яка є не лише національним надбанням, але й невід’ємною частиною світового культурного простору, цілком закономірно долучилася до світових і європейських законодавчих процесів шляхом ратифікації зазначеної Конвенції та ряду інших правових актів, а також прийняття низки національних законодавчих і нормативних документів: Закон України від 08.06.2000 р. №1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини», Закон України від 20.04.2004 р. №1692-IV «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки», Постанова Верховної Ради України від 27.11.2003 р. №1351-IV «Про інформацію Кабінету Міністрів України про сучасний стан та перспективи охорони об’єктів культурної спадщини України, а також пам’яток історії та культури Українського народу, що знаходяться за її межами», Постанова Верховної Ради України від 21.06.2005 р. №1680-IV «Про рекомендації парламентських слухань «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації», Постанова Кабінету Міністрів України від 09.09.2002 р. №1330 «Про затвердження Комплексної програми паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки».

В Україні на державному обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток, з них 57206 - пам’ятки археології (у тому числі 418 - національного значення), 51364 - пам’ятки історії (з них 142 - національного значення), 5926 - пам’ятки монументального мистецтва (з них 44 - національного значення), 16293 - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (з них 3541 - національного значення). Функціонує 61 історико-культурний заповідник. До складу заповідників входять комплекси (ансамблі) пам’яток, що мають особливу культурну цінність, 13 заповідникам надано статус національних.

Однак наслідком недостатньої уваги з боку держави та суспільства до їх збереження стало пошкодження, руйнування і знищення багатьох пам’яток історії та культури. «На сьогодні понад 200 пам’яток архітектури національного значення потребують проведення найневідкладніших протиаварійних і консерваційних робіт». Запобігти цим процесам мали б заходи, ініційовані:

- Законами України від 08.06.2000 р. №1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини», від 20.04.2004р. №1692-ІV «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки»;
- Постановою Верховної Ради України від 27.11.2003 р. №1351-ІV «Про інформацію Кабінету Міністрів України про сучасний стан та перспективи охорони об’єктів культурної спадщини України, а також пам’яток історії та культури Українського народу, що знаходяться за її межами»;
- розпорядчими документами Кабінету Міністрів України тощо.

Проте цього не сталося, головним чином, через залишковий принцип бюджетного фінансування сфери культури, у тому числі, заходів щодо охорони та збереження об’єктів культурної спадщини, та одночасну відсутність дієвих механізмів залучення додаткових матеріальних і фінансових ресурсів на реставрацію, ремонт, охорону та використання об’єктів культурної спадщини.

Пропозиції Міністерства культури і туризму щодо створення законодавчого механізму для залучення інвестиційних коштів на реалізацію програм культурного розвитку регіонів України, зокрема збереження пам’яток культурної спадщини (лист від 26.12.2005 р. №23-9793/13), загалом, слушні і направлені на формування правового поля, сприятливого для залучення додаткових інвестицій у зазначені сфери. Однак, беручи до уваги особливості сфери культури (неприбутковість, охоронний статус переважної більшості об’єктів, значні витрати на збереження і охорону) та значні обсяги необхідних інвестиційних залучень (на ремонт, реставрацію та збереження таких об’єктів культурної спадщини, як замки, фортеці, палацово-паркові ансамблі, що часто включають комплекс споруд і розглядаються як цілісні інвестиційні об’єкти) запропоновані зміни до законодавства є недостатніми і навряд чи зможуть істотно покращити ситуацію. Одна з основних причин, на нашу думку, полягає в неспівмірності стимулюючого ефекту запропонованих заходів із характером та масштабами необхідних інвестиційних залучень.

Тому доцільним є не внесення окремих змін до чинного законодавства, а розробка та ухвалення Законів України «Про інвестиційне забезпечення реалізації програм культурного розвитку регіонів України», «Про меценатство», «Про затвердження переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації» та ряду інших.

Конкретні кроки з реалізації завдань із культурного розвитку регіонів та збереження пам’яток культурної спадщини повинні бути розроблені в загальнодержавних програмах, зокрема, щодо збереження замків України, дерев’яної церковної архітектури, розвитку туризму та екскурсійної діяльності. Проте без ефективних механізмів фінансування заходів, їх спіткає доля переважної більшості затверджених програмних документів, які за браком коштів не були реалізовані і залишилися на рівні наукових розробок з мізерними шансами бути втіленими в життя найближчим часом.

Інвестиційна політика держави у сфері культурного розвитку, зокрема збереження пам’яток культури, матиме позитивний результат, будучи різноплановою, масштабною і, певною мірою, агресивною - в сенсі активної промоційної підтримки і привабливих інвестиційних умов, податкових пільг і вигідних загальних умов господарювання. Це, перш за все:

1. Розширення дії важеля пільгового оподаткування прибутку підприємств (згідно зі ст. 42 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та п. 5.2.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») і доходів фізичних осіб (ст. 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), які направляються на фінансування робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам’яток культурної спадщини.

На даний час діє норма, за якою не оподатковуються кошти, які спрямовуються у вигляді пожертвувань або благодійних внесків на цільове використання з метою охорони культурної спадщини в розмірі, що не перевищує десяти відсотків оподатковуваного прибутку для підприємств і п’яти відсотків від суми загального оподатковуваного доходу для фізичної особи. Варто не лише законодавчо закріпити збільшення пільгової відсоткової частки прибутків (доходів), спрямованих на збереження культурної спадщини, але й активно стимулювати благодійницьку діяльність через надання додаткових преференцій тим підприємствам, які регулярно і в значних обсягах фінансують заходи щодо охорони і збереження пам’яток культури.

2. Адресне цільове використання бюджетних коштів на об’єктах культурної спадщини, що потребують невідкладних ремонтних і реставраційних робіт. Пріоритети першочерговості повинні надаватися фінансуванню об’єктів, що віднесені до світового та національного культурного надбання, або ж перебувають під загрозою знищення.

З цією метою Кабінету Міністрів України доцільно розробити і затвердити перелік найневідкладніших заходів щодо охорони пам’яток культурної спадщини. Залучення інвестицій на виконання цих робіт повинне здійснюватися на більш вигідних умовах порівняно з інвестуванням в інші об’єкти культурної спадщини. Також доцільно якнайширше використовувати фінансові, організаційні та інші можливості міжнародних організацій з охорони культурної спадщини, кошти благодійних організацій та фондів.

3. Для збереження пам’яток культурної спадщини, які є майновими об’єктами великої вартості (замки, палацово-паркові ансамблі тощо) і потребують масштабних інвестицій і відповідного залучення кількох інвесторів, доцільно розглянути і відпрацювати правові механізми передачі таких об’єктів для господарського використання.

Передачі об’єктів культурної спадщини, що не віднесені до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, у користування, у тому числі господарського використання, повинні передувати процедури, що убезпечували б від нецільового використання пам’яток, попереджали дії, які б призводили до руйнування чи втрати об’єктом своєї історико-культурної цінності.

До них варто віднести:

- конкурс програм з використання об’єкта культурної спадщини (план-графік проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт);
- інвестиційні зобов’язання потенційних користувачів;
- укладання охоронного договору; умови оренди і землекористування;
- інші додаткові, попередньо зазначені умови;
- правові підстави і процедури державного нагляду за цільовим використанням та інвестиційно-майновими зобов’язаннями користувача, які здійснюються державними органами з нагляду за охороною пам’яток культурної спадщини;
- підстави та процедура анулювання договірних зобов’язань.

Однією з найбільш прийнятних форм передачі таких об’єктів у користування є створення закритих акціонерних товариств, до складу яких поряд із основними інвесторами мали б входити відповідні організації, що представляють інтереси держави і діють від її імені. Для законодавчого врегулювання цих питань доцільно розробити і прийняти Закон України «Про організаційні форми господарського використання об’єктів культурної спадщини».

Оскільки розробка і ухвалення запропонованих законодавчих актів потребуватиме певного часу, для покращання умов залучення інвестиційних коштів на реалізацію програм культурного розвитку регіонів, зокрема, збереження культурної спадщини, варто розглянути питання про доцільність внесення відповідних змін до чинного законодавства.

Формування правового поля залучення інвестиційних коштів на збереження та використання, зокрема господарського, об’єктів культурної спадщини сприятиме підтриманню їх у належному стані, збільшуватиме їх привабливість як туристичних об’єктів та приноситиме певний доход місцевим бюджетам, що загалом позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток регіону.

Література

1. Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма: Справочник. - М.: Финансы и статистика, 2000. - С.135-136.
2. Шульгин П.М. Историко-культурное наследие как особый ресурс региона и фактор его социально-экономического развития // Мир России. - 2004. - 7 июня. - С.6.
3. Бурден Б. Культурное наследие и экономика // Ориентиры культурной политики. - 2000. - №3. - С.6-9.
4. Катлин Перье-Д´Итерен. Туризм и сохранение исторического наследия: Стремление к гармонии // «MUSEUM». - 1999. - №2. - С.62-68.
5. Поливач К.А. Історико-культурна спадщина як фактор розвитку регіонів та населених місць України // Український географічний журнал. - 2005. - №1. - С.55-62.
6. Туризм і охорона культурної спадщини: український та польський досвід: Монографія / В. Вакуленко, І. Валентюк, В. Грибан, С. Коротич та ін. - К.: К.І.С., 2003. - 176 с.
7. Максаковский В.П. Всемирное культурное наследие как объект географического изучения / Материалы Междунар. форума «Молодежь. Спорт. Туризм» (18-20 февраля 2004 г., г. Москва). -М.: Советский спорт, 2004. - С. 43-48.
8. Манильская декларация по мировому туризму // Материалы Всемирной конференции по туризму. - Мадрид, 1981. - 250 с.
9. Хартия туризма // Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. Т.5. - Ужгород: ІВА, 2000. - С.148-151.
10. Гаагская декларация по туризму // Туризм в Україні: Збірник нормативно-правових актів у п’яти томах. - Т.5. - Ужгород: ІВА, 2000. - С.130-136.
11. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Париж, 1972) // Правові акти з охорони культурної спадщини: Додаток до щорічника «Архітектурна спадщина України». - К., 1995. - 149 с.
12. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 08.06.2000 р. №1805–ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №39. - С 333.

Рассмотрены проблемы охраны, сохранения и использования объектов культурного наследия в качестве туристических. Предложены законодательные инициативы относительно формирования эффективных финансовых механизмов реставрации, сохранения и использования объектов культурного наследия.

The problems of guard, saving and use of objects of cultural legacy are considered as tourist. Initiations of bill are offered in relation to forming of effective financial mechanisms of restoration, saving and use of objects of cultural legacy.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat