Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Іванова В.Г.

«Сільський туризм» як категорія науки адміністративного права та законодавства України

сільський зелений туризм Розглянуто один із видів внутрішнього та в’їзного туризму - сільський туризм. Проведено порівняльний аналіз понять «сільський туризм», «агротуризм» та «екотуризм» в Україні та інших зарубіжних країнах. Вироблені пропозиції щодо законодавчого закріплення понятійного апарату сільського туризму.

Ключові слова: сільський туризм, сільський зелений туризм, аграрний туризм, екологічний туризм, екоагротуризм, зелений туризм.

Питання розвитку сільського туризму включені до «Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.», до «Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.», до «Основних засад розвитку соціальної сфери села», до «Державної програми підтримки сім’ї на період до 2010 р.» та інших нормативних актів.

Водночас подальший розвиток сільського туризму гальмується через фактичну відсутність правового поля. Зокрема, законодавчо не закріплено понятійний апарат сільського туризму, не визначено саме поняття «сільський туризм».

Для широкого використання категорії «сільський туризм» в національному законодавстві та для його залучення у сферу науки адміністративного права необхідно визначитись із його змістом.

Правові аспекти сільського туризму в Україні досліджувались у працях Р.А. Братищенка, В.П. Васильєва, Ю.В. Вишневської, В.І. Кафарського, В.В. Носіка, М.Й. Рутинського, М. Товта та ін.

Метою цієї статті є порівняти та проаналізувати понятійний апарат сільського туризму в Україні та за кордоном і виробити пропозиції щодо законодавчого оформлення понятійного апарату сільського туризму.

Україна, обравши своїм стратегічним курсом інтеграцію до структур Європейського Союзу, прийняла виклик часу щодо прискореного реформування різних сфер соціально-політичного і економічного життя країни, зокрема, сфери послуг туризму, трансформуючи її до стандартів ЄС. Світовий досвід прогресивного господарювання надає туризму перше місце серед інших галузей економіки за обсягами експорту товарів та послуг.

За даними Всесвітньої туристичної організації, у понад 40 державах світу туризм став основним джерелом наповнення бюджету, а у 70 країнах - однією з трьох основних статей [1, с.138].

Сьогодні туристська індустрія світу зазнає часи активного розвитку та формування нових напрямків. Паралельно з традиційними видами туризму набувають поширення усілякі нетрадиційні форми відпочинку та подорожей. Все більший вплив на сферу туризму чинить поширення ідей екологізації життя [2].

Найбільш динамічно зростаючим сектором світового туристичного господарства є сфера сільського туризму. Розвиток сільського зеленого туризму у Європі розпочався в середині ХХ ст. Європейський Союз вбачає в сільському туризмі основний важіль економічного підйому своїх сільських територій. У більшості країн Європи заняття сільським туризмом заохочується на державному рівні. Не випадково в цих країнах частка таких подорожей складає більше 20 % від усіх туристичних послуг, а темпи щорічного приросту досягають 30 %.

Сільський туризм переконливо довів, що він є важливим фактором вирішення соціально-економічних проблем села - це зростання зайнятості на селі, розвиток сільської інфраструктури, отримання стабільних та вагомих прибутків селян, зміцнювання бюджету сільських поселень. Розвиток сільського туризму в Україні - це є не щось далеке, а найближче завдання, для розв’язання якого існують усі передумови.

Першочерговою проблемою, яку необхідно розв’язати для розвитку ринку послуг сільського туризму в Україні, є законодавче закріплення категоріального апарату, зокрема, визначення поняття «сільський туризм», бо саме він, як об’єкт суспільних відносин, залишається поза межами правового врегулювання. Також необхідно провести видову класифікацію сільського туризму.

Найпростішою констатацією цього явища є таке визначення: «Сільський туризм - це туризм, який проходить у сільському поселенні» [3, с.97]. Але таке просте визначення є неадекватним у багатьох аспектах. Проте нині все ще складно виробити уніфіковану спільноєвропейську дефініцію, яка б стосувалася всіх країн, через існування певних проблем, а саме:

- міський туризм не обмежується тільки міськими територіями;
- не весь нині наявний туризм у сільських районах входить у поняття «сільський» (сана-торії, пансіонати, бази відпочинку, автокемпінги, які розташовані в сільській місцевості, але зорієнтовані на експлуатацію не власне «сільського» рекреаційного ресурсу, а ресурсів морського узбережжя, гірських ландшафтів чи запасів мінеральних вод тощо);
- визначення «сільські території» по-різному трактується у країнах світу;
- відмінні за принципами організації форми сільського туризму історично розвиваються у різних країнах і районах Європи. В одних місцевостях сільський туризм доповнює певний профілюючий вид рекреаційної діяльності, в інших - виступає різновидом туризму екологічного, в третіх - є формою високоприбуткового приватного підприємництва і в цьому розумінні майже не відрізняється від звичної для Європи практики малого готельного бізнесу, а в окремих країнах - має обмежений сезонний характер та виступає допоміжною формою діяльності у веденні родинного фермерського господарства [4, с.13].

Згідно зі словником британця С. Медліка, «сільський туризм (rural tourism) - це відпочинковий вид туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів із провідниками та екскурсоводами» [4, с.17-18].

У зарубіжній літературі сільський туризм називається по-різному.

У Литовському «Законі про туризм» сформульовано положення, що сільський туризм - це послуги проживання. Литовські спеціалісти по туризму вважають, що «сільський туризм - це цілеспрямована рекреаційна діяльність у сільській місцевості та тимчасове проживання приїжджих людей у сільській садибі» [5, с.202-203].

У Польщі традиційно використовується словосполучення «господарська гостинність» - це поняття не має у законодавстві спеціального визначення. У Законі Польщі «Про право господарської діяльності» 1999 р. встановлено, що дія цього нормативного акта не поширюється на діяльність із здачі в оренду селянам кімнат, місць для розташування наметів, продажу домашніх страв і надання на базі свого господарства інших послуг, які пов’язані з перебуванням туристів (відпочиваючих) - це так звані агротуристичні послуги. Таке визначення дає можливість чітко відмежувати діяльність у сфері сільського туризму від інших видів туристичних послуг, які мають місце у сільській місцевості, але які не зараховані до сфери підприємницької діяльності з усіма юридичними та практичними наслідками [6, с.68-69].

Законодавство Угорщини також не має спеціального визначення сільського туризму. Тут традиційно вживають словосполучення: «сільська хутірська гостинність», «сільський туризм», «сільський аграрний туризм». Ця діяльність звичайно вважається різновидом робіт і послуг, які виконуються (надаються) сільськими жителями у процесі господарювання у власних садибах. Тому загальні правила діяльності у сфері сільського туризму визначені нормативними актами, які стосуються ведення сімейних господарств без встановлення будь-яких додаткових обов’язків чи обмежень у господарській діяльності для тих, хто займається сільським туризмом. Господарювання у сімейних агрогосподарствах не підпадає під сферу підприємництва [6, с.70].

У Швеції використовується поняття «сільська гостинність» - відпочиваючі (гості) мо-жуть займати частину будинку господаря, мати окремі кімнати, проживати в окремому будинку або у наметах на території маєтку [6, с.71].

У Данії зазначена категорія характеризується як обслуговування відпочиваючих, які приїхали у село, завдяки чому місцеві жителі отримують додатковий прибуток.

У Канаді сільським туризмом називається «процес, завдяки якому люди намагаються приваблювати відвідувачів у сільську місцевість, обслуговувати їх в тих місцях та змусити витрачати гроші» [5, с.203].

У Білорусі існує поняття «агроекотуризм» (Указ Президента 2006 р.), яке пов’язано з проживанням туристів тільки у сільських садибах (житлових будинках) з підтримкою держави тих, хто має житловий фонд для туристів, але не більше 5 кімнат [7, с.258].

Як бачимо, на глобальному рівні загальна концепція або термінологічна єдність поки відсутні.

Експерти Всесвітньої туристичної організації вважають, що сільський туризм - складна багатоаспектна діяльність. Зупинимося на цьому більш детально.

Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з поняттям «агротуризм». Дійсно, між ни-ми багато паралелей. Але, притримуючись прийнятої у світі класифікації, знак рівності між названими термінами ставити не можна. Поняття «сільський туризм» за змістовним наповненням значно ширше за «агротуризм». Можна стверджувати, що агротуризм є однією з найпоширеніших (особливо в країнах з фермерською організацією агробізнесу) форм сільського туризму.

Агротуризм - вид сільського туризму як пізнавального, так і відпочинкового характеру, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти чи активного залучення до традиційних форм господарювання.

Агротуризм завжди включає винаймання сільського помешкання. Розрізняють 2 базові форми агротуризму:

а) винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах господарства;
б) розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до господарства, наприклад, у кемпінгах та наметах [4, с.19].

Агротуризм, таким чином, виступає спрощеною формою сільського туризму. В агротуризмі індивідуальне селянське господарство (фермерське господарство) становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста.

В Європейських країнах агротуризм означає відпочинок у земельного власника, який має велике господарство та поряд з інтенсивним хліборобством чи скотоводством додатково займається наданням послуг сільського туризму. Тобто основною умовою заняття агротуристичною діяльністю є ведення сільськогосподарського виробництва.

Поняття «сільський туризм» близьке за змістом проведення дозвілля до поняття «екологічний туризм».

Екологічний туризм - це пізнавальний і відпочинковий вид туризму, зосереджений на природних (мало змінених людиною) територіях, який передбачає заняття різними формами активної рекреації у природних ландшафтах без заподіяння шкоди навколишньому середовищу. Він проходить у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Спілка екотуризму США подає таке поширене у західній науці визначення екотуризму:

«Екотуризм - це подорожі в місця з відносно недоторканою природою, які не ведуть до порушення цілісності екосистем, з метою одержати уявлення про природні та культурно-етнографічні особливості цієї території, що створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню» [4, с.20].

Нині екотуризм найдинамічніше розвивається на територіях, що мають природничу, культурологічну, етнографічну цінність. Тобто якщо територія такої цінності не має або якщо й має, але не є сільською місцевістю, то це вже не екотуризм.

У своїй книзі «Экотуризм и устойчивое развитие: кто владеет раем?» Марта Хані надає 7 ознак екотуризму в його ідеальній формі:

1)має на увазі подорожі до природних об’єктів, зазвичай віддалених та тих, що знаходяться під екологічною охороною;
2)мінімізує негативні наслідки розвитку та намагається обмежувати шкоду, що завдається екосистемі;
3)формує екологічну свідомість та інтерес до природничої і культурної історії;
4)прямо вигідний для збереження таких об’єктів;
5) забезпечує фінансову користь та дає можливість заробити місцевим жителям і громадам;
6)поважає місцеву культуру;
7)підтримує права людини і демократичні рухи [8, с.32-33].

Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад.

Сільський туризм у межах природоохоронних територій виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму. І для означення такого багатоцільового туризму з’явилося нове поняття - «екоагротуризм» - використання гостьових будиночків без господарів (як у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттям екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних і спортивно-туристичних занять. У багатьох країнах екоагротуризм розглядається як один із провідних напрямків розвитку національної туристичної галузі, що знаходить своє відображення в національних концепціях розвитку туризму. Про таке об’єднання свідчить і назва організації - Європейський Центр ЕкоАгроТуризму (ЕСЕАТ) [9, с.16].

Однак сільський туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський туризм - це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм - це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. При цьому сільські оселі можуть використовуватися як база для ночівлі та харчування екотуристів.

Законодавчо в Україні закріплено термін «сільський зелений туризм», юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному відношенні є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм).

В Україні, незважаючи на міжнародну практику, традиційно до терміна «сільський туризм» додають слово «зелений», що має підкреслювати його екологічну спрямованість і прагнення мінімізувати вплив туристів на середовище перебування [3, с.100-101].

Хотілося б відмітити, що згідно з Законом України «Про туризм» від 15.09.1995 р. «сільський туризм» - це самостійний вид туризму, який не ототожнюється з «зеленим», а «зелений туризм» - є синонімом екологічного туризму [10]. Водночас у інших нормативних актах, а саме: Законі України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р., Законі України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17.06.2004 р., Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» від 29.04.2002 р., Указі Президента України «Про основні засади розвитку соціальної сфери села» від 20.12.2000 р., Указі Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.» від 10.08.1999 р. тощо - вживається термін «сільський зелений туризм» [11].

Поняття «сільський туризм» зустрічається в Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р., Постанові Верховної Ради України «Про концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 24.12.1999 р., Постанові Кабінету Міністрів України «Про Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р.» від 19.09.2007р. [11].

Отже, в законодавстві України немає понятійної єдності. Тому, на нашу думку, прийняття профільного (спеціального) закону про сільський туризм сприяло б термінологічній єдності.

Розглянемо декілька проектів законів у сфері сільського туризму.

У Проекті Закону України «Про сільський зелений туризм» надано таке визначення сільського зеленого туризму: це відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського зеленого туризму [11]. У Проекті Закону України «Про сільський та сільський зелений туризм» [11] В.І. Кафарський так визначає названі терміни:

- сільський туризм - відпочинковий вид туризму, що передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі);
- сільський зелений туризм - відпочинковий вид сільського туризму, пов'язаний з перебуванням туристів у власному житловому будинку сільського господаря, окремому будинку або на території особистого селянського (фермерського) господарства;
- екотуризм - вид сільського туризму, що передбачає відвідування туристами територій, що мають природничу, культурологічну, етнографічну цінність.

Проект Закону України Міністерства аграрної політики «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність» від 24.02.2009 р. [11] пропонував єдине поняття аграрного туризму як виду туризму відпочинкового і пізнавального характеру, пов'язаного з використанням майна особистих селянських господарств, що передбачає здійснення агротуристичної діяльності під час тимчасового перебування туристів у сільській місцевості.

Проте назване Міністерство через деякий час змінило назву законопроекту, і сьогодні він називається Проект Закону України «Про сільський аграрний туризм» від 20.07.2009 р. [11], де наведене нове визначення поняття «сільський аграрний туризм» - як вид туризму, що проводиться у сільській місцевості і передбачає використання майна фізичних осіб - сільськогосподарських товаровиробників, особистих селянських господарств, фермерських господарств з метою рекреації, тимчасового розміщення (проживання) туристів та активного залучення до традиційних форм сільського господарювання.

Серед науковців також існують різні погляди на трактування сільського туризму. В.П. Васильєв визначає сільський зелений туризм як специфічну форму відпочинку в селі з використанням природного, матеріального та культурного потенціалу даної місцевості. При цьому проживання, харчування та обслуговування туристів забезпечує сільська родина [4, с.25]. Деякі автори ототожнюють сільський туризм із іншими видами туризму (господарський туризм, агротуризм тощо) [5, с.203]. Але на наш погляд, сільський туризм охоплює численні види діяльності, послуги та зручності, які пропонують земельні власники та жителі села для приваблення туристів в місцевість з метою отримання додаткового прибутку. Існує також думка, зокрема, В. Сафіулліної, що сільський туризм - це вид підприємницької діяльності [12, с.163]. Маємо заперечення щодо такого трактування, бо в умовах нинішнього економічного положення сільської місцевості це аж ніяк не буде сприяти розвиткові цього виду туризму.

На думку В.К. Федорченко, сільський туризм є одним з видів екологічного туризму [3, с.99]. Проте, як уже було зазначено вище, сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку екологічного туризму, який, на наш погляд, є одним із видів сільського туризму.

Деякі автори визначають сільський туризм як охоплюючий усі форми туризму, що зустрічаються у сільській місцевості [5, с.203]. Але це визначення суперечливе. Воно охоплює подорожі у сільській місцевості, а також ночівлю. Остання може бути надана у сільському готелі, і тоді це вже не буде сільським туризмом.

В.І. Биркович пропонує такий зміст цього поняття: «Сільський зелений туризм - це специфічна форма відпочинку в приватних господарствах сільської місцевості з використанням майна та трудових ресурсів особистого селянського, підсобного або фермерського господарства, природно-рекреаційних особливостей місцевості та культурної, історичної та етнографічної спадщини регіону» [1, с.139].

На наш погляд, це поняття, як і поняття сільського аграрного туризму в Проекті Закону України «Про сільський аграрний туризм» від 20.07.2009 р., має збиральний характер (вбачаємо тут ознаки стаціонарного відпочинку на селі, аграрного туризму та екотуризму).

Враховуючи закордонний досвід та специфіку сільського туризму в Україні, пропонуємо таке визначення: «сільський туризм» - це вид туризму, який здійснюється у сільській місцевості з використанням землі, майна та послуг селянського господарства (особистого, фермерського), а також місцевих туристичних ресурсів (національних, природних, культурних, історичних тощо) з метою відпочинку, оздоровлення, ознайомлення громадян України, осіб без громадянства, іноземців із місцевими звичаями та традиціями.

Сільський туризм, на нашу думку, охоплює три організаційні форми:

1. Сільський зелений туризм - це вид сільського туризму, що передбачає перебування в оселі сільського господаря, який здійснює основну діяльність, пов’язану з веденням особистого селянського господарства, а також побічну - з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського туризму, а саме: проживання, харчування, ознайомлення з місцевою культурою та традиціями.
2. Агротуризм - це вид сільського туризму, зосереджений на сільських територіях, який передбачає використання сільського (фермерського) господарства з метою рекреації, освіти чи активного залучення до традиційних форм господарювання. В агротуризмі селянське (фермерське) господарство становить одночасно і нічліжну базу, і головний предмет інтересу туриста.
3. Екотуризм - вид сільського туризму, що передбачає відвідування туристами сільських місцевостей, розташованих у межах територій національних, природних парків, заповідних зон, тобто таких, що мають природничу, культурологічну, етнографічну цінність. Тут передбачено відповідні обмеження щодо навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку.

Наведені вище поняття доцільно було б взяти за основу при розробці нового проекту Закону «Про сільський туризм».

Незважаючи на відмінності, які існують на сьогодні в понятійному апараті, найважливішим є розгляд на державному рівні сільського туризму як невід’ємної складової частини комплексного соціально-економічного розвитку села та як одного із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Список використаної літератури

1. Биркович В.І. Сільський земельний туризм - пріоритет розвитку туристичної галузі України // Стратегічні пріоритети: Наук. збірн. - 2008. - №1. - С.138-143.
2. Соколенко С., Бузинський М. Особливості діяльності та розвитку об’єктів зеленого туризму у регіонах та проблеми створення міжнародних кластерів у цій галузі // http://tourlib.net/statti_ukr/sokolenko.htm.
3. Михайліченко Г. Класифікація засобів розміщення туристів у сільській місцевості // Вісник КНТЕУ. - 2003. - №6. - С.97-103.
4. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм. - К., 2006.
5. Жалис Л.В. Сравнительный анализ понятий сельского туризма и его специализации в Литве // Вісник ДІТБ. - 2005. - №9. - С.202-205.
6. Товт М. Сільський туризм. Як регулюється він // Віче. - 2003. - №3. - С.68-75.
7. Лученок С. Экоагротуризм в системе многофункционального регулирования сельского хозяйства ВТО // Журнал европейской экономики. - 2007. - №6. - С.246-258.
8. Молстад А. Экотуризм: проклятие или благо // Мировое наследие. - 2003. - №2. - С.30-35.
9. Пашенцев В.В. Основы концепции развития экотуризма в российской провинции // Туризм: право и экономика. - 2004. - №3. - С.14-20.
10. Про туризм: Закон України від 15 вересня 1995 р. // ВВР. - 1995. - №31. - С.24-30.
11. Про сільський аграрний туризм: Проект Закону України від 20.07.2009 р. // http://zakon.rada.gov.ua.
12. Сафіулліна В. Державне регулювання сільського «зеленого» туризму в Україні // Управління сучасним містом. - 2006. - №1-2. - С.163-166.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat