Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Кобанець Л.О.
Вісник ДІТБ. Серія «Економіка, організація і управління підприємствами»
(в туристичній сфері). - 2006. - №10. - С.140-149.

Динаміка сучасного світового розвитку рекреаційної діяльності

світовий розвиток рекреаційної діяльності Розглянуто напрями організації рекреаційної діяльності та рекреаційних об’єктів у світі та виявлено шляхи її адаптації до умов України. Обґрунтовано напрями формування рекреаційної інфраструктури та запропоновано заходи щодо оптимізації управління рекреаційною діяльністю в Україні.

У сучасній Україні Кабінет Міністрів, владні структури усіх рівнів ретельно шукають, де взяти кошти на соціальну сферу та подальший розвиток економіки. А ці кошти, в буквальному розумінні, лежать під ногами. Це наша природна спадщина. І навіть на початковому етапі потрібно вкласти зовсім небагато, щоб, у порівняно короткий термін, отримати віддачу. На думку автора, через розвиток альтернативних галузей сучасної економіки пролягає шлях до майбутнього розквіту всієї країни.

Існує чимало публікацій стосовно цієї сфери, в яких численні автори наводять закордонні приклади ведення бізнесу або державного підходу до рекреаційної діяльності в цілому з метою пристосувати цей досвід в Україні.

Ця стаття досліджує стан справ та напрями розвитку в сучасному світовому рекреаційному бізнесі методом підборки матеріалу, який спеціально зроблено за різними куточками світу, бо усякий досвід у цій справі є корисним. І тенденції розвитку з наведеної інформації випливають самі по собі.

Мета статті - ознайомлення широкого кола працівників в області рекреації та владних структур, що мають відношення до неї в Україні, із станом справ та тенденціями розвитку цієї галузі економіки в сучасному світі. Для цього було поставлено такі завдання:

- дослідити світовий досвід з організації рекреаційної діяльності;
- обґрунтувати заходи з адаптації світового досвіду до умов України.

Структура організації рекреаційних об'єктів, що склалася у XXI столітті завдяки різноманіттю поставлених цілей і вирішуваних задач, може бути, в основному, двох типів: невиробнича структура парків різного призначення з можливим включенням до неї підрозділів рекреації й туризму та структура виробничого типу рекреаційних підприємств.

1. Сезонні тематичні парки і акваторії. Це об’єкти, що розраховані на сезонне використання, атракціони просто неба. В умовах України це період з травня до другої половини жовтня.

Все популярнішими в світі стають тематичні парки, які, окрім прагнення «полоскотати» нерви, використовують і вище людське прагнення, - жагу пізнання. Бажання досягти космічних висот, дальніх країн, розкриття таємниць науки, проникнення в морські глибини та в глибини історії - все це втілюється в захопливі атракціони й парки корисних розваг. Каліфорнійський Disneyland [1, с.23; 2, с.133] став першим справжнім парком розваг. В даний час найбільшим комплексом розваг у світі вважається Walt Disney World (Флорида). Паризький і

Токійський «Діснейленди» багато в чому копіюють американський прототип. Будуються такі парки за єдиним принципом: кожний куточок стилізується під будь-яку країну чи географічну зону з характерною природою, архітектурою, кухнею, музикою, танцями, театром, розвагами. Тематичні парки пропонують своїм відвідувачам широкий вибір розваг, які можуть бути об’єднані загальною темою або виділені за будь-якою спільною рисою. Усі тематичні парки можна розподілити на чотири типи:

1. Парки казкових героїв (парки У. Діснея).
2. Освітньо-розважальні тематичні парки («Підводний світ», США).
3. Тематичні шоу-парки («Давня країна», США).
4. Аквапарки («Аквапалас», Іспанія; «Восьминіг», Канарські острови; «Серена», Фінляндія та інші).

Окрім парку Діснея в Каліфорнії, можна назвати деякі з найбільш відомих тематичних парків у світі, такі як: «Світ моря» в Огайо, «Спадщина Шотландії та парк пригод» у Великобританії, «Фантазіаленд Брюль» в Німеччині та інші. Парки можуть створюватись з найрізноманітніших тем: історія, культура, географія, спорт, казка. Деякі з них повністю присвячені одній темі, як, наприклад, парк «Підводний світ» (морська флора і фауна) в США, «Італія в мініатюрі». Інші можуть стосуватися різних тем, наприклад, парк в Огайо - центр роз-ваг для сімейного відпочинку, розділений на шість тематичних зон.

Особливий клас розваг складають парки віртуальних пригод за мотивами знаменитих кінохітів. До таких парків можна віднести «Парк Юрського періоду» (Лос-Анджелес), Universal Studios Island of Adventure (Орландо), Port Aventura (Іспанія), які використовують найостанніші досягнення техніки: тривимірний звук, тривимірне зображення, дорогі спецефекти.

Познайомитися з досягненнями науки й техніки та відвідати «Світ в мініатюрі» можна в тематичному парку Epcot (Флорида) і Futuroscope (Франція). Історичні пригоди чекають на відвідувачів в Asterix (Франція), Terra Mitika і Isla Magica (Іспанія).

В Україні є проект рекреаційного комплексу на о. Хортиця (Запорізька область), метою якого виступає відтворення життя і побуту українського козацтва Запорізької Січі. За підтримкою державних органів управління проводиться робота із створення міні-містечка «Україна», в якому кожна хатина представлятиме туристичні можливості окремої області [3, с.25]. Все це повинно дати змогу як нашим співвітчизникам, так і іноземним гостям швидше та глибше ознайомитись з Україною, її історичними та культурними надбаннями, зробити рекламу для найбільш привабливих місць.

Таким чином, в основі концепції тематичних парків лежить одна головна тема. Обов’язковими елементами такого рекреаційного підприємства, окрім власне тематичної частини, виступають: атракціони та живі вистави, система підприємств харчування, роздрібна торгівля, готелі та кемпінги. Усе, що знаходиться на території парку, повинно відповідати загальній ідеї, тобто дотримуватися загальної теми всього рекреаційного підприємства.

Пірнання з аквалангом і маскою, плавання, серфінг і сонячні ванни приваблюють туристів в малі країни, які часто не можуть запропонувати чого-небудь іншого. Наприклад, природна краса Сейшельських островів, пляжі з кораловим піском, рифи і багата природа є головним магнітом, що притягує туристів в цю країну. Щорічно мільйони північноамериканців, японців і європейців відвідують Карибський басейн і тихоокеанські острови, середземноморське узбережжя й пляжі Флориди для відпочинку під сонцем біля кромки води, для підводного плавання в районах корабельних аварій і рифів, для парусного спорту і катання на водних лижах, для рибного лову і насолоди морською гастрономією. У цих районах туризм є важливою галуззю, завдяки якій багато країн забезпечують робочі місця, доходи та іноземну валюту. У зв'язку з цим у прибережних країнах природні охоронювані території (ПТО) з належним управлінням включаються в державні плани розвитку рекреації. Морські парки викликають інтерес, а при науково обґрунтованому управлінні допомагають підтримувати якість рекреаційних ресурсів.

Охорона коралових рифів принесла очевидні вигоди в ряді місць: Нідерландські Антильські острови (морський парк Бонер), де зросло число туристів-аквалангістів; Сейшельські острови (національний морський парк Св. Ганни), де парк використовується туристами й місцевими жителями для плавання, парусного спорту, пірнання з маскою і аквалангом, а також екскурсій на човнах з прозорим дном; Фіджі (о. Тай), де місцеве населення збільшило улов риби, туризм зріс, а власники прав на лов риби беруть участь в управлінні курортом та оренді човнів; о. Коцумель (Карибське узбережжя Мексики), де все зростаюче число іноземних і внутрішніх туристів приїжджають для спостереження за кораловими рибами; і Кенія (національні парки та заповідники Малінді/Ватаму), де туризм приносить доходи у вигляді вхідної платні, оплати гідів і кемпінгів, оренди човнів, устаткування й готельних витрат.

2. Сезонні та цілорічні аквапарки. Аквапарки - винахід минулого століття. «Водний» відпочинок, рівно як і терапевтична дія води, були відомі здавна, але далеко не всім і не завжди доступні. В даний час аквапарки - одне з найбільших досягнень сучасної індустрії розваг, справжнє технологічне диво, що поєднує в собі можливість відпочити, зайнятися спортом, оздоровитися і одержати свою частку гострих відчуттів. Перші аквапарки з'явилися близько двох десятиліть тому на тропічних курортах Америки та Азії. Це були парки в прибережній зоні з безліччю водяних гір, басейнів, водоспадів і річок. Вони включали як водні атракціони, так і ресторани, кафе, закусочні. Цей вид водного відпочинку поширився на морських курортах світу.

В Україні цей вид рекреаційної діяльності тільки починає розвиватися. Так, в АРК в даний час функціонують два аквапарки: перший, у Блакитній Затоці (у районі Великої Ялти), був відкритий в 2002р. [4, с.7], другий - у м. Судак, в 2003 р. [5, с.9]. Для будівництва аквапарку була виділена територія в районі Труханова острова [6, с.25]. У Харківському районі м. Києва, на о. Тельбін, в 2003 р. було почате будівництво розважального комплексу «Аквапарк» [3, с.11]. Відповідно до «Схеми планування території м. Святогірськ» (Донецька область) в реконструйованій частині міста, передбачається розмістити аквапарк «Старе річище» та комплекс водних атракціонів [7, с.21-22]. В Україні вже є розуміння раціональності створення подібних рекреаційних об'єктів. Так, Голова Верховної Ради АРК Борис Дейч назвав аквапарк «зразком інвестицій нового відпочинку», який повинен стати найбільшим в регіоні платником податків [8, с.9]. Проте, в Україні функціонують тільки сезонні аквапарки просто неба. З урахуванням кліматичних особливостей, а також з метою більш рівномірно розподілити рекреаційне навантаження протягом року, в Україні раціональнішим уявляється створення цілорічних критих аквапарків. Сучасний світовий досвід роботи таких рекреаційних об'єктів свідчить про раціональність їх створення в нашій країні.

Пропоновані послуги рекреантам у таких парках можуть бути різноманітними, а умови повинні відповідати світовим стандартам:

- температура води й повітря в критих аквапарках підтримується на рівні 30ºС протягом усього року. Умови відповідають тропічному клімату, і немає потреби в авіаперельотах;
- в аквапарках стежать за безпекою рекреантів. Наприклад, на Гаваях для цієї мети застосовують радіосистему. Адміністрація стежить за кожним відпочиваючим і попутно визначає, які атракціони найпопулярніші;
- гарні аквапарки не тільки «по-природному» красиві й романтичні, але й по-людськи зручні та безпечні;
- аквапарки включають найрізноманітніші послуги: басейни різної глибини, водні гори різної висоти і швидкості, ванни-джакузі, водяні «гармати», фонтани, водоспади, лазні (російські, турецькі, фінські), солярії та висококласний сервіс;
- деякі аквапарки світу забезпечені басейнами із штучними океанськими хвилями та справжніми рукотворними пляжами, де пропонують навіть слалом на пневматичних човнах;
- у деяких можна подивитися на виступи дельфінів і морських котиків.

У північних країнах криті аквапарки з'явилися на початку дев'яностих. Сьогодні вони є в усіх розвинених країнах. Для європейців вони стали частиною здорового способу життя і користуються популярністю.

Ці парки розміщуються на дуже обмеженій території з критими цілорічними водними атракціонами. У зоні ПТО вони можуть пропонувати додаткові рекреаційні послуги, наприклад, екологічний туризм.

Примітно, що аквапарки в Європі часто дотуються державою, оскільки мають статус корисних для здоров'я нації об'єктів [2, с.18-19].

3. Елітні рекреаційні об'єкти. Рекреаційні можливості ПТО (навіть спеціально виділені для цієї мети ділянки) використовуються тільки як додаткові, підлеглі її природоохоронній функції. Розвиток тут рекреаційно-туристичної інфраструктури може відбуватися тільки з урахуванням пріоритетності природоохоронних обмежень. Рівень задоволення потреб рекреантів повинен визначатися саме цими обмеженнями. Комплексне господарювання в ПТО - це єдиний процес здійснення різноманітних заходів, а не сукупність різних видів діяльності, результати яких інтегруються. Необхідно об'єднувати не результати різних видів діяльності, зумовлених завданнями ПТО, а процес їх здійснення. Інакше окремі види діяльності вступають у суперечність один з одним. Об'єднувальні початком всієї діяльності в ПТО є охорона природи, але в сучасній практиці ця функція фактично протиставляється іншим видам діяльності. Вони обмежуються системою заборон, що відображаються в нормативних документах. Вельми яскраво ця суперечність виявляється у взаємозв'язку рекреаційної та природоохоронної функцій ПТО, що виражається в обмеженні масових видів туризму в її межах. Вихід тут у розвитку альтернативних видів туризму, які сприяли б виконанню головного завдання ПТО - охороні природних комплексів, і одночасно допомагали б досягти мети екологічної освіти та отримання рекреаційного ефекту.

Рекреаційною спеціалізацією ПТО, яка зробила ставку на створення елітного рекреаційного об'єкту, має стати обслуговування рекреантів, для яких головними видами рекреації є заняття, що пов'язані з мінімальним споживанням екологічних ресурсів і живим спілкуванням із природою. Елітний рекреаційний комплекс - це спеціально виділене місце в ПТО, де, відпочиваючи на лоні майже первозданної природи, можна було б укладати угоди, дати відпочити найбільш цінному персоналу далеко від міського шуму, суєти, телефонних дзвінків і роботи автодвигунів.

4. Екологічний туризм. Не зважаючи на бурхливий розвиток туризму в Україні в останнє десятиліття, багато тенденцій світового туризму, як і раніше, залишаються майже непоміченими в нашій країні. Це стосується і до такого напряму, як екологічний туризм, що здобув велике визнання за кордоном вже декілька десятиліть тому. Сьогодні екотуризм розглядається як новий перспективний вид рекреації, пріоритетний напрям у державній екополітиці, інструмент економічного розвитку та екологічної безпеки регіонів і країн. Виникнення такого інтересу до екологічного туризму в кінці ХХ століття цілком закономірно. Ще в 70-х роках подібний розвиток ситуації можна було прогнозувати, коли виявилися кризові явища традиційного туризму, орієнтованого на споживання природних благ [9, с.179].

2002 р. був оголошений ООН міжнародним роком екотуризму. Протягом 2001-2002 рр. під егідою ЮНЕП (UNEP) і ВТО (WTO) відбулися 18 міжнародних зустрічей за участю урядових і неурядових організацій, академічних інститутів і приватного туристичного бізнесу, на яких розглядалися різні аспекти розвитку екотуризму. Підсумки цих зустрічей було під-бито на Всесвітньому саміті з екотуризму 9-22 травня 2002 р. у м. Квебек.

У Декларації саміту (Quebec Declaration on Ecotourism) було сформульовано основні принципи екологічного туризму і запропоновано рекомендації щодо його організації. У тексті декларації підкреслюється, що екотуризм в цілому ґрунтується на принципах сталого туризму, але встановлює також і деякі специфічні вимоги, які відрізняють його від широкого трактування концепції сталого туризму. Одним з основних принципів екотуризму є «активне сприяння збереженню природної та культурної спадщини», що включає підтримку місцевих співтовариств і сприяння їх добробуту. Наголошується також, що екотуризм поступово посідає позиції лідера в туристичному секторі й помітно впливає на всю туристську індустрію, привносячи в неї принципи сталого туризму. Особливе місце у Квебекській Декларації посідають Рекомендації урядам країн і неурядовим організаціям, академічним інститутам і приватному бізнесу, а також місцевим громадам щодо розвитку екотуризму. Велике значення надається необхідності формування політики на державному, регіональному й місцевому рівнях, а також розробці стратегії розвитку екотуризму, що гарантує збереження природи та генетичних ресурсів, місцевої культури, знань і традицій, прав власності на землю й воду.

Академічним і дослідницьким інститутам пропонується надавати всебічну підтримку організаціям, що працюють у сфері екотуризму, з метою адекватної оцінки використання наявних ресурсів та здійснення моніторингу стану середовища, щоб оцінити вплив на екосистеми й можливі соціально-економічні наслідки. У рекомендаціях місцевим громадам особли-во підкреслюється необхідність розвитку традиційних промислів (ремесел, мистецтв), методів обробки землі й ведення домашнього господарства, що засновані на сталому використанні природних ресурсів.

Особливо підкреслюється роль екотуризму в сталому розвитку країн і регіонів. Декларація з екотуризму - свідоцтво визнання ролі цього явища в сучасному світі. Основні принципи екологічного туризму, що позначені в декларації, знаходять практичне вираження в документах, які визначають державну політику. Одним з перших прикладів реалізації переваг екологічного туризму на державному рівні може служити «Національна стратегія розвитку екотуризму в Болгарії» (National Strategy for Ecotourism Development in Bulgaria), в якій він розглядається як пріоритетний напрям політики держави [9, с.180]. Документ був прийнятий у ході Національного форуму «Екотуризм, гори та охоронювані території », що відбувся у Софії 2-5 жовтня 2002 р. У розробці стратегії брали участь вчені та фахівці різного профілю: економісти, екологи, географи, біологи. Важливою умовою розробки й ухвалення стратегії стала координація дій декількох болгарських міністерств: економіки, сільського і лісового господарства, навколишнього середовища й вод. Стратегія розвитку екотуризму розрахована на 10-річний період і покликана об'єднати зусилля урядових і неурядових структур, а також приватного бізнесу з метою створення в країні умов для екотуризму. Наріжним каменем стратегії є: «Болгарія є країною, в якій збереження природи та різноманітність природних ресурсів мають європейську і глобальну значущість». І «країна володіє багатою різноманітністю культурної та історичної спадщини», що і дозволяє зробити висновок про наявність достатніх умов для розвитку екотуризму. Території національних парків «Ріла», «Пі-рін», «Центральні Балкани» - базові для екотуризму.

Болгарський досвід - один з перших у світовій практиці формування державної політики на основі екологічного туризму. Такий підхід має сильні й слабкі сторони, які стануть очевиднішими протягом певного часу. Визнання екотуризму як пріоритетного напряму політики держави вимагає ретельного і всебічного вивчення його позитиву й негативу. Зокрема, дуже важливо адекватно оцінити ступінь сталості екосистем і місцевих громад до потенційного навантаження, визначити допустиму інтенсивність туристських потоків та очікувану економічну ефективність такої діяльності. Вивчення болгарського досвіду в економічному і екологічному аспектах має велике значення для сталого розвитку як рекреаційної діяльності, так і її складової, екотуризму, в природних парках України.

Екотуризм (особливо, у формі біосферного екотуризму) - найбільш екологічно безпечний вид природокористування. Пізнання досягається за допомогою освітнього процесу або простого ознайомлення. Відмінність першого типу пізнання від іншого в тому, що освітній процес пов'язаний із цілеспрямованим і тематичним отриманням відомостей про елементи екосистеми, а ознайомлювальний - з непрофесійним спостереженням за природою. Оздоровлення може проходити у пасивній формі (стаціонарне знаходження в природному середовищі), активній (переходи від одного природного об'єкту до іншого) і спортивній (подолання природних перешкод на маршрутах).

Доцільно диференціювати форми екотуризму щодо інтенсивності рекреаційної діяльності там, де функціональне зонування передбачає різні режими природокористування. Причому слід враховувати дві можливі позиції.

Перша заснована на тому, що форма екотуризму стає агресивнішою, коли турист інтенсивніше переміщується в природному просторі. Інтенсивність визначається часом і швидкістю активного пересування туриста з метою задоволення рекреаційних потреб.

В основі другої позиції лежить принцип раціонального використання природних рекреаційних ресурсів. Сутність його в такому: науково-пізнавальна інформація, яку несе в собі об'єкт природи, повинна бути використана в якнайповнішому обсязі. Тому, якщо цей об'єкт або екосистема являють собою особливу цінність, то їх потенціал не варто використовувати в ознайомлювальних формах туризму. Краще замінити їх менш цінними об'єктами, залучен-ня яких у рекреаційно-ресурсний цикл не погіршить якості туристського обслуговування, проте зменшить навантаження на унікальні об'єкти природи. На відміну від першої позиції, раціональне використання пізнавального потенціалу дозволяє науково обґрунтовано розподіляти туристський потік за природною територією. Такий підхід має екологічне значення, оскільки частина туристського потоку виводиться з території парку для обслуговування на екскурсійних маршрутах, що знижує рекреаційне навантаження на природні комплекси.

Для формування рекреаційної інфраструктури інтерес являють як наземні природні комплекси, так і водні. Рекреаційна діяльність в акваторіях ПТО у світі включає комплекс різноманітних заходів:

1. Створення в зоні прибережної смуги екологічно чистих економічних зон з особливо суворим режимом промислової діяльності, яка включає безвідходне або маловідходне виробництво. Так, у Великій Британії, у зоні прибережної смуги Па-де-Кале, дозволено створювати безвідходну або маловідходну промисловість, причому відходи в жодному випадку не повинні включати токсичні складові.
2. Створення очисних споруд в тих країнах, де високовідходна промисловість все-таки існує. Наприклад, у м. Маріупіль (Україна).
3. Розведення цінних (коштовних) порід риб, що мешкають в даному регіоні та нерестяться у місцевих річках. Наприклад, Камчатка, Примор’я (Росія).
4. Створення курортних зон для відпочинку людей, де завдяки встановленим порядкам забруднення навколишнього середовища регульоване (у всьому світі).

У дирекції ПТО, особливо в менш розвинених країнах, відсутні технічні, економічні й організаційні ресурси, необхідні для ефективного управління та розвитку рекреації й туризму в цих районах. У цих випадках доцільно надавати концесії окремим особам і фірмам на конкретні напрями рекреаційно-туристичної діяльності [10, с.9]. Це може бути будівництво й експлуатація паркових готелів, кемпінгів, ресторанів або сувенірних магазинів; верхова їзда, човнові екскурсії та інші види транспорту; супроводжувані походи або організація спостереження за птахами; виготовлення сувенірів, книжкові магазини, путівники та інші численні товари й послуги, необхідні для забезпечення туризму. Це викликає необхідність розробки науково обґрунтованого плану управління парком, а також ефективного забезпечення дирекцією парку його виконання. Завдяки концесіям місцеві жителі зможуть одержати вигоди від природного туризму і зрештою стануть кращими охоронцями парку, оскільки йдеться про джерело їх життєзабезпечення. Концесії стануть частиною механізму самофінансування, який потрібен вітчизняним ПТО, що відчувають на собі скорочення урядових бюджетів.

Практика державної підтримки розвитку рекреаційної сфери або окремих її частин є в більшості країн. Мають інтерес такі методи підтримки, що були вжиті в Молдові: включення туризму до Переліку пріоритетних видів діяльності в Державній програмі підтримки підприємництва й малого бізнесу. Це означає ведення відносно туризму спеціальної фінансово-кредитної політики; планування діяльності на комплексній основі з урахуванням усіх аспектів законодавства, що стосуються таких галузей національної економіки, як сільське господарство, промисловість, транспорт; диференційована підтримка пріоритетних напрямів і видів рекреації з урахуванням розмірів та специфіки суб'єктів рекреаційної діяльності [11, с.11-13].

Небагато чим відрізняється практика регулювання державної підтримки в інших країнах, визнаних лідерах рекреаційного бізнесу. Разом з цим існують інші напрями, що позитивно впливають на розвиток цієї сфери. Наприклад, однією з ключових умов виходу туристичної галузі Албени в передовики національної економіки вважається комплексна приватизація, що ретельно готувалася декілька років [12]; розвиток туризму на Кіпрі в основному зобов'язаний введенню режиму офшорної зони [13, с.26-27]; надійність такого бізнесу в Єгипті забезпечується встановленням високих вимог до стартового капіталу рекреаторів [14]. У Китаї функціонує міністерство туризму, яке має свої управлінські підрозділи в адміністраціях провінцій та великих містах. Разом з діяльністю приватних туристичних фірм, кількість яких швидко зростає, досягається впевнений розвиток туристичного бізнесу [15, с.45].

Світовий досвід розвитку туристичної індустрії показує її високу економічну ефективність, яка в декілька разів перевищує ефективність капіталовкладень у найбільш прибуткові галузі матеріального виробництва. Окупність витрат тут становить у середньому два - чотири роки, а витрати на створення одного робочого місця у 20 разів менші, ніж у промисловості [16, с.50]. А в Україні рекреаційна сфера інвестується за залишковим принципом.

ПТО справляють на людей високий поновлювально-оздоровчий ефект, роблять важливий внесок у розвиток людського суспільства шляхом збереження природної й культурної спадщини з метою підтримки екологічної рівноваги в світі [10, с.1]. У даний час ПТО створені більш ніж в 130 країнах і займають близько 5% земної суші. У всьому світі на території ПТО здійснюється рекреаційна діяльність, яка служить механізмом самофінансування та інструментом охорони природи, а з іншого боку, надає населенню можливості відновити сили, отримати естетичну насолоду й залучитися до культури, природної спадщини.

Значну частину серед ПТО світу посідають національні парки. Всесвітня туристична організація трактує поняття «національний парк» як відносно велику природну територію, що не має суттєвих змін у результаті людської діяльності, де не дозволяється добувна діяльність у комерційних цілях і головною метою виступає захист видатних природних і ландшафтних територій національного та міжнародного значення. Зараз у світі налічується більш ніж 2300 національних парків, а їх частка порівняно з усією площею охоронюваних природних територій складає більше 75% (Франція, Ірландія, Польща), 50-75% (Канада, Італія, Норвегія, Швеція), 25-50% (Греція, США, Іспанія, Швейцарія) [17, с.155]. Рекреаційна діяльність здійснюється в національних парках Ройал (Австралія), Науель-уапі та Ігуасу (Аргентина), Банф, Вуд Баффало й Джаспер (Канада), Цаво (Кенія), Серенгеті (Танзанія), Тонгаріро й Маунт-Кук (Нова Зеландія), Камарг і Вануаз (Франція), в Йосемітському та Йеллоустоунському національних парках (популярних в США). Їх щорічно відвідують близько 6 млн. осіб. Там створені всі умови для рекреації.

У більшості країн Азії та Південної Америки основними відвідувачами національних парків є внутрішні туристи й рекреанти, а іноземний туризм відіграє другорядну роль. Такі парки, як Ігуасу в Бразилії та Аргентині, приймають щорічно більше двох мільйонів відвідувачів, в основному з найближчих міст. Іншими прикладами, де внутрішній туризм і відпочинок відіграють провідну роль, є заповідник Сибодас на Яві, національний парк Хао Яй у Таїланді, національний парк Бхаратпур в Індії. Міжнародний туризм має велике значення в таких місцях, як східна й південна Африка, Коста-Ріка, Індія, Непал, Індонезія, Австралія та США. У багатьох країнах, що розвиваються, рекреаційна діяльність у природних парках має важливе економічне значення. У Кенії, де площа особливо охоронюваних природних територій складає близько 15% території країни, дохід від відвідування національних парків іноземними туристами складає істотну частку ВНП і дає економічний прибуток, який може бути порівняний з надходженнями від експорту сільськогосподарської продукції. Економічні моделі в кенійському національному парку Амбоселі показали, що дикі тварини, коли вони виступають туристичною визначною пам'яткою, набагато цінніше убитих; валові доходи від полювання складають менше 10% доходів, одержаних від живих тварин. За даними Bird Life International, індустрія, що пов'язана із спостереженням птахів (bird watching industry), тільки в США оцінюється в $5,2 млрд. і забезпечує 191 тис. робочих місць (1991р.) [9, с.176].

Було підраховано, що чисті доходи парків, які пов'язані в основному з туризмом, складають $40 з гектара на рік, тоді як за найбільш оптимістичними оцінками доходи від сільського господарства склали б 80 центів з гектара. У розвинених країнах рекреаційна діяльність у природних парках є ще більш прибутковим бізнесом. Наприклад, у США система національних парків є найбільшою в світі системою залучення туристів. Щорічно природні парки приймають більше 800 млн. відвідувачів, причому в багатьох штатах число відвідувачів перевищує чисельність населення більше ніж у 5 разів. У Канаді природні парки щорічно приймають близько 80 млн. відвідувачів [10, с.7; 18, с.227] .

У межах природних парків знаходяться відомі курорти, лікарні, лісгоспи та сільськогосподарські підприємства, що здійснюють санітарні рубки лісових угідь.

Досвід створення й функціонування мережі ПТО в Каліфорнії видається корисним з погляду реалізації рекреаційної діяльності у вітчизняних природних парках. Зі всього різноманіття видів парків виділяють пляжі, рекреаційні зони, рекреаційні зони з автомобільним доступом, звичайні парки штату, історичні парки, історичні пам'ятники, заповідники.

Звичайні парки штату є найбільшими за площею й відрізняються природним та культурно-історичним різноманіттям, вони надають найбільший спектр рекреаційних послуг. Історичні парки й пам'ятники мають відносно невелику площу території, культурно-історичну своєрідність, пов'язані з об'єктами культурно-історичної та соціально-економічної спадщини і працюють, як правило, в екскурсійному режимі. Деякі парки можуть включати природні заповідники, що містять рідкісні або зникаючі види рослин і тварин, а також унікальні геоморфологічні об'єкти. У таких парках ведуться наукові спостереження й дослідження. Іноді заповідні території утворюють самостійний вид парків. Багато природних парків надають виключно рекреаційні послуги. До таких парків належать рекреаційні зони, пляжі та рекреаційні зони з автомобільним доступом.

Парки штату надають такі можливості для відвідувачів: інформаційно-культурний центр; павільйони з виставками й експозиціями; пункти прокату устаткування; магазини; кафе; місця для паркування автомобілів екскурсантів, що приїжджають на один день; стоянки для житлових трейлерів з можливістю підключення електрики, води та каналізації; зони пікніків, обладнані місцями для багаття, столами, контейнерами для роздільного збору сміття та біотуалетами; широкий спектр житлових послуг - від комфортабельних готелів до кемпінгів. Ці послуги звичайно поділяються на декілька категорій: комфортабельні (як правило, для груп туристів або сімей); загальні (з автомобільним доступом, із стандартним набором вигод і послуг); з мінімальним набором вигод (кемпінги за шляхом проходження пішохідних або велосипедних маршрутів). Майже все вищеназване доступно інвалідам на кріслах-каталках.

Унікальні природні, культурно-історичні та соціально-економічні умови приваблюють у парки Каліфорнії величезну кількість екскурсантів і туристів. Так, в них «залежно від умов, розмірів і розташування один парк приймає десятки й сотні тисяч відвідувачів на рік, приносячи в скарбницю штату значну суму доходів. Проте, не зважаючи на високе антропогенне навантаження, парки Каліфорнії зберігають практично в ідеальному стані природні та культурно-історичні об'єкти відвідування. Це досягається за рахунок поєднання розвиненої інфраструктури, жорсткої регламентації перебування і діяльності відвідувачів, а також екологічної освіти, що в сукупності створює умови для формування високої екологічної культури відвідувачів» [19, с.386].

Світовий досвід показує, що активний розвиток і включення в інфраструктуру регіонів місць відпочинку позитивно впливає на загальну економічну ситуацію. Це приносить додаткові гроші в бюджет, що дозволяє підтримувати в належному стані ландшафти та біорізноманітність у ПТО. В Україні розвиток рекреації та туризму може бути джерелом фінансових надходжень до бюджетів усіх рівнів.

Економічні вигоди від розвитку рекреаційної діяльності й туризму давно вже доведені прикладами багатьох держав, як розвинених західних країн, так і країн третього світу. Туристсько-рекреаційна інфраструктура потребує значних капіталовкладень, але вона здатна за досить короткі терміни почати приносити реальні доходи в бюджет. Їх складають прямі доходи від функціонування туристичних підприємств, податкові надходження від компаній, що обслуговують туризм. Окрім цього, на певному етапі у сферу обслуговування рекреантів і туристів включаються інші галузі господарства: харчова, транспорт, сувенірна.

Рекреаційна діяльність позитивно впливає на зайнятість населення. За оцінками фахівців, у світі з рекреацією пов'язане кожне 12-е робоче місце [20, с.329]. Зміна структури зайнятості населення України останніми роками призвела до переорієнтації країни із сфери виробництва на сферу послуг. Розвиток рекреаційної діяльності й туризму здатний позитивно вплинути на розв’язання проблем на ринку трудових ресурсів, створюючи нові робочі місця у готелях, забезпечуючи роботою гідів та транспортні господарства. Особливо актуально це для невеликих міст. Використовуючи свої визначні пам'ятки, відтворюючи унікальні ремесла, забуті традиції, такі місця можуть стати важливими туристичними центрами.

Досвід розвинених країн показує, що успіх розвитку рекреаційної діяльності залежить від того, як на державному рівні сприймається ця галузь, наскільки вона користується підтримкою держави у створенні сприятливих умов для інвестицій і в оподаткуванні. Місцеві органи влади повинні сприяти розвитку рекреаційної сфери, надаючи пільги на місцеві податки. Внаслідок виконання додаткового обсягу робіт і скорочення терміну реалізації інвестиційних проектів збільшується база оподаткування, за рахунок якої місцева влада може компенсувати податкові пільги, що були надані. Надалі бюджети мають додаткові доходи.

В Україні цей досвід має бути врахований, при цьому слід звертати особливу увагу на розвиток екологічного сімейного туризму. Дослідження вищевикладеного дозволяє дійти деяких висновків. Дещо з різних форм та досвіду управління рекреаційною діяльністю є корисним для України, а саме:

1. Морські та тематичні парки (прибережні держави); елітні парки (розвинені країни); екотуризм (в усьому світі).
2. Принцип науково обґрунтованого використання природних ресурсів та досвід суворого режиму функціонування промисловості у природних парках різних країн світу.
3. Досвід надання концесій за різними напрямами рекреації та туризму (для депресивних регіонів України).
4. Досвід державної підтримки рекреації та туризму заслуговує бути використаним.
5. Включення до рекреаційної галузі спеціалізованих зон, де разом із загальними послугами надавалися б спеціалізовані залежно від наявності та якості рекреаційних ресурсів.
6. Висвітлення економічних вигід, які досягаються під залучені до рекреаційної галузі кошти, дозволяє стверджувати: якщо почати здійснення перебудови управління рекреаційною сферою в якийсь момент часу, то в найближчі два-три роки Україна зможе створити рекреаційну галузь з прибутковістю, що виросла б у багато разів, й економічним пожвавленням у найбільш відсталих регіонах. Зокрема, це дозволить поліпшити залежно від попиту якість та диверсифікувати набір послуг рекреаційних підприємств.

Література

1. Братцева А. В Европу за развлечениями: путешествие по мегапаркам // Уик-энд. - 2004. - Май. - С.22-25.
2. Чепурняк Н. В. Тематичний парк - нова галузь індустрії гостинності України // Матеріали Всеукр. студ. конф. «Студентська наука в новому тисячолітті: сучасні проблеми громадського харчування, готельного господарства та туризму» (19-21 квітня 2000 р., м. Київ) / Відп. ред. А.А. Мазакарі. - К.: Київський нац. торговельно-економічний ун-т, 2000. - 380 с.
3. В преддверии инвестиционного бума // Новости турбизнеса. - 2004. - №5(7). - Март. - С.24-25.
4. Ермоленко Г. Аквапарки: рукотворный дар Нептуна // Уик-энд. - 2004. - Май. - С.18-21.
5. Цыбух В. И. Перспективы развития // Гостиничный и ресторанный бизнес. - 2001. - №4. - С.22-23.
6. В Судаке открылся второй в Крыму аквапарк // Travel news. - 2003. - №6. - С.9.
7. В столице построят первый в Украине аквапарк // Інвестиції: практика та досвід. - 2003. - №7. - 5 квітня. - С.11.
8. Открытие аквапарка // Туристические новости. - 2002. - №5/6. - С.7.
9. Материалы VI Междунар. науч.-практ. конф. студентов и молодых ученых «Проблемы и перспективы устойчивого развития туризма и сферы услуг в мире» (16-17 апреля 2003 г., г. Донецк). - Донецк: Донецкий ин-т туристического бизнеса, 2003. - 413 с.
10. Развитие национальных парков и охраняемых природных территорий в туристских целях: Методические рекомендации. - №13. - Мадрид: ВТО, 1992. - 61 с.
11. Концепция развития туризма в Республике Молдова до 2005 года: Постановление правительства Республики Молдова от 08.10.1997 г. // Бизнес-право. - 1998. - №1. - С.11-13.
12. Гуревич А. Конвергенция по-албенски // Зеркало недели. - 1998. - 8 августа. - С.6.
13. Золотарь Т. Кипр: Оффшорная зона // Туристические новости. - 1998. - №2. - С.26-27.
14. Беба П. Що в рюкзаку вітчизняного туризму? // Урядовий кур’єр. - 1998. - 17 січня. - С.10.
15. Ван Циншен, Топчієв О.Г. Теоретичні та методологічні аспекти рекреаційної географії: сучасний підхід // Український географічний журнал. - 2003. - №1. - С.45-48.
16. Яновский А. Въездной туризм: нереализованные возможности // Бизнес-информ. - 1997. - №11. - С.50-52.
17. Україна на зламі тисячоліть: історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи: Монографія / Г.В. Щокін, М.В. Попович, М.С. Кармазина та ін. - К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2000. - 384 с.
18. 100 великих заповедников и парков / Авт.-сост. Н.А. Юдина. - М.: Вече, 2002. - 416 с.
19. Поздеев В.Б. Реализация рекреационных функций в охраняемых природных территориях регионального уровня: американский опыт // Материалы ΙΙ Междунар. науч.-практ. конф. «Туризм и региональное развитие». - Смоленск: Издательство «Универсум», 2002. - С.385-387.
20. Материалы II Международной научно-практической конференции «Туризм и региональное развитие». - Смоленск: Издательство «Универсум», 2002. - 420 с.

Рассмотрены направления организации рекреационной деятельности и рекреационных объектов в мире и выявлены пути ее адаптации в условиях Украины. Обоснованы направления по формированию рекреационной инфраструктуры и предложены мероприятия по оптимизации управления рекреационной деятельностью в Украине.

Global activity to organise business in the field of recreation and the structure of recreational enterprises in the world are analysed and measures to match it into the Ukraine’s conditions are suggested. Measures to create recreational infrastructure are grounded. Optimal control of the recreational activity in Ukraine is proposed.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.