Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Кобзова С.М.
Вісник Луганського національного Університету ім. Тараса Шевченка.
Серія: Педагогічні науки. Частина І. - 2011. - №14(225). - С.138-148.

Періодизація становлення й розвитку регіонального туризму та професійної підготовки фахівців для сфери туризму на Луганщині у другій половині ХІХ - на початку ХХІ століття

У статті на засадах історизму розглядається проблема розвитку регіонального туризму та особливостей підготовки кадрів в галузі туризму в межах Луганської області, надана характеристика чотирьох періодів підготовки фахівців для сфери туризму в умовах регіону.

Ключові слова: підготовка фахівців для сфери туризму, періоди підготовки фахівців для туристичної галузі, історичний підхід.

Провідні науковці в галузі туризму вважають, що сучасний стан підготовки фахівців для сфери туризму в педагогічній теорії доцільно аналізувати саме на засадах історизму. Такий підхід ґрунтується на твердженні, що перш ніж аналізувати сучасний стан, необхідно вивчити генезис та розвиток конкретної сфери практичної діяльності. Особливого значення у цьому випадку набувають вивчення історико-педагогічного досвіду, аналіз та оцінювання певних фактів, подій, теорій у контексті їх виникнення, становлення й розвитку. Отже, використання історичного підходу у науковій діяльності дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення їх внутрішніх і зовнішніх зв'язків, особливостей і закономірностей, чи певних суперечностей.

Щоб підтвердити ефективність історичного підходу в межах нашого дослідження, ми вирішили здійснити аналіз архівних та літературних джерел у напрямку визначення основних закономірностей процесу підготовки фахівців для сфери туризму на території Луганської області. На сьогоднішній час існує не багато робіт, у яких зібрана інформація щодо особливостей підготовки туристських кадрів на різних історичних етапах. Подібними дослідженнями займалися В. Абрамов, В. Бугрій, Т. Дьорова, В. Зінченко, В. Квартальнов, В. Павлухіна, В. Федорченко. Але не існує жодної роботи, присвяченої розгляду проблеми підготовки фахівців для сфери туризму в межах Луганської області в історичному аспекті. Виходячи з цього положення, вивчення питання підготовки кадрів у галузі туризму в межах регіону на засадах історизму є досить актуальним.

Мета цієї статті полягає в аналізі історико-педагогічного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму до роботи в умовах регіону. Відповідно до мети були поставлені наступні завдання: розглянути та систематизувати інформацію щодо розвитку туризму на території Луганської області, визначити основні періоди підготовки фахівців для сфери туризму в межах обраного регіону.

На основі аналізу особливостей розвитку туристичної галузі на теренах України (роботи В. Абрамова, Т. Дьорової, А. Коноха, B. Федорченко), дослідження основних періодів у підготовці вітчизняних фахівців сфери туризму (роботи В. Федорченко), періодизації процесів розвитку системи освіти Східноукраїнського регіону (роботи В. Курило), вивчення архівних матеріалів та законодавчої бази нами було виокремлено чотири періоди розвитку туризму в регіоні та підготовки фахівців для туристичної галузі на території Луганської області.

Перший період охоплює другу половину ХІХ - 20-30 рр. ХХ ст. та характеризується зародженням туристичної діяльності на території Луганської області.

Починаючи із 20-30-х рр. ХIХ ст. існуючі на Луганщині окремі елементи краєзнавчої роботи становляться більш системними: починають проводитися геологічні розвідки, досліджуються степові кургани, робляться метеорологічні нагляди, тощо. Однак говорити про початок розвитку туристсько-краєзнавчої діяльності в межах області стає доцільним лише із 80-90-х рр. ХІХ ст. Саме у цей період на ниві просвітництва у регіоні працювали Х. Алчевська, М. Загірня, Б. Грінченко, С. Рижков, С. Сухіна, В. Даль, які поєднували педагогічну роботу з краєзнавчою. У 1919 р. місцевими педагогами та земськими робітниками утворюється Науково-просвітницьке товариство, завданням якого стає створення музею та організація краєзнавчої діяльності у межах регіону. Членами товариства постійно організовувалися біологічні, геологічні, археологічні експедиції, а у 1920 р. завдяки їх зусиллям був відкритий Крайовий музей (на сьогоднішній день - Луганський обласний краєзнавчий музей). У 1923 р. у Луганську створюється Краєзнавче товариство, на засіданнях якого регулярно заслуховувалися наукові доповіді за різноплановою тематикою (наприклад доповідь З. Гунченко на тему «Краєзнавча студентська екскурсія у Луганську Станицю у 1924 р.»). Товариством постійно проводилися короткотермінові краєзнавчі курси, на які запрошувалися спеціалісти-професори з Ростова, Харкова, тощо. Значний внесок у розвиток краєзнавства на Луганщині зробив також український археолог C. Локтюшев, який керував геологічною секцією Краєзнавчого товариства. Під його керівництвом проводилися екскурсії та геологічні розвідки для студентів Донецького інституту народної освіти у м. Луганську. Наведені факти свідчать про те, що на цьому історичному етапі розвиток туризму у регіоні можливо розглядати як засіб підвищення освітнього та культурного рівня населення. На території області постійно організовувалися численні екскурсії за різноплановою тематикою, мандрівки та походи краєзнавчого спрямування.

На території всієї України у цей час починає створюватися система туристсько-екскурсійних закладів: у 1919 р. у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція, діяльність якої заклала основу державної системи туризму та створила передумови для її подальшого розвитку. У 20-ті рр. туристсько-екскурсійний рух активно набирає обертів, і тому у 1928 р. утворюється Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ), виключною діяльністю якого стає розбудова мережі екскурсійних закладів та надання екскурсійних послуг. УМПЕТ розгорнуло свою діяльність, максимально охопивши усі регіони країни. У 1930 р. УМПЕТ було реорганізоване; замість нього екскурсійною справою починає керувати Товариство пролетарського туризму, а точніше його відділення в Україні - Укртуре. Таким чином, туризм в Україні стає складовою частиною туризму СРСР, втрачає свою організаційну самостійність.

У кінці 20-х рр. до України починають приїжджати іноземні туристи, і для того щоб відповідно організувати їх прийом та обслуговування, а також з метою продажу турів до СРСР на закордонних ринках у 1929 р. було створено Державне акціонерне товариство з іноземного туризму «Інтурист». Оскільки іноземцям показували лише те, що влада вважала за потрібне, то особливу увагу керівництво «Інтуристу» приділяло підбору кадрів. Співробітники повинні були володіти 2-3 іноземними мовами, знати історію країни, вільно орієнтуватися у політиці, бути доброзичливими, мати гарні манери та приємну зовнішність. Важливе місце займала у діяльності «Інтуристу» організація та проведення курсової підготовки працівників з туризму. У 1936 р. владою країни подальший розвиток туризму на добровільних засадах визнається недоцільним, і Укртуре було ліквідоване; замість нього створюється Українське республіканське туристсько-екскурсійне товариство [11; 12].

Таким чином, у другій половині ХІХ ст. на Луганщині закладаються основи туристичного руху як такого, а на початку ХХ ст. у краєзнавчій роботі починає простежуватися тенденція до відкритої політичної ідеологізації (особливо на ниві просвітництва та освіти). Основним завданням туризму в суспільстві в цей період стає пропагування соціалістичного способу життя. Початок другої світової війни стає на заваді подальшому розвитку туризму.

Другий період розвитку туризму в регіоні охоплює 1945-1969 рр. У результаті економічного зростання, покращення матеріального становища населення, підвищення його культурно-освітнього рівня та наявності вільного часу у післявоєнні роки склалися сприятливі умови для прискореного розвитку туристсько-екскурсійного руху в Українській РСР, і у Луганській області зокрема. Особливо це стосувалося внутрішнього туризму, до якого були залучені мільйони громадян республіки [9].

Так у листопаді 1943 р. згідно з рішенням бюро Ворошиловградського обкому партії у м. Краснодоні був заснований музей «Молода гвардія». У 1945 р. у Луганську поновив свою діяльність Обласний краєзнавчий музей, 1950 р. був відкритий Обласний художній музей. Загалом на кінець 50-х рр. на території Луганської області існувало 5 музеїв, а у 60-х рр. їх кількість збільшилася до 6. Також у 60-

70-х рр. починають активно відкриватися музеї та музейні кімнати, що працюють на громадських засадах. Якщо у 1976 р. їх кількість сягала 84, то на початку 80-х рр. таких музеїв нараховувалося вже близько 150 [7, с.9]. У 1948 р. створюється Ворошиловградська обласна екскурсійно-туристська база Ворошиловградського обласного відділу народної освіти (з 1953 р. - Ворошиловградська обласна станція юних туристів, зараз це - Луганський обласний дитячо-юнацький центр туризму і краєзнавства), одним з напрямів діяльності якої стала підготовка інструкторів з туризму. Співробітниками станції випускався методичний журнал «Луганський слідопит», складалися навчальні програми підготовки молодших інструкторів з туризму, розроблялися матеріали, щодо організації та проведення походів. Так у звіті про роботу станції за 1968-1969 рр. знаходимо такі факти:

- у травні 1969 р. у районі ст. Ново-Кондрашевської Станично-Луганського району з метою подальшого розвитку туристсько-краєзнавчої роботи у школах був проведений перший обласний туристичний зліт викладачів [8, с.5];
- у серпні того ж року був організований збір викладачів у Закарпатті, що проводився за навчальним планом підготовки інструкторів з туризму, затвердженому постановою Президіуму Центральної ради з туризму від 29 листопада 1966 р.

За цим навчальним планом підготовка інструкторів з туризму складалася з таких блоків: загальна підготовка, якою передбачалося розглянути питання стосовно розвитку радянського масового туризму, виховної роботи інструктора, тощо. Навчальним планом передбачалося:

- проведення лекцій та практичних занять (12/12 годин);
- природничо-географічна краєзнавча підготовка: туристсько-краєзнавчий огляд рідного краю, краєзнавча підготовка, спостереження у подорожі, суспільно корисна робота, стислий огляд туристських можливостей СРСР (13/15 годин);
- технічна підготовка: організація, підготовка та підведення підсумків подорожі, туристичне спорядження, харчування у поході, топографія та орієнтування на місцевості, техніка та тактика подорожі, безпека у поході, долікарська допомога, спеціальна підготовка, тощо (74/51 годин);
- навчально-методична підготовка включає огляд навчальної літератури та посібників, організацію роботи семінару, навчальну роботу інструктора (7/16 годин);
- навчально-тренувальний похід тривалістю 10 днів [8, с.6-8].

Викладений матеріал свідчить про те, що у післявоєнні роки з метою покращення рівня підготовки інструкторів з туризму (а саме з пішохідного туризму) спільно з Обласним відділом народної освіти та Обласним комітетом профспілок робітників освіти, вищої школи та наукових установ на Луганщині постійно проводилися відповідні заходи.

Отже, у післявоєнний період відновленням туристсько-екскурсійної діяльності на території країни опікується партія та комсомол. У 1958 р. у Москві з метою організації міжнародного молодіжного туризму створюється Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» ЦК ВЛКСМ, а у 1962 р. з метою розвитку внутрішнього туризму - система рад з туризму, керівництво якими здійснює Центральна рада з туризму ВЦСПС.

Важливою подією для Луганської області стало створення у червні 1966 р. Обласного Добровільного товариства охорони пам'ятників історії та культури Луганської області [3, с.16-17]. Відповідно до Статуту цієї організації її основним завданням стало залучення широких верств населення до активної участі у здійсненні заходів щодо вивчення, популяризації, охорони та збереження на території Української РСР пам'ятників історії та культури і визначних місць, які становлять наукову, історичну, культурну та художню цінність. Членами товариства постійно проводилася робота щодо збору відомостей про пам'ятки Ворошиловградщини, укладалися їх списки, які постійно доповнювалися, робилися описи та фотографії. Вже на першому семінарі-нараді керівників міських та районних організацій товариства охорони пам'ятників історії та культури Луганської області одним з першочергових завдань було визначено створення кращих умов для розвитку туризму на Луганщині [4, с.8]. У 1967 р. членами товариства було написано 4 путівника, згідно яких туристсько-екскурсійні бюро та музеї області проводили екскурсії. Того ж року Обласним туристсько-екскурсійним бюро було проведено 523, і Краєзнавчим музеєм - відповідно 84 екскурсії. Окрім міста Луганська екскурсії були проведені у с. Пархоменко, м. Краснодон, заповіднику «Стрілецький степ», по місцях бойових дій 383-ї та 395-ї шахтарських дивізій [4, с.35]. З метою наглядної популяризації історичних місць членами товариства у 1969 р. планувалося також оформити кілька карт, зокрема: карту історичних місць, карту поселень, курганів та поховань, карту пам'ятників культури Луганщини, карту історичних місць діяльності дослідників Донбасу, і, у тому числі, карту туристичних маршрутів області. До кожної карти передбачалося скласти текст лекцій для екскурсоводів і лекторів товариства, до яких додавався перелік назв пам'яток та пам'ятних місць з позначенням адрес та транспортних комунікацій для відвідування історичних місць туристами та екскурсантами [5, с.9-10].

Таким чином, 1945-1969 рр. характеризуються бурхливим та всебічним розвитком туризму на Луганщині - поновлюють свою діяльність та створюються нові туристсько-екскурсійні заклади, до туристичного руху залучаються широкі верстви населення, плідна робота проводиться у напрямку підготовки інструкторів з туризму. Туризм починає розглядатися як засіб виховання у молоді відчуття патріотизму.

Третій період охоплює 1969-1991 рр. На кінець 60-х рр. туристична інфраструктура на Луганщині була повністю відновлена, і 70-80-ті рр. стають періодом розквіту масового туризму в регіоні. В Українській РСР на той час провідними установами, що займалися організацією туризму та екскурсій, були Українська республіканська рада з туризму і екскурсій (УРРТЕ) (з 1969 р.), Державний комітет СРСР з іноземного туризму, Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист» (що було виділено зі структури центрального апарату Держкомінтуриста СРСР у 1989 р.), Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», Міністерство освіти УРСР. Зокрема БМТ «Супутник» Ворошиловградського ОК ЛКСМУ був створений у 1972 р., основним завданням у роботі якого було визначено «патріотичне та інтернаціональне виховання молоді шляхом розвитку усіх видів туризму та екскурсій» [1, с.9]. Одним із головних напрямків діяльності цієї організації був розвиток та вдосконалення роботи на внутрішньосоюзних маршрутах. З цією метою широко рекламувалася туристська експедиція радянської молоді «Моя Батьківщина - СРСР».

Зазначимо також, що керівництво «Супутника» розглядало Ворошиловградську область як доволі перспективний регіон для розвитку туризму. Значна увага у обласному відділенні приділялася відповідному кадровому забезпеченню. Так, наприклад, у березні 1977 р. з метою якісного обслуговування туристів та кваліфікованої підготовки екскурсоводів Ворошиловградським «Супутником» було організоване лекційне навчання за затвердженою 32-годинною програмою для екскурсоводів-студентів Ворошиловградського педагогічного інституту. У межах програми студентом-екскурсоводом 2-ї категорії М. Писаренко була проведена показова екскурсія містами Ворошиловград - Краснодон - Ровеньки [2, с.32], що дозволило певною мірою підвищити рівень підготовки екскурсоводів.

Загалом, проведений аналіз літературних та архівних джерел, дає нам підстави погодитися з думкою історика В. Зінченко, що туристські кадри (а саме гіди-перекладачі та екскурсоводи), які були підготовлені в системі «Супутника» у 70-80-ті рр., на сьогоднішній день складають так званий «золотий фонд» штату співробітників туристичних фірм України. Це зумовлено тим, що процес відбору кадрів для «Супутника» здійснювався шляхом сумлінного підбору кожного працівника, надання слухачам на спеціальних курсах підготовки і перепідготовки у зональних комсомольських школах широких знань зі специфіки, теорії та методики туристсько-екскурсійної справи, тощо.

Активно діяти у 60-ті рр. продовжували і члени Товариства охорони пам'ятників історії та культури Луганської області. З метою пропагування пам'ятників історії та культури області ними систематично видавалися брошури, плакати, буклети, листівки та інша друкована продукція, співробітники товариства приймали активну участь у підготовці таких путівників як «Ворошиловград», «Лисичанськ», «Рубіжне». У 1976 р. членами товариства було організовано та проведено 3015, у 1977 р. - 6673, у 1978 р. - 7958, і у 1979 р. - 9622 екскурсії [7, с.6].

Відзначимо також, що з тією самою метою на території Луганської області у 1978 р. були створені народні університети. У 1978-1979 рр. на Луганщині працювало 2 таких університети та 34 факультети та філії із загальною кількістю слухачів 2855 чоловік. Навчальна програма цих закладів була розрахована на 2 роки (а у 4 філіях була подовжена до 3-х років). Викладачами розроблялися навчальні програми, методичні вказівки, плакати, під час навчання використовувалися нагляді та екранні посібники. Основними формами роботи в університетах були лекції, семінарські заняття, теоретичні конференції, перегляд кінофільмів і екскурсії до музеїв (м. Краснодон, Ровеньки, Красний Луч), відвідування меморіальних комплексів «Україна - визволителям» у с. Мілове, «Гостра могила», пам'ятника «Борцям революції». В 1978-1979 рр. для студентів було проведено 69 таких екскурсій [6, с.33-35]. Після закінчення університету чимала кількість випускників працювали штатними екскурсоводами. Так у 1979 р. диплом екскурсовода отримали 105 чоловік. У 1980 р. 12 факультетів народних університетів, що займалися за 2-річною програмою, видали 503 диплома лекторів та екскурсоводів Товариства охорони пам'ятників історії та культури [6, с.37; 7, с.14].

Існуюча на той час у країні професійно-кваліфікаційна структура кадрів й активу туристських організацій була доволі складною та різноманітною. Структуру кадрів формували п'ять основних посадових груп:

- керівний адміністративно-управлінський персонал, до складу якого входили керівники туристських підприємств, організацій та установ, а також керівники відповідних структурних підрозділів апарату;
- спеціалісти (методисти, технологи, інженери, бухгалтери, тощо), що забезпечували відповідну кваліфікаційну розробку й реалізацію конкретних дій;
- робітники туристсько-екскурсійних та інформаційних служб (екскурсоводи, гіди-перекладачі, інструктори-методисти, спеціалісти та організатори міжнародного туризму, відділів радянського туризму за кордон, керівники туристських груп, культорганізатори, вихователі, тощо), у функцію яких входило проведення інформаційної та виховної роботи засобами туризму і обмінів;
- робітники масових професій (покоївки, водії туристських автобусів, кухарі, тощо), які займалися реалізацією технологічного циклу туристського обслуговування та його забезпеченням.

У сфері туризму працював ще й громадський актив (кадри самодіяльного туризму, екскурсоводи, груповоди на внутрішньосоюзних та інтернаціональних маршрутах), функцією якого була реалізація самодіяльної туристської творчості, екскурсійна пропаганда, виховання громадян у дусі патріотизму [10, с.173]. З цього приводу цікавою виявилася Постанова Президіуму Центральної ради з туризму та екскурсій щодо «Положення про туристські громадські кадри» від 7 травня 1979 р., протокол № 4, п. 19, у якій зазначалися категорії туристського активу, яким необхідно було отримати спеціальну підготовку. До них були віднесені:

- керівники походів вихідного дня, походів ГТО і походів на значок «Турист СРСР»;
- інструктори з туризму (молодший інструктор з одного виду туризму, інструктор та старший інструктор з одного чи кількох видів туризму, інструктор-методист);
- керівники туристських походів;
- громадський туристський актив (федерацій туризму, комісій, управлінь клубів, туристських секцій);
- судді туристських змагань;
- члени туристської контрольно-рятувальної служби і загонів [10, с.253].

Кваліфікаційна структура у взаємозв'язку з видами і ступенем професійної підготовки кадрів і активу на той час реалізовувалася у наступних формах:

- позагалузева підготовка кадрів й активу туризму вищої та середньої кваліфікації здійснювалася на базі вищих та середніх спеціальних учбових закладів системи Держосвіти СРСР, Мінторгу СРСР і ряду інших союзно-республіканських міністерств та відомств, а також у вищих учбових закладах радянських профсоюзів та ЦК ВЛКСМ. В університетах, педагогічних інститутах та інститутах фізкультури розвивалася мережа факультетів суспільних професій, за програмами яких здійснювалася: підготовка екскурсійних робітників, гідів-перекладачів, інструкторів-методистів, громадських туристських кадрів;
- позагалузева підготовка робітників масових професій проводилася у системі Держосвіти СРСР, Мінторгу СРСР, Мінзв'язку СРСР та інших міністерств та відомств країни;
- галузева система навчання кадрів й активу здійснювалася двома центральними туристськими організаціями - Центральною радою з туризму та екскурсій ВЦСПС і Державним комітетом СРСР з іноземного туризму - на основі наступної структури відомчих навчальних закладів і курсової мережі: інститути підвищення кваліфікації керуючих робітників, спеціалістів та активу, разом із їх підрозділами на місцях - філіали й курси (курси з іноземних мов, курси екскурсоводів);
- навчально-курсові комбінати, училища та технікуми;
- семінари й школи з підготовки туристських громадських кадрів;
- діяли відомчі школи професійної майстерності і проводилися конкурси; виробниче навчання здійснювалося також на базі туристських підприємств і установ за методичною допомогою навчально-виробничих комбінатів та інститутів підвищення кваліфікації;
- відомча підготовка та навчання громадських туристських кадрів та інтерактиву здійснювалося ДСО профсоюзів;
- ЦК ВЛКСМ, республіканськими, крайовими та обласними комітетами комсомолу;
- ВЦСПС, галузевими комітетами профсоюзу, республіканськими, крайовими та обласними совпрофами, мережею міжобласних і галузевих профсоюзних курсів;
- Центральною дитячою туристсько-екскурсійною станцією Держосвіти СРСР;
- Управлінням з туризму та екскурсій Міністерства оборони СРСР [10, с.182].

Узагальнюючи наведений вище матеріал, можемо зробити висновок, що у період з 1969 по 1991 р. туристична діяльність на Луганщині розвивалася в руслі тих загальних змін, що відбувалися в системі туризму УРСР. Головною тенденцією стає ідеологізація туристсько-екскурсійного руху. З метою пропагування пам'ятників історії та культури області були створені народні університети. Також системи підготовки туристських кадрів області була представлена курсовою підготовкою екскурсоводів, гідів-екскурсоводів, гідів- перекладачів та груповодів, організованою при відповідних туристсько-екскурсійних установах.

Четвертий період розвитку туризму на Луганщині охоплює проміжок часу з 1991 р. до тепер. У межах цього періоду нами було виокремлено три етапи розвитку туризму на Луганщині (з 1991 по 1995 р.; із 1995 по 2004 р.; із 2004 р. до теперішнього часу).

Перший етап з 1991 по 1995 р. характеризувався руйнацією основних складових туристичної галузі як в Україні, так і у межах Луганської області. Погіршення матеріально-технічної бази та послаблення соціальної орієнтації внутрішнього туризму призвели до порушення системи організації туристичних подорожей та екскурсій на території області і, відповідно, недоцільності підготовки та використання досвідчених туристських кадрів в умовах регіону.

Етап із 1995 по 2004 р. характеризувався поступовим відновленням туристичної діяльності на Луганщині. Прийнятий у 1995 р. Закон України «Про туризм» став свідченням розуміння владою необхідності відновлення інфраструктури туризму та підготовки фахівців для цієї сфери в умовах регіону. У 2002 р. була затверджена Програма розвитку туризму в Луганській області на 2002-2010 рр., метою якої було визначено здійснення заходів, спрямованих на створення високорентабельної туристичної галузі області, покликаної забезпечити потреби внутрішнього та міжнародного туризму з урахуванням природнокліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу регіону, його особливостей. Програмою передбачалося проведення певних заходів щодо вдосконалення й подальшого розвитку системи освіти у напрямку підготовки спеціалістів для туристичної галузі.

Посилення уваги до проблеми краєзнавства призвело до створення у 1997 р. Обласного об'єднання краєзнавців. Підвищенню рівня краєзнавчої роботи сприяло також прийняття у 2002 р. Обласної програми розвитку краєзнавства на період до 2010 р., основною метою якої була визначена активізація наукової діяльності, спрямованої на забезпечення розвитку краєзнавства, популяризації краєзнавчих досліджень, залучення широких кіл громадськості до національно-культурної спадщини Луганщини. Велику науково-дослідницьку роботу в цій галузі в регіоні на той час проводив Обласний краєзнавчий музей, Обласна універсальна наукова бібліотека ім. Горького, Державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, обласний центр дитячо-юнацького туризму і краєзнавства.

Згідно з рішенням обласної ради від 24 листопада 2006 р. № 6/15 Луганська облдержадміністрація реалізовувала програму «Патріот Луганщини», що зорієнтована на усі соціальні прошарки та вікові групи населення Луганської області та визначає основні шляхи розвитку системи патріотичного виховання. Очікувані результати виконання програми вбачаються у формуванні позитивної соціальної спрямованості суспільного життя Луганщини, світосприйняття, що засновано на традиціях та історичних цінностях Луганського краю, відчутті патріотизму, громадської відповідальності, гордощі за свою Вітчизну.

Розвитком туризму у регіоні починає опікуватися створений при Луганській обласній державній адміністрації відділ культури та туризму За їх підтримки було видано статистичний бюлетень «Туризм на Луганщині 2001-2006», туристичні путівники, довідники та буклети «Луганщина - пісня моя», «Луганщина туристична», «Луганщина - світанок України», тощо. Однак ключовим моментом на цьому етапі розвитку туризму в Луганській області стає 2003 р., коли у стінах Луганського національного університету імені Тараса Шевченка починають готувати фахівців для туристичної сфери.

Стратегічною метою навчальної та наукової діяльності кафедра туризму та готельного господарства ЛНУ імені Тараса Шевченка було визначено формування нової освіченої та висококультурної генерації кваліфікованих фахівців туристичної та готельно-ресторанної справи. На сьогодні в університеті реалізується ступенева підготовка бакалаврів, спеціалістів та магістрів за такими спеціальностями, як «Туризм» та «Готельно-ресторанна справа».

Отже, четвертий період характеризується відродженням туристичної галузі у межах регіону, але вже на інших засадах ніж за часів СРСР; активним пошуком держаними органами шляхів розвитку туризму в Луганській області; створенням навчальних закладів різних рівнів акредитації, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму.

Таким чином, представлена у цій статті інформація з архівних та літературних джерел дала змогу визначити чотири періоди розвитку туризму та підготовки фахівців туристичної галузі в межах Луганської області. В цілому, запропоновані нами періоди відображають загальну динаміку сoціальнo-екoнoмічнoгo розвитку країни, рівень життя, матеріальний стан, духовні цінності, культурні інтереси та бажання її громадян. Проведена робота дозволила нам критично осмислити історико-педагогічний досвід підготовки фахівців сфери туризму до роботи в регіональних умовах. Перспективи подальших досліджень буде становити пошук шляхів впровадження здобутого досвіду в умовах сучасної професійної діяльності.

Література

1. Державний архів Луганської області (ДАЛО). - ф. П-311, оп.9, спр.56.
2. ДАЛО. - ф. П-311, оп.12, спр.87.
3. ДАЛО. - ф. Р-2773, оп.1, спр.1.
4. ДАЛО. - ф. Р-2773, оп.1, спр.7.
5. ДАЛО. - ф. Р-2773, оп.1, спр.18.
6. ДАЛО. - ф. Р-2773, оп.1, спр.83.
7. ДАЛО. - ф. Р-2773, оп.1, спр.92.
8. ДАЛО. - ф. Р-2820, оп.1, спр.4.
9. Зінченко В.А. Молодіжний туризм в Українській РСР у 70-80-х рр. XX ст. (на основі діяльності «Супутника»): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 / В.А. Зінченко. - Донецьк, 2003. - 19 с.
10. Квартальнов В.А. Туризм социальный: история и современность: [учеб. пособие] / В.А. Квартальнов, В.К. Федорченко. - К.: Вища шк., 1989. - 342 с.
11. Федорченко В.К. Історія туризму в Україні: [навч. посіб.] / В.К. Федорченко, Т.А. Дьорова; передм. В. А. Смолія. - К.: Вища шк., 2002. - 195 с.
12. Федорченко В.К. Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика проф. освіти» [Електронний ресурс] / В.К. Федорченко. - К., 2005. - 44 с.

Кобзова С.Н. Периодизация становления и развития регионального туризма и подготовки специалистов для сферы туризма на Луганьщине во второй половине ХІХ - в начале ХХІ века

В статье на принципах историзма рассматривается проблема развития регионального туризма и особенностей подготовки кадров в области туризма в пределах Луганской области, представлена характеристика четырех периодов подготовки специалистов для сферы туризма в условиях региона.

Ключевые слова: подготовка специалистов для сферы туризма, периоды подготовки специалистов для туристической отрасли, исторический подход.

Kobzova S.N. Нistorical periods of regional tourism and tourism specialists' professional training formation and development within the Luhansk region in the second half XIX - beginning of XXI century

In the article the problem of regional tourism development and features of specialists' professional training in sphere of tourism within the region on the principles of historicism is considered, also the characteristic for four periods of specialists' professional training in sphere of regional tourism is submitted.

Key words: specialists' professional training in sphere of tourism, periods of specialists' professional training in sphere tourism, the historical approach.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.