Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Кифяк В.Ф.
Вісник ДІТБ. Серія «Економіка, організація і управління підприємствами»
(в туристичній сфері). - 2006. - №10. - С.112-117.

Розвиток сфери туризму та рекреації в контексті стратегії економічної політики регіону

Розвиток сфери туризму та рекреації в контексті стратегії економічної політики регіону Визначено фактори впливу на економічний розвиток регіонів, основні напрями та завдання регіональної економічної політики в контексті розвитку сфери туризму та рекреації.

Стратегія регіональної економічної політики держави формується на інтересах кожного регіону та поглибленні трансформаційної еволюції, проведенні економічних реформ, усуненні тоталітарно-режимних відносин, розбудові економіки на приватновласницьких засадах, зменшенні залежності від центру та ін. За роки реформ соціально-економічна диференціація регіонів істотно посилилась. Тому регіональна економічна політика має бути спрямована на згладжування нерівномірностей розвитку територій України і полягати в диференційованому підході держави до регіонів з різними соціально-економічними проблемами. Необхідно виділяти не тільки точки росту, а й точки депресії, для яких держава має створювати відповідні умови розвитку.

Президент України В.А. Ющенко на Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування зауважив: «У 2001 році розрив між областями з найбільшим і найменшим ВВП на душу населення становив 2,3 раза. У минулому році (2004) розрив становив майже втричі. Таких економічних розривів, як в Україні, немає більше ніде в Європі» [1, с.5]. І вже в Указі Президента України від 26.04.2005 р. №706/2005 «Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку» визначено, що одним з основних завдань Національної ради є «подолання диспропорцій у розвитку регіонів, сталого розвитку територій, стимулювання зміцнення їх економічного потенціалу та підвищення інвестиційної привабливості, удосконалення міжбюджетних відносин, зміцнення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування» [2, с.10]. Диспропорції існують і в середині регіонів. В кожній області є дві-три так звані слаборозвинуті території, що живуть практично за рахунок одного містоутворюючого підприємства.

В.А. Ющенко вказує, що подолання цих диспропорцій – «стратегічне завдання, від якого залежить майбутнє всієї країни. Нам треба створювати систему влади, державних органів і органів місцевого самоврядування, які спільними зусиллями зможуть вирівняти економіку регіонів, гарантувати рівні можливості кожному незалежно від місця проживання» [1, с.5].

Останні дослідження, проведені українськими і зарубіжними вченими та їх публікації щодо стратегії економічної політики регіону, підтверджують те, що Україна знаходиться напередодні суттєвих змін у державній регіональній політиці, які визначатимуться як рівнем усвідомлення суспільством та владою сутності економічних процесів, що відбуваються в регіонах за останні п'ятнадцять років, так і обранням моделі, за якою відбуватиметься подальший регіональний розвиток. На думку одного з дослідників цієї проблематики – шведського вченого, консультанта у сфері стратегічного менеджменту, професора Стокгольмського університету Бенгта Карлоффа, існує ряд основних чинників, що впливають на стратегію і надають їй особливих властивостей: місія, конкурентні переваги, організаційні чинники, обсяги ресурсів, потенціал розвитку, культура і компетентність управління. Відомий український вчений А. Кредісов вважає, що крім моментів, що перелічуються Карлоффом, на стратегію впливають також ступінь ризикованості, рівень підготовки та досвід кадрів, залежність від зовнішнього середовища тощо [3, с.15].

Стратегічні підходи до формування економічної політики України і зокрема регіону, мають враховувати і ті демократичні зміни, які відбуваються після Помаранчевої революції. Адже існує пряма і зворотня залежність між досягненнями економічного розвитку і поглибленням демократизації суспільства. А. Гальчинський у статті «Проблеми демократизації економіки» зазначає, що «економічна демократія – це насамперед система суспільних відносин, яка ґрунтується на безпосередній участі більшості громадян у процесі прийняття та реалізації рішень у галузі економіки, забезпеченні їх економічних інтересів. Саме тому без утвердження економічної демократії ефективна консолідована демократія неможлива. Економічна демократія передбачає розширення економічних повноважень представницьких органів, зміцнення об’єднань підприємців і роботодавців, підвищення ролі профспілок. Важливим напрямом утвердження економічної демократії є всебічний розвиток місцевого самоврядування – провідного інституту громадянського суспільства. Але основним у її утвердженні є, звичайно, конкуренція, яка сама по собі є однією з форм економічної демократії, а також демократизація відносин власності, які завжди у всі часи і в кожному суспільстві формують фундамент економічної системи, її базову основу» [4, с.5].

Проблемам вибудови стратегії регіональної економічної політики приділяється велика увага в роботах таких відомих українських вчених, як М.І. Долішній, П.Ю. Бєлєнький, О.О. Другов та ін. Щодо формування стратегії економічної політики регіону в контексті розвитку сфери туризму та рекреації важливими є дослідження та праці В.С. Кравціва, Н.В. Павліхи, В.І. Павлова, Д.М. Стеченка, І.Г. Смирнова, Н.Й. Коніщевої, Л.І. Давиденко, В.І. Чужикова, Т.І. Ткаченко, В.К. Євдокименко та ін.

Водночас невирішеними залишаються проблеми розробки системного підходу до визначення територій найбільш сприятливих для розвитку туризму, дослідження впливу туристичної діяльності на природні екосистеми та взаємодію людини і природи, визначення особливостей забезпечення трудовими ресурсами підприємств туризму та рекреації, впровадження інновацій, залучення інвестицій та ін.

Основною метою статті є визначення факторів впливу на економічний розвиток регіонів, розробка основних напрямів і формування завдань регіональної економічної політики і її спрямованості в контексті розвитку сфери туризму та рекреації.

Регіон, відповідно до визначення Конференції регіонів Європи, це «територіальна одиниця, безпосередньо підпорядкована центральному рівню влади країни і така, що має виборний орган. В Україні цьому визначенню відповідають області, міста Київ і Севастополь та Автономна Республіка Крим» [14]. У той же час відбуваються неформальні об’єднання однорідних областей, що географічно розташовані поруч та мають сталі економічні зв’язки, в більш крупні регіони. Одним з таких регіонів є Карпатський, до складу якого входять Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області, для яких одним із напрямків спільної регіональної економічної політики є оптимальне використання рекреаційних та туристичних ресурсів для тривалого економічного зростання, посилення конкурентоспроможності регіону, задоволення потреб вітчизняних та іноземних споживачів.

Відмінність в регіональних умовах господарювання – це важлива обставина для України. Тому не може існувати уніфікованої стратегії економічного розвитку для всіх територій. Вибір конкретної стратегії економічного розвитку в кожному випадку повинен зумовлюватись типом регіону, що максимально відповідає вимогам практики та найбільш повно віддзеркалює відмінності між окремими територіями за їх економічним потенціалом.

Для цього необхідно визначити фактори, що найбільш важливі з точки зору можливостей розвитку економіки регіонів. Такими факторами є:

1. Виробнича спеціалізація регіону.
2. Ємність та доступність ринків збуту товарів, що вироблені в регіоні.
3. Доступність та ціна природних ресурсів в регіоні.
4. Технологічний рівень, стан та вік виробничих потужностей.
5. Інвестиційний, інноваційний, інтелектуальний і трудовий потенціали регіону.
6. Наявність рекреаційних природних ресурсів.
7. Рівень розвитку ринкової, туристичної та санаторно-курортної інфраструктури.

Врахування цих факторів дає можливість провести класифікацію регіонів, розраховувати на підтримку держави, спрямування фінансових потоків тощо. Так, наприклад, аналіз видів економічної діяльності регіонів України дає підстави класифікувати регіони за критерія-ми лідируючого господарського комплексу в структурі економіки або за виробничою спеціа-лізацією регіону. І якщо для Східних регіонів України характерним є робота металургійних та енергетичних комплексів, то Карпатський спеціалізується на виробництві та наданні рекреаційно-туристичних послуг, розвитку лісопереробної промисловості, сільського господарства тощо, поєднання яких між собою є можливим та доповнюючим одне одного.

Дослідження, проведені на території Карпатського регіону, свідчать про те, що результати економічного розвитку також залежать від характеру та ефективності діяльності спеціальних інститутів розвитку представлених на цій території. Це торгові палати, бізнес-центри, бізнес-інкубатори, агентства регіонального розвитку, регіональні наукові центри, вищі навчальні заклади, технопарки, кластери, регіональні фінансові компанії та багато інших. Саме вони сприяють виробленню цілісного програмованого підходу до ефективного використання людських, природних, матеріальних і фінансових ресурсів на основі впровадження моделей міжсекторного співробітництва.

Однією з таких галузей, яка може мати дієвий вплив на інші сектори господарської діяльності регіону, є сфера рекреації та туризму, яка не тільки значно підвищує ефективність використання рекреаційних ресурсів, але й є засобом вирішення найбільш гострих проблем регіону та координації зусиль з налагодження міжгалузевої співпраці, зростання конкурентоспроможності регіону.

Використовуючи факторний аналіз туристичних можливостей Карпатського регіону, основне завдання якого полягає в переході від первинної системи багатьох взаємопов’язаних факторів до відносно малої кількості латентних (прихованих) факторів, ми змогли встановити вплив узагальнених факторів на динаміку обсягу туристичних послуг, зростання прибутку, продуктивності праці, розширення спектру туристичних послуг. Факторний аналіз виок-реслив ще цілий ряд факторів, окрім відомих, які мають важливе значення для розвитку туризму в регіоні. Це такі, як рівень освіти, рівень організації праці, стаж роботи в туризмі, розмір підприємства, вид туристичних послуг тощо.

Групування та аналіз узагальнених факторів, які безпосередньо не спостерігались, дає змогу встановити їх вплив на динаміку окремих економічних процесів, що відбуваються в регіоні. Це в першу чергу розвиток супутніх галузей, активізація інноваційної та інвестиційної діяльності, прискорення інтеграційних процесів тощо.

Динамічний розвиток туризму та рекреації суттєво впливає на формування регіональної економічної політики та регіоналізацію, яка передбачає розвиток, та зміцнення туристичних зв’язків між областями, що входять до регіону, виникнення регіональних туристичних об’єднань, створення економічно інтегрованих туристичних просторів.

Перші прояви регіоналізації вже є. Це Рада з туризму Карпатського регіону, Агентства регіонального розвитку, створення туристичних просторів єврорегіонів «Карпатський», «Верхній Прут» тощо.

Важливо, що ці та інші заходи знаходять підтримку і з боку Кабінету Міністрів України. Так, в «Основних напрямах урядової політики в економічній та соціальній сфері на 2006 рік» передбачено:

- «розробити на основі регіональних проектів (програм) транскордонного співробітництва проект Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007 р.;
- забезпечити виконання програм сусідства «Україна – Польща – Білорусь», «Україна – Словаччина – Угорщина», «Україна – Румунія»;
- збереження історичної забудови міст, об’єктів історико-культурної спадщини» [15].

Визначаючи можливості розвитку туризму та рекреації в Карпатському регіоні та враховуючи потенціал використання рекреаційних ресурсів, туристична політика як складова економічної політики регіону повинна бути спрямована на:

- диверсифікацію туристичних та санаторно-курортних послуг;
- залучення інвестицій та сприяння пошуку додаткових можливостей щодо розбудови загальної та туристичної інфраструктури;
- інноваційний розвиток туристично-рекреаційної сфери;
- залучення іноземних і вітчизняних туристів у регіон;
- інформаційне забезпечення, рекламу та створення іміджу Карпатського
- регіону як міжнародного туристичного центру;
- підготовку висококваліфікованих фахівців для сфери туризму та європейський рівень сервісного обслуговування;
- розвиток нетрадиційних видів туризму (сільський, зелений, екологічний, пригодницький, мисливський та ін.).

Реалізація цих напрямків розвитку туризму та формування стратегії економічної політики регіону передбачають необхідність укладання Регіональної угоди між органами місцевого самоврядування регіонального рівня та урядом держави, яка має на меті реалізацію спільної стратегії держави та регіону щодо розвитку територій і регулює взаємні зобов’язання та відповідальність щодо вказаних в угоді заходів. Угода сприяє активнішій участі регіонів у формуванні стратегії та планів розвитку територій. Оформлення відносин між державою та регіоном у формі угоди свідчить про перехід від управління через підпорядкування до управління через взаємодію. Результатом регіональної угоди має бути поєднання ресурсів регіону – інтелектуальних, фінансових, організаційних, рекреаційних, туристичних тощо – з державними ресурсами. Угода гарантує, що в межах даного регіону держава буде діяти з урахуванням пріоритетів діяльності регіональної влади, і навпаки.

В. Євдокименко в своїй роботі «Регіональна політика розвитку туризму» стверджує: «Сьогодні став очевидним той факт, що без зміщення акцентів ринкових перетворень в регіони, розраховувати на швидкі прогресивні зрушення буде важко. В зв’язку з цим видається вкрай важливою проблема «регіоналізації» реформ, що, в свою чергу, вимагає чіткої державної політики стосовно регіонів» [13, с.11].

Економічна політика Карпатського регіону в контексті розвитку туризму та рекреації повинна бути спрямована на вирішення наступних завдань:

- забезпечення сталого розвитку санаторно-курортної та туристичної сфери і підвищення її частки в загальному обсязі виробництва продукції та надання послуг в регіоні;
- відновлення та збереження пам’яток містобудування, архітектури, культури, побуту, культових закладів тощо;
- активізація підприємницької діяльності;
- використання економічних, соціальних, виховних, оздоровчих, спортивних, освітніх та інших функцій рекреації та туризму з метою підвищення рівня життя мешканців Карпатського регіону та створення додаткових робочих місць;
- збільшення доходів до міських, обласних та центрального бюджетів.

Розвиток туризму безпосередньо або опосередковано через туристичне споживання, стимулюватиме пожвавлення місцевої економіки та ефективно впливатиме на такі види економічної діяльності, як транспорт, готелі та ресторани, роздрібна торгівля, харчова промисловість, будівництво, зв'язок, страхування, фінансове посередництво, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту тощо. Туристичне споживання активно підтримує існування та розвиток народних ремесел, національної культурної спадщини.

Опитування 120 туристичних операторів та туристичних агентів, проведені в жовтні 2005 р. Асоціацією «Туристична Буковина» на території Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, показують, що ринкові відносини в сфері туризму і рекреації найбільш лібералізовані та вибудовуються на пропозиціях спеціальних туристичних продуктів. Але через нерозвиненість загальної та туристичної інфраструктури, відсутність реклами можливостей, області на регіональному туристичному ринку представлені нерівномірно. Аналіз та виявлення закономірностей і тенденцій розвитку туристичного ринку дають нам можливість провести оцінку перспектив розвитку сфери туризму і рекреації і на цій основі вибудовувати туристичну політику регіону. Вважаємо, що така політика має базуватись на регіональному неокласичному підході, при якому припускається, що вільний нерегульований ринок самостійно спричиняє усунення нерівності між областями, а значить, не доцільно обмежувати стихійну дію ринкових сил.

Отже, регіональна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це, регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною стосовно неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв’язуючої ланки між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються «нагорі». Регіональна економічна політика виступає як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, поєднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до вирішення соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі надає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче вирішувати різного роду локальні проблеми, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мезорівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше вирішують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

Література

1. Ющенко В.А. Не розподіл влади, а гармонізація управління: Виступ Президента України на Всеукраїнських зборах представників місцевого самоврядування (26 квітня 2005 р.) // Урядовий кур’єр. – 2005. – №80. – С.5.
2. Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку: Указ Президента України від 26.04.2005 р. №706/2005 // Офіційний вісник України. – 2005. – №17. – С.10.
3. Кредісов А. Менеджмент: Основні концепції 2-ї половини ХХ ст. і деякі тенденції розвитку на початку ХХI ст. // Економіка України. – 2005. – №11. – С.12–20.
4. Гальчинський А. Проблеми демократизації економіки // Економіка України. – 2005. – №11. – С.4–11.
5. Долішній М.І. Актуальні завдання інтенсифікації соціально-економічного розвитку регіонів України // Регіональна економіка. – 2005. – №2. – С.7–15.
6. Бєлєнький П.Ю., Другов О.О. Регіональна політика збалансованого соціально-економічного розвитку // Регіональна економіка. – 2005. – №1. – С.96–106.
7. Кравців В.С., Павліха Н.В., Павлов В.І. Концептуальні засади розробки програми використання та охорони природно-ресурсного потенціалу регіону // Регіональна економіка. – 2005. – №1. – С.107–115.
8. Стеченко Д.М. Наукова парадигма регіонології туризму // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського Національного торговельно-економічного університету: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. «Туристична індустрія як вектор регіонального розвитку» (15-17 травня 2005 р., м. Чернівці). – Вип.IV. – Ч.I. – Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського Національного торговельно-економічного університету, 2005. – С.38–43.
9. Смирнов І.Г. Особливості логістичного підходу до сталого розвитку туризму в Україні (регіональний аспект) // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київсько-го Національного торговельно-економічного університету. – Вип.IV. – Ч.I. – Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського Національного торговельно-економічного університету, 2005. – С.44–48.
10. Коніщева Н.Й., Давиденко Л.І. Координація дій у сфері туризму на обласному рівні // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського Національного торговельно-економічного університету. – Вип.III. – №8. – Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського Національного торговельно-економічного університету, 2005. – С.164–169.
11. Чужиков В.І. Моделі туристичного бізнесу в Європейському союзі // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського Національного торговельно-економічного університету. – Вип.IV. – Ч.I. – №8. – Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського Національного торговельно-економічного університету, 2005. – С.146–151.
12. Ткаченко Т.І. Концептуальні основи формування механізму управління в сфері туризму // Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського Національного торговельно-економічного університету. – Вип.IV. – Ч.I. – №8. – Чернівці: Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського Національного торговельно-економічного університету, 2005. – С.209–212.
13. Євдокименко В.К. Регіональна політика розвитку туризму. – Чернівці: Прут, 1996. – 287 с.
14. Рубцов В. Інструментальне забезпечення регіональної політики / Під ред. С. Максименка. – К.: Інститути та інструменти розвитку територій, 2001. – 42 с.
15. Про затвердження Основних напрямів урядової політики в економічній та соціальній сфері на 2006 рік: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.01.2006 р. №42 // Офіційний вісник України. – 2006. – №3. – С.83–84.

Определены факторы влияния на экономическое развитие регионов, основные направления и задачи региональной экономической политики в контексте развития сферы туризма и рекреации.

The article defines the factors influencing regional economic development, as well as the main directions and tasks of regional policy and its objectives in the context of the development of tourism and recreation industry.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.