Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Ніколенко К.В., Булатова Т.С., Нога В.І.
Матерали конференції "Актуальные проблемы современных наук - 2014"

Філософія туризму в системі філософського знання

Саме питання про «філософію туризму» потребує роз’яснення щодо її доцільності та обґрунтованості. Термін «філософія» може вживатися, коли за його допомогою певне об’єктне явище характеризується у його світоглядному, смислоутворювальному, а також ціннісному значенні.

Сократ Філософія як стиль мислення (філософствування) неодноразово демонструвала своє прагнення якомога щільніше наблизитися до масової свідомості. Особливо це стосується такої галузі філософської теорії, як соціальна філософія та її взаємин з іншими соціо-гуманітарними науками. В цьому контексті правомірна проблема «філософії туризму».

Майже всі мислителі різних епох тією чи іншою мірою подорожували або мали відношення до феномену подорожей. Сократ належав до тієї меншості античних мудреців, які недуже полюбляли подорожі. Однак у молоді роки Сократ з Архелаєм їздив на Самое, був у Дельфах, а також на Істмі. Сократ віддавав належне духовно-збагачувальному аспекту туризму. Іншу когорту античних мислителів (з точки зору позитивного ставлення до туризму) очолив Ксенофан, допитливий, схильний до критики філософ, який майже все життя провів у тривалих мандрах по містах древньої Греції, а під кінець життя поселився в Елеї, відомому нам місті, де пізніше виникло вчення елеатів [1].

Один із найвідоміших філософів античного світу Платон з науковою метою разом з іншими сократиками їздив в Мегари до Евкліда, тричі їздив до Сицилії. Аристотель після смерті Платона у 347 р. до Р.Х. також багато подорожував. Він побував у Македонії, Афінах, здобуваючи нові знання.

Фома Аквинський Одним з найяскравіших представників Середньовіччя вважається Фома Аквинський, який у жазі до науки пройшов через усі Альпи, Бургундію, проробивши пішки більше тисячі миль, потрапив до Парижу, а згодом подолавши ще 300 миль потрапив до Кельну. Августин Блаженний, народившись у африканській провінції, у віці 16 років відправився на навчання до Карфагену, а згодом отримав вчительську посаду в Римі та хрестився в Мілані [1].

Мандрівний стиль життя сповідували софісти як подорожуючі вчителі мудрості і, можливо, їхня плідна у соціально-політичному значенні ідея щодо природної рівності людей народилась саме в результаті постійних мандрівок.

Потреба у подорожах - в ряду базових потреб людини, одна із визначальних рис ментальності людської особистості. Туризм - «шляхетний вияв людської присутності у світі» [2]. Історія людства - це літопис прокладання та освоєння караванних шляхів, паломництва до святих місць, мореплавань, відкриття нових земель. Особлива сторінка в цьому літопису належить філософам, які здійснювали тривалі подорожі заради пізнання світу, пошуку істини. У подорожей та філософії загальні риси - це дивування, бажання збагнути і пізнати навколишній світ і Всесвіт у цілому, його закони і сутність. Подорожі, у свою чергу, розсували межі знайомого, збагачували життєвий досвід допитливих людей, уможливлювали їх входження у світ іншої культури.

Григорій Сковорода У ряду видатних філософів-мандрівників чільне місце належить Г.С. Сковороді, життєвим кредо якого було: «жити - значить мандрувати». Він пішки обходить усю Слобідську Україну, подорожує до Москви, відвідує Братиславу, Відень, Італію та Німеччину. Свої враження від мандрівок Сковорода, зокрема, висловив у «Розмові п’яти подорожніх про істинне щастя в житті» [3].

Якісну відмінність туристів (ті, хто подорожує вільно і свідомо) від бродяг, фланерів, які переміщуються стихійно керуючись виключно «охотою до переміни місця» - виявляє відомий англійський філософ і соціолог З.Бауман. Турист переслідує певну мету, шукає пригод, нових, несхожих на старі переживання.

Як специфічний вид подорожі, туризм відрізняється наявністю конкретної мотивації її учасників - пізнання, відпочинок, розвага, оздоровлення, паломництво, знайомство з культурними пам’ятками тощо. Виникнувши як організовані поїздки переважно з культурно-оздоровчими цілями, туризму, за роки свого існування не тільки перетворився на масове явище, але й набув різноманітних форм [5].

XX століття - час інформаційної революції, породило такий незвичайний різновид туризму як «віртуальна подорож». Серед них екологічний туризм, підводний, палеонтологічний, спелеологічний, подійний (фестивальний), військовий, навіть космічний. Список видів «альтернативного туризму» збагатився такими екзотичними формами як підводне полювання на акул у Червоному морі, спуск на плотах бурхливими гірськими річками, військові тури з відвідуванням воєнних полігонів, «катанням» на танках зі стрільбою по мішенях, або польотом на винищувачі. Охочі відчути гострі відчуття можуть переночувати у в’язниці в камері для смертника, здійснити подорож на повітряній кулі або відвідати зруйнований реактор в Чернобільській АЕС [7].

В основі всіх подорожувань лежить бажання людини одержати незвичні враження, потяг до задоволення, насолоди, тобто гедоністичні мотиви. Адже сучасне розвинуте суспільство не тільки інформаційне, але й рекреаційне. Чимало мислителів минулого вважали, що саме прагнення до задоволення є мотивом всіх людських дій. Задоволення як таке, насолода, здатні представляти для індивіда цінність саму по собі та визначальним чином впливати на мотиви його вчинків. Пригодницький, екстремальний, карнавальний, фестивальний туризм здатний задовольнити ці людські потреби.

Філософія туризму - це, насамперед, філософське розуміння людини, яка перебуває в «полоні» туристських подій. Філософський погляд на туризм зумовлює необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», що передбачає наголос на світоглядне, культурне, гуманістичне, пізнавальне, етичне, естетичне, комунікативне значення туризму як феномену загальнолюдської культури. В цьому аспекті головним об’єктом туризмознавства є не маршрути, заклади розміщення та харчування, а особистість, що подорожує, світ її інтересів, прагнень, ціннісних орієнтирів [4].

Філософський погляд на туризм полягає в тому, щоб визначити його сутність у понятійний спосіб. Туризм водночас виступає як одна з найкрупніших і найдинамічніших індустрій світу, що надає робочі місця сотням мільйонів людей. Це й система різноманітних подорожей та екскурсій та форма рекреалогії. Туризм для багатьох своєрідний спосіб життя.

В філософії туризму насамперед слід виділити її онтологічну частину - вчення про туризм як різновид соціального буття. Соціальна онтологія туризму виявляє загальну логіку становлення, відтворення і оновлення різноманітних форм туристської практики, її проблемність, місце туристського процесу в соціальній динаміці [6].

Відображення соціального буття туризму у філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально філософська феноменологія. Центральною категорією феноменології є поняття «життєвий світ» людини - це світ безпосереднього життєвого досвід, є фундаментом будь-якого людського знання. Джерелом феноменологічного знання є власний культурний досвід, який турист здобуває в результаті «зустрічі» з досвідом «іншого» та «інших». В наслідок цих зустрічей в свідомості формуються смислові значення, уявлення. Їх розуміння дозволяє туристській свідомості осягнути навколишню та суспільну дійсність [4].

Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей: свободи, гідності, дружелюбності, щирісті, толерантністі. Аксіологічний аспект туристської діяльності є одним із вагомих визначників філософії туризму. Результатом короткотермінових поїздок є поглиблення власних уявлень про власні цінності та ціннісний світ іншого. В залежності від наслідків міжлюдських контактів відбувається корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади «відмінного від твого» способу життя [1].

ХХІ-е століття має стати часом «гуманітарного повороту», переходом від деструктивного типу цивілізації з її хижацьким ставленням до природи, ксенофобією, жорстким економічним та політичним суперництвом до її людиноорієнтованої моделі. Безсумнівно, що одним із чинників формування «цивілізації людини» є запровадження в суспільне життя «етики спілкування й співжиття». «Комунікативна культура» - основна ланка концепції «нового гуманізму», який є одним із уособлень теоретичної моделі «вселюдських цінностей». Як найдемократичніша форма людських взаємин, туризм здатний сприяти моральній меліорації, та ресоціалізації сучасного суспільства, яке гостро потерпає від браку щирості та теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини, доброзичливого ставлення до «альтернативних» або несхожих думок, переконань, способів життя. Взаємодіючі та взаємодоповнюючі один одного ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу [8].

Своїми багатогранними можливостями туризм здатний розв’язувати цілу низку взаємопов’язаних проблем високого суспільного звучання. Одна із них - забезпечення інтеграції нашого «розірваного світу». Завдяки прямим та спонтанним контактам, що здійснюють туристи-представники різних культур, туризм сприяє забезпеченню у світовій спільноті атмосфери добросусідства. Учасники таких зустрічей своїм спілкуванням витворюють альтернативну Інтернету живу мережу міжіндивідуальної комунікації. Туристське спілкування - одна із універсальних форм міжособистісних зв’язків, яка перетворилася на один із важливих чинників, що визначають зміст життя людства [8].

Важливою складовою філософії туризму є його моральний компонент. Про певні моральні норми і межі, в яких має розгортатися туристська діяльність, люди почали замислюватися задовго до появи самого феномена «туризму». В поведінці як звичайного туриста, так і фахівця туристської справи (туроператор, турагент) морально-психологічні якості посідають чільне місце. Кожна особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається справити приємне враження. Інша справа, що для окремої частини учасників туристських подій моральна культура виявляється суто функціональною, або демонстративно показовою, адже нечемне поводження з клієнтом загрожує успішному туристському бізнесу. Однак сучасний погляд на туризм та його виконавців полягає в тому, що туристський бізнес повинен бути людино-центрованим і соціально-відповідальним. І не випадково справжні професіонали туристської справи вважають, що туризм має плануватися і практикуватися як «привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення» [7].

Важливою складовою філософії туризму є також її екологічна складова. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до незіпсованої природи цілком зрозуміло. Однак зростаючий тиск турпотоків на природне довкілля набуває загрозливого характеру. Згідно з прогнозами об’єми міжнародного туризму в найближчі двадцять років збільшаться у тричі. Відповідно зросте як екологічне навантаження, так і екологічна небезпека. Адже природа не «залишається байдужою» щодо людей, які її псують. Людина має, нарешті, зрозуміти свою відповідальність за збереження природи. Адже, це - не просто «оточуюче середовище», а органічна частка самого людства [1].

Екотуризм є особливо важливою формою подорожей тому, що вони здатен забезпечувати поступальний і сталий його розвиток з мінімізацією шкідливого наслідку та узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь. У сфері екотуризму знаходяться також лінії перетину соціо-економічних та культурних інтересів і попитів міського та сільського населення. Для сільських жителів і для мешканців малих міст та селищ, екотуризм корисний тим, що активно сприяє створенню робочих місць, розв’язанню проблеми зайнятості населення, вкрай актуальної для України. Зелений (аграрний, екологічний) туризм залучає міських жителів до місць збереження і відтворення традиційних ремесел, до джерел фольклорної культури, що активно сприяє вихованню патріотичної пам’яті, без чого немислимий процес національного самоусвідомлення [5].

Таким чином, філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуальної діяльності істотно сприяє об’єднанню людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури. «Краса врятує світ» - стверджували філософи. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом історичних подій. Мандрівники - не воюють та не розбивають наметових містечок протесту; вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися. У цьому - життєва філософська істина туризму: сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети загалом. Адже це найважливіше завдання відповідального, стійкого і загально доступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

Список використаних джерел

1. Пазенок В.С. Філософія туризму: навч.посіб. - К.: Кондор, 2004. - 268 с.
2. Философия и интеграция современного социально-гуманитарного знания (материалы «круглого стола») // Вопросы философии. - 2004. - №7.
3. Малахов В.А. Апологія туризму. Екзистенційно-етичний сенс туризму як різновиду подорожування // Філософські нариси туризму. - К., 2005. - С.123.
4. Бауман З. От паломника к туристу // Социологический журнал. - 1995. - №4. - С.146-147.
5. Монтень Мишель. Об искусстве жить достойно // Философские очерки. - М., 1975. - С.193.
6. Павловський В. Становлення філософії туризму і онтологічний аспект // Вісник Київського національного торговельно-економічного університету. - 2006. - №5. - С.99.
7. Глобальный этический кодекс туризма // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. - К., 2002. - С.90.
8. Маєр-Абіх Клаус Міхаель. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. Переклад з німецької Анатолія Єрмоленка. - К., 2004.








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.