Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Орлова Олена Володимирівна
Культура і сучасність. - 2009. - №2.

"Культурний туризм" як засіб діалогу культур

В статті подається експлікація поняття "культурний туризм"; визначаються принципи туристичної діяльності в контексті культурної політики України; аналізуються аксіологічні виміри туризму; характеризується туристична діяльність в контексті діалогу культур.

Ключові слова: культура, діалог культур, "культурний туризм", туристична діяльність.

Діалог культур в рамках глобалізації, екологічної або метаекологічної ситуації, в рамках розмаїття культур - це досить складна програма, в якій кожна культура, з одного боку, визначає свою індивідуальність і пишається нею, а, з іншого боку, готова прийняти будь-яку іншу культуру, більше того, колонізувати її або бути адаптованою нею. Все це - діалог культур. Тому метафора "діалог культур" існує на правах інтерпретативного поняття, що характеризує комунікативний простір культури, потребує структурного і разом суб'єкт-об'єктного визначення. Отже, надзвичайно важливо визначити реалії туристичної діяльності саме в рамках діалогу культур.

Важливо зазначити, що діалогічна філософія виникла як певний рух, який здійснювався всупереч трансцендентальній філософії в посткантіанській аксіологічній школі. Це роботи М. Бубера, М. Бахтіна, а згодом і В. Біблера [3; 4; 5; 6]. Це філософія комунікативного розуму Ю. Габермаса і К.-О. Апеля [1; 7]. Весь цей контекст свідчить про те, що цінності або сам образ буття відтворюється в комунікації, в процесі спілкування. Його можна назвати "діалог" або якось інакше, але поняття "діалог" стало знаком і допомогло поєднати дуже багато різних напрямів, які сформувалися в комунікативному просторі культури.

Для розуміння культурної диспозиціональності як комунікативної єдності різних культурних практик дуже важливо відповісти на такі питання:

- Як турист пізнає іншу культуру?
- Коли відбувається діалог як реалізація можливостей співвіднесення двох культур - культури туризму і культури як об'єкту споглядання?

Тобто ми вступаємо в контекст тієї сучасної проблематики, яка свідчить, що комунікативні спільноти і сама комунікація - це не лише інтеракція, спілкування, образ. Мета статті - визначити вихідні принципи комунікації в контексті туризму як діалогу культур.

Отже, категорія "діалог" виникає в контексті культурології як бажання побачити ціле, але не як неподільну цілісність, яка формує, колонізує, чи прищеплює, утворює добриво для іншої цивілізації (за М. Данилевським), а як комунікативну цілісність. Цей аспект турбував багатьох дослідників: М. Бахтіна, пізніше Ю. Кристеву, певною мірою і Р. Барта з його семіологічною теорією, М. Фуко. І хоча вони не називали, не виголошували слово "діалог", але вони так чи інакше імпліцитно чи експліцитно піднімали проблеми цілісності комунікації, цілісності діалогу культур.

Наскільки туризм може бути адекватним аналогом цього комунікативного цілого, яке виникає як діалог культур? Наскільки він є культурою, адже його визначають не як індустрію, а як традицію, як спільність існування на дорозі, як подорож, як співбуття-буття (за М. Бахтіним)? Цей аспект ще нерозкритий, його необхідно дослідити, щоб зрозуміти подорожування як надцінність буття, як епіцентр, який виносить людину в простір рекреації вільного часу, свободи волі і здійснення всіх можливостей, які можливі як цілісність культуротворення, як діалог, як діалог культур, як відношення до іншої культури.

Здається, що саме М. Бахтін спонукав Ю. Кристеву і Р. Барта до того, щоб утворити цікаву міфологему, яка відзначилася в семіології і взагалі в культурології тих часів як "смерть автора" [2]. Це діалог без діалогу, спілкування без спілкування, чиста текстуальність як простір, як рекреація, в якій співіснують примари, фантоми, голоси, дискурси, зрештою, але не персонали, не суб'єкти комунікації.

Цей аспект можна розуміти по-різному: з одного боку, як тотальний поштовх до об'єктивації і намагання об'єктувати все те, що належить суб'єктному світу людини, а, з іншого боку, як наявність текстуальності як необхідної опори і засади порозуміння, співбуття-буття, що спонукає до проблематизації діалогу. Ми не будемо занурюватися в цей складний проблемний контекст, але важливо зазначити, що діалог, за М. Бахтіним, - це, здебільшого, проблема мистецького твору, це інтерпретація культури як мистецького твору.

Коли говорять про діалог культур і, водночас, про теорію вчинку М. Бахтіна, то часто забувають, що цей вчинок можливий як створення художнього образу в мистецькому творі. Цей аспект є дуже важливим, його слід враховувати, бо інакше діалог перетворюється на елементарну комунікативну тканину взаємодій суб'єкт-об'єктних відносин замість мистецьких, естетичних, культурологічних.

Така універсалізація діалогу свідчить про те, що світ предметної презентації культури тільки тоді стає культурою, коли він розпредмечується, стає діалогічним полем комунікації, коли виникає комунікант, виникає спілкування, порозуміння, коли сенс означує предметні реалії і коли слова або предмети, або текст (як романна, вербальна або архітектурна структура і т.і.), набувають ознак дискурсу як спонукальної енергії, яка призводить до вчинку.

Всі ці ідеї сформувалися в 60-70-тих роках XX століття, вже після робіт М. Бахтіна, в контексті семіологічної школи Р. Барта, Ю. Кристевої, Ю. Лотмана. Вони несуть в собі той глибинний поштовх живого слова, живої реальності або живої діяльності, яка здійснюється "тут і зараз" в просторі культури. Але саме М. Бахтін надав поштовх для розуміння тексту як твору і для розуміння інтертекстуальності як креативності, яка спонукає до "діалогу".

В контексті туристичної культури ці реалії (якщо вже ми зазначили їх як необхідний і потрібний пласт культурознавства) потребують здійснення турпродукту або турпроекту як мистецького твору, потребують діалогізуючого розуму для того, щоб мистецький твір як турпроект існував на підставі прямого і зворотного зв'язку, щоб він розгорнувся як текст можливого культурного діалогу, можливих культурних імплікацій, можливих асоціацій знакових структур або субструктур, які зазначають саме цей діалог. Саме так - від онтологічних ідей діалогу як співвідношення "я і ти", які розуміються досить широко в контексті метакультурних і навіть релігійних імплікацій (за М. Бубером), до мистецьких визначень діалогу як певної багатоголосої тканини комунікації у М. Бахтіна, що стало характерним саме для 60-70-х років XX століття, - визначається поле культуротворення як діалог.

Наступним кроком була редукція або редуктивний шлях осмислення культуротворення, пов'язаний з тим, що замість промови або дискурсу з'являється поняття "діалогіка" (за В. Біблером) або розмаїття логік, які можуть адаптувати або адекватно пізнати і визначити культурну цілісність на правах поліфонії [5]. Це вже семіологічний контекст, який дає можливість розуміти дихотомічність діалогу в контексті власне семіологічних логічних реалій. Можна сказати, що В. Біблер - "останній із могікан" класичної філософії, який намагався логіку прищепити до культури. Постмодернізм вже давно відмовився від цієї ідеї, хоча Ю. Кристева і намагалася так чи інакше здійснити інтерпретацію гегелевських праць в контексті діалогу або полілогу, які вона трансформувала із ідеї М. Бахтіна. Але саме В. Біблер досить чітко і ясно визначає, що розмаїття логік - це не плюралізм, це, скоріше, монізм, можливий як логічне осмислення дійсності. Діалогіка стає інструментарієм осмислення культурної цілісності, розуміння феномену, який ми визначаємо як діалог культур.

Отже, можна сказати, що цих трьох контекстів вже достатньо для того, щоб сформувати принципи бачення діалогу культур: принцип онтологічної персоніфікації інформації, принцип мистецько-естетичної адеквації і принцип інтерпретативної логіки, доповнювання, який якраз і дає можливість побачити реальність не як монологічну моноструктуру, а як діалог, або, скоріше, полілог (за Ю. Кристевою), плюралізм інтерпретації. Хоча все це не визначається в контексті ідеї В. Біблера, але визначається пізніше як загально прийняті парадигмальні ознаки культури постмодерну в кінці XX століття.

Володимир Біблер констатує, що "в XX столітті типологічні відмінності "культури" (цілісні кристали творів мистецтва, релігії, моральності) втягуються в єдиний часовий духовний "простір", дивно і болісно з'єднуються один з одним, "доповнюють", тобто виключають та передбачають один одного. Культури Европи, Азії та Америки "скупчені" навколо однієї й тієї ж свідомості, їх ніяк не вдається розмістити по "висхідній" лінії (найвище, найнижче, найкраще, найгірше). Одночасність різних культур кидається в очі, і розум виявляється реальним феноменом повсякденного буття сучасної людини" (переклад наш - О.В.) [5, с.221].

культура Азії

Таким чином, борівський принцип доповнюваності начебто рятує ситуацію, але нічого не вирішує. Якщо ми починаємо ці парадигми - онтологічну, мистецьку і інтерпретативну - трактувати як простір туристичної діяльності, то, звичайно, дуже важливо знайти щось адекватне, якісь відзнаки, які допоможуть визначити культуру туризму як онтологічно-культурний, мистецький і, водночас, інтерпретативний феномен, що виникає в контексті діалогу культур.

Глобалізація урізноманітнює форми партнерства, обміну знаннями, образами, надбаннями, досвідом, форми спілкування культур і цивілізацій, а також створює сприятливе тло для порозуміння, консенсусу і т. ін. Зрозуміло, що проблема взаємодії культур загострюється саме в умовах узагальнення, уніфікації і, водночас, екстенційного росту соціокультурного простору. В цих умовах людина стикається з фактом розширення кордонів всіх можливих і неможливих світів, орієнтацій в цьому світі. Вона виходить на такі контакти, які раніше були неможливими, виходить за межі особистісних і професіональних групових інтересів.

Отже, активізується саме культурний вимір, культурні ознаки людської соціокультурної діяльності. Бажання туриста побачити, почути і пізнати те, що він раніше не бачив і не знав, звичайно, є елементарним бажанням, але в контексті зазначеної проблематики воно стає ненатуралізованим принципом потреби в рекреації, в дозвіллі, стає одним із порядків стратегічних паритетних відносин культур, коли людина, хоче вона того чи ні, вступає в культурний діалог, оскільки він відбувається на підставі тієї логіки або діалогіки (за В. Біблером), яка диктується умовами турподорожі. Тобто культура туризму як певна індустрія спонукає до не завжди запланованого діалогу. Такий діалог ми можемо описати в рамках визначених нами концептів - онтологічного, мистецького чи інтерпретативного. Трансформацію суб'єкта спілкування, його досвід спілкування, набутий в культурному діалозі з тими комунікантами, що утворюють поле культурних спілкувань, можна визначити як багатовимірність проблем культурного спілкування, а власне ознаки комунікації, які виникають в турподорожі, як розмаїття культур і туристичної діяльності.

Бажання потрапити в інший світ, зрозуміти його, артикулювати своєю мовою, вступити в діалог - це одна із головних потреб турсуб'єкта, який стає комунікантом та суб'єктом культурного діалогу. Важливо, що ця проблема стає досить актуальною саме в глобалізаційних обставинах, коли культури одночасно наближуються і віддаляються одна від одної. Наближення відбувається на підставах спрощених і досить схематичних орієнтирів, а віддалення пов'язане з традицією, досвідом і тією ментальністю, яка все далі і далі відводить від схематизму, уніфікації і спрощення. Тому діалог зазвичай виникає в загально-комунікативному, уніфікованому, редукованому культурному сенсі та в просторі бажання вписатися в культуру, ідентифікувати себе з нею, відчути спільність на правах певної ідентичності, єдності з об'єктом сприйняття.

Важливо, що туристичні агенції (найбільш специфіковані одиниці в структурі культурного туризму) в західних країнах намагаються здійснювати турпроекти як спеціальні діалогічні комунікативні простори. Тобто перетворюють подорожі на своєрідну культурно-історичну подію, під час якої людина переживає декілька культурно-історичних буттєвих реалій, тобто живе в різних світах. Також ця подорож може виглядати як паломництво або як "релігійний" туризм. Важливо, що такий культурно-історичний контекст діалогічного відношення до іншої культури потребує рівних партнерів, коли культура сприймається культурою, коли суб'єкт сприйняття не є натуралізованим банальним туристом, а є носієм своєї окремої культури, яка так чи інакше резонує з тією культурною аурою, куди потрапляє турист.

Також можна говорити про мандрівки як географічні або геополітичні реалії, що пов'язано з тим, що туристам презентують ландшафтні рекреації, демонструють природні комплекси. Це теж своєрідний діалог, але не суб'єкт-суб'єктний, а суб'єкт-об'єктний, де об'єктом сприйняття виступає природна реальність як презентатив тієї чи іншої культури.

Також можна виділити культурологічні мандрівки, де подорож розглядається як пізнавальна і, більше того, доцільно направлена на визнання чи пізнання тієї чи іншої культури.

Отже, ми бачимо, що "культурний туризм" уможливлює відтворення діалогу на рівні рекреації, суб'єкт-об'єктних відносин, на рівні анонімного, пізнавального і відстороненого бачення, яке дає можливість здійснити діалог онтологічно, де "я і ти" сприймається як одна цілісність культури. Він уможливлює діалог як певну мистецьку подію (за М. Бахтіним), інтерпретацію (за В. Біблером), коли відбувається певна діалогіка, тобто усвідомлення культурного простору як певного культурного діалогу.

"Культурний туризм" потребує певних навичок, певного рівня і досвіду культуротворчості, адже він здійснюється на такому елітарному рівні, коли виникає культурний діалог. Це не лише споживання, це певний резонанс, комунікація і інтерпретація цінностей або уявлень про них як про мистецькі образи. Це онтологізація і, водночас, теологізація (за М. Бубером). Тобто всі ці реалії потребують певного вміння, знання і досвіду культуротворення. Важливо, що тип туристичних компаній формують саме культурні спонуки до діалогу. Можна вважати, що туристичні підприємства - це поки що неусталений і неструктурований простір здійснення туристичної діяльності. Поки що туристичний процес здебільшого існує як самодіяльний аматорський та організований. Клуби, товариства, будь-які центри організації, що існують на добровільних засадах, - це той неформальний простір, в якому утворюється підґрунтя для комунікацій. Важливо, що саме тут важливі не лише інтереси, мотивація, а і рівень культури, власне зацікавленість в культурних відносинах. І хоча нам здається, що ці угруповання характеризуються як аматорський неорганізований потік, але він може структуризуватися у альтернативний потік туристів, які самі здійснюють турподорожі без будь-яких турпідприємств. Тур-підприємства їх не задовільняють. Рівень цих туристів вищий, це - елітарні групи, але не завжди ця діяльність закінчується так, як хотілось би.

Важливо зазначити, що процеси організації аматорського туризму поки що не інституалізовані. Як не дивно, аматорський туризм - це інститут культури, а не лише такий вольовий поштовх, коли люди збираються і йдуть або їдуть кудись. Це своєрідний інститут, де потрібне планування, організація, і який має існувати як певний тип культурного діалогу, навіть, певного діалогу з туристичними фірмами. В цьому теж проявляється культура туризму.

Туристичні фірми розподіляються за структурою - це туроператори, турагенції, екскурсбюро і фізичні особи, які продають ліцензії. Така структурованість не є сталою. Дуже часто турагенції, туроператори або поєднують функції або мімікрують, переходять з однієї стадії в іншу. Дуже багато фірм починають як турагенції і переростають в туроператори і навпаки туроператори втрачають інтерес до цілісного комплексу туристичних послуг і займаються лише посередництвом. Тут якраз може сформуватися достатньо розвинутий культурний центр проектування і формування туристичного діалогу культури. На підставах професійного інституалізованого відбору і, навіть, певного конкурсу може бути створена професійна підстава для виникнення необхідних реалій туристичної діяльності. Але часто ми бачимо зовсім іншу картину: в турбюро працюють мистецтвознавці або екскурсоводи-професіонали, які повторюють одну і ту ж промову, що несе в собі стислий і шаблонований потік інформації, який в принципі важко визначити як культурний продукт. Тому створення діалогу культур починається зі створення культури туристичної діяльності або культури туризму.

Діалог культур розподіляється на альтернативний, аматорський та професійний, але і той, і інший мають поки що одні й ті самі вади. Вони не визначені як комплексний, системний образ культури, який входить в культуру на правах певної інституції. Чомусь вважається, що турфірма - це обов'язково інституція, але вона може бути абсолютно непрофесійним, аматорським угрупованням.

Важливо зазначити, що галузь туристичної діяльності в межах України представлена фірмами малого та середнього бізнесу. Україна поки що не увійшла в простір трансатлантичних компаній, де існують своєрідні епіцентри використання великих імен, великих брендів і великих стратегічних схем. Але це не показник культурного діалогу. Уніфікація індустрії туризму зруйнує те, що існує зараз в більш колоритних, різноманітних умовах туристичних агентств і туристичних проектів.

В Україні 20% власності є приватною. Це дуже мало. І це одна з причин того, що в Україні, яка має значний культурний потенціал, насичена рекреаційними зонами, культурними пам'ятками, поки що неможливо розгорнути програму "культурного туризму", оскільки не існує розгорнутої і поліфункціональної інфраструктури

Важливо зазначити, що туризм, сформований в рамках радянської системи, мав досить налагоджену, структурну і, водночас, моністичну систему керування та тотального підпорядкування. Злам цієї системи тривав декілька десятиліть. Але в'їзний туризм в Україні залишається приблизно на тій же стадії розвитку: ми поки що не маємо готелів належного високого рівня обслуговування і приймаємо туристів середнього класу.

Після розпаду СРСР був вибух інтересу до виїзного туризму, що цілком закономірно, адже нарешті відкрилися кордони. Але потім з'явився зворотній поштовх до внутрішнього туризму. Зараз можна спостерігати досить цікаву картину: культурний інтерес до України - це не тенденція до підвищення інтересу до національних проблем, національної культури, а певні міграційні процеси. Так, наприклад, після "Помаранчевої революції" виник поштовх під гаслом "модно бути українцем", що спровокував низку турів Україною, але ненадовго. А зараз створюється культурна аура доброзичливого, незаангажованого, без зайвих гасел туризму, який стає приватним, локальним і, більше того, родинним, орієнтованим на те, щоб туристи вступити в культурний діалог всередині своєї країни.

Особливо цікаво спостерігати, як змінюється вектор географічної сегментації туристичних потоків. Західні регіони у свій час були екстенсивно зорієнтовані на виїзний туризм і, водночас, виїзд на заробітки, але зараз цей процес стабілізувався. Східні регіони певною мірою цікавилися центром Південної України, а зараз тут виникає інтерес до західних регіонів. Тобто долається бар'єр, політичне загострення, протиставлення "Схід-Захід", більше того, долається якраз на рівні культурного діалогу.

Література

1. Апель К.-О. Трансформация философии: перевод с нем. / Карл Отто Апель. - М.: Логос, 2001. - 344 с.
2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика.: пер. сфр./Р. Барт. - М.: Прогресс, 1989. - 615 с.
3. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет / М.М. Бахтин. - М.: Худож. лит., 1975. - 502 с.
4. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества: сб. избр. тр. / М.М. Бахтин. - М.: Искусство, 1979. - 423 с.
5. Библер B.C. На гранях логики культуры: книга избранных очерков / В.С. Библер. - М.: Русское феноменологическое общество, 1997. - 440 с.
6. Бубер М. Я и Ты / Мартин Бубер. - М.: Высшая школа, 1993. - 176 с.
7. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство: пер. з нім. / Юрген Габермас. - Львів: Літопис, 2000. - 265 с. Eksplikation of conceptnotion "cultural tourism" is given in the article, principles of tourist activity are determined in the context of cultural politic of Ukraine. The analysis of the axiology's measurings of tourism is given. Tourist activity is characterized in the context of dialog of cultures. Keywords: culture, dialog of cultures, "cultural tourism", tourist activity.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.