Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Островська Л.С.
Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація та управління підприємствами
туристичної індустрії та туристичної галузі в цілому. - 2008. - №12. - С.256-259.

Лінгвоекологія атрибутивних конструкцій у текстах туристичної тематики

Лінгвоекологія атрибутивних конструкцій у текстах туристичної тематики Актуальною проблемою в сучасному суспільстві та мовознавстві залишається культура української мови та мовлення фахівців різних рівнів, зокрема й туристичної галузі.

Мета статті – дослідження екологічного аспекту української мови на прикладі атрибутивних конструкцій у текстах туристичної тематики. Завданнями статті є з’ясувати значення поняття «екологія мови», проаналізувати формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви атрибутивних конструкцій із залежним ступеньованим прикметником у текстах туристичної тематики.

Останнім часом семантичне поле терміна екологія значно розширило свої межі: з природознавства, де його вживають на позначення науки, яка вивчає зв’язок живих організмів між собою та з довкіллям, його перенесли в соціологію на позначення стосунків між суспільством та його оточенням. Саме через включення в предмет сучасної екології проблеми відношення людини і природи виникає група «загальних екологій». Так, С. Тулмін вводить поняття «інтелектуальної екології», Д. Лихачов – «екологічної культури», П. Дракер – «політичної екології», І. Круть – «екологічної філософії» [1, с.23].

Як специфіку предмета екології дослідники відмічають його синтетичний характер: наявність природничонаукових і гуманітарних пластів в її знанні. Ю. Одум пише: «Екологія – цілісна дисципліна, що зв’язує природничі і гуманітарні науки. Зберігаючи міцні корені в біологчіних науках, вона не може бути віднесена цілком лише до них. Екологія – точна наука. У тому розумінні, що вона використовує концепції, методи та прилади математики, фізики, хімії та інших природничих наук. Але водночас вона гуманітарна наука, оскільки на структуру і функцію екосистем дуже впливає поведінка людини» [2, с.7].

Ще однією з «загальних екологій» є «екологія культури». Предметно-речові та світоглядні цінності, архітектурне і ландшафтне середовище, література, взагалі мистецтво, аудіовізуальні технології стали предметом екології культури. Вона має досліджувати культурне середовище людини, його формування, вплив на людину.

Про екологію мови почали говорити порівняно недавно, розглядаючи її в межах психології мови, антропології мови та соціології мови. Утвердженню цього терміна сприяє і те, що мову розглядають як живий організм, який підлягає законам еволюції. Отже, подібність між мовою, яка перебуває у тісних взаєминах з довкіллям, та організмами, які вивчаються з огляду на їхні стосунки із зовнішнім середовищем, зумовила термінологізацію цієї метафори в лінгвістиці.

Дослідники вже визначили досить широке коло проблем лінґвоекології, зокрема тих, які належать до сфери так званого «зовнішнього мовознавства» в широкому розумінні; ця наука має також сприяти тому, щоб оберігати «природні багатства від руйнування та знищення». Вироблено модель екологічного опису мови, визначено основні групи проблем: металінґвістична екологія мови, екологія носіїв мови, екологія мовної комунікації.

Важлива проблема лінґвоекології – статус нормативності української мови на всіх її рівнях у фахових текстах. Аналізуючи явища сучасної української мови, які постають на ґрунті її нормативності, виходимо з того, що:

1. Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або, іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, якими користується мовне суспільство.

2. Оскільки лінгвальна діяльність проявляється в різних формах і на різних рівнях, то й мовні норми бувають різних видів і типів.

По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) – це «сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні й зразкові» [3, с.103]. Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, такі реалізації, що закріплені в кращих зразках мовотворчості й яким віддає перевагу освічена частина суспільства; вони є ідеалізованим втіленням того загального, що вважається обов’язковим у незліченних конкретних актах мовленнєвої комунікації поміж окремими індивідуумами [4, с.79].

Норми діалектів (діалектні норми) – це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб’єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі, як норми цього мовлення. Діалектні норми – це «природні» норми, вони складаються стихійно і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.

По-друге, є норми різних рівнів мовної системи, тобто норми лексичні, фразеологічні, словотворчі, фонетичні (акцентологічні, орфоепічні) та граматичні (морфологічні й синтаксичні). Ці норми є історично зумовленими, відносно стабільними реалізаціями мовної системи, що закріплені мовленнєвою практикою в ієрархічних ярусах даної мови. По-третє, є норми стильові, міжстильові та стилістичні.

Поняття норми – не лише мовної – за своєю природою прагматичне і відносне, проте аж ніяк не довільне і не суб'єктивне. Норми створюються людьми, однак формуються на підставі реальних суспільних законів.

Рекламні тексти туристичної тематики насичені атрибутивними конструкціями зі ступеньованими прикметниками, оскільки такі атрибути, спеціалізовані на вираженні різноманітних ознак, рис, характеристик предметів, дають кількісну характеристику якості предмета через зіставлення її з такою ж якістю в іншому предметі однотипних предметів за ознакою найбільшої міри якості в ньому. Така кваліфікація ступеньованих прикметникових форм призводить до тлумачення категорії ступенів порівняння як словозмінної, що дає можливість говорити про спільні синтаксичні характеристики ступеньованих і неступеньованих прикметників.

Останнім часом категорію ступенів порівняння тлумачать як словотвірну (В.О. Горпинич [5, с.111]) або як морфолого-синтаксико-словотвірну категорію (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська [6, с.287], Н.М. Костусяк [7, с.5]). Особливістю такої кваліфікації стає те, що форми вищого і найвищого ступенів порівняння в типових виявах посідають не присубстантивну синтаксичну позицію, а присудкову, яка властива дієслову:

- Композиції на парі золотих ажурних застібок від портупейного пояса складніші від попередніх (100 найвідоміших шедеврів України. – К., 2004, С.134);
- Нижній фриз Збруцького ідола найсхематичніший (Там само. – С.165).

Крім цього, формам вищого ступеня порівняння властива семантико-синтаксична валентність, яка передбачає дві позиції – суб’єктну та об’єктну. Такі синтаксичні характеристики ступеньованих прикметникових форм позбавляють їх можливості виражати атрибутивні відношення на відміну від неступеньованих якісних прикметників, які утворюють ядро атрибутивних відношень.

Ступеньовані прикметники набувають атрибутивного значення у вторинній функції внаслідок згортання кількох речень і переміщення ступеньованих предикатів з присудкової позиції в присубстантивну препозицію, пор.: Якщо ідея важливіша за матеріальний предмет, то для чого потрібно збирати, зберігати та виставляти ці предмети (Мазурик З. // Вісник ДІТБ. – 2006. – С. 285) – Важливіша за матеріальний предмет ідея. Виконуючи атрибутивну функцію, компаративи можуть виражати значення безпосереднього порівняння, коли якість у певному предметі виявляється більшою або меншою мірою, ніж у якомусь іншому предметі: Часто рухомі пам’ятки стають предметом торгівлі для отримання коштів на ремонт чи побудову новішої церкви (Мазурик З. // Вісник ДІТБ. – 2006. – 5. – С. 286); або коли якість у предметі в певний часовий момент виявляється більшою або меншою мірою, ніж у тому самому предметі в інший часовий проміжок: Пропонуємо екскурсію територією Дитинця – центральної частини старого Чернігова, де до наших днів збереглися найдавніші пам’ятки давньоруської архітектури (Альманах туристичної фірми «Сам», 2007. – С. 78); Поїздка на цілий день у Чорнобиль – відвідування місця найжахливішої в історії екологічної катастрофи (Там само. – С. 77).

Значення потенційного порівняння компаратив передає, якщо зіставлення мається на увазі, але в реченні воно не відображене: Пропонуємо рибалкам і мисливцям проявити свою майстерність в одному з найбільш незайманих цивілізацією місць в Україні – на Дунаї під Ізмаїлом (Альманах туристичної фірми «Сам», 2007. – С. 79).

Найвищий ступінь порівняння прикметника, виконуючи атрибутивну функцію, має такі основні значення:

- видільне – вказує на найбільшу або найменшу міру якості, яка виділяє предмет із сукупності інших однотипних предметів: На перехресті торговельних шляхів в середині ХІІІ століття було засноване славетне місто Львів, який протягом багатьох століть був центром міжнародних відносин, а зараз є найкрасивішим пам’ятником архітектури та культури України (Альманах туристичної фірми «Сам», 2007. – С. 79);
- суперлатива – вказує на найбільшу (найменшу) міру вияву якості в зіставленні не з певною групою предметів, а з усіма можливими предметами цієї категорії: «Каскад» – безперервний, діючий 365 днів на рік тур найбільш популярними історичними, архітектурними, релігійними екскурсійними об’єктами міста Києва (Альманах туристичної фірми «Сам», 2007. – С. 77);
- елатива – вказує на гранично велику міру якості безвідносно до аналогічної якості в інших предметах: Скарбниця має бути відкрита для якнайширшого кола глядачів (Мазурик З. // Вісник ДІТБ. – 2006. – С. 287); Мається на увазі імплементація щонайважливіших понять, які могли б бути більш деталізовано розробленими у вигляді гасел спеціальних словників туристичної термінології (Бейдик О. // Вісник ДІТБ. - 2002, с.113).

Отже, проблема екології мови на сьогодні є однією з найважливіших у сучасному суспільстві. Дотримання нормативності вислову на різних рівнях мовної системи є нагальною потребою. Нами проаналізовано ступеньовані прикметники, що входять у систему атрибутивних конструкцій, у текстах туристичної тематики в аспекті екології мови, встановлено формально-синтаксичні особливості та семантичні вияви досліджуваних конструкцій.

Література

1. Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і філософських ракурсів // Практична філософія. – 2000. – №1. – С.18-25.
2. Одум Ю. Основы экологии – М.: Наука, 1975. – 277 с.
3. Григораш А.М. Фразеология и стиль. – К.: Вища шк., 1991. – С.106-122.
4. Сербенська О. Уваги до стильових особливостей та правописної практики в сучасних періодичних виданнях // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність. – Львів: Світ, 1997. – С.76-84.
5. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.: Академія, 2004. – 336 с.
6. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.
7. Костусяк Н.М. Категорія ступенів порівняння прикметників і прислівників. – Луцьк: Вежа, 2002. – 179 с.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.