Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Парфіненко А.
Вісник Львівського університету. Серія географічна.
2013. - Вип.43. - Ч.1. - С.233-242.

Культурний туризм як чинник соціально-економічного розвитку територій

Висвітлено роль культурного туризму в соціально-економічному розвитку територій, інструменти капіталізації культури засобами туризму. Проаналізовано сучасний стан, проблеми та перспективи реалізації проектів культурного туризму в Україні.

Ключові слова: культура, культурний туризм, культурна політика, капіталізація культури.

Сучасний культурний туризм становить близько 37% міжнародного туризму і генерує 35 млн. щорічних міжнародних туристичних поїздок в Європі. Збільшення потоку в країну таких туристів на 1 млн. осіб сприяє приросту валютних надходжень у середньому на 1 млрд. дол. США [6, с. 3]. За прогнозами експертів, у найближчому майбутньому провідне місце серед найперспективніших видів туризму посядуть конгресно-виставковий і культурний. З огляду на це, проблеми розвитку культурного туризму, його впливу на культуру, світову економіку, економіку конкретних країн і регіонів набувають особливого значення.

Зміст, особливості, тенденції застосування культури в розвитку туризму відображені в дослідженнях В.В. Андерсена, В.В. Боханова, Я. Брауна, В.Е. Біржакова, В.А. Гордіна, В.А. Квартальнова, ГА. Карпової, В.В.Кулік, К.А. Насєдкіна, О.А. Міцерук, В.І. Нікіфорова, О.В. Рахмалевої, М.Д. Сущінської, Л.В. Хоревої, Д. Пірса, Р. Прентіса, Г. Річардса, М.К. Сміт та ін. Водночас чимало питань, пов'язаних з активізацією індустрії культури та формуванням на основі культури якісного туристичного продукту, зокрема культурного туризму, залишаються висвітленими недостатньо. У цій публікації ми спробуємо висвітлити роль і можливості культурного туризму в соціально-економічному розвитку територій, розкрити механізми його активізації, окреслити перспективи створення конкурентоспроможного національного туристичного продукту на основі культури.

Культура стала одним з стрижнів туристичного продукту у 1980-ті роки XX ст. На той час припадає й поява самого терміна "культурний туризм". До того домінувала модель пляжно-купального відпочинку, що почала утверджуватися з 50-х років, коли активно формувався ринок туристичних послуг. В ті роки у розвинених країнах Європи та Америки швидко зростала кількість туристичних фірм, які чимраз виразніше пропонували послуги з організації відпочину і розваг.

Значною мірою така активність була зумовлена небувалим економічним піднесенням, яке переживала Європа протягом 60-70-х років; зростала ефективність суспільної праці, підвищувався добробут населення. Із досягненням західним суспільством високого рівня життя починають культивуватися гедоністичні настанови, що сприяли формуванню суспільства масового споживання. Відпочинок опинився серед з життєвих пріоритетів. Найпоширенішою формою проведення відпусток став пляжний відпочинок. Море, сонце і пляж постають серед провідних спонукальних мотивів для проведення відпустки. З цього приводу відомий французький філософ Жан Бодрійяр у книзі "Америка", що побачила світу 1980 році, говорячи про пляжний відпочинок у Каліфорнії, констатував появу цивілізації "курортного типу".

Однак активно пропонований на ринку курортний відпочинок як провідна форма організації дозвілля почав виявляти ознаки занепаду. Із зростанням матеріального добробуту мешканці розвинених країн Європи постали проти масового, стандартизованого споживання і почали шукати можливості самореалізації і саморозвитку.

Появою нових типів поведінки у споживацькому суспільстві відразу скористалися туроператори, які дедалі частіше почали пропонувати "культурний продукт". Його лейтмотивом стають дбайливе ставлення до навколишнього середовища, самобутньої культури і традицій місцевого населення, орієнтація на пізнання і духовне засвоєння культури світу, пошук історичної ідентичності, що є екзестенційною потребою людини. З часом культурно-пізнавальна складова стає неодмінним імперативом будь-якої подорожі, а захоплення минулим, "зачарування історією" - характерною ознакою сучасного життя. Як зазначає українська дослідниця, історик Н.М. Яковенко, культ минулого нині помітно зріс, про що свідчать густота і розмах меморіальних практик - поява нових музеїв, святкування історичних дат, зусилля зі збереження пам'яток старовини тощо [19, с.26].

І все ж культурний туризм знаходиться на перетині гуманітарної сфери і сфери бізнесу, тож зазначений "культ минулого" розвивається у цілком прагматичній бізнесовій площині. Йдеться про те, що попит на споживання культурних ресурсів спричинив цілеспрямовану актуалізацію минулого; культурні відмінності територій постали в основі цілком реальних конкурентних стратегій багатьох міст світу.

Розглядаючи культурний туризм як симбіоз економіки та сфери культури, варто підкреслити, що він передбачає не тільки знайомство з культурною спадщиною туристичної дестинації, а й включення туриста в сучасне культурне середовище - активну участь у культурних подіях і практиках, характерних для певної території.

Відповідний погляд на культурний туризм представлено і у документах Міжнародної ради з охорони пам'яток і визначних місць, де зазначається, що культурний туризм - це форма туризму, мета якого полягає у знайомстві з культурою і культурним середовищем місця відвідування, включаючи ландшафт, знайомство з традиціями мешканців і їх способом життя, художньою культурою і мистецтвом, різними формами проведення дозвілля місцевих мешканців. Культурний туризм може включати відвідання культурних заходів, музеїв, об'єктів культурної спадщини, контакти з місцевими мешканцями [1]. Це дає підстави стверджувати, що успіх проектів культурного туризму залежить не тільки від пам'яткоохоронної діяльності, збереження і популяризації культурної спадщини, а й від спроможності культурної політики створювати нові цінності території, в тому числі на основі спадщини.

За умов глобалізації сучасного світу культура постає серед пріоритетів соціально-економічного розвитку, а культурна політика розглядається як ефективний інструмент забезпечення лідерства. У процесі глобалізації, відзначає Ю.М. Пахомов, у конкурентний вир дедалі більше втягуються не тільки економічні фактори, а й "ціннісні складові поведінки, властивої одній країні чи цивілізації в цілому". Саме ціннісні фактори, тобто "фактори культури і життєвих сенсів", стали "визначати результат конкуренції" [12, с.39].

На практиці це проявляється, в тому числі, у лобіюванні муніципалітетами великих культурних програм і проектів, які створюють "атмосферу місця", його особливий характер, підвищуючи тим самим його вартість. Не випадково конкурс "Культурна столиця Європи", започаткований ще 1985 року, є однією з найпрестижніших і найгучніших культурних подій. "Культурна столиця" обирається Європейським Союзом терміном на один рік, протягом якого місто має яскраво продемонструвати своє культурне розмаїття: театри, музику, танці, музеї, виставки, фестивалі, бібліотеки тощо. У 2011 році такими "столицями" стали міста Таллінн і Турку, що організували серію виняткових культурних заходів із загальним бюджетом 100 млн. евро.

Подібного роду актуалізація місцевої культури набуває форми комерційних проектів культурного туризму і спирається на чіткі економічні розрахунки. Серед хрестоматійних прикладів - австрійське місто Відень, яке пишається Вольфганом Амадеєм Моцартом не тільки як геніальним композитором, а й як унікальним туристичним брендом. Готелі і кафе, вулиці і площі, солодощі й численна сувенірна продукція названі іменем великого композитора. Особливим попитом користуються гастрономічні вироби - шоколад, цукерки, печиво, чай, лікери. Ці товари мають неабиякий успіх серед туристів і приносять прибуток австрійській столиці.

Процес капіталізації культури через туризм охопив не тільки такі великі мегаполіси, політичні і культурні столиці світу, як Відень, Париж, Прага, Лондон чи Берлін, а й зовсім невиразні в сенсі культурного потенціалу адміністративні одиниці. Як влучно зауважити один з апологетів концепції територіального маркетингу - Філіп Котлер, сьогодні навіть "порожні місця" долучаються до створення нових концептуальних пам'яток [5, с.180-181], здатних стати їх"візитною карткою". Не випадково нині спостерігається справжній бум виникнення великих і малих тематичних місць - ігрових, музикальних, театральних, гастрономічних та ін. Культивовані на основі культури ідеальні виміри простору перетворюють туристичну подорож на яскраву культурно-історичну подію.

Культурний туризм став трендом міжнародного туристичного бізнесу у 2010 році як один з антикризових заходів. На міжнародній виставці туризму UITT, що відбулася у Києві навесні 2010 року, представники туристичних офісів більшості країн світу назвали культурний туризм домінантним напрямом розвитку, насамперед завдяки тому, що культурний туризм здатен генерувати значні туристичні потоки не тільки сам по собі. Він також виступає неодмінним доповненням будь-якого іншого туристичного продукту. Навіть Туреччина, яка традиційно вважається країною пляжно-купального відпочинку, з метою розширення сезону зробила у 2010 році акцент на популяризації культурної спадщини країни, різноманітних фестивалях та інших культурних заходах [4].

Як центральна тема культура постала під час святкування Всесвітнього дня туризму 2011 року, який проходив під девізом "Туризм об'єднує культури". За задумом керівництва ЮНВТО, тематика свята покликана підкреслити важливість збереження і розвитку культурного розмаїття (у тому числі культурної спадщини), наявність якого робить можливим туризм як такий. Це підкреслює можливості туризму у справі налагодження діалогу між культурами, взаєморозуміння, миру та злагоди.

Сучасна філософія подорожування перетворює культуру на найважливіший імператив туристичного розвитку. Автентичність певного регіонального середовища додає цій території неабияких "бонусів" у рейтингу туристичної привабливості. Отже, створення сприятливого середовища для активізації культурної індустрії та формування на основі культури якісного туристичного продукту європейського рівня постає серед першорядних завдань. Повною мірою це стосується України.

Україна, маючи вигідне географічне положення, значний природний, історико-культурний, інфраструктурний потенціал для перетворення туризму на одну з провідних галузей народногосподарського комплексу країни, донині не змогла реалізувати власні конкурентні переваги. Сучасний стан розвитку туристично-рекреаційної сфери України характеризується "невідповідністю очікуванням споживача, неприбутковістю та неефективністю" [10, с.7]. Така ситуація спостерігається навіть попри будівництво низки інфраструктурних об'єктів, пов'язаних з Євро-2012, певні акції, спрямовані на поліпшення туристичного іміджу, збільшення показників розвитку в'їзного туризму, спрощення візових формальностей тощо. Так, згідно з рейтингом туристичної конкурентоспроможності країн за 2010 рік, оприлюдненим Міжнародним економічним форумом, Україна серед 139 країн опустилася на вісім позицій, порівняно з 2009 роком, та посіла 85-те місце [18].

Незадовільний стан розвитку національного туристичного ринку зумовлений низкою системних причин, висвітлення яких не є предметом цієї публікації. Та все ж варто відзначити, що в Україні культура не відіграє суттєвої ролі у формуванні конкурентоспроможного туристично-рекреаційного комплексу

Звісно, що концепція культура плюс соціально-економічний розвиток не є зовсім незнайомою для України. Однак, як засвідчують українські реалії, культура в нас існує у відокремленому від туризму середовищі. Про це йдеться і у звіті Ради Європи "Культурна політика в Україні", де відзначається, що "між туризмом і культурою немає жодного реального взаємозв'язку, закріпленого в термінах політики, і що ці дві частини ... поєднують зовнішні, поверхові відносини, а не якась спільна програма..." [6, с.22].

Те саме можна сказати і про ступінь обізнаності з українськими пам'ятками в світі. Незважаючи на те, що українська культура представлена значною кількістю об'єктів культурної спадщини як національного, так і світового рівня, система використання та популяризації пам'яток з метою посилення свого значення в світі не відповідає міжнародному досвіду. Достатньо лише сказати, що у Списку всесвітньої культурної спадщини, що складається і поповнюється ЮНЕСКО, Україна представлена всього лише декількома позиціями. Це - Свята Софія і Києво-Печерська лавра у Києві та Ансамбль історичного центру Львова. Між тим, включення пам'яток до цього списку не тільки забезпечує їм особливий правовий статус, а й ідентифікує саму територію в потоках глобального туризму, сприяє залученню інвестицій в туристичну сферу.

ансамбль історичного центру Львова

Спеціальні дослідження з проблем історико-культурної спадщини України свідчать про те, що її потенціал залучається до туристичної галузі безсистемно, а пізнавальна функція цього ресурсу зводиться до мінімуму [7].

Втім, як уже відзначалося, розвиток культурного туризму пов'язаний не лише із історико-культурною спадщиною, він вимагає передусім особливої творчої "атмосфери". В цьому сенсі культурне життя сучасної України позначилося низкою цікавих проектів, пов'язаних з актуалізацією історичної спадщини, появою нових форм екскурсійного обслуговування, використанням імен видатних історичних особистостей, популяризацією регіональних продуктів (передусім гастрономічних), сільського ремесла, промислових реліктів, створенням тематичних парків, нових "місць пам'яті", появою так званих креативних кластерів тощо.

Серед найцікавіших культурних івентів останніх років варто назвати створення Центру культури та історії Давньої Русі "Парк Київська Русь" - масштабного історико-культурного і туристичного комплексу, в якому буде шляхом відтворено, з максимальною історичною достовірністю, культурний і архітектурний образ Дитинця Києва часів V-XII століть в розмірі оригіналу і з атмосферою Київської Русі. Загальна площа Парку - понад 50 га. Розташований він за 34 км від Києва (Київська область, Обухівський район, село Копачів), у районі річок Рось і Стугна.

Проект "Парк Київська Русь" визнаний і підтримується як національними, так і міжнародними організаціями, а саме: Парламентською Асамблеєю Ради Європи, Міжпарламентською асамблеєю країн-учасниць СНД, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, науковими інститутами, державними установами України, СНД та Європи.

З архітектурно-технічної точки зору "Парк Київська Русь" - це комплекс будинків, споруд і майданчиків, які відтворять архітектурний образ та атмосферу Давнього Києва V-XII століть. При цьому проектування й будівництво ведеться з дотриманням сучасних норм і вимог містобудування.

Дотепер створено та затверджено Національною академією наук України генеральній план Дитинця Стародавнього Києва, відтворені оборонні вали "міста Володимира" довжиною 1,5 км, що охопили територію в 10 га. Створено "Передграддя" з в'їзною брамою та оборонною стіною, ристалище з князівською палатою, станом кочівників, табором вікінгів, садибами киян Х-ХІ століть та інші будівлі.

Переконливим аргументом унікальності та своєчасності проекту є масова участь людей у заходах Парку. Вже сьогодні тут проводяться наукові, культурні, розважальні, освітні, краєзнавчі та пізнавальні заходи. Серед них щорічні міжнародні фестивалі та турніри, історичні реконструкції (середньовічні свята, турніри і змагання дружинників) демонстрація історичних народних традицій і обрядів, виставки художників і майстрів-умільців, концерти етнічних фольклорних колективів [22].

Не маючи на меті ретельний огляд усіх проектів культурного туризму в Україні зупинимося на безсумнівному бренді Івано-Франківської області - туристично-мистецькому комплексі "Маєток Святого Миколая", що розташований на території Косівського району в Національному природному парку "Гуцулыцина". Загальна площа маєтку - 380 га. В основу проекту покладено ідею об'єднання національних традицій через долучення до образу Святого Миколая, який уособлює добро, щастя, надію, віру у майбутнє. Проект задуманий і реалізується для досягнення важливих освітньо-виховних, культурологічних цілей, а також для створення культурно-туристичного комплексу дитячого, юнацького і сімейного відпочинку. Окрім казкового містечка Святого Миколая, мистецького центру та інших унікальних пізнавально-розважальних й освітніх секторів, спортивно-оздоровчих комплексів і тренувальних баз, проект передбачає створення на території комплексу представництв усіх регіонів України, об'єднаних казковою залізницею дорогою [20].

Особливого поширення в Україні набула фестивальна діяльність. Серед найвідоміших фестивалів:

- гастрономічні - "Червоне вино" (Мукачево); "Міське свято Пампуха" (Львів), фестиваль вина та меду "Сонячний напій" (Ужгород), Свято шоколаду (Львів), Свято сиру і вина (Львів), Міське свято пива (Львів), "Wine Fest" (Київ), фестиваль "Борщів" (м. Борщів, Тернопільська обл.), "На каву до Львова" (Львів), Міжнародний фестиваль дерунів (м. Коростень, Житомирська обл.), Міжнародний феодосійський винний фестиваль "WineFeoFest" (Феодосія), Свято миргородської свині (Миргород), Свято сала (Полтава) та ін.;
- історичні - Міжнародний фестиваль культур народів світу "Sudak folk fest" (м. Судак, Крим), середньовічний історичний фестиваль "Битва націй" (смт. Хотин, Чернівецька обл.), Всеукраїнський історико-культурний фестиваль "З варяг у греки", Міжнародний фестиваль козацьких бойових і традиційних мистецтв "Спас на Хортиці" (о. Хортиця, Запоріжжя), Міжнародний лицарський фестиваль "Генуезький шолом" (м. Судак, Крим), фестиваль середньовічної культури "Любарт фест" (Луцьк), Міжнародний лучний турнір "Стріла стародавнього Києва" (Києв), Міжнародний фестиваль середньовічної культури "Стародавній Меджибіж" (с. Меджибіж, Хмельницька обл.), військово-історичний фестиваль "Кам'янець - земля героїв" (Камянець-Подільський) та ін.;
- етнічні - різдвяний фестиваль "Велика коляда" (Львів), фестиваль вертепів (Львів), фестиваль Маланок (Чернівці), "Масляна в Пирогово" (Київ), дитячий фестиваль народної іграшки (Пирогово, Київ), Міжнародний фестиваль етнічної музики "Країна мрій" (Київ), Міжнародний етнічний фестиваль "Вінок Дунаю" (Одеса); фестиваль традиційної народної культури "Покуть", етнофестиваль "Печенізьке поле" (Харківщина) та ін.;
- музичні - Всеукраїнський фестиваль-конкурс козацької пісні "Байда" (Тернопіль), рок-фестиваль української музики "Українська рок-хвиля" (Одеса), фестиваль давньої музики (Львів), фестиваль сучасного джазу "Chernihiv Jazz Open" (Чернігів) та ін.;
- тематичні - фестиваль льодових скульптур "Кришталь" (Черкаси), Міжнародний ковальський фестиваль "Свято ковалів" (Івано-Франківськ), фестиваль писанок (Львів), всеукраїнський фестиваль ковальського мистецтва "Залізний Лев" (Львів), Одеський міжнародний кінофестиваль, кінофестиваль "Харківський бузок", фестиваль фантастики "Зоряний міст" (Харків), культурний еко-фестиваль "Будянський ярмарок" (м. Буди, Черкаська область);
- мистецькі - Міжнародний фестиваль мистецтв "Східні ворота. АртПоле-Крим" (м. Бахчисарай, Крим); фестиваль української епічної традиції "Козацька Трійця" (Київ), фестиваль дитячо-юнацької творчості та таланту "Дивосвіт" (Запоріжжя) та ін. [23].

Незважаючи на те, що фестивалі різняться метою, практично усі вони створюють новий культурний продукт, привабливий для туристів. Як справедливо відзначає російський фахівець з культурного туризму В.Е. Гордін, тенденція "фестивалізації культури" має міжнародний характер, а регулярність більшості з них дає змогу успішно включати їх у плани організації туристичних подорожей [2].

І все ж значний культурний потенціал України залишається маловідомим на міжнародних туристичних ринках. У тому числі це пов'язано із тим, що туристичний бізнес у нашій країні представлений здебільшого малими та середніми підприємствами. Загалом можна погодитися з думкою про те, що Україна поки що не увійшла "в простір трансатлантичних компаній, де існують своєрідні епіцентри використання великих імен, великих брендів і великих стратегічних схем" [1].

Розгортанню повноцінної програми розвитку культурного туризму в країні заважає фактична монополія держави на об'єкти історико-культурної спадщини, відсутність прозорих умов приватизації пам'яток, передання їх у користування чи управління не сприяє залученню приватних інвестицій у цю сферу.

Особливістю історико-культурної ситуації в Україні, що суттєво впливає на можливості розвитку культурного туризму, є не тільки відновлення і створення нових історико-культурних цінностей, а й знищення особливої історичної цінності - новітньої спадщини СРСР. Це відбувається на тлі глобальної втрати ідентичності міського середовища - національної, традиційної, архітектурної тощо. Відмінності життя в різних містах нівелюються під впливом універсальність характеру будівельних і оздоблюваних матеріалів, загальносвітових стандартів офісних будівель, готельних споруд, комунікацій тощо.

За таких умов "міська самоідентифікація" і "нова історична унікальність" стають найважливішим способом регенерації міського середовища [9]. Зважаючи на це, непоказна у першому наближенні спадщина радянських часів може стати цінним туристичним активом, навіть квартали "хрущоб", радянські рюмочні, пивні та ресторани, як елементи відтворення побуту часів СРСР можуть стати культурною цінністю території. Унікальність таких проектів полягає у можливості пережити певні культурно-історичні буттєві реалії, безпосередній участі туристів у подіях, що відтворюють історичне і реальне культурне життя.

Про те, що культурне надбання України поки що не перетворилося на дієвий чинник соціально-економічного розвитку свідчить і дотаційність культурної сфери. Державна політика в сфері культури здебільшого обмежується фінансовою підтримкою життєдіяльності окремих інституцій, і лише в окремих випадках формує стимули для розвитку цієї сфери. Як відзначає О.І. Дапко, реалізація культурного потенціалу вимагає сьогодні новітніх підходів до сфери культури, насамперед, оцінки креативного потенціалу, розробки відповідних стратегій, які переорієнтовували б державну політику з політики підтримки сфери культури на політику стимулювання розвитку [3, с.229].

Аналізуючи роль культурного туризму в економічному розвитку територій, його можливості у справі капіталізації спадщини, слід відзначити, що він має також колосальні комунікаційні, пізнавальні та ціннісні засоби впливу на туристів. Спираючись на національну культуру, туризм суттєво: сприяє поширенню певних стереотипних означень цілої нації. Сьогодні майже кожна держава має свій національний "канон культурних пам'яток", за якими закріплюється статус "святинь", культурних брендів нації [13]. Не можна не погодитися з думкою про те, що на створення такого "канону" пам'яток значною мірою впливає не тільки культурна політика країни, а й національна інтелігенція. Отже, на які базові образи спиратиметься цей "канон", які інтенції продукуватиме, значною мірою залежить саме від національної еліти.

Культурний туризм не тільки репрезентує національну культуру світовій спільноті, а й конструює національну ідентичність всередині країни. Для України, державна політика якої у гуманітарній сфері сконцентрована на консолідації та розвитку української нації, формуванні її історичної свідомості, традицій та культури, зазначений вимір культурного туризму має важливе суспільно-політичне значення. Особливо це стосується патріотичного виховання молоді. Ознайомлення з історико-культурними досягненнями країни, актуалізованими засобами культурного туризму, дає змогу наочно (поза текстами підручників) зрозуміти місце і роль історії власного народу в сучасному світі.

Культурна спадщина, представлена в туристичному просторі країни широкому загалу, не просто генерує конструювання національного історичного наративу, а бере участь в утвердженні історичних схем і метаюнцепцій. Не випадково у багатьох країнах світу виховання громадянської ідентичності ґрунтується на освіті спадщиною (heritage education), що стає можливим через ознайомлення з музейними експозиціями, місцями пам'яті, національними екскурсійними маршрутами [17, с.14]. На думку Д. Лоуенталя, спадщина взагалі не є історією, а прославлянням минулого, сповіданням (практикою) віри [8, с.144].

Отже, за умов зростання глобалізації позитивний образ культури, транспортований світовими каналами комунікацій, відіграє вирішальну роль не тільки у розвитку туризму, а й у забезпеченні конкурентоспроможності всієї країни. Своєю чергою, саме проекти культурного туризму слугують дієвим механізмом "віталізації" спадщини, перетворення її на чинник соціально-економічного і культурно-духовного розвитку. Завдяки цьому питання ролі символічного капіталу культури набуває не абстрактно-теоретичного, а цілком практичного значення.

Список використаної літератури

1. Гордин В.Э. Роль сферы культуры в развитии туризма в Санкт-Петербурге / В.Э. Гордин // Санкт-Петербург: многомерность культурного пространства: материалы науч.-практ. форума (29-30 октября 2008 г.) - СПб., 2009. - Режим доступу: http://www.hse.ru/..
2. Гордин В.Э. Культурный туризм как стратегия развития города: поиск компромиссов между интересами местного населения и туристов / В.Э. Гордин, М.В. Матецкая // Там же. - Режим доступу: http://www.hse.ru/.
3. Дацко О.I. Культура як чинник сталого розвитку регіонів: європейський досвід / О.І. Дацко // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГЖМ: сб. науч.тр. - 2009. - Т.1. - С.224-230. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pips/2009_l/224.pdf.
4. Кондакова Л. Туризм по-культурному / Л. Кондакова // Экономические известия. - 2010. - №115(1348). - Режим доступу: http://eizvestia.com/dosug/full/turizm-po-kulturnomu.
5. Маркетинг мест. Привлечение инвестиций, предприятий, жителей и туристов в города, коммуны, регионы и страны Европы / Ф. Котлер, К. Асплунд, И. Рейн, Д. Хайдер / пер. с англ. М. Акая при участии В. Мишучкова. - СПб.: Стокгольм. школа экономики в Санкт-Петербурге, 2005. - 376 с.
6. Культурна політика України - оцінка міжнародних експертів / Рада культур, співпраці Ради Європи; М-во культури і туризму України. - К.: Рада культур, співпраці, 2007. - 56 с.
7. Культурний туризм як інструмент формування національної ідентичності. - Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/desember08/23.htm.
8. Лоуэнталъ Д. Прошлое - чужая страна / Д. Лоуэнталь.- М.: Рус. остров, 2004. - 623 с.
9. Национальный доклад - наш вклад в шанхайскую декларацию. - Режим доступу: http://www.urban-practice.com/RU/publications/urban.
10. Національні проекти для України / за ред. Я.А. Жаліла. - К.: НІСД, 2010. - 37 с.
11. Орлова О.В. "Культурний туризм" як засіб діалогу культур / О.В. Орлова // Культура і сучасність. - 2009. - №2. - Режим доступу: http://tourlib.net/statti_ukr/orlova5.htm.
12. Пахомов Ю.М. Система цінностей як фактор конкурентоспроможності країн у глобальному світі / Ю.М. Пахомов // Економіка ринкових відносин. - 2008. - №1(1). - С.38-45.
13. Пронкевич О. В. Культурний туризм і «винайдення» Іспанії / О.В. Пронкевич // Наукові праці: наук.-метод, журн. Філологія. Літературознавство / Чорномор. держ. ун-т ім. П. Могили. - 2009. - Т.124. - Вип.111. - С.91-93.
14. Рахмалева О.В. Культурный туризм как фактор социально-зкономического развития региона: Автореф. дис. канд. экон. наук. - СПб., 2000. - Режим доступу: http://elibrary. finec.ru/Ribraly/materials/1582/.
15. Рыбакова Ю.Л. Культурный туризм: время инноваций? Материалы форума по въездному и внутреннему туризму / Ю.Л. Рыбакова // Новый взгляд на Россию. - 2008. - 2 окт. - С.17.
16. Табатадзе И.А. Социокультурные аспекты туристической деятельности / И.А. Табатадзе // Доклады Второго Всерос. социолог, конгресса. - М., 2004. - Т.1. - С.292.
17. Тишков В.А. Историческая культура и идентичность / В.А. Тишков // Уральський исторический вестник. - 2011. - №2(31). - С.4-16.
18. Туристичний імідж регіону: монографія / за ред. А.Ю. Парфіненко. - X.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. -311 с
19. Яковенко Н. Вступ до історії / Н. Яковенко. - К.: Критика, 2007. - 375 с.
20. Маєток Святого Миколая. - Режим доступу: http://msm.kosiv.org.
21. Всесвітня туристична організація: офіц. сайт. - Режим доступу: http://unwto.org/.
22. Парк «Київська Русь». - Режим доступу: http://www.parkkyivms.com.
23. This is Ukraine. - Mode of acess: http://www.thisisukraine.org/index.php.

Parfynenko A. Cultural Tourism as a Socio-Economic Factor for the Development of the Areas

The article is devoted to the highlighting of the role of the cultural tourism in a socio-economic development of the areas. The author has highlighted the instruments of capitalization of culture by tourism resources. The author has analyzed the current state, its problems and perspectives of realization of cultural projects in Ukraine.

Key words: Culture, Cultural tourism, Cultural policy, Capitalization of culture.

Парфиненко А. Культурный туризм как фактор социально-экономического развития территорий

Статья посвящена освещению роли культурного туризма в социально-экономическом развитии территорий. Освещены инструменты капитализации культуры средствами туризма. Проанализировано современное состояние, проблемы и перспективы реализации проектов культурного туризма в Украине.

Ключевые слова: культура, культурный туризм, культурная политика, капитализация культуры.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat