Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Рахуба Є.С.
Наукові записки Рівненського державного
гуманітарного університету. - 2010. - Випуск 16. - Том ІІ.

Соціокультурне значення туризму

Визначення місця і ролі туризму як багатогранного явища в сукупності суспільних відносин людства передбачає, насамперед, окреслення об’єкта наукового дослідження. Актуальність цього питання зростає у період становлення і розвитку інноваційної економіки в умовах глобальної інформатизації, доцільності збереження національної ідентичності і, одночасно, сприйняття досягнень світової науки і культури.

Об’єктивне підґрунтя туризму як явища суспільного життя робить його складним, багатогранним об’єктом наукового пізнання. Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового та теоретичного осмислення. Такому соціальному замовленню, на думку учених, на сучасному етапі відповідає формування нового наукового напряму - туризмології [23; 28; 38; 39; 42].

Вітчизняні дослідники (В.Пазенок, В.Федорченко, О.Кручек, І.Мініч) дають визначення цієї наукової дисципліни: «Туризмологія - методологічна, соціо-економічна та гуманітарна наука (дисципліна), що вивчає закономірності функціонування і розвитку туризму, формулює понятійний апарат, з’ясовує методи, принципи, функції теорії туризму» [42]. Погоджуючись з основними компонентами вищезазначеного визначення поняття «туризмологія», висловимо кілька міркувань. В науковій літературі активно вивчається сутнісне поняття туризму як форми дозвіллєвої діяльності людини [1; 2; 54], як форми економічної діяльності людини [12; 15; 22; 38], форми суспільної діяльності людини [42]. Друга складова терміну - «логос» (від давн. грецької - слово, вчення, поняття) означає вчення, науку, основоположне знання [25; 481]. Таким чином із самого терміну походить, що «туризмологія» - наука, вчення про туризм у широкому розумінні слова.

Визнання туризму як багатоаспектного явища свідчить про науково-методологічні зв’язки науки про туризм із фундаментальними і прикладними науками і дозволяє зробити висновки, що це специфічний міждисциплінарний науковий напрям, який має специфічний об’єкт і предмет досліджень. Відносини, що виникають у сфері туристичної діяльності, багатогранні та складні. Це обумовлює необхідність досліджень із використанням інструментарію значного переліку наук і навчальних дисциплін. Тому необхідно визнати науку про туризм як міжгалузеву (за галузями знань) та міждисциплінарну (за переліком навчальних дисциплін), що відповідає поглядам відомих у світі вчених у галузі туризму - Н.Лейпера, К.Купера, Д.Флетчера, Д.Гільберта, С.Ванхілла [22; 39].

На основі фундаментальних наук та адаптації їх змісту до процесів розвитку туристичного бізнесу і туристського руху, виокремилися окремі наукові напрями досліджень у туризмології: економічний, історичний, географічний, соціальний, екологічний, політичний, культурний, психологічний, філософський соціологічний. Кожен із цих напрямів охоплює певну галузь або кілька галузей науки і формує на основі системи знань закордонних (американська та західноєвропейська) і вітчизняної наукових шкіл такі концептуальні складові туризмології, як історія туризму, географія туризму, психологія та етика туризму, культурологія туризму, філософія туризму, педагогіка туризму, економіку туризму, екологію туризму та укрупнена група - праксеологія туризму, до якої віднесемо економіку туристичного бізнесу, управління туризмом, маркетинг туризму та ін. Водночас кожна з цих дисциплін входить до системи наук: соціальних, психологічних, історичних, географічних, економічних.

Філософські засади загальної теорії туризму розвивають вітчизняні вчені Т.Дьорова, С.Пазенок, В.Федорченко. Структурно парадигму туризмології вони подають двома компонентами: аксіологічною та праксеологічною. Аксіологічна складова парадигми туризму включає дослідження духовно-ціннісних аспектів людського виміру туризму та туристської діяльності; праксеологічна передбачає практичну організацію функціонування нової туристичної парадигми [28; 42]. Помітним доробком туризмологічного філософського знання стала фундаментальна праця Т.Ткаченко «Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу», в якій автор, спираючись на ґрунтовні доробки сучасних вчених А.Мазаракі, С.Синякова та ін. поглиблює філософські засади розвитку теорії економічної науки в туризмі [46; 39].

Розглядаючи педагогіку як складову загальної теорії туризмології, В.Пазенок підкреслює, що домінуючою серед них є праксеологічна функція, що утворює «каркас туризмології». Вчений зазначає, що реалізація цієї функції опосередковується через знання та інформацію, якими володіє фахівець у сфері туризму завдяки комплексу економічних, соціо-гуманітарних та організаційно-управлінських знань [28]. Отже, блок економічних і управлінських дисциплін, предметом яких є вивчення таких галузей знань і освіти, як бізнес та управління, пов’язані з теоретичними засадами туризму.

Нині у науці про туризм постають питання змісту освіти й організації здобуття знань через різні форми організації та самоорганізації змістовного дозвілля. Доктор Єврейського Єрусалимського університету рекреації та дозвілля, голова Всесвітньої асоціацій рекреації та відпочинку (WLRA) Х.Раскін 2001 р. запропонував впровадити у науковий обіг термін едьюкемент (англ. educement = education + entertainment) (едьюкемент = освіта + розваги) та розробив методологічні підходи щодо його реальної реалізації в людській діяльності, зокрема освітянській. В основі концепції - використання туризму та його складових елементів розваг і відпочинку, як потужних інструментів у просвітництві, підвищенні рівня загальної культури та патріотичного виховання підростаючого покоління; системне планування вільного часу населення з метою удосконалення особистості. Ця концепція запропонована вченим у доповіді на тему «Світові тенденції в дозвіллі і туризмі» на 12 Конгресі Європейської асоціації рекреації та відпочинку (ELRA) «Культурні заходи та системи рекреації: відчуття визнання та відчуття простору», у м. Амстердам (Нідерланди) 17-23 квітня, 2001 р. [51]. Високий рівень освіти як мети суспільства, що прогресує в розвитку з активним залученням туризму є характерною рисою нової епохи суспільного розвитку й економіки трансформацій [29; 48-51].

У сучасних документах міжнародних форумів із розвитку вищої освіти, зафіксовано, що будь-якому суспільству необхідне оновлення вищої освіти для забезпечення інтелектуальної незалежності, вироблення і просування знань, підготовки і формування відповідальних громадян і кваліфікованих фахівців, без яких неможливий ні економічний, ні соціальний, ні політичний прогрес нації.

Одним із провідних напрямів у науці про туризм є географія туризму - галузь знань про просторово-часові закономірності функціонування туризму як суспільного явища. Оскільки просторові форми суспільних явищ і процесів є предметом вивчення суспільної географії [23], географам належить значний доробок у дослідженнях туризму. Відомими в цьому напрямі є праці В.Преображенського, Ю.Вєдєніна, І.Зоріна, М.Ананьєва, Н. Зачиняєва, Н.Фальковича, Є.Котлярова, М.Мироненка, І.Твердохлєбова та ін. радянських дослідників, а в Україні - М.Крачила та О.Любіцевої, в яких розглянуто предмет географії, зокрема економічної географії.

Географічний, історичний і культурологічний аспекти є базовими в системі знань про туризм, оскільки формують його ресурсний потенціал, територіальну організацію туристично-рекреаційного господарства.

Основи культурології туризму, як теорії культурних трансформацій особистості в контексті її перебування в інших соціокультурних середовищах під час туристських подорожей, розглядають у своїх працях вітчизняні вчені [12; 28; 39; 42]. У культурологічному сенсі туризм постає комплексною формою суспільної активності, що пов’язана з тимчасовим переміщенням великих контингентів людей в інший соціокультурний простір, сприяє прискоренню культурного розвитку особистості й взаємовпливу культур націй, народів та етносів, їх політичній та економічній взаємодії.

Досліджуючи туристичну діяльність, культурологія виділяє інтенсивну культурну комунікацію, що виникає в певних точках соціального простору (навколо туристичних об’єктів). Мережа туристичної комунікації створює умови для масового, контакту великої кількості людей, створює атмосферу взаємнорозуміння, довіри, солідарності. Однак природа туризму і у цій площині є подвійною. Сучасна культура практицизму, споживчого ставлення до національної культури та історичної спадщини, спад рівня духовної культури певних соціальних груп у багатих суспільствах, досить часто при масових туристських потоках і впровадженні психології нівелювання загальнолюдських і національних цінностей призводять до негативних наслідків у стані та розвитку національних культур, національної свідомості. Усвідомлення негативних впливів туризму на місцеві громади уже відбулося світовою громадськістю, на що акцентують увагу документи світових самітів із питань розвитку туризму. У зв’язку з цим зростає роль держави, її освітніх і культурологічних інституцій у розробці і реалізації стратегічних заходів щодо збереження і розвитку національної культури, захисту її від знецінення духовності населення країни з використанням будь-якого інструментарію.

Особливе місце у культурологічній проблематиці посідає гуманізуюча місія туризму. На сучасному етапі у науці про туризм актуальними стали такі напрями, як гуманізація, екологізація, глобалізація та інформатизація. У контексті гуманізації заслуговує уваги теорія гуманістичного ресурсного потенціалу ландшафтів [15], під яким розуміють природні й антропогенні (як результат діяльності людини) ландшафтні якості - унікальні, особливі та звичайні, здатні пробуджувати людські почуття, викликати пізнавальний або науковий інтерес, впливати на формування людської індивідуальності через враження, отримані під час подорожі. Для використання і сприйняття гуманістичних ресурсних властивостей необхідні передумови: психологічні, екологічні й етносоціальні.

Психологічні передумови передбачають здатність туриста сприймати довкілля цілісно, у складних суб’єктно-об’єктних взаємозв’язках. Ціннісне сприйняття природи залежить від її стану та емоційності людини. Відчуття місця сприймається водночас із відчуттям простору, території, батьківщини; відчуття часу - з відчуттям історії; відчуття прекрасного - з усвідомленням неповторності звичайного. Звичайне, але глибоко особистісне, стає особливим, незамінним і набуває цінності поряд із видатним і знаковим.

Екологічні передумови полягають у необхідності усвідомлення обмеженості та вразливості природних ресурсів і цінностей. Раціонально зважений «екологічний» підхід вимагається також для збереження історико-культурних, матеріальних і духовних цінностей, що мають субстрат свого прояву - етнічний і ландшафтний. Результатом взаємозв’язку природи, етносу та його історії стають ментальні цінності народу, а також, існуюча в країні система державної влади.

Етносоціальні передумови гуманістичного ресурсного потенціалу природних ландшафтів полягають у позитивному духовному та моральному, особистому та суспільному, етико-естетичному ефекті, що обумовлений взаємодією людини і природи.

Теорія вражень від навколишнього середовища набуває подальшого розвитку в економічних науках, що здійснюють спроби формалізувати й надати економічну оцінку цьому явищу. Автори концепції економіки вражень Б.Джозеф Пайн ІІ та Джеймс Х. Гілмор вважають, що для успішного ведення бізнесу наявність одних тільки товарів не достатня. Споживачам надокучила стандартизована продукція і вони прагнуть отримати ту, що створена спеціально для них і відповідає їх внутрішньому світу Тому формуються наукові основи нової економіки, орієнтованої на відчуття споживача [29]. Принцип вдалої «режисури» вражень у середовищі споживачів базується на масовій персоналізації як ефективному інструменті підвищення споживчої цінності продукції у маркетинговій політиці, а, відповідно, веденні бізнесу. Цей аспект актуальний для туристичної сфери діяльності, більша частина якої спрямована на отримання задоволення і максимізацію позитивних вражень у вільний час. Концептуальні засади економіки вражень знаходять подальший розвиток у колабораційному маркетингу.

У зв’язку з формуванням нового наукового уявлення про ландшафт, який, крім природних, містить історично-культурні об’єкти, дедалі більшого значення набувають ландшафтно-рекреаційні гуманістичні ресурси, що віддзеркалюють естетичну цінність, різноманітність, атрактивність, унікальність та ін. ландшафтні властивості, що мають оздоровчий вплив на відпочиваючих. Їх вивчення пов’язане з рекреаційним освоєнням території, розвитком наук про екологію, соціальну екологію, перцепційну географію [53; 59]. Дослідження процесів, наслідків і механізму регулювання взаємодії суспільства та природи, визначення принципів екологічної політики розвитку туризму на різних ієрархічних рівнях управління, розробка і реалізація програм охорони та раціонального використання природних і туристично-рекреаційних ресурсів є одним із завдань державної, зокрема й регіональної, політики, а також окремих підприємницьких структур.

Дослідження свідчать, що в перспективному розвитку туризму важливу роль відіграватимуть соціологічні фактори: наявність вільного часу, рівень інтелекту, соціальний статус людини, стан соціальної та освітньої систем, системи охорони здоров’я, зайнятість населення, якість життя, розвиток інформаційних технологій, роль сім’ї у суспільстві. У зв’язку з цим актуальності набувають нові теоретичні погляди на довкілля і роль людини в ньому. До них належать: холістична концепція, в основу якої покладено комплексний цілісний підхід дослідження розвитку людини та природи, зокрема в туризмі [48-51] та модель телецивілізації - процес вирівнювання обсягів і складу щодо споживання товарів і послуг рекреації, відпочинку, туризму, узгодження відпочинку з життєвими циклами людей як складової природи [50]. Модель телецивілізації знаходиться у контексті положень теорії утворення телеологічного неократичного суспільства, заснованого на нових соціальних еколого-економічних відносинах людини та природи: доцільність розвитку цивілізації повинна відповідати доцільності розвитку природи і визначатися нею.

Перспективними тенденціями повинні стати подальша диференціація видів туризму, трансформація екологічного туризму в велнес-туризм (Wellness). Науковий погляд на цей вид туризму, що сформувався у США, розкриває німецький вчений, голова Європейської асоціацій рекреації та відпочинку (ELRA) доктор В.Нарштедт у книзі «Дозвілля і велнес: Оздоровчий туризм у Європі»: «Велнес - вид туризму з якісно новим способом існування, який кожен турист для себе активізує з метою досягнення найвищого фізичного та духовного потенціалу, підвищення благополуччя» [50]. Велнес передбачає свідомий спосіб життя, за допомогою якого через систему знань є можливість зберегти здоров’я, досягти рівноваги душі та тіла, духовної гармонії з довкіллям, тобто оптимізувати стан організму в комплексі. Велнес, як учення про систему забезпечення та оптимізації якісного відпочинку різних верств населення в економічно-розвинених суспільствах, передбачає вирішення проблем психологічного, історичного, соціологічного, економічного та політичного характеру. На сучасному споживчому ринку велнес має практичну реалізацію через широкий спектр туристичних продуктів і програмного забезпечення відпочинку на межі таких видів туризму, як оздоровчо-профілактичний і культурно-пізнавальний. Цей вид туризму активно пропонують на ринку туристичні фірми США, Угорщини, Німеччини. Нові парадигми в туризмі базуються на забезпеченні високої якості обслуговування і на управлінні якістю окремих туристичних послуг та комплексного туристичного продукту, важливою передумовою реалізації якого є система постійного та наскрізного навчання персоналу (освіта впродовж усього життя), робота персоналу туристичних фірм у команді, з максимальним ступенем прояву гостинності, вивчення очікувань споживача туристичних послуг, володіння спеціальними (прикладними) інформаційними технологіями в сфері туристичної діяльності та механізмом тотального управління якістю (ТQM) у менеджменті туристичних підприємств.

Дискусійним питанням в науці про туризм є інструменти планування та оцінки якості послуг, співвідношення технічної якості послуг і довкілля, мотивації подорожей різних цільових груп населення, у тому числі різного вікового та соціального статусу, активного та пасивного форм процесу пізнання, самоосвіти через культурно-пізнавальний туризм і систему парків; політика формування національних туристичних продуктів із урахуванням процесів глобалізації всіх сфер діяльності людини, у тому числі туризму; інновації, маркетинг, задоволення зростаючих потреб туристів.

Вагомі методологічні основи ціннісно орієнтованого управління сформувалися у 80-90-х рр. ХХ ст. в американській бізнес-культурі. В англомовній версії цю концепцію управління представлено як Value-Based Management (VBM). Її засновниками є А.Раппопорт і Б.Стюарт, продовжуючи дослідження лауреатів Нобелівської премії М.Міллера і Ф.Модільяні у сфері фінансового управління, представили концепцію VBM як універсальну всеосяжну систему управління організацією, яка включає чотири основні елементи: оцінювання, стратегію, фінанси і корпоративне управління [52; 53]. Методичними концептуальними компонентами системи є:

- оцінювання, що припускає вибір моделі та процедур визначення цінності організації для власників, моніторинг її зміни, визначення механізмів створення нової цінності;
- розробка стратегії управління, що полягає в обґрунтуванні конкретних дій, спрямованих на досягнення цільової установки - підвищення цінності організації для її власників. Отже, VBM може розглядатися як окремий напрям стратегічного управління;
- фінанси, що створюють цінність організації; серед них виділяються ключові для кожного підрозділу окремо і для всієї організації загалом. Цінність організації створюється тоді, коли доходи від інвестування перевищують витрати на вкладений капітал;
- корпоративне управління, що спрямоване на погодження інтересів власників і менеджерів, обґрунтовування системи вимірювання і матеріального заохочення, призначеної стимулювати діяльність співробітників і вищого менеджменту організації.

Інша точка зору характерна для висновків Г.Арнольда, який обґрунтовував такі ключові елементи концепції VBM [47]:

- довгостроковий добробут акціонерів (власників);
- цінність для акціонерів створюється тільки за умови, якщо віддача на вкладені засоби перевищує їх альтернативну вартість;
- система матеріального стимулювання повинна бути пов’язана із внутрішніми показниками, що використовуються для прогнозування і вимірювання результатів діяльності та які інформують менеджерів про ступінь виконання основної мети щодо довгострокового добробуту акціонерів (власників).

Зовнішні показники діяльності організації повинні давати можливість прозоро і вірно оцінювати досягнутий результат і відображати потенціал щодо створення цінності у майбутньому. На противагу вищевикладеним трактуванням А.Мертенс виділів слабкі сторони концепції VBM:

- вартість бізнесу важко оцінити об’єктивно, оскільки використовуються прогнозні дані про майбутній дохід;
- ринкова ціна акцій точно відображає вартість акціонерного капіталу організації тільки в умовах досконалого та інформаційно ефективного фінансового ринку;
- механізми, що пов’язують добробут менеджерів з ринковою вартістю організації, не завжди ефективні, оскільки менеджери можуть маніпулювати інформацією;
- власники не завжди зацікавлені у підвищенні вартості бізнесу, оскільки економічні цілі деяких власників можуть бути обмежені лише поточним споживанням, а не збільшенням вартості у довгостроковій перспективі;
- рішення, за результатами яких підвищується вартість бізнесу, не завжди є суспільно ефективними. Бажаючи збільшити прибуток, організації можуть прагнути до монопольної влади над ринком і зниження податкових платежів, що не відповідає суспільним інтересам [24].

Апробація методики регіональної полісемантичності соціально-економічної цінності туризму пов’язана з обґрунтуванням економічного змісту та механізму утворення туристичної ренти. Розкриваючи економічну природу доходів від туризму, російський науковець В.Козирєв наголошує, що за економічною природою туристичні ресурси не пов’язані тільки із землею і її надрами: вони поєднують у собі природні, історичні та соціально-культурологічні чинники. Їх споживча цінність включає і курортологічну, і загальнооздоровчу, і рекреаційну, і духовно-культурологічну спрямованість. Це означає, що туристичні ресурси - вид ресурсів, якісно і кількісно відмінний від природних чинників (землі та її надр). Відповідно до цього туристичні ресурси є особливими і самостійними економічними факторами, стан і потенціальний розвиток яких обумовлює соціально-культурне значення туризму.

Соціокультурне значення туризму визначається сьогодні науковцями на різних методологічних засадах: через характеристику привабливості туризму як сфери діяльності з використанням системи економічних показників і соціо-гуманітарних характеристик туризму в окремій місцевості (туристській дестинації), параметри оцінювання споживачем (туристом, подорожуючим) вражень від туризму. Відомо, що туризм є поліфункціональним явищем. Науковці, що досліджують проблеми розвитку туризму, визначають основні функції, що їх виконує туризм: економічна, соціальна, політична, культурно-виховна й рекреаційна. Не зважаючи на те, що соціальна функція виокремлена, існує тісний зв’язок кожної з вище перерахованої функції одна з одною на засадах пріоритету і ключової значущості соціальної функції з урахуванням принципів сталого розвитку. Термін «функція» використовуємо в контексті зовнішнього прояву властивостей туризму як об’єкта в певній системі соціально-економічних відносин, його ролі та призначення в цій системі стосовно людини [25; 26].

Туристична привабливість території країни
Туристична привабливість території країни

Визнання світовою громадськістю принципів сталого розвитку людства, з однієї сторони, різно векторна дієвість науково-технічного прогресу та інтенсифікація розвитку ринкового господарства зі значними негативними наслідками стосовно їх впливу на людину та довкілля, - потребують розуміння рівнозначності і рівно вагомості економічної і соціо-культурної функцій туризму. Це повинні бути завжди дві сторони однієї медалі.

Туристичній сфері діяльності потенційно притаманна висока персоніфікація, а тому і висока працемісткість. Цей параметр має кількісну характеристику, яку можна надати, використовуючи економічні показники - чисельність працездатного населення, зайнятого безпосередньо у галузі та суміжних галузях (видах економічної діяльності), а також продуктивність й інтенсивність праці. При цьому зайнятість населення безпосередньо у туристичній галузі формує так звану первинну (безпосередню) зайнятість. Тісний зв’язок обсягів туристичної діяльності з іншими галузями туристичної індустрії обумовлює забезпечення вторинної (непрямої, опосередкованої) зайнятості. Відомий мультиплікативний ефект зайнятості в туризмі коливається за розміром залежно від рівня розвиненості інфраструктури туризму та багатьох інших факторів (сезонність, політичний і екологічний стан), але для туризму він є характерним індикатором прогресивного розвитку. У зв’язку з цим важливою соціо-культурною субфункцією туризму є забезпечення зайнятості працездатного населення.

У багатьох країнах найбільша зайнятість концентрується саме в туристичній індустрії. Так, у США в туризмі зайнято понад 9,2 млн. осіб, тоді як у сільському господарстві - 2,8 млн. осіб; текстильній - 2,1 млн. осіб; металургії і автомобільній промисловості - 1,5 млн. осіб, тобто у 3,5-6 разів менше. І якщо чисельність зайнятих у туризмі в США складає майже 7,5% загальної зайнятості, то в Бельгії - 15,1%, Австрії - 13,4%, у Великобританії - 11,3%, Швейцарії - 7,8%, Фінляндії - 6,2%, Японії - 3,1% [16; 107].

Важливою характеристикою працемісткості є інтелектуальна складова, рівень кваліфікації, загальної, професійної та ділової культури. Різноманітність праці в окремих її галузях створює можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці, що забезпечує зайнятість працездатного населення. Поглиблення розподілу суспільної праці обумовлює виникнення нових професій і посад в туристичній сфері. Це проявилося і на вітчизняному ринку праці для сфери туризму, що ознаменувалося внесенням змін і доповнень до Національного класифікатору професій ДК 009 (фахівець із туризму, туризмолог), оперативними змінами у штатних розписах туристичних і готельних підприємств із визначенням посад фахівця і менеджера відділу анімації, гастрілейшен та інших [21]. Зазначені ознаки роблять туризм ефективною сферою господарства, що відіграє дедалі більшу роль як в національних економіках, так і в світовій торгівлі послугами. Забезпечення реалізації підвищення професіоналізму кадрів, задіяних у сфері туризму, можливо за умов підвищення якості освіти на всіх її етапах, а, отже, з просвітницькою і освітянською функціями.

На відміну від інших галузей господарства, продукцію яких транспортують до споживача, туризм зумовлює міграції людей до місць зосередження туристично-рекреаційних ресурсів, об’єктів туризму. Споживання туристичного продукту в основній своїй частині відбувається у визначеному туристом місці, тобто обмежене територіально. У період масового зростання та переходу до сталого розвитку потоки туристів змінюють свій напрям до місцевостей з переважним розвитком сільського господарства, чистою екологією і природною ландшафтною архітектурою. Складовою регіонального господарського комплексу таких місцевостей є туристична індустрія. Формування доходів підприємств приймаючої сторони завдяки витратам туристів з економічно розвинених регіонів сприяє перерозподілу доходів у регіональному аспекті, здійснюється згладжування рівня розвитку недостатньо економічно розвинених регіонів (депресивних регіонів) порівняно з економічно розвиненими, реально проявляється згладжувальна субфункція туризму. Цю субфункцію можна одночасно розглядати у складі економічної та соціальної функцій.

Туризм, як важливий сегмент зовнішньої торгівлі, передбачає експортно-імпортні операції з послугами і є одним із джерел залучення іноземної валюти в країну. Субфункція нівелювання платіжного балансу означає зіставлення туристських витрат місцевого населення, шо виїхало за кордон (виїзний туризм, імпорт послуг), з доходами, отриманими від споживання товарів і послуг іноземними громадянами, що прибули в країну з туристською метою (в’їзний туризм, експорт послуг). При цьому експорт туристичних послуг має специфіку і часто називається «невидимим» експортом, оскільки, туристичний продукт споживається, як правило, на місці надання послуг.

Економічна складова туристичної діяльності, її економічна функція виявляється як у зовнішньоекономічній комерційній діяльності, так і внутрішній торгівлі туристичними послугами. Внутрішній туризм, як пріоритетний напрям розвитку, є одним із каналів грошового обігу й обміну специфічних товарів - туристичних продуктів на грошові одиниці національної валюти. У сервісних економіках, де у сфері послуг зайнято майже 2/3 працездатного населення, комерційна субфункція туризму є засобом акумулювання значного за обсягом капіталу. Необхідність підтримування наявних туристичних об’єктів у належному стані та створення нових обумовлюють мотивацію підприємців і представників органів влади (місцевої та державної) щодо інвестування коштів на реставрацію пам’яток історії та культури, природоохоронні заходи, реконструкцію матеріально-технічної бази, освітянську та виховну роботу засобами туризму. Це сприяє відновленню матеріальної бази туризму на розширеній основі, збереженню культурної спадщини народів і забезпечує участь туристичного бізнесу у відтворювальному процесі матеріальних благ, реалізації відтворювальної субфункції. Відпочинок, отримання позитивних емоцій і вражень під час подорожі сприяють відновленню фізичних сил і психологічного здоров’я людини. Через відповідний механізм туризм впливає на підвищення працездатності й продуктивності праці населення і обумовлює його продуктивну субфункцію.

Безперечно, кожну з цих функцій можна розглядати самостійно, хоча взаємозв’язок між ними тісний. Економічна функція в туризмі настільки багатогранна, що її реалізація обумовлює соціально-культурні та рекреаційно-екологічні аспекти. Тому, на наш погляд, є доцільним розкриття змісту економічної функції з використанням системного підходу, враховуючи всі її аспекти, та у взаємозв’язку з етапами відтворювального процесу.

Зміцнення миру, взаєморозуміння і збагачення культур народів, розв’язання конфліктних ситуацій у міжнародній і внутрішній політиці засобами туризму - прояв визнаної міжнародною громадськістю політичної функції туризму.

Перехід суспільного розвитку до моделі «вільного часу» робить проведення дозвілля інтелектуальним, посилюючи культурологічну функцію туризму. Туризм є засобом комунікації та саморозвитку особистості, підвищення рівня освіти та загальної культури шляхом ознайомлення з побутом, традиціями, віруваннями, стилем життя інших народів, культурною спадщиною людства та красою природи. Сутність рекреаційної функції туризму полягає у фізіологічній (відновлення фізичних сил, оздоровлення, відпочинок) і психологічній (зміна місця, оточення, набуття нових вражень та відчуттів) релаксації людини. Вона пов’язана з продуктивно економічною субфункцією туризму. Підвищення рівня культури шляхом культурно-просвітницької та рекреаційної діяльності посилює його соціальну функцію.

Безумовно, виконання функцій соціального і культурного впливу туризму на прогрес суспільства можливо в умовах економічної, політичної та соціальної стабільності або ж прогресивного їх розвитку. Це вимагає постійного моніторингу за чинниками зовнішнього середовища, уточнення кожної її складової. Так, дослідження, що проводилися в рамках програми ТАСИС, показали, що історична і культурна спадщина Криму характеризується, з однієї сторони, чудовою архітектурою, мальовничими парками, палацами, збудованими ще до Соціалістичної революції, а з іншого - багатокультурними аспектами населення. Вона збережена, але розвивалась відірвано від істинності з ідеологічних і політичних причин. Як результат, образ Криму за кордоном рідко асоціюється з унікальними місцями. Навіть Ялтинська конференція не пов’язується з Кримом, а з «місцем на півдні Радянського Союзу, на узбережжі Чорного моря».

Джерельні приписи

1. Про туризм: Закон України / Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 31.- К.: Вид-во Верховної Ради.
2. Про внесення змін до Закону України «Про туризм»: Закон України від 18.11.03 р. - № 1282-IV.
3. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України від 23 березня 2000 р. - № 1602-III.
4. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.: Закон України від 21 вересня 2000 р. - № 1989-III.
5. Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату: Закон України від 4 лютого 2004 р. - № 1430-IV.
6. Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат: Ратифіковано Законом України від 7 квітня 2004 р. - № 1672-ІV.
7. Про концепцію переходу України до сталого розвитку: проект Закону України, 1997 // www.rada.gov.ua.
8. Про Стратегію сталого розвитку України: проект Закону України, 2004 р. // www.rada.gov.ua.
9. Александрова А.Ю. Международный туризм: Учеб. пособие для вузов / А.Ю. Александрова. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 464 с.
10. Алексеевский В.С. Синергетика менеджмента устойчивого туризма / В.С. Алексеевский. - М.: Манускрипт, 2005. - 328 с.
11. Антономов Ю.Г. Моделирование биологических систем. Справочник / Ю.Г. Антономов.- К.: Наук. думка, 1977. - 260 с.
12. Бойко М.Г. Ціннісно орієнтоване управління в туризмі: Монографія / Маргарита Григорівна Бойко. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2010. - 524 с.
13. Гуляев В.Г. Туризм: экономика и социальное развитие / В.Г. Гуляєв. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 304 с.
14. Економічні дослідження (методологія, інструментарій, організація, апробація): Навч. посібник / За ред. А.А. Мазаракі. - К.: КНТУ. - 2010. - 280 с.
15. Енджейчик И. Современный туристский бизнес. Экостратегии в управлении фирмой / Пер. с польск. / И.Енджейчик. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 320 с.
16. Житнигор Б.С. Индустрия туризма. Конкуренция в мире путешественников. Книга 2 / Б.С. Житнигор, В.В. Павлов. - Бендеры: Полиграфист, 2008. - 241 с.
17. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. / Н.И. Кабушкин. - Мн.: Новое знание, 2001. - 432 с.
18. Каплан Р. Сбалансированная система показателей. От стратегии к действию / Пер. с англ. - 2-е изд., испр. и доп. / Р.Каплан, Д.Нортон. - Олимп-Бизнес, 2006. - 320 с.
19. Качмарек Я. Туристический продукт. Замысел. Организация. Управление: Уч. пособие / Я.Качмарек, А.Стамяк, Б.Влодарчик / Пер. с польск. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. - 495 с.
20. Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика: избранные труды: В 5-ти т. - Т. 3. Новые цели и функции туризма: экономика и управление / В.А. Квартальнов. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 357 с.
21. Класифікатор професій ДК 003:2005: Національний класифікатор України ДК 003:2005: Прийнято та надано чинності наказом Держспоживстандарту України № 375 від 26 грудня 2005 р. - К.: Держспоживстандарт України, 2005.
22. Купер К. Экономика туризма: теория и практика / К.Купер, Д.Флетчер, Д.Гильберт, С.Ванхилл, Е.Богданов. - Т. 1: Учеб. пособие. - СПб.: Омега, 1998. - 200 с.
23. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / О.О. Любіцева. - 2 вид., перероб. та допов. - К.: Альтерпрес, 2003. - 436 с.
24. Мертенс А.В. Стоимость компаний в теории и на практике / А.В. Мертенс // Финансовый директор. - 2002. - № 5.- С. 82-86.
25. Новейший словарь иностранных слов и выражений. - М.: Современный литератор, 2003. - 976 с.
26. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под. ред. Н.Ю. Шведовой. - 17 изд., стереотип. - М.: Рус. язык, 1985. - 797 с.
27. Осакская декларация тисячелетия // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні: Зб. нормат.-правових актів / За ред. В.К. Федорченка. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 640 с.
28. Пазенок В.С. Праксеологічний потенціал педагогіки туризму / В.С. Пазенюк // Культура і освіта фахівців туристської сфери: сучасні тенденції та прогнози: Мат. ІІІ Міжнар. наук-практ. конф. (13-14 жовт. 2004). - К.: КУТЕП, 2005. - С. 46-52.
29. Пайн Б.Д. Экономика впечатлений. Работа - это театр, а каждый бизнес - сцена: Перевод с англ. / Б.Д. Пайн, Д.Х. Гилмор. - М.: Издат. дом «Вильямс», 2005. - 304 с.
30. Пащенко В.М. Теоретические проблемы ландшафтоведения / В.М. Пащенко. - К.: Наук. думка, 1993. - 283 с.
31. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії: Навч. посібник / М.Д. Пістун. - К.: Вища шк., 1996. - 231 с.
32. Повестка дня на ХХІ век: Принята Конференцией ООН по окружающей среде и развитию, Рио-де-Жанейро, 3-14 июня 1992 г. // http://www.un.org.
33. Резолюції Конференції Організації Об’єднаних Націй по навколишньому середовищу і розвитку, Ріо-де-Жанейро, 3-14 червня 1992 р. - Т. I. - Резолюція 1. - дод. II.
34. Родзинський В.Д. Основи ландшафтної екології / В.Д. Родзинський. - К.: Либідь, 1993. - 221 с.
35. Румянцева Т.В. Перспективы развития дестинаций культурного туризма / Т.В. Румянцева: Препринт. - СПб.: Изд-во СПб ГУЭФ, 2003. - 16 с.
36. Сахаєв В.Г. Сталий розвиток і економіка природокористування / В.Г. Сахаєв, В.Я. Шевчук. - К.: Геопринт, 2004. - 214 с.
37. Современный словарь иностранных слов. - СПб.: ДУЭТ, 1994. - 752 с.
38. Соколова М.В. История туризма / М.В. Соколова. - М.: Мастерство, 2002. - 352 с.
39. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу / Тетяна Іванівна Ткаченко. - 2 вид., випр. та доповн. - К.: КНТЕУ, 2009. - 463 с.
40. Туризм и устойчивое развитие. Доклад Генерального секретаря ООН / Добавление. Туризм и экономическое развитие // Комиссия по устойчивому развитию. Сессия (7; 1999).- Нью-Йорк: ООН, 19-30 апреля 1999 г. - E/CN. 17/1999/5/ Add. 1. - 14 c.
41. Устойчивое развитие туризма. Доклад Генерального секретаря // Комиссия по устойчивому развитию. Организационная сессия (30 апр. - 2 мая 2001 г.). - Нью-Йорк: ООН,2001. E/CN. 17/2001/PC21. - 5 с.
42. Туризмологія (теорія туризму). Навч.-метод. посібник зі спецкурсу. - К.: КУТЕП. - 2010. - 70 с.
43. Устойчивый Крым. Общественно-экологическое движение. - Симферополь: Бизнес-Информ, 2002. - 368 с.
44. Устойчивое развитие рекреационно-экономического комплекса Крыма / Под ред. А.В. Ефремова. - Симферополь: Таврия, 2002. - 300 с.
45. Феноменология путешествий как предмет туристики http://academy.rmat.ru/2005/09/23/fenomenologiya-puteshestvii-kak-predmet-turistiki.html.
46. Философия экономики: Учеб. пос. для ВУЗов / Отв. ред. С.В. Синяков. - К.: Альтерпрес, 2002. - 384 с.
47. Arnold G. Tracing the development of value based management.Value Based Management. Context and Application / G.Arnold, M.Davies (eds). John Wiley & Sons: N.Y., 2000. - 384 p.
48. Cohen E. Phenomenology of tourist experiences // The Journal of British Sociological Association. 13(1979). - P. 179-201.
49. Lengkeek J. On the multiple realities of leisure: a phenomenological approach to the otherwise of leisure // Loisir et society/Society and Leisure, 19 (1996). - P. 23-40.
50. Narrated Wolfgang Leisure and Wellness: Health tourism in Europe, - Bielefeld Ifka, 2000.
51. Ruskin H. & Sivan A. (eds.) Leisure Education Towards the 21s’. Century. Provo, Utah: BYU, 1995. - Р. 2-12.
52. Rappaport A. Creating shareholder value: The New Standard for Business Performance / A.Rappaport.- New York, NY: The Free Press, 1986. - 360 p.
53. Stewart B. The Quest for Value: A Guide for Senior Msnagers / B.Stewart. - Harper Business: N.Y. - 1999. - 180 p.
54. http://www.world-tourism.org.
55. http://www.tourism.gov.ua.
56. http://www.ukrstat.gov.ua.

Резюме

Подається визначення й тлумачення феномену «туризм», «туризмологія». На основі наукового матеріалу аналізуються філософські засади загальної теорії туризму.

Ключові слова: туризм, туризмологія, гуманізація, екологізація, глобалізація, інформатизація.

Аннотация

Определяется терминологический аппарат феномена «туризм», «туризмология». Анализируются философские основы общей теории туризма.

Ключевые слова: туризм, туризмология, гуманизация, экологизация, информатизация.

Summary

Sociocultural value of tourism

The article gives the definition and interpretation of this phenomenon as «tourism», turyzmolohiya. Based on scientific analysis of material philosophical bases of the general theory of tourism.

Key words: tourism, turyzmolohiya, humanism, greening, globalization and informatization.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat