Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Михайло Рутинський
Історія української географії. - 2012. - Випуск 26. - С.31-35.

Історична географія та характер розвитку галицьких курортів у другій половині XVIII ст. за даними Бальтазара Гакета

Розглянуто роль і внесок Б. Гакета в історико-географічне вивчення мінеральних вод і бальнеологічних курортів Галичини другої половини ХVIII ст. Фактологічний матеріал творчих напрацювань ученого покладено в основу ретроспективно-географічного аналізу особливостей розвитку і територіальної організації галицьких оздоровниць цього періоду.

Ключові слова: мінеральні води, бальнеологічні курорти, історична географія, Галичина, Б. Гакет.

Актуальність теми. Історико-географічні й рекреаційно-ресурсні передумови становлення та характерні риси розвитку у ХVIII ст. курортно-рекреаційної сфери на теренах Галичини вирізняє низка специфічних реґіональних рис. У цей період ще не існувало таких відомих на сьогодні курортних центрів, як: Трускавець, Моршин, Східниця, Черче та ін., натомість, завдяки працям Бальтазара Гакета маємо змогу дослідити характерні риси трансформації ряду давніх магнатських оздоровниць (Шкло, Любінь Великий, Немирів) та народних самолічниць при соляних жупах і святих джерелах у курорти західноєвропейського кшталту у зв’язку із новими прогресивними віяннями, що збурили соціум і господарство Галичини після входу до Австрійської монархії на правах окремої провінції - “Королівства Галичини та Володимирії”. Особливої актуальності й ваги ретроспективно-географічні дослідження цих специфічних трансформаційних рис набувають зараз - у час творчого переосмислення багатої краєзнавчої спадщини учених попередніх століть та формування на її основі сучасних теоретико-методологічних засад, пріоритетних завдань та дороговказів геопросторового розвитку рекреаційного комплексу даного реґіону.

Мета цієї праці - стислий ретроспективно-географічний аналіз територіальної організації і характеру розвитку бальнеотерапії та курортної справи в східній частині новоутвореної провінції “Королівство Галичини і Володимирії” Австрійської монархії, в основу якого покладено фактологічний матеріал творчих напрацювань ученого-енциклопедиста Бальтазара Гакета. А насамперед - актуалізувати основні творчі напрацювання й дати оцінку внеску цього ученого у ресурсно-географічне вивчення бальнеологічно-курортного потенціалу галицького терену.

Останні дослідження з проблематики. Проблематика ретроспективно-географічних досліджень території Західної України та вивчення наукової спадщини окремих персоналій географічної науки і краєзнавства минулих століть є предметом численних наукових праць та розвідок сьогодення. Питання історії географії і галицького краєзнавства, еволюції його теоретичних і прикладних напрацювань та напрямів розвитку нині розробляються цілою низкою українських учених, з яких найзначніший доробок мають представники Львівської, Чернівецької, Тернопільської, Київської та Житомирської наукових шкіл краєзнавства - О.І. Шаблій, М.Ю. Костриця, Я.І. Жупанський, В.П. Круль, П.Т. Тронько, Я.В. Верменич, Я.І. Серкіз, І.І. Ровенчак, Р.М. Лозинський, О.І. Вісьтак, С.П. Кузик, О.О. Любіцева, О.В. Заставецька, Я.О. Мариняк, О.І. Дутчак, С. В. Трубчанінов, Я.В. Луцький, Є.В. Панкова, Т.А. Дьорова, І.О. Андрухів, Б.М. Гаврилів, В.П. Лавринюк та ряд інших дослідників. Фактологічний матеріал географічної спадщини Б. Гакета ґрунтовно вивчали Георг Якоб, Курт Щарр, Марія Вальо, Іван Ровенчак та ін. учені [9-13].

Бальтазар Гакет Виклад основного матеріалу. Бальтазар Гакет (австр. Balthasar Hacquet, фр. Belsazar de la Motte Hacquet, 1739-1815) - один з найвидатніших австрійських ученихенциклопедистів (медик, географ, геолог, геоморфолог, ботанік, етнограф, соціолог та геополітик) та мандрівників на західно-українських теренах у другій половині ХVIII-го століття. Наукові кола Австрії, Словенії, Польщі, Словаччини, Румунії, України називають Б. Гакета піонером у царині комплексного дослідження природи і людності Карпат [1, 9, 10].

Б. Гакет народився 1739 р. у французькому місті Ле-Конке (Le Conquet), ступінь доктора філософії здобув у єзуїтській колегії Понт-а-Мусон, відтак вивчав медицину в університетах Монпельє, Парижа та Відня. Чималий період життя ученого (з 1787 по 1805 рік) пов’язаний із Галичиною, у м. Львові Б. Гакет обіймав посаду професора природничої історії Львівського університету. Саме цей період життя учений активно присвятив природознавчим і краєзнавчим дослідженням, щороку організовував комплексні наукові експедиції Західним Поділлям, Опіллям, Буковиною, Покуттям, Карпатами, Розточчям та суміжними теренами, збирав багаті мінералогічні й біологічні колекції, вів кадастр мінеральних ресурсів, записував етнографічні спостереження, розробляв рекомендації щодо поліпшення господарського укладу життя галичан і т. і.

Перу ученого належить близько 40 публікацій в галузі медицини, географії, геології та біології. З поміж них ґрунтовні описи українських теренів зустрічаємо у: фундаментальному чотирьохтомному описі подорожей Карпатами “Hacquet’s neueste phisikalisch-politisc-he Reisen in den Jahren 1788 - 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpathen” (Нові фізично-політичні подорожі Гакета в 1788 - 1795 рр. Дакійськими і Сарматськими або Північними Карпатами) [4, 5], географічному трактаті “Reise durch die neu eroberten Provinzen Russlands, im Jahr 1797…” (Подорож 1797 р. через новозавойовані російські провінції з оглядом торгівлі, заводів, фабрик, географії, статистики, політики, економіки, природної історії, ботаніки і т.і.) [6], інженерно-геологічній праці “De salinis in Daciae et Sarmatiae montibus existentibus inquisitio (Солекопальні Дакії і Сарматії) [3], географічній праці “Skizze ьber das Karpathische Gebirge” (Ескіз Карпатських гір) [7], науковому трактаті “Blicke ьber das menschliche Wissen in der Natur-kunde” (Огляд системи людського знання з природної історії) [2].

Не буде перебільшенням стверджувати, що саме Б. Гакет за майже 20-річне перебування в Галичині заклав підвалини географічного, геологічного, біологічного, економічного й етнографічного наукового вивчення краю і завдяки своїм резонансним німецько- й французькомовним працям, по суті, відкрив європейській громадськості Україну. Сучасна європейська наука визнала Б. Гакета піонером комплексного вивчення Східних Карпат [9, 10].

Під час чотирьох наукових експедицій Україною Б. Гакет відвідав і безпосередньо на місці обстежив джерела лікувальних розсолів і мінеральних вод у таких населених пунктах, як: Кути, Делятин, Надвірна, Калуш (описані у Т.1), Мізунь, Болехів, Сколе, Стара Сіль, Стебник, Дрогобич, Любінь Великий (описані у Т.3), Шкло, Янів, Яворів, Немирів (описані у Т.4). Учений залишив детальну характеристику стану організації курортної справи найвідоміших лікувальних центрів Галичини того періоду: Шкла, Великого Любеня, Кшешовіц.

Третій том “Подорожей Північними Карпатами” Б. Гакета розпочинається етнографічним описом Галичини, починаючи від гуцулів Покуття і гірських осад над Черемошем та Прутом. Однак, уже в третій і четвертій частинах цього тому медичні зацікавлення спонукали вченого до ретельного вивчення природних лікувальних засобів краю.

Станом розвитку курортної справи Б. Гакет зацікавився після відвідин руського містечка Бардіїва, яке славилося як курорт із раннього середньовіччя, ще як входило до складу Галицько-Волинської держави. У 1321 році Бардіїв увійшов до складу Угорської держави. Проте і далі цю землю населяли русини, і володіли нею руські бояри. В 1393-1414 рр. власником Бардіїва був Федір Коріятович, а з кінця XVI ст. і до 1601 року - Ілля Острозький. Розквіт курорту припав на XV-XVI ст., коли тут відкрилися перші водолічниці.

За Б. Гакетом, у 80-і рр. XVIІІ ст. бардіївські сірководневі мінеральні води уже не мали такої популярності, як у минулі століття, однак кожного літа їх відвідували сотні курортників. Серед лісу били п’ять джерел, поблизу них стояло кілька будівель, однак панівна більшість відвідувачів після прийому мінеральних вод поверталися на ночівлю до міста. Курортний бізнес забезпечував дві третини прибутку міста. Бардіївську воду розливали у пляшки темного кольору й експортували по цілій Європі. В аптеках м. Львова пляшка бардіївської води коштувала 34 крайцари.

Четверта частина третього тому “Подорожей Північними Карпатами” значною мірою присвячена подальшим польовим дослідженням провідних галицьких курортів. Розпочав її Б. Гакет з аналізу сірчаних мінеральних вод та оздоровниць у Шклі й Великому Любені. Перу ученого належить критичний розбір давніших медичних і природничих відомостей про курорт Шкло таких науковців XVI-XVIII ст., як Е. Сикст, Коннор, Ржончинський, Гуетард. На основі власного польового обстеження Б. Гакет подав комплексну характеристику місцевості розвантаження сірчаних вод, їхніх фізичних і органолептичних властивостей, а також охарактеризував потенціал і перспективи курорту Шкло з огляду на зручність його місцерозташування за чверть милі від Львова на шляху до Відня. До сприятливих чинників розвитку курорту учений залічив наявність великого ставу для розведення риби, “за кілька сот кроків від якого б’є головне джерело, oбнесене дерев’яною загорожею з дахом. З цього джерела мінеральна вода дерев’яними трубами надходить в сусідні чани, де після підігріву слугує для прийняття лікувальних ванн. Неподалік у лузі знаходиться друге джерело, з якого воду вживано для пиття”. Крім того, в прилеглому лісі било кілька слабкіших джерел, які люди також використовували в оздоровчих цілях.

Новочасна гостьова й технологічна інфраструктура курорту Шкло була побудована коштом австрійського уряду і на той час відповідала кращим європейським стандартам рекреаційного сервісу.

Бальнеологічні студії Б. Гакет продовжив у Великому Любені, води якого, за визнанням ученого, з погляду лікувального ефекту не поступалися прославленим сірчаним джерелам Шкла. Тут мандрівник застав масштабні будівельні роботи з упорядкування курортної інфраструктури, що відбувалися завдяки щедрим інвестиціям власниці села Анни Гумецької з роду Єживуцьких Koронних. Інвесторка під час своїх закордонних подорожей “на води” набула, за словами Б. Гакета, досвіду більшого, ніж учені мужі-бальнеологи, відтак очікувала на швидку економічну віддачу від експлуатації модерного курорту, розташованого заледве в трьох милях від столиці Королівства Галичини і Володимирії. Тим не менше, Б. Гакет піддав критиці галицьку безгосподарність: “…мінеральні води заслуговують на кращу опіку, але в цій країні не варто очікувати чогось подібного. Усі джерела без жодної охорони знаходяться серед багниськ. Без обліку й лімітів відкачувано з них води для лікувальних лазень”.

Курорт Великий Любінь наприкінці XVIII ст.
Рис. 1. Курорт Великий Любінь наприкінці XVIII ст.

Цікавим є судження бретонця про те, що “славу курортам Шкло й Великий Любінь за без-печила усталена зпрадавен традиція народного водолікування, а не львівські лікарі, які підірвали віру в цілющі властивості води, неправильно приписуючи їх пацієнтам” (цит. за [1]).

Сірчані джерела Немирова Б. Гакет не відвідував і залишив поза увагою у своїй праці. Натомість, до перспективних у плані організації курортів виходів сірчаних вод у Галичині Б. Гакет відніс мінеральні джерела в Пустомитах під Львовом та Хоцімежі під Станіславом.

Під час перебування у Великому Любені влітку 1787 року Б. Гакет мимоволі став свідком типової сцени, коли місцеві євреї намагалися обдурити прибулу зі Львова урядову комісію, видаючи витягнуті з-під поли грудки сірки за самородки, розсипані довкола любіньських джерел. Не без участі науковця цю аферу було викрито, і Любінь не отримав урядову дотацію на спорудження сірчаної фабрики.

Організовуючи далекі експедиції, Бальтазар Гакет, як учений-медик, збирав відомості про святі джерела, водою яких споконвіку лікувалася українські селяни. Професор особисто дослідив воду найшанованішого з бальнеотерапевтично-паломницьких центрів краю - монастиря Святого Онуфрія над Дністром (суч. монастир Святого Іоанна Богослова у с. Хрещатик Заставнівського району Чернівецької обл.). “Під церквою Св. Онуфрія - занотував Б. Гакет у першому томі “Подорожей Північними Карпатами” - б’є сірчане джерело, вода якого вживається місцевим населенням усього того краю як чудодійна панацея від шкірних захворювань. Цю цілющу воду купці міста Серета бочками відправляють у Трансільванію і Туреччину”.

Загалом Б. Гакет детально описав три найвідоміші цілющі соляні джерела уздовж підніжжя Карпатських гір (Slatina de la Lubonka, de la Runk, de la Bоchna), які уряд не експлуатував, натомість вони були відкриті для вільного вжитку довколишнього люду. Цікаві роздуми автора щодо генезису соляних джерел Прикарпаття: “…вони появляються в передгір’ї лише за декілька миль далі. Хоча ці джерела, можна сказати, лежать вже на рівнині, безсумнівно, своїм походженням вони пов’язані з вищими місцевостями і тому, що з досвіду відомо, що соляні пласти часто діляться і навіть часом розміщуються осібно від основної маси, тим не менше може бути так, що найважливіші верстви солі лежать вище в горах, але настільки глибоко, що поверхневі води, які їх розчиняють, появляються лише на рівнині”.

Повертаючись з Галича в 1788 р., Б. Гакет зупинився на Жидачівщині у с. Новосільцях, де обстежив та описав з геологічного і медичного поглядів тутешні сірчані джерела, які використовувалися довколишнім людом краю з лікувальними цілями. Учений зауважив їх і в околиці с. Старий Майдан: “На південь від річки Прут переходимо в невисокі гори, де лежить Старий і Горе Майдан… Аж до Дністра часто зустрічаються в цих околицях невеликі сірчані джерела…”.

У другому томі “Подорожей Північними Карпатами” Б. Гакет навів дані про те, що з метою лікування багатьох захворювань людей і худоби селяни Західного Поділля, з давніх-давен використовують невеликі сірчані джерела в околицях сіл Мельниця, Теребовля та Микулинці. Їх освячено церквою, над джерелами надбудовано каплиці, паломники-селяни не без підстав наділяють цю воду чудодійними оздоровчими властивостями.

Чимало уваги у польових дослідженнях Карпатського регіону Бальтазар Гакет приділив описам солеварного промислу. Ба, навіть етимологію краю учений пропонував як гіпотезу виводити із тутешнього прадавнього солеварного промислу: “…в старі часи, можливо навіть в первісні, тут утворилися солеварні промисли, від яких ця місцевість, як і ціле князівство, а сьогодні королівство, від грецького слова “Gals” отримало назву “Галич” і “Галичина”. Карпатські соляні жупи у “Подорожах Північними Карпатами” критично охарактеризовані Б. Гакетом у ресурсно-геологічному, експлуатаційно-технологічному, економічному, торговому, управлінському, соціальному планах. Як фаховий медик, Б. Гакет не оминув увагою і кожен факт організації при соляних жупах стихійних народних лічниць ропою і ропними багнами. Таке самолікування практикувалося у Кутах, у чверті денного переходу від Кутів, де учений дослідив соляну жупу, що виробляла в шістьох котлах 6-9 тис. центнерів солі, у Косові (солеварня на 12 котлів, де щорічно випарювали 9-12 тис. центнерів), у Пістині (солеварня продукувала 8 тис. центнерів солі), в Уторопах (воду брали із семи соляних джерел, виварювали до шести тисяч центнерів солі на рік), в Яблуневі (виробляли десять тисяч центнерів солі щорічно) та Печеніжині (жупа давала тисячу центнерів солі). Ропу з цих жуп покутяни традиційно використовували як для лікування худоби, так і для самолікування. Аналогічний підхід до народного самолікування побутував на Бойківщині, про що Б. Гакет згадує при описі соляних жуп Дрогобича, Стебника, Сільця, Самбора, Старої Солі та інших.

До перспективних в плані облаштування організованих лічниць учений залічив село Кути, яке називав “брамою до Карпат”, стверджуючи, що звідси на північний схід пролягають наймальовничіші гірські ландшафти, та Надвірну, в околицях якої діяли потужні солеварні та знаходилася адміністрація солеварного промислу Покуття. Також Б. Гакет напророчив курортну славу містечкові Делятин, яке здавна виокремлювано в Карпатах завдяки наявності значної кількості соляних джерел, при яких функціонували більші чи менші солеварні, що сумарно продукували до двадцяти тисяч центнерів солі протягом року.

Висновки. Безперечною заслугою Бальтазар Гакета є те, що він першим серед учених-бальнеологів дослідив і ввів у науковий обіг відомості про бальнеотерапевтичну дію карпатських розсолів при захворюваннях шкіри, загоюванні ран і травм.

Заслугою Бальтазара Гакета є і те, що він першим серед учених описав нові принципи організації курортної справи у новоприєднаному Королівстві Галичини і Володимирії на взір австрійських бальнеоцентрів. Зокрема, як приклад раціональної організації курортної справи в лічницях під Львовом, Станіславовом і на Покутті Б. Гакет рекомендував запозичувати інноваційний підхід княгині Любомирської - найобізнанішої о тій порі в Галичині поціновувачки французьких і австрійських стандартів “оздоровлення на водах”. Згідно з цими стандартами, у власному помісті княгиня заклала “взірцевий” курорт Кшешовіце на базі джерел сульфатних мінеральних вод.

Інфраструктурним осердям цього західно-галицького курорту новітнього взірця слугувала князівська вілла з розлогими гостьовими флігелями для високородних відвідувачів. Вілла виходила фронтоном до розкішного квітника з фонтаном і скульптурними композиціями. Гостьові покої та приміщення для прийому мінеральних ванн оточував ландшафтний парк. За порадою Б. Гакета, тут було облаштовано бювет для тих, які сходилися пити мінеральну воду. Християнська доброчинність власниці курорту полягала у відкритті окремого корпусу лічниці для вбогих на тридцять ліжкомісць, де хворі мали безоплатні проживання й лікарську опіку.

Література

1. Dawne Pokucie i Huculszczyzna w opisach cudzoziemskich podrуżnikуw. Wybуr tekstуw z lat 1795-1939 / Do druku przygotowali oraz przypisami opatrzyli J. Gudowski, A. Ruszczak, K. Tur-Marciszuk, W. Witkowski. - Warszawa: Wydawnictwo Akademickie DIALOG, 2001. - 252 s.
2. Hacquet Balthasar. Blicke ьber das menschliche Wissen in der Naturkunde. - Monakovo, 1813. - 228 s.
3. Hacquet Balthasar. De salinis in Daciae et Sarmatiae montibus existentibus inquisitio. - Gцttingen, 1795. - 79 s.
4. Hacquet Balthasar. Neueste physikalisch-politische Reisen in den Jahren 1788 bis 1795 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nordlichen Karpaten. Erster Teil: 206 S., 7 fig. und 7 Tafeln. Zweiter Teil: 249 S., 8 fig. und 6 tafeln. Dritter Teil: 247 S., 7 Tafeln und 3 Tabellen. Vierter Teil: 254 S., 6 Tafeln. Im Ferlage der Raspischen Buchhandlung, Nurnberg, 1790, 1791, 1794, 1796.
5. Hacquet Balthasar. Neueste physikalisch-politische Reisen: In den Jahren 1788 und 1789 durch die Dacischen und Sarmatischen oder Nцrdlichen Karpathen Theil 2 / Reprint der Originalausgabe von 1791. - Innsbruck: University of Innsbruck, 2011. - 284 s.
6. Hacquet Balthasar. Reise durch die neu eroberten Provinzen Russlands, im Jahr 1797, mit Rucksicht auf Handel, Manufakturen, Fabriken, Geographie, Statistik, Politik, Okonomie, Naturgeschichte, Botanik u.s.w. (schreiben an einem Freund in L.) // Journal fur Fabrik, Manufaktur, Handlung und Mode. - Leipzig, 1798. - Juli. - S.1-33; August. - S.89-131.
7. Hacquet Balthasar. Skizze ьber das Karpathische Gebirge // Цsterr. Annalen, 1808.
8. Hacquet de la Motte Belsazar // Цsterreichisches Biographisches Lexikon 1815-1950 (ЦBL). Band 2, Verlag der Цsterreichischen Akademie der Wissenschaften. - Wien, 1959, S.132-133.
9. Jakob Georg B. Hacquet und die Erforschung der Ostalpen und Karpaten // Mьnchener Geogr. Stud. 27. Stьck. - Mьnchen: T. Ackermann Kцniglicher, 1912.
10. Scharr Kurt. Die Karpaten: Balthasar Hacquet und das “vergessene” Gebirge in Europa. - Innsbruc, 2004. - 332 с.
11. Бальтазар Гакет - дослідник Південно-Східної і Центральної Європи. Дослідження і матеріали / Упорядкування та наукова редакція: М. Вальо, М. Кріль. - Львів, 2000. - 318 с.
12. Вальо Марія. Бальтазар Гакет і Україна: Статті і матеріали / НАН України, Львівська наук. б-ка ім. В. Стефаника. - Львів, 1997. - 152 с.
13. Ровенчак Іван. Бальтазар Гакет як географ України // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. - Випуск 2. - С.56-62.

Mykhaylo Rutyns’kyi. A historical geography and the character of development of Galician resorts in the second half of the XVIII century, according to Balthasar Hacquet

The role and contribution of B. Hacquet to the historical-geographical study of mineral waters and spa resorts in Galicia in the second half of the eighteenth century are considered. The creative heritage of this scientist is used to produce a retrospective-geographical analysis of features of development and territorial organization of Galician resorts of that period.

Key words: mineral waters, spa resorts, historical geography, Galicia, B. Hacquet.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.