Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Щука Г.П.
Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. - 2010. - №16 (203). – С.117-125.

Організація практичної підготовки майбутніх фахівців туристичної індустрії

Організація практичної підготовки майбутніх фахівців туристичної індустрії У статті розглядаються проблеми практичної підготовки спеціалістів туристичної індустрії у вищих навчальних закладах. Характеризуються основні фактори, які впливають на рівень цієї підготовки та визначаються умови підвищення її ефективності.

Ключові слова: туризм, навчально-виховний процес, практика.

Світова туристична індустрія вже давно випередила за темпами розвитку більшість традиційних галузей економіки. Розвиток туризму в нашій державі стримується низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників, серед яких вітчизняні науковці називають: недосконалість нормативно-правового забезпечення галузі, недолугість державного регулювання, відставання матеріально-технічної бази, нерозвиненість туристичної інфраструктури тощо. Проте є фірми, які не лише успішно функціонують на внутрішньому ринку, але й заявили себе як серйозні конкуренти на світовому туристичному ринку. За однакових політичних, соціально-економічних, демографічних умов визначальним фактором процвітання цих фірм, з нашої точки зору, є наявність висококваліфікованих кадрів.

Кадрова проблема як одна з умов успішного розвитку туристичної галузі обговорювалася на різних рівнях: державному, регіональних, місцевих. Відсутність у державі достатньої кількості дипломованих фахівців спонукала до відкриття в 2002 році напряму підготовки „Туризм”. Сьогодні спеціалістів для туристичної індустрії готують 146 ВНЗ [1, с. 1], проте питання забезпеченості галузі висококваліфікованими кадрами залишається відкритим по ряду причин, головна з яких, на наш погляд, – рівень практичної підготовки випускників.

У теорію та методику навчання майбутніх фахівців-виробничників великий внесок зробили вчені-педагоги С. Батищев, A. Біляєва, В. Ледньов, Н. Никало, Д. Тхоржевський, Б. Федоришин, С. Шапоринський, А. Щербаков. Але в їх дослідженнях не врахована специфіка підготовки кадрів для туристичної індустрії.

Проблеми підготовки фахівців туристичної галузі вивчалися B. Федорченком, Н. Фоменко, Г. Цехмістровою, обговорювалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях з туризму, проте питання практичної підготовки всебічно не вивчалися.

Узагальнюючи праці цих авторів, ми дійшли висновку, що ґрунтовних досліджень з проблематики практичної підготовки майбутніх фахівців туристичної індустрії не проводилось. Таким чином, можна констатувати наявність протиріч між вимогами, що суспільство висуває до рівня професійної компетентності майбутнього фахівця, основним критерієм якого, на нашу думку, виступає практична підготовка, та реальним станом підготовки майбутнього фахівця.

Тому метою нашої статті стало дослідження проблеми практичної підготовки майбутніх фахівців туристичної індустрії. Нами були визначені такі завдання: висвітлити сучасний стан практичної підготовки спеціалістів для туристичної галузі у вищій школі, виділити етапи цієї підготовки, проаналізувати проблеми підготовки та розглянути шляхи їх вирішення.

Традиційно в професійній педагогіці термін “практична підготовка” використовується для визначення характеру навчання, як складника професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування здатності студентів до кваліфікаційної виробничої праці за обраною спеціальністю.

У вищих навчальних закладах склалася традиційна модель підготовки випускника до роботи, згідно з якою навчати майбутнього спеціаліста - це загальнотеоретична (гуманітарна, соціально-економічна, природничо-наукова та загальноекономічна) й фахова (професійна) підготовка, яка безпосередньо включає практичну підготовку. Проблема оптимального співвідношення теоретико-академічного та практично-професійного в системі підготовки фахівця є однією з центральних проблем вищої освіти. Сьогодні при підготовці бакалавра з напряму 6.140101 “Готельно-ресторанна справа” на теоретико-академічний блок відводиться 53 % навчального часу, на практично-професійний – 43 %, з яких лише 8,1 % (від загального обсягу) – на практику [1, с. 11].

Натомість рівень підготовки випускника виявляється в здатності використовувати знання для вирішення виробничих завдань, при чому передбачається не тільки конструювання моделі виробничого процесу, але й управління цією моделлю. Отже, формування готовності майбутніх фахівців туристичної галузі до професійної діяльності – це, перш за все, нагромадження знань, умінь і навичок практичної діяльності.

Практична підготовка студентів відбувається на практичних та лабораторних заняттях із фахових дисциплін та під час проходження практики на підприємствах туристичної індустрії. Не зменшуючи важливості перших, усе ж таки визначимо, що формування готовності до роботи можливо лише за умови сталого практикування не тільки на аудиторних заняттях, але й у реальних умовах роботи туристичної фірми. Для того, щоб випускник був готовий до професійної діяльності, необхідно якомога раніше познайомити та включити його в безпосередню роботу.

У навчальному процесі виділяють такі етапи практичної підготовки (види практик):

1. ознайомчий - студенти отримують уявлення про майбутню професію;
2. навчальний (технологічний) – студенти отримують перший практичний досвід; починається формування професійних умінь щодо організації технологічних процесів на туристичних фірмах; відбувається подальший розвиток професійної зацікавленості щодо обраної професії;
3. виробничий (професійний) – студенти здійснюють виробничі дії, пов’язані з організацією виробничого процесу підприємства за завданням керівника; вчаться приймати рішення, працювати в колективі; у цей період формуються спеціальні професійні вміння, відповідні фахові якості, здібності.

Практика, організована в реальних умовах, характеризується великою кількістю функціональних обов’язків, різноманітних відносин (з клієнтом, менеджером, туроператором тощо). Вона адекватна змісту й структурі професійної діяльності. Практика для багатьох студентів створює умови для самоперевірки підготовленості та придатності до професійної діяльності, визначення рівня професійної спрямованості. Проте, саме практична підготовка є ахіллесовою п’ятою в загальному процесі підготовки кваліфікованого працівника туристичної індустрії.

Результати вивчення професійної діяльності випускників та студентів-практикантів свідчать, що вони володіють сучасними професійними знаннями та технологією обслуговування, проте недостатньо підготовлені до реальної виробничої діяльності.

На підприємствах особлива увага звертається на готовність фахівця впроваджувати й постійно вдосконалювати технологічні процеси, розуміння економічної ефективності виробничих процесів, формування фінансових стосунків із банками, податковими органами, визначення пріоритетних виробничих завдань і мобілізацію працівників на її виконання, створення оптимального режиму роботи, забезпечення ефективності функціонування цього туристичного агентства в умовах жорсткої конкуренції.

Виявилося, що молоді фахівці не підготовлені до планування та організації виробничих процесів, не вміють аналізувати виробничо-технологічні ситуації та на цій основі приймати самостійні рішення, не завжди виявляють творчий підхід до вирішення традиційних професійних завдань. Усе це загострює проблеми працевлаштування випускників та ускладнює процес їх адаптації на виробництві.

Серед основних факторів, які впливають на рівень практичної підготовки студентів, варто відзначити:

- технологію підготовки;
- матеріально-технічну базу ВНЗ;
- професійно-пізнавальний інтерес та професійну спрямованість особистості студента, його ціннісні орієнтації;
- пізнавальні та комунікативні здібності студентів;
- зміст, форми та методи практичного навчання;
- професійну компетентність викладачів;
- сім’ю, родинні традиції.

Ефективність практичної підготовки майбутніх фахівців туристичної індустрії має свою специфіку:

1. Технологія підготовки. Враховуючи незначний за обсягом час, який відводиться на вивчення дисциплін професійного циклу, необхідно забезпечити професійну спрямованість усіх циклів підготовки фахівців: орієнтацію змісту навчального матеріалу на майбутню професійну діяльність; формування практичних навичок та вмінь починати на практичних та семінарських заняттях загальноосвітніх дисциплін шляхом використання дискусій, діалогів, тренінгів, ділових ігор тощо. Це передбачає впровадження розвиваючих технологій, що забезпечує зміщення акцентів із знань на особистісні якості. Фахова підготовка у ВНЗ повинна здійснюватися як єдиний процес методологічного та технологічного дослідження студентами системи загальних і особливих стосунків у виробничих ситуаціях, які постійно змінюються. Особливо це важливо в тих ВНЗ, де готують спеціалістів для різних галузей, і туризм є лише одним, при чому досить незначним за кількістю, напрямком підготовки.

Тенденція вузівської підготовки, спрямована на накопичення знань, і недостатнє їх практичне застосування у виробничій практиці породжує недоліки в подальшій роботі.

2. Професійна спрямованість особистості студента, його ціннісні орієнтири. Важливою умовою практичної підготовки студентів є формування в них професійного мислення. Адже невміння студента приймати самостійні рішення в нестандартних умовах, висловлювати незалежні в тих чи інших ситуаціях думки, толерантно обґрунтовувати їх, прогнозувати результати взаємодії з клієнтом є серйозною проблемою у справі підготовки кваліфікованих кадрів. Нові стратегічні підходи й тактичні засоби формування професійного мислення студентів повинні знайти своє місце в роботі ВНЗ.

Профорієнтаційна робота не закінчується вступом абітурієнта до ВНЗ, а повинна продовжуватися на новому, значно вищому, рівні протягом усього терміну навчання. Виділяючи основні етапи формування професійної спрямованості особистості студента (абітурієнт – студент 1 курсу – студент старших курсів – випускник – молодий фахівець), необхідно визначити його особливості й на цій основі поставити конкретні завдання перед конкретною дисципліною та, відповідно, конкретним викладачем.

Удосконалення змісту освіти та структури професійної підготовки майбутнього фахівця є однією з умов формування у студентів цілісного професійного мислення, вироблення конкретних професійних умінь. Професійна компетентність забезпечується лише завдяки індивідуально-творчій самореалізації особистості. Індивідуалізація підготовки фахівця набуває одного з перспективних напрямків професійної, особливо практичної, підготовки майбутнього спеціаліста й повинна забезпечуватися на всіх без винятку курсах навчального процесу.

Основні критерії готовності до професійної діяльності:

- професійна свідомість,
- самостійність емоційного позитивного ставлення до туристичної діяльності,
- швидкість адаптації особистості в різних виробничих ситуаціях,
- доцільність практичних дій,
- рівень сформованості організаторських здібностей,
- володіння технікою міжособистісного спілкування тощо.

3. База практик. Цілком очевидно, що рівень матеріально-технічної бази практики повинен відповідати світовим туристичним стандартам, щоб майбутні фахівці мали можливість оволодіти новітніми інформаційними технологіями, які використовуються в туристичній індустрії. Проте ситуація, яка склалася з базами практик для підготовки фахівців туристської індустрії, неоднозначна:

- державні туристичні підприємства, на яких можна було б організувати проходження практики, відсутні. Приватні туристичні фірми, в основному туристичні агенції, мають невеликий штат (до 5 чоловік) і неохоче беруть на практику. У зв’язку з високою конкуренцією на туристичному ринку й однотипністю надаваних послуг, керівники туристичних фірм намагаються не допускати практиканта до спілкування з клієнтом, аби не втратити останнього. Крім того, для менеджера туристської фірми сьогоднішній студент – це потенційний конкурент, тому чим краще ти його навчиш зараз, тим більшу конкуренцію він складе тобі потім. Звідси й та поверховість у практичній підготовці, відсутність доступу до документації;
- туристичні підприємства, які запропонували студенти для проходження практики (за місцем проживання батьків), на початковому етапі обіцяють усебічне включення практиканта у виробничий процес, проте без належного методичного контролю від ВНЗ вони просто підписують необхідні документи;
- стажування студентів за кордоном фактично зводиться до фізичної праці за повної відсутності методичного забезпечення та контролю від ВНЗ. З одного боку, практиканти працюють на робочих місцях і швидко набувають професійних знань, умінь, навичок; з іншого – більшість із них морально не готова до тривалого перебування в іншому культурному середовищі та значного фізичного навантаження. Ця психологічна напруга зводить нанівець той позитив, який дає зарубіжна практика;
- власна матеріально-технічна база ВНЗ – це туристичні науково-навчально-виробничі лабораторії (ННВЛ). Вони створені практично в усіх ВНЗ, які готують фахівців із туризму. Проте відповідно до діючого законодавства ННВЛ не можуть вести комерційної діяльності, тому студенти здобувають професійні знання, вміння та навички в ході рольових ігор, тренінгів, що в цілому, хоча й добре, проте не може бути повноцінною заміною справжнього професійного середовища.

Таким чином, з нашої точки зору, найбільш оптимальним для поліпшення практичної підготовки фахівців туристської індустрії є удосконалення баз практик ВНЗ, можливо, шляхом створення системи науково-навчально-виробничих центрів. Для подолання суперечності між новими технологіями в туристській індустрії та існуючою базою треба посилити співпрацю з іншими науковими установами, туристськими фірмами, організаціями, що здійснюють впровадження цих технологій та зацікавлені в підготовці кваліфікованих кадрів для туристської індустрії.

4. Професійна компетентність викладачів. Більшість викладачів, які готують спеціалістів для туристичної індустрії, у силу цілком об’єктивних причин, не мають відповідної освіти та досвіду роботи. За таких умов вкрай важко формувати в студентів професійну культуру, розвивати професійне мислення, виробляти професійні навички. У цій ситуації, очевидно, посилюється значення психолого-педагогічної та методичної підготовки викладача, реалізації гуманістичних взаємовідносин між учасниками педагогічного процесу, використання інтерактивних методів навчання. Незалежно від стажу наукової роботи, вченого звання, обов’язковою умовою викладання на кафедрі туризму повинно стати проходження курсів підвищення кваліфікації зі спеціальності чи стажування на туристичному підприємстві.

5. Пізнавальні та спеціальні (економічні, географічні, філологічні тощо) здібності студентів. Туризм – явище багатогранне, яке включає знання історії, географії, економіки, філософії, релігієзнавства, етики, естетики, культурології тощо. Студентам необхідно засвоювати значний обсяг навчального матеріалу, щоб стати справжніми фахівцями у своїй галузі.

Крім того, туризм дуже швидко розвивається. Тому необхідно дбати не тільки про накопичення студентом знань (кількісний приріст), але й про формування мотиваційних установок щодо постійного поновлення цих знань упродовж життя. У зв’язку з цим повинен змінитися підхід до навчання в цілому: не просто передавати певну суму знань, а виробити потребу їх поповнювати. Для цього ширше застосовувати індивідуалізацію та диференціацію практичних завдань для розвитку пізнавальної самостійності студентів; працювати над формуванням мотиваційних установок щодо самостійного оволодіння ними практичних умінь та навичок; орієнтувати кожного студента на самоорганізацію та самореалізацію.

6. Зміст, форми та методи практичного навчання. Особливу увагу необхідно приділяти розробленню навчально-методичного комплексу та наскрізної програми практичної підготовки. Ефективність організаційно-методичного забезпечення практичного навчання визначається за трьома критеріями з відповідними показниками: змістовий (обсяг практичних знань і умінь, ґрунтовність і дієвість знань), операційний (правильність виконання завдань, якість виконаної роботи), особистісно-розвивальний (наявність самоконтролю, ініціативність). Цілком очевидно, що необхідно подбати про забезпечення тісного зв’язку теоретичної та практичної підготовки, збільшення терміну практичного навчання, забезпечення керівництвом практик досвідченими викладачами.

Здебільшого в навчально-методичній літературі ефективність навчально-виховного процесу, забезпечення високого рівня теоретичної та практичної підготовки майбутніх фахівців обмежують лише діяльністю викладачів. Натомість, цю проблему неможливо вирішити силами однієї кафедри чи навіть силами одного навчального закладу. З нашої точки зору, необхідно цю проблему вирішувати всебічно:

- на державному рівні – удосконалення нормативно-правової бази, розробка нового положення з практичної підготовки студентів ВНЗ, створення економічних умов зацікавленості роботодавців в організації проведення практики; зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів шляхом оснащення сучасною технікою та обладнанням;
- галузевому – створення мережі провідних туристичних фірм для проведення практичної підготовки студентів, проведення стажування викладачів на провідних туристичних підприємствах, створення підручників нового покоління та комплексів навчально-методичного забезпечення, зорієнтованих на практичну підготовку майбутніх фахівців;
- навчальних закладів – приведення у відповідність із вимогами часу об’єктів проходження практики в навчальному закладі; залучення до проведення практики найбільш досвідчених викладачів з виробничим стажем роботи; укладення договорів з підприємствами для проходження виробничої практики студентами в провідних туристичних підприємствах, у тому числі за кордоном.

Таким чином, туристичні підприємства потребують спеціалістів високого рівня професійної компетентності, творчих особистостей, здатних забезпечувати виробництво високоякісних конкурентоспроможних послуг. Недосконалість навчальних планів, програм практики, відсутність чіткої та продуманої системи практики породжує проблеми й упущення в підготовці фахівця, у формуванні технологічних умінь. Діюча система не спрямована на формування комплексу професійно значущих якостей особистості, які забезпечують високий професіоналізм майбутніх фахівців туристичної індустрії. Тому ефективне розв’язання проблеми практичної підготовки студентів потребує оновлених підходів до використання методичних форм, засобів та видів практичного навчання.

Ефективність організації практичної підготовки повинна забезпечуватися на державному та галузевому рівнях, співпрацею студентів та викладачів ВНЗ. У пошуках шляхів удосконалення практичної підготовки майбутніх фахівців необхідно здійснити аналіз вимог сучасної туристичної галузі, розробити систему професійних функцій, типових виробничих завдань та відповідних комплексів умінь фахової діяльності майбутнього спеціаліста. Намагання створити систему підготовки, яка б випереджала замовлення галузі, не завжди виправдовує себе. Тому створення оптимальної системи взаємодоповнення і взаємозбагачення двох структур туристичної фірми і ВНЗ у справі підготовки сучасного спеціаліста, який би володів необхідними знаннями, мав сучасну практичну підготовку, володів новітніми технологіями виробничого процесу, є реальним завданням побудови загальної теорії вищої професійної освіти.

Література

1. Бажал І. Гостинець гостинності: круглий стіл на тему “Проблеми підготовки кадрів для готельного господарства” [Електронний ресурс] / Іван Бажал // Дзеркало тижня / людина. – 2005. – №18 (546). – С.1. – Режим доступу до вид.: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/gostinets_gostinnosti_krugliy_stil_na_temu_problemi_pidgotovki_kadriv_dlya_gotelnogo_gospodarstva_u_.html
2. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за напрямом 6.140101 „Готельно-ресторанна справа” / кол. авт. під заг. кер. А.А. Мазаракі. – К.: КНТЕУ, 2007. – 46 с.

Щука Г.П. Организация практической подготовки будущих специалистов туристической индустрии

В статье рассматриваются проблемы практической подготовки специалистов туристической индустрии в высших учебных заведениях. Дается характеристика основным факторам, которые влияют на уровень практической подготовки и определяются условия ее эффективности.

Ключевые слова: туризм, учебно-воспитательный процесс, практика.

Shchuka G.P Future tourism industry specialists’ practical training organizing

The article considers issues of tourism industry specialists’ practical training at universities. There are characterized main factors, influencing the level of practical training, and conditions of training efficiency are being defined.

Key words: tourism, educational process, practice.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.