Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Світлана Степанова
Міжнародний туризм. - 2001. - № 4(40). - С.26-29.

Ізраїльська Одисея, або п'ять листів з Га-Ерецу

Ізраїль унікальний хоча б тим, що розпочинається для більшості мандрівників ще вдома. Ну, скажіть, про який край намріяно й написано більше, ніж про Га-Ерец - Обітовану Землю? Я теж усе життя мріяла зазирнути за священну завісу, що відокремлює її від решти світу. І вимріяла. Завдяки запрошенню Міністерства туризму Ізраїлю переді мною вперше простелилися сухі дороги країни. А оскільки вражень увесь час було, що називається, "по вінця" - відразу почала виливати їх у листах до рідної редакції.

Лист перший. Новий Тель-Авів і Стара Яффа

Єрусалимський краєвид з Оливної гори За вікном шикарного тель-авівського готелю "Дан Панорама" займається світанок. Середземне море з чорно-синього перетворюється на блакитне. Все моє єство рветься на пошуки пригод, та кволе тіло після нічного перельоту вимагає підкріплення. Тому спускаюся в ресторан і завмираю від захвату: в Європі "шведські столи" такими довгими не бувають. Це вже потім мені пояснили, що в Ізраїлі їжа - національний спорт. А зараз обмежуюсь оглядовою екскурсією та легким сніданком. Принагідно пересвідчуюся, що розповіді про роздільне харчування в Ізраїлі - не міф: якщо пропонуються молочні страви, то м'яса не допроситеся ні за які гроші. Свинини і зайчатини теж не шукайте. Натомість конина, верблюжатина і страусятина мають тут незмінний успіх. Та що це я про такі ниці матерії? Усі в сад! Точніше, на море. Дорогою спостерігаю, як у скверику зграйка місцевих одудів "розбирається" із цілком нашими горобцями. Хоча ні. У самців на щічках чітко проглядаються додаткові чорні пір'їнки на зразок мініатюрних пейсиків. Це ж треба!

На превеликий мій подив, усі пляжі виявляються безкоштовними і державними (в Ізраїлі так повсюди). Ранні курортники зайняли місця на лежаках. На тлі узбережжя, забудованого дорогими готелями, усі ці люди виглядають як мінімум на тисячу доларів. Не бажаючи програвати на їхньому тлі, я скерувала стопи углиб галасливого міста.

Було нескладно помітити, що в Тель-Авіві правил дорожнього руху практично не існує. Іноді здавалося, що машини прослизають просто під ногами заглиблених у свої справи пішоходів. Якось непомітно вулиця переросла у гамірний східний базар. І хоч навколо буяв юний травень, на ринку панувала щедра осінь. У продажу - буквально все!

Руїни великої синагоги в Єврейському кварталі Старого Єрусалима Ще трохи поблукавши тінявими вуличками, я повернулася у готель, де на групу українських журналістів уже чекав гід, який представився Федором. Ми трохи здивувались, адже у програмі було сказано, що нашим чичероне має бути такий собі пан Йонатан. Та наші сумніви швидко розвіялися. Просто іврит - цікава мова, в якій звук "ф" на початку слова вимовляється як "п". Свого часу Федір не схотів бути... (краще самі підставте) - і тоді народився Йонатан, що в перекладі означає те саме, що й грецький еквівалент - Федір, "Дар Божий". Завдяки цьому чудовому гідові ми зрозуміли, що Тель-Авів - веселе місто. Трикімнатна квартира біля прекрасного пляжу Тель-Барух (одного з трьох в ізраїльській столиці) коштує, наприклад, 700 тисяч доларів. Мабуть, тому, що звідси дуже зручно діставатися до найкозир-ніших "злачних" місць Тель-Авіва. Нічне життя тут розпочинається о першій ночі й завершується вранці. Недарма кажуть: "Тель-Авів розважається, Єрусалим молиться, а Хайфа працює".

Втім, у місті є й спокійні куточки. До старої Яффи, або Йоппії, як вона називається в новозавітній книзі "Діянь святих апостолів", ми по-трапили вже уночі. Нині це - старовинне серце Тель-Авіва, яке колись було морськими воротами Ізраїлю, звідки вирушали у свої подорожі пророк Іона, апостол Павло та безліч інших знаних і незнаних мандрівців. Близько сорока років тому звідси виселили майже всіх мешканців, провели капітальну реконструкцію старих кварталів, а потім продали будинки тим, хто хоч якось міг довести, що він - митець. Таким чином і з'явилися тут сотні антикварних крамничок, галерей, виставкових залів та музеїв. Вузесенькі вулички, названі чомусь на честь знаків Зодіака, - кручені й перекручені, як гороскопи шахраюватих українських астрологів. Та в одному місці вони сходяться, утворюючи невеликий майдан, над яким - о, диво! - просто в повітрі ширяє живе мандаринове дерево в бетонному яйці. Дротів, на яких тримається конструкція, не видно, бо композиція символізує єврейський народ, який, навіть розсіяний по всьому світі, навіть відлучений од свого коріння, не згинув, а продовжував плодоносити. Ще одна незабутня пам'ятка старої Яффи - будиночок, у якому апостол Петро воскресив Тавіфу-ткалю. Вже чотириста літ приміщення належить побожній вірменській родині, яка всі ці роки самовіддано оберігає християнську святиню від мусульманських зазіхань. І лише нещодавно приміщення взяла під охорону держава.

Лист другий. Під пальмами Єрусалима

Аж паморочиться в голові: я у Святому Місті. Здається, й назвати його інакше не можна, так тут відчувається спре-сованість часу і простору. Замість будильника злегка дзвенить весь континуум, нагадуючи, що доля судила мені перебувати в Єрусалимі лише добу - тож спати не годиться. Хоча, напевно, то видзвонюють сотні церков усіх конфесій на чолі з храмом Воскресіння Христового. Даремно протестанти не визнають, що справжні Голгофа та Гріб Господній знаходяться під високим склепінням саме цього православного храму. Адже рівноапостольна цариця Олена ще на початку четвертого століття знайшла тут Животворний Хрест Христовий, від доторку якого зцілився хворий і воскрес померлий. Це й дало змогу відрізнити його від двох інших хрестів, на котрих поруч з Ісусом були розіп'яті розбійники.

Гора Сіон (давніша назва - Моріа) із католицьким храмом Дормідіон Бачила я й славнозвісний монастир Хреста - в центральному єрусалимському парку, на тому самому місці, де праведний Лот посадив колись три гілочки - кедрову, кипарисову та соснову. Вони дивовижним чином зрослися, утворивши небачене дерево, що його пізніше цар Соломон використав для побудови першого Храму на горі Моріа. Потім із цього дерева зробили хрест, на якому й був розіп'ятий Христос. А тепер шматочки Голгофського Хреста рознесені по всьому світу, щоб дарувати благодать стражденним людям.

Спускалися ми й у гробницю Пресвятої Богородиці в Кедронській долині, де, як відомо, її пречисте тіло перебувало лише три дні перед тим, як було взяте на Небо. Тому-то ніде на землі не вшановують мощей Діви Марії. Католики, правда, показують у турецькому Ефесі іншу гробницю Богородиці, та православна традиція однозначно свідчить: її місцеперебування - на Святій Землі.

Колосальне враження справив Музей голокосту. У повній темряві, яка створює ефект необмеженого Всесвіту, сяють тисячі, мільйони вогників-зірочок - душі загиблих у гітлерівських катівнях єврейських дітей. А тим часом монотонний голос диктора безкінечно довго називає їх за іменами... Це справді дуже страшно. А вранці перед від'їздом з Єрусалима в мене була пригода. Точніше, епізод. Взагалі єрусалимці встають рано - о шостій на вулицях уже повно люду. Меткі службовці та неквапливі ортодоксальні іудеї з подивом і, як мені здалося, з осудом дивилися на самотню жіночу постать у досить легкому вбранні. Якщо зважити, що побожні хасидки за будь-якої погоди мають бути у товстих панчохах, двох цупких спідницях і густих перуках, то я виглядала трохи легковажно. Проте не почувала жодної провини. Більше того - раділа, бо нарешті стала справжньою прочанкою. Не вистачало дрібниці: пальмового віття, яке кожен паломник має привезти додому зі Святої Землі. Так от: стою я і роздивляюся маленьку паль-мочку на клумбі на предмет відламування від неї гілки. Потім обходжу її, обдивляюся і вирішую не нахабніти. Вже повертаюся іти на пошуки дикіших представників місцевої флори, як раптом до мене підходить поліцейський і починає на чистому івриті розпитувати, хто я така і чого мені тут треба. Дуже милий, ґречний молодий чоловік. Тож я і пояснила йому за допомогою усіх відомих мені єврейський слів на зразок "ле хайм", "бесе-дер" і "шалом", що я журналістка з України і що я тут гуляю. На щастя, він мені повірив, навіть паспорта не попросив. Та було пізно: бажання обдерти якусь паль-мочку зникло у мене разом із мовним бар'єром. І де ті прочани брали пальмове віття?

Лист третій. На мертвому морі

На мертвому морі Я щойно була на Мертвому морі. У буквальному розумінні "на". Лежала на цьому найбільшому в світі водяному матраці без жодних зусиль і тихенько заколисувалась. Але такому врівноваженому станові передувала відчайдушна боротьба із власним тілом, яке у цій невагомості розповзається по поверхні води, як масло по сковорідці. Втім, аналогія на цьому скінчається, оскільки у цій найбільшій суходільній заглибині світу підсмажитися неможливо. Усе зайве сонячне проміння розсіює додаткова повітряна лінза завтовшки 400 метрів. Купання дарує абсолютно незабутні відчуття. Можна піднімати руки й ноги, класти голову на воду, спокійненько читати книжку. А ці божевільні туристи - я звідти добре бачила - хлюпочуться у басейнах! Варто було так далеко їхати. Хоча, може, вони перенюхали брому, якого тут в атмосфері значно більше норми, і не мають снаги для дальніх запливів. Навіть погляди гарячих єврейських чоловіків, які я час від часу ловила на своєму розслабленому організмі, не дуже обпікали. Тож економія крему від засмаги - очевидна.

Потім підійшли люди в білих халатах і повели мене, бідолашну, на процедури. Мастили грязюкою, масували обличчя, мили й знов намащували якимись східними притираннями і кремами. А коли дозволили встати, було враження, ніби я вся зроблена з вати. Ледве дочалапала до номера, впала на ліжко й заснула сном праведниці. Втім, якщо й з протилежною статтю обходяться так само, як зі мною, то, напевне, на Мертвому морі навіть гарячі чоловіки стають праведниками.

Усі готелі на Мертвому морі - найвищого рівня Підвелася рано-раненько зовсім свіжа і зустрілася на пляжі із псоріазниками. Бідолашні соромляться свого вигляду, тож купаються до схід сонця. Та нічого, ім недовго мучитися. Певна річ, у хорошому розумінні слова. Мертве море швидко допомагає навіть у найважчих випадках, а його лікувальний ефект (зокрема стосовно псоріазу) зберігається від шести місяців до дванадцяти років. Готелі тут коштують нівроку, та, якщо поділити загальну вартість проживання й лікування на дванадцять, вийде дешевше, ніж щоліта безуспішно страждати десь на Херсонщині. Можна піти й іншим шляхом: у кібуцах (сільських громадах) пропонують недороге житло, а в п'ятизіркових готелях - якісне лікування. Хоча непогано лікують і в самих кібуцах. Цей варіант має й додаткові плюси. Прямо на території кібуца Ейн-Геді, наприклад, є чудовий ботанічний сад, де під кожну рослинку підведена рурочка для крапельного зрошення. Тому ростуть там не лише сухостійкі кактуси та баобаби, а й верби та "лілеїсаронські". Просто якийсь слоган виходить: відпочивай, насолоджуючись - насолоджуйся, лікуючись! (До речі, від перестановки слів зміст не змінюється - ознака правдивості гасла).

Покидаючи Мертве море, ми бачили соляний стовп - дружину того самого праведного Лота, яка через свою надмірну цікавість до долі покараних Богом Содома і Гомори, вже три з половиною тисячі років не може зрушити з місця. І хоч як кортіло востаннє поглянути назад на оазу здоров'я, я все ж таки вирішила стриматися.

Лист четвертий. Коралове намисто Ізраїлю

Переїзд від Мертвого моря до Червоного видався цікавим і веселим, бо наш гід Йонатан Федорович запропонував розважитися: завітати до Крейдяної печери на межі двох пустель - Іудейської та Негев. Ми легковажно погодилися, сподіваючись побачити щось на зразок великого дитячого набору для малювання на асфальті. І схибили. Крейда виявилася не шкільною, а будівельною, тобто пилоподібною. Треба було нас бачити, коли ми нарешті виповзли з тієї печери. Зате ж і купалися потім з потрійним задоволенням!

В одному з численних ізраїльських заповідників В Ейлаті все спокійно. І над водою, і під. Я не надивуюся, які тут врівноважені риби. Вчора запливаю в кораловий заповідник (повірте, суто випадково) і бачу навколо себе цілу купу цікавих риб'ячих рилець. Вони роздивляються мене, я -їх, і все це тихо, благочинно. Аж раптом нашу ідилію брутально порушують. Берегом починає бігати якийсь бевзь із гучномовцем, щось кричати незрозумілою мовою і вимахувати ручиськами. Я й сама знаю, що справляю на чоловіків незабутнє враження, тільки чого ж так галасувати? Міг би сказати те саме увечері, в затишному барі або ресторані.

Ні, ізраїльтян збагнути іноді дуже важко. Вони й самі це усвідомлюють. Адже в країні мешкають євреї вісімдесяти "національностей". Хоча до видового розмаїття коралових ри-бокїм все одно далеко. Цих тут кількасот і всі навдивовиж гарні. В Ейлаті навіть видають солідні іхтіологічні каталоги, та запам'ятати назви цих рибок - червоних, золотих, білих, смарагдових, синіх, чорних, у цятку і смужечку, з губками бантиком і рурочкою - просто неможливо. Залишається одне - брати напрокат маску, трубку, ласти та й милуватися підводним світом. А корали тут - барвисті, як веселка! Картину доповнюють сюрреалістичні морські їжаки, зірки та актинії.

Вечеряли ми у підводному ресторані. Після завершення його будівництва всі охнули - це "акваріум навпаки". Люди знаходяться у прозорій банці, а навколо неї плаває уся живність Червоного моря. Сидимо вечеряємо, а за склом - те саме, що й у тарілках. Смачного!

Вранці на яхті прогулювались уздовж берега. Ізраїльський шматочок узбережжя - невеличкий, якихось одинадцять кілометрів, зате звідси водночас видно чотири країни: окрім Землі Обітованої, ще й Йорданію, Саудівську Аравію та Єгипет. Нам розповіли про коня короля Йорданії, який (не король, а кінь!) переплив Акабську затоку Червоного моря і опинився в Ізраїлі. Довелося його депортувати назад.

Лист п'ятий і останній. Серед дітей пустелі

Бедуїнам і без Тефалю добре живеться Про коней ми ще раз згадали в містечку Рахат, у садибі бедуїнського шейха, куди потрапили на обід, - звісно, теж випадково. З'ясувалося, що чистокровний скакун на Близькому Сході - не засіб для пересування, а неймовірна розкіш, яка коштує не менше за "Мерседес" останньої моделі. Самі бедуїни утримують верблюдів, яких оберігають і пестять, та овець, яких стрижуть і ріжуть. Кожному своє. А загадковому народові для повного щастя потрібні лише свобода й пустеля. Під час нашої ізраїльської епопеї я не раз бачила бедуїнські брезентові, терті-перетерті намети. Та не треба думати, що це жебраки - часто-густо над наметами стирчать наймодерніші тарілки супутникового зв'язку. Просто побут у бедуїнів неймовірно спрощений, як і в усіх кочовиків. Але останнім часом картина почала змінюватися: політика держави спрямована на утворення та облаштування бедуїнських міст. Молодь у принципі не проти, а ось старі люди і в містах продовжують мешкати у своїх наметах.

Рахат - суто бедуїнське місто. Євреї там не живуть. Але бувають. Тому на вивісках виключно арабська в'язь та... кирилиця. Річ утім, що в подібних містечках - найдешевший "шопінг", тож сюди регулярно навідуються незаможні СНДівські репатріанти.

Нашу невеличку групку шейх прийняв у власному домі. Обстановка спартанська, проте аж виблискує чистотою. У шейха дві дружини, дві невістки та дві доньки - усі надзвичайної східної вроди. Обідали на подушках, а страви, серед яких вирізнявся жовтогарячий духмяний плов, - на величезних тацях перед нами. Для диких європейців подають ложки. Шейх гостинно частував, хоча з нами не їв - правовірному мусульманинові не годиться трапезувати з жінками. Сама собою зав'язалася світська бесіда. Господар закінчив два університети, обіймав солідні державні посади. Не цурається він і східного гумору. В Києві таких смішних анекдотів із життя бедуїнів я точно не чула. Прощання і фотографування затяглися надовго, тож зараз ми ледве не спізнюємось на літак.

А так не хочеться прощатися з єдиною в світі країною, де мені справді інколи бувало рідніше й тепліше, ніж удома. Ну що ж, дасть Бог - повернуся...







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.