Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Якименко В.І., Михайлова О.М., Крюкова Т.І.
Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація та управління підприємствами
туристичної індустрії та туристичної галузі в цілому. - 2008. - №12. - С.268-272.

Джерела колективізму та індивідуалізму в економіці, спорті та туризмі

Актуальність проблеми взаємодії категорій „колективізм” та „індивідуалізм” визначається їх зростаючою роллю в економіці, політиці, спорті, туризмі та інших видах життєдіяльності, що вимагає їх подальшого з’ясування та дослідження.

Мета дослідження - визначення особливостей генези колективізму та індивідуалізму в період їх наукового усвідомлення в Україні.

Колективізм та індивідуалізм існують з роду-віку, від зародження людської цивілізації до наших днів. Проблематика співвідношення та взаємодії колективізму та індивідуалізму в суспільній життєдіяльності стає особливо цікавою в перехідній, транзитивній економіці для науковців усіх гуманітарних напрямів, бо індивідуалізм у ринкових відносинах набуває все більшої ваги і об’єктивно звужує позиції колективізму.

Природу ж і сутність колективізму та індивідуалізму можливо осягнути лише розглядаючи ці категорії комплексно і більш ґрунтовно, з помітним акцентом на духовну їх складову, бо вона, на наш погляд, недостатньо використовується в дослідженнях.

Колективізм зароджувався в первісну добу, коли наші пращури об’єднувались за для виживання, але розглянемо колективізм разом з індивідуалізмом не з сивої давнини, а в останнє століття, коли ці категорії набули значного розвитку й досить інтенсивно досліджуються в історичному ракурсі.

За даними дослідників, потреба в спілкуванні з однолітками, тобто в колективізмі, проявляється у дітей вже у віці 4-5 років [1], а сьогодні, напевно, й раніше. Безпосереднє спілкування, як генетично вихідне, не втрачає свого значення на протязі всього людського життя. У своїй основі потреба суб’єкта в стосунках з іншими людьми є потребою в оцінці, яку він одержує від них та яку дає сам. Така взаємна оцінка приводить до пізнання людиною своїх можливостей, а також можливостей своїх партнерів і, таким чином, забезпечує найбільш ефективну саморегуляцію індивіда та досягнення ним своїх життєво важливих цілей в співпраці з партнерами.

У процесі розвитку індивіда в системі суспільних відносин розвивається й безпосереднє спілкування, збагачуються його засоби і способи, змінюються його сфера та функції.

В історичному плані, на ранніх етапах антропосоціогенезу, саме безпосереднє спілкування було тим вихідним соціально-психологічним феноменом, яке потім дало початок усім іншим соціально-психологічним явищам і продовжує зберігати значення й для сучасної людини.

Безпосереднє міжособисте спілкування неминуче вело до появи малих контактних груп, які в генетичному та історичному відношені є первинною й універсальною ланкою колективізму.

Ще сто років тому Є.В. Де-Роберті й М.І. Кареєв обґрунтували положення про те, що головну роль у поведінці й діяльності людей відіграє їх індивідуальна і колективна психіка.

Євген Де-Роберті (1843-1915) пояснював обумовленість соціально-економічної поведінки людей такими психологічними чинниками, як бажання, емоції, характер, напрям думок, воля і т.ін. [2].

М.І. Кареєв (1850-1931) звернув увагу на роль індивідуальної й колективної психіки людей в функціонуванні різних проявів суспільної свідомості [3].

Георгій Плеханов (1856-1908) розглянув матеріальні передумови формування психічного складу різних соціальних груп. До них він відносив структуру суспільства й соціально-економічні відносини між людьми.

Їх психічний склад проявлявся в їхніх звичках, проявах, почуттях, ідеалах, прагненнях, які виражали їх спосіб життя і, врешті решт, їх становище в суспільстві.

Акцентуючи на психічній складовій індивідуалізму і колективізму, згадаємо критику відомого філософа Володимира Соловйова (1853-1900), насамперед марксистської політичної економіки, яка відділяла принципово „область хозяйственную от нравственной”.

Його послідовник Сергій Булгаков (1871-1944), економіст і філософ, вважав людську особистість самостійним чинником господарства, саме тому він вважав, що неможливо до кінця зрозуміти господарське життя поза особистою ініціативою, поза творчим до нього ставленням, поза різними вольовими імпульсами.

Володимир Бехтерев (1857-1927) у фундаментальній праці „Коллективная рефлексология” досліджував широке коло спеціальних проблем колективізму, таких як колектив - збірна особистість; колективне об’єднання; колективна творчість; узгоджені дії та інше. Він вважав, що закони виявлення діяльності колективу такі ж, як і закони виявлення діяльності окремої особи.

„Колективні рефлекси” виявляються в колективних спостереженнях, колективних інстинктах, колективних емоціях, колективному зосередженню і т.ін.

В. Бехтерев розкриває процеси взаємовпливу, взаємоіндукції, взаємо копіювання в колективах, у спілкуванні людей. Створюється свого роду енергетичне психологічне поле, в якому люди сприймають один одного і відповідно реагують на ті чи інші явища.

Цікава для розуміння колективізму гіпотеза Карла Юнга (1875-1961) про колективне несвідоме, як систему, яка має колективну, універсальну і безособистісну природу, ідентичну у всіх індивідів. Юнг виділяв особливості колективного несвідомого:

1) своїм існуванням воно зобов’язане виключно спадковості;
2) воно не засноване на особистому досвіді й не розвивається індивідуально;
3) його зміст в основному представлений архетипами - попередніми формами, які лише вторинним чином стають усвідомленими.

Архетипи є позасвідомими образами самих інстинктів, а конкретні форми архетипів реалізуються символічним шляхом через архетипний образ у психіці індивідів.

К. Юнг також стверджував, що колективне підсвідоме, на відмінність від особистісного, ідентичне у всіх індивідів, тому при спілкуванні з діловим партнером у ньому можливий маленький прояв таких же психічних переживань, які він несвідомо приписує собі самому.

Особливого значення в діловому спілкуванні набуває закон конгруентності Карла Роджерса (1902-?), який спирається на принцип самоактуалізації особистості. Згідно з цим принципом основний мотив особистості прагнення до самоактуалізації. Вона полягає в реалізації особистістю своїх здібностей з метою зберегти життя, зробити себе більш потужною, а життя - більш задовольняючим її.

Самоактуалізація особистості відбувається і в міжособистісному спілкуванні, де процеси оцінювалися, розумілися і співпереживалися, можуть привести до більш тісної психологічної взаємодії. При цьому спілкування буде більш вільним, коли у обох партнерів спостерігається конгруентність - відповідність досвіду, усвідомлення та співучасті.

Саме таким бачив тисячі міноритарних акціонерів Г. Мінс, у своїй теорії „колективного капіталізму” (60-ті роки ХХ ст.), де власність розсіяна серед багатьох, корпорації дійсно слугують інтересам суспільства. Мінс запропонував навіть проект економічної реформи щодо втілення своїх теоретичних пропозицій, вона, безумовно, не проблема. Спорідненою була й теорія „народного капіталізму” відомого Людвіга Ерхарда, а також американця М. Надлера та італійця Д. Сальвадорі, яку підтримали президент торговельної палати США Джонсон та президент Нью-Йоркської фондової біржі Фамстон.

Уже сама ця підтримка акулами бізнесу викриває „народність” цієї теорії, хоча в Німеччині вона й відіграла позитивну роль в економічному зростанні.

Слід нагадати й концепції „дифузії власності”, „революції управляючих”, „революції влади без власності в доходах”, які просували й пропонували видатні вчені Дж. Гелбрей та А. Бейлік. Але сутність подібних концепцій полягала в тому, що монополісти використовували мільйони колективних вкладів акціонерів для збільшення саме своїх прибутків, володіючи контрольними пакетами акцій під стягом - власники, всі працівники та акціонери.

Наш земляк, а потім, американський нобіліант Саймон (Семен) кузнею в концепції „революції в доходах”, стверджував, що частка найбільш багатих з роками начебто зменшується. Та, на жаль, все навпаки, диференціація багатства в суспільстві різко підвищується, кількість тільки легальних мільярдерів у світі з 1982 р. зросла з 13 до більш як 1000, навіть в рідній Україні їх уже більше десяти, а в Росії - понад 70, в Китаї - більше 150, не враховуючи „підпільних”. До речі, в Україні їх сьогодні налічується понад 50 тис. Тільки підпільних мільярдерів, у той час як неодноразово опитувані соціологами вважають себе біднішими й в методології інституціональної теорії.

У „теоріях досужого класу ”(1899 р.) Т. Веблен виходить з єдності та взаємозалежності суспільних відносин, акцентуючи на психології господарюючих суб’єктів, поведінці економної людини. Такий підхід зближував методологію Веблена з методологією класичної школи і ще більше - з методологією історичної школи (доктрина Гільдебранда). У своєму розвитку теорія Веблена трансформувалась у метод групової колективної психології, яка виходить не з індивідуалізму австрійської школи, а з колективізму соціальної групи, від якого залежить стиль і рамки соціально-економічної поведінки її суб’єктів.

Другий представник інституціоналізму, Джон Коммонс, в „Інституціональній економіці”(1934р.) стверджує визначальну роль в економічному розвитку суспільства, сукупність юридичних інститутів як колективних організацій, функціонування яких реалізується в колективних діях. Саме в цих діях зосереджена рівновага, яка узагальнює економічні інтереси окремих індивідів й інтегрує в єдиний інтерес колективної інституції. Тому економіку колективних дій можна досліджувати тільки за допомогою методу групової (колективної), а не індивідуальної психології.

Марксизм розглядав колективізм суто з класових позицій і стверджував, що він зародився в середовищі робітничого класу в об’єднаних діях пролетарів проти капіталістів, але лише в соціалістичному суспільстві колективізм став загальним принципом відносин між людьми в усіх сферах суспільного життя. Соціально-економічною основою соціалістичного колективізму була так звана суспільна (державна, загальнонародна) власність на засоби виробництва, знищення експлуатації людини людиною. Але ж власністю люди не володіли, нею розпоряджалися „від імені народу” номенклатура, яка уособлювала державу, а остання експлуатувала громадянина на порядок дошкульніше, ніж капіталіст у цивілізованій країні. Тому індивідуалізм переслідувався як несумісний з соціалізмом за визначенням і розглядався як антагоніст колективізмові.

Колективістські засади насамперед в трудових відносинах в умовах домінування так званої соціалістичної власності сформували у значної і навіть більшої частини трудящих паразитичну впевненість у соціальній захищеності, агресивну заздрість до багатших за них, психологію утриманства, мінімальну відповідальність за результати та якість роботи, традиційну звичку до низької заробітної плати, невимогливість в особистому житті і т. інше.

Михайло Туган-Барановський Доречно зауважити, що в усі часи видатні вчені застерігали від недооцінки індивідуалізму і гіпертрофії колективізму. Ще в 1918 р. М. Туган-Барановський у праці „Соціалізм як позитивне вчення” писав: „Відкиньте вчення про абсолютну цінність людської особистості - і всі демократичні вимоги нашого часу виявляються здатними простим розпатякуванням”.

...Хаєк в „Дороге к рабству” попереджав, що відхід від індивідуалізму в ім’я загального блага спроможний викликати небезпеку тоталітаризму, що й відбулось у Радянському Союзі й його сателітах.

Однак не слід робити висновок, що колективізм - це тільки негативний феномен, а його антипод - індивідуалізм - суцільний позитив, бо і той, і другий постають сьогодні істотним гальмом формування у суспільстві відповідального, зацікавленого ставлення до праці.

Протиставлення індивідуалізму колективізмові і навпаки спрощують і заплутують процес створення ефективного соціально-економічного механізму функціонування трудових відносин на принципах обов’язковості, ініціативи, професіоналізму та ін., що втілені в небайдужому, господарському ставленні до праці.

Саме в ставленні до праці стикаються два теоретичних підходи - марксистський та ліберальний. В марксизмі колективність домінує над індивідуалізмом, у ліберальній теорії колективізм гальмує розвиток приватної власності з її недоторканістю.

В Україні для успішного впровадження ринку необхідно утверджувати саме принципи індивідуалізму з розумним обмеженням колективізму радянського штабу, як багаторічної складової духовно-практичного досвіду та перешкоди на шляху становлення більш ефективної приватної власності.

Але як трансформувати радянський колективізм в сучасний, відповідний транзитивним ринковим відносинам сьогодення? Хоч принципи комуністичної моралі й пропагували злиття колективного та особистого, індивідуального, інтереси громади домінували над інтересами індивіда, а працівники насправді були відчужені від засобів виробництва. При цьому досить значна частина трудящих ставилась до засобів виробництва як до своїх, ставилась сумлінно та відповідально до праці саме під впливом колективістської моралі, яка виховала за довгі десятиріччя в них такі якості.

Але суспільство постійно регламентувало поведінку індивідів передусім у сфері трудових відносин, дозволяючи ініціативу в окремих обставинах. Так, поширеною практикою було вибіркове рекордсменство в різних галузях господарства, яке санкціонувалось зверху, від імені суспільства і в якому брав безпосередню участь і автор статті, тоді сталевар, встановивши разом з колективом 900-тонну мартенівську піч №6 Маріупольського комбінату ім. Ілліча і шість світових рекордів річної виплавки сталі в найпотужніших агрегатах.

В цілому суспільство, громада об’єктивно пригнічували розвиток масової індивідуальної ініціативи, що гальмувало зростання продуктивних сил.

У роки незалежності України були дискредитовані як соціалістичний колективізм, так й індивідуалізм початкових ринкових відносин через абсолютну збіднілість переважної більшості народу й постійного поглиблення диференціації населення, з нестримним збагаченням олігархічно-кримінальної верхівки.

Однак колективізм та індивідуалізм вживаються разом в розвинутих країнах світу саме на подоланні відчуження працівників від засобів виробництва в умовах функціонування акціонерного колективного капіталу, який забезпечує порівняно високий життєвий рівень виробників матеріальних і духовних благ. Отже, колективізм виступає як складний соціально-економічний та психологічний процес, явище глобального плану, бо постіндустріальна, інформаційна цивілізація породжує функціонування якісно нових принципів колективізму працюючих як процесу. В ньому відбувається удосконалення таких загально гуманістичних позитивних рис колективізму, як взаємодопомога, взаємовиручка, підтримка і т. інше.

Ефективність колективних трудових зусиль проявляється в більш високому рівні продуктивності праці, якості продукції, в більшій демократизації трудового життя, участі в управлінні виробництвом у взаємному контролі за плідним використанням робочого часу, в захисті своїх прав, особливо при закритті підприємств або їх банкрутстві і т. ін. При цьому, як свідчить практика, в трудових колективах зростає індивідуальна відповідальність, культура та дисципліна праці, поступово утверджується законослухняність і впевненість у майбутньому.

Отже, колективізм та індивідуалізм у новому тисячолітті не суперечать один одному, не суперечать ні плюралізму форм власності, ні ринковим відносинам, ні сучасному менеджменту. Більш того, існуючі протиріччя між колективізмом та індивідуалізмом відіграють відтворювальну роль в умовах зростаючої конкуренції, коли необхідно максимально використовувати всі без винятку, як індивідуальні резерви кожного працюючого, так і трудових колективів у цілому.

Усе більше людей розуміють, що в одиночку важче досягти сталого добробуту, вибратись з бідності, самоідентифікуватись, але треба свідомо позбуватись зрівнялівки, соціального утриманства, і навіть паразитизму, безвідповідальності, розхлябаності й набувати рис зацікавленого творчого ставлення до праці.

Непересічні цінності колективізму та індивідуалізму знаходять своє втілення в усіх сферах людської діяльності, зокрема в спорті і туризмі.

Література

1. Аркин Е.А. Дошкольный возраст. - М.; Л. 1929.
2. Де-Роберти Е.В. Новая постановка основных вопросов социологии. М., 1909. - С.85-86.
3. Кареев Н.И. Введение в изучение социологии. - СПб., 1907. - С.106.
4. Плеханов Г.В. Избранные философские произведения в 5 томах. Т.I. - М., 1956. - С.644.
5. Соловьев В.С. Оправдание добра: Соч. в 2-х т. Т.I. - М.: Мысль, 1990. - С.407.
6. Булгаков С.Н. Философия хозяйства. - М.: Наука.1990. - С.187.
7. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология. - СПб., 1921. - С.13, 25.
8. Юнг Карл. Аналитическая психология. Прошлое и настоящее. - М.: Мартис, 1995. - С.72-73.
9. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека / Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1994. - С.77, 401.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.