<<< назад | зміст | вперед >>>

Подорожі в Українські Карпати

Ганс Цбінден. Мандрівка по гуцульських горах

В долині Бистреця

На другий день поїхав із нами Шекерик у долину Бистреця, де запросили його на свято «розлучінє». Романтична та дика дорога в'ється вздовж Чорного Черемоша. Із принадної, широкої долини пробивається вгору вздовж глибокого яру вузенький плай.

По дорозі зустрічаємо великі отари овець, а серед них у густій куряві пороху пастушку на коні, навантаженім із обох боків довгими, оправними сукняними бесагами. Біблійна картина! Ці стада є вістунами свята «розлучінє», що його, як споконвіку усвячений звичай, святкують на полонинах. Тут серед святкових обрядів, поєднаних із стародавніми заклинаннями та благословеннями, гасять ватру, вогнище колиби.

Далеко навкруги лунає по полонинах голос гуцульської трембіти. Трембіта, найшляхетніший інструмент Гуцульщини, - це чотириметрової довжини тонка дерев'яна труба, на кінці трохи поширена, а зверху обвинена березовою корою. Понад долинами несуться її сумні, протяжні тони. При весіллях, гірських святах і на Різдво, коли-то колядники в барвних одягах ідуть від хати до хати, тоді звучить трембіта зблизька і здалеку та, здається, начеб гори перекликаються між собою. Не з кожного першого-ліпшого дерева можна зробити трембіту. Мусить у нього вдарити грім, щоби із трембіти виходив голос грому, а кора, якою обплетена трембіта, мусить походити з такої берези, що росте над диким потоком, щоби шум хвиль звучав у її пісні.

Там, на горах, у лісній самотині долини Бистреця, слухав я в нашій хаті оповідань про Довбуша, найславнішого опришка Карпат.

<<< назад | зміст | вперед >>>