<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Історичне місто Малакка
Сьогодні ми відважились "повторити" подвиг португальців, зокрема португальського віце-короля Індії, Альфонса де Альбукерке, і відкрити для себе Південно-Східну Азію, їдемо ми до славнозвісної Малакки - столиці країни прянощів, про відкриття якої учні вчать на уроках географії. Малакка притягувала в Середні віки європейців насамперед прянощами, за які в Європі давали шалені гроші. Малакка - місто піратів, місто, де воднораз Європа відкрила Малайзію і Малайзія пізнала Європу.
Малакка - це симбіоз різних культур. Але тут наявна середньовічна європейська складова. Тут змінювались колонізатори: спочатку португальці, потім голландці, ще пізніше англійці. Місто знаходиться в гирлі, де річка впадає в море. У Малайзії немає великих річок, бо Малайзія - це вузький півострів, який далеко виступає в море. Тож теперішнє місце Малакки було вибране, для того щоб ця річка була одною з найбільших за розмірами. Річка нагадує Віслу приблизно біля Кракова, тобто по ній можна плавати невеличкими корабликами.
Дивуюсь португальцям, які долали такі відстані. Для багатьох - це була дорога лише в один кінець. Що їх спонукало в дорогу? Гроші? Слава? А може, пізнання? У всякому разі треба віддати їм належне, бо їхні відкриття були корисними для людства. Португальці принесли сюди християнство, хоча місцеві жителі вже прийняли іслам.
В'їжджаємо в Малакку. Заблукати тут важко, позаяк є одна головна дорога до центру міста і яка тягнеться вздовж річки. До речі, саме річка дала назву місту. В'їзд в стару частину доволі цікавий - червоні будиночки по обидва боки. З паркуванням виникли проблеми, заледве втиснули авто поміж іншими. Ми знаходились недалеко від місця, де річка впадає в море. Тут є Морський музей. Але який Музей! Головна частина музею знаходиться всередині збудованої копії корабля, яким португальці приплили сюди. Квитки були зовсім недорогими, тож ми підійнялись на борт. Корабель відтворює дух минулого часу. На мене він справляє враження великого, а що казати про місцевих мешканців, які його побачили?! Це те саме, що вперше побачити гігантський літак Боїнг.
Заходячи на корабель, треба зняти взуття. Всередині в трюмі є багато експонатів - карти, які відтворюють минулі часи, макети кораблів, невеличкі панорами того часу. Є що дивитися! До Малакки причалювали кораблі всіх славних мореплавців минулого - Кука, експедиції Магеллана, Дрейка, д’Альбукерке й інших.
Надивившись на експонати, попрямували до нашої машини. Тут нас чекала прикра несподіванка - аркуш паперу за двірником на лобовому склі. Це штраф за паркування в недозволеному місці. Скільки? - питаю Олю. 130 РМ! Ого-го! Це не менше 300 грн.! Звичайно, це псує настрій. Кому хочеться викидати гроші?
Ми поїхали далі по місту. На карті позначено два острови в межах Малакки. Попрямуємо туди. Переїхали міст. Острів плаский - будівель не видно. Шукаємо пляж, щоб трохи відпочити й покупатись.
На кінці острова є мечеть, проте пляжу немає. Зупинились, дружина ще раз подивилась на квитанцію. І враз вона помітила, що помилилась і штраф становить лише 30 РМ! Оце так! Радувались разом - усе-таки гроші треба цінувати. Поїхали назад до міста. Тепер треба було шукати, де запаркувати машину. Довго шукали місця. На жаль, видно, в цей день всі вирішили приїхати до Малакки - всі паркінги переповнені. Нарешті побачили подвір'я біля костелу. Залишивши авто, зайшли до І костелу помолитись. Це костел св. Франциска Ксаверія - хрестителя Індії. Оце так несподіванка!
Виявляється, він жив тут останні роки свого життя 1545-1552. У Малацці і помер. Лише пізніше, через 9 місяців, його останки перепоховали в індійському місті Гоа. Вийшли на І подвір'я і зустріли отця-китайця, який посвячував машину. За-1 питались його, чи можемо залишити машину на одну годину. Він не заперечив. Але невдовзі ми все ж таки знайшли приватний паркінг з ціною 5 РМ за день, тож ми повернулись і перепаркувались, можна сказати - просто позбулись авто. Звідти до старого міста, як рукою подати. Дорога туди вела вулицею, на якій продавались сувеніри. Діти дуже захопились тутешнім різноманіттям, купили і ми собі копії акварелі з видами старої Малакки.
Що таке стара Малакка? Це було колись маленьке, увага, європейське місто з декількома костелами. Був тут і форт. Саме місто було оточене мурами. Був, бо від нього залишились стіни і надгробні плити. Проте в старій Малацці досі чинні християнські церкви. Це згаданий вище латинський костел, є також і протестантська церква. Зайшли ми до неї. Всередині продавали сувеніри і різний дріб'язок.
Підійнялися на пагорб, щоб подивитися на руїни найстаршого тут костелу - костелу святого Павла, який збудували ще португальці в XVI ст. Навпроти стоїть пам'ятник св. Ксаверію. Щоправда, хтось відбив йому долоню. Мабуть, святий благословив місто. Руїни справляють на мене сильне враження. Як на мене, костел будували богобоязні християни, подивляюсь з їхньої віри. Проте тепер там, де стояв вівтар, ходять туристи. Хоча туристів у Малацці небагато. Переважно це китайці чи індійці. Приїжджають також гості із Сингапура. Від Малакки до Сингапура рукою подати - 200 км.
Підійнялись на пагорб, який височіє над містом. Уявляли як колись тут припливали європейці, стояли на рейді кораблі в морі. Уява сама малює цю картину. У підніжжі пагорба є руїни в'їзної брами до Малакки. Тут так само продають сувеніри, а індус пропонує сфотографуватись з ігуаною. Браму, мабуть, збудували ще португальці в XV-XVI ст. Це все, що залишилось від середньовічного форту.
Перекусили у величезній їдальні. Після прогулянок містом усім особливо смакувало, оскільки там було багацько людей. Не просто було знайти вільний столик, зате за їжею черги недовгі і швидко посувалися. Врешті нашвидкуруч перекусивши гамбургерами, поїхали подивиться ще одну цікаву місцину, яка зовсім неподалік від Малакки - Еєр Керох (англ. Ауег Keroh).
Згідно з путівником, у Еєр Керосі широкий вибір для туристів - зоопарк, парк метеликів і рептилій, музей аборигенів і музей міні-Малайзія. Ми почали оглядини з музею аборигенів. Аборигени малайською мовою оранг аслі, що дослівно означає "справжні люди" або "люди природи". Тут варто згадати про слово "оранг-утанг", яке означає "людина лісу".
Сам музей розташовано у великому бунгало. Всередині є виставка експонатів, що показують життя корінних мешканців Малайзійського півострова. Експозиція - це речі домашнього ужитку, різноманітна зброя для полювання і ловлі риби, зокрема духова трубка, про яку я читав пригодницькі книжки.
У таку трубку закладають маленьку стрілу, кінчик якої вмочений попередньо в отруту і вистрілює вона від сильного дмухання. Самі аборигени ще живуть у Малайзії. Вони не мають одного вірування. На їхні язичницькі вірування великий вплив мав індуїзм. Одні племена хоронять своїх померлих спалюючи, інші спускають померлого човном донизу річки, ще інші закопують у могили. Вони не живуть постійно на одному місці, а кочують з однієї місцевості в іншу.
Біля входу до музею стоять яскраво прикрашені вози, запряжені волами (принаймні ми так думали, що це саме ці тварини). Можна було покататись, але ми знехтували такою нагодою.
Хотілося оглянути справжнє селище аборигенів. Поїхали автомобілем бічними дорогами, які повинні довести нас до музею-селища, але знайти це місце не вдалося - виявляється, що його перенесли в іншу місцевість.
Під час цих пошуків ми натрапили на дуже мальовничий резерват природи, розташований на березі озера. Резерват розрахований для того, щоб познайомити відвідувачів із тропічним лісом. Його візитівкою є величезні кам'яні статуї динозаврів, крокодилів, черепах, які мають нагадувати фільм "Парк Юрського періоду". По всіх тих створіннях можна полазити, роздивитися їх і помилуватися зблизька. Під час прогулянки ми побачили величеньке стадо мавпочок, які активно вишукували собі поживу. Одна з них швидко поїдала залишки макдональдсівського упакування. Наші діти не дали забути, що головною ціллю нашого приїзду до Еєр Керох є ферма крокодилів, тож попрямували і туди.
Ферма - це типове місце для розваг і відпочинку. У величезних вольєрах гріються на сонечку зубасті крокодили, в тераріумах - анаконди й інші змії. У басейні плаває величезна черепаха, південні птахи вражають кольорами. Крокодили тут різноманітні: від великих до малих, від місцевих до африканських. Чесно кажучи, гігантська рептилія - це малоприємне видовище - лежить собі з відкритою пащею і вигрівається на сонці.
У відкритому амфітеатрі демонстрували ризиковане шоу. Четверо хлопців витягували за хвоста більш ніж триметрового крокодила з води. Рептилія лежала на сцені, один із дресирувальників палкою відкрив їй пащеку. Далі обережно, дуже обережно і поволі один дресирувальник вклав руку у відкриту пащу крокодила. Мить, і він міг позбутись руки. Вистачить, щоб крокодил закрив пащеку. Видовище просте, але як бачиш відкриту пащу крокодила, то розумієш, що відваги китайським працівникам ферми не бракує. Зрозуміло, що крокодил не піддається ніякому дресируванню і весь трюк побудовано на передбачуванні поведінки рептилії.
Скажу чесно, не подобається мені такий ризик.
А ще на фермі можна оглянути макети всіх найвизначніших будівель Малайзії - Петронасів, Телевежі, Державної мечеті, Форт Фамоса, мосту в Путраджаї. Все розташовано при вході на ферму. Туристи активно фотографувалися біля макетів - де ще побачиш всю Малайзію відразу!
Наостанок вирішили ще заїхати у музей міні-Малайзія. Але нам не дуже пощастило. На це чудове місце ми мали лише 40 хвилин, оскільки музей зачиняють о 17:00. Ми дуже швидко оглянули музей. Тут є експозиції будинків з різних штатів Малайзії. Можна побачити як жили, а може ще й живуть, звичайні малайзійці. У будинках досить прохолодно, меблів - обмаль, багато прибрані ліжка. Кухня - це, як правило, окреме приміщення. Усі будинки, звичайно, дерев'яні, підлога так само. В одному з бунгало підлога з бамбуку. Це будинок з острова Борнео. Коло будинків квітники. Всі будинки дуже великі, напевно, розраховані на великі сім'ї. На території музею ще є велика сцена, прикрашена прапорами, тут відбуваються концерти. Шкода, що ми були тут лише пробігом, бо оглядати бунгало можна весь день.
Час вертатись до Каджанга. Вирішив їхати іншою дорогою - через Порт Діксон, щоб може встигнути ще скупатись. Але дорога виявилась важкою - 100 км горами і джунглями, тож дістались туди аж після заходу сонця, зате як романтично поплавати під світлом місяця!
<<< назад | зміст | вперед >>>