<<< назад | зміст | вперед >>>
Мосоров В. Малайзія очима українців
Земля Лукута
Сьогодні ми вирішили відвідати Форт Лукут. Для цього вибирали дорогу гористою місцевістю, петляючи між плантаціями пальм, з яких добувають олію. Інколи трапляються плантації, де вирощують екзотичний фрукт - драгон (наукова назва пітайя, пітахайя). Чому саме драгон, тобто дракон з англійської? Бо за формою він нагадує дракончика і росте на деревах, подібних на кактуси. Плід важить 150-600 грамів. Фрукт їдять сирим, очистивши шкірку.
Їхали ми, як завжди, з пригодами, тобто блукаючи по густій павутині малайзійських доріг. Зробивши гак у 20 зайвих кілометрів, вирішуємо оглянути відомий пляж Bagan Lalang Beach. Хоч сам пляж невеликий, проте тут є дерев'яні будиночки (бунгало) на палях, які далеко заходять у море, утворюючи "пальму". Охочі можуть приїхати й винайняти собі один будиночок і слухати ночами шум моря. Під час відпливу майже всі будиночки є на суші, проте, коли приплив, усі вони стоять у морі. Тут майже не буває штормів, оскільки близько знаходиться о. Суматра, який прикриває узбережжя.
Подивившись на це чудо, поїхали знову в ПіДі, оскільки тут до моря не дійти. Дорога до ПіДі веде повз табличку з надписом - музей "Форт Лукут". Ми побували і тут і зовсім не жалкуємо про це рішення. Навдивовижу цікаве місце!
Ми вважали, що форт - це залишки англійських колонізаторів, але довідуємось, що його збудували малайці в XIX ст. Вміють малайзійці цінувати свою історію. Звичайно, вона не така відома, як історія Західної Європи, проте кожна історія є цікавою.
Тож оповім і я історію цієї землі. Фортецю збудував Raja Jummat bin Raja Jaafar - член родини Селангорського султана в 1847 році. Тоді ця земля на правах автономної провінції (дістрікту) належала саме султанату Селангора.
Тепер форт Лукут знаходиться в штаті Негері Сембелан. У XIX ст. кордони швидко змінювались внаслідок політичної нестабільності й впливу колонізаторів. Тож і Лукут змінював своїх володарів.
Чому саме тут збудовано форт? Далеко від теперішніх комунікацій? На відстані 20 км. від моря?
Історія землі Лукут пов'язана з видобуванням у цій місцевості олова. У XIX ст. тут знайшли олов'яні руди. Представник султанів Raja Busu сам із родини султанів Селангору розпочав видобування олова, проте забракло робочих рук. Тож китайці, які мешкали тоді в Малацці, поповнили ряди працівників, що призвело до швидкого збільшення видобутку олова. Тоді Raja Busu збільшив податки за видобуток. Це мало фатальні наслідки для нього і стало причиною повстання китайських робітників у вересні 1834 року.
Raja Busu разом із сім'єю заплатив високу ціну. Всіх їх вбили. За деякий час повстанці домовились з новим намісником від султана й повстання припинилось. Проте, пам'ятаючи про такий гіркий кінець, новий намісник згадуваний Raja Jummat bin Raja Jaafar вирішив побудувати собі форт, щоб безпечно почуватись на цій землі.
Сам форт займає площу 200 м. довжини і 170 м. ширини. Оточений ровом, розташований на горі, з якої відкривається прекрасний краєвид на Лукутську землю. Колись у ньому знаходилось два палаци: один для самого Raja Jummat bin Raja Jaafar'а, а інший - для його дочки. Проте час не зберіг їх. Зважаючи на те, що залишилось, помічаєш марність спроб людини створити щось стале на цій землі. Приходить час і праця людських рук пропадає. Приходять нові правителі та їм знову здається, що вони будують на віки. І знову історія повторюється, їхні задуми і тяжка праця людей так само втрачає сенс.
Тут на місці форту вирувало життя. Були прийоми знатних людей, тут, як зазначено в довіднику, страчували злочинців, а тепер це лише порожній пагорб, де панує тиша і гуляє вітер.
Raja Jummat bin Raja Jaafar був успішним правителем провінції, тому сам султан Селангора видав свою дочку за нього заміж і дав широку автономію для Лукута. Raja Jummat помер у 1865 році. Після нього намісником у Лукуті став його син Raja Bot - син дочки згадуваного султана Селангора - Мухаммада. Він був останнім намісником султанів Селангора в Лукуті. Через брак солдатів Raja Bot змушений був найняти 30 арабських войовників. Проте справи йшли щораз гірше й у 1880 році Лукут згідно з угодою Selangor-Sungai Ujang Boundary відійшов з-під влади селангорських султанів.
Теперішній форт - це частина музею. Сам музей - форт на схилі гори. Вхід у музей безплатний - вистачить записати свої дані. Вписую: "Володимир-Україна". Працівник музею цікавиться: "Україна, де це?". "Європа", - відповідаю. Мабуть, ми були першими українцями, які побували тут.
Відвідувачів майже немає - форт знаходиться на узбіччі головних комунікацій. Територія музею ідеально прибрана. Повсюди невеличкі фонтанчики. Всередині приміщень музею кондиціонери працюють на повну потужність.
У музеї можна побачити побут людей Лукута XIX ст. Є тут також кімната історії султанату Негері Сембелан. Саме з 1887 року, коли утворено цей султанат, до нього відійшов і Лукут. Назва султанату в перекладі означає "Країна дев'ятьох", тобто країна, яка складається з дев'яти провінцій. Тож султанат має ще недовгу історію.
Прощаємось з працівником музею, не відомо, чи знову потрапимо на цю гору. Прямуємо до ПіДі, щоб скупатись у Малаккській протоці. Вже п'ята година пополудні. Сонце не так смажить, на морі приплив. Рівень води в такому разі тут підноситься приблизно на 1,5 метра, заливаючи величезну територію. Якщо вранці треба йти до моря приблизно з 0,5 км, то тепер море поряд. Швидше до води! Вода, неначе парне молоко. Купаємось досхочу. До заходу сонця. Варто подивитись, як сонце швидко опускається в море!
<<< назад | зміст | вперед >>>