Антоненко В.С., Лучкіна Ю.В., Михайлик А.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.48-50.

Соціально-економічний аспект використання культурної спадщини як туристичного ресурсу: теоретичні засади

Процес використання культурної спадщини у туристичній сфері робить її не лише транслятором суспільно значимої інформації. Використання культурної спадщини як туристичного ресурсу перетворює її у повноцінного учасника економічних та соціальних процесів, що протікають у суспільстві. Культурна спадщина повинна функціонувати, «жити», а не бути простою фіксацією фактів минулого.

З цієї точки зору цікавим є визначення культурної спадщини, сформоване культурологом Е.О. Баллером. В широкому значенні слова під «культурною спадщиною» вчений розуміє «сукупність зв’язків, відносин і результатів матеріального та духовного виробництва минулих історичних епох». В більш вузькому розумінні Е.О. Баллер визначає культурну спадщину, як «…сукупність культурних цінностей, що дісталися людству від минулих епох, що критично освоюються, розвиваються і використовуються в контексті конкретно-історичних задач сучасності, у відповідності з об’єктивними критеріями суспільного прогресу» [4].

Визначення Е.О. Баллера, на відміну від попередніх, висвітлює культурну спадщину, як основу розвитку суспільства, виділяє для неї чільне місце у соціально-економічних процесах, зокрема у туристичній діяльності. Проте у ньому, на нашу думку, також є певний недолік. Вимірювання культурної спадщини лише «об’єктивними критеріями суспільного прогресу» створює небезпеку надмірного прагматичного підходу до неї. До того ж постає питання: хто буде визначати ці об’єктивні критерії? Вчений розглядав культурну спадщину у контексті марксистсько-ленінської теорії культури в той період, коли панування однієї ідеології чітко і жорстко визначало роль і місце цієї спадщини у суспільстві. Ті ж культурні цінності, які не визнавались більшовизмом, виключались з розряду культурної спадщини, переслідувались і навіть знищувались, не даючи їм шансу актуалізуватися в наступних поколіннях. Тобто, якщо культурна спадщина у всьому своєму різноманітті та багатстві проявів (або культурна спадщина певного соціального класу, групи або етносу) якимось чином не задовольняє панівну ідеологію і пов’язані з цією ідеологією критерії суспільного прогресу, вона розглядається як безкорисна або шкідлива та витісняється з культурного життя. Як приклад можна назвати переслідування комуністами сакральних (релігійних) цінностей українського народу, які є невід’ємною частиною культурної спадщини нашої нації, її духовного багатства; на противагу цьому - заперечення радикальними націоналістами всіх культурних цінностей радянської епохи. Такі відхилення в розумінні місця культурної спадщини у туристично-екскурсійній діяльності перетворюють її у засіб пропаганди пануючої у суспільстві ідеології.

Також, беззаперечним є той факт, що ототожнювати з культурною спадщиною усі матеріальні або духовні продукти сучасної культури є неправильним, так як далеко не всі результати другої переходять в розряд першої. Тут велику роль грає історична селекція - відбір саме тих елементів культури, що витримали перевірку часом та не втратили своєї актуальності для сьогодення. З цього приводу соціолог А.А. Мазенкова пише: «Культурна форма стає культурною спадщиною лише укорінившись в культурі, і ставши традиційною і унікальною з позиції цінності. Це пов’язано з процесом історичного відбору (селекції) культурних форм».

Досить важливим є твердження Е.О. Баллера про культурну спадщину, як про динамічну систему, що постійно змінюється. «Культурна спадщина не є чимось незмінним: культура будь-якої історичної епохи завжди, в кожний даний момент і включає культурну спадщину і творить її. Культурні зв’язки, що виникають сьогодні і культурні цінності, що сьогодні створюються, виростаючи на ґрунті освоєння певної культурної спадщини, завтра самі перетворюються в складову частину культурної спадщини, що дістається новому поколінню» [3]. Сам процес реалізації культурної спадщини новими поколіннями, як відмічає А.А. Мазенкова, представляє собою «… не механічне використання духовних і матеріальних скарбів минулого, а діалектичний процес, коли вони трансфор¬муються новими поколіннями, переосмислюються ними і перетворюються в щось нове, збагачене попереднім досвідом».

Отже, варто відзначити, що і в контексті соціально-економічного підходу майже відсутні визначення культурної спадщини, які б повністю відображали її місце у туристичних процесах. Наприклад, історик В.О. Квартальнов, розглядаючи спадщину в контексті туризму, обмежився лише її класифікацією за інтенсивністю туристичних потоків.

Список використаних джерел

1. Баллер Э.А. Преемственность в развитии культуры. М.: Наука, 1969. 294 с.
2. Баллер Э.А. Социальный прогресс и культурное наследие. М.: Наука, 1987. 159 с.
3. Квартальнов В.А. Туризм. М.: Финансы и статистика, 2002. 320 с.
4. Малаков Д. Ще раз про пам’ятники Києва // Пам’ятки України: історія та культура: Науковий часопис. 2007. №2. С.121-123.