Бендасюк О.О., Сахарнацька Л.І.
Матеріали II Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 26-27 листопада 2024 р.)
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2024. Ч.1. 680 с. С.415-417.

Екологічний туризм і сталий розвиток сільських територій: проблеми, шляхи вирішення

Подолання наслідків військової агресії РФ проти України, забезпечення подальшого соціально-економічного та екологічного розвитку сільських територій потребує напрацювання нових шляхів його забезпечення. Саме тому екологічний туризм з відповідальним ставленням до навколишнього середовища і раціональним користування природними ресурсами, створюючи економічні стимули до охорони довкілля сприятиме сталому розвитку сільських територій в період повоєнного відновлення.

Екологічний туризм - форма туризму, якому притаманні особливі риси даного виду діяльності, зокрема: освітньо-просвітницька, природоохоронна та соціальна складова. Значення екологічного туризму на сільських територіях проявляється у його завданнях, а саме:

• мінімізувати негативний вплив на довкілля;
• відвідування екологічно чистих природних територій;
• вивчення навколишнього природного середовища;
• спрямованість на екологічну освіту;
• збереження об’єктів місцевої культурної спадщини та формування культури відносин рівноправного партнерства з природою;
• популяризація екологічно орієнтованих видів економічної діяльності;
• підтримання добробуту мешканців села.

Все це, спрямовано забезпечити забезпечити соціально-економічні, екологічні стимули та механізми розвитку сільських територій, де він здійснюється [1; 2], на основі дотримання певних принципів.

До основних принципів сфери екотуризму відносять:

• раціональне використання і бережливе ставлення до наявних природних ресурсів;
• зниження надлишкового споживання та скорочення надмірної кількості відходів;
• збереження природного, соціального та культурного розмаїття;
• інтеграція сфери екотуризму в стратегічні плани розвитку національних та місцевих економік;
• державна підтримка розвитку сільських громад;
• залучення місцевого населення та професійних спільнот у туристичний сектор;
• консультації із зацікавленими сторонами та широкою громадськістю;
• постійне навчання персоналу та вдосконалення професійних навичок;
• здійснення моніторингу за розвитком галузі та проведення досліджень у сфері туризму [3, с.13].

Разом з тим, даний вид туризму для сільського населення непозбавлений низки власних проблем, що гальмують його розвиток, викликаних соціально-економічними, екологічними, організаційно-управлінськими та правовими причинами. Головними з них є:

• залежність і вразливість екотуризму від природно-кліматичних умов, погіршення іміджу сільської місцевості тощо;
• недосконалість комплексної стратегічної концепції, єдиної державної програми та механізмів розвитку екологічного туризму на сільських територіях;
• відсутність єдиних методик та стандартів формування цін на послуги екотуризму та системи моніторингу і контролю забезпечення безпеки природних рекреаційно-туристичних ресурсів;
• нерозвиненість інформаційно-аналітичної бази даних, кадастрів, центрів надання туристичних послуг та прогнозів щодо екотуризму;
• низький рекламний супровід та програм для різних секторів споживачів;
• недостатня розвиненість та комфортність існуючої інфраструктури, брак фахівців у сфері екотуризму.

До причин, що гальмують розвиток екологічного туризму на сільських територіях можна віднести:

• недостатньо розвинену нормативно-правову базу у сфері землекористування та охорони навколишнього середовища;
• необхідність внесення змін до діючої фінансово-кредитної та податкової політики;
• відсутність механізмів фінансових надходжень від екотуризму на потреби сільських територій та охорони довкілля;
• неефективну діяльність регіональних спеціалізованих структур, що покликані координувати діяльність районних та сільських утворень у розвитку екотуризму;
• постійне здорожчання транспортних, комунальних послуг, відсутність єдиної цінової політики, невідповідність цін і якості надання послуг;
• низький рівень зацікавленості місцевого населення у розвитку екотуризму;
• незначні інвестиції в розвиток екологічного туризму.

Розвиток екотуризму в сільській місцевості повинен знизити неефективність існуючої системи організаційно-адміністративного управління на основі становлення та розвитку невеликих сімейних (родових) садиб, що є концептуально новим підходом в управлінні розвитком сільських територій.

Аналіз організаційно-економічних, соціальних, екологічних проблем, що перешкоджають розвитку туризму на сільських територіях, дозволяє виділити низку першочергових заходів спрямованих на їх подолання, а саме:

• створення асоціація з надання екотуристичних послуг як на державному, так і на місцевому рівнях, з метою їх підтримки, організації та координації діяльності;
• стимулювання підприємницької ініціативи з розвитку інфраструктури екотуризму із запровадженням єдиного податку на рівні мінімуму оподаткування в галузі сільського туризму та надання довгострокових пільгових кредитів на реконструкцію і нове будівництво, що значно прискорить відновлення зруйнованої війною інфраструктури на сільських територіях;
• формування електронних баз даних, довідково-інформаційних систем, кадастрів туристичних ресурсів;
• розвиток рекламно-інформаційних матеріалів і забезпечення до їх доступу;
• введення стандартизації та сертифікації послуг екотуризму, удосконалення контролю за дотриманням стандартів і нормативів;
• розробка державних та місцевих програм підтримки та розвитку екологічного туризму на сільських територіях, спрямованих на підвищення рівня та якості надання послуг;
• сприяти в отриманні кредитних та грантових ресурсів для розвитку бізнесу;
• створення мережі навчальних центрів, проведення семінарів та курсів з підготовки та перепідготовки фахівців, маркетологів у сфері екотуризму;
• удосконалення та прийняття нових законодавчих актів, нормативних документів, розробка механізмів правового регулювання сфери екотуризму на сільських територіях;
• внесення змін до кредитно-податкової політики на місцевому та регіональному рівнях, де слід передбачити: виплати і штрафні санкції за порушення екологічного законодавства і їх спрямування на збереження, відновлення та розвиток сільських територій;
• проведення маркетингових досліджень у галузі екологічного туризму та розвиток туристичної інфраструктури на сільських територіях;
• широке залучення місцевого населення до обслуговування екотуризму та підвищення рівня екологічної культури через створення еколого-просвітницьких центрів, музеїв стародавнього побуту, ремесел і української спадщини, осередки активного туризму та оздоровлення в умовах природного середовища та інше [4];
• розвиток міжнародного співробітництва у сфері екотуризму.

Таким чином, забезпечення ефективної діяльності екологічного туризму в період повоєнного соціально-економічного, екологічного відновлення територій, в першу чергу, потребуватиме тісної взаємодії державних та місцевих органів влади, громадських організацій та об’єднань громадян і підприємців, прийняття відповідної нормативно-правової бази ведення та регулювання даного виду туристичної діяльності, пільгового оподаткування, формування мережі навчально-консультаційних центрів, що матиме позитивний вплив на сталий розвиток сільських територій і сприятиме зростанню зайнятості та добробуту мешканців села, створить додаткові еколого-економічні стимули для охорони навколишнього природнього середовища.

Список використаних джерел

1. What Is Ecotourism? URL: https://ecotourism.org/what-is-ecotourism.
2. Шумлянська Н.В. Екотуризм як форма доручення до природної та культурної спадщини // Культура України. 2014. Вип.47. С.108-115.
3. Blamey R.K. et al. Principles of Ecotourism // The Encyclopedia of Ecotourism. School of Tourism and Hotel Management, Griffith University, 2001. pp.5-22.
4. Богуш Л.Г. Екотуризм як вектор інтеграції соціально-економічної та екологічної складових сталого розвитку // Економіка природокористування і охорони довкілля. К.: РВПС України НАН України, 2008. С.254-260..