Богдан Н.М., Колісник В.А.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.1. 633 с. С.77-80.

Методичні підходи до оцінювання конкурентоспроможності готельних підприємств

Огляд наукових джерел свідчить про те, що на сьогодні відсутній універсальний підхід до оцінювання конкурентоспроможності готельних підприємств, а також не сформована загальноприйнята класифікація методів, які застосовуються для цього процесу. Поточна ситуація ускладнює отримання цілісних і достовірних результатів, а також стримує розробку дієвих управлінських рішень, спрямованих на зміцнення конкурентних позицій підприємств.

У сфері послуг більшість науковців розглядають окремі методи оцінювання конкурентоспроможності, не пропонуючи системного підходу до їх класифікації. Фрагментарність наукових підходів створює труднощі у зіставленні конкурентного рівня різних підприємств та у визначенні їхніх сильних і слабких сторін. Натомість систематизація методів забезпечує можливість формування об’єктивніших висновків, точнішого виявлення конкурентних переваг і ризиків, а також підтримує стратегічне планування розвитку.

Подальші дослідження цієї тематики мають бути спрямовані на формування інтегрованої моделі оцінювання конкурентоспроможності, яка включатиме:

• створення єдиної логічної класифікації методів;
• адаптацію підходів до специфіки галузей;
• розробку нових інструментів, що відповідатимуть сучасним тенденціям і викликам ринку.

Складність та багатовимірність процесу оцінювання конкурентоспроможності підприємства зумовлюють потребу в комплексному науково обґрунтованому інструментарії.

У науковій літературі простежується різноманіття класифікацій таких методів. Наприклад, В.С. Уланчук [1] виокремлює дві групи методів: аналітичні та графічні.

• Аналітичні підходи включають рейтингові системи, індекс мікроекономічної конкурентоспроможності, визначення ринкової частки, методи оцінювання споживчої вартості та концепції ефективної конкуренції.
• Графічні методи охоплюють, зокрема, багатокутник конкурентоспроможності та матричні моделі. Вчений підкреслює, що набір показників має базуватися на їх функціональному призначенні, охопленні результативних процесів і факторній моделі, що дозволяє побудувати інтегральний індикатор конкурентоспроможності.

Н.Б. Бідник [2] пропонує класифікацію, яка включає методи аналізу конкурентних переваг, матричні, аналітичні та графічні методи. Проте в цій класифікації відсутня аргументація принципів групування, оскільки окремі групи методів взаємоперетинаються між собою.

Д.В. Погребняк [3] виокремлює матричні методи, методи оцінювання конкурентоспроможності продукції, методи на основі теорії ефективної конкуренції та комплексні методи. Недоліком такого підходу є неврахування джерел отримання інформації для аналізу (дані маркетингових досліджень, експертні оцінки, статистичні дані).

А. Кухарук [4] пропонує двовимірну класифікацію: за широтою охоплення аспектів діяльності підприємства (спеціальні й комплексні методи) та за формою представлення результатів (матричні, індексні та графічні підходи).

Відсутність єдиного підходу та усталеної класифікації методів оцінювання конкурентоспроможності ускладнює процес об’єктивної оцінки ринкових позицій підприємств і формування ефективних стратегічних рішень. Систематизація та інтеграція існуючих підходів є необхідною передумовою для підвищення точності оцінок, оптимізації управлінських рішень і забезпечення стійкого розвитку підприємств у сучасному конкурентному середовищі. Розробка єдиної методичної рамки, адаптованої до галузевих особливостей, стане важливим напрямом подальших наукових досліджень.

Таким чином, систематизація методів оцінювання конкурентоспроможності є необхідною передумовою для формування ефективних стратегій підвищення конкурентних позицій підприємств. Попри різноманіття наукових підходів, подальші дослідження мають бути спрямовані на створення єдиної, гнучкої класифікації, адаптованої до галузевих особливостей і сучасних умов ринку, що забезпечить більш об’єктивну та надійну оцінку конкурентоспроможності.

В.В. Яцура [5] підкреслює необхідність комплексного підходу до аналізу конкурентоспроможності підприємств. На його думку, ключовий недолік матричних і графічних методів полягає в обмеженій здатності відображати системний характер оцінювання, оскільки вони не беруть до уваги різну вагомість факторів, що формують конкурентні позиції компанії. Це знижує точність результатів і обмежує їх прикладну цінність.

Попри зручність матричних та графічних моделей для візуального представлення конкурентних позицій підприємства, дослідник виділяє їхні суттєві недоліки:

1. Відсутність комплексності аналізу - такі підходи не охоплюють усі ключові сфери діяльності компанії.
2. Неврахування різної важливості факторів - різна значущість елементів конкурентоспроможності часто ігнорується, що може призвести до неповних або спрощених висновків.

На переконання Яцури, індексні методи є більш ефективними інструментами оцінки, оскільки дозволяють аналізувати взаємозв’язки між показниками та забезпечують системність дослідження [5]. Серед пріоритетних методів він виділяє:

• метод порівняння властивостей продукції з вимогами ринку;
• аналіз порівняльних переваг конкурентів;
• підхід, заснований на теорії ефективної конкуренції, орієнтований на оптимізацію функціонування всіх підрозділів підприємства;
• інтегральний метод узагальненої оцінки;
• метод самооцінювання, що включає використання моделі EFQM та матриці Business Improvement Matrix (BIM) [5].

Серед сучасних інструментів Яцура виділяє також бенчмаркінг - порівняння діяльності підприємства з кращими практиками галузі. Його застосування дозволяє:

1. вивчати та адаптувати найуспішніші управлінські моделі;
2. зміцнювати конкурентні позиції та підвищувати гнучкість бізнесу.

Підсумовуючи, дослідник зазначає, що тільки багатовимірний та системний підхід дає змогу забезпечити об’єктивну оцінку конкурентоспроможності [5]. Попри певні обмеження традиційних візуальних методів, індексні та бенчмаркінгові інструменти дають більш точні та практично орієнтовані результати, що відповідають динаміці сучасної економіки.

Особливість підприємств сфери послуг полягає в нерозривності процесу виробництва і споживання, персоніфікованому характері сервісу та домінуванні нематеріальної складової, що ускладнює вимірювання конкурентоспроможності окремих елементів діяльності та обмежує можливість використання експериментальних методів.

Отже, для оцінки конкурентоспроможності сервісних компаній доцільно застосовувати спеціалізовані підходи, що беруть до уваги якість обслуговування, рівень персоналізації та взаємодію з клієнтом. Водночас надмірна деталізація методик може ускладнити їхнє практичне використання, тому важливо забезпечити баланс між аналітичною глибиною та зручністю застосування.

Ефективне структурування методів має забезпечувати вибір оптимального інструменту для конкретної задачі та дозволяти порівнювати альтернативні підходи. Комплексності оцінювання можна досягти лише шляхом поєднання кількісних і якісних показників: перші характеризують фінансові й ринкові результати, другі - репутацію, рівень сервісу та інноваційність. Лише інтеграція цих вимірів дозволяє сформувати повне та об’єктивне уявлення про конкурентні позиції підприємства.

Список використаних джерел

1. Уланчук В.С., Лисенко Н.О. Конкуренція та методи визначення конкурентоспроможності // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету. 2008. Вип.70. Ч.2. Економіка. С.22-26.
2. Бідник Н.Б. Математичні методи оптимізації конкурентоспроможності підприємства: автореф. дис... к.е.н.: 08.00.11. Львів: Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2007. 18 с.
3. Погребняк Д.В. Теоретичні аспекти методів оцінки конкурентоспроможності підприємств // Економічний вісник НТУУ «КПІ». 2012. №9. С.230-235.
4. Кухарук А.Д. Класифікація та аналіз методів оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств // Формування ринкових відносин в Україні. 2011. №8. С.136-140.
5. Яцура В.В., Замроз М.В. Аналіз методів оцінки конкурентоспроможності підприємств // Вісник Волинського інституту економіки та менеджменту. 2011. №2. С.146-151.