Булатов С.В., Добровольський А.О.
Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристичний та готельно-ресторанний бізнес:
сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку»
(м. Старобільськ, 16-17 листопада 2021 р.)
Старобільськ: Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка, 2021. 380 с. С.13-15.

Сучасні підходи до екологічної безпеки в туризмі

Сьогодні туризм розглядається як «відкрита система, поділена умовно на три взаємодіючі підсистеми (економічну, природну і соціальну) і направлена на стійкий безпечний розвиток, що й припускає інтеграцію таких компонентів як економічна, соціальна і екологічна безпека». Важливо розуміти, що в рамках традиційних поглядів на охорону навколишнього середовища проблему гармонізації відносин людини й природи розв’язати не вдасться. Забезпечення екологічної безпеки не обмежується охороною природи, скороченням викидів забруднюючих речовин і своєчасною утилізацією відходів. Це зовсім новий рівень розвитку економіки, заснованої на інноваціях і наукомістких технологіях, економіки, що визнає цінність природного капіталу й орієнтованої на підвищення якості середовища життєдіяльності [1, с.75].

Не зважаючи на те, що екологічній безпеці приділяється величезна кількість питань та часу, проте вона залишається в полі зору та подальшого дослідження.

Згідно ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», екологічна безпека - це такий стан навколишнього середовища, коли гарантується запобігання погіршення екологічної ситуації та здоров'я людини. Це сукупність дій, станів і процесів, що прямо або побічно не приводять до життєво важливих втрат (або погроз таких втрат), що наноситься природному середовищу, окремим людям і людству; комплекс станів, явищ і дій, що забезпечує екологічний баланс на Землі і в будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готове людство.

екологічна безпека і туризм

Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і районів, населених пунктів або до народногосподарських об'єктів - нафто-газопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку тощо.

Ґрунтується екологічна безпека на усвідомленні того, що людство - це невід’ємна частина природи, неможливість штучного розширення природно-ресурсного потенціалу, розумінні, що безцілісності системи неможливо збереження нічого живого, необхідності вироблення превентивних екологічних заборон до їх прямого руйнування та ін.

Саме останнє є актуальним питанням на сьогодні. Екологічною безпекою є аудит, моніторинг, прогноз розвитку, та виявлення проблем. Маючи практичний досвід відвідування заповідних територій активними способами пересування, чи то водоймами, чи то горами та лісами, можна зауважити, що екологічні питання залишаються відкритими [2].

Над питаннями екології працюють державні служби, міністерства, створена законодавча база на вищому рівні, проте нажаль ці закони то працюють, то ні, де треба, а де не треба. Проводячи екологічні тури плавневою зоною, спостерігається варварська поведінка людей та підприємств. Екологічна ситуація не є на рівні. Водоймища забруднені антропогенними викидами, проводиться полювання та вилов риби в великих масштабах. Навіть туристи та їх поведінка вимагає покарання. Бо безвідповідальність зашкалює, проінструктовані туристи все одно зривають білі лілії, катери та моторні човни бороздять заповідною територією. Також є невід’ємним питання мору риби із-за затягування тиною мілководдя великих площ.

Тому оцінка впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє середовище у зоні розташування курортних територій повинна здійснюватися систематично. Найбільш затребуваними серед критеріїв оцінок повинні бути наступні:

  • пріоритетність особливо охоронюваних природних територій (державна охорона територій особливого призначення: природно-заповідного, природно-історичного, рекреаційного, ресурсно-промислового, водо-, лісо-, ґрунто-охоронного і т. п.;
  • безпека (нешкідливість) для людини факторів середовища (охорона життя й здоров’я населення);
  • забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини (створення оптимальних умов праці, відпочинку, житла й інших);
  • обґрунтованість комбінації екологічних і економічних інтересів суспільства, що забезпечують реальні гарантії прав людини на здорове й сприятливе для життя навколишнє природне середовище, у тому числі й на відшкодування збитку;
  • забезпеченість соціально-економічних інтересів населення на основі гарантованих прав (право на працю, патентні розробки, придбання матеріальних благ, підтримка здоров’я і т.п.);
  • забезпечення прав населення на одержання інформації про стан навколишнього середовища, на суспільну участь у рішенні природоохоронних завдань;
  • оцінка й облік короткострокових і довгострокових екологічних, економічних, демографічних, культурно-етичних наслідків господарської діяльності;
  • забезпечення інтересів корінних і нечисленних народів відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів;
  • раціональне використання природних ресурсів (недопущення негативного впливу на природне середовище);
  • забезпечення відповідних дій по попередженню й ліквідації надзвичайних ситуацій природного, антропогенного й техногенного характерів із забезпеченням компенсаційних заходів [2].

Таким чином, питання екологічної безпеки залишається на сьогодні відкритим та актуальним.

Сучасні трансформаційні процеси в напрямку сталого розвитку в усіх секторах національної і міжнародної економіки, в тому числі туристському, потребують обов’язкового врахування еколого-орієнтованого способу ведення господарської діяльності та вимагають виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки. Питання треба вирішувати на всіх рівнях, місцевому, регіональному, обласному. А також сповіщення та інформування населення, та притягнення його до відповідальності.

Перелік посилань

1. Екологічна безпека // Словник-довідник з екології: навч.-метод. посіб. / уклад. О.Г. Лановенко, О.О. Остапішина. Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2013. С.75.
2. Хилько М.І., Кушерець В.І. Екологічна безпека України: у запитаннях та відповідях. К.: Знання України, 2006. 144 с.