Булатов С.В., Дунаєв Д.В.
Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристичний та готельно-ресторанний бізнес:
сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку»
(м. Старобільськ, 16-17 листопада 2021 р.)
Старобільськ: Луганський національний університет
імені Тараса Шевченка, 2021. 380 с. С.15-18.

Екологічний туризм як один із перспективних видів розвитку природного туризму

З розвитком промислово-практичної діяльності людини збільшилися масштаби його втручання в природне середовище, наслідки якого виражаються в забрудненні повітряного і водного середовища, ґрунту, загибелі лісів, усе це позначається на життєзабезпеченні населення, соціальному самопочутті людей, їх здоров'ї, тривалості життя. Сучасне постіндустріальне суспільство, незважаючи на світову фінансову кризу, а, частково, і завдяки ньому, продовжує переосмислювати свої взаємовідносини з довкіллям. Зменшення видобутку корисних копалин і зменшення витрати усіх ресурсів, збільшення долі поновлюваних видів енергії - ось головні риси переходу від антропоцентричної моделі мислення до моделі екологічної.

Екологізація рекреаційно-туристичної діяльності - це процес, що базується на засадах впровадження ідей по збереженню природного та історико-культурного середовища. Основна мета екологізації рекреаційно-туристичної діяльності полягає у зведенні до мінімуму негативного впливу туристичної діяльності на процеси кругообігу речовин і енергії в природі, зменшенні рекреаційного навантаження на туристичні об’єкти [1].

Екологічний туризм (ЕТ) - це різновид природного туризму, що об'єднує людей, які подорожують з науково-пізнавальними цілями. Всесвітня туристична організація дає наступне визначення еко-туризм: «екологічний туризм - це туризм в незаймані куточки природи». Більш влучним є визначення, зроблене Товариством екотуризму США: «еко-туризм - це будь-які види туризму та рекреації в природі, які не завдають шкоди природним комплексам, сприяють охороні природи і поліпшенню добробуту місцевого населення».

Еко-туризм передбачає подорожі, головний сенс яких:

• знайомство з живою природою, з місцевими звичаями і культурою;
• зведення до мінімуму негативних наслідків екологічного та соціально-культурного характеру, підтримання екологічної сталості середовища;
• сприяння охороні природи та місцевого соціокультурного осередку;
• сприяння екологічній освіті та просвітницькій роботі;
• участь місцевих жителів в отриманні доходів від туристської діяльності, що створює для них економічні стимули до збереження природи;
• зростання економічної ефективності і внесок у стійкий розвиток відвідуваних регіонів [2].

Концепція еко-туризму може складатися із таких базових принципів:

• мінімізації негативного впливу (природна і соціокультурна сумісність як фундаментальна умова, контроль та участь з боку місцевих громад, рівноправний доступ до природних ресурсів, дотримання гранично допустимих рекреаційних навантажень);
• посилення і широкого охоплення (створення фінансових, економічних і соціально-культурних переваг для територій, що охороняються, і місцевого населення);
• підвищення природоохоронної, екологічної і культурної свідомості;
• поширення екологічної просвітницької роботи;
• культивування поваги до звичаїв і традиційного укладу місцевих спільнот, обміну досвідом.

Розвиток рекреаційно-туристичної діяльності в заповідниках і національних парках ґрунтується на декількох ключових принципах:

1. дотриманні основ заповідної справи (еко-туризм повинен базуватися на головних досягненнях заповідної науки і практики і не вступати з нею в протиріччя);
2. вибірковості (не для кожного заповідника та національного парку розвиток ЕТ виправданий і рентабельний; рішення про розвиток такої діяльності в конкретному заповіднику (національному парку), повинен базуватися на експертному аналізі. Так, наприклад, для заповідників і національних парків зовсім неприйнятні масові види туризму, і потік туристів в цих місцях повинен обмежуватися і ретельно регулюватися, а також визначати оптимальну категорію відвідувачів);
3. спиранні на регіональні пам'ятки (для розвитку еко-туризму повинні використовуватися буферні зони заповідників, національних парків, а також суміжні території; заповідники і національні парки будуть отримувати дохід, виступаючи в якості організаторів програм еко-туризму на місцях і надаючи відвідувачам різного роду послуги);
4. спеціалізації і кооперації (рекреаційно-туристична діяльність здійснюється на методичній базі заповідників і національних парків, в тісній кооперації з їх науковими та екологопросвітницькими відділами; при цьому, організація екскурсій і підбір рекреантів здійснюється через мережу спеціалізованих турагентств і туроператорів);
5. економічна складова не є пріоритетом (отримання доходів від рекреаційно-туристичної діяльність не є основною метою еко-туризм в заповідниках і національних парках);
6. рентабельності (незважаючи на те, що стаття доходу не є першорядною, цей вид діяльності не повинен бути збитковим для заповідників та національних парків). До економічного принципу слід віднести також затрати на створення необхідної інфраструктури для проведення еко-туризму (дороги, організовані стоянки з джерелами питної води, туалетами, місцями відпочинку зі збором побутового сміття та ін.) [3].

У міжнародному туризмі популяризацією «зелених» технологій займається міжнародна організація Travelife Sustainability System (ТSS), яка заохочує туроператорів і готелі, що займаються природоохоронною діяльністю та просувають ідеї охорони навколишнього середовища серед своїх гостей. ТSS має спеціально розроблену систему екологічного аудиту, який передбачає нагороди підприємствам залежно від їх досягнень. Така ініціатива підтримується багатьма провідними підприємствами туризму та рекреації.

Отже, щоб уникнути екологічної кризи потрібні пошуки конструктивного вирішення такого кардинального питання, як узгодження людської діяльності з реальними можливостями природи, потрібні науково обґрунтовані концепції, що включають соціально-економічні і соціально-екологічні складові, а також розуміння того, що при рішенні нових екологічних завдань держава виходить за власні межі. Адже з глобальними проблемами довкілля ніхто не може впоратися самостійно; екологічні проблеми часто виступають у сфері міждержавних відносин.

Україна, будучи унікальною країною з унікальним природно-кліматичним потенціалом, в перспективі має всі ресурси для підвищення конкурентоздатності економіки на основі використання її можливостей. Але щоб задовольнити всі потреби туриста, відпочиваючого, бізнесмена, потрібно забезпечити комфортність його проживання, високу якість обслуговування, тобто створити атмосферу гостинності.

Перелік посилань

1. Екологічна енциклопедія: у 3 т. / Редколегія: А.В. Толстоухов та ін. К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2006. Т.1; 2007. Т.2; 2008. Т.3.
2. Сафранов Т.А., Полетаєва Л.М. Проблема екологізації рекреаційно-туристичної діяльності в Україні // Людина та довкілля. Проблеми неоекології. 2016. №3-4(26). С.51-61.
3. Ткачук В.І. Екологізація виробництва як пріоритет процесу диверсифікації агарних підприємств // Ефективна економіка. 2014. №4. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=2899.