Чорненька Н.В.
Матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 31 жовтня - 1 листопада 2018 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2018. 342 с. С.229-232.

Роль знань в туристичній діяльності

Знання є першочерговим елементом у процесі сталого розвитку будь-якої організації, тому успішні суб'єкти господарювання - це ті, які значну увагу приділяють освіті, науці, постійному оновленню знань та їх ефективному застосуванню на практиці. Туристичну освіту слід розглядати як ключовий елемент розвитку туризму. Набуття знань з туризму це безперервний процес, що дозволяє інтегровано підходити до створення, формування та використання ресурсного та інфраструктурного забезпечення галузі, а також здійснення туристичної діяльності.

Феномен туризму складний і практично неможливо виділити конкретний напрям отримання знань, бо ті будуються в різних суміжних сферах. Отже, як мислити і розробити гносеологію туристичного вчення?

На сьогодні економічного характеру пояснень, які використовуються для розуміння трансцендентності туризму, явно недостатньо. Ми сприймаємо туризм як продукт культури, а саме складність його розуміння потребує культурного підходу, оскільки економічний характер пояснень, виходячи з теоретичної еволюції туризму, є зворотним і обмеженим. При цьому туризм, як категорія економічна, визначається культурною пропозицією і культурним попитом. Продукт культурного туризму виникає внаслідок конвертації економічного капіталу в об’єктивізований соціальний символічний культурний капітал, поєднуючи інтереси культури і економіки.

Нинішній туризм слід розглядати в основному як продукт культури в широкому значенні цього терміну. Для оцінки можливостей туризму у сталому розвитку території треба комплексно досліджувати його економічні, соціальні, культурні й екологічні впливи. Оскільки туризм впливає на всі сектори суспільної діяльності, то він може бути інтегральною складовою стратегій розвитку різних галузей і через них впливати на розвиток туризму.

Саме знання, через навчання персоналу індустрії туризму, дозволяють впроваджувати в усі сектори галузі відповідні екологічні, соціальні, культурні стандарти, просувати на ринку багатопрофільні туристичні продукти, формувати відповідальне ставлення до культурних продуктів.

Туризм - це набагато більше, ніж сфера послуг, це явище з культурною базою, з історичною спадщиною у різних середовищах, це туристична картографія, індустрія гостинності, міжкультурна комунікація і так далі, що в сукупності потребує знань з метою розуміння соціально-культурної динаміки його сталого розвитку.

Ресурсна складова управління знаннями базується на наявному людському капіталі, який фактично є джерелом знань, їх генератором та користувачем [2].

Розгляд туризму, з точки зору культури, є завданням, яке передбачає діалог з такими традиційними галузями знань як історія, географія, мистецтво, біологія та інші, що підсилює сприйняття туризму через базові знання.

Побудова епістемології туризму, коли досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток, має бути зроблена за допомогою теорії, здатної розглянути численні аспекти туризму, пов’язані з оперативною практикою туристичного обслуговування - наприклад, функціонування готелів, подієві заходи, заклади ресторанного господарства, транспортне забезпечення та інше - а також через питання соціального, культурного, економічного планування, екології, соціології та психології туризму.

Саме знання, побудовані на розумінні функціонування туристичної галузі, дозволяють з одного боку зрозуміти важливість збереження цінностей, що стосуються культури та природного середовища, а з другого - забезпечити туристичну діяльність на основі кон’юнктури ринку.

Знання процесу розвитку туризму сприяють професіоналізації дій на ринку туристичних послуг і пропозицій туристичних продуктів, орієнтованих на контакт з культурним всесвітом, що, в кінцевому підсумку, забезпечує знання непрямим способом, тобто завдяки реалізації пізнавальної функції туризму. Розуміння туризму через знання дозволяє зрозуміти і поважати природу, спосіб життя свого ближнього, з географією та історією відкрити простір і етап подій тощо. Вивчення іноземних мов, розуміння економічних категорій, соціології та культури рецептивних туристичних регіонів також досягається через набуті знання.

Рекреаційна освіта, за Л. Лук'яновою, передбачає формування сукупності знань, що забезпечать створення рекреаційного середовища, тобто сприятливих умов для лікування-профілактики, відпочинку-релаксації, туризму, задоволення основних життєвих (сон, харчування, гігієна, рух) та духовно-інтелектуальних (дозвілля, фізична рекреація, спілкування, розваги, відпочинок - переключення) потреб людини. Складовими такої моделі виступили:

• світогляд як соціально-етичне, історико-культурологічне мислення;
• логіко-інформаційне мислення, що передбачає опанування інформаційних технологій, статистики, математики, комп'ютерної техніки;
• економічне мислення - фінанси, ринок, облік, аналіз, керування;
• професійне мислення, сформувати яке покликані такі дисципліни, як вступ до спеціальності, рекреація, технологія, організація [1].

Отже, туризму притаманна міждисциплінарність, яка проявляється в тому, що туризм існує на основі співвідношення між простором, культурою та освітою. Знання застосовуються як в теорії, так і в практиці туризму. І туризм можна розглядати як діяльність постійного навчання та набуття нових знань з метою їх подальшого застосування у тому ж туризмі. Представлення туризму як форми навчання є правдивим, оскільки при відвідуванні місця туристичного призначення турист вступає в контакт з новою реальністю, культурою, географічною територією, історією, які дають нові знання, тим самим сприяючи розширенню його світосприйняття.

Що стосується економічних аспектів туризму, знання забезпечують розуміння туристичної діяльності, яка генерує прибуток.

Отже, можемо підтвердити надання туризму світоглядного, культурного, гуманістичного, пізнавального, етичного, естетичного, комунікативного значення, тобто «людського виміру», оскільки людина, що подорожує, є не просто споживачем туристичного продукту, а особистість, яка здатна засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження в надбання власної духовності.

Список використаних джерел

1. Лук’янова Л.Г. Освіта в туризмі: навч.-метод. посіб. К.: Вища школа, 2008. 719 с.
2. Смолінська Н.В., Грибик І.І. Управління знаннями як інструмент забезпечення інноваційного розвитку підприємства // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Проблеми економіки та управління. 2015. №815. С.248-255.