Феленчак Ю.Б.
Матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф.
«Сучасний стан та потенціал розвитку індустрії гостинності
в Україні» (Херсон-Кропивницький, 20 травня 2025 р.)
Херсон-Кропивницький: ХДАЕУ, 2025. 207 с. С.62-64.
Доступність та ціннісні орієнтири у соціальному туризмі
У сучасному світі туризм є однією з провідних високоприбуткових галузей економіки, яка виконує важливі соціальні функції. В умовах зростання політичної нестабільності, соціальної нерівності, демографічних змін та цифрової трансформації у світі, все більшої актуальності набуває соціальний туризм - як інструмент забезпечення рівного доступу до відпочинку, зміцнення соціальної інтеграції та підвищення якості життя соціально-вразливих верств населення. Особливої уваги проблематика соціального туризму набула внаслідок пандемічної кризи, яка переорієнтувала туристичну сферу на внутрішні резерви країн та посилення соціальних ініціатив. Більше цього, у зв’язку воєнними діями, які зараз відбуваються на території нашої держави, потреби у соціальних послугах, у тому числі й соціального туризму, будуть зростати.
Загалом у світі соціальний туризм розуміють як різновид субсидованого туризму, який спрямований на підтримку і розвиток соціально вразливих груп населення, а також на покращення якості життя людей через подорожі та взаємодію з іншими культурами та середовищем.
Розвиток соціального туризму відбувався паралельно із розвитком туризму загалом, однак слід сказати, що у сучасних умовах він ще залишається його нішевим напрямком. Частково це пояснюється тим, що соціальний туризм є частиною політики суспільного добробуту і спрямований на підтримку участі в туристичній діяльності людей, чиї фінансові чи інші обставини не дозволяють їм це робити, а також некомерційним характером його діяльності та особливостями споживачів його послуг.
Як об’єкт наукового вивчення соціальний туризм є відносно новим поняттям для туризмології. Наукове обґрунтування соціального туризму було вперше запропоновано швейцарським професором Вольтером Хунцікером (Hunzicker) у 1951 р., який розглядав його як «відносини та явища у сфері туризму, що є результатом участі в подорожах економічно слабких або інших соціально вразливих елементів суспільства» [1; 4].
Концепція соціального туризму виникла в перші десятиліття ХХ-го століття і спочатку мала на меті надання відпустки та дозвілля якнайбільшій кількості людей та заохочення до поваги культурних відмінностей, а згодом почала сприяти залученню до подорожей тих категорій споживачів, які, з певних причин не входили до клієнтської бази традиційної індустрії туризму [6]. Таким чином, соціальний туризм розвинувся від концепції, спрямованої на полегшення доступу до відпусткових подорожей для верств населення з нижчою купівельною спроможністю, до набагато ширшої та цілісної, яка орієнтована на організацію відпочинку вразливих та незахищених груп населення (сім’ї, молодь, люди похилого віку, з обмеженими можливостями) та залучення до цієї роботи громад та надавачів туристично-рекреаційних послуг у регіонах.
Метою сучасної концепції соціального туризму є інтеграція виробничого ланцюга туристичного сектору у суспільні відносини, засновані на солідарності, взаємній довірі та етичних зобов’язаннях, щоб сприяти справедливому розподілу створених благ і стимулювати стійкі, підтримуючі та соціально відповідальні туристичні послуги для всіх учасників цього процесу: туристів, приймаючих громад, працівників і туристичних компаній. На нашу думку, найбільш відповідним визначенням соціального туризму, яке відображає його принципову сутність цього поняття, є визначення, сформульоване британськими вченими L. Minnaert, R. Maitland і G. Miller (2006). На їхню думку, соціальний туризм - це туризм з додатковою моральною цінністю, головним завданням якого є принесення взаємної вигоди як постачальнику послуг, так і отримувачу послуг у процесі обміну туристичними послугами [5].
Слід зазначити, що у науковій літературі при дослідженні соціального туризму основна увага акцентується на малозабезпечених верствах населення.
Однак, у сучасних умовах ця категорія є значно ширшою. Молодь, сім’ї, особи старшої вікової категорії та особи з особливими потребами є основними цільовими групами споживачів соціального туризму. До соціальних туристів доцільно також відносити і працюючих осіб із середнім достатком, що користуються державними соціальними пільгами та дотаціями з туристичною метою [1, 2].
Таким чином, основними ціннісними суспільними орієнтирами для розробки програм розвитку соціального туризму, також для формування зворотнього позитивного впливу соціального туризму на сучасне суспільство є: толерантність, розуміння та взаєморозуміння, згуртованість, співпраця, відкритість та обмін досвідом, підтримка локальних ініціатив, справедливість, доступність. Перелічені соціальні цінності є основою для формування і розвитку соціального туризму, а також для створення зворотнього позитивного впливу соціального туризму на суспільство.
Зазначимо, що доступність для соціального туризму є ключовим ціннісним орієнтиром, що відображає його сутність. Адже доступність у туризмі та загалом у суспільному житті може бути не тільки фінансовою, але й фізичною, комунікаційною, інформаційною, культурною, соціальною тощо.
Також, коли йде мова про заняття туризмом, то слід розуміти, що доступність (або недоступність) туристичних послуг не є постійним показником і може змінюватись з часом залежно від зміни фінансових, фізичних та інших умов потенційних клієнтів. Для прикладу, для сімей з дітьми окремі види туристичного відпочинку впродовж певного проміжку часу будуть недоступними (не завжди тільки з матеріальних причин), але з часом ця категорія клієнтів зможе активно долучатись до різноманітних туристичних мандрівок. Це ж стосується і людей, які мають проблеми із здоров’ям (фізичним, ментальним) - у конкретний момент часу туристичні послуги можуть бути з різних причин недоступними або складними у реалізації, а згодом (після успішного лікування, соціальної реабілітації або інших заходів) - цікавими і результативними для таких клієнтів. Таким чином, врахування усіх цих аспектів допомагає зробити соціальний туризм актуальним для всіх категорій споживачів туристичних послуг, що, в свою чергу, позитивно позначиться на суспільному розвитку країни чи регіону.
Однак, на нашу думку, до згаданого вище переліку основних суспільних цінностей для розвитку соціального туризму слід додати ще одну позицію - суспільне сприйняття, оскільки саме цей орієнтир є своєрідним «фактором-фільтром», який може суттєво сприяти розвитку і інтеграції у суспільне життя програм соціального туризму в конкретному регіоні або навпаки - знецінити і остаточно заблокувати їх розвиток і практичну реалізацію. На жаль, існують негативні результати впровадження низки соціальних експериментів з причин неготовності конкретного суспільства до таких кроків.
Таким чином, розвиток ефективного соціального туризму передбачає не лише фінансову підтримку споживачів, але й формування позитивного суспільного сприйняття цього явища, адаптацію туристичної інфраструктури, вдосконалення технологій надання туристичних послуг і постійне оновлення підходів до організації дозвілля.
Список використаних джерел
1. Мілінчук О.В. Сутнісні характеристики соціального туризму в умовах сталого розвитку // Чернігівський науковий часопис. Серія 1: Економіка і управління. 2018. Вип.1. С.26-32.
2. Bélanger Charles-Étienne. Le Bureau international du tourisme social // Teoros. Revue de recherche en tourisme. 2003. Vol.22-3. pp.24-28.
3. Diekmann A., McCabe S., Cardoso Ferreira C. Social Tourism: Research Advances, but Stasis in Policy. Bridging the Divide // Journal of Policy Research in Tourism, Leisure and Events. 2011. Vol.10(3). pp.181-188.
4. Hunziker W. Social Tourism: Its Nature and Problems // International Tourists Alliance Scientific Commission, 1951.
5. Minnaert L., Maitland R., Miller G. What is Social Tourism? // Current Issues in Tourism. 2011. Vol.14. Issue 5: Social Tourism: Perspectives and Potential. pp.403-415.
6. O turismo social e sua importância para o desenvolvimento do Brasil. URL: https://sescacre.com.br/o-turismo-social-e-sua-importancia-para-o-desenvolvimento-do-brasil/.