Гаврилюк Юрій
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.130-134.

Найцінніші українські сакральні пам’ятки на туристичних шляхах Польщі: розміщення і стан збереження

Наявність на території Польщі українських сакральних пам’яток виникає з факту, що терени над річками Буг і Сян від княжої доби були західною стіною Київської митрополії, перебуваючи у складі Володимиро-Берестейської, Перемиської і Холмської єпархій. Особливо мальовничим є розташування будинків єпархіального центру на Холмській горі, якого формування почалося у ХІІІ ст. та завершилося у XVIII ст.

Перемишль

До історичного комплексу, яким зараз володіє римо-католицька церква (парафія Люблинської архієпархії), входять:

  • собор Різдва Пресвятої Богородиці (у стилі бароко, 2-га пол. XVIII ст.);
  • єпископська палата (поч. XVIII ст.);
  • будинок василіянського монастиря та школи (середина XVII ст.);
  • Устилузька брама (поч. XVIII ст.);
  • церковний шпіталь (XVIII ст.) та господарські будинки (XVII-XVIII ст.)

У період російського володіння була тут ще збудована дзвіниця (1870-ті) та будинок церковного братства (1900-ті), в якому до Першої світової війни діяв також церквоно-археологічний музей. Останніми роками терен Холмської гори став місцем інтенсивних досліджень польськими та українськими археологами, яких наслідком стало, між іншим, відкриття фундаментів соборної церкви, фундованої Данилом Романовичем, а також залишків стін будівель Данилової резиденції, які збереглися всередині т.зв. Високої гірки - городища поряд з соборним комплексом. Зараз єдиним діючим храмом східного обряду у Холмі є православна церква Св. Іоана Богослова, збудована у середині ХІХ ст. - саме в цьому храмі, 16 (28) жовтня 1866 р., був хрещений Михайло Грушевський.

У Перемишлі кафедральний собор Св. Іоана Хрестителя, збудований у першій половині ХІІ ст., стояв на території замку та був розібраний у другій половині XV ст. - турист може побачити обрис його фундаментів на терені замкового подвір’я. Черговий кафедральний собор, збудований у середині XVI ст. в частині міста іменованій Владиче, був розібраний у 1780 р., відтак австрійська влада передала будинки закритого римо-католицького монастиря кармелітів, яким Перемиська грекокатолицька єпархія користувалася до 1940-х років. Зараз, після її відновлення, роль кафедрального собору виповнює храм колишнього єзуїтського монастиря. Питомо український родовід на території міста мають, відновлений у 1996 р., василіянський монастир з церквою Співстраждання Пресвятої Богородиці (1930-ті) та церкви Різдва й Успіння Пресв. Богородиці (1870-ті і 1880-ті), які зараз є власністю Православної церкви.

На початку 1-ї половини ХХ ст., яка стала добою руйнування парафіяльної мережі, спочатку Православної церкви на Холмщині і Підляшші (1920-ті - 1930-ті роки), а відтак і Греко-католицької на Надсянні, Лемківщині і Західній (Надсянській) Бойківщині (1940-ві роки), на просторі заселеному українцями існувало більше тисячі храмів. Із них вціліла орієнтовно половина, яка назагал різним способом потрапила у володіння Римо-католицької церкви - окрім північної частини Підляшшя (у межаж Білостоцького, а від 1999 р. Підляського воєводства), де з огляду на урядове приписання всім місцевим православним автохтонам білоруської національності, не було примусових виселень у СССР та акції «Вісла», завдяки чому парафіяльна мережа майже не змінилася. Поза цим клаптиком у користуванні православних і греко-католиків зараз лише кілька десятків храмів.

Найдавніші сакральні споруди поза історичними єпархіальними центрами, звісно, муровані знайдемо попід Холмом - це вежа початку ХІІІ ст. у селі Стовп’я (Stołpie), на якої найвищому поверсі існувала каплиця та церква в сусідньому с. Спас (зараз Podgórze), якої найдавніша частина, а саме вівтар, також з ХІІІ ст. Стовпівська вежа в стані покинутої, хоч добре збереженої руїни, спасівська церква Переображення Господоного (Спаса) від 1924 р. у володінні римо-католиків. Наступні, за часом побудови, кам’яні храми розташовані у Щебрешині (Холмщина) - церква Успіння Пресв. Богородиці (XIV-XVІ ст.; філія православної парафії у Замості), Посаді Риботицькій (Надсяння) - церква Св. Онуфрія (XIV-XVІ ст.; у підпорядкуванні греко-католицької парафії в Перемишлі), Кодні над Бугом (Підляшшя) - церква Св. Духа в резиденції Сопігів (1530-ті роки; філія місцевої римо-католицької парафії), Замості (Холмщина) - церква Св. Миколи (1-а пол. XVII ст., храм римо-католицького ордену редемп-тористів), церква Преображення Господнього в Люблині (1-а пол. XVII ст.; катедра православної Люблинсько-Холмської єпархії).

Найцінніші дерев’яні церкви, звісно - молодші, розташовані у Бескиді та околиці Перемишля і Любачева. Вісім храмів з цього терену, як частина групового об’єкту «Дерев’яні церкви карпатського регіону Польщі та України», у 2013 р. потрапили до Списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Церква Св. Параскеви у с. Радруж на Розточчі, з другої пол. ХVI ст., це найстарший дерев’яний український храм у Польщі. Небагато молодша церква св. Якова (1600 р.) у с. Поворозник біля курорту Криниця-Живець (Krynica-Zdrój) - зразок північно-західного лемківського стилю, цінна також тим, що в її святилищі збереглись багатопланові стінні розписи (1607 р.). Архітектурний стиль, типовий для західної частини Лемківщини, представляють церкви у Рихвалді (зараз Owczary, середина XVII ст.), Брунарах та Квятоні (обидві XVIII ст.), центральну Лемківщину представляє церква у Туринському (Turzańsk, поч. ХІХ ст.), а західну Бойківщину - церква кінця XVIII ст. у Смільнику н. Сяном. Останній з 8-ми храмів - церква з 2-ї пол. XVII ст. у с. Хотинець, отже, неподалік с. Млини, яке було останнім місцем душпастриської праці о. Михайла Вербицького - саме тут написав він музику українського національного гімну та був похований. Каплиця-пантеон над могилою композитора, споруджена на початку 2000-х років, розташовується неподалік від церкви, збудованої на межі XVII-XVIII ст. Всі ці дерев’яні храми зараз у дуже доброму стані та зі збереженими іконостасами, однак парафіяни східного обряду користуються лише церквами у Туринському (православні) та Рихвалді і Хотинці (греко-католики).

Дерев’яні церкви у межах Підкарпатського та Малопольського воєводств інтегровані в утворений у 2001-2003 рр. «Szlak Architektury Drewnianej» (Шлях дерев’яної архітектури»), який має низку місцевих маршрутів. Для прикладу, в околиці Перемишля і Сянока вартими уваги давніми дерев’яними храмами є церкви в селах Кругель Великий (зараз у межах Перемишля, поч. XVII ст.; у підпорядкуванні греко-католицької парафії в Перемишлі)), Улюч (2-га пол. XVII ст.; первісно монастирська, зараз філія Музею народного будівництва у Сяноці), П’ятковій Руській (1-ша пол. XVIIІ ст.; не використовується для культу), Чертежі б. Сянока (середина XVIIІ ст.; село чоловічої лінії предків поета Богдана Ігоря Антонича).

На території Люблинського, підляського та Мазовецького та Підляського воєводств такого великомасштабного шляху немає, існують однак місцеві «туристичні продукти», як:

  • Nadbużański szlak cerkiewny - діючі православні церкви Володавського і Білянського (Білопідляського) повітів;
  • Poleski Szlak Cerkiewny - церкви Володавського пов.;
  • Podlaski Szlak Sakralny - діючі православні церкви Сім’ятицького і Гайнівського повітів;
  • Szlak Unitów Sokołowskich - церкви колишного деканату Соколів Підляський.

Також на рівні сільських ґмін часто подається для туристів інформація про церкви - для прикладу, на сайті ґміни Долгобичів (село поряд з КПП Угринів-Долгобичів), яка охоплює як клаптик Холмщини, так і фрагмент колишнього галицького Сокальського повіту (саме тут, у Длужньові розташовується найбільша дерев’яна церква у Польщі).

У останніх десятиріччях, великою мірою завдяки фондам Євросоюзу, атракційні для туристів дерев’яні українські сакральні пам’ятки, в тому числі й раніше покинуті напризволяще, були відремонтовані, стали також об’єктом інтенсивної популяризації. Менше зацікавлення дослідників і популяризаторів викликають муровані храми, хоч і в них, також у молодших, споруджуваних від кінця XVIII ст., можна знайти цінні і цікаві культурні елементи - за приклад може послужити церква в с. Лабова (неподалік Нового Сонча), в якій побачимо розписи, виконані у 1944 р. за проєктом Василя Кричевського.

Література

1. Слободян В. Церкви Холмської єпархії. Львів, 2005.
2. Drewniane cerkwie w polskim i ukraińskim regionie Karpat. Warszawa, 2013.
3. Od cerkwi katedralnej króla Daniela Romanowicza do bazyliki pw. Narodzenia NMP w Chełmie // Wyniki badań interdyscyplinarnych sezonu 2013-2014. Chełm, 2016.
4. Średniowieczny zespół rezydencjonalny na Górze Katedralnej w Chełmie / pod red. Andrzeja Buko. Warszawa, 2019.
5. Zieliński K. Leksykon drewnianej architektury sakralnej województwa podkarpackiego. Rzeszów, 2015.