Гладкий О.В.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
Інтернет-семінару "Людина, яка подорожує: постнекласична
парадигма наукових досліджень туризму" (м. Полтава,
17 квітня 2018 р.). Полтава: ПУЕТ, 2018. 156 с. С.23-29.

Постнекласична парадигма єдності в туризмі та географії

Туризм та географія є одними з небагатьох наук, які претендують на об'єднання розрізнених знань про світ в єдиній цілісній системі, так званій «географічній (туристичній) картині людства». Крім того, через подібне поєднання, географія намагається підійти до розв'язання питань оптимізації співіснування та взаємопроникнення окремих природних і суспільних складових певної території (або середовища), а туризм - до поєднання розрізнених знань про світ та формування постдисциплінарних гуманістично забарвлених знань. Цими процесами вони обидві виходять на розуміння філософських концепцій єдності розрізнених елементів раніше існуючого цілого, об'єднання яких може призвести до створення всезагального блага «золотого віку» або, в більш простих категоріях, оптимізації різних сфер життя людини, найбільш повній, рівноцінній та раціональній реалізації її духовних і матеріальних потреб та здібностей.

Ідея єдності, яка була втрачена людством в наслідок різних причин, широко розкривалась в багатьох наукових і філософських течіях. Зокрема, теологічні аспекти втраченої єдності ми зустрічаємо в працях Платона, Аристотеля, Тертулліана, Блаженного Августина, Бенедикта Спінози, Аніція Боеція, природничі аспекти - в роботах Готфріда Лейбніца, Шарля Монтеск'є, Елізе Реклю, Дж. У. Дреппера, географів - О. Гумбольдта, А. Геттнера, суспільні аспекти - в роботах Н. Новгородцева, М. Бердяева, О. Шпенглера, Г.-Г. Гадамера та географів - Ю. Го-лубчікова, Д. Замятіна, В. Максаковського, Д. Харвея, Г. Кларка, А. Льоша та ін. Сучасні географічні та туристичні науки стоять на порозі нового постдисциплінарного знання, яке тісно пов'язане з гуманізацією науки, відновленням її людиновимірного характеру, а також з об'єднанням фундаментальних засад та пізнавальних можливостей в єдиній науковій системі з метою цілісного осмислення картини світу та формування глибокого практичного змісту наукових досліджень.

Відомо, що географія і туризм ведуть свій початок від філософів Античної Греції (Птоломея, Аристотеля, Ератосфена, Страбона), хоча окремі розрізнені географо-туристичні знання дослідники знаходять ще в державах стародавнього сходу [1].

Птоломей Клавдій, наприклад, в своєму трактаті «Географія» визначає цю науку, як мистецтво зображувати землю, тобто складати географічні карти. Ці міркування Птоломея засновані на практиці складання греками описів земель, так званих «періодів» або «об'їздів», які, щоправда, мали лінійний характер зображення території і зводились до картографування головних водних та сухопутних шляхів між поселеннями (периєгезів), або узбережжя морів (периплів).

На думку Ератосфена, географія мала б описувати землю завдяки використанню наявного на той час астрономічного досвіду та математичних знань. Однак, один із найбільш відомих засновників географії - Страбон - доволі критично ставився до такого спрощеного розуміння географічної науки. Не заперечуючи необхідність складання периплів та периєгезів, математичного та астрономічного аналізу відстаней між об'єктами на картах, він все більш схилявся до тої думки, що географія (а в сучасному варіанті ще й туризм - О.В.) має не лише «зображувати» відмінності окремих територій (займатися переліком гаваней, дослідженням узбережжя тощо), а перш за все займатися описом окремих країн, їх людей та умов життя в них.

Вважаючи Гомера першим географом, Страбон неодноразово підкреслює, що в його творах аналіз відстаней і межі окремих територій межують з описом їх клімату, природи, мешканців та їх побуту і звичаїв. Свій власний погляд на суть географії, Страбон виразив у перших главах своєї книги, де, зокрема, стверджувалось, що «географія... входить до кола занять філософа. Користь від географії різноманітна: її можна використовувати не лише для діяльності державних людей або володарів, але й для науки про небесні явища, про явища на землі та на морі, про тварин, рослин та все інше, що можна зустріти в різних країнах. Корисність географії припускає наявність в географі також філософа - людини, яка присвятила себе дослідженню мистецтва жити, тобто щастя» [9]. Твердження Страбона про географію, як «науку про щастя» істотно вплинуло на подальший розвиток туристичних досліджень, адже метою туристичної діяльності є саме задоволення людських потреб у подорожах та відкриттях, що і є «щастям» за Страбоном.

Пізніше Олександр фон Гумбольдт привніс до географії та туризму ідеї гуманізму та людиновимірності. У ряді своїх фундаментальних робіт, вчений представляє світ як природне ціле, що рухається та оживляється внутрішніми силами та намагається поєднати дух класичного ідеалізму та природничих наук, що піднімались до філософії. В своїх працях «Entwurf einer physischen Weltbeschreiburg»¹ та «Ansichten der Natur»² фон Гумбольдт представив цілісну наукову картину світу, яка мала яскравий прояв гуманістичних цінностей, заснованих на глибокому науковому аналізі [3]. Географія та туризм, на думку вченого, мають бути спрямовані не на детальний опис земель, або їх картографування, а перш за все на вивчення самої людини, його зв'язку з природою країн, його місця в природній системі. Таким чином, Гумбольдт спирається в своїх працях на думки Страбона, а також Демокрита, який першим зверну в увагу на вплив навколишнього середовища на людину та процеси їх взаємодії.

Гумбольдт говорить не лише про єдність природного цілого, але й про втрачену гармонію людського і природного, яку він бачить у піднесенні соціальних складових людського буття, що йдуть у розрив із природними законами існування. Ці ідеї отримали широкий розвиток серед російських географів і природознавців, зокрема у П.П. Семенова-Тян-Шанського, М. Пржевальського та ін.

Дослідження Д.У. Дреппера «Історія розумового розвитку Європи» [5] та «Природа і життя Америки і їх відношення до виникнення міжусобної війни» [4] присвячені обґрунтуванню тісної нерозривної єдності та взаємозалежності природного і суспільного начал в світовій гармонії також підтримали ідеї Гумбольдта з енвайронменталістських позицій. Порушення єдності, на думку Дреппера, спричинює усілякі катаклізми як природного, так і соціального характеру (наприклад, Громадянської війни в США у 1861-1865 pp.).

Подібної думки дотримувався німецький географ Карл Ріттер. В його працях у доволі оригінальний спосіб в основу географії та туризму були поставлені людиновимірні елементи: культурний, історичний, етнографічний та ін. Ріттер, на відміну від своїх попередників, зробив спробу визначити задачі географії і туризму, їх роль та значення серед інших галузей знань. На його думку, географія та туризм є науками не лише суто описовими, але перш за все науками пояснюючими, що виводить їх глибокий гносеологічний зміст.

Послідовник Ріттера, Альфред Геттнер неодноразово наголошував на естетичних якостях та мистецькій стороні дослідження в географії та туризмі. Ним досліджено та обґрунтовано естетичну та практичну цінність країн і ландшафтів, роль та значення географічних картин у розвитку науки тощо [1]. Вчений наголошував на тому, що естетичні та мистецькі сторони географії і туризму не повинні бути спрямовані проти її науковості, а перш за все мають за мету уникнення надмірної уваги до практичної (прикладної) сторони дослідження.

Вчення зазначених вище науковців набуває значного поширення і в наш час в середовищі учених, що досліджують гуманістичні проблеми туризму та географії, які передбачають неформальний гуманітарно-забарвлений «аналіз географічних образів» саме з позицій утраченої єдності природного і соціального (Д. Замятін). Деякі з них (Ю. Голубчіков) навіть стверджують, що туризм є «наукою про гармонію та красу земної кулі» [2], відходячи тим самим до страбонівської «науки про щастя».

Ідеї втраченої єдності в географії та туризмі визначаються також як «новий світогляд, заснований на цінностях загальнолюдського і загальнокультурного характеру, який розглядає у першу чергу життя людей та їх суспільні відносини». Цей світогляд, на нашу думку, може бути покладений в основу формування нової парадигми географічного та туристичного мислення. Єдність компонентів географічного є тією основою, тим субстратом, на якому формуються нові постдисциплінарні знання про світ, визначаються субстанційні положення гармонійної єдності та співіснування сутностей. Саме ця ідея закладена у вченні про комплекси в суспільно-географічних науках, про ландшафти - у фізичній географії та про дестинації - в туризмі. Саме це покладається в основу втраченої єдності буття, необхідності його возз'єднання та взаємопов'язаного розвитку і існування [2; 6; 7].

Отже, географія та туризм Sub specie aeternitatis³ формуються як науки, що об'єднують втрачену єдність природного і соціального в новому постдисциплинарному знанні про світ [8]. її методологічний апарат визначає напрямки цілісного гармонійного розвитку людства, в якому враховуються різні аспекти його функціонування та розробляються комплексні шляхи оптиміза-ції наявних диспропорцій. Розвиток географічних та туристичних досліджень, заснованих на теоретико-методологічних засадах єдності та гуманізації знань, має бути покладений в основу подальших наукових розвідок як в природничій та і в суспільній сферах досліджень, або в об'єднуючих їх постдисциплінарних знаннях про світ.

Проте, на сьогодні існують лише окремі напрями географічних та туристичних досліджень, які несуть в собі залишкові гуманістичні знання з минулого періоду їх розквіту. Широкомасштабного процесу гуманізації географії та туризму на рівні вдосконалення її концептуальних засад не відбулось. Для його здійснення необхідний цілий ряд перетворень у структурі географічних досліджень [2].

Гуманізація життя глобалізованого суспільства вимагає формування нового постдисциплінарного знання, заснованого на засадах людяності та людиновимірного підходу у наукових дослідженнях. Ключовою науковою дисципліною на цьому шляху виступає туризм. Оскільки він є «природничо-суспільною наукою» [2], в його предметі дослідження закладено синтез обох цих напрямків. Туризм не вичерпується суто системним формалізованим підходом до вивчення певних природних чи суспільних комплексів. Не можна його обмежити також лише описом окремих місцевостей, їх подібностей та різноманітностей [1]. В туризмі повною мірою повинні бути присутні обидва напрямки наукового аналізу в їх єдності та компліментарності, засновані на загальнолюдських цінностях. Туризм «мусить спиратися на імператив гуманістичного мислення» [8]. Його значний філософський, культурологічний та світоглядний потенціал посідає значне місце серед гуманітарних наукових досліджень, як і системні дослідження простору - серед природничих. Саме базування туризму на гуманістичній парадигмі дозволить нам розробити нову дисципліну, що за часів глобального інформаційного суспільства, займе одне з центральних місць в системі наук, оскільки збереже в собі елементи втраченої єдності наук та стане основою нового постдисциплінарного знання.

Список використаних інформаційних джерел

1. Геттнер А. География, ее история, сущность и методы. Ленинград: Госиздат «Красный пролетарий», 1930. 416 с.
2. Голубчиков Ю.Н. География человека. М.: Эдиториал УРСС, 2003. 296 с.
3. Гумбольдт А. Картины природы. М.: Государственное издательство географической литературы, 1959. 268 с.
4. Дреппер Д.У. Природа и жизнь Америки и их отношение к происхождению междоусобной войны. СПб.: Типография М. Хана, 1871. 463 с. (История Северо-Американской междоусобной войны).
5. Дреппер Др. История умственного развития Европы. СПб.: Изд-во А.Ф. Маркса, 1875. 634 с.
6. Замятин Д.Н. Гуманитарная география. Пространство и язык географических образов. М.: Алетейя, 2003. 249 с.
7. Іщук С.І., Гладкий О.В. Гуманістична парадигма географії // Економічна і соціальна географія. 2004. Вип.55. С.11-20.
8. Мороз С.А., Онопрієнко В.І., Бортник С.Ю. Методологія географічної науки: навч. посіб. К.: Заповіт, 1997. 333 с.
9. Страбон. География / пер. с греч., вступ. статья и комм. Г.А. Стратановского. М.: ОЛМА-ПРЕСС Инвест, 2004. 639 с.

---

¹ Проект фізичного опису світу (нім.)
² Картини Природи (нім.)
³ 3 точки зору вічності (лат.) З трактату Спінози «Етика».