Гладкий О.В.
Матеріали методологічного міждисциплінарного Інтернет-семінару
«Щастя у подорожах: реактуалізація духовно-творчої спадщини
і дозвіллєвих практик мандрівного філософа-богослова
Г.С. Сковороди». Полтава: ПУЕТ, 2020. 96 с. C.3-9.

Туризм як наука про щастя в постнекласичній парадигмі

Туризм є однією з небагатьох наук, яка претендує на об’єднання розрізнених знань про світ в єдиній цілісній системі, так званій «гуманістичній картині людства». Крім того, через подібне поєднання, туризм намагається підійти до розв’язання питань оптимізації співіснування та взаємопроникнення окремих природних і суспільних складових певної території (або середовища). Цими процесами дана наука виходить на розуміння філософських концепцій єдності розрізнених елементів раніше існуючого цілого, об’єднання яких може призвести до створення всезагального блага «золотого віку» або, в більш простих категоріях, оптимізації різних сфер життя людини, найбільш повній, рівноцінній та раціональній реалізації її духовних і матеріальних потреб та здібностей.

Ідея єдності, яка була втрачена людством в наслідок різних причин, широко розкривалась в багатьох наукових і філософських течіях. Зокрема, теологічні аспекти втраченої єдності ми зустрічаємо в працях Платона, Аристотеля, Тертулліана, Блаженного Августина, Бенедикта Спінози, Аніція Боеція, природничі аспекти в роботах Готфріда Лейбнща, Шарля Монтеск’є, Елізе Реклю, Дж. У.Дреппера, географів - О. Гумбольдта, А. Геттнера, суспільні аспекти - в роботах Н. Новгородцева, М. Бердяєва, О. Шпенглера, Г.-Г. Гадамера та учених в галузі туризму - Ю. Голубчікова, Д. Замятіна, В. Максаковського, Д. Харвея, Г. Кларка, А. Льоша та ін. Однак, комплексного дослідження ролі туризму у формуванні вчення про єдність різних компонентів території ще не проводилось.

Саме тому, об’єктом даного дослідження є концепція втраченої єдності в теологічному, природничому та суспільному аспектах, а предметом - роль туристичних наук у формуванні вчення про єдність цих компонентів на території. Метою даної роботи є дослідження постнекласичної концепції втраченої єдності в різних наукових та філософських школах, а завданнями - аналіз наукових концепцій формування суспільної і природної єдності в світі та визначення ролі туристичних наук у формуванні постнекласичного вчення про єдність окремих компонентів території.

Вчення про всезагальний Ordo et connexio rerum¹ та про їх втрачену єдність існувало з часів перших філософських та релігійних трактатів учених і теологів [7]. В думках Геракліта, Платона та Аристотеля воно розкривається через вчення про логос, як про вираження таких сутностей досократівського правлячого начала світу, які зберігають єдність і порядок у взаємовідносинах стихій та включення людини у процес перетворення хаосу в космос. Сократ в своїх трактатах неодноразово звертав увагу на нерозривність людських вчинків із сутністю речей, з їх внутрішньою ідеєю. Єдність понять і дій (ідеально відокремленого і реально діючого), за Сократом, складала сутність гармонії існування та визначала настання «золотого віку» античності.

В більш пізніх науково-філософських школах, Лукрецій (в трактаті De rerum natura²) та Епікур стверджували, що всесвіт являє собою нескінченну єдність окремих компонентів, яка втрачена людьми через їх відособленість. Втрачена єдність розумілась ними як всезагальне благо, що було віднесене думками до сократівського його трактування.

За доби Середньовіччя домінує теологічна концепція єдності, що заснована на ідеї змушеної віддаленості людини від Бога та на її свідомо обраній відособленості, в наслідок якої людство живе в світі, що втратив гармонію і всезагальне благо. Так, в онтології Аніція Боеція все, що існує, має спільну Божественну субстанцію, розділену в історичні часи гріхопадінням людини. Цю думку поділяє також Блаженний Августин, Савонаролла, Тертулліан та ряд філософів-теологів Середньовіччя.

Дещо відокремлені міркування про втрачену єдність ми зустрічаємо у нетеологічних філософів Середньовіччя та Нового часу. Так, розділені між собою поняття Natura naturans³ та natura naturata⁴ зустрічаються в трактаті «Етика» Бенедикта Спінози. Цими поняттями Спіноза визначає єдність божественної субстанції, яка є причиною самої себе, та земної субстанції, що була створена Богом. Ця єдність відтворюється Спінозою в застосуванні поняття «natura» і аналізі причинно-наслідкових зв'язків між двома субстанціями. В своїх пізніх працях Спіноза ототожнював поняття «Бог» та «природа» стверджуючи, що в світі існує єдина нескінченна субстанція, яка є початком і причиною всього існуючого (Deus sive natura⁵). Ідея єдності Спінози неодноразово критикувалась філософами-матеріалістами, зокрема Людвігом Фейєрбахом.

Важливою складовою філософського підходу до поняття втраченої єдності є пращ Жана-Жара Руссо, зокрема «Юлія, або нова Елоїза», «Кандид, або оптимізм», «про суспільний договір», «Міркування про початки та основи нерівності...» та ін. Руссо визначає ідею про втрачену єдність як віру людини в існування благого, справедливого та доброго принципу, який веде і направляє життя до розумної шляхетної мети. Втрата гармонії в природі і суспільстві веде до втрати ідеалів зазначеного принципу [7].

Не менш глибоким є розкриття ідеї втраченої єдності в роботах Готфріда Вільгельма Лейбніца. Він відштовхувався від поняття Harmonia praestabilita⁶, яким в праці «Монадологія» намагався розкрити попередньо (до початку світу) встановлену Богом закономірність єдності усіх речей та явищ, яка регулює розвиток світу. На думку Лейбніца, Всесвіт складається з духовних атомів монад, кожна з яких є замкненою, внутрішньо рухливою одиницею, а разом вони утворюють єдність світу, який рухається та розвивається.

Ідеї згаданих вище філософів активно поширюються і в сучасній науковій думці. Так, ми зустрічаємо їх в герменевтиці (В. Дільтей, Г.-Г. Гадамер) - у вченні про розуміння як цілісно-духовне переживання, у екзистенціалістів (К Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр) у вченні про співвідношення сутності і існування, в феноменології та ін. Ідеї втраченої єдності не оминули і туристичні науки.

Так, ще з античних часів, в працях Страбона географії (а в нашому випадку - й туризму - О.Г.) відводилась роль «науки про мистецтво жити, тобто про щастя» [10]. Таким чином, Страбон підносить географію (і туризм в його сучасному вигляді - О. Г.) до розряду філософських наук, які за часів ученого активно шукали шляхи відновлення втраченої єдності. За Страбоном, географія має бути наукою, що розкриває, досліджує, змінює та удосконалює всезагальне, сприяючи тим самим розвиткові суспільства, заснованого на внутрішній гармонії. Така ж сама місія, до того ж забарвлена гуманістичним постдисциплінарним знанням, притаманна й туристичним наукам. Ідеї Страбона, вихідні положення яких було закладено ще в працях Ератосфена, свого часу були підтримані і розвинуті в міркуваннях Абу-ль-Фіда, Флавія Арріана та ін.

У більш пізні часи, гносеологічна суть географії і туризму як гуманістичних наук в рамках концепції втраченої єдності розкривається в роботах учених природничого напрямку. Так, окремі ідеї гуманістичної єдності можна побачити в працях Бернхардуса Вареніуса «Всезагальна географія», Ніколи Коперніка (Про оберти небесних сфер), Галілея, Мартіна Бехайма, а також, в кінці цього періоду в роботах Олександра Гумбольда (Humboldt A.) та Джона Уїльяма Дреппера (Drabber J.А.). Гумбольдт в праці «Ansichten der Natur»⁷ представляє світ як природне ціле, що рухається та оживляється внутрішніми силами та намагається поєднати дух класичного ідеалізму та природничих наук, що піднімались до філософії [4]. Гумбольдт говорить не лише про єдність природного цілого, але й про втрачену гармонію людського і природного, яку він бачить у піднесенні соціальних складових людського буття, що йдуть у розрив із природними законами існування ідеї отримали широкий розвиток серед російських географів і фахівців в галузі туризму, зокрема у П.П. Семенова-Тян-Шанського, М. Пржевальського та ін.

Дослідження Д.У. Дреппера «Історія розумового розвитку Європи» та «Природа і життя Америки та їх відношення до виникнення міжусобної війни» присвячені обґрунтуванню тісної нерозривної єдності та взаємозалежності природного і суспільного начал в світовій гармонії. Порушення цієї єдності, на думку Дреппера, спричинює усілякі катаклізми як природного, так і соціального характеру (наприклад, Громадянської війни в США у 1861-1865 pp.) [5].

Ідеї пошуку втраченої єдності викладено в гуманістичних вченнях Карла Ріттера та Альфреда Геттнера. Розглядаючи сутність та завдання географії і туризму, вони особливо наголошували на її універсальних загальноосвітніх якостях, що формують цілісну картину світу та виховують гармонійну особистість людини Д1Ж. Ними досліджено та обґрунтовано естетичну та практичну цінність дослідження країн і ландшафтів, визначено їх роль у гуманістичному об’єднанні розрізнених наукових напрямків, сформульовано ідеї цілісності туристичного пізнання світу, що надають йому універсальних мета-наукових властивостей. Послідовниками Ріттера-Геттнера були Костянтин Арсеньєв, гр. Василь Татищев, Павло Свін’їн, а також ряд українських учених (В. Антонович, С. Л. Рудницький, А.С. Синявський).

Вчення зазначених вище науковців набуває значного поширення і в наш час в середовищі учених, що досліджують гуманістичні проблеми туризму, які передбачають неформальний гуманітарно-забарвлений «аналіз туристичних образів» саме з позицій утраченої єдності природного і соціального (Д. Замятін). Деякі з них (Ю. Голубчіков) навіть стверджують, що туризм є «наукою про гармонію та красу земної кулі» [2], відходячи тим самим до страбонівської «науки про щастя».

Ідеї втраченої єдності в географії і туризмі визначаються також як «новий світогляд, заснований на цінностях загальнолюдського і загальнокультурного характеру, який розглядає у першу чергу життя людей та їх суспільні відносини». Цей світогляд, на нашу думку, може бути покладений в основу формування нової парадигми туристичного мислення. Єдність компонентів туристичного об’єкту дослідження є тією основою, тим субстратом, на якому формуються нові постдисциплінарні знання про світ, визначаються субстанційні положення гармонійної єдності та співіснування сутностей. Саме ця ідея закладена у вченні про комплексність в суспільно-географічних науках, про ландшафт - у фізико-географічних та про туристичну систему - в туристичних. Саме це покладається в основу втраченої єдності буття, необхідності його возз’єднання та взаємопов’язаного розвитку і існування [2; 3; 6; 8; 9].

Висновки і перспективи подальших розвідок. Отже, туризм Sub specie aeternitatis⁸ формується як наука, що об’єднує втрачену єдність природного і соціального в новому постдисциплинарному знанні про світ. її методологічний апарат визначає напрямки цілісного гармонійного розвитку території, в якому враховуються різні аспекти її функціонування та розробляються комплексні шляхи оптимізації наявних диспропорцій. Розвиток туристичних досліджень, заснованих на теоретико-методологічних засадах єдності та гуманізації знань, має бут покладений в основу подальших наукових розвідок як в природничій та і в суспільній географії, або в об’єднуючому їх туристичному напрямку досліджень.

Інформаційні джерела

1. Геттнер А. География, ее история, сущность и методы. Л.: Госиздат «Красный пролетарий», 1930. 416 с.
2. Голубчиков Ю.Н. География человека. М.: Эдиториал УРСС, 2003. 296 с.
3. Гродзинський М.Д. Пізнання ландшафту: місце і простір: монографія: у 2 т. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2005. Т.1. 431 с.
4. Гумбольдт А. Картины природы. М.: Государственное издательство географической литературы, 1959. 268 с.
5. Дреппер Д.У. Природа и жизнь Америки и их отношение к происхождению междоусобной войны. СПб.: Типография М. Хана, 1871. 463 с. (История Североамериканской междоусобной войны).
6. Замятин Д.Н. Метагеография. Пространство образов и образы пространства. М.: Аграф, 2004. 512 с.
7. Котляревский Н. Мировая скорбь в конце XVIII и в XIX века, ее основные этические и социальные мотивы и их отражение в художественном творчестве. СПб.: Типография М.М. Стасюлевича, 1910. 407 с.
8. Максаковский В.П. Географическая культура. М.: Гуманит. изд. центр Владос, 1998. 416 с.
9. Мороз С.А., Онопрієнко В.Г., Бортник С.Ю. Методологія географічної науки: навч. посіб. К.: Заповіт, 1997. 333 с.
10. Страбон. География / пер. с греч., вступ. статья и комм. Г.А. Стратановского. Москва: ОЛМА-ПРЕСС Инвест, 2004. 639 с.

---

¹ Порядок і зв’язок речей (лат.)
² Про природу речей (лат.)
³ Природа, що творить (лат.)
⁴ Природа, що створена (лат.)
⁵ Бог або природа (лат.).
⁶ предвстановлена (попередньо встановлена) гармонія (лат.)
⁷ Картини Природи (нім.)
⁸ 3 точки зору вічності (лат.) З трактату Спінози «Етика».