Главацький М.В.
Тези доповідей ІV Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 20-21 травня 2021 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2021. 426 с. С.115-119.

Українські побут та традиції Полтавського регіону на прикладі інтерактивної програми Національного музею народної архітектури та побуту України «Полтавська давнина»

Сьогодні, в умовах розмивання національної ідентичності, популяризація знань про культурну спадщину українського народу є першочерговим завданням освітніх закладів. Саме знання про реальне життя українців протягом багатьох століть, їх світогляд, думки, почуття і моральність поступово формують систему духовно-естетичних цінностей сучасного українця. Тому головним завданням НМНАПУ є збереження, відтворення та популяризація матеріальної та духовної спадщини українського народу.

Мета програми є унаочнити знання про побут та традиції українського народу, ознайомити учасників програми з регіональними особливостями культури та побуту Полтавщини кінця ХVIII - поч. ХІХ ст., занурити їх в атмосферу давнини.

Полтавщина зробила великий вклад у розвиток української нації. З історією цього краю пов’язані життя та діяльність багатьох відомих людей: Самійла Величка, Григорія Граб’янки, Панаса Мирного, Євгена Гребінки, Михайла Драгоманова, Василя Симоненка та багатьох інших. Чого лише варто те, що саме полтавську говірку покладено в основу української літературної мови, а перший твір сучасною мовою написано уродженцем Полтави Іваном Котляревським [1].

Експозицію «Полтавщина» розгорнуто на площі 4 га. Вона починається з восьмикрилого вітряка, що стоїть при широкій степовій дорозі, яка веде відвідувачів до полтавського села. Народну архітектуру Полтавщини висвітлюють 7 садиб, на яких розміщено типові хати та ряд господарських будівель. Наші предки не вирізняли себе з навколишнього світу, а просто шукали у ньому своє місце. Уламки давнього світогляду донесла до наших днів обрядово - звичаєва культура, збагатившись сучасними традиціями.

Починаємо екскурсію біля кузні із смт. Нові Санжари, що належала ковалю Прокопові Івановичу М’якушці, котрий ставив на виробах власне тавро. Тут можна побачити горно, ковальський міх, ковадло тощо [2].

Екскурсія продовжується до хати с. Шишаки Шишацького р-ну Полтавської обл. Поки йдемо до садиби, розповідаємо про народні ремесла регіону. Хата 1896 року. Рублена з осики, чотиридільна: хата, хатина, сіни, комора. Стіни житлової частини хати зовні обмазані глиною, побілені, підведені, а всередині - «миті». Будували такі хати з пиляних або тесаних брусів чи обаполів переважно листяних порід дерева (дуба, липи, тополі, верби, осики тощо). Зовні уклинцьовували, обмазували глиною, а всередині мили водою. Звідси і назва хати - «мита». Це досягається при допомозі розчину лугу, який одержували пропусканням теплої води через шар попелу [3].

У цій хаті стоїть ткацький верстат, на якому ще донедавна ткали барвисті плахти.

Підходимо до садиби Лелюхівка. Хата ІІ пол. XIX ст. з с. Лелюхівка Новосанжарського р-ну - типове тридільне житло («дві хати через сіни») з тра-диційними рубленими сіньми, плетеними димоходами та двома наскрізними дверима. Стіни житлових приміщень (по вікна) на дубових підсішках, заплетені лозою, а вище вікон укладено зрубний ощіп з п’яти вінців. Таке поєднання (в одній будівлі) конструкцій - каркасної, зрубної і зрубно-закладної було характерним для південної Полтавщини, небагатої на будівельний ліс. Хата вкрита соломою. Невисокий чотирисхилий дах мав плавні, м’які обриси [4].

У хаті є велика монументальна піч, комин якої складено з рельєфних теракотових кахель із геометричним орнаментом. У світлиці новомодні меблі: ліжко, дивани, стільці, що з’явилися в побуті селянина на межі XIX і XX ст. Особливої урочистості та затишку надають господі рясно вишиті рушники: народний живопис (образи і картинки: «Козак Мамай», «Сільський краєвид», «Козак від᾽їжджає», портрет жінки з немовлям); килими; мальовані миски, «тиквасті» полив’яні глечики тощо. Нові Санжари були відомим осередком килимарства, іконопису, художньої вишивки, ковальства [5].

Комора в цій садибі із с. Деревки Котелевського району Полтавської області кінця ХІХ ст. Це один із кращих зразків надвірної комори для зберігання зерна. Комора збудована в зруб, з товстих дубових брусів, укладених на дубових торчах. Має підлогу, горище та піддашок на стовпах. Вхід на горище з піддашку по дерев’яних сходах. В коморі - рублені з дерева та плетені з лози засіки; великі діжки («кухви») для борошна; довбані липівки для сала, меду, сушні; мірочки, ваги тощо [6].

Переходимо через перелаз, підходимо до хати гончара. Поки йдемо до садиби, розповідаємо про гончарство в Україні. Хата 1897 р. з с. Велика Павлівка Зіньківського р-ну - п’ятидільна: тут є хата, сіни, хатина, комора і ґанок перед входом. Стіни зовні та всередині обмазані глиною, побілені. Вікна мають однобічні віконниці. Вкрита хата соломою - «парками». В інтер᾽єрі хати - гончарний круг, на якому майстер виробляв глиняний посуд і підсушував його на полицях - «п’ятрах». Просушені вироби випалював у гончарній печі. Біля печі - металевий казанок для плавлення свинцю та ложка - мішалка. В хаті багато гончарного посуду з відомого осередку на Полтавщині - Опішні [3].

В сінях стоять жорна для розмелювання свинцю, який використовувався для виготовлення поливи.

Екскурсія продовжується у хаті із села Бобрівник Зіньківського р-ну, яка має комору через сіни. Це один з найдавніших типів житла на Полтавщині. Миті стіни і стеля - мальовані. У сінях та в коморі - дерев’яні «кадовби», солом’яники для зерна, скрині для одягу, мережані ярма, маленький возик, яким возили на продаж бублики тощо. Унікальною є мальована скриня, на передній стінці якої - козак Мамай [7].

Хата прибрана до весілля. На столі - коровай («калач»), шишки, гільце, дерев’яна тарілка з двома чарочками, барильце і куманець для напоїв тощо. На жердці - весільне вбрання молодої, рушники. Розповідаємо про обряд сватання, згадуючи відому п’єсу І.П. Котляревського «Наталка Полтавка», у якому автор наголошує, що дівчина, яка подала рушники, вважалася в народі відданою чоловікові навічно.

Отож, використовуючи інтерактивні засоби музей намагається створити освітнє середовище для пізнання дітьми інформації про одяг, ремесла, кухню українців полтавського регіону кінця XVIII - початку ХIX cт. Таким чином досягається вироблення простої, доступної та ефективної моделі вивчення українських обрядів, звичаїв та побуту.

Список використаних джерел

1. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1977. 160 с.
2. Воропай О. Звичаї нашого народу - К.: Оберіг, 1991.
3. Коваленко О. Гончарські родини Полтави XVIII ст. // Краєзнавство. 2010. №3. С.109-115.
4. Котляревский И.П. Энеида: Поэма. К.: Рад. шк., 1989. 286 с.
5. Маркевич Н.А. Обычаи поверья кухни и напитки малоросиян. К., 1960.
6. Перлини народного мистецтва. Опішня. Решетилівка. К.: Мистецтво, 1972. 95 с.
7. Полтава. Історичний нарис. Полтава: Полтавський літератор, 1999. 280 с.