Голод А.П., Феленчак Ю.Б.
Матеріали методологічного міждисциплінарного
Інтернет-семінару «Дозвілля та туризм у
постнекласичній перспективі» (м. Полтава, 3 грудня
2020 р.). Полтава: ПУЕТ, 2021. 109 с. C.7-13.

Соціальна безпека туризму в умовах глобальних загроз

У сучасних умовах особливого значення і змісту набуває модернізація туристичних систем з позицій гарантування їх безпеки, одним із ключових принципів якої є соціальна орієнтованість. Модернізаційні процеси неодмінно мають бути спрямованими на оптимізацію соціальних взаємодій у двох напрямах. По-перше, важливим є гарантування безпечності регіонального (локального) середовища здійснення туристичної діяльності загалом і окремих його інститутів для туристів. По-друге, критично необхідною, особливо в умовах пріоритетності туристичного розвитку, є мінімізація деструктивного впливу туристичних потоків на місцеві спільноти, а також на розвиток інших галузей сфери обслуговування. Реалізація окреслених напрямів можлива за умови гарантування соціальної безпеки туризму.

Українські вчені В. Скуратівський та О. Линдюк розглядають соціальну безпеку як «стан життєдіяльності людини та суспільства, що характеризується сформованою, сталою соціальною системою забезпечення соціальних умов діяльності особистості, її соціальної захищеності, стійкості до впливу чинників, які підвищують соціальний ризик» [4, с.196]. За іншим визначенням, соціальна безпека - це «безпека людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз» [3]. Як бачимо, у вітчизняній науці поширений, загалом, широкий підхід до розуміння соціальної безпеки, що охоплює різні аспекти функціонування соціальної сфери держави та її регіонів.

Водночас у зарубіжній науці соціальну безпеку переважно трактують значно вужче - як систему соціального захисту населення, концентруючи увагу на пенсійному забезпеченні та державній соціальній допомозі [5]. Як свідчить проведений аналіз дискурсу сучасної зарубіжної науки, у рамках наявних підходів до тлумачення терміну «соціальна безпека» розглядати безпеку туризму не видається можливим. Водночас, у низці англомовний праць використовується термін «громадська безпека» (public security), що трактується як функція органів влади щодо гарантування захисту громадян, організацій та установ від загроз їхньому благополуччю та забезпечення прогресивного розвитку громад [7]. Саме цей термін, на нашу думку, найповніше розкриває суть соціальної безпеки туристів у місці їх тимчасового перебування.

Варто зауважити, що питання громадської безпеки туристів також були в центрі уваги окремих зарубіжних вчених Т. Міхалко, зокрема, на основі власних емпіричних досліджень доводить наявність суттєвого прямого взаємозв'язку між рівнем злочинності та інтенсивністю туристичних потоків на прикладі Угорщини [6].

Отже, базуючись на підходах до трактування соціальної безпеки у вітчизняній економічній науці, сучасних тенденціях зарубіжних досліджень, а також попередніх авторських розробках [2], пропонуємо розглядати соціальну безпеку туризму як стан функціонування туристичної системи, що характеризується захищеністю усіх її підсистем від зовнішніх та внутрішніх загроз соціального характеру, а також здатністю адекватно peaгувати на виклики і забезпечувати формування модернізаційного потенціалу розвитку туризму в умовах соціалізації економіки.

З урахуванням наявних наукових підходів та поданого вище визначення соціальної безпеки туризму, пропонуємо у її структурі виділяти культурну, демографічну та громадську безпеку (табл. 1). Кожен із цих видів соціальної безпеки туризму характеризується різними формами прояву для окремих складових безпеки туризму (безпеки туристів, туристичних підприємств та дестинацій).

Таблиця 1. Структура соціальної безпеки туризму

Складено за [1].

До культурної безпеки туризму відносимо захищеність туристичної системи від загроз, що пов’язані із міжкультурною взаємодією, яка виникає у процесі туристичної діяльності. З одного боку, така взаємодія відбувається на рівні туристів та місцевого населення дестинацій, з іншого боку - також і туристичні підприємства у своїй діяльності стикаються із певним ступенем сприйняття (неприйняття) із точки зору панівних соціально-культурних цінностей у місці їх розташування.

Отже, гарантування культурної безпеки туризму пов’язане із вирішенням сукупності проблем щодо соціальної адаптації туристів, туристичної акультурації населення дестинацій, характеру сприйняття туристичної діяльності суспільством. Слід Зауважити що під туристичною акультурацією ми розуміємо культурну асиміляцію місцевого населення, зумовлену перенесенням у соціокультурну систему дестинації нових моделей поведінки та культурних цінностей, за посередництвом туристичних потоків, головно міжнародних.

Сутність демографічної безпеки туризму, на наш погляд, полягає у захищеності туристичної системи від загроз демосоціального походження. Найбільш вагомими, очевидно, є загрози розвитку туризму пов’язані із деформаціями вікової та соціальної структури населення. Для прикладу, відомо, що найбільш активною щодо участі - туристичний подорожах є працююча молодь, а з іншого боку велика частка молоді, що належить до категорії безробітних, зумовлює зростання ризиків гарантування безпеки як туристів, так і туристичної діяльності загалом. Для якісного формування персоналу туристичних підприємств важливою є наявність та постійне оновлення трудових ресурсів відповідної (туристичної) кваліфікації. Отже, основними складовими демографічної безпеки торизму є структура населення (як споживачів туристичних послуг, так і трудових ресурсів для підприємств сфери туризму), а також особливості його відтворення.

Громадська безпека є найвагомішою та найбільш очевидною складовою соціальної безпеки туризму. Адже у чужорідному для себе соціально-культурному середовищі туристи зазнають не лише психологічного дискомфорту та «культурного шоку», але й можуть стикатися з різними злочинними посяганнями на їхнє життя, здоров’я та майно. Прискіплива увага саме до громадської безпеки туристів зумовлена також слабкою захищеністю цієї категорії осіб у місці тимчасового перебування, часто їх недостатнім ознайомленням із місцевими звичаями, традиціями, побутовими та комунікативними особливостями спільнот дестинації. З іншого боку, перебування туристів на території певної дестинації також може зумовлювати виникнення певних загроз соціального характеру для місцевого населення. Йдеться не лише про туристичну акультурацію, а й про окремі аспекти «кримінального туризму», будь-які форми асоціальної поведінки що насаджуються туристами у спільнотах дестинації. Від загроз громадської безпеки потерпають також працівники та майно туристичних підприємств причому джерелом таких загроз можуть бути як туристи, так і інші категорії громадян.

Особливості гарантування різних видів соціальної безпеки туризму характеризують актуальні тенденції функціонування соціальної підсистеми туристичних систем, для аналізу яких з гуманістичних позицій може бути застосований поведінковий підхід, що трактує активність туриста у межах дестинації як його туристичну поведінку.

У процесі туристичної поведінки особа чи група осіб реалізовує свої потреби крізь призму поведінкового середовища, яке сформоване насамперед не шляхом об’єктивного пізнання особливостей реального середовища, а за посередництвом інформаційних чинників.

Інформаційне середовище, по-перше, має суб’єктивний характер, адже залежить від специфіки інформаційних джерел, з якими контактує особа, а по-друге, здійснює передачу інформації за посередництвом певних фільтрів, пов’язаних як із ефектами брендингу та PR-кампаній так і з індивідуальними особливостями сприйняття інформації. Саме тому вплив інформаційного середовища на формування туристичної поведінки теж не є однозначним.

З огляду на велику кількість умовностей, поведінковий підхід, хоча і може бути використаний для моделювання взаємодії населення дестинації або ж туристів із внутрішніми властивостями регіональної туристичної системи, все ж недостатньо піддається соціально-економічній оцінці та аналізу.

Варто також відзначити суттєву роль просторових аспектів соціалізації туризму. По-перше, туристичні послуги надаються поза місцем постійного проживання індивіда, а, по-друге, саме просторова концентрація туристичних ресурсів та об’єктів у межах певної дестинації і зумовлює її туристичну привабливість.

У більшості випадків доводиться відзначати певну відносність туристичного простору у такому розумінні. Адже для туризм( часто важливе значення має лише кінцевий пункт подорожі (власне туристичний маршрут), а от переміщення від місця постійного проживання і до точки почату туру - має другорядний характер та сприймається як необхідність. Відтак, розглядаючи переміщення туристів із місця постійного проживання у дестинацію можемо говорити про «ущільнення» туристичного простору між цими двома локаціями та навпаки його «розширення» у місці тимчасового перебування.

Такий ефект «розширення» простору, безумовно, є тим фактором, що активізує економічну складову функціонування туристичних дестинацій, адже дозволяє наситити їх досить значною кількістю суб’єктів економічної діяльності із великим асортиментом товарів і послуг, які у місці постійного проживання туриста розглядалися б як надмірні та несуттєві. Ефект «розширення» туристичного простору дестинації дозволяє також модифікувати цінову політику підприємств, що надають послуги туристам у напрямку до підвищення цін Таким чином туристи, які намагаються суттєво зекономити на вартості туру у процесі його замовлення, вже у місці тимчасового перебування схильні витрачати досить значні кошти, не розглядаючи такі витрати як надмірні.

Концепція гарантування соціальної безпеки туризму, безумовно, також має враховувати ефект «розширення» туристичного простору. Адже після приїзду туристів на територію дестинації їхнє сприйняття загроз особистій безпеці часто є неадекватним і формується з одного боку через стереотипи та моделі поведінки нав’язані у місці постійного проживання, що інколи зумовлює перебільшення рівня загроз безпеці під час подорожі, аз іншого - через той же ефект «розширення» простору, який створює уявлення про низьку значущість і концентрацію наявних загроз та їх недооцінку

Отже, соціальна безпека туристів, туристичних підприємств та дестинацій є вагомим фактором модернізації туристичної сфери як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. У контексті активізації глобалізаційних процесів соціальні загрози розвитку туризму набувають транскордонного значення і поширюються часто за посередництвом інформаційних каналів. У той час як для одних регіонів суттєвою проблемою є туристична акультуріація населення дестинацій, для інших - суспільне неприйняття туризму, особливо міжнародного, становить вагому загрозу функціонуванню туристичного бізнесу.

Одним із механізмів гарантування соціальної безпеки туризму може бути формування і реалізація відповідної соціальної доктрини. Розроблення і впровадження ефективної соціальної доктрини туризму може знівелювати регіональні диспропорції економічного та соціального розвитку та сприяти становленню туризму як потужної альтернативної економічної галузі, що володіє практично невичерпними ресурсами для свого розвитку.

Інформаційні джерела

1. Голод А.П. Безпека регіональних туристичних систем: теорія, методологія та проблеми гарантування: монографія. Львів: ЛДУФК, 2017. 350 с.
2. Голод А.П. Безпека туризму як об’єкт регіональних економічних досліджень // Інноваційна економіка. 2014. №4(53). С.190-194.
3. Маркіна І.А. Управління безпекою туристичного бізнесу // Экономика Крыма. 2012. №1(38). С.174-176.
4. Скуратівський В.А., Линдюк О.А. Соціальна безпека українського суспільства та шляхи її забезпечення // Вісник НАДУ. 2011. №3. С.194-204.
5. Bohn H. Social Security and Demographic Uncertainty: The Risk Sharing Properties of Alternative Policies // NBER Working Paper Series. 1999. URL: https://www.nber.org/system/files/working_papers/w7030/w7030.pdf.
6. Michalko G. Tourism Eclipsed by Crime: the Vulnerability of Foreign Tourists in Hungary // Safety and Security in Tourism: Relationships, Management, and Marketing. Routledge, 2012. P.159-172.
7. The Human Right to Freedom of Religion. URL: http://hrlibrary.umn.edu/edumat/studyguides/religion.html.