Горський С.В.
Наукові записки Київського університету туризму, економіки
і права. Серія: філософські науки. 2008. Вип.5. С.176-182.

Місце туризму в процесі соціальної інтеграції

В статті аналізується місце туризму в процесі інтеграції, формуванні громадянської ідентичності. Туризм розглядається як засіб формування власного культурного простору.

Ключові слова: соціальний простір, виїзний туризм, внутрішній туризм.

Туризм визначають як інституційну форму розважально-пізнавального подорожування. Туристське подорожування на відміну від інших форм подорожування (поїздок), є соціокультурним явищем. Подорожуючи, турист занурюються у нове природно-географічне та культурне середовище. Мандрівки поглиблюють кругозір, загострюють відчуття, адже протягом подорожування людина бачить та відчуває по іншому, «розширюючи» свій простір. Творення власної, нової просторовості особистості, як вважає Д. Замятін, пов’язано із зміною принципів характеру людського сприйняття. «Канали сприйняття налаштовуються на фіксацію об’ємів, відстаней та дистанцій до об’єктів і подій; ставлення до них формується дистанцією спостереження. Зміна дистанції змінює характеристику подій і навіть подію» [1]. Саме розважальний характер подорожі найбільш сприятливий для засвоєння нових знань про культуру і менталітет населення країни, в яку прибувають, що не можна сказати про інші форми подорожування (пошук роботи, «човникові» поїздки, робочі візити), оскільки їх первинна ціль відволікає увагу від ґрунтовного ознайомлення з новою країною.

Так само зміна дистанції (а така зміна можлива лише внаслідок просторової віддаленості від постійного місця проживання) суттєво впливає на відчуття власної ідентичності. «Формування образів країн пов’язано з тим, що вони змушені «проглядатися» крізь та/чи інший образ. Країна повинна бачити іншу країну, формувати її образ, щоби усвідомити, побачити власний» [2].

Слід відзначити, що існує суттєва різниця у сприйнятті індивідом соціального простору за рахунок подорожей в інші країни та подорожування у власній країні. Виїзний туризм передбачає як перетин власного державного кордону, так і подальші перетини кордонів інших країн (це у випадку, коли туристична мандрівка здійснюється наземними транспортними засобами). Кордон завжди є місцем зустрічі двох ціннісних систем - особистісної та офіціозної. Сам момент перетину кордону стимулює виникнення солідарності без залежності від громадянства для вирішення проблем, що часто виникають: наприклад, якщо у когось вага особистого вантажу перевищує норму, то в момент митного контролю можна «поділитися» надлишком із сусідами, які теж перетинають кордон. Саме при перетині кордону людина найбільше відчуває свою громадянську належність. Момент перетину кордону є моментом максимальної ідентифікації «ззовні». Адже за кордоном вже не важлива етнічна належність індивіда, його політичні погляди щодо своєї країни. Тут індивід сприймається як громадянин тієї країни, назва якої вказана у його паспорті. Саме тут він стикається із тими стереотипами, які існують щодо його країни, його співгромадян. Не має значення, які ці стереотипи - негативні чи позитивні - саме тут загострюється відчуття громадянської солідарності, оскільки навіть негативні стереотипи викликають не стільки сором за своїх співвітчизників, стільки почуття образи - як захисний психологічний механізм. Подеколи неприємності, що можуть трапитися у подорожі, вирішуються лише за допомогою посольств та консульств на місцях. Знову ж таки відбувається психологічний момент акцентування своєї належності до певної країни.

Подорожуючи та порівнюючи новий світ із вже відомим, турист завжди пам’ятає про своє місце проживання. З. Бауман звертає увагу на те, що у туриста, на відміну від, скажімо, біженця, є власний будинок: «Наявність домівки входить в охоронну упаковку: щоб ніщо не затьмарило задоволення і щоб йому віддатися повністю, десь повинно бути домашнє та затишне, своє власне місце, куди можна податися після чергової пригоди чи перервати поїздку, яка виявилася вже не такою і захоплюючою, як очікувалося. «Домівка» - це місце, де можна скинути амуніцію і розпакуватися, де нічого нікому не треба доводити і ні перед ким захищатися, де все справедливо, безперечно і звично. Безтурботність домашнього затишку штовхає туриста на пошук нових пригод, але вона й перетворює пошук пригод у безжурне і приємне проведення часу: як би я не виглядав у тому, що відбувається навколо мене тут, на туристській землі, яку би я маску не одягнув, моє «щире лице» незаплямоване і зберігається у надійному від бруду місці» [3]. Тобто туристична мандрівка завжди сконцентровує увагу на власному громадянському просторі, оскільки подорожування передбачає повернення додому. Таке центрування уваги на власній оселі активізує почуття належності до певної країни.

В той же час, у перші роки відкриття кордонів різкий контраст між життєвим рівнем, як правило, західних країн та своєї створював в українців негативний стереотип щодо власної Батьківщини. Але можна припустити, що після 11 вересня 2001 року такий стереотип почав змінюватися усвідомленням хоч непевної, але все ж таки наявної безпеки у нашій країні.

Кордони, як правило, продукують відчуття того, що за ними знаходиться інший світ. Тобто кордони створюють відмінність між «тут» і «там», що є вкрай важливим для соціального конструювання. В соціальному сенсі кордон допомагає конституювати «свій» простір, продукувати уявлення про дихотомічну структуру життєвого світу. «Свій» світ однорідний, освоєний, обжитий. За кордоном ж починається «чужа земля». Вона стає підґрунтям соціальної рефлексії, коли «життєвий світ» і, відповідно, соціальна ідентичність будується на подібнім протиставленні із закордонними мешканцями, що в багатьох випадках визначає соціальні дії [4].

Не дуже ясним залишається вплив виїзного туризму на міжнаціональні та міжконфесійні стосунки: з одного боку знайомство з новим соціокультурним простором сприятиме розмиванню національних, релігійних та сексуальних стереотипів, а з іншого - політична боротьба в окремих країнах призводить до того, що під приціл місцевих терористів нерідко потрапляють туристи. Це в основному робиться з метою відлякати туристів від даної країни, щоб нанести вагомий збиток місцевому бюджету. Така специфіка політичної боротьби навряд чи викликає симпатію у прибульців, більше того, в іноземців негативне враження щодо ситуації накладається на уявлення про дану культуру та її представників.

Розширення соціального ареалу особистості, а саме можливість поїхати закордон, має також вплив на геополітичні преференції. Соціологами неодноразово помічено, що людина, яка хоч раз побувала закордоном (мається на увазі т.з. «далеке зарубіжжя»), менш неприязно ставиться до країн Заходу та більш позитивно сприймає перспективу вступу України в євроатлантичні структури [5].

Внутрішній туризм передбачає подорожі всередині власної країни. Регіональні особливості країни зацікавлюють її мешканців у пізнанні незнайомого середовища, культурних пам’яток та особливостей місцевих ландшафтів. Внутрішній туризм більш привабливий з фінансової точки зору. Він позбавлений також багатьох інших проблем, які постають перед людиною, коли вона вирішує перетинати державний кордон (наприклад мовних). В світлі останніх подій, подорожування власною країною є оптимально найбезпечнішим.

З точки зору привабливості для туризму, Україна представляє собою унікальний просторово-цивілізаційний перехід між Західно-християнським та Православно-східнослов’янським світами. Мандруючи територією нашої країни та вивчаючи її історію, особистість буде мати цілісне уявлення нерозривності просторово-часового буття нашого народу. Адже кожна доба всесвітньої історії має свій відбиток на територіальному просторі України: антична доба - археологічні пам’ятки міст-держав Північного Причорномор’я, скіфські «баби» на півдні України; ранньосередньовічна доба - архітектура Київської Русі; пізньосередньовічна доба - архітектура замків Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, Луцька, Меджибожа, Хотина, Ужгорода, Мукачева, козацькі храми, пам’ятки єврейського ареалу на Правобережжі України; мусульманська присутність в Україні - Кам’янець-Подільський та Крим; індустріальний розвиток - Придніпров’я та Донбас. Майже в усіх куточках України споруджено монументальні споруди, які увіковічують боротьбу українського народу за незалежність.

Ознайомлення з історією на місці подій, а не лише за підручником, сприяє більш повному засвоєнню пізнавальної інформації, оскільки реальні образи історичних подій закріплюють суху інформацію цифр та фактів. Подорожування місцями історичних подій часто сприяють зміні політико-ідеологічних та регіональних стереотипів. (Прикладом цього був випадок на ток-шоу «Подвійний доказ» на каналі «1+1», коли темою дебатів була можлива реабілітація воїнів ОУН-УПА. Юнак, який назвався онуком «енкаведиста», розповів, що, подорожуючи Західною Україною, був надзвичайно вражений кількістю пам’ятників воїнам УПА, які встановлені останнім часом на кошти самих мешканців. Тому він піддав сумніву твердження одного із учасників, що повстанці були виключно головорізами та бандитами, які лише тероризували місцеве населення).

Таким чином, внутрішній туризм в Україні сприятиме, насамперед, редакції стереотипів. І на об’єктивні регіональні особливості туризм дозволяє дивитися як на цікаве культурне розмаїття, яке робить неповторним конкретний населений пункт, його мешканців, яке може претендувати на певну туристичну привабливість, а не лише як проблема формування нації-держави. Останнім часом у Європі стає дуже модним виокремлення та дослідження різного роду місцевих особливостей (діалектів, етнографічних традицій). Наприклад сучасні німці із щирим інтересом збирають всі без виключення факти регіональних відмінностей Німеччини [6]. Про це також свідчить також гасло об’єднаної Європи - «Єдність у розмаїтті».

Як бачимо, через туристичну діяльність здійснюється інтеграція у культурний простір.

Література

1. Замятин Д.Н. Образы путешествий как социальное освоение пространства // Социс. 2002. №2. С.13.
2. Замятин Д.Н. Образы путешествий как социальное освоение пространства // Социс. 2002. №2. С.18.
3. Бауман З. От паломника к туристу // Социологический журнал. 1995. №4. - С.147.
4. Див. Бредникова О., Воронков В. Граница и реструктурирование социального пространства // Кочующие границы. СПб.: Труды ЦНСИ. 1999. Вып.7. С.19-25.
5. Див. Уайт С., Лайт М., Лоуэнхардт Дж. Белоруссия, Молдавия, Украина: к Востоку или к Западу // Мировая экономика и международные отношения. 2001. №7. С.66.
6. Див. Бусыгина И.М. О состоянии немецкой нации. Территориальный фактор в национальном самосознании немцев // Полис. 1999. №1. С.40-49.

В статье анализируется место туризма в процессе интеграции, формировании гражданской идентичности. Туризм рассматривается как способ формирования собственного культурного пространства.

Ключевые слова: социальное пространство, выездной туризм, внутренний туризм.

In article the place of tourism in the course of integration, formation of civil identity is analyzed. Tourism is considered as a way of formation of own cultural space.

Key words: social space, tourism.