Кізима М.І.
Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф.
"Освітні і культурно-мистецькі практики в контексті
інтеграції України у міжнародний науково-інноваційний простір"
(м. Запоріжжя, 14 травня 2020 р.). Запоріжжя: Видавництво
Хортицької національної академії, 2020. 694 с. С.620-622.

Теорія, правове визначення та завдання практики щодо безпеки туризму

Розвиток масового туризму та пропозиція нових його видів розширюють проблеми безпеки туризму. Споживча властивість, якою об’єктивно і реально повинна володіти туристична послуга це - гарантія безпеки туризму. Однак стан абсолютної безпеки є об’єктивно ідеальним, оскільки ні повна відсутність загроз, ні гарантована якість туристичного продукту не усуває вірогідності настання певних несприятливих чи загрозливих обставин під час споживання туристичних послуг.

Дослідження ризиків та проблем безпеки у туризмі актуальні для низки вітчизняних вчених [1-3]. Узагальнюючи об’єкти досліджень учених та, виходячи з потреб підприємств туристичного бізнесу, доцільно виділити наступні сфери туризму, де виникає потреба у безпеці:

  • безпека суто туристичного бізнесу (економічна безпека туризму);
  • безпека безпосередньо туристів;
  • безпека туристичних об’єктів таких як, наприклад, історичних, культурних пам’яток. Важливо виділити у цій сфері такий об’єкт, як навколишнє середовище, де споживаються туристичні послуги - природне та соціальне.

У Законі України «Про туризм», безпека в галузі туризму визначається як сукупність факторів, що «характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму» [4].

Визначення безпеки у туризмі дають сучасні вітчизняні дослідник. цієї сфери [5-7].

Безпеці туризму притаманні специфічні системи заходів та інструментів захисту подорожуючих від негативного впливу різного роду ризиків - політичних, соціальних, фінансових, екологічних, інформаційних, медичну, безпеку туристичного обслуговування, безпеку туристичних споруд та обладнання, які своєю чергою поділяються на підвиди. За масштабом прояву безпека туризму може бути глобальною, макрорегіональною, національною, регіональною та локальною.

У Законі України «Про туризм», чітко визначено сферу відповідальності суб’єктів туристичної діяльності, які зобов’язані здійснювати такі заходи:

  • потрібно інформувати туристів про можливі небезпеки, які їх можуть очікувати під час подорожі, необхідність виконання загальнообов’язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);
  • створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати хороше облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій для безпеки та здоров’я туристів тощо;
  • забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, туризм, спелеотуризм та багато інших);
  • забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, які не будуть підвергати своїх туристів до ризиків,спеціальним спорядженням та інвентарем;
  • забезпечувати навчання туристів засобам профілактики та захисту від травм, запобігання нещасним випадкам і надання першої медичної допомоги;
  • забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих та інше [4];
  • швидко інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати інформацію про зниклих осіб.

Повноваження щодо гарантування безпеки дестинацій Законом України «Про туризм» покладено на осіб, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів.

У доповнення до Закону України «Про туризм», законодавчо визначають умови безпеки надання послуг у різних видах туризму такі закони: «Про курорти», «Про музеї та музейну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про державний кордон України», «Про захист прав споживачів», «Про страхування», «Про рекламу», «Про стандартизацію», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо. Наприклад, Земельний кодекс України забороняє на землях рекреаційного призначення «діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель». Таким чином, гарантується безпека туристичних дестинацій, оскільки землі рекреаційного призначення становлять основу більшості з них.

Проаналізуємо практичну реалізацію теоретичних та законодавчих положень щодо безпеки туризму на прикладі використання о. Хортиця як туристичного об’єкту.

Хортиця - найбільший острів на Дніпрі, завдовжки 12, завширшки, у середньому, 2,5 кілометри. Загальна площа - 2650 га, єдине місце в Україні, де на гранично обмеженій площі зосереджені зразки усіх ландшафтних зон Європи - степ, лісостеп, ліс, гори, навіть напівпустеля. Із 5000 рослин, що розселилися на території України, на Хортиці виявлено понад - 1000 видів. 657 видів - представники місцевої дикої флори (для порівняння - у Хомутовському степу 528 видів, на Кам’яних Могилах - 460, в Асканії Новій - близько 600). 41 вид представників хортицької флори - ендеміки (ніде більше, окрім Хортиці, не зустрічаються), стільки ж видів під загрозою зникнення. 21 вид занесено до Червоної книги. У плавнях Хортиці мешкає найменша у світі папороть - сальвінія плаваюча. Тут близько 130 видів птахів (всього в Україні їх трохи більше 300 видів), близько 30 видів звірів, серед яких найбільші - вепр, козуля, лисиця.

острів Хортиця

Неконтрольований туризм та будівництво різних об’єктів сперичиняє не тільки екологічні проблеми, а й загрозу для насаджень, звірів, птахів, комах острова. В межах даного заказника знаходиться щодня до 2 тисяч осіб, в вихідні та святкові дні - понад 8-10 тисяч осіб одночасно. Наприклад тільки на «Козацькому колі» в години пікових навантажень перебувають до 20 тисяч людей. При цьому територія заказника не розрахована на велику таку кількість відвідувачів. Це призводить до значного антропогенного впливу на територію заказника, деградації.

Така велика кількість відпочивальників спричиняє значне забруднення території заказника пластиковими пляшками, призводить до знищення рослинного покриву території, а також є джерелом підвищеного шуму для тварин і птахів, що мешкають на території заказника. Організація багаття в неустановлених місцях спричиняє лісові та степові пожежі, які завдають значної шкоди біорізноманіттю території, призводить до деградації оселищ і нівелює значення заказника.

На території заказника функціонує велика кількість об’єктів лоточної торгівлі, які відповідно до режиму території повинні брати погодження в Національному історико-культурному заповіднику «Хортиця» (саме ця установа є власником охоронного зобов’язання щодо заказника) та Департаменті екології та природних ресурсів облдержадміністрації. Таких об’єктів щороку стає більше, хоча офіційного погодження своєї діяльності вони не мають, оскільки така діяльність є незаконною. Біля майже всіх об’єктів торгівлі завжди велика кількість твердих побутових відходів, а також повністю знищено рослинний покрив. Щороку на території заказника трапляється велика кількість випадків лісових та степових пожеж.

Напередодні кожного нового туристичного сезону Національний заповідник «Хортиця» актуалізує проблемні питання туристичної інфраструктури. Зокрема, потребує розвиток музейна інфраструктури, що включає в себе розширення парковки, освітлення, встановлення лавочок, туалетів, урн, облаштування велодоріжок та інших зручностей, які є обов’язковим елементом туристичної інфраструктури в кращих парках Європи.

Список використаних джерел

1. Атаманчук П.С. Безпека життєдіяльності: навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2011. 276 с.
2. Державне агентство розвитку туризму України. URL: https://www.facebook.com/DARTUkraine/.
3. Козинець В.М. Безпека життєдіяльності у сфері туризму: навч.посіб. К.: Кондор, 2006. 576 с.
4. Про туризм: Закон України // Відомості Верховної Ради України. 1995. №31. Ст.241.
5. Плоткина Н.П. Формирование системы безопасности в туризме и прогнозирование туристских рисков // Проблемы устойчивого развития туризма. 2015. №10/30.
6. Кальченко О.М. Економічна безпека підприємств туристичної сфери. URL: https://tourlib.net/statti_ukr/kalchenko7.htm.
7. Непорожній Ю.О., Корнєєва Р.В. Напрями розвитку туристичної галузі на регіональному та місцевому рівнях // Економічний простір. 2008. №11. С.42-50.